Розділ тенденції розвитку вищої освіти 23



Скачати 66.92 Kb.

Дата конвертації11.05.2017
Розмір66.92 Kb.

Розділ 1. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

23
УДК 378.011.3-051: 37.015.3
Носовець Н.М.
ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИХОВАННЯ
МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ
У роботі проаналізовано поняття "професійне самовиховання" майбутнього
вчителя. З’ясовано, що професійне самовиховання – свідома діяльність, спрямована на
вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог обраної професії.
На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень виділено структуру, етапи
професійного самовиховання, запропоновано методи та прийоми самовиховання
студентів. Доведено, що важлива роль у самовихованні студентів належить навчальному
закладу, передусім його науково-педагогічним працівникам. Стимулювання самовиховання
здійснюється двома способами: створення зовнішніх умов для самовиховання і здійснення
впливу на внутрішні (мотиваційні) передумови самовиховання. Теоретично обґрунтовано
умови ефективності самовиховання майбутніх учителів.
Ключові слова: саморозвиток, самовиховання, самоусвідомлення, методи
самовиховання, професійна діяльність, майбутній вчитель.
Постановка проблеми. Одна з найактуальніших проблем у педагогіці і філософії освіти – це проблема вчителя, його професіоналізм, культура світогляду, духовно-моральні якості. Саме від вчителя, його особистісних характеристик залежить реалізація мети освіти – всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства.
Концепція педагогічної освіти України визначила своєю метою "формування вчителя, який здатний розвивати особистість дитини і зорієнтований на особистісний та професійний саморозвиток і готовий працювати творчо в закладах освіти різного типу" [3]. Тому особливого значення в наш час набуває проблема самоосвіти і самовиховання вчителів, спрямована саме на їхній професійний саморозвиток.
Самовиховання і саморозвиток – це свідома практична діяльність, спрямована на більш повну реалізацію людиною себе як особистості. Самовиховання – це формування людиною своєї особистості відповідно до свідомо поставленої мети. З точки зору психології, самовиховання – це усвідомлювана діяльність людини, яка спрямована на удосконалення самої себе, на вироблення позитивних рис, якостей, звичок і подолання негативних.
Аналіз досліджень і публікацій. У сучасних наукових дослідженнях теоретичні питання та практичні аспекти проблеми самоосвіти, самовиховання, саморозвитку висвітлені різнобічно: розглянуті питання формування пізнавальних інтересів, активізації пізнавальної діяльності, розвитку самостійності в процесі пізнання (Б. Ананьєв, Б. Єсипов, І. Лернер, М. Махмутов, Г. Підкасистий, Г. Сухобська та ін.); досліджені
історичні та соціальні аспекти самоосвіти (А. Айзенберг, Б. Райський, М. Скаткін, Є. Шукліна та ін.); визначені сутність, функції, особливості самоосвіти та самовиховання, їхнє місце в професійній діяльності (А. Громцева, Н. Кузьміна, Т. Максимова, І. Наумченко, Г. Сухобська та ін.); досліджені шляхи та засоби формування потреби в саморозвитку (В. Буряк, Т. Клімова, І. Редьковець та ін.); розкриті питання психологічної підготовки студентів до самовдосконалення (Г. Закіров, І. Ковбаско,
О. Мельничук); розроблені концепції безперервної освіти (Є. Білозерцев, С. Вершловський, Ю. Кулюткін,
Г. Сухобська). Проблему формування готовності до саморозвитку та самовдосконалення досліджували
Г. Коджаспирова, Н. Іванова, І. Наумченко, Б. Райський, Т. Шестакова.
Мета статті – проаналізувати дефініцію "професійне самовиховання", виділити умови ефективного самовиховання майбутніх учителів.
Виклад основного матеріалу дослідження. Сучасній школі потрібен не лише вчитель- професіонал, який є творчою особистістю, здатною до самонавчання упродовж життя, і навіть не тільки вчитель-дослідник, який постійно шукає, аналізує, апробує найраціональніші шляхи, умови, методи, засоби, форми ефективного вирішення конкретних завдань освіти і навчання. Вчитель-майстер, вчитель- професіонал відрізняється від рядового вчителя високими морально-духовно-етичними якостями.
Характер поведінки, дій та вчинків розкриває рівень вихованості майбутнього вчителя, а процес самовиховання триває протягом усього життя.
© Носовець Н.М., 2015

ВІСНИК №125

24
Сучасні дослідники визначають самовиховання студента як організовану, активну й цілеспрямовану його діяльність, скеровану на систематичне формування й розвиток позитивних та усунення негативних якостей особистості відповідно до усвідомлених потреб і вимог суспільства, професійної діяльності, а також на реалізацію особистої програми розвитку [6].
У процесі самовиховання всі аспекти особистості (переконання, світоглядні позиції, почуття, воля, звички, риси характеру, інші особистісні якості, конкретні результати діяльності й поведінки) стають предметом постійного вивчення і зміни з боку педагогів.
За своєю сутністю самовиховання – явище соціальне. Воно властиве тільки людині, яка усвідомлює себе в системі суспільних відносин. Вдаючись до самовиховання, людина реалізує соціальну потребу набути гаму особистісних якостей, що якнайбільше сприяли б їй у виконанні суспільних функцій.
За соціальною функцією самовиховання – специфічний індивідуальний педагогічний процес.
Унікальність його в тому, що і суб'єкт, і об'єкт виховання – у тій самій особі. Це зумовлює особливий характер організації, змісту, методики роботи над собою. Попри соціальну зумовленість, самовиховання – глибоко індивідуальне й залежить від ступеня виразності внутрішніх передумов.
Cамовиховання бере свій початок із самоусвідомлення – усвідомлення людиною себе як особистості і свого місця в суспільній діяльності людей.
У структурному відношенні самоусвідомлення людини являє собою єдність трьох складових:
– пізнавальної (самопізнання, тобто дослідження, пізнання самого себе);
– емоційно-оцінювальної (самоставлення, що виявляється у самооцінці);
– дієво-вольової, регулятивної (саморегуляція, тобто уміння особистості керувати станом свого здоров’я, емоціями, почуттями, психічним станом, діями, вчинками, поведінкою).
Самовиховання можливе за умови наявності в індивіда здатності ставити перед собою значущі цілі. Воно нерозривно пов’язане із здатністю людини до самоаналізу і самооцінки, з її умінням контролювати свою поведінку і діяльність.
Самовиховання може бути спрямоване на виховання розуму (інтелектуальна сфера), почуттів
(емоційна сфера), волі (вольова сфера). Однак провідною в самовиховному процесі є вольова сфера, яка забезпечує саморегуляцію внутрішнього світу людини згідно з оточуючою дійсністю.
Для педагога робота над собою – необхідна передумова набуття й збереження професіоналізму.
Самовиховання – цілеспрямований процес, він є продовженням професійного виховання, коли майбутній учитель з об’єкта виховного впливу ("Я – студент, нехай мене вчать") перетворюється на суб’єкт організації власної життєдіяльності ("Я – майбутній спеціаліст, готую себе до цього"). Отже, найважливіша умова виникнення потреби у професійному самовихованні для майбутнього вчителя – це перехід його з позиції учня на позицію спеціаліста.
Цілеспрямованість, осмисленість, стійкість професійного самовиховання залежать насамперед від: наявності професійного ідеалу; вольових властивостей майбутнього педагога; мотивів вибору студентом педагогічної професії; морально-психологічного клімату в студентській групі; стилю керівництва й стилю спілкування професорсько-викладацького складу; фактору вільного часу; організації та постійного удосконалення навчальної і самостійної роботи студентів; залучення студентів до різноманітної позанавчальної роботи.
С.Б. Єлканов пропонує наступну структуру професійного самовиховання:
1) цілі самовиховання. Вони регулюються суспільними цілями і мають такий самий напрямок – моральний, естетичний, фізичний і т. п.;
2) зміст і завдання самовиховання. Вони включають таку поведінку і діяльність, які приводять до досягнення мети самовиховання. Це великою мірою залежить від психічних рис особистості, її
інтелектуальної, емоційної, вольової сфер;
3) засоби самовиховання. Це своєрідні способи впливу на самого себе, які об’єднують цілі та результати. Сюди відносяться ознайомлення з різними видами мистецтва, читання наукової та художньої літератури, власна педагогічна діяльність і т.д.;
4) результати самовиховання. Це ті зміни, які відбулися в особистості в результаті самовиховання [1].
Процес професійного самовиховання і саморозвитку майбутнього педагога надзвичайно
індивідуальний. Проте у ньому можна виділити три взаємопов’язані етапи: самопізнання; самопрограмування; самовплив.
Основні методи самовиховання: самопереконання, самоспостереження, самоконтроль, самоаналіз, самозвіт, самонаказ, самопорівняння, самоорганізація життя та діяльності, самотренування, аутотренінг, наслідування прикладу, стимулювання самовиховання, самозаохочення, самоосуд, самопримус,

Розділ 1. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ВИЩОЇ ОСВІТИ

25 самопідбадьорювання, самозобов'язання, самоінструктування, самонавіювання, самовправа, самокритика, самонагадування та ін.
Усі методи і прийоми самовиховання тісно пов'язані між собою, переплітаються, а інколи використовуються майже одночасно. Наприклад, студент, який під час педагогічної практики прагне розвинути свої комунікативні вміння, переконує себе в тому, що в нього все вийде добре, що він буде відчувати радість від спілкування з учнями, залишаючись при цьому вимогливим, уважним, тактовним.
Він навіює собі певну позитивну установку на спілкування. За реальних умов, коли потрібно після уроків залишитись із класом, незважаючи на те що не вистачає сил, педагог наказує собі бути терпеливим, комунікабельним, здатним продовжити професійне спілкування.
Стимулювання самовиховання як спонукання до активнішої роботи над собою полягає в тому, щоб забезпечити вищу потребу в самовихованні, викликати позитивні мотиваційні установки для подальшого удосконалювання своєї особистості. Стимулювати самовиховання можна двома способами.
По-перше, створюючи зовнішні умови для самовиховання. По-друге, впливаючи на внутрішні
(мотиваційні) передумови самовиховання.
Створення зовнішніх умов стимулювання самовиховання полягає в тому, що ВНЗ та процес навчання в ньому спонукають студентів займатися самовихованням. Такими стимулюючими умовами є: наукова організація навчально-пізнавальної діяльності студентів; висунення високих вимог до студентів, поєднане з турботою про них; чітка внутрішня організація освітнього процесу; формування позитивної громадської думки у студентських колективах; залучення кожного студента до активної діяльності; пропаганда діяльності найкращих студентів; організація дозвілля і відпочинку тощо.
Створення внутрішніх передумов стимулюючого впливу на процес самовиховання полягає у формуванні у студентів свідомої мотиваційної установки, необхідного духовного настрою до самовиховання. Формування такої настанови пов'язане, насамперед, із впливом на потреби та мотиви особистості Цьому сприяють педагогічно цілеспрямовані заохочення за досягнуті результати у самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в опрацюванні програми самовиховання, що призводить до досягнення вагомих результатів у роботі над собою.
Таким чином, важливими умовами ефективності процесу самовиховання студентів є:
– розуміння суб'єктами виховання важливості, необхідності та складності цього процесу в освітній діяльності вищого навчального закладу;
– наявність необхідних психолого-педагогічних знань і практичного досвіду науково-педагогічних працівників з питань організації самовиховання студентів;
– усвідомлення необхідності постійного керівництва та здійснення системного психолого- педагогічного впливу на самовиховання студентів;
– перетворення студентів на суб'єктів самовиховання;
– творче поєднання процесу самовиховання з активною навчально-пізнавальною діяльністю та організацією культурно-просвітницької роботи і дозвілля;
– надання цьому процесу гуманного, національного і особистісного спрямування [5].
Тобто, важлива роль у самовихованні належить навчальному закладу, передусім його науково- педагогічним працівникам. Основні завдання щодо організації самовиховання майбутніх фахівців: пояснення значення, актуальності процесу самовиховання для всебічного розвитку особистості; виховання вміння адекватно оцінювати себе; виховання готовності до співпраці з дорослими, які можуть дати поради, рекомендації щодо самовиховання.
Систематичне керівництво самовихованням студентів в умовах ВНЗ можна розглядати як одну з найважливіших умов формування особистості студента. Суть психолого-педагогічної сутності керівництва самовихованням у тому, що у ВНЗ формуються такі функціонуючі зв'язки й відносини, які дають змогу ефективно впливати на свідомість і поведінку студентів, характер їхньої роботи над собою.
Ці зв'язки забезпечують можливість узгодити педагогічні зусилля суб'єктів виховної діяльності за метою, часом, змістом, основними напрямами.
Анкетування щодо важливості самовиховання майбутніх учителів і наявності програм самовиховання проводились на технологічному факультеті Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка серед студентів 2 і 5 курсів. Результати анкетування показали, що всі студенти, як 2-го так і 5-го курсу, вважають самовиховання важливим і невід’ємним процесом становлення особистості майбутнього педагога. Вони усвідомлюють потребу в самозміні і самовдосконаленні, визнають свої сильні і слабкі риси і найголовніше в них є бажання бути кращими, наполегливішими, досягти високого професійного рівня. Власну програму самовиховання мають 66% студенів 5 курсу і лише 25% студентів 2 курсу. Можна зробити висновки, що в процесі навчання студенти приділяють увагу вдосконаленню своєї особистості, зростає розуміння важливості самовиховання.

ВІСНИК №125

26
Отже, професійне самовиховання – свідома діяльність, спрямована на вдосконалення своєї особистості відповідно до вимог обраної професії. Усі особистісні зміни майбутнього педагога
(інтелектуальний, духовний розвиток, уміння керувати своїм психічним станом і зміцнювати своє професійне здоров'я, вольова цілеспрямованість, розвиток педагогічних здібностей) стають могутнім стимулом у професійному і особистісному саморозвитку, оскільки формують потребу в самовдосконаленні та готовність до нього.
Використані джерела
1.
Елканов С.Б. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя / С.Б. Елканов. – М. :
Просвещение, 1989. – 198 с.
2.
Карпенчук С.Г. Самовиховання особистості: наук.-метод. посіб. / С.Г. Карпенчук. – К.: ІЗМН, 1998. –
216 с.
3.
Концепція педагогічної освіти України [Електронний ресурс] / Освітній портал. – Режим доступу – http://osvita.ua/legislation/Ser_osv/2712 4.
Кочетов А.И. Организация самовоспитания школьников: Кн. для учителя / А.И. Кочетов. – Минск:
Нар. Асвета, 1990. – 173 с.
5.
Методи самовиховання [Електронний ресурс] / Освітній портал. – Режим доступу: http://ukped.com/2- uncategorised/3751-metody-samovykhovannia.html
6.
Ортинський В.Л. Педагогіка вищої школи: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл.] / В.Л. Ортинський
– К.: Центр учбової літератури, 2009. – 472 с.


Nosovets N.
PROFESSIONAL SELF-TRAINING
OF A FUTURE TEACHER
The concept of "professional self-training" is analyzed in this work. It is started that
professional self-training is the conscious activity directed to improving of a personality according
to the requirements of the chosen profession.
On the basis of psychological-pedagogical researches it was defined the structure (the
aims of self-training, content and tasks, results of self-training), the stages of professional self-
training (self-awareness, self-programming, self-influence), it was proposed to use methods and
measures of students’ self-training. It was proved that the important role in students’ self-training
belongs to the educational establishment, mostly to its scientific-educational employers. Self-
training’s stimulation is carried out in two ways: creating outer conditions for self-training and
influencing on inner (motivating) factors of self-. It was theoretically investigated the conditions of
effectiveness of the future teachers’ self-training.
Key words: self-development, self-training, self-awareness, methods of self-training,
professional activity, future teacher.



Стаття надійшла до редакції 11.05.2015


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал