Розвиток творчих здібностей молодших школярів у роботі над текстом на уроках української мови в початкових класах Зміст



Сторінка1/8
Дата конвертації06.03.2017
Розмір1.8 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8




Магістерська робота
Розвиток творчих здібностей молодших школярів у роботі над текстом на уроках української мови в початкових класах

Зміст
Вступ

Розділ I. Текст як засіб розвитку творчих здібностей – пріоритетна проблема гуманітарних наук

1.1 Лінгвістичні особливості тексту

1.2 Структура й зміст творчих здібностей як психолого-педагогічна проблема

1.3 Специфіка процесу розвитку творчих здібностей молодших школярів

Розділ II. Методика роботи з текстом та розвиток творчих здібностей молодших школярів

2.1 Зміст вивчення поняття «текст» у сучасній початковій школі

2.2 Методика проведення роботи над текстом у сучасній початковій школі

2.3 Види вправ у роботі над текстом та розвиток творчих здібностей учнів на їх основі

Розділ III. Методика використання текстів на уроках української мови для розвитку творчих здібностей учнів

3.1 Принципи навчання української мови, методи та прийоми розвитку творчих здібностей учнів у роботі над текстом

3.2 Початкові положення експериментального дослідження

3.3 Система вправ як засіб розвитку творчих здібностей учнів у роботі над текстом

3.4 Перевірка результативності експериментального дослідження

Висновки

Список використаної літератури

Додатки
Вступ
Система освіти України покликана сприяти реалізації основних завдань соціально-економічного і культурного розвитку суспільства, адже школа готує людину до активної діяльності в різних сферах економічного, культурного, політичного життя. Цю тезу відображено в найбільш вагомих державних документах: Національній програмі “Освіта. Україна ХХІ століття,” Національній доктрині розвитку освіти України в ХХІ столітті. Йдеться про підготовку особистості, здатної до творчої праці, до самонавчання протягом усього життя. Конкретизують освітянську стратегію розвитку Концепція загальної середньої освіти (12-річна школа), Концепція мовної освіти 12-річної школи, де наголошується на необхідності розвитку здатності до творчого самовираження, формуванні вмінь виконувати творчі завдання. Особлива роль у цьому процесі належить початковій ланці навчання, де цілеспрямовано виявляються та розвиваються здібності дитини, формуються вміння та бажання вчитися, створюються умови для її самовираження в різних видах діяльності.

Виховання творчої особистості та процес розвитку її творчих здібностей завжди були в центрі уваги педагогічної науки (Я. Коменський, О. Духнович, К. Ушинський, Т. Лубенець, С. Русова, В. Сухомлинський, О. Савченко та ін.), однак лінгводидактичний аспект щодо розвитку творчих здібностей у роботі над текстом розглядався у зв’язку з дослідженнями інших проблем: розвитку зв’язного мовлення учнів (Л. Варзацька, Г. Іваницька, Г. Коваль, Т. Ладиженська, В. Капінос, І. Синиця, М. Стельмахович); лінгвістичного аналізу художнього тексту (І. Ковалик, М. Крупа, В. Мельничайко, І. Чередниченко) та ін.

Важливого значення у зв’язку з цим набуває створення нової духовно-творчої філософії лінгвістичної освіти. Природною постає потреба в розробці методичної системи навчання, адекватної сучасному рівню розвитку методичної науки, заснованої на закономірностях засвоєння мови, на теорії принципів мовного розвитку, спрямованої на розвиток творчих здібностей учнів. Початковими концептами для вирішення вказаної проблеми є науково доведені положення про те, що в структурі творчих здібностей людини особливе місце займають ті, котрі пов'язані з мовленнєвою діяльністю.

Українська мова, як навчальний предмет, володіє унікальними можливостями для розвитку мовленнєвої здібності молодшого школяра, образного та емоційного ладу мови, мовного чуття, а відповідно творчих здібностей. Таким чином, для їх формування необхідна система розвиваючих вправ, що складається з науково обґрунтованих творчих завдань.

Комунікативний напрям у методиці навчання української мови передбачає використання тексту як основної дидактичної одиниці, оскільки саме текст виступає продуктом та результатом мовленнєвої діяльності людини.

Текст - це структура, в якій усі мовні одиниці знаходяться в природному вигляді, вони об'єднуються в струнку систему. Весь процес породження або інтерпретації тексту є завжди творчим процесом об’єднання усіх фаз мовленнєвої діяльності (фаза орієнтування; фаза реалізації; фаза контролю), внаслідок чого виникають і формуються думки, припущення, висновки, узагальнення.

Потреба виховувати культурну і творчу особистість, здатну висловлювати думки оригінально, нетрадиційно, продукувати певні ідеї адекватними мовними засобами, відсутність наукових і методичних доробок щодо педагогічного впливу на розвиток творчих здібностей молодших школярів зумовили вибір теми магістерської роботи.

Відтак, вибір теми дослідження зумовлений потребами сучасної школи й завданнями модернізації освіти, що передбачають розвиток творчого потенціалу особи. Це й послужило причиною створення методичної системи розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови, адекватних сучасному рівню розвитку методичної науки і вимогам шкільної практики.

Звідси об'єктом роботи є процес розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови в початковій школі та методичні можливості тексту як засобу творчого розвитку особистості дитини.

Предмет дослідження – система вправ у роботі над текстом, як засіб розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови.

Мета дослідження полягає в розробці науково обґрунтованої та експериментально перевіреної методичної системи роботи з текстом в аспекті розвитку творчості учнів на уроках української мови.

Вихідна гіпотеза - робота з розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови при використанні тексту як основної дидактичної одиниці дасть високі результати, якщо забезпечити доцільний вибір та частотність вправ, спрямованих на розвиток творчих здібностей на уроках мови; різноманітність видів мисленнєво-мовленнєвої діяльності учнів; їхню активну пізнавально-творчу діяльність через стимуляцію мовленнєвої діяльності. Поставлені мета та гіпотеза передбачають розв’язання таких завдань:

1. Проаналізувати науково-теоретичну та навчально-методичну літературу з проблем тексту.

2. Уточнити і науково обґрунтувати поняття «творчі здібності», «творчість».


  1. Визначити структурні компоненти творчих здібностей молодших школярів у процесі мовно-мовленнєвої діяльності на уроках української мови.

4. Розглянути проблему розвитку творчих здібностей школярів у контексті психології та педагогіки.

5. Визначити можливості роботи над текстом із погляду комунікативно-діяльнісного підходу, існуючих принципів та методів навчання українській мові.

6. Провести констатувальний експеримент, в ході якого встановити рівень розвитку творчих здібностей учнів у роботі над текстом.

7. Визначити оптимальні методи та прийоми розвитку творчих здібностей учнів та розробити систему вправ.

8. Перевірити шляхом навчального експерименту ефективність створеної системи вправ і методики роботи над нею у початкових класах, статистично опрацювати та методично інтерпретувати його результати.

9. Забезпечити позитивний емоційний супровід у роботі над творчими вправами.



Методи дослідження: теоретичні - вивчення та аналіз наукової та методичної літератури з проблеми дослідження; емпіричні - цілеспрямоване спостереження за вербальною поведінкою учнів, аналіз навчально-методичної документації, програм з навчання учнів української мови, ознайомлення з педагогічним досвідом вчителів; анкетування, співбесіди, статистичне опрацювання результатів; педагогічний експеримент (констатувальний і формувальний), кількісний та якісний аналіз експериментальних даних.

Методологічними засадами дослідження виступили положення лінгводидактики про взаємозв’язок мови, мовлення і мислення; мови як засобу пізнання; про єдність мовленнєвого змісту і мовної форми; обумовленість чуттєвого і раціонального в оволодінні мовою; законодавчі акти і концепції навчання державної мови в Україні.

Теоретичними засадами дослідження є сучасні наукові погляди на текст, його категорії, елементи структури (І. Гальперін, В. Ніколаєва, Л. Лосева, H. Кутіна, І. Ковалик, М. Бахтін, та ін.); положення про комунікативно-діяльнісний та особистісний підходи у навчанні (В. Давидов, Н. Іпполітова, Т. Ладиженська, О. Пузанкова, Д. Ельконін, та ін.); принципи методики української мови, розроблені М. Вашуленком та Т. Донченко, а також провідні ідеї українських і російських методистів, що розкривають основні положення роботи над текстом (Л. Варзацька, М. Вашуленко, Л. Величко, А. Каніщенко, В.Мельничайко, О.Мельничайко, Н.Мерзлякова, Т. Ладиженська, С. Дорошенко, М. Плющ, Н. Грипас, О. Савченко).

Наукова новизна магістерського дослідження полягає у розгляді творчих здібностей молодших школярів у контексті мовно-мовленнєвої діяльності учнів в роботі над текстом.

Теоретичне значення магістерської роботи полягає у поглибленому вивченні структури творчих здібностей молодших школярів та їх розгляді у контексті мовно-мовленнєвої діяльності учнів в роботі над текстом на уроках української мови.

Практичне значення наукового дослідження - матеріали магістерської роботи можуть бути використані для читання лекцій та проведення занять на факультеті підготовки вчителів початкових класів у вищих навчальних закладах України, а також на курсах підвищення кваліфікації вчителів та безпосередньо на практиці у школі.

Апробація магістерського дослідження. Результати дослідження повідомлялися на засіданні кафедри рідної мови та методики її викладання Тернопільського національного педагогічного університету імені В.Гнатюка, в педагогічних колективах Яблунівської загальноосвітньої школи I–III ступенів та школи № 1 м. Копичинці. Основні положення роботи викладено у статті „Текст, як засіб розвитку творчих здібностей учнів на уроках української мови", яка опублікована у науковому журналі „Магістр".

Структура змісту наукової роботи. Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури з 102 позицій та додатків.

Розділ I. Текст як засіб розвитку творчих здібностей – пріоритетна проблема гуманітарних наук


    1. Лінгвістичні особливості тексту

Головним завданням шкільного курсу мови є поліпшення мовної підготовки учнів, формування умінь продуктивної та творчої мовної діяльності.

Формування мовленнєвих умінь, як і інші практичні навчальні завдання, вимагає міцної теоретичної бази. Нею повинні стати введені до шкільної програми найважливіші відомості з теорії тексту.

Текст — це продукт процесу мовлення, реальна одиниця мовної комунікації. На даному етапі розвитку мови суспільства рівень тексту визнаний

найвищим рівнем мовної системи.

Текст – «це послідовність осмислених висловів, що передають інформацію, з'єднаних загальною темою, і мають властивості цілісності і зв'язності» – так визначається поняття «текст» в книзі відомого лінгвіста і літературознавця В. Руднева [50, с. 1].

Але це лише одне з багатьох визначень тексту - одного з ключових понять лінгвістичної науки.

Текст є первинним усього гуманітарно-філософського мислення і являється тою неопосередкованою дійсністю, з якої можуть походити дисципліни даного спрямування. Ця думка, висловлена вченим М. Бахтіним, стала програмною для нового напрямку мовознавства - лінгвістики тексту [9, с. 4], який з’явився у 60 -х роках XX ст., хоча його витоки сягають ще Стародавньої Греції та Риму. Тонкі спостереження тексту знаходимо у мовознавців Стародавнього Сходу та у староіндійських учених, які детально вивчали лінгвістику і поетику. Цікавилися лінгвістичною стороною тексту і середньовічні учені, серед яких Тома Аквінський. Цей період вважають часом становлення лінгвістичних дисциплін, які стосуються тексту, його структури, побудови, аналізу.

Лінгвістика тексту - це наука про сутність та організацію передумови людської комунікації. Завдання останньої - виявляти на основі комплексного лінгвістичного аналізу систему співфункцій усіх мовних одиниць та їх категорій, що беруть участь у створенні системи образів у певному тексті [94, с. 7-8].

Останні десятиліття відзначаються розвитком лінгвістики тексту. Опубліковані численні монографії і статті, написані посібники проводились конференції і симпозіуми, присвячені лінгвістиці тексту. Німецький лінгвіст Гі Хартманн, який багато працював в області теорії тексту, в своїй роботі (Техt as linguistic object) писав, що в теперішній час (1971 році) існує лінгвістика орієнтована на вивчення тексту. Предмет дослідження цієї області лінгвістики відкриває нові перспективи для лінгвістичних досліджень [94, с. 41.].

Предметом розгляду лінгвістики тексту є зв'язний текст як мовна та мовленнєва одиниця особливого рівня, його побудова.

Інтерес до вивчення тексту зумовлений прагненням пояснити мову як глобальне явище з точки зору сучасного мовознавства, як засіб комунікації, глибше вивчити зв'язок мови з різними сторонами людської діяльності, які реалізуються через текст.

Слово «текст» латинського походження (tехtus) і у мові-продуценті позначало, «тканину, сплетіння, з'єднання». Термін «текст» зберіг первісне значення і позначає завершене мовне утворення. Це послідовність мовленнєвих одиниць, висловлювань, абзаців, розділів і т. д.

Саме поняття тексту не зовсім чітко окреслене у сучасній науці. Під нього можна підвести найрізноманітніші висловлювання, часто не сумірні ні обсягом, ні побудовою, ні способом викладу — від лозунгу чи прислів'я до монографії чи багатотомної епопеї. З одного боку - це будь-яке висловлювання, що складається з одного чи кількох речень, з іншого - таке мовне утворення, як повість, епопея. На цій підставі іноді висловлюється сумнів, чи слід вважати текст мовною одиницею. Термін текст застосовується для позначення не тільки цілісного висловлювання, але й відносно закінченого за змістом уривка. Уживається це слово і в інших, нетермінологічних значеннях, наприклад, «текст вправи», «текст до кадрів фільму» тощо, що створює певні незручності в розумінні [60, с. 3].

Що ж таке текст? В даний час в лінгвістиці текст характеризується з різних позицій.

Серед різних визначень тексту виділяються такі:



  • текст визначають як максимальну одиницю мови найвищого рівня мовної системи;

  • як продукт мовлення;

  • як одиницю, що виражає судження;

  • як цілісне і зв'язне повідомлення, складене для передачі та збереження інформації;

  • як сума, сукупність чи множина фраз;

  • як структурна і смислова єдність [47, с. 8]

Л. Лосева визначає текст як «повідомлення у письмовій формі, що характеризується смисловою і структурного завершеністю і певним ставленням автора до повідомлення» [55, с. 17].

У H. Кутіної «Текст - це серединний елемент схеми комунікативного акту, яку спрощено можна уявити у вигляді трьохелементної структури: автор - текст - читач [49, с. 9].

Польська дослідниця М. Мейєнова у своїй «Теоретичній поетиці» зазначила, що «текст - це одноразова і закрита структура, що створює власні значення, і відкритий світ, що являє себе через ставлення до інших текстів у широкому розумінні цього слова, тобто до всіх знакових цінностей» [47, с. 8].

У професора І. Ковалика текст трактується як «писемний чи усний потік, що являє собою послідовність звукових, графемних елементів у синтаксичних структурах (реченнях), які виражають комплекс пов’язаних між собою суджень [44, с. 7].

Будь-який текст поєднує план змісту і план вираження. План змісту тексту - це його смисл. План вираження - мовне оформлення.

Російський дослідник тексту М. Бахтін висунув положення про безперервний рух текстів у широкому просторі культури: «Нема ні першого, ні останнього слова, і нема меж для діалогічного контексту». «Текст живе, лише стикаючись з іншими текстами». «Лише у точці такого контакту текстів спалахує світло, що світить назад і вперед» [9, с. 360].

Інші дослідники беруть до уваги передусім структурно-семантичні показники: «Текст — певна з функціонально - смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність» [70, с. 5].

Гальперін вважає, що текст може бути лише письмовий. Це підкреслюється у визначеннях: «Текст - це витвір мовного процесу, що визначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений у відповідності з типом цього документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість та прагматичну установку» [24, с. 27].

Проте текст може бути усний і писемний. Структурно-граматична своєрідність їх зумовлена самою природою двох відмінних між собою стилістичних варіантів мовлення — усного і писемного.

Усний текст являє собою продукт діалогічного чи монологічного мовлення, структурно-граматична організація якого визначається мовленнєвою ситуацією, безпосереднім контактом мовця і слухача. Усне, писемне не зафіксоване мовлення, здійснюється за участю різнорідних засобів інформації, силового режиму мовлення і манери вимови, допоміжних засобів міміки, жестів та сприйняття мовцем реакції адресата мовлення. Навіть текст наперед підготовленого усного монологічного висловлювання значною мірою зберігає особливості безпосереднього ситуативного мовлення, він «обов'язково компонується з «поправкою» на звучання, з розрахунком на оптимальне сприйняття його слухачем» [36, с. 161]. Матеріал, підготовлений для виступу на радіо, телебаченню, мітингу, на зборах, на конференції і т.д., завжди зорієнтований на конкретну аудиторію. Звернене прямо до аудиторії усне монологічне мовлення відрізняється від писемного організованого авторського тексту рядом ознак.

Писемний текст — це відтворена рукописно або в друкованому вигляді авторська праця, документ, пам'ятка, літературний твір, тощо. Від усного тексту він відрізняється тим, що являє собою результат мовного процесу, «зупинений в часі» відрізок мовного акту. На відміну від живого, активного контакту під час усного мовлення писемна мова виступає в авторських текстах, усі смислові й експресивні завдання в них передаються тільки словами, у спосіб лінійного їх розташування [48, с. 98].

Як усний, так і писемний текст виявляє ознаки системності в його структурно-синтаксичній організації. Будь-який з них відображає зв'язок мовлення з системою мови, водночас характеризуючись індивідуально-авторською реалізацією мовних одиниць, що є проявом мови в дії.

Проблема тексту виникає там, де є, як мінімум, два речення. Які ж ознаки характерні для нього? Кількість ознак і їх якісні характеристики, що називаються дослідниками мовлення, не завжди збігаються. Розглянемо ті, які є необхідними і достатніми для усвідомлення цього поняття в початковій школі та для дослідження проблеми нашої роботи. До таких вчені відносять:


  • цілісність;

  • зв'язність;

  • структурну організацію;

  • інформативність;

  • структурно-смислову завершеність.

Цілісність тексту, тісний взаємозв'язок його складників, отримали у сучасній лінгвістиці назву когерентність (від лат. cohaerentia- зв'язок). Текст - це не хаотичне нагромадження одиниць різних мовних рівнів, а упорядкована система, в якій усе взаємопов'язане і взаємообумовлене. Цілісність буває смислова, структурна (граматична), комунікативна.

Смислова цілісність тексту полягає в єдності його теми. Під темою розуміють смислове ядро тексту, узагальнений зміст тексту [66, с. 15]. У смисловій цілісності тексту відображаються ті зв'язки і залежності, які мають місце в самій дійсності (подія, явище природи, світ людини тощо). Цілісність, або тематична єдність тексту виражається в тому, що всі його елементи прямо чи опосередковано зв'язані з предметом мовлення, завданням і основною думкою висловлювання. Текст набуває цілісності, коли відбір матеріалу підпорядкований розкриттю основної думки.

Щоб учні змогли у власних творах передати ті зв'язки і залежності, які мають місце в реальному житті, вони повинні добре володіти фактичним матеріалом, а також запасом лексики, що дасть змогу передати ці зв'язки точно, образно і яскраво.

Під час складання школярами текстів треба вчити їх збирати матеріал, спостерігати факти в їх складових частинах, помічати яскраве, характерне, бачити предмет ніби заново, свіжими очима, а потім все систематизувати [50, c. 3]. Систематизація матеріалу передбачає виокремлення того, що необхідно для розкриття теми і основної думки висловлювання. А також складання плану.

Структурну (граматичну) цілісність забезпечують займенники, займенникові прислівники, уживання часу тощо. Даним виявом цілісності тексту являються багаточисленні зовнішні сигнали зв'язку між реченнями. Вони вказують на те, що міжфразова єдність також являється структурним цілим.

Комунікативна цілісність проявляється в тому, що кожне наступне речення опирається в комунікативному плані на попереднє, рухає висловлення від відомого, «даного» до нового, у зв'язку з чим утворюється тематичний ланцюг, який має кінцевий характер [31, с. 16].

Цілісність тексту пов'язана також із взаємодією колізій (внутрішній зв'язок тексту) і континууму (логічна послідовність частин тексту, яка справляє враження нерозчленованого потоку, руху в часі і в просторі) [24, с. 126].

Найелементарнішою і головною вимогою тексту є змістовий зв'язок між реченнями. Текст, як правило, складається з більшої чи меншої кількості речень, але не завжди певна сукупність речень становить текст.

Основу зв'язності тексту становить «комунікативна послідовність» [65] речень, яка полягає в тому, що кожне наступне речення будується на базі попереднього, вбираючи в себе ту чи іншу його частину. Щоб забезпечити зв'язність побудови власного тексту, учневі потрібно розташувати речення в такій послідовності, яка відображає логіку розвитку думки, а порядок слів у реченні був би підпорядкований комунікативній меті висловлювання.

Зв'язність тексту здійснюється за допомогою низки структурних та лексико-семантичних засобів, які є у кожному тексті у найрізноманітніших комбінаціях. Зв'язність буває лінійна (або послідовна) та вертикальна (або ланцюжкова). Зв'язність лінійного типу — це безпосередній зв'язок окремих частин тексту (лексичний та граматичний). Вертикальна зв'язність полягає в тому, що окремі частини тексту пов'язані не безпосередньо одна з одною, а пучковидно - через тему, заголовок, власні назви тощо.

Для позначення тих чи інших типів і засобів зв'язності використовують термін «когезія» (з англ. ”cohesion” - зчеплення). Це особливі види зв'язку, що забезпечують континуум, тобто логічну послідовність (темпоральну або просторову), взаємозалежність окремих повідомлень, фактів, дій і подій.

Кожен текст, висвітлюючи якусь тему, містить у собі певний обсяг фактичних даних, певну інформацію. Передача інформації - це власне те, заради чого створюється текст, адже будь-яке висловлювання покликане виконувати певні комунікативні завдання. Найголовніші з них - спілкування, повідомлення, вплив на адресата, до якого звертається мовець.

Домінуюча функція тексту визначає його стиль. Від комунікативної функції залежить і мовне оформлення тексту, властиве тому чи іншому стилеві. Отже, текст становить і стилістичну єдність. Таким чином, суть тексту не вичерпується його темою і фактичним матеріалом, використаним для її висвітлення.

Комунікативно важливі не тільки самі факти, а й їх інтерпретація, адже трапляється, що одні і ті ж факти знаходять різне пояснення залежно від позиції, світогляду, уподобань авторів.

Як речення утворюється з одного слова або з групи слів, граматично пов'язаних між собою, так текст утворюється з одного речення або з більшої чи меншої кількості пов'язаних між собою речень, тобто текст є структурно організованою одиницею мови.

Прикладом текстів, що складаються з одного речення, можуть бути лозунги, заклики, прислів'я, крилаті вислови - афоризми. Становити одне речення можуть коломийки, частівки, загадки, ліричні вірші-мініатюри. У лінгвістичній літературі висловлюється твердження, що у «суцільному тексті кожне наступне речення повинно доповнювати, уточнювати, розвивати або заперечувати думку, висловлену в попередньому» [55, с. 54].

Кожен текст ділиться на складні синтаксичні цілі (ССЦ) - це групи речень, які об'єднані логічним і синтаксичним зв'язком і являють собою більш повний порівняно з реченням розвиток думки. Абзац - це певна частина тексту, що являє собою структурну і змістову завершеність. Абзац звичайно складається з групи речень, які передають достатньо самостійний відрізок (фрагмент) думки і характеризується відповідними структурними закономірностями. Такі групи речень називають у лінгвістичній літературі висловлюваннями, складними синтаксичними цілими або складними синтаксичними єдностями, а також компонентами тексту. Сегментування тексту на абзаци відбувається на основі таких критеріїв: структурної, тематичної та змістової закінченості.

У лінгвістичній літературі, присвяченій структурі тексту, розглядається два об'єкти - ССЦ і абзац. Вони знаходяться у складних взаємовідношеннях, оскільки абзац, композиційно-смислова і експресивно стилістична одиниця, не має своєї власної граматичної форми. Як зазначає Л. Лосєва, у функції абзацу виступають то складне синтаксичне ціле, то окреме речення, то поєднання складних синтаксичних цілих [55, с. 65]. Між абзацами в тексті, в свою чергу наявні відповідні типи структурних зв'язків.

Оскільки, у початкових класах не використовується термін «складне синтаксичне ціле», то увага учнів акцентується на поділі тексту на абзаци, кожен із яких виражає певну закінчену думку. Вчитель повинен підібрати такі тексти, які будуть невеликими за обсягом, але яскраві, щоб було чітко видно ті лаконічні, завершені думки, що виділяються в абзац.

Заголовок — перша ознака тексту, тому говорити про цілісність без нього не можна. Характерний для художніх текстів заголовок може бути відсутній у поезії, але він обов'язковий для прозового твору.

Заголовок — це структура, що передує текстові, стоїть над ним і перед ним, тому заголовок сприймається як мовний знак, який знаходиться поза текстом і має певну самостійність. Водночас - це рівноправний компонент тексту, котрий входить у його структуру і утворює цілісність тексту.

Роль заголовка можна звести до трьох основних функцій:



  • зацікавити читача;

  • передати суть тексту;

  • поставити проблему.

Часто заголовок може містити висновок з цілого тексту. Як правило, заголовок відображає світ, побачений очима автора, однак сприйняття заголовка на початку перед прочитанням тексту не дорівнює його сприйманню після прочитання.

Текст як єдине ціле виявляє логічну і синтаксичну подільність на три частини:

1. зачин;

2. розгортання думки (середня частина, або основна);

3. кінцівка (висновок).

Зачин служить засобом уведення слухача (читача) в розповідь або опис подій, виражає початок думки. З граматичного боку зачин с найважливішим елементом у структурі тексту, оскільки він є одним із засобів його внутрішньої організації і може складатися з одного речення або двох-трьох. Розрізняють тексти з оповідним, динамічним, модальним та іншим зачином [48, с. 45].

Середня частина. В ній міститься розвиток дії, опис чи роздум, залежно від типу твору. Ця частина є найбільшою за обсягом, смисловим, змістовим та логічним навантаженням. Кінцівка (висновок) завершує текст у смисловому та граматичному відношеннях, містить узагальнену думку твору, логічний висновок або ставить проблему для вирішення.

І. Гальперін виділяє таку ознаку тексту, як інформативність. Він пропонує розглядати два види інформації: змістово-фактуальну (вона містить повідомлення про факт, подію, процес) і змістово-концептуальну (повідомляє читачу індивідуально - авторське розуміння відносин між явищами, їх причиново-наслідкові зв’язки). Ці два різновиди інформації в школі називають темою і метою [24, с. 112].

Тема — це предмет мовлення, коло певних питань, які об'єднують зв'язне висловлювання в єдину смислову цілісність. Щоб текст мав чітке тематичне спрямування, всі його складові повинні давати інформацію, підпорядковану заданій темі. Тема переважно виражена в назві висловлювання, в його плані, нерідко в початковому реченні.

Основна думка (мета) - це відповідь на поставлене темою питання. У тексті вона найчастіше сформована



  • на самому його початку (щоб налаштувати слухача);

  • у кінцівці (щоб підвести підсумок);

  • у заголовку.

Формування основної думки може бути і в іншому місці тексту або зовсім відсутнє, але в будь-якому випадку весь матеріал висловлювання бпідпорядкований темі і основній думці.

Категорія структурно-смислової завершеності є предметом дослідження у роботах багатьох лінгвістів (І. Гальперін, В. Звегінцев, В. Мещеряков, В. Ніколаєва, Л. Ноздріна та ін.), та не всі вчені схильні надавати їй статус категорії (наприклад, О. Селіванова завершеність розглядає як підкатегорію цілісності). Вона є істотною ознакою тексту на тій підставі, що завершеність – це властивість цілого тексту, а не його частини; завершеним текст є тоді, коли, з погляду автора, його задум одержав вичерпне вираження; формально виражається вона в наявності зачину і кінцівки (виняток іноді складають тексти художнього стилю, коли автор не вважає потрібним повідомити остаточне вирішення проблеми, надаючи можливість зробити це читачеві).

Категорія завершеності виявляється у зв'язках із заголовком, і на цій підставі розглядається питання про їх класифікацію [89, с. 9].

Розглянемо типи текстів.

Зв'язні тексти поділяються на розповіді, описи і міркування, причому найчастіше зустрічаються тексти змішаного типу: розповідні з елементами опису і міркування.

У тексті-розповіді йдеться про послідовні події, пов'язані між собою. В ньому говориться про ті вчинки, події, які розгортаються в часі і описуються послідовні дії чи події. Основна увага зосереджена на фактах, подіях, тому в тексті багато дієслів та іменників. У текстах-розповідях можуть бути елементи опису природи, портрети. Загальне питання, на яке відповідає такий текст: що відбулося? (що відбувається?).

Текст-опис не має сюжету, відсутні в ньому події, дійові особи. Тут зображуються картини природи, окремі предмети, явища, дії, процеси, вказуються їхні ознаки, внутрішній зміст, складові частини, найбільш помітні деталі. Опис може бути художній, діловий, науковий. Для ділового опису характерні послідовність викладу та відповідність фактам. Його мета – дати точне уявлення про предмет чи явище, повідомити перевірені фактичні дані. Діловий опис позбавлений емоційності, образності, жвавості.

Художній опис - це образний опис. Він має вплив на уяву людину, світ її почуттів, образних асоціацій. Мова текстів-описів багата прикметниками, образними порівняннями, епітетами.

Описувати можна все, що бачимо довкола себе, з чим зустрічаємося у житті. Описом ми користуємося для того, щоб людина, до якої звертаємося, впізнала те, про що (про кого) ми говоримо.

Із науковими описами дітей можна познайомити на уроках природознавства і продовжити цю роботу на уроках мови. Такий підхід сприятиме розвитку в учнів спостережливості, уваги до оточуючого світу. У процесі формування навичок описувати предмети в дітей розвиватиметься уміння логічно мислити, будувати своє висловлювання в певній композиційній формі, збагачуватиметься творча уява.

Для тексту-опису характерна (але не обов'язкова) наявність трьох частин: у першій передається загальне враження від предмета чи явища, що описується, іноді вказується предмет опису; в другій частині подається опис частин, деталей, говориться про окремі ознаки; у третій — підбиваються підсумки, робиться узагальнення, висновок.

Для цього типу тексту можна поставити загальне питання який?, яка?, яке?).

Текст-міркування - це зв'язний текст, у якому для доведення чи заперечення чогось використовуються судження, наводяться приклади, робляться зіставлення і висновки, що спонукають до нових міркувань [69, c. 307-308].

Узагальнену характеристику різноманітних текстів, які використовуються в початковій школі, можна представити у вигляді схеми (див. Додаток А).

У тексті знаходить своє втілення мовленнєва діяльність як форма існування мови. Функціонування у певний період життя мови Її структурних стилів відображується в текстах як мовленнєвих витворах. У сфері організації різних текстів виділяються певні принципи застосування мовних одиниць, що визначають можливий статус їхньої стилістичної відмінності.

Приналежність тексту до однієї з форм суспільно-мовленнєвої діяльності людини виявляється в специфіці організації його, у відборі і використанні засобів мови. Функціонально-комунікативні ознаки тексту легко розпізнаються навіть на окремих фрагментах того чи іншого тексту.

Принцип організації наукового тексту полягає у відборі і використанні стилістичних засобів мови для потреб наукового спілкування. Відповідно до основного призначення - передавати інформацію у формі узагальнення явищ об'єктивної дійсності в судженнях, визначеннях і висновках, що випливають з аналізу, науковий текст характеризується чіткою логічністю викладу за певним планом, об'єктивністю висновків тощо.

Для наукового тексту характерне широке використання термінів, абстрактної лексики і відсутність сліз з експресивно-емоційним забарвленням, розмовно-просторічних елементів, різних тропів; використання переважно розповідних речень, рідше - питальних, риторично-питальних.

Науковий стиль характеризується наповненням фактичного матеріалу, точною і. стислою інформацією. Наукові тексти чітко поділяються на абзаци, параграфи розділи. Для цього стилю специфічними і найбільш загальними позамовними властивостями є узагальненість, логічність, об'єктивність, точність. Науковий стиль характеризується наявністю особливого запасу слів, словосполучень, форм і конструкцій для висловлення понять, необхідних саме у даній сфері спілкування. Слова в їх предметно-логічних значеннях, терміни. складні конструкції можуть бути використані і в інших стилях. Але типовим, регулярним є їх використання саме в науковому стилі [76, c. 13-14]. Ці та інші ознаки наукового стилю значною мірою зберігаються і в текстах, що передають інформацію в науково-популярній формі. Для такого тексту властиве також використання експресивно-емоційних слів та виразів, уведення елементів роз'яснення у вигляді порівнянь тощо.

Публіцистичний стиль - це мова жанрів, газет, радіо і телебачення. Призначення його - формувати громадську думку, впливати на читача чи слухача в суспільно-політичному плані, що тісно переплітається з функцією повідомлення, тобто інформативною функцією [48, с. 27].

В організації публіцистичного тексту діють принципи відбору і використання стилістичних засобів мови, зумовлених потребами суспільно-політичного життя народу. Строга логічність викладу інформації в публіцистичному тексті поєднується з засобами образності. Могутнім засобом впливу на масового читача (слухача) є наведення фактів, цифрових даних, схем. Відбір словесно-виразових засобів, фразеологізмів, синтаксичних конструкцій не такий регламентований, як у науковому тексті. Тут можуть поряд уживатися і термін, і стилістично вмотивоване розмовно-побутове слово; поряд із розповідними реченнями - окличні, що містять авторську оцінку певного факт; поряд із фактографічністю і переконаністю доказів - образність і емоційність, хоч ця образність є в основному тільки засобом яскравішого змалювання конкретного факту [76, с. 14].

Принципи організації ділових текстів визначаються призначеністю мовлення бути офіційним документом, що набирає сили закону, постанови, указу, або регламентує правила, відносини сторін (держав, установ, організацій), чи характеризує стан справ, хід засідання, зборів і т. ін.

Офіційність та об'єктивність, точність і конкретність інформації в діловому тексті вимагають особливого відбору мовних засобів. Ці тексти, як правило, будуються за усталеною, стандартною формою документа (комюніке, договір, постанова, протокол, заява, характеристика, акт). Головними ознаками ділових текстів є чіткість формулювань, точність інформації, що підкріплюється зазначенням дати, місця події, цифровими даними; відсутність експресивно-емоційних слів у викладі постанов, законів, характеристик, актів обстеження; чітко виявлена категоричність формулювання настанов і т. ін.

Одним із різновидів стилістичної організації мовних засобів є тексти художньої літератури. Як інші тексти, художній текст відображає свій «стилеутворюючий стрижень», властивий стилеві художньої літератури.

Словесно - художній твір широко використовує елементи всіх стилів літературної мови і навіть ті що перебувають поза її нормами.

Основним принципом організації художнього тексту є забезпечення образного відображення об'єктивної дійсності засобом слова. Однак слово в художньому тексті є не тільки засобом живопису і засобом створення художнього образу, водночас воно є й органічною частиною самого художнього образу.

У літературному творі транспонуються майже всі функціональні різновиди усного літературного мовлення - розповідь, репліка, заклик, інформація, науковий чи публічний виступ, судовий вирок, бесіда, інтерв'ю і т. ін., що визначаються стильовим призначенням уснорозмовного, публіцистичного, наукового, офіційно-ділового спілкування.

У шкільних підручниках в основному представлені художні тексти [76, с. 15-16].

Суттєвою ознакою тексту є його модальність - кілька об’єднаних одним змістом речень, абзаців, розділів відображають позамовну дійсність через особу мовця (групу осіб-мовців). Повідомлення про подію, ситуацію відображає і позицію мовця до цієї події, ситуації, що знаходять вираження в різних за модальністю та за інтонацією типах речень.

Модальність як вираження ставлення мовця до змісту висловлення обумовлює зв'язність тексту.

За формою позначення мовця або способом його вияву в мовленні розрізняють три типи мовлення в тексті — від 1-ої, 2-ої або 3-ої особи.

Перший тип — від 1-ої особи — є різновидом монологічного мовлення, при якому відбувається збіг особи мовця і суб'єкта мовлення. Мовець активно себе виявляє в розповіді про себе, в автобіографії, в оповіданні, яке ведеться від 1-ої особи, у вірші. Наприклад: „Папірець я дістала, Олівець узяла... Завірюху малюю, А виходить весна..." (Л. Компанієць).

Другий тип являє собою розмовне діалогічне мовлення, у процесі якого 1-а та 2-а особи постійно змінюються як суб'єкти мовлення й учасники діалогу. Діалогічним е передусім усно-розмовний тип літературного мовлення, що обслуговує безпосереднє спілкування людей у різних сферах життя і побуту. Усне монологічне й діалогічне мовлення знаходить певне відображення в писемних текстах. Високим ступенем наявності особливостей усного мовлення характеризується епістолярний стиль мовлення (особливо приватне листування); своєрідно трансформується усне мовлення в текстах газет, у творах художньої літератури. Так, у драматичних творах діалогічне мовлення виступає основним засобом організації тексту, однак при всій подібності до усно-розмовного драматичний діалог виявляє основну ознаку писемного тексту, зокрема художнього твору: він характеризується свідомо розрахованою організацією смислової взаємодії реплік.

У прозовому тексті діалог вплітається в авторське мовлення (монологічне) і хоч будується за тими ж правилами, що й у драматичному творі, однак уводиться епізодично, з метою конкретизувати описувані події, повніше розкрити сюжетні лінії через світосприймання зображуваного героями твору. При цьому постійно відчувається присутність автора, який будує діалог.

Третій тип мовлення — це різновид монологічного, основною ознакою якого є відсутність збігу особи мовця і суб'єкта мовлення: мовець не виявляє себе в мовленні через „я", тому виклад думки (ситуації, події, явища) об'єктивний, як це властиво текстам документів, газет, наукових праць та ін. [37, c. 22].

Виходячи із вищезазначеного, можна зробити такі висновки:

Основним поняттям лінгвістики є текст. У науковій літературі спостерігається різне трактування його суті. Проте їх можна узагальнити у твердженні: текст це — найвищий рівень мови, що являє собою складну змістову і структуру цілісність, призначену для передачі інформації.

1. Текст буває усний та писемний.

2. Для будь-якого тексту характерні наступні ознаки: цілісність, зв'язність, структурна організація, лінійність, інформативність та структурно-смислова завершеність.

3. Текст має чітку структурну будову: зачин, основна частина, кінцівка.

4. Зв'язні тексти поділяються на розповіді, описи та міркування.

5. Розрізняють такі стилі текстів: художній, науковий, публіцистичний, розмовний, діловий.

6. За формою позначення мовця або способом його виявлення у мовленні є 3 типи модальності.

Отже, текст має достатню та різноманітну базу для розвитку творчих здібностей молодших школярів, а дослідження цієї проблеми та її практичне використання може удосконалити рівень вивчення даної одиниці мови та мовлення у школі.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал