Сценарій родинного свята



Сторінка2/3
Дата конвертації28.12.2016
Розмір0.55 Mb.
ТипСценарій
1   2   3

Літературний ярмарок

«Герої Івана Нечуя-Левицького»http://ostriv.at.ua/_ph/1/857301201.jpg

До 175-річчя від дня народження

Івана Нечуя-Левицького

Мета: поглибити знання учнів про творчість Івана Нечуя-Левицького, виховувати пошану до творчої спадщини видатного письменника, заохочувати школярів більше читати.

Ведучі - Параска і Палажка.

Параска. Палажко! А чому це мій підсвинок висить на тину, прив’язаний за задні ноги, та ракотицями дереться об хворост?

Палажка. Ах! Ти ж сяка-така, бодай твоє порося вовки з’їли, бодай ти вечора не діждала, як твій підсвинок поїв мою цибулю.

Параска. А бий тебе сила Божа! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю їли!

Палажка. Ой люта ж я, люта! Не підступай, бо голову провалю кочергою та й на Сибір піду: І я пропаду, але й ти пропадеш!

Параска. І цур тобі, і пек тобі, осина тобі, на тебе й на твого батька з твоєю цибулею!

Палажка. На-на, цю-цю! Гуджа! Ксс, ксс! Гуджа!

(Розходяться в різні боки, через хвилину знов сходяться)

Палажка. Добридень тобі, Парасю!

Параска. Доброго здоров’ячка, Палазю!

Палажка. З п’ятницею святою будьте здоровенькі!

Параска. Спасибі, будьте й ви здорові, Палазю!

Палажка. Простіть мені, чого нам сваритися?

Параска. Якби мене ніхто не зачіпав, я б довіку нікого й пальцем не зачепила.

857301201

Параска. А чи не податися нам на ярмарок? Сьогодні ярмарок у Стеблеві на Черкащині, де 175 років тому народився відомий український письменник Іван Нечуй-Левицький.

Палажка. На ярмарок треба зарані вирушати, бо до нього двадцять верстов

Параска. Так, так, а приїхати треба туди так, щоб і місце вибрати.

Палажка. Так, щоб і стати як слід…

Параска. І щоб не прогавити з того ярмарку жодної хвилини…

Палажка.

У нас сьогодні –

Вареники і пироги,

Щоб ви здоровії були,

Галушки і пампушки,

Щоб росли дівчата й парубки!



Параска.

Що ти мелеш, ніби некультурна.

У нас же ярмарка літературна.
Палажка.

Спочатку, як і годиться,

Запрошуємо літературну громаду

До нас у світлицю.


Параска.На ярмаркову сцену запрошуються гамірливі персонажі повісті Івана Нечуя-Левицького «Кайдашева сім’я” Мотря, Мелашка та Маруся Кайдашиха.
Мотря. Нащо ви одв’язали нашого коня та заперли в свій хлів? Не святі ж прийшли з неба та одвязали його!

Кайдашиха. Одчепись, сатано, хто його одв’язував! То твої діти їздили по двору та й пустили його. Он глянь на тин! Це твій кінь звалив. Заплати три карбованці та оддай нашого кабана, тоді візьмеш свого коня.

Мотря. Як то? За свого гнилого кабана та ви взяли нашого коня?

Мелашка(з-за бабиних плечей). То ваш кінь гнилий та червивий, а не наш кабан!

Мотря. Ще й та одзивається! Мовчала б уже та не гавкала!

Мелашка. Принеси лишень три карбованці, а ні, то піду в волость на тебе позивати.

Мотря. Ще й вона піде в волость! Утри спочатку віскривого носа, а тоді підеш у волость.

Кайдашиха. Не лайся, бо я тобі в очі плюну!

Палажка.Та годі вам лаятись!

Мотря. Як же годі! Та це ж ті підтикані, задрипані Балаші. Хіба ж ви їх не знаєте?

Кайдашиха. Та це ж ті іродові Довбиші! Хіба ви їх не знаєте? Це ж вона того вовчого заводу з чортячими хвостами!

Мотря. Та це ж ті каторжні Балаші, що на ярмарках старців водять! Он зав’язалась, як на Великдень, а батько ходить по селу з торбами!

Мелашка. Брешеш, брешеш, як стара собака! Та й брехати добре не вмієш! У тебе й до того розуму та хисту нема.

Мотря. У тебе вже розуму, як у дірявому горшку, стільки, як у твоєї свекрухи!

Кайдашиха. Що я тобі винна?



Палажка. Ой Господи! Якби хто взяв Лаврінову хату та одіпхнув її – геть-геть на гору або й за гору, а Карпову хату одсунув ген-ген за ставок, аж у діброву, то вони б помирились.

Параска. Навчай, навчай! Яка пак премудра! Подивись лишень на себе! Коли б твого чоловіка хто посунув за діброву, а дочку аж за Рось, а тебе у саме пекло, то, може б, і між вами був мир.

Палажка. На ярмарок прибули й Карпо та Лаврін, персонажі повісті «Кайдашева сім’я».

Лаврін. Карпе! А кого ти будеш оце сватать? Адже ж оце перед Семеном тебе батько, мабуть, оженить.

Карпо. Посватаю, кого трапиться.

Лаврін. Сватай, Карпе, Палажку. Кращої од Палажки нема на всі Семи гори.

Карпо. То сватай, як тобі треба.

Лаврін. Якби на мене, то я б сватав Палажку. В Палажки брови, як шнурочки. Одна брова варта вола, другій брові й ціни нема. А що вже гарна! Як намальована!

Карпо. Коли в Палажки очі витрішкуваті, як у жаби, а стан кривий, як у баби.

Лаврін. То сватай Хіврю. Хівря доладна, як писанка.

Карпо. І вже доладна! Ходить так легенько, наче в ступі горох товче, а як говорить, то носом свистить.

Лаврін. То сватай Вівдю. Чим же Вівдя негарна? Говорить тонісінько, мов сопілка грає, а тиха, як ягниця.

Карпо. Тиха, як телиця. Я люблю, щоб дівчина була трохи бриклива, щоб мала серце з перцем.

Лаврін. То бери Химку. Ця як брикне, то й перекинешся.

Карпо. Коли в Химки очі, як у сови, а своїм кирпатим носом вона чує, як у небі млинці печуть. А як ходить, то наче решетом горох точить, такі викрутаси виробляє…

Лаврін. Карпе! Скажи-бо, кого ти будеш сватать?

Карпо. Ат! Одчепись од мене.

Лаврін. Сватай Олену Головківну. Олена кругла, як цибулька, повновида, як повний місяць; в неї щоки, мов яблука, зуби, як біла ріпа, коса, як праник, сама дівка здорова, як тур; як іде, то під нею аж земля стугонить.

Карпо. Гарна…мордою хоч пацюки бий; сама товста, як бодня, а шия, хоч обіддя гни.

Лаврін. Ну, то сватай Одарку Ходаківну: ця тоненька, як очеретина, гнучка станом, як тополя; личко маленьке й тоненьке, мов шовкова нитка.

Карпо. Вже й знайшов красуню! Та в неї лице, як тріска, стан, наче копистка, руки, як кочерги, сама, як дошка, а як іде, то аж кістки торохтять.

Лаврін. Але ж ти й вередливий! То сватай Хотину Корчаківну.

Карпо. Чи ти здурів? Хотина як вигляне у вікно, то на вікно три дні собаки брешуть, а на виду в неї наче чорт сім кіп гороху змолотив.

Лаврін. Ну, то бери Ганну.

Карпо. Авжеж! Оце взяв би той кадівб, що бублика з’їси, поки кругом обійдеш, а як іде…

Палажка. Господи! Чого ви в таку святу п’ятницю паскудите язики? Якого це бісового батька ви стоїте, згорнувши руки, діла не робите?
Параска. Оце так ярмарок!

Палажка. Ух, ярмарок!. А люду всякого … і дівок, і молодиць, і парубків-залицяльників хоч відбавляй!

Параска. А цей кавалер ускочив у халепу – за двома зайцями погнався. Запрошуємо на ярмаркову сцену персонажів п’єси «На Кожум’яках».

Настя, Єфросина, Оленка, Гострохвостий.

Настя. Недурно ти, Євфросино, так сьогодні прибралась. Еге? Когось ждеш?

Євфросина. Може, кого й жду, та не скажу кого.

Настя. А я вгадаю, хоч ти й не скажеш.

Євфросина. Ба не вгадаєш.

Настя. Ба вгадаю.

Євфросина. Ба не вгадаєш.

Настя. А от і вгадаю!

Євфросина. Ану скажи, як починається його прозвище.

Настя. Го…

Євфросина. А далі?

Настя. Гостро…

Євфросина. А далі?

Настя. Гострохво…

Євфросина. Попала пальцем у самісіньке небо.

Настя. Знаю я його! Бігає за баришнями як несамовитий.

Входить Гострохвостий у шляпі, в рукавичках і з паличкою.

Євфросина (тихо) Як б’ється моє серце! Боже мій!

Гострохвостий (кланяється) Мій найнижчий поклон тому, хто в сьому дому, а поперед усього вам, Євфросино Сидорівно. (Подає руку). Рікіміндуйте мене, прошу вас.

Євфросина. Се моя найближча приятелька і сусідка.

Настя. Мені здається, що ми таки не зовсім незнакомі… Мені здається, що ми вже десь бачились.

Гострохвостий. Може, може…В мене так багацько знакомих баришень по всьому Києву, що й на два вози не забереш. Може, я й забувся. Рікіміндуюсь вам: Свирид Іванович Гострохвостий. А це ж хто такий?

Євфросина. Та це моя родичка…живе тут недалечко з матір’ю, торгують яблуками. Вбогі люди.

Гострохвостий. Яка ж вона гарна, оця кожум’яцька міщаночка! Такої і на Хрещатику, і в Липках чорта з два знайдеш. Прошу вас, порікіміндуйте мене своїй родичці. Для вас, Євфросино Сидорівно, я готовий познакомитися з вашими родичами, хоч би і в десятому коліні, хоч би вони й яблуками та медяниками торгували.

Євфросина. Ат…простенька собі дівчина…Зовсім нам не рівня.

Гострохвостий (до Оленки). Свирид Іванович Гострохвостий з своєю особою! Не соромтесь-бо, подайте мені свою білу ручку.Будьте ж сміливіші!

Оленка. От і знайшли білу руку. Нема моїм рукам од чого біліти.

Гострохвостий. То купіть рукавички.

Оленка. Я зроду не носила рукавичок. Далась я вам на сміх!

Євфросина і Настя осміхаються.

Гострохвостий. Яка ж гарна ця міщаночка! Які в неї очі, брівки, як шнурочки, щічки, як палянички. Якби довідатися, хоч де вона живе.

Оленка. Як вас чудно прозивають…

Гострохвостий. Може, й чудно, всякого буває. Буває й чудніше.

Чи не багата ж оця Євфросина! Грається золотом, неначе я бритвами. Але ж ота Оленка! Що за цяця, що за краса! То ж квітка, а не дівчина! Коли б з нею хоч побалакати на самоті. Але сватати буду Євфросину. І опиняться Рябкові червінці у мене в кишені.



Параска. Уже й сонячне проміння навскоси трохи.

Палажка. Ось скоро і глядачі наші розходитись почнуть…

Параска. Приходьте до нас іще!

Палажка. Приходьте на ярмарок!

Параска

.Хай щастить у домі цьому

І дорослому, й малому.



Палажка.

В мирі й щасті проживати

І до нас ще приїжджати!

Параска. Бажаємо вам, щоб ваші душі були завжди світлими й чистими, щоб зло не взяло вас у полон.

Палажка. Творіть добро – і світ стане кращим.

Разом. На все добре!
c:\users\acer\downloads\-44935414_316697077.jpg
Зазирни в сімейний альбом

_mg_7346

Зазирни в сімейний альбом…

Сценарій родинного свята

Мета: формувати почуття відповідальності, поняття гуманізму, уміння розуміти найтонші порухи душі людини, виховувати повагу і любов до рідних, почуття гідності.

Лине лірична мелодія

Учитель. Є скарби, заховані в землю, а є такі, що розташовані на поверхні і передаються з покоління в покоління, чаруючи людську душу. До таких скарбів належить пам'ять роду, його звичаї, традиції, прадідівська молитва любові і доброти, прощення і прагнення до кращого життя, що віками лине в зоряне небо предків і кожен раз повертається через небесні ворота до новонароджених душ-дітей.

Учень

Лиш вслухайтесь, які слова глибокі:

Домівка, рід, сім’я, родина,

Де діти роблять перші кроки,

Де розуміє мати сина.

Учениця

Де батько залюбки з дочкою

Будують плани на майбутнє,

Де щастя легкою ходою

Всіх супроводжує присутніх.

Учень

Де мир і злагода панують,

Там, де бринить веселий сміх,

Де кожне тихе слово чують

І радо зустрічають всіх.

Учениця

Де сповнена любов’ю кожна днина,

Зростають діти ясноокі,

Домівка, рід, сім’я, родина…

Лиш вслухайтесь, які слова глибокі!

Учитель. Найдовша і найважча дорога – дорога в життя, у великий світ, який бере початок із материнського серця. Через усе життя протоптана босоногим дитинством та перша стежина, що озивається в пам’яті дзвоном чистих криниць, теплими та студеними росами, хатнім порогом, звивистою річкою, ставком за городом, обсадженим вербами. Усі стежки-дороги, пройдені в житті, усі думки, які линуть на тих шляхах-дорогах, перетинаються з першою стежиною. А на ній – одвічний голос материнської душі, який думою –піснею озивається до сина-сокола, до донечки-зірки. З надією, смутком і сподіваннями мати завжди дарує своїй дитині в дорогу науку жити по-Божому, хліб-сіль та рушник-оберіг. А собі залишає посаджені біля хати чорнобривці, щоб не загубився по всіх тих дорогах-стежках слід родоводу, щоб не потьмарився.
За час свого існування світ зазнав безліч змін, але джерело людського життя не змінилося. Середовищем, із якого походить людське начало, була і залишається сім’я. Вона є основою суспільства. У храмі родини мати – це віра, батько – хліб, а діти – то майбутнє роду.

У кожній родині свято бережуть сімейні реліквії, речі, дорогі і милі серцю кожного. До таких реліквій, безперечно, можна віднести і сімейні альбоми.

Фотоальбоми, у яких зібрано фотокартки рідних, близьких та знайомих, є в кожній родині. Дехто заносить у них пам’ятні імена та дати. Останнім часом стали популярні альбоми «Наша дитина», «Наша сім’я».

Вести альбом – давня і добра традиція української інтелігенції. Художньо оформлені, вони являють собою зримий літопис роду.

А процес створення і ведення альбому згуртовує рідних, виховує любов до своєї сім’ї, свого будинку, вулиці, міста. У цьому є витоки любові до Вітчизни.

Сьогодні ми запрошуємо погортати наш спільний альбом.



Виконується пісня «Старі фотографії»
Учень. На першій його сторінці – Мати – всього початок. Мати – берегиня роду людського. Незмірну любов, ласку, ніжність і тепло рук дарує вона своїм дітям, оберігаючи їх і дім. Мати дає життя, дарує пісню, вчить добра і любові, охайності, працьовитості.

Учениця. Немає любові сильнішої від материнської, немає ніжності ніжнішої від ласки і клопотів материнських, немає тривоги тривожнішої від безсонних ночей і незімкнутих очей материнських. Людство існує лише тому, що існує материнська любов.

Учениця

Молодій матері

Чуєте, хто там? – з дороги!

Мати іде молода,

Очі від щастя вологі,

Горда і рівна хода.

Гляньте, яка величава,

Скільки надії в очах!

Сина, як щастя, як славу,

В люди несе на руках.

Ні, їй немає зупину,

Їй поступається все,

Гляньте, майбутню людину

Радісна мати несе.

Учениця

Скільки у серці любові!

Квітне для неї земля!

Чуєте – тихше розмови –

Спить на руках немовля.

Хай ще не знають тривоги,

Хай обмина їх біда!

Кидайте квіти під ноги –

Мати іде молода!

Звучить пісня «Мамо, хай печаль мине»
Учитель. Кажуть, що батько і ненька – два лебедині крила нашого життя. Берегинею роду у всі часи вважалася мати. А батько – захисник, годувальник. Він зробить усе, щоб діти були щасливими. В образі батька втілюється відповідальність за кожен твій крок, вчинок, за весь твій життєвий шлях. Бути гідним батька – твоя особиста честь.

Учень

Дай мені, тату, твоєї сили,

Світу твого і щедрої долі,

Щоб моє слово ницих косило,

Щоб піднімало братів з печалі.

Дай мені твого палючого перцю,

Твого вогню, і зваби, й огуди.

Друзів твоїх я візьму до серця,

А ворогів твоїх не забуду.

Дай мені, тату, твої тривоги,

Ніжність твою і крицеву волю.

Хай мені ляжуть твої дороги,

Хай твоя випаде доля.
Учитель. Поруч із вами ваші батьки. Подивіться в їх очі. А чи не задумувалися ви над тим, що недобре слово залишає в душі матері подряпинку, вибілює коси, розсипає зморшки на чолі? Пам’ятайте про це. Зізнаймося, ми іноді завдаємо батькам чимало клопоту. Про це навіть гуморески складають, ось послухайте.

Учень

Турбота

Лежить батько, занедужав,

Хвороба – не жарти.

А на печі сини його

Ріжуться у карти.

Просить батько молодшого:

-Подай води, сину.

А той тільки повернувся

З живота на спину.

-Що ви, тату, - мовив старший, -

Просите ледащо?

Він же з печі, безсоромний,

Не злізе нізащо.

Краще встаньте та напийтесь.

Та й мені, до речі,

Теж подайте, щоб не злазить

Лишній раз із печі.

Учениця

Невсипущий синочок

Наварила вареників увечері мати,

А синочок-парубійко сів їх уплітати.

Так напхався, натоптався, що вже ледве дише.

-Збуди мене, - просить матір, -завтра чим раніше.

-На роботу влаштувався? – здивувалась мати.

-Та вареники ж лишились, буду доїдати!
Учениця. Дякую Вам, мамо, за перший скарб – пісні над колискою, за невмирущі пісні з глибин народних і вічних, бо з ними ми сильні, бо з Вашої пісні і любові ми прийшли у світ, бо пісня Ваша була першою моєю скрипкою. Поки співає мати, доти буде на землі Україна.
Учень. Дякую Вам, мамо, за другий скарб – рідну затишну домівку. Не зрадимо Матері, не зрадимо рідного дому, не зрадимо України.
Учень. Дякую Вам, мамо, за третій скарб – молитву до Бога. Бачу крізь роки у світлому серпанку дитинства Вашу руку, яка хрестить мене, чую молитву.
Учениця. Дякую Вам, мамо і тату, за радість і сльозу, за слово і молитву, за пісню і ласку, за святість думки і тайну любові, за ясний тихий світ добра в нашій хаті, яка миліша мені за всі палаци на світі.
У виконанні учениці звучить «Батьківська пісня»
Учитель. Кожна людина навіть у дорослому віці відчуває потребу мати братів і сестер – для поради і розради, взаємопідтримки і допомоги… Як добре, коли поруч із тобою є рідні братики чи сестрички! Аж чотири наші родини мають по троє дітей: Кобенки та Іващенки– трьох донечок, Приходьки – трьох синів, , Вегери – сина і двох доньок.

Учень

Дорога до братів завжди святкова

І нам видніється з усіх світів.

І в серці, наче пісня веселкова,

дорога до братів.

Дорога до братів, мов до криниці, -

Черпай снагу з живого джерела.

До щедрої, цілющої скарбниці

Дорога привела.

Дорога до братів, мов до гостини,

Де хліб і сіль на зорянім столі,

Щоб вічно повертать до України

По батьківській землі.
Лунає лірична мелодія

Учениця

Як швидко минають за партою роки і дні,

У пролісках синіх всміхаються долі ясні,

Це юність, мій друже, вклонилась мені і тобі,

Покличе в дорогу, покличуть стежки нас нові.
Учень. На цій сторінці альбому – наші другі батьки, наші вчителі, ті, хто разом із нами мужньо долає складні випробування долі на шляху до вершин освіченості – відсутність підручників і контрольні зрізи, державні атестації і тематичні оцінювання, олімпіади і конкурси, змагання, тренування, тестування, чергування…

Важко сказати – що складніше – навчатися чи навчати? Мабуть, і те, й інше потребує немалої душевної сили і потягу до знань. Але професія вчителя вимагає ще одного виняткового вміння – відчути кожного учня своєю кровинкою. Кожен учитель дорогий своїм учням по-своєму, але, мабуть, ріднішої за першу вчительку немає, вона ж бо пам’ятає наших першокурсників ще шестирічними малюками.



Учениця. Шановна Ніно Миколаївно, поповніть, будь ласка, наш альбом своїми спогадами.

Слово першій учительці

Директор – батько й мати в рідній школі



Слова побажань від директора
Пісня для вчителів «Спасибі, вчителю»
Учитель. На цих сторінках альбому – наше сьогодення і майбутнє, наша краса і гордість, наша надія і сподівання – наші діти, уже дорослі діти.

Які вони? Замріяні і розгублені, допитливі, веселі і серйозні, непередбачувані й енергійні, сучасні, комп’ютеризовані, мовчазні й балакучі, наполегливі – словом, усі-усі різні, але всі без винятку талановиті! Вони спортсмени, музиканти, художники, гумористи, ерудити, артисти, патріоти і природолюби, мандрівники, оптимісти, романтики.



Учениця

Ми в світ прийшли успадкувати славу,

Діла, і думи, й чесні мозолі,

Батьків велику полум’яну справу,

Що захистила правду на землі.

Учень

Нам не дрімать на тихому причалі,

Не виливать в кімнатній тишині

Свої дрібненькі втіхи і печалі

В меланхолійні вірші і пісні.

Учениця

Нехай серця не знають супокою,

Хай обганяють мрії часу біг,

І наша юність буде хай такою,

Щоб їй ніхто не заздрити не міг!
Учитель. На дорозі до знань у щоденних шкільних буднях трапляється з нами всяке…

Учень

…Вивчає Вася поведінку мухи,

Пасе хруща на зошиті Андрій,

Петрусь Миколку смикає за вуха,

Мишко і Гриць в морський

вступили бій…

В люстерко задивилась модна Лора…

Андрійко партою все «рип»

та «рип»…

а вчитель теорему Піфагора

пояснює на дошці,

аж охрип!



Учитель. Розгортаємо і сторінки перлин класичної літератури, яка розкриває закони мудрості, вчить життя.

Запрошуємо вас перегорнути сторінки нашого «Літературного ярмарку», на який прибули всім відомі літературні персонажі.



Інсценізація фрагментів літературних творів
Учениця. Нехай батьки теж залишать свої спогади, побажання на сторінках нашого альбому.

Батьки діляться спогадами, висловлюють побажання.
Учні виходять на середину залу і в супроводі ліричної мелодії читають вірші

Роде ти мій красний, мій прекрасний роде,

Хай з тобою завжди буде мир і згода.
Родиться хай жито із тепла і ласки

І за тином квітнуть мальви і ромашки.


Мати хай напитись дасть води з криниці,

І привітно стріне всю рідню світлиця.


Сядемо у колі за столи дубові,

Віддамо всю шану хлібові й любові.


Хлібові, що в полі вся рідня ростила,

І людській любові, що згасить несила.


Роде ти мій красний, мій прекрасний роде,

Хай заміс достатку, наче сонце, сходить.


Ніби сонце ясне, як той цвіт калини,

Роде мій прекрасний, пісне солов’їна.


Хай свіча палає, - в святості схилюся,

За добро і щастя Богу помолюся.


Буду я молитись за свою родину,

За прекрасну й вільну неньку Україну.


Усі присутні виконують пісню «Музика рідного дому».

_mg_7339


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал