С. М. Прищепа особистісна активність підлітка: сутність, діагностика, проектування




Сторінка7/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13
Форми:
тематичні вечори, свята, конкурси, літературні вікторини, круглі столи, культпоходи
Критерії:
когнітивний; емоційно-ціннісний; практико-діяльнісний
Рівні сформованості особистісної активності
низький, середній, високий
Результат: сформованість особистісної активності підлітків (фізичної, інтелектуальної,
соціальної і духовної)
Мета: формування особистісної активності підлітків у процесі
спеціально спроектованої виховної діяльності класного керівника
Чинники:

загальна соціальна ситуація;

поява нових вимог суспільства до особистості.
Завдання:

виділити основні етапи проектування виховної діяльності класного керівника;

виокремити види особистісної активності;

сформувати у підлітків особистісну активність
Підходи:

системний;

особистісно- орієнтований;

діяльнісний
Етапи проектування
виховної діяльності
класного колективу
Початковий етап
Заключний етап
Етап впровадження проекту
Етап корекції проекту
Етап проектування
(планування)
Основні види
життєдіяльності класного
колективу
Фізично-оздоровча
Навчально-пізнавальна
Оцінно-орієнтаційна
Соціально-комунікативна
фізична
активність
ь
соціальна
активність
духовна
активність
інтелектуальна
активність
Методи:
ігрового моделювання, метод проектів; бесіда, лекції, диспут, тренінг, приклад, створення виховних ситуацій
Предметно-перетворювальна

82
Як видно із моделі, одним із важливих компонентів проектування виховного процесу класного колективу є планування та організація його життєдіяльності. Вона реалізується на основі процесу планування, яке дає можливість уявити надумане та з’ясувати проблеми, що можуть виникнути в результаті проектування виховної діяльності. Планувати виховну діяльність класного колективу – означає створити певну систему діяльності, яка б визнала порядок, терміни проведення виховних справ.
Як показує виховна практика, сучасні плани класних керівників становлять зазвичай систему тих формальних заходів, які повторюються від 5 до 11 класу і переважно не відповідають віковим категоріям учнів того чи
іншого класного колективу. Тобто, якщо заходи є усталеними й прийнятними вже здавна і не відповідають вимогам сучасності, віковим та індивідуальним особливостям, то й учні не будуть мати бажання брати участь у їх проведенні.
Впродовж складання програми змісту виховної діяльності класного колективу необхідно дотримуватися таких вимог:
1)
звичайно до розробки плану виховної діяльності потрібно залучати
і самих учнів та їх батьків;
2)
має бути присутня індивідуальна, корекційна робота;
3)
приділяти належну увагу груповій роботі.
Під час планування та організації виховної діяльності класного колективу варто не забувати про принципи: цілеспрямованості,
індивідуалізації, диференціації та багато інших.
Основні організаційно педагогічні принципи реалізуються через наперед спроектовану систему форм та основних видів організації життєдіяльності учнів: фізично-оздоровчої, предметно-перетворювальної, навчально-пізнавальної, соціально-комунікативної, оцінно-орієнтаційної та
ін.
Саме такі різні види діяльності, в яких підлітки проявляють особистісну активність й забезпечують фізичний, інтелектуальний, соціальний і духовний розвиток. Тим самим формуються основні види особистісної активності: фізична, інтелектуальна, соціальна, духовна.
Виховання школяра, де існує гармонійне поєднання фізичної досконалості та духовного багатства – це одна із актуальних проблем сучасної педагогіки. Сьогоденний розширений інформаційний простір, психічне навантаження – все це призводить до різних хвороб, які не притаманні молодому організму.
Важливою ланкою життєдіяльності класного колективу є фізично- оздоровча діяльність, що є основою фізичного виховання учнів.

83
Фізичне виховання – це багатогранний процес організації активної пізнавальної та фізично-оздоровчої діяльності учнів, спрямованої на формування потреби у заняттях фізичною культурою та спортом, розвитку фізичних сил і здоров’я, вироблення санітарно-гігієнічних навичок, здорового способу життя [18, с. 11].
Фізично-оздоровча діяльність покликана виховати в учнів любов до життя, власного здоров’я, сформувати в учнів потребу фізичного самовдосконалення, уміння зберігати та зміцнювати здоров’я.
Школярі мають обрати такі види фізично-оздоровчої діяльності, які б підкреслювали їхні інтереси, здібності. Фізично-оздоровча діяльність має реалізуватися на засадах цілісності, системності. Це допоможе не лише зміцнити здоров’я, а й підвищити оздоровчу активність.
Як уже зазначалося, вже сьогодні гостро стоїть проблема здоров’я людини, і особливого значення набуває формування фізичної активності та здорового способу життя учнів.
Формування здорового способу життя має на меті навчити дітей цінувати власне здоров’я і дбати про нього, формувати такий світогляд учнів, що створить у них потребу ведення здорового способу життя.
Фізично-оздоровча діяльність виступає як стійке особистісне утворення, це інтегральна якість, яка складається з комплексу фізичних, емоційних, інтелектуальних властивостей і окреслюється в ініціативній, необхідній фізично-оздоровчій діяльності.
Фізично-оздоровча діяльність формує фізичну активність, яка є компонентом здорового способу життя.
Під час формування фізичної активності одночасно взаємодіють соціальні, біологічні, педагогічні передумови, які значну роль відіграють у формуванні фізичної активності та здорового способу життя.
Система роботи включає в себе організацію шкільного режиму: дотримання у школі гігієнічних норм щодо освітлення, температури повітря, шкільного обладнання, раціонального харчування, загартування; профілактичне медичне обстеження, пропаганду здорового способу життя і залучення учнів у різні види спортивно-фізкультурної діяльності:
1)
класні години: ―Життя і здоров’я людини‖, ―Права і обов’язки підлітків щодо збереження і зміцнення здоров’я‖, ―Спілкування і здоров’я‖;
2)
усний журнал (захворюваність учнів, Всесвітній день здоров’я,
Всесвітній день без тютюну, Всесвітній день проти СНІДу тощо.);
3)
години спілкування: ―Видатні постаті про здоров’я‖, ―Українські прислів’я і приказки про здоров’я‖, ―Правила поведінки біля водойм, в лісі‖,
―Чому шкідливе куріння?‖, ―Скажи наркотикам – НІ!‖;

84 4)
конференції: ―Спортивні ігри та їх оздоровлювальний потенціал‖,
―Алкоголь та його вплив на здоров’я‖, ―Особиста відповідальність про здоров’я‖;
5)
круглі столи: ―Рухова активність та її вплив на розвиток підлітків‖,
―Сон і здоров’я‖, ―Активний відпочинок та його види‖, ―Що ми їмо?‖, ―В здоровому тілі – здоровий дух‖;
6)
виховні години: ―Формула здорового способу життя‖, ―Основи безпечної життєдіяльності‖; ―Як зберегти своє здоров’я‖, ―Обережно, гриби!‖;
7)
уроки фізичної культури;
8)
курс ―Основи здоров’я‖.
Також учням запропонували проведення вечорів, різноманітних бесід про важливість дотримання здорового способу життя та, навпаки, про шкідливий вплив поганих звичок.
Стимулюванню фізичної активності учнів сприяли організовані свята козацької слави, вечори козацьких традицій, про побут та звичаї Запорізької
Січі.
Для закріплення думки у дітей про важливість спорту у житті людини запрошували місцевих спортсменів, тренерів; пропонували учням відвідувати спортивні змагання, читати книги про спорт, про спортсменів та їх потім обговорювати. Слід зазначити, що не менш важливим для фізичного здоров’я
є щоденне виконання низки оздоровчих вправ вдома.
Щоб зацікавити учнів фізичною культурою, спортом та оздоровити школярів, доречно проводити туристичні походи. Саме вони загартовують учнів, вчать любити природу, а проведення різних естафет та ігор
(―запитання мудрецю‖, ―правда чи дія?‖, ―малюнок наосліп‖, ―надписи на спині‖, ―три ноги‖, ―біг із картоплею‖, ―збери слово‖, ―море хвилюється раз…‖ тощо) привчають учнів бути відповідальними, самостійними, допомагати однокласникам.
Без самостійного виконання учнями вправ вдома не можна підвищити рівень розвитку фізичної культури, адже не всі діти беруть участь у спортивних секціях.
Вчитель має ознайомити та вказати на важливість ранкової гімнастики вдома, має зазначити, що це є гарант здоров’я для кожного учня.
Найважливішою суспільною діяльністю дітей шкільного віку є навчально-пізнавальна діяльність. Підлітки у процесі пізнавальної активності постійно піднімаються на новий рівень пізнання, розвивають в собі самостійність та інтерес.

85
Навчально-пізнавальна діяльність формує та розвиває інтелектуальну активність. Виховний характер інтелектуальної активності поглиблюється за умови постійної участі учнів в таких ситуаціях, де вони повинні точно та лаконічно подавати власні думки, коментувати міркування однокласників, ділитися своїми знаннями з іншими.
Розвиток інтелектуальної активності спрямований на заохочення та підтримання школярів у прагненні здобути нові знання, формування гармонійної, інтелектуальної і духовно багатої особистості.
Встановлено, що утворення інтересу, активізація діяльності учнів, тобто інтелектуальне виховання ефективно здійснюється шляхом проведення:
1)
предметних олімпіад;
2)
виставок гурткових дитячих робіт;
3)
урочистих годин з нагоди відзначення кращих учнів, знавців окремих предметів, переможців конкурсів;
4)
конкурсів знавців певного предмета (брейн-ринг, КВК, ―Естафета ерудитів‖)
5)
походів у музей, бібліотеку – обговорення побаченого та почутого;
6)
захистів фантастичного проекту: ―Школа нового тисячоліття‖;
7)
брейн-рингів ―Машина нашого часу‖;
8)
ігор ―Пізнавши себе, ти пізнаєш світ‖;
9)
вечорів нерозгаданих таємниць;
10)
годин спілкування ―Книга – джерело знань‖, ―Розкажи про своє хобі‖.
Правильне та своєчасне проведення заходів створює сприятливі умови для розвитку пізнавальних інтересів, залучає учнів до пошукової діяльності.
Найважливішим моментом соціалізації людини є формування її соціальної активності, що виявляється у поведінці особистості та її діяльності. Соціально-комунікативна діяльність розвиває соціальну активність.
Соціальна активність – це системна соціальна якість, що відображає цілісне активне ставлення до суспільства, його проблем розвитку, та визначає якісні особливості свідомості, діяльності і стану особистості [18, с. 109].
Важливими ознаками соціальної активності особистості є прагнення впливати на суспільні процеси та брати участь у справах соціуму, перетворюючи або, навпаки, зміцнюючи чинний соціальний лад чи його елементи.
Розглядаючи дослідження про соціальну активність слід виокремити низку її причин:

86

ідентифікаційну, яка полягає у виокремленні свого ―Я‖ серед соціальної спільноти;

цілеутворюючу, коли цілі певної спільноти стають особистими цілями;

мотиваційну, яка спонукає особистість брати участь в суспільно- значущій діяльності.
Загальними критеріями активної соціальної особистості
є спрямованість на інтереси, потреби, цінності, їх особливості та втілення.
Соціальна життєва позиція особистості є багатомірною. Така активність визначає рівень входження особистості в соціальне середовище та її самовизначення як самостійного суб’єкта.
Проблема спілкування належить до числа найважливіших для підлітка сфер життєдіяльності. Від того, як воно буде складатися, залежить формування майбутньої особистості. Саме цим й пояснюється надзвичайна актуальність вивчення проблем спілкування, яка в сучасному суспільстві лише посилюється, оскільки відбувається різка зміна стандартів регламентації соціальних стосунків, особистісних взаємин, моральних цінностей, норм поведінки тощо.
У підручнику ―Введение в психологию‖ під редакцією А. Петровського зазначено, що значення спілкування з вікової позиції розглядалися як в зарубіжній, так і у вітчизняній психології. Зарубіжні психологи розглядали спілкування в підлітковому віці з погляду соціально-психологічного явища, адже в цьому віці розширюється життєвий світ дитини, коло її спілкування, групової приналежності і типу людей, на яких вона орієнтуються. Вітчизняні психологи розглядали значимість спілкування в підлітковому віці з позиції культурно-історичної теорії, зазначаючи, що в підлітковому віці спілкування
є основним видом діяльності [31].
Завдяки спілкуванню учні будують відносини, включаються в різні види діяльності. Усі вчені (Божович Л. (1968), Виготський Л. (1984), Кон І.
(1989)) сходяться у визнанні того величезного значення, яке має для підлітків спілкування з однолітками.
У контактуванні людина самовизначається, виявляючи свої
індивідуальні особливості, спілкування пронизує всю життєдіяльність особистості.
Як зазначають дослідники, спілкування – це специфічна форма активності, в якій людина задовольняє свою потребу в іншій людині. У такій взаємодії члени спілкування прагнуть досягти спільного результату в діяльності (ділове спілкування), для отримання чи передачі знань
(пізнавальне спілкування) [18, с. 110].

87
Комунікація має соціальний характер, адже створюється у процесі діяльності людей для пізнання навколишнього світу.
За словами А. Мудрика, контактування школярів – це своєрідний обмін духовними цінностями у процесі взаємодії учнів з оточенням, що має вікові особливості і здійснює як об’єктивний, так і певною мірою педагогічно спрямований вплив на життєдіяльність і становлення особистості [144].
Під час організації соціальної активності педагогам необхідно знати, що взаємний зв’язок між членами учнівського колективу – це своєрідна система, яка характеризується певними зв’язками між вихованцями та колективом в цілому. На кожному етапі розвитку особистості спілкування між членами колективу виконує різні функції.
Зокрема, на початковому етапі комунікація виконує інформаційну та мотиваційну функції, які у взаємозв’язку впливають на виховний результат.
Вже на наступних етапах, спілкування в колективі набуває статусу власне комунікативної діяльності і виконує предметно-перетворювальну функцію, яка характеризується піклуванням про інших учнів, тобто формується почуття дружби, і тим самим закріплюється культура порозуміння.
Планування комунікативної структури життєдіяльності колективу передбачає організацію низки виховних заходів, які б відповідали основним виховним завданням та цілям педагогічної та моральної ситуації в колективі, особливостям соціальної активності не лише певних учнів класу, але й всього учнівського колективу загалом.
Слід наголосити, що ефективність впливу форм та засобів комунікативної діяльності висока лише в тому випадку, коли педагогічна модель буде враховувати психологічні особливості спілкування учнів на кожному віковому періоді.
Вченим А. Мудриком під час проведення дослідження було окреслено
4 типи спілкування на кожному віковому періоді розвитку особистості.
Зокрема, для учнів підліткового віку дослідник виділив тип спілкування для молодших (4 – 5 клас) та старших (6 – 7 клас) підлітків [144].
Автор стверджував, що молодші підлітки вже менше спілкуються з дорослими і все частіше з однолітками, тобто виділяють вже дружні групи.
Спілкування переважно заключається у питаннях типу: ―хто зробив?‖, ―що зробив?‖ і зовсім не цікавить підлітка мотивація того чи іншого вчинку
―чому це було зроблено?‖, ―що він думав, коли робив?‖. Здебільшого всі розмови підлітків закінчуються не лише суперечками, а й бійками.
Старші підлітки ще полюбляють рухливі ігри, але вони вже об’єднуються у маленькі групи людей, їх приваблюють розмови про дружбу,

88 про перші почуття; вони вже більше роздумують про себе, про оточуюче середовище.
Для підвищення соціальної активності підлітків варто проводити українські народні свята, застосовуючи при цьому елементи мовленнєвого етикету українців, впроваджувати курси риторики, комунікативні тренінги.
Не менш важливим є проведення бесід на різні теми, конкурсів, диспутів, фестивалів, літературних вечорів, щоб допомогти дітям чути та розуміти оточуючих, навчити підлітків висловлюватита відстоювати власну думку.
Надзвичайно ефективним є впровадження курсів риторики, які спрямовані на формування у підлітків ефективної мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Цей курс риторики складається з чотирьох занять, які охоплюють найважливіші моменти:
1.
Народна риторика – основа мовленнєвої поведінки кожної особистості.
2.
Композиція промови, її тема, вид та цільова установка.
3.
Промовець та аудиторія. Вимоги до тез та їх аргументація.
4.
Основні положення риторичного ідеалу. Культура ораторської мови.
В результаті учні зможуть вільно висловлювати свої думки. За допомогою риторичних курсів учні удосконалять свої вміння спілкуватись з
іншими людьми, зможуть вступати в різні дискусії, диспути, а також переконувати опонентів щодо правильності своїх позицій.
Підлітки про культуру спілкування дізнаються більше, коли безпосередньо будуть брати участь в бесідах, розповідях, конференціях.
Можна запропонувати безліч різноманітних тем: про роль спілкування в житті людини, про основні якості, якими має бути наділена кожна особистість: тактовність, люб’язність, ввічливість, правдивість, коректність,
і, навпаки, про людські вади, а саме: брехливість, впертість, лицемірство, лукавство, неуважність, пихатість тощо.
Отже, всі засоби розвитку соціальної активності поглиблюють знання підлітка про сутність спілкування як з однолітками, так зі старшими людьми, удосконалюють міжособистісне контактування від найближчого оточення до опосередкованого спілкування за межами школи та сім’ї.
Духовність учнів – одна з головних проблем нашої держави. Успішний розвиток демократичних процесів в Україні залежить від багатьох умов, серед яких чільне місце посідає духовне відродження громадян, гармонізація соціального життя нації. Духовність визначає спрямованість усіх розумових,

89 емоційно-чуттєвих, вольових якостей людини,
її здатність до самоусвідомлення себе як особистості.
Як свідчать соціологічні, культурологічні та психолого-педагогічні дослідження, в значної частини молоді, зокрема підлітків, спостерігається світоглядна індиферентність, анархічні настрої, втрата ідеалів, відчудженість від дорослих, песимістичне сприйняття життя. Відбувається девальвація духовних цінностей, посилюються кримінальні тенденції зростання правопорушень, злочинності, асоціальної поведінки [18, с. 125].
Спостерігається негативне ставлення підлітків до суспільного обов’язку, відповідальності, нехтування освітою, значний спад інтересу учнів до культури, мистецтва, духовних цінностей.
Усі зазначені проблеми не сприяють формуванню духовної активності.
До того ж низький рівень культури поведінки підлітків негативно відображується на їх ставленні до життя.
Сьогодні активно відбувається процес оновлення змісту освіти й удосконалення систем духовного виховання учнів. Тому головною метою загальноосвітньої школи є сформувати в учнів переосмислення високоморальної громадської позиції, національної свідомості, потяг до прекрасного. І в свою чергу, сучасний вчитель повинен збагнути зміну усталених канонів у суспільстві щодо моральних цінностей.
Інтерес до проблем духовності виник ще за часів Я. Коменського,
Г. Песталоцці, А. Дистерверга, В. Сухомлинського. Ці педагоги єдино виділили головні чинники, які впливають на духовне виховання учнів: праця, сім’я, школа, вчитель.
Поняття ―духовність‖ завжди мало у філософії важливе значення і відігравало головну роль у ключових проблемах людини та її місце у світі. І тому такі філософи як Платон, Аристотель, П. Юркевич, Г. Сковорода вважали, що поняття ―духовність‖ є похідним від слова ―дух‖, що означає рухливе повітря, повівання дихання, носій життя.
На сучасному етапі проблемою духовності займаються багато вчених, серед яких: Т. Зазюн, І. Зеліченко, О. Майкіна, Г. Сагач, , С. Соловейчик та
ін. Оволодіння учнівською молоддю духовними цінностями підносять свідомість особистості на вищий щабель, наповнюють життя й діяльність високими громадськими цілями. Духовність зміцнює єдність усього суспільства, забезпечує подолання труднощів на шляху його розвитку. Саме школа формує майбутні покоління, а від цього залежить розвиток і розквіт нашої держави.
Базовим для педагогіки є положення про те, що духовна культура людини формується в процесі виховання. Крім нього, жодного іншого

90 способу оволодіння людиною духовною культурою не може бути. На це ще у
XVIII ст. наголошував К. Гельвецій. Але в наш час процес виховання взагалі та прищеплення духовності зокрема потребують нового переосмислення відповідно до завдань оновлення всіх сфер людської життєдіяльності, формування в нашій країні демократичного гуманного суспільства.
Духовна активність вибудовується на основі оціночних здібностей до себе, власних можливостей, своєї гідності.
Після опрацювання психолого-педагогічної літератури, варто розуміти, що ―…вчителі не мають змоги вдосконалити духовну активність без спеціальної організації актів колективного роздуму про вічні питання життя, коли саме цей акт стає причетністю до всього світу, участю в житті другої людини та всіх людей‖ [18, с. 125].
Надзвичайна складність організації духовної активності спричинена відсутністю методичних рекомендацій щодо змісту, форм та методів її формування.
При моделюванні та організації духовної активності варто звертати увагу на моральні позиції, цінності, норми, моральні ідеали та установки підлітка, а також врахувати взаємини, які склалися з однолітками та з оточуючими людьми.
Для успішної організації формування духовної активності класним керівникам потрібно дотримуватися певних вимог:
1)
у взаємодії вчителя та учня реалізується гуманістичний підхід, а саме: своєрідність та індивідуальність кожного підлітка;
2)
ставитися до підлітка як до свідомої особистості;
3)
педагог має бути порадником, старшим другом.
Встановлено, що формування духовної активності підлітків ефективно здійснюється шляхом проведення:
1)
тематичних вечорів (―Запали свічку‖ до дня Пам’яті голодомору,
―Велика Перемога‖, присвячена Другій Світовій війні);
2)
відвертих розмов (―Вчинки людини‖, ―Людські достоїнства та вади‖, ―Щастя краще багатства‖);
3)
пізнавальних бесід (―Походження добра та зла‖, ―Дружні й хлібом ситні будуть‖, ―Чи кожна професія важлива в житті людини‖);
4)
культурно-масових робіт (провідати ветеранів Великої Вітчизняної війни, допомогти по господарству людям похилого віку, прибирати території біля пам’ятників культури, водойм);
5)
походів до театру, костьолу;
6)
виставок квітів, картин;
7)
перегляду історичних фільмів.

91
Отже, духовна активність формується найефективніше, якщо виховний процес організується на основі співтворчості вчителя з учнем, якщо визнаються права і свободи підлітка, якщо спілкування підлітків будуються на гуманістичних принципах і ціннісному ставленні до людини та до самого себе.
Варто зазначити, що правильне, точне моделювання життєдіяльності класного колективу дає можливість розвивати фізичний, інтелектуальний, соціальний і духовний розвиток підлітків.
Оптимальне поєднання різних видів фізичної-оздоровчої, навчально- пізнавальної, соціально-комунікативної та оцінно-орієнтаційної діяльності сприяє кращому формуванню фізичної, інтелектуальної, соціальної та духовної активності.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал