Самостійні заняття фізичними вправами борис Максимчук




Дата конвертації17.02.2017
Розмір65.6 Kb.

САМОСТІЙНІ ЗАНЯТТЯ ФІЗИЧНИМИ ВПРАВАМИ

Борис Максимчук
Старший викладач кафедри фізичного виховання

Постановка проблеми. Першочергове завдання школи — розвинути дитину таким чином, щоб могла і хотіла здобути знання (а не одержати їх), могла набути вміння навички. Якщо немає потягу і любові до навчання, до самовдосконалення протягом усього життя, то безперервна освіта неможлива.
Організація навчальної діяльності учнів включає (у складі класу) позакласну, позашкільну і самостійну роботу. Перший досвід і перші кроки самостійних занять дитина повинна отримати з розвиваючого уроку, де не дають готових
істин, вчать шукати їх. У самостійній роботі найбільше проявляється мотивація учнів, їхня цілеспрямованість, самоорганізованість, самостійність та інші особисті характеристики.
Залучення і привчання школярів до самостійних занять фізичними вправами – це пріоритетний напрямок у фізичному виховані в наш час.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Перші згадки про самовиховання і його значення можна знайти у Плутарха. Описуючи діяльність
і добрі справи римського законодавця Нуми Помпілія, цей античний письменник розкрив результати самовиховання свого героя: “Він приборкав у собі не тільки низькі бажання, а й відрікся від пристрастей, схвалюваних неосвіченими народами, – від насильства й користі. Приборкувати бажання силою розуму він вважав дійсним подвигом” [1, С. 128].
На початку 70-х років у науково-методичній літературі вказувалося на значення самостійних занять, однак не було розроблено технологію їх впровадження [2]. Зацікавленість учителів фізкультури в їх організації була незначною тому, що рухова активність школярів і певний рівень фізичної підготовленості досягалися екстенсивним шляхом за рахунок обов’язкового проведення позакласних форм (гімнастики до занять, фізкультхвилинок,
рухливих перерв, спортивних змагань, походів та ін.).
У 80-х роках все частіше у спеціальних виданнях стали з’являтися статті, методичні рекомендації щодо впровадження в життя школярів самостійних занять. Як правило, вони зводилися до домашніх завдань і, в основному, з корекції фізичних якостей, відпрацювання техніки рухових дій, загартовування тощо (В.Байков, С.Богданов, М.Дубовис, І.Дударев, Л.Зав’ялов, В.Зінченко,
А.Зубченко, В.Меліхов, І.Путівльський та ін).
На початку 90-х років провідні спеціалісти у галузі фізичного виховання
(Ю.Васьков, М.Віленський, Б.Колосов, Є.Литвинов, В.Лукьяненко, В.Лях,
А.Матвеєв, Г.Мейксон, В.Шаулін та ін.), піддавши критиці установки тільки на поліпшення фізичної підготовки, стали закликати до сприяння всебічному духовному і фізичному вдосконаленню особистості, гуманістичних відношень, оволодіння школярами прийомами творчого використання набутих знань, навичок і умінь для самостійних занять.
Результати аналізу теорії фізичної культури і практики фізичного виховання дають підстави стверджувати, що сьогодні найбільш ефективною умовою фізичного розвитку особистості є самостійні заняття фізичними вправами. Вони, на думку, А.Матвєєва, – “єдиний надійний засіб, який забезпечує збереження задовільного фізичного статусу людини, вкрай необхідного для підтримання здоров’я, належної працездатності, виховання дітей, які мало залежать від умов, які завдаються” .
Орієнтація на самостійні заняття, як вважає В.Лукьяненко, “дозволить з найменшими матеріальними витратами і без значного загострення проблеми кадрового забезпечення найбільш ефективно вирішувати завдання
індивідуалізації занять фізичними вправами” .
Мета дослідження – аналіз психологічної, педагогічної та методичної літератури з проблеми дослідження. Розкрити своєрідність змісту й організації самостійної роботи.
Самостійна навчальна робота учня є найбільш бажаним наслідком його правильно організованої роботи на уроках, яка мотивує її самостійне розши-
рення, поглиблення і продовження у вільний час.
Самостійна робота учня — ширше поняття, ніж домашня робота, яка полягає у виконанні завдань, даних учителем додому для підготовки до наступного уроку, і повинна розглядатись учителем як самостійна, вища форма навчальної діяльності учнів, без освоєння якої неможливо досягти кінцевої мети фізичного виховання школярів — виховати в них звичку до фізичного самовдосконалення протягом усього життя.
Самостійна навчальна діяльність повинна бути усвідомлена учнем як вільна за вибором внутрішньо мотивована діяльність. Вона передбачає виконання учнем низки дій, а саме: усвідомлення мети своєї діяльності, визначення особистісного значення навчальних завдань, підпорядкування їх вирішенню інших інтересів і форм зайнятості, самоорганізацію в розподілі навчальних дій в часі, самоконтроль тощо.
Істинно самостійна навчальна діяльність учня можлива тоді, коли в учня виникає потреба дізнатись або засвоїти щось нове, невідоме, важливе для себе, а задовольнити таку потребу в навчальному процесі немає можливості.
Наприклад, засвоїти вид рухової діяльності, який не передбачений шкільною навчальною програмою з фізичного виховання.
При цьому в самостійній навчальній діяльності привабливим є саме оволодіння новим матеріалом, а не тільки форма організації, захоплююча праця школяра.
Таке розуміння самостійної навчальної діяльності дає підставу для висновку, що це форма роботи за індивідуальним планом, що доповнює, а потім поглиблює і розширює діапазон можливостей школярів.
Представляючи собою особливу, вищу форму навчальної діяльності самостійна робота обумовлюється
індивідуально-психологічними та особистісними особливостями учня як суб'єкта діяльності. Він повинен мати цілісну уяву про свої можливості й уміти їх реалізувати. Школяр має не тільки розуміти запропоновані вчителем цілі, але й уміти формувати їх сам, моделювати власну діяльність, обирати умови, важливі для досягнення мети,
програмувати самостійну діяльність, підбирати адекватні засоби, визначати послідовність окремих дій, оцінювати проміжні та кінцеві результати діяльності, коректувати свої дії.
Саморегуляція включає також оволодіння учнем нормами стосунків з
іншими людьми та правилами використання приладів. Усе це базується на сформованих у школярів знаннях, уміннях і навичках в академічній навчальній діяльності.
Отже, з позиції суб'єкта діяльності самостійна робота може бути визна- чена як цілеспрямована, внутрішньо мотивована, структурована самим суб'єктом і коректована ним діяльність. її виконання вимагає достатньо ви- сокого рівня самосвідомості, рефлективності, самодисципліни, особистої відповідальності і дає учневі задоволення як процес самопізнання і самовдо- сконалення.
Вибір предмета самостійних занять визначається індивідуальними інте- ресами, здібностями, конкретною ситуацією у фізкультурному русі, умовами життя та "модою" на ті чи інші фізкультурні захоплення. Завдання вчителя — тактовно формувати індивідуальні інтереси і прагнення.
Індивідуальні захоплення можуть бути найрізноманітнішими. Однак жоден вид фізичних вправ, взятий окремо від інших, навіть за умови наполег- ливих тренувань не може гарантувати повноцінного фізичного розвитку і здоров'я. Лише в поєднанні з іншими елементами фізичної та загальної культури він стає дієвим фактором досягнення фізичної досконалості.
Однією з найпоширеніших і доступних форм самостійних занять є ран- кова гімнастична зарядка. її головне призначення — оптимізувати перехід від тривалого відпочинку (сну) до повсякденної життєдіяльності. Ця своєрідна розминка активізує функції систем організму, долає "інерцію спокою". Людина поступово занурюється в повсякденні справи в нормальному тонусі та доброму настрої. У межах зарядки можна частково розв'язати й такі завдання, як відновлення і збереження правильної постави, підтримання досягнутого рівня розвитку окремих рухових якостей, загальної тренованості. Але все це можливе
лише доти, доки не призводить до невиправданого форсування навантажень.
У процесі адаптації до комплексу вправ ранкової гімнастики, що викори- стовується, є сенс дещо підвищувати навантаження, але перетворювати її у тренувальне заняття основного типу, мабуть, недоцільно. Такі заняття краще проводити в добовому режимі не раніше як через годину-півтори після сніданку. їхня структура і методика організації відповідають структурі та методиці уроку.
При цьому майте на увазі, що ні на яких стадіях фізичне виховання не повинно втрачати рис педагогічно спрямованого процесу. Самовиховання також повинно бути націлене на реалізацію значущих з освітньо-виховних позицій завдань і ґрунтуватися на відповідних педагогічних принципах, пра- вилах, положеннях. Мета фізкультурної освіти – спонукати школярів до регулярних і самостійних занять фізичними вправами. Інформацією з організації таких занять дітей забезпечують учителі, тренери, батьки, цікаві поради підлітки можуть знайти на шкільних стендах, у журналах, радіо- і телепередачах та ін. Як правило, самостійні заняття проводяться на шкільних майданчиках, у спортивних залах, дворах, тренажерних залах, вдома та ін. Ця робота організується вчителем фізкультури і спрямована на активну участь більшості школярів.
Самостійні заняття фізичною культурою необхідно розглядати як ланку в педагогічній системі розвитку школяра. Вони, як і уроки фізкультури, секції, позакласні заходи, характеризуються чіткою постановкою мети, забезпеченням навчальною інформацією, матеріальною базою та інвентарем, консультаціями педагогів. За словами П.Каптєрева, “... сутність освітнього процесу з внутрішньої сторони полягає в саморозвиткові організму; передача найважливіших культурних здобутків і навчання старшим поколінням молодшого є тільки зовнішня сторона цього процесу, яка закриває саму сутність його”. Основним завданням освіти є розвиток і саморозвиток людини як особистості в процесі її навчання.
Організувати фізичне самовиховання підлітків – це значить перебудувати
навчально-виховний процес, спрямований: а) на формування активної позиції до занять фізичною культурою; б) на розширення орієнтації у фізкультурно- спортивній діяльності; в) на творче перетворення себе й своєї рухової активності (ігри, змагання, походи та ін.) і все, що пов’язане з нею; г) на самоуправління й саморегуляцію поведінки.
Постійно збуджувати у підлітків інтерес до спорту через проведення різноманітних змагань, тим самим давати можливість відчувати успіхи командної й особистої боротьби, а потім підводити до досягнення певних результатів. Такий стимулюючо-мотиваційний підхід може послужити поштовхом до самовиховання.
Сама підготовка до самостійних занять, весь цей процес передбачає формування у підлітків організованості, відповідальності, охайності, тобто якостей, необхідних для успішної роботи над собою.
У підлітковому віці найбільш характерними закономірностями фізичного самовиховання є:
- зв’язок самовиховання із засвоєнням досвіду фізкультурно-спортивної діяльності (гравця команди, судді, інструктора тощо), практики засвоєння нових ігор і вправ;
- правильно організовані самостійні заняття фізичною культурою є передумовою розвитку самосвідомості підлітка, що в свою чергу є основою самовиховання;
- цілеспрямовані колективні дії команди класу (на участь у шкільних, районних, міських та інших змаганнях, походах та ін.) сприяють стійкості й ефективності самовиховання.
Включення підлітків у різноманітні види фізкультурно-спортивної діяльності в школі й поза нею (рухливі перерви, змагання, походи, секції та ін.) визначає зміст фізичного виховання.
Організація фізичного самовиховання підлітків – це організація діяльності щодо самостійного виконання системи фізичних вправ для розвитку тих чи інших фізичних якостей. Поза цією діяльністю не існує й
самовиховання. Підліток, займаючись тренуванням фізичних якостей, формує уміння самовиховання, оскільки в процесі самотренувань відбуваються зміни в самій особистості підлітка й супровідних обставинах (режимі дня, харчуванні, звичках тощо). Перетворюючи зовнішні умови життя, додаючи в самостійні заняття нові засоби, методи й форми, підліток перетворює самого себе.
Фізичне самовиховання краще за все виявляється за наявності фізкультурно-спортивної колективно-значущої діяльності (підготовка до походу, до районних змагань та ін.), тобто там, де найяскравіше проходить самоствердження особистості підлітка.
Самостійні заняття фізичною культурою як новий вид діяльності в житті підлітка не можуть з’явитися з нічого. Їм передує правильно організована навчально-виховна, оздоровча і спортивно-масова робота в школі, що стимулює школярів до самостійного продовження різноманітних форм цієї роботи у вільний час. А організована і керована вчителем урочна і позаурочна робота виступає присвоєною підлітком програмою його самостійних занять. Це потребує від учителя чіткого плану своїх дій при проведенні уроків, секцій, змагань з метою формування у підлітків свого плану освоєння засобів і методів занять фізичною культурою для фізичного самовдосконалення. Для цього необхідне щорічне, краще на початку навчального року, тестування фізичної підготовленості учнів. Учитель, використовуючи різні посібники, може визначити правильний напрямок дій учня, який забезпечує його фізичний розвиток чи корекцію тих чи інших фізичних якостей і умінь.
Самостійні заняття відрізняються від уроків фізкультури тим, що передбачають добровільну участь, позаурочне проведення, самостійний вибір напряму самовдосконалення. Однак не виключається взаємозв’язок цих двох форм у вигляді обов’язкового виконання добровільно взятих на себе завдань, а також цілеспрямованість і регулярність у їх виконанні.
Висновки. Таким чином, самостійні заняття – це свідома фізкультурно- спортивна діяльність, спрямована на фізичний розвиток, самовдосконалення, реалізацію себе як особистості. Виконання різноманітних фізичних вправ,
рухливих і спортивних ігор може здійснюватися індивідуально, в групі, на позакласних заняттях або вдома. Ця діяльність може передбачати опосередковане управління з боку вчителя.

Література:
1.
Кричфалуший М. В. Сучасний учитель фізичної культури: уявлення учнів і вчителів-предметників // Матеріали першої республіканської конф.
“Концепція підготовки спеціалістів фізичної культури та спорту в Україні”. –
Луцьк. – 1994. – С. 166–168.
2.
Наточій А. М., Богатир В. Г. Психолого-педагогічні проблеми підго-товки вчителів фізичної культури // Матеріали Всеукраїнської наук. конф., присвяченої 50-річчю ЛДІФК. – Львів, 1996. – С. 115–116.
3.
Наумчук В.І. Професійна підготовка майбутніх вчителів фізичної культури в процесі самостійної роботи зі спортивних ігор: Дис... канд. пед. наук: 13.00.04. – Тернопіль, 2002. – 226 с.
4.
Шиян Б.М. Теорія і методика фізичного виховання школярів.
Частина 2. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2004. –248 с.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал