Роздуми педагогів, письменників про виховний потенціал української родини



Скачати 231.85 Kb.

Дата конвертації27.01.2017
Розмір231.85 Kb.

Роздуми педагогів, письменників про
виховний потенціал української родини:
Сім’я, що значить це, то кожен знає,
Хто зріс в сім’ї, і хто сім’ю сам має.
І хоч як не приховуй, не таї
Залежить наше щастя від сім’ї.
Тож особлива виховна місія батьків та родини культивується такими повчальними словами педагогічної мудрості нашого народу: “Умів дитину породити, умій і навчити”, “Батько не той, хто породив, а той, хто спорядив”, “Не та мати, що породила, а та, що виховала”.
Зберегти вихованцеві молоде здоров'я:
Цей період домашнього виховання починається від народження і триває до 5-6 років. Завдання цього періоду
- не заважати самій природі дитиня розвиватись і тільки усувати на шляху розвитку труднощі, що виникають. В цей період бажано уважно приглядатися до дитини, помічати до чого вона споріднена: підв'язує вона шаблю собі до паска, чи самовільно переймає пісні і тихо співає їх, чи запрягає в ярмо цуценят або котиків.
Спробуй в цих натяках зрозуміти здібність дитини, як майбутнє покликання в житті.
Навчити вдячності: Цей період починається з 5-6 років і триває де 16-18 ротків. В цей період потрібно виховувати споріднені трудові навички, розвивати головне покликання дитини в житті. У дитини, як і в юнака треба розвивати добре серце, виробляти навички трудового служіння суспільству і припиняти всілякі прояви жадібності де багатства, золота та чинів.
Основні напрями родинного виховання
Сімейне життя склалося віддавна так, що батьківські обов'язки поділяються між батьком
і матір'ю, і притім поділяються нерівномірно.
Найважливіші турботи по відходу за дітьми і первісним вихованням дітей лягають на матір як тому, що вона в стані віддати дітям більше часу, ніж батько, так і тому, що за традицією вона більше звикла до цьому, а по натурі може внести в це більше ніжності, м'якості, ласки й уважності. Цією близькою участю матері в житті дітей у
їхньому ранньому віці визначається і моральний її вплив на них у ці перші їхні роки.З роками, однак, значення цього безпосереднього уходу втрачає моральну роль. Діти стають самостійними, трохи визначаються, продовжуючи потребувати допомоги батьків і дорослих, але шукають уже не винятково матеріальної підтримки. Діти індивідуалізуються. В одних є смаки і потреби, що краще задовольняє батько, ніж мати, в інших - навпаки.Виховувати - не значить говорити дітям гарні слова, наставляти, а, насамперед, самому жити по - по-людському. Хто хоче виконати свій борг щодо дітей, залишити в них про себе добру пам'ять, яка служила б їм завітом, як жити, той повинний почати виховання
із самого себе.Виховання дітей вимагає самого серйозного тону, найпростішого і щирого. У цих трьох якостях повинна полягати гранична правда життя.Мета виховання - сприяти розвитку людини, що відрізняється своєю мудрістю, самостійністю, художньою продуктивністю і любов'ю.


Специфіка виховання в багатодітній
родині

Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей
- свої труднощі, проблеми.З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння миритися з недоліками
інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодших, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку
- здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе. Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність
і увагу.
Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках - тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена
агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації.
Виховання дитини в неповній родині
Дитина завжди глибоко страждає, якщо валиться сімейне вогнище. Поділ родини чи розлучення, навіть коли усе відбувається найвищою мірою чемно і поштиво, незмінно викликає в дітей психічний надлам і сильні переживання.
Дитина відчуває відсутність батька, навіть якщо не виражає відкрито свої почуття.
Крім того, вона сприймає відхід батька як відмовлення від неї. Дитина може зберігати ці почуття багато років. Після розлучення батько регулярно відвідує дитину. В усіх випадках це дуже глибоко хвилює її. Якщо батько виявляє до неї любов
і великодушність, розвід виявиться для дитини ще болісніше і незрозуміліше. Крім того, вона з недовірою й образою буде дивитися на матір. Якщо ж батько тримається сухо й відчужено, дитина почне запитувати себе, чому, власне, вона повинна з ним бачитися, і в результаті в неї може зародитися комплекс провини. Якщо батьки охоплені ще й бажанням мстити один одному, вони заповнюють свідомість дитини шкідливою дурницею, лаючи один одного
і підриваючи тим самим психологічну опору, яку звичайно дитина одержує в нормальній родині.У цей період дитина може, скориставшись розколом родини, зіштовхувати батьків один з одним
і витягати нездорові переваги. Змушуючи
їх заперечувати свою любов до нього, дитина буде змушувати їх балувати себе, а його інтриги й агресивність згодом можуть навіть викликати
їхнє схвалення.
Відносини дитини з товаришами нерідко псуються через недоречні питання, плітки та її небажання відповідати на розпити про батька.
На дитині, так чи інакше, відбиваються страждання і переживання матері.Що можна зробити, щоб допомогти дитині в розбитій родині?
Пояснити йому, що відбулося, причому зробити це просто, нікого не обвинувачуючи. Допомагати дитині ставати дорослішою і самостійною, щоб у неї не склалася надмірна і нездорова залежність від вас.
Одна з найбільш розповсюджених помилок
- надмірна опіка матері над сином.Питання про структуру родини - питання дуже важливе, і до нього потрібно відноситися цілком свідомо. Якщо батьки люблять своїх дітей і хочуть їх виховувати якнайкраще, вони будуть намагатися, і свої взаємні незгоди не доводити до розриву і тим не ставити дітей у скрутне становище.











Психолого-педагогічна
служба школи
Курепа М.Т
.











ПАМ’ЯТКА ДЛЯ
БАТЬКІВ

Роль родинних стосунків у
формуванні культури
спілкування

Дитяча злочинність - брак сімейного
виховання?..
Сьогодні практично звичним стає термін «дитяча злочинність», який існує не лише в юридичній літературі, а є органічною частиною нашого життя.
Що ж штовхає ще несформовану особистість на злочин?
Одні шукають причину у недостатньому рівні освіти, вихованні та увагу з боку батьків. Інші — у згубному захопленні комп’ютерними іграми та Інтернетом, яким діти приділяють найбільше свій вільний час.
Швидше за все, не помиляються ні перші, ні останні. А той факт, що за 2008 рік працівниками правоохоронних органів лише в нашому місті складено 73 протоколи за неналежне виконання батьківських обов’язків, красномовно говорить сам за себе.
Дослідження причин правопорушень
і злочинів, вчинених неповнолітніми, свідчить, що в 90% випадків механізм протиправної поведінки був запущений браком сімейного виховання. Причому, говорячи про соціально занедбаних дітей, маємо на увазі не лише так звані неблагополучні сім’ї, оскільки проблема
існує й у сім’ях з матеріальним достатком.
Сьогодні зміст сімейного виховання набуває одностороннього характеру. В 54% сімей батьки фактично пускають справу виховання на самоплив, зосереджуючи основну турботу на таких проблемах, як навчання, одяг, харчування тощо. У деяких сім'ях турбота батьків зосереджується на всебічному розвитку дитини, що нерідко шкодить її здоров'ю.
В інших сім'ях, навпаки, основна турбота батьків фокусується на самопочутті дитини, робиться установка на так звану «теорію вільного виховання».
Непоодинокими є випадки, коли батьки, керуючись
«педагогічною доцільністю», намагаються не виявляти своєї любові, уваги до дітей, обґрунтовуючи свій стиль ставлення тим, що прояв подібних почуттів може розбещити дитину, «розм'якшити» її характер, зробити непідготовленою до життєвих перепитій. Це веде до серйозних відхилень у розвитку дитячої особистості.
Діти, які піддаються такому виховному впливу, зазвичай ростуть замкненими, побоюючись виявляти свої почуття, емоції, прагнення. Поступово в них складається певний тип взаємин з батьками, який з часом поширюється й на інших дорослих.
Нерозумно поводяться батьки, коли посилаючись на зайнятість, втому після роботи тощо, відгороджуються від дітей, намагаються відкупитися від них грошима, коштовними речами; замість того, щоб поговорити з дитиною, вмикають телевізор.
А вплив телебачення, як стверджують психологи, так само як комп’ютерних ігор та
Інтернету, не варто не дооцінювати. Фільми, переповнені сценами насильства та жорстокості, криваві бійки та смерть на екрані стали для підростаючого покоління звичними.
Дитяча злочинність
Дітей, які з тих чи інших причин мають конфлікт із законом, держава повинна захищати, таким чином, попереджуючи наступні злочини особи, яка ще недостатньо сформувалася як особистість.
Українські правники виділяють дві групи неповнолітніх, які перебувають у конфлікті із законом:
1. Неповнолітні правопорушники, які були засуджені до покарань, не пов'язаних із позбавленням волі
(такі неповнолітні перебувають на обліку в кримінально-виконавчій
інспекції Державного департаменту України з питань виконання покарань та кримінальної міліції у справах неповнолітніх).
2. Неповнолітні правопорушники, які перебувають у місцях позбавлення волі - виховно-трудових колоніях. Існує ще одна група - ті, хто повернувся з місць позбавлення волі і має соціальні проблеми після свого повернення.
Метою державної системи охорони правопорядку України (ст. 50 Кримінального кодексу України) є не тільки покарання за вчинений злочин, а й виправлення засуджених, перевиховання та запобігання вчиненню ними нових злочинів. Щодо неповнолітніх, які порушили закон, широко використовується практика звільнення від відбування покарання з випробуванням, застосування примусових заходів виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності, адміністративного покарання. Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання у разі щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки.
Тоді до нього застосовуються примусові заходи виховного характеру, передбачені п.
2 ст.
105
Кримінального кодексу України: застереження; обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; передача його під нагляд батьків чи осіб, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на
їхнє прохання; покладення на неповнолітнього, який досяг 15- річного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; направлення неповнолітнього до спеціального навчально-виховного закладу для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Останніми роками спостерігається тенденція до застосування альтернативних форм покарання.

Неповнолітні правопорушники, які потребують особливих умов виховання, в порядку, встановленому законом, направляються до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації.
Неповнолітні, які вживають алкоголь, наркотики, а також ті, які за станом здоров'я не можуть бути направлені до загальноосвітніх шкіл та професійних училищ соціальної реабілітації, в порядку, встановленому законом, направляються до центрів медико- соціальної реабілітації неповнолітніх.
Дітям, які перебувають у цих закладах, гарантується право на гуманне ставлення з боку оточуючих, на охорону здоров'я, отримання базової освіти і професійної підготовки, побачення з батьками або особами, що їх замінюють, відпустку, листування, отримання передач, посилок від батьків або гуманітарних, благодійних та
інших організацій, які виявили бажання допомогти їм, у порядку, встановленому законодавством
України.
Згідно зі ст. 33 Закону України "Про охорону дитинства", затримання та арешт неповнолітніх застосовуються як винятковий захід і тільки у випадку та порядку, встановлених законом.
Про це негайно повідомляються батьки дитини чи особи, які їх замінюють, а також органи прокуратури. Не допускається застосування до дитини насильства, погроз, інших незаконних дій, щоб примусити її дати показання або визнати свою провину.
До кримінальної відповідальності притягуються неповнолітні, яким на момент вчинення злочину виповнилося 16 років.
Неповнолітні від 14 до 16 років підлягають кримінальній відповідальності, зокрема, за вбивство, умисне заподіяння тілесних ушкоджень, зґвалтування, крадіжку, грабіж, розбій та злісне хуліганство.
Відповідно до ст. 63 КК України покарання у вигляді позбавлення волі може застосовуватися на строк від одного до 15 років залежно від тяжкості злочину. Засуджені, які досягли
18-річного віку, для подальшого відбування покарання переводяться до виправно- трудових колоній загального або посиленого режиму. Однак з метою соціального захисту неповнолітніх ст.
27
Виправно-трудового кодексу України передбачає, що для закріплення результатів виправлення та перевиховання, закінчення загальноосвітнього чи професійно- технічного навчання засуджені, які досягли 18 років, можуть бути залишені у виховно-трудовій колонії до закінчення строку покарання, але не більше, ніж до досягнення ними 20-річного віку.
Виконання визначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі покладено на спеціальну систему виправних установ. Загальне керівництво цими установами здійснює
Державний департамент України з питань виконання покарань. У структурі Департаменту
існує
11 виховно-трудових колоній для неповнолітніх: 10 - для юнаків (Дубенська,
Ковельська,
Кременчуцька,
Павлоградська,
Перевальська,
Маріупольська,
Прилуцька,
Курязька, Самбірська, Бережанська) і одна - для дівчат
(Мелітопольська).
У всіх колоніях функціонують загальноосвітні середні школи та професійно-технічні училища, в яких підлітки мають можливість навчатись та отримати професійну підготовку.
Психолого-педагогічна
служба школи
Курепа М.Т
.
ПАМ’ЯТКА ДЛЯ
БАТЬКІВ
Дитяча злочинність - брак
сімейного виховання?..


Пі́дліток — юнак або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці.
Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) і культурно-національних особливостей, а також статі (від 12-14 до 15-17 років).
Доро́ слий — людина, яка досягла певного віку, та у відношенні до якої є підстави вважати, що вона має тілесну та ментальну зрілість. Доросла особа має ті необхідні знання та вміння, які дозволяють їй приймати рішення, важливі на його життєвому шляху.
Права дорослих
На відміну від підлітків, дорослі мають більше прав та більше відповідальності. Як правило, дорослі в змозі самі себе забезпечувати.
Входження в дорослий вік, в залежності від місцевого законодавства, супроводжується отриманням таких прав, як керування автомобілем, вживання алкоголю, куріння, виїзд за кордон, участь в політичному житті, статеві відносини та встановлення шлюбу.
Як підвищити самооцінку дитини і чому це важливо/жовтень
Як часто не досягаючи того, чого ти прагнув, ти знаходиш, що тобі просто трохи не вистачило впевненості в собі, ти просто розгубився, на тебе напав якийсь дивний параліч?
Це все синдром заниженої самооцінки. Через занижену самооцінку людина не може повноцінно спілкуватися, розвивати свій потенціал, її просто перестають помічати, вона завжди прагне чути схвалення через що нерідко стає іграшкою зовнішніх обставин.
Психологія підлітка
Підлітковий вік (від 10-11 до 14-15 років) є перехідним головним чином в біологічному смислі, оскільки це вік статевого дозрівання, паралельно якому досягають зрілості й інші біологічні системи організму. В соціальному аспекті підліткова фаза - це продовження первинної соціалізації.
Всі підлітки цього віку - школярі, вони знаходяться на утриманні батьків
(держави),
їхньою провідною діяльністю є навчання. Соціальний статус підлітка мало чим відрізняється від дитячого.
Психологічно цей вік дуже суперечливий. Для нього характерні максимальні диспропорції у рівні й темпах розвитку, обу- мовлені значною мірою біологічно.
Найважливіше психологічне новоутворення віку
- почуття дорослості являє собою новий рівень домагань, що передбачає майбутнє становище, якого підліток фактично ще не досяг. Звідси - типові вікові конфлікти та їх переломлення в самосвідомості підлітка. В цілому це період закінчення дитинства і початку «виростання» з нього.
Соціальне становище юнацтва неоднорідне. Юність — завершальний етап первинної соціалізації. Головне завдавши цього віку
- вибір професії.
Загальна освіта доповнюється тепер соціальною, професійною.
Уже після закінчення 9-го класу учні роблять соціальній вибір - продовжувати навчання у середній школі чи піти до ПТУ.
Розширюється діапазон громадсько- політичних ролей та пов'язаних з ними інтересів і відповідальності: в 16 років — отримання паспорта, у 18 — виборче право і право на створення сім'ї.
Характерно, що в дівчаток більшою мірою виражено порушення емоційного плану — підвищена образливість, плаксивість, безпричин- на зміна настрою, у хлопчиків - зміна поведінки і рухальних реакцій. їхні дії супроводжуються супутніми рухами рук, ніг, тулуба (не можуть сидіти спокійно, щось крутять у руках, чіпають щось і под.).
Мова підлітків часом уповільнюється, сповільнюються і відповідні реакції на мову дорослих, звернену до них.
Не отримавши відповіді на своє запитання, звернене до підлітка, або чекаючи його занадто довго, дорослі нерідко сердяться і починають дорікати.
У той же час спостерігається й підвищена стомлюваність підлітків.
Втома зазвичай розвивається у двох фазах: у першій з'являється рухальне збентеження (нервова система вже не в змозі загальмувати небажані рухи); другу фазу характеризують сонливість, дрімота або, навпаки, сильне збудження. Це значною мірою пов'язане з тимчасовим пониженням у підлітків опору до втоми, яке розвивається під впливом статичного напруження.
До цього слід додати й відхилення, пов'язані з прискореним ростом. В основі їх лежать дві причини: перша - порушення роботи окремих органів і систем, друга - дефіцит різноманітних речовин, необхідних організмові, що інтенсивно розвивається і росте. Прикладом дії першої є запаморочення, потемніння в очах і навіть втрата свідомості за різкої зміни положення тіла, тривалого нерухомого стану.
Прикладом дії другої причини є порушення постави, скривлення хребта і т. д.
Потреба у спілкуванні в підлітковому та юнацькому віці дуже велика. Часто виникають спонтанні групи, рівень згуртованості яких не поступається рівневі організованого колективу.
Щодо характеру лідерства: у шкільних класах офіційний лідер не завжди буває найав- торитетнішою людиною. Його висувають не стільки діти, скільки дорослі, успішність кого діяльності залежить від того, налагодить він контакти з неформальними лідерами.
У стихійних групах, хоч би яким гострим було в них внутрішнє суперництво, вожаком може стати той, хто має реальний авторитет.
Стилі виховання в сім’ї традиційно розділяються на гіперопіку, авторитарний, ліберальний і демократичний. Розгляньмо, як кожен із цих стилів виховання впливає на самооцінку підлітків.
1. Надмірна опіка (гіперопіка). Цей стиль характеризується надмірним піклуванням, попередженням активності, бажанням зробити все за дитину.

З раннього дитинства діти дуже прив’язані до батьків. По мірі зростання самостійності, і, особливо, в перехідному віці, ця залежність починає дитину обтяжувати. Погано, якщо дітям не вистачає батьківської любові, але надмірна опіка також шкодить дитині, а батьки
інколи плутають любов і опіку. Вона затрудняє формування в дітей внутрішньої автономії та породжує залежність як рису характеру. Люблячі матері часом не здатні уявити дитину окремо від себе, не розуміючи того, що юнак не зможе подорослішати, не розірвавши пуповину емоційної залежності від батьків.
2.
Авторитарний стиль виховання - це стиль, при якому батьки недооцінюють позитив, який є в їхніх дітях і віддають перевагу контролю. Цей спосіб виховання іноді пов’язують з агресивно-командним впливом батьків. Насправді авторитарні батьки – не обов’язково диктатори й деспоти, вони можуть бути дуже люблячими і ніжними, але у стосунках з дитиною на перше місце, як у випадку гіперопіки, ставлять свою потребу бути поруч, контролювати життя дитини, приймати за неї рішення.
3.
Ліберальний
стиль
виховання характеризується наданням повної самостійності дітям. Ліберальне ставлення батьків, здається, могло б сприяти успішному самовизначенню і формуванню відповідальної позиції особистості.
4.
Демократичний
стиль
виховання.
Особливістю цього стилю взаємин є тверде, послідовне і водночас гнучке виховання.
Батьки завжди пояснюють мотиви своїх вимог, заохочують їх обговорення з підлітком; влада використовується лише в міру необхідності; у дитині цінується як слухняність, так
і незалежність; батьки встановлюють правила і твердо втілюють їх у життя, але не вважають себе безгрішними: вони прислухаються до думки дитини, хоч і не діють виключно відповідно до її бажань.
Висновки.
1. Основна потреба підліткового віку – в самоствердженні
і особистісній автономії.
Підлітки менше орієнтуються на батьків, шукають авторитети серед однолітків, але в той же час прагнуть отримати від близьких дорослих підтримку, розуміння і визнання.
2. Якщо дорослі не враховують вікових психологічних особливостей підлітків, то їм важко зрозуміти причини конфліктів і шляхи їх подолання.
3. Бажання батьків захистити свою дитину засобами надмірного контролю або надмірної опіки призводить не тільки до сімейних конфліктів, але й до гальмування розвитку позитивної Я-концепції особистості.
4. Роль педагогів не обмежується тільки тим, що на основі їх оцінок учні можуть судити про свої здібності. Для підлітків найважливішою вимогою до вчителя є його поважливе ставлення до учнів. Саме така повага вчить дітей поважати себе і інших.
Якою бути залежить насамперед від самої людини, її світогляду, її самоповаги, конкретної життєвої позиції, яку дорослі повинні допомогти підліткам сформувати. Ціннісною орієнтацією особистості з часом стає прагнення пізнання не стільки міжособистісних взаємин, скільки проникнення вглиб особистості від матеріальних до духовних запитів. Це може статися не за примусом, а завдяки довірі, на основі якої може виникнути особиста відповідальність за конкретну поведінку. Тому дорослим потрібно вчитися довіряти своїм дітям і допомогти їм відчути довіру до себе.

Психолого-педагогічна
служба школи
Курепа М.Т
.






ПАМ’ЯТКА ДЛЯ
БАТЬКІВ

Підліток, ровесники,
дорослі

Звідки ж береться ця занижена
самооцінка?
Тут доречно згадати вислів відомого австрійського психоаналітика Альфреда
Адлера: «Всі ми родом з дитинства».
«Як ти міг розбити цю тарілку, нічого довірити не можна!», «Невже ти не можеш розв’язати цей приклад, ну зовсім нероба!»,
« А ну зроби собі нормальну зачіску, а то схожий на динозавра якогось!». Такий тип батьківського виховання ні до чого доброго не доведе. Отож, батьки пам’ятайте : якщо весь час повторювати своєму чаду, що він нічого не знає, не вміє і в нього нічого не виходить, то, можливо, ваша дитина в це повірить і тоді проблеми з самооцінкою їй гарантовані. Критикуйте сам вчинок, а не
винуватця.
Хоча не тільки зовнішні чинники впливають на самооцінку, свою роль у формуванні та розвитку самооцінки також грає тип темпераменту. Сангвініки та флегматики, як правило, мають стабільну самооцінку, у холериків вона скаче то вниз то вгору, меланхоліки частіше за все страждають від заниженої самооцінки.
Як же підвищити свою самооцінку?
Пропоную тобі збірку практичних правил, використання яких допоможе тобі підвищити самооцінку та впевненість у собі.
1. Старайся занадто не демонструвати
свою значимість. Внутрішня впевненість у собі не потребує «голосних» зовнішніх проявів. Якщо внутрішньо не відповідаєш тому образу, який намагаєшся демонструвати, ти будеш виглядати просто кумедно, і оточуючі люди одразу підсвідомо це зрозуміють.
Самооцінка
є лише показником того, як ти оцінюєш свої сили для досягнення тієї чи іншої мети. Люди оцінять цю якість без твоїх «натяків».
2. Пробач себе за всі невдачі та промахи та
прийми себе таким яким ти є. Давня істина
– полюби себе, а коли сам себе полюбиш тебе полюблять і всі інші. Винеси зі своїх невдач уроки і забудь про це. Не потрібно плакати над пролитим молоком, його не повернеш.
3. Будь у гармонії зі своїми думками. Ти повинен усвідомити, що у кожної людини, і у тебе є свій внутрішній світ. Твій внутрішній світ, без сумнівів, відрізняється від внутрішнього світу інших людей, тому що кожна людина індивідуальна. Чітко усвідом, що ти особистість і заслуговуєш на повагу та увагу оточуючих.
4. Постарайся звертати менше уваги на
коментарі та поради сторонніх людей(
звісно, крім тих кому довіряєш) та не залеж
від думки оточуючих. Дуже часто ця думка суб’єктивна та неправильна, тому навіщо звертати на неї увагу?
5. Якщо тобі щось не зрозуміло не бійся
запитати. Краще один раз здатися дурнем ніж весь час картати себе за те, що не знаєш відповіді. Не соромся висловити свою думку та свою точку зору. Давай поміркуємо логічно, що страшного може статися? На тебе впаде
небо чи ти від цього помреш? Сумніваюсь, що це станеться. Ти просто весь час думаєш, що про тебе подумають інші, І не дай Боже, щось погане. Пам’ятай твоє життя в твоїх руках, інші не можуть керувати твоїми діями!
6. Ніколи не виправдовуйся. Чим більше ти виправдовуєшся тим більше відчуваєш невпевненість у собі. Якщо виникла така потреба, спокійно та впевнено поясни свій вчинок.
7.
Досить
бути
завжди
чимось
незадоволеним.
Більше оптимізму!
Колекціонуй свої успіхи! Заведи окремий зошит і записуй туди все, що вважаєш своїм досягненням. Це може бути запис про те, що ти заставив себе встати зранку і зробити зарядку чи, що отримав гарну оцінку. Коли відчуєш невпевненість, просто почитай свій «Журнал Успіху». Це завжди допомагає!
8. Перестань порівнювати себе з іншими,
це рідко допомагає для підвищення
самооцінки.
Порівнюй тільки себе сьогоднішнього з собою вчорашнім.
9. Запишись до тренажерного залу чи
басейну чи якоїсь спортивної секції,
краще з якогось єдиноборства. У сильному тілі – сильний дух.
10. Не відмовляй собі у спілкування.
Спілкуйся, знайомся, заводь нових друзів.
Будь комунікабельним!
І під кінець – головне дій! Постав собі якусь ціль! Дій рішуче і не озирайся назад, іди вперед, спали за собою всі мости, пам’ятай лише про свою головну мету і досягай її, а про самооцінку тобі вже не потрібно дубе хвилюватися вона і так буде досить висока.


Психолого-педагогічна
служба школи
Курепа М.Т
.







ПАМ’ЯТКА ДЛЯ
БАТЬКІВ

Звідки ж береться ця
занижена самооцінка?

Форми й методи роботи вчителя з
батьками учнів
Важливою умовою ефективної навчально-виховної роботи
є співробітництво школи
і сім'ї, яке передбачає належний рівень педагогічної культури батьків.
Саме цьому підпорядковані програми школи молодих батьків та педагогічної культури молодої сім'ї, які спираються на систему перевірених досвідом багатьох поколінь найважливіших сімейних цінностей
(здоров'я, любов та взаємоповага членів сім'ї, матеріальне благополуччя
і духовність). Ці програми ґрунтуються на особистісно-орієнтовному підході, найбільш коректному та ефективному в роботі з сім'єю, який враховує конкретні життєві та
індивідуальні особливості.
Відповідно орієнтовані й програми з етно- та родинної педагогіки.
Тісний взаємозв'язок школи та сім'ї може розвиватися завдяки педагогічній освіті батьків і залученню їх до виховної роботи.
Педагогічна освіта батьків
Рівень педагогічної освіченості батьків залежить від традицій у сім'ях, в яких виросли вони, набутих знань, життєвого досвіду, здатності до саморозвитку.
Майже завжди, на сучасному етапі особливо, у зв'язку з переходом до нового типу суспільства, утвердження нових суспільних, етичних цінностей, а також
із процесами глобалізації, одним із свідчень якого є
Інтернет, педагогічна освіченість батьків нерідко відстає від реальної педагогічної ситуації, суспільних потреб, очікувань дитини. Тому школа має дбати про постійний розвиток їх педагогічних знань, вдаючись до різних методів роботи, найпоширенішими серед яких є:
Педагогічний лекторій. Передбачає надання батькам систематизованих знань з теорії виховання, привернення їх уваги до актуальних проблем виховання з допомогою лекцій, бесід.
Позакласний педагогічний всеобуч.
Спрямований на ознайомлення батьків з проблемами виховання дітей різних вікових груп, починаючи роботу з першого класу.
Заняття проводять керівники школи.
Університет педагогічних знань.
Передбачає більш серйозну підготовку з теорії виховання. Заняття відбуваються у формі лекцій та семінарів. Батьки беруть участь в обговоренні проблем.
День відчинених дверей. Головна мета — показати роботу школи, привернути увагу батьків до проблем виховання.
Вимагає серйозної підготовки: оформлення школи, організації програми свята (концерту, зустрічей у класах, відвідання виставок, спортивних змагань тощо).
Класні батьківські збори. Традиційна форма роботи.
Один з варіантів
— формування проблемної тематики («Чи можна спізнитися з вихованням у дитини доброти, чуйності?» тощо). Проведенню зборів допомагає заздалегідь складений питальник
(«Пригадайте, які життєві труднощі загартовували
Ваш характер, зміцнювали волю», «Охарактеризуйте стан
Вашої дитини (мовлення, вчинки, почуття, настрій, результати дій), коли вона зустрілася зі справжньою трудністю», «Чи часто Ви спостерігаєте за дитиною під час подолання нею труднощів?», «Які труднощі найчастіше вдається подолати дитині, а які
їй не під силу?» та ін.).
Відвідування батьків вдома.
Це сприяє налагодженню контактів із сім'єю, з'ясуванню її загальної та педагогічної культури, умов життя учня, консультуванню щодо єдиних вимог до дитини, обговоренню відхилень в її поведінці, вжиттю необхідних заходів щодо їх запобігання, залученню батьків до участі в роботі школи тощо.
Відвідувати батьків учнів можна, маючи запрошення від них або домовившись заздалегідь. Несподіваний прихід вчителя викликає ніяковість, збентеження батьків.
Під час зустрічі педагог має підкреслити позитивне в дитині, тактовно звернути увагу на недоліки, разом поміркувати над тим, як усунути
їх.
Дуже важливо створити атмосферу довіри і доброзичливості.
Листування. Передбачає періодичне надсилання батькам листів про успіхи учня в навчанні, старанність, уважність та відповідальність за доручення.
Можна повідомити про певні його труднощі, попросити про зустріч. Варто висловити щиру подяку за хороше виховання дитини.
Лист передають батькам через їх дитину, попередньо ознайомивши її із змістом.
Найчастіше листування використовують, коли класний керівник не може зустрітися з батьками вдома або запросити їх до школи.
Консультації батькам. Передбачають надання конкретних рекомендацій, порад з актуальних для батьків питань.
Запрошення батьків до школи.
Найчастіше це роблять для конфіденційної розмови про шкільні проблеми дитини
(погана поведінка, неуспішність тощо). Під час бесіди важливо дотримуватися
педагогічного такту, створити атмосферу довіри.
Педагог висловлює свої міркування, відповідає на запитання батьків, надає корисні поради. Необхідно пам'ятати, що надмірне звертання уваги на недоліки учня викликає в батьків неприязнь, насторогу, навіть якщо учитель має рацію.
Тематичні вечори запитань
і відповідей. Сприяють глибокому пізнанню методики сімейного виховання. На них запрошують працівників правоохоронних органів, лікарів, психологів, соціальних працівників, фахівців, які опікуються проблемами виховання молоді.
Ознайомлення батьків з психолого- педагогічною літературою.
Передбачає відбір і надання рекомендацій щодо психолого-педагогічної, науково- популярної літератури для батьків відповідно до проблем, які є в учнів певного класу, чи в окремої дитини.
Залучення батьків до виховної роботи
У виховному процесі школи, крім педагогів, беруть участь батьки, працюючи в класних та загальношкільних батьківських комітетах, виконуючи рекомендації, прохання вчителів.
Батьківський комітет класу.
Створюють з метою демократизації управління виховним процесом, налагодження зворотного зв'язку сім'я — школа, для поточного коригування управлінських рішень, забезпечення
єдності педагогічних вимог до учнів, надання допомоги сім'ї у вихованні та навчанні дітей.
Діє відповідно з положенням про батьківські комітети загальноосвітніх шкіл. До роботи в ньому залучають найактивніших батьків, авторитетних людей з високою громадянською свідомістю, які виявляють
інтерес до справ класу, школи. Їх обирають на батьківських зборах класу. На засіданні батьківського комітету обирають голову, відповідальних за окремі види роботи.
Батьківський комітет працює у тісному контакті з класними керівниками.
Адресовані батькам рекомендації, прохання найчастіше стосуються таких аспектів шкільного життя:
— проведення безпосередньої роботи з дітьми:
індивідуальної
(наставництво, шефство), групової (керівництво гуртком за
інтересами);
— надання організаційної допомоги вчителю: наприклад, сприяння в проведенні екскурсій (надання транспорту, забезпечення путівками), організація зустрічей з цікавими людьми, комплектування класної бібліотеки, клубу аматорів книги тощо;
— участі у зміцненні матеріальної бази школи, вирішенні господарських питань
(допомога в обладнанні кабінетів, виготовлення обладнання, приладів, ремонт школи тощо).
В організації такої роботи з батьками важливо знайти їх можливості (чим вони можуть допомогти школі), коректно висловити свої пропозиції у письмовій формі
(найкраще це робити на класних батьківських зборах).


Психолого-педагогічна
служба школи
Курепа М.Т
.



ПАМ’ЯТКА ДЛЯ
БАТЬКІВ


Інтерес батьків до
проблем виховання



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал