С. О. Рідкозубова, викладач кафедри мовної підготовки



Скачати 89.52 Kb.
Дата конвертації04.06.2017
Розмір89.52 Kb.

С. О. Рідкозубова,

викладач кафедри мовної підготовки

Харківського національного

автомобільно-дорожнього університету


(м. Харків)

ФОРМУВАННЯ МОВНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ІНОЗЕМНИХ СТУДЕНТІВ ВИЩОГО ТЕХНІЧНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
У статті розкрито мовну компетентність майбутніх інженерів іноземних країн як процес і результат оволодіння студентами професійними знаннями, формування мотиваційно-ціннісної сфери, особистісних якостей. Відзначено про те, що якість підготовки іноземних студентів у вищому технічному навчальному закладі залежить від рівня оволодіння ними українською і російською мовами.

Ключові слова. Мовна підготовка, компетентність, іноземні студенти, вищий технічний навчальний заклад.
The article deals with the linguistic competence of engineers from foreign countries as a result of the process and mastering professional knowledge, the formation of motivational value sphere of personal qualities. It is noted that the quality of international students in higher technical educational institution depends on the level of mastery of their Ukrainian and Russian.
Keywords. Language training, competence, foreign students, higher technical educational institution.
Постановка проблеми у загальному вигляді та її звязок із важливими науковими і практичними завданнями. Проблема формування професійних мовленнєвих знань і умінь іноземних студентів у ВТНЗ є актуальною проблемою, оскільки в умовах сучасної міграції у межах не лише однієї країни виникає потреба швидко адаптуватися для навчання і роботи. Глобалізація, демократизація, створення єдиного інформаційного простору впливають не лише на суспільство, але й на розширення кордонів і можливостей, що розкриваються перед молоддю. Сучасним роботодавцям будь-якої країни потрібні висококваліфіковані фахівці, здатні застосовувати набуті в професійній підготовці знання, уміння, навички, відповідально ставитися до виконання професійних обов’язків, творчо взаємодіяти у виробничих колективах. Майбутній інженер не може бути некомпетентною людиною, тому що в інженерній справі постійно відбуваються зміни, нововведення як того вимагає світовий споживчий ринок.

Аналіз основних досліджень і публікацій, в яких започатковано розв’язання відповідної проблеми, виокремлення й характеристика актуальних питань проблеми, яким присвячується стаття. У сучасних наукових і практичних працях ключовими є питання, що стосуються світового досвіду та українських перспектив компетентнісного підходу в освіті. Так, особливості та практика формування іншомовної комунікативної компетентності студентів технічних спеціальностей розкривається в статті О. Чорної. Сьогодні актуальними є знання та уміння іноземних мов, формування мовної компетентності фахівців, особливо іноземних студентів, які відчувають значні труднощі у засвоєнні за короткий час професійної термінології.

Формулювання мети (завдань) статті – сформувати власну точку щодо визначення мовної компетентності іноземних студентів ВТНЗ.

Виклад основного матеріалу дослідження з обґрунтуванням здобутих результатів. Дослідник А. Хуторський вважає, що компетентність становить собою сукупність особистісних якостей (ціннісно-смислових орієнтацій, знань, умінь, навичок, здатностей), зумовлених досвідом діяльності у певній соціально-особистісній сфері. З цієї точки зору, компетентність постає перед дослідником у вигляді якості або сукупності якостей особистості, що склалися на основі принаймні мінімального досвіду у певній сфері. При цьому вона є наслідком оволодіння відповідними компетенціями і передбачає особистісне ставлення особистості до цих компетенцій та предмету діяльності, а компетенції, у свою чергу, становлять собою відчужені, попередньо задані соціальні вимоги (норми) до підготовки майбутнього фахівця, необхідні для його ефективної продуктивної діяльності в сфері діяльності [7].

Науковці В. Болотов і В. Сєріков наголошують на тому, що компетентність є результатом синтезу когнітивного, предметно-практичного та особистісного досвіду людини; засобом існування знань, умінь, навичок та освіченості, який сприяє особистісній самореалізації фахівця, знаходженню ним свого місця у світі. З точки зору дослідників, компетентності неможливо навчити, оскільки людина може стати компетентною «лише самостійно, знайшовши та апробувавши різні моделі поведінки у певній предметній області, і обравши з них ті, що якнайбільше відповідають його стилеві, зазіханням, естетичному смакові та моральній зорієнтованості», тобто шляхом особистісного зростання. Навчити можна лише знань, умінь, навичок [1, с.12].

Учений Г. Селевко також вважає саморозвиток та особистісні якості людини визначним складником її компетентності і уточнює, що «поняття компетентності набагато ширше за поняття знання, або уміння, або навички, воно включає не лише когнітивну (знання) та операційно-технологічну (уміння) складові, але й мотиваційну, етичну (ціннісна зорієнтованість), соціальну та поведінкову. Оволодіння компетентністю вимагає ментальної організованості, значного інтелектуального розвитку: абстрактного мислення, саморефлексії, визначення власної позиції, самооцінки, критичного мислення» [6, с.20].

Учена О. Дубасенюк розглядає компетенції як складні особистісні новоутворення, що складаються з певних структурних компонентів та зв’язків між ними, у той час як компетентність фахівця становить собою виявлені ним практичні прагнення та здатності реалізувати свій потенціал (знання, уміння (тобто компетенції), досвід, особисті якості) для успішної творчої професійної діяльності на основі усвідомлення її соціальної значущості та особистої відповідальності за результати цієї діяльності, необхідності постійно її вдосконалювати [5, с.39].

Науковець В. Лозова включає в структуру компетентності не тільки когнітивну й операціонально-технологічні її складові, але й мотиваційні, емоційні та рефлексивні компоненти. Вона наголошує на тому, що компетентність є інтегративною за своєю природою, вимагає значного інтелектуального розвитку, включає аналітичні, комунікативні, прогностичні та інші розумові процеси. Результатом цілеспрямованого формування компетентності має бути особистість, котрій властиві такі якості як інтелігентність, операційно-технологічна готовність до здійснення професійної діяльності, професійна самосвідомість [3].

Свого роду узагальненням викладених вище точок зору на поняття «компетентності» та «компетенції» нам видається визначення професійної компетентності, запропоноване ученим Л. Луценко: «Професійна компетентність – це системна, інтегративна єдність; синтез інтелектуальних та навичкових складових (когнітивного і діяльнісного, включно із узагальненими знаннями, уміннями, навичками), особистісних характеристик (ціннісна зорієнтованість, здібності, риси характеру, готовність виконувати діяльність) та досвіду, який дозволяє людині використовувати свій потенціал для виконання складних культуровідповідних видів діяльності, оперативно й успішно адаптуватися у суспільстві, що постійно змінюється, і професійній діяльності» [4, с. 63-64]. Крім того, ми погоджуємося із точкою зору дослідниці на професійні компетенції як складові професійної компетентності.

Мова є показником загальної культури майбутнього фахівця, засобом самовираження і самоутвердження в ролі успішного працівника будь-якої галузі професійної діяльності. Мовна підготовка набуває чималої актуальності у студентському середовищі. Українські студенти вивчають іноземну мову для того, щоб спілкуватися з закордонними студентами, брати участь у міжнародних проектах, конференціях, стажуваннях. Іноземні студенти вивчають російську та українську мови з метою отримання якісної професійної підготовки, оскільки розуміння і засвоєння навчальних текстів вимагає чіткого письмового перекладу, сприйняття інформації на лекціях, семінарах, практичних заняттях також потребує чіткого усного перекладу.

Мовна компетентність майбутнього інженера передбачає, що він у повній мірі оволодів знаннями про історію та теперішній стан розвитку мови (української та іноземної); розуміє її структуру; знає та вміє використовувати усі наявні у мові засоби відповідно до потреб виробників, замовників. Вона включає мовні знання (лексичні, граматичні, стилістичні), мовленнєві уміння (фонетичні, орфографічні) та навички застосування цих знань і реалізації умінь.

Володіння уміннями мовної підготовки на рівні фонетики означає, що майбутній інженер уміє правильно вимовляти слова рідною та іноземною мовою; знає, як вони можуть звучати у різних людей, та розуміє їх; має правильну (нормативну) вимову; чітку дикцію; володіє інтонаціями, притаманними носіям мови. Високий рівень сформованості фонетичної складової мовної компетенції зазвичай не є ключовою вимогою до інженера як людини, яка переважним чином не працює із писемними текстами, однак є бажаним, оскільки під час реалізації своїх професійних функцій майбутній інженер може опинитися у ситуації, коли матиме перекладати усне мовлення (на науковій конференції, семінарі, під час переговорів).

Сформованість мовної компетенції на рівні лексики передбачає максимально повне професійне (тобто таке, що може легко пристосовуватися до конкретної ситуації спілкування) володіння словниковим складом мови; знання загальних (відомих більшості освічених носіїв) слів та термінів (професійних слів та словосполучень, відомих лише представникам певної галузі науки або техніки); розуміння змісту та походження цих слів; уміння зрозуміти незнайоме слово на основі наявних у майбутнього інженера знань; знання способів створення нових слів (зокрема, термінів) та уміння самостійно створювати нові слова; уміння розрізнити відтінки значення слів, які означають одне або схожі поняття, оцінити влучність кожного з них, виходячи з потреб конкретного тексту, та обрати вірне.

В основі сформованої мовної компетенції на рівні граматики лежать знання про граматичну будову мов, якими володіє майбутній інженер; розуміння природи граматичних явищ (словосполучень, речень); знання граматичних правил; уміння створювати граматично правильні тексти.

На рівні орфографії майбутній інженер повинен уміти правильно писати знайомі слова; на основі вивчених правил робити вірні припущення про те, як пишуться незнайомі слова; правильно розставляти знаки пунктуації (крапки, коми, тире); робити вибір між ними.

Нарешті, на рівні стилістики, сформована мовна компетенція майбутніх інженерів передбачає знання стилю технічної документації, уміння створювати тексти різних стилів; знання стилістичних норм рідної та нерідної мови.

На нашу думку, мовна компетентність майбутнього інженера передбачає наявність у нього сформованих умінь у чотирьох основних видах мовленнєвої діяльності: говорінні – умінні створювати та промовляти тексти уголос; слуханні – умінні слухати іншу людину, чути її та розуміти, що вона говорить; читанні – умінні сприймати написані тексти, аналізувати їх, робити висновки щодо того, про що в них говориться, як і навіщо; письмі – уміння самостійно створювати писемні тексти.

Шляхами вдосконалення мовлення майбутніх фахівців є: самоконтроль і розвиток культури мовлення, створення установки на оволодіння науковою професійною мовою в різних ситуаціях спілкування; самоконтроль і розвиток умінь виразного мовлення; самоконтроль і розвиток комунікативних здібностей, умінь, соціальних установок у спілкуванні; розвиток загальних психологічних особливостей своєї особистості, які є передумовою оволодіння професійно-педагогічного мовлення.



Висновки і перспективи подальшого пошуку з означеної проблеми. Отже, в представлених визначеннях мовна компетентність майбутніх інженерів-іноземців розглядається як сукупність інтелектуальних, когнітивних та діяльнісних складових, особистих якостей та професійного досвіду, реалізованих у процесі особистісного зростання. Основу мовної компетентності складають компетенції як сукупності знань, умінь та навичок.

Подальшими розвідками є розробка педагогічних умов формування мовної компетентності іноземних студентів у ВТНЗ.



Література:

  1. Болотов В. А. Компетентностная модель: от идеи к образовательной программе / Болотов В. А., Сериков В. В. // Педагогика. – 2003. – № 10. – С. 8-14.

  2. Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / під заг. ред. О. В. Овчарук. – К. : «К. І. С.», 2004. – 112 с.

  3. Лозова В. І. Формування педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів освіти // Педагогічна підготовка викладачів вищих навчальних закладів: Матеріали міжвуз. наук.-практ. конф. ; [за заг. ред. акад. І.Ф. Прокопенка, чл.-кор. В.І. Лозової]. – Х. : ОВС, 2002. – С. 3-8.

  4. Луценко Л. И. Компетентностная модель повышения квалификации директора школы /Л. И. Луценко //Педагогика. – 2005. – №3. – С. 61-68.

  5. Професійна педагогічна освіта: компетентнісний підхід : [монографія] / за ред. О. А. Дубасенюк.  Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2011. – 412 с.

  6. Селевко Г. К. Энциклопедия образовательных технологий. В 2-х т. – Т. 1. – М. : Народное образование, 2005. – 553 с.

  7. Хуторской А. В. Технология проектирования ключевых и предметных компетенций // Интернет-журнал «Эйдос». – 2005. – Режим доступу: http://www.eidos.ru/journal/2005/1212.htm.

  8. Чорна О. О. Особливості та практика формування іншомовної комунікативної компетентності студентів технічних спеціальностей /О. О. Чорна // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти. – 2013. – Вип. 22. – С. 230-237.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал