С. М. Прищепа особистісна активність підлітка: сутність, діагностика, проектування




Сторінка1/13
Дата конвертації22.12.2016
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13

1
Міністерство освіти і науки України
Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

С. М. Прищепа

ОСОБИСТІСНА АКТИВНІСТЬ ПІДЛІТКА:
сутність, діагностика, проектування
Монографія





Умань
ФОП Жовтий О. О.
2015

2
УДК 37.032
ББК 74.200.2
П 77

Рекомендовано до друку Вченою радою
Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини
(протокол № 9 від 24 березня 2015 р.)

Рецензенти:
Коберник О. М. – доктор педагогічних наук, професор кафедри загальної педагогіки, педагогіки вищої школи та управління, директор
Інституту природничо-математичної та технологічної освіти Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини.
Наказний М. О. – доктор педагогічних наук, професор кафедри перекладу Дніпродзержинського державного технічного університету, директор комунального закладу ―Технічний ліцей міста Дніпродзержинська‖.
Галич Т. В. – кандидат педагогічних наук, старший викладач кафедри філологічних та суспільних дисциплін Вінницького обласного інституту післядипломної освіти педагогічних працівників.

П 77 Прищепа, С. М. Особистісна активність підлітка: сутність,діагностика, проектування : монографія / С. М. Прищепа. – Умань : ФОП Жовтий
О. О., 2015. – 191 с.
У монографії проаналізовано сучасну виховну ситуацію, проблему формування особистісної активності учнів в умовах класного колективу; розкрито сутність проектування виховного процесу, окреслено його мету, основні функції та принципи; висвітлено особливості формування особистісної активності підлітків засобами педагогічного проектування; обґрунтовано програму проектування виховної діяльності класного керівника, змісту їх структурних компонентів та умов ефективного їх функціонування.
УДК 37.032
ББК 74.200.2
© Прищепа С. М., 2015



3

ПЕРЕДМОВА
Підготовка дітей до активної, соціально значущої, сповненої особистісного смислу життєдіяльності, морального становлення школярів є найважливішою складовою розвитку суспільства.Закладена в Законі України
―Про освіту‖, Національній програмі виховання методологія виховання надає пріоритет розвиненій особистості, її життєвому й професійному самовизначенню, самореалізації, життєтворчості у відповідності з національними цінностями та в контексті ідеї інтеграції Української держави до європейського простору.
Актуальність дослідження процесу проектування виховної діяльності класного керівника в загальноосвітній школі зумовлена суперечливим станом в теорії і практиці, адже виховання здебільшого розглядається як моносуб’єктний процес, за якого вихованець постає лише об’єктом педагогічних впливів, а виховна діяльність складається з набору заходів, носить стандартний інформаційно-просвітницький характер та орієнтується переважно на методи заохочення і покарання. Така ситуація не сприяє прагненню учня бути зрозумілим і зрозуміти іншого, забезпеченню формування його особистісної активності.
Все це вимагає нових підходів до системи виховання, яка докорінно змінила б позицію учня: з пасивного об’єкта впливу він перетворюється в активного суб’єкта особистісного виховання. А це пов’язано зі створенням і реалізацією науково обґрунтованого проекту виховної діяльності, що дає можливість забезпечити переведення існуючого виховного процесу в класному колективі у якісно новий стан, оптимізувати його зміст, організацію та управління.
Особливо складним є виховання учнів підліткового віку, який є першим перехідним періодом від дитинства до зрілості. У цей період в особистості дитини відбуваються складні і суперечливі зміни, на підставі чого його називають важким, критичним, перехідним.
Процес успішного формування особистісної активності підлітків можливий за умови спеціального педагогічного проектування виховної діяльності класного керівника, що має бути саме тією технологією, за допомогою якої стає можливим усвідомлене визначення основних орієнтирів виховної діяльності за певних умов, дає змогу систематизувати запровадження інновацій та коректив у виховний процес.
Монографія складається з трьох розділів. У першому розділі проаналізовано сучасну виховну ситуацію, здійснено аналіз проблеми спеціального проектування виховної діяльності класного керівника у

4 філософській, психологічній та педагогічній науці, розкрито особливості проектування виховного процесу, окреслено мету, основні функції та принципи проектування, визначено сутність особистісної активності та основні її види. У другому розділі описано особливості діагностики основних видів особистісної активності підлітків (фізичної, інтелектуальної, соціальної та духовної) та проаналізовано стан готовності класних керівників до проектування виховної діяльності. У третьому розділі висвітлено програму науково-методичної підготовки класних керівників до спеціального проектування; описано особливості формування особистісної активності підлітків у процесі спеціально спроектованої виховної діяльності класного керівника.
Матеріали монографії можуть бути використані в системі підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів, можуть слугувати науково-методичними рекомендаціями для педагогів-організаторів, класних керівників, заступників директорів загальноосвітніх навчальних закладів з виховної роботи, стануть у нагоді під час читання курсів «Методика виховної роботи», «Методика роботи класного керівника» у вищих педагогічних навчальних закладах.


5
РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИФОРМУВАННЯ ОСОБИСТІСНОЇ
АКТИВНОСТІ ПІДЛІТКА

1.1.

Сучасна виховна ситуація і проблема формування особистісної
активності учнів в умовах класного колективу
Процеси демократизації суспільства, пробудження національної самосвідомості, реалізація індивідуального підходу до виховання особистості покликані повністю змінити виховну діяльність зі школярами. Державна політика в галузі виховання визначається принципами гуманістичної педагогіки, сформульованими в Законах України ―Про освіту‖, ―Про загальну середню освіту‖, Національній програмі виховання, Конвенції ООН про права дитини. Розбудова Української держави ставить насамперед важливе і основне завдання – виховання нового покоління, здатного не тільки осягнути сутність існування людини, а й творчо вирішувати їх згідно з вимогами часу.
Нова система освіти в Україні запроваджується в умовах суперечливої і складної ситуації, яка виявляється в економічній нестабільності і духовному розладі суспільства. Сучасні проблеми викликають нові труднощі у вихованні учнів. Великий вплив на загострення виховної ситуації здійснює діяльність школи, яка втілює суттєві перетворення в освіті, але поки що не змогла позбавитися одноманітності виховної діяльності, ставлення до учнів як об’єкту виховання. На даний час спостерігається стандартизація виховної діяльності, відсутність злагодженої системи виховання, монологічний підхід у спілкуванні вчителя з учнями, пріоритетним є безпосередній вплив на учня, а не саморозвиток особистості школяра. Така ситуація є критичною, оскільки держава поставила перед педагогами завдання виховати особистість, якій притаманні загальнолюдські цінності, життєва активність.
Але, незважаючи на це, виховний процес в сучасній загальноосвітній школі, складається з так званих громадських доручень, заохочень і покарань.
Актуальними залишаються думки А. Макаренка про те, що справжня сутність виховної роботи полягає не у розмовах з дитиною, а в безпосередньому впливові на неї, в організації життя дитини [132, c. 41].
Переважна більшість педагогів не звертає увагу на індивідуальні особливості вихованців, реалізує виховну діяльність, не аналізуючи результатів. За таких умов зовсім не залишається часу на духовне спілкування педагогів і учнів, а отже, звужується можливість педагогічного впливу на фізичну, інтелектуальну, соціальну та духовну сфери учнів, на формування якостей і властивостей особистості.
У школі здійснюється виховна робота з проявами директивного підходу, який можна розписати за схемою ―вимога – сприймання – дія‖. У

6 взаєминах вчителя та учня мало взаєморозуміння: вчитель й учень занадто віддалені один від одного. Виховний процес, який постійно будується на підкоренні, приниженні дитини зовсім не сприяє її духовному і соціальному становленню [103, с. 24].
Дослідник А. Бойко зазначає, що насамперед потрібно подолати систему відчуджень: школи від суспільства; управлінських органів – від школи; педагогічного колективу від учнів; учнів від школи та вчителя. Деякі зрушення в позитивний бік існують, проте вони майже непомітні [21].
На даний момент лише у деяких школах добирають нових форм організації життя і діяльності учнів, відроджують або утворюють нові юнацькі та дитячі громадські об’єднання та знаходять оптимальні виховні системи взаємодії з дітьми.
Педагогічні працівники все частіше схиляються до думки про те, що виховання зовсім не є обов’язковим і самостійним процесом діяльності школи і автоматично знімають з себе відповідальність за розвиток особистісних якостей та властивостей дитини за період навчання в школі, а, отже, і за розвиток особистості [104, с. 26].
Виховна робота в школі, як свідчать дані дослідження, зосереджена на засвоєнні системи знань про норми і правила поведінки, а процеси особистісного становлення залишаються поза увагою педагогів.
Сьогодні сучасними постають слова А. Макаренка, який зазначав, що фактично учня в школі не виховують, нічого від нього не вимагають, крім найпримітивніших гальм, потрібних для нашої зручності, щоб він тихо сидів у класі. У діях вчителів іноді ще буває дисципліна порядку, але не буває дисципліни боротьби і подолання. Педагоги чекають, поки учень припуститься тієї чи іншої провини, і тоді починають його ―виховувати‖.
Учень, який не робить провин, не цікавить,– куди він прямує, який характер розвивається в удаваному його зовнішньому порядку [133].
Подібний стан ситуації наявний і в сучасній школі. Відомий народний учитель О. Шаповалов, який зауважує, що серед учительського середовища,
існують такі вчителі, які стверджують, що головне – дати знання, а яким виросте хлопець чи дівчина неважливо [243].
Слушною видається думка В. Киричука, про те, що в педагогічній теорії потрібно спиратися на спільну цілеспрямовану взаємодію вчителя й учнів, адже основна увага на практиці зосереджується на діяльності педагога.
Учитель виступає в ролі суб’єкта навчально-виховного процесу, а учень – у ролі об’єкта [76]. Виховний процес здійснюється без конкретного адресата, користувача, замовника, організовується з усіма і для всіх, не забезпечує
єдності всіх ланок системи безперервної освіти й виховання, наступності у

7 визначенні цілей, завдань, видів діяльності. Він спрямований переважно на розумовий розвиток особистості, що складає певну суму знань, умінь і навичок. При цьому процес гармонійного особистісного розвитку індивіда, його фізичний, інтелектуальний, соціальний і духовний розвиток залишаються стихійними та нерегульованими. Із двох способів соціалізації: стихійного й регульованого, які повинні перебувати в гармонії, у більшості випадків на практиці частіше застосовується перший, тобто стихійний [76].
Дійсно, без кардинальних змін виховних тенденцій, процес розвитку особистості буде в майбутньому і надалі одноманітним, збіднілим. Сьогодні проблема організації виховного процесу набула особливої гостроти через ряд певних обставин. Перша пов’язана із усвідомленням найвищої цінності, якою
є людина та її життя. Інша спричинена тим, що сучасне покоління живе на зламі епох, яке зумовлене відторгненням застарілих форм життя і формуванням нових цивілізаційних засад життєдіяльності.
На наш погляд, вже сьогодні варто значної уваги приділити виховній функції школи, адже засвоєння знань учнями має проходити через попередньо визначену систему саме виховної роботи. Навіть коли виховання
є досить сприятливим та функціонує у соціально прийнятих формах, воно повинно бути доповнене продуманою, творчою, цілеспрямованою виховною діяльністю, яка розширить і збагатить зміст розвитку особистості, учнівського колективу, що можливе лише за умови проектування.
Можна стверджувати, що аналіз складної сучасної виховної ситуації доводить необхідність цілеспрямованого підходу до виховної стратегії, яка можлива лише за наявності продуманого проекту виховного процесу в умовах класного та загальношкільного колективів.
Зміна засад виховання, орієнтація їх на життєво активну особистість, яка керується загальнолюдськими та національно-культурними цінностями, потребує забезпечення єдності теорії та практики. Такою ланкою, яка поєднує теорію та практику, є проектування виховного процесу.
Терміни ―проект‖, ―проектування‖ широко вживаються в різних галузях знань і мають кілька значень. У ―Сучасному словнику іншомовних слів‖ ―проект‖ (від латинського projectus) означає ―кинутий уперед‖, визначається як: 1) технічний документ, розроблений план для зведення споруд, виготовлення машин, приладів; 2) попередній текст якогось документа; 3) план, задум. ―Проектування‖ – 1) процес створення проекту;
2) креслення проекції, зображення фігури або предмета на площині
[223, с. 563].
На важливості забезпечення проектування виховного процесу наголошував А. Макаренко: ―проектування – це необхідний початковий

8 момент в організації виховного процесу. Як не можна без проекту побудувати будинок, так не можна і виховати потрібних людей, не маючи уявлення про те, які якості їм повинні бути притаманні. Тільки через проектування можна включити виховні цілі в організації об’єктивного процесу виховання дітей‖ [133, с. 120].
Подібної думки дотримувався і В. Сухомлинський, який підкреслював, що ―проектування і творення людини, здатної стати активною творчою силою суспільного розвитку і сьогодні, і в майбутньому, – це найважливіше завдання школи і кожного педагога зокрема‖ [219, с. 283].
Основні погляди дослідників на визначення поняття проектування подано у таблиці 1.1.
Таблиця 1.1
Узагальнення тверджень науковців щодо сутності “проектування”

Дослідник
Визначення поняття ―проектування‖
1.
В. Безрукова попередня розробка основних деталей майбутньої діяльності учнів, педагогів [9, с. 116].
2.
І. Волков уміння розробляти план роботи учнів відповідно до заздалегідь заданого кінцевого результату, особливу увагу приділяючи самостійній і творчій роботі учнів
[39, с. 17].
3.
Дж. Джонс процес, що кладе початок змін у середовищі [55, с. 91].
4.
О. Дубасенюк моделювання стратегічної програми розв’язання педагогічних цілей і задач [60, с. 21].
5.
С. Єлканов уявна побудова кінцевого результату виховної діяльності й складання плану виховних дій для досягнення мети [62, с. 84].
6.
І. Єрмаков спрямованість цільових зусиль на перетворення, формування й розвиток нових способів діяльності; націленість на розвиток проектованого об’єкта[63, с. 84].
7.
О. Коберник цілеспрямоване творче попереднє визначення і конструювання програми сумісної діяльності суб’єктів педагогічного процесу та її подальшої реалізації, спрямованої на забезпечення особистісно- розвивального підходу у досягненні мети виховання
[100, с. 22].
8.
Н. Кузьміна
―забігання наперед‖ – система послідовності дій педагога, які пов’язані з вирішенням педагогічних задач з конструювання об’єкта навчально-пізнавальної діяльності учня, підпорядкованої цілям його виховання
[121, с. 97].
9.
Ю. Кулюткін, побудова можливої взаємодії з учнями, коригування

9
В. Онушкін якої здійснюється на основі педагогічного передбачення, прогнозування процесу взаємодії та його результатів [188, с.108].
10. О. Купенко,
К. Яресько процес створення проекту-прототипу, прообразу передбачуваного чи можливого об’єкта, стану [124].
11. М. Наказний цілеспрямоване попереднє визначення та конструювання програми активної діяльності суб’єктів оздоровчо- виховного процесу [146, с. 13].
12. А. Лігоцький проектування є видом цілеспрямованої діяльності людини чи колективу людей у розв’язанні завдань удосконалення або створення освітніх систем і процесів підготовки фахівців [127, с. 3].
13. М. Поташник дослідження тенденцій та перспектив розвитку [168, с. 31].
Отже, науковці розглядають педагогічне проектування як результат діяльності, тобто, розробка плану дослідження перспектив, створення певного образу взаємодії з учнями або як опис процесу перетворення цього образу на об’єктивну реальність. Слід зазначити, що педагогічне проектування є функцією будь-якого педагога й не менш важливою, ніж організаторська, прогностична або комунікативна, під педагогічним проектуванням варто розуміти цілеспрямовану діяльність зі створення проекту як інноваційної моделі виховної або навчальної системи.
Педагогічне проектування є діяльністю, що здійснюється в умовах освітнього простору і спрямовується на забезпечення ефективного функціонування виховного процесу та забезпечує його розвиток.
Цілеспрямована діяльність зумовлена необхідністю розв’язання актуальної проблеми, має творчий характер, а в освітній галузі – ціннісні орієнтації.
Результатом педагогічного проектування буде модель об’єкта педагогічної діяльності, якій властиві системні властивості; яка базується на педагогічних новаціях, тому що в її основі лежить новий спосіб розв’язання проблеми.
Педагогічне проектування передбачає й можливі варіанти використання
[209].
Суть проектування у виконанні соціального замовлення, що потребує ретельної конкретизації, тобто своєрідного прогнозу щодо того, чи можна взагалі досягти мети, а якщо це реально, то якими саме методами [209].
Педагогічні проекти багатогранніші й мобільніші порівняно з технічними. Якщо в технічному проекті можна перерахувати й описати всі елементи, то для педагогічного проекту це зробити дуже важко через різноманітність педагогічних явищ, індивідуальних особливостей школярів як суб’єктів його реалізації [102].

10
Педагогічне проектування – це послідовний процес змін нових завдань, видів діяльності, рівнів упорядкування інформації.
Оскільки педагогічне проектування є діяльністю, яка ґрунтується на створенні нових завдань педагогічного процесу, то варто виокремити основні функції проектування. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури виділяються такі функції педагогічного проектування (рис.1.1).




Рис. 1.1. Функції педагогічного проектування
Слід розглянути сутність кожної функції педагогічного проектування окремо.
Дослідницька функція передбачає вивчення вікових та індивідуальних особливостей кожного учня, а також особливостей процесу та результатів проектної діяльності, визначення низки переваг та недоліків проекту виховної діяльності.
Аналітична функція пов’язана з необхідністю аналізувати процес виховання, порівнювати результати із поставленими цілями та завданнями.
Прогностична функція вимагає умінь педагога прогнозувати розвиток особистості, її якостей, почуттів, волі; фіксує можливі відхилення у розвитку особистості, прогнозує хід виховного процесу, розглядає варіанти застосування форм, методів і засобів виховання.
Нормативна функція – проектування як процес має нормативний характер, який визначений певними етапами, формами.
Конструктивна функція пов’язана з проектуванням структури педагогічних дій педагога та учнів.
Перетворювальна функція сприяє моральному розвитку особистості, формуванню гуманності у міжособистісні та міжкультурні відносини.
Всі із вищеперерахованих функцій є взаємопов’язаними та взаємозумовленими, тобто, всі вони спрямовані на отримання якісно нового результату на основі прогностичного знання.
Функції педагогічного
проектування
дослідницька аналітична прогностична конструктивна нормативна перетворювальна

11
Аналіз психолого-педагогічної літератури дає змогу стверджувати, що науковці умовно виділяють три підходи до проектування педагогічного процесу.
Функціональний підхід (Н. Білокур, С. Кисельгоф, Н. Кузьміна,
К. Левітан, С. Смірнов, М. Томін, А. Щербаков) дозволяє розглядати проектування через аналіз змісту конструктивних та проектних умінь.
Підхід на основі теорії педагогічного управління (Ю. Кузьміна,
В. Сластенін, Л. Спірін, Г. Сухобська) базується на управлінській діяльності педагога і керівника.
Системний підхід
(В. Безрукова,
С. Висоцька,
О. Дубасенюк,
В. Киричук, О. Коберник, В. Краєвський А. Лігоцький) обґрунтовує проектування як самостійну педагогічну діяльність, яка передбачає послідовність розгортання та здійснення основних компонентів.
На думку американського науковця Дж. Джонса, процес проектування проходить у своєму розвитку такі етапи:
1) дивергенції (розширення меж проектної ситуації з метою забезпечення достатньо широкого простору для пошуку розв’язання проблеми);
2) трансформації (створення принципів і концепцій);
3) конвергенції
(вибір оптимального варіанта з багатьох альтернативних) [55, с. 69].
Розглядаючи проектування з психологічного погляду та наділяючи його психологічною спрямованістю, дослідник Я. Дітрих [58, с. 314] виділив такі дії:
1) створення поля зору для існуючої потреби проектування відповідно до необхідності її вияву та ступеня визначеності;
2) визначення задач, які потребують розв’язання у зв’язку із задоволенням потреби проектування;
3) складання переліку за раніше відомих чи вірогідних проблем та підпроблем;
4) визначення логічних зв’язків між елементами створеного таким чином поля зору й поступове уточнення сукупності величин, що характеризують задоволення потреби проектування.
На основі вивчення особливостей педагогічного процесу дослідник
О. Коберник виокремлює специфічні особливості його проектування:

проект описує ще не існуючі об’єкти, тобто, опис існуючого педагогічного процесу не можна вважати його проектом;

педагогічний проект передбачає єдність теорії та практики навчально-виховного процесу;

12

в основі педагогічного проектування лежить особистісно- розвиваюча взаємодія;

проект може бути реалізованим, тобто опис педагогічного процесу, який може бути впровадженим на практиці, розглядається як проект;

проект повинен бути нормативним, тобто фіксувати доступний рівень виконання відповідних дій [100, с. 23].
Педагогічне проектування є неперервним процесом, тому кожний проект потрібно розглядати як наступну важливу сходинку до створення того об’єкта чи суб’єкта, який повністю відповідає потребі.
Будь-який проект в загальному вигляді дозволяє показати низку складових для успішності педагогічного процесу. Їх складають вимоги доцільності вибору цілей виховання, уявлення про послідовність дій для досягнення поставлених завдань, визначення критеріїв оцінки отриманого результату. Тому з вищеперерахованого, схема проекту включає такі елементи:
1) опис стану об’єкта педагогічного управління, щодо якого проектується педагогічна діяльність до її початку та прогнозований стан після;
2) опис проблем, що пов’язані зі станом об’єкту педагогічного управління та аналіз чинників, що їх породжують;
3) прогноз щодо динаміки переходу об’єкта з первинного стану в бажаний з визначенням критичних етапів та індикаторів зміни контрольованих властивостей;
4) перелік прийомів та засобів впливу на фактори, що визначають стан об’єкту;
5) опис засобів контролю змін стану об’єкта;
6) визначення періоду дій проекту з виділенням контрольних етапів;
7) опис засобів внесення коректив в сам проект [104, с. 123].
Отже, педагогічне проектування є етапом, який передує основній роботі і спрямовує на реалізацію педагогічних цілей та завдань. Він є саме тим засобом, завдяки якому стає можливим визначення основних орієнтирів діяльності колективу.
Проект виступає лише формою, який визначає ефективність педагогічного процесу та його результати.
Отже, об’єктом проектування є здебільшого визначена педагогічна конструкція: педагогічна система, виховний або навчальний процес, прийом, завдання, ситуація чи зміст освіти, навчальна програма, підручник, навчальний посібник.

13
Проектування є основою виховної діяльності класного керівника, бо важливість проектування виховної діяльності класного колективу спричинена рядом чинників: по-перше, проблемою ефективності виховного процесу; по-друге, необхідністю поступового переходу на гуманістичні парадигми виховання учнів; по-третє, утвердженням нової особистості, яка здатна до самовизначення, самоорганізації, самоактуалізації в умовах сучасності.
Оскільки в нашому дослідженні розглядається проектування виховного процесу класного колективу, необхідно більш повно розкрити дане поняття.
У результаті аналізу наукових праць В. Безрукової, С. Висоцької,
О. Дубасенюк, В. Киричука, О. Киричука, О. Коберника, В. Краєвського та
інших, в яких розкривається сутність проектування виховного процесу, виховної системи тощо, можна дійти висновку, що дослідники є неоднозначними у трактуванні вищезазначених понять.
Так, відомий дослідник окресленої проблеми О. Коберник розглядає проектування виховного процесу як цілеспрямоване творче попереднє визначення і конструювання програми сумісної діяльності суб’єктів педагогічного процесу та її подальшої реалізації, спрямованої на забезпечення особистісно-розвивального підходу у досягненні мети виховання [100, с. 23].
Російська вчена у галузі теорії і методики виховання В. Безрукова вважає, що це попередня розробка основних деталей майбутньої виховної діяльності учнів та педагогів [9].
На думку С. Єлканова, проектування виховної діяльності передбачає уявну побудову кінцевого результату виховної діяльності й складання плану виховних дій для досягнення мети [62].
Новим поглядом є думка О. Дубасенюк, яка розглядає проектування як моделювання стратегічної програми розв’язання виховних цілей і задач [60].
Провідним організатором виховання в школі є класний керівник, тому, на нашу думку, саме йому у своїй роботі потрібно приділяти значної уваги системі проектування у вихованні дітей.
Варто наголосити, що у Положенні про середню загальноосвітню школу України [166] зазначено, що керівництво навчально-виховною роботою в класі здійснює класний керівник, призначений адміністрацією школи. На нього покладається розв’язання таких завдань: виховання в учнів культури поведінки, формування в них загальнолюдських якостей; організація в разі потреби допомоги учням (навчальної, матеріальної, моральної); проведення заходів, які передбачають зміцнення здоров’я учнів; організація суспільно корисної праці учнів, ведення документації класу;

14 будування взаємин з учнями та їхніми батьками на демократичних засадах, співробітництві, сприяння розвитку самоврядування учнів.
Найскладнішою функцією роботи класного керівника є виховна. Бути вихователем – це означає вміти трансформувати цілі, що їх поставило суспільство перед школою, у конкретні педагогічні завдання – формування необхідних якостей особистості у кожного школяра.
Основними напрямами діяльності класного керівника є:

впровадження нових педагогічних технологій виховання;

виховання в умовах становлення національної школи як відкритої виховної системи;

робота із сім’єю вихованця;

попередження негативних проявів у поведінці вихованців;

фізичне загартування, пропаганда здорового способу життя;

здійснення соціального захисту учнів та прав дитини;

формування духовної культури школярів за допомогою національної культури українського народу.
У дослідженні за основне трактування проектування виховної діяльності класного колективу береться таке: попереднє, цілеспрямоване
визначення і творче моделювання програми виховної діяльності класного
колективу та її подальшої практичної реалізації, спрямованої на
забезпечення формування особистісної активності підлітків.
За допомогою проекту процес організації виховної діяльності класного колективу стає більш прогнозованим та алгоритмізованим.
В основу педагогічного проектування виховної діяльності класного колективу мають бути покладені такі загальні принципи виховання:
1.
Принцип національної спрямованості вихованців – формує у дітей та учнівської молоді національну свідомість, любов до рідної землі, свого народу, шанобливе ставлення до його культури; здатність зберігати свою національну ідентичність, пишатися своєю приналежністю до українського народу, брати участь у розбудові та захисті своєї держави.
2.
Принцип культуровідповідності – базується на набутому впродовж
історії морально-етичному досвіді людства, що слугує джерелом особистісного розвитку дитини, умовою засвоєння нею загальнокультурних цінностей.
3.
Принцип гуманізації виховного процесу – зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та індивідуальні особливості і можливості, спонукає до самостійності, задовольняє базові потреби дитини
(у розумінні, визнанні, прийнятті, справедливому ставленні до неї); виробляє

15
індивідуальну програму її розвитку; стимулює свідоме ставлення до своєї поведінки, діяльності, життєвих виборів.
4.
Принцип суб’єкт-суб’єктної взаємодії – спонукає уникати жорстоких дій, не ставитися до вихованця як до пасивного об’єкта своїх впливів; учасники виховного процесу виступають повноправними партнерами у процесі спілкування, враховують погляди один одного, визнають право на її відмінність від власного, узгоджують свої позиції.
5.
Принцип цілісності – вимагає організовувати виховання як системний педагогічний процес, спрямований на гармонійний та різнобічний розвиток особистості, формування в неї цілісної картини світу; передбачає забезпечення наступності напрямів та етапів виховної роботи на різних освітніх рівнях; охоплювати всі сфери життєдіяльності класного колективу.
6.
Акмеологічний принцип – орієнтує виховний процес на найвищі морально-духовні досягнення й потенційні можливості вихованців; створює умови для досягнення життєвого успіху учнів, розвитку їх індивідуальних здібностей. Напрями виховної діяльності зосереджуються у відповідних результатах міцно й органічно засвоєних загальнолюдських і національних цінностях, стратегії життя, яка передбачає постійний рух до здійснення все нових, соціально значущих задумів.
7.
Принцип життєвої творчої самодіяльності – передбачає становлення особистості як творця і проектувальника свого життя, який уміє приймати самостійні рішення і нести за них відповідальність, повноцінно жити й активно діяти у динамічних життєвих умовах, постійно самовдосконалюватися, адекватно і гнучко реагувати на соціальні зміни.
8.
Принцип полікультурності – передбачає інтегрованість української культури у європейський та світовий простір, створення для цього необхідних передумов; формує у дітей відкритість, толерантне ставлення до відмінних від національних ідей, цінностей, культури, мистецтва, вірувань; здатність диференціювати спільне й відмінне в різних культурах, сприймати українську культуру як невід’ємний складник культури загальнолюдської.
9.
Принцип соціальної відповідності – зумовлює необхідність узгодженості змісту і методів виховання реальній соціальній ситуації, в якій організовується виховний процес; передбачає формування у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих проблем; забезпечує комплекс соціально-педагогічної допомоги і захисту дітей; орієнтує педагогічний процес на реальні можливості соціуму, враховує його найрізноманітніші чинники.
10.
Принцип превентивності – враховуючи інтереси особистості та суспільства, спрямовує дії на профілактику негативних проявів у дітей та

16 учнівської молоді, на допомогу та їх захист, вироблення імунітету до негативних впливів соціального середовища. При цьому забезпечує систему заходів економічного, правового, психолого-педагогічного, соціально- медичного, інформаційно-освітнього характеру, спрямованих на формування позитивних соціальних настанов, запобігання вживанню наркотичних речовин, різних проявів деструктивної поведінки, відвернення суїцидів та формування навичок здорового способу життя, культури статевих стосунків.
11.
Принцип технологізації – виховний процес передбачає науково обґрунтовані дії педагога та відповідно організовані ним дії вихованців, підпорядковані досягненню спеціально спроектованої системи виховних цілей, що узгоджуються з психологічними механізмами розвитку особистості та ведуть до кінцевої мети виховання. Побудований таким чином виховний процес має ознаки проективності, певною мірою гарантує позитивний кінцевий результат [185, с.8].
Характеризуючи принципи виховання, їх основні положення потрібно наголосити на тому, що вони взаємозалежні. Адже допомагають забезпечити творчо продуманий цілісний процес проектування виховної діяльності класного колективу, при цьому враховувати індивідуальні особливості кожного вихованця колективу. Навчити вихованців не лише приймати самостійно рішення, але й нести за них відповідальність.
Не слід не враховувати й основні принципи проектування виховної діяльності, а саме:

принцип особистісних пріоритетів учня, який базується на уподобаннях вихованців, їхніх смаках;

принцип співробітництва вчителя та учнів, який полягає у проектуванні виховної діяльності на засадах суб’єкт-суб’єктних відносин;

принцип гнучкості, який окреслює створення таких проектуючих систем, які б мали здатність до видозмін;

принцип відповідності, який передбачає співвіднесеність проекту з особливостями вікової категорії учнів.
Проектування виховної діяльності у системі роботи класного керівника потребує комплексу різноманітних знань: педагогічних, психологічних, філософських, соціальних, історичних, екологічних, медичних, технічних, інформаційних.
Отже, з наведених вище положень можна сформулювати основну мету проектування виховної діяльності класного керівника, яка полягає в створенні системи, що є найбільш прийнятною програмою виховної діяльності класного колективу для поступового переходу до гуманістичної

17 парадигми виховання підлітків та формування активної особистості, яка здатна до самовизначення, самоорганізації в умовах сучасності.
Педагогічне мислення вчителя
є психологічною основою проектування, адже дозволяє аналізувати, планувати зміст та форми взаємодії вчителя та учнів, прогнозувати можливі наслідки педагогічного впливу. Не менш важливою є уява вчителя, яка забезпечує, на думку
М. Кагана [71], здатність перетворювати дійсність, тим самим створювати різноманітні типи модельних конструкцій.
Неабияку роль у процесі проектування відіграє людський чинник. При проектуванні виховної діяльності класного колективу, класний керівник має керуватися знаннями фізіологічних особливостей, вікових та статевих характеристик членів класного колективу як загалом так і кожного учня зокрема; слід враховувати психологічні та соціально-психологічні дані учнів, а саме їхні переконання, звички та смаки.
Можна стверджувати, що проектування одразу є і наукою, і мистецтвом. Тобто, одночасно проектування має як нормативний характер, бо має визначені етапи, форми, так і творчий, оскільки потребує від вчителя сили, почуттів, душі.
Педагогічне проектування в загальному сприяє постійному самоаналізу діяльності вчителя, його творчому й професійному зростанню, приносить позитивний результат в роботі з учнями, сприяє формуванню загальних якостей, необхідних для життєвої самореалізації учня.
Діяльність класного керівника щодо організації спільної роботи з учнівським колективом відзначається рядом особливостей і специфічністю.
Така робота спрямовується на задоволення інтересів, прагнень, нахилів учнів, передбачає творчість, ініціативу учнів у здійсненні завдань виховання. Саме класному керівнику належить провідна роль у реалізації сучасних технологій виховної діяльності на основі проектування розвитку особистості, її пізнавальних інтересів, здібностей кожного з вихованців у процесі становлення класного учнівського колективу [183].
На даний момент впровадження цілеспрямованого і професійного управління виховним процесом, що передбачає вивчення вихованців, встановлення психолого-педагогічного діагнозу, підпорядковане меті планування і здійснення виховного впливу, об’єктивне оцінювання реальних результатів виховної діяльності. Поведінка вчителя, який завжди вирішує і дає вказівки, на сьогодні не ефективна. Педагог повинен бути зацікавленим та разом із вихованцями стати рівноправним учасником виховної діяльності.
Важливим є широке залучення школярів як до планування процесу, так до власне здійснення творчих задумів. Від того, який характер носить

18 діяльність школярів, у значній мірі буде залежати тип спілкування в учнівському колективі, успішність учнів, поведінка дітей у межах школи та поза нею. Важливим елементом роботи у цій сфері є залучення до співпраці сімей школярів, активна співпраця з ними, реалізація спільної мети, взаєморозуміння.
Проектувати план роботи класного колективу стосовно конкретних навчально-виховних завдань та задач особистісного розвитку учнів – це означає створити на рівні особистісного розвитку учнів найбільш оптимальну систему заходів, де методи й організація будуть підпорядковані розвитку всіх суб’єктів взаємодії.
Проектування виступає саме тим засобом, за допомогою якого стає можливим усвідомлення головних орієнтирів діяльності суб’єктів виховного процесу, систематизація введення інновацій у навчально-виховний процес.
Варто зазначити, сьогодні вчителі приділяють більше уваги організації навчального процесу, а не виховного. Як показує практика навчальних закладів значна частина інноваційних процесів орієнтовані на вдосконалення саме навчальної діяльності школярів. Ми вважаємо, що пріоритетним напрямом діяльності школи має бути саме виховання, яке допоможе сформувати духовно багату особистість, що здатна до самовизначення, самоорганізації в сучасних умовах.
Отже, потрібно звернути більше уваги на проблеми виховання, побудови виховної системи школи та організацію виховного процесу окремого класу, а досконала діяльність класного керівника можлива лише за умови чіткого проектування виховної діяльності в класі, адже це сприяє визначенню цілісної виховної системи, проектуванню розвитку усього класного колективу і окремих його членів.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   13


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал