Розділ психолого-педагогічний експеримент у соціальній роботі



Скачати 285.88 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/3
Дата конвертації16.01.2017
Розмір285.88 Kb.
  1   2   3

136
РОЗДІЛ 6.
ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНИЙ
ЕКСПЕРИМЕНТ

6.1. ЕКСПЕРИМЕНТ У СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ

«Експериментом називають зміни або відтворення явища з метою його вивчення у найбільш сприятливих, чітко фіксованих та контрольованих умовах» [2, с. 157].
Експерименту притаманні характерні риси, основними з яких є: фіксування умов, свідоме варіювання досліджуваних зв’язків, вимірювання параметрів змін, які відбулися в досліджуваних явищах, можливість багаторазового відтворення явища, що досліджувалося.
Якщо відсутня хоча б одна з провідних ознак, то таку роботу не можна вважати повноцінним експериментом.
Експеримент як дослідницький метод застосовується не лише у педагогіці, психології, але й у соціальній роботі. Адже соціальна робота ґрунтується на трьох китах – соціології, психології та педагогіці. Виходячи з цього, експеримент у цій галузі визначатиметься рівнем розвитку методології дослідження саме в соціології, психології та педагогіці. Експеримент, на відміну від інших методів наукового дослідження, відрізняється тим, що він надає можливість досліднику активно впливати на досліджуваний об’єкт. Як правило, потреба у активному втручанні виникає тоді, коли завдання, поставлені дослідником, вимагають створення ситуації, яку в звичайних умовах потрібно очікувати тривалий час. Таким чином, експеримент є тим механізмом, за допомогою якого науковець отримує можливість створювати дослідницьку ситуацію, активізувати чи нейтралізувати дослідницьку ситуацію, активізувати чи нейтралізувати дію певних факторів впливу, варіювати умови протікання процесу, набуваючи можливість спостерігати за розвитком соціальних, психологічних процесів та педагогічних явищ.
Експеримент дає змогу творення нового досвіду в галузі соціальної роботи, тому до цього методу дослідження науковці звертаються, коли є потреба перевірити вірність гіпотези або якихось теоретичних побудов чи науковець прагне знайти в об’єкті дослідження невідомі раніше властивості. Отже, чим більше в магістерській (дипломній) роботі нового інноваційного, тим більш ця робота має експериментальне спрямування.
І навпаки, чим більше в ній відтворення в інших умовах, іншим соціальним працівником вже відомих технологій, тим ближче вона до узагальнення передового досвіду в соціальній роботі, на основі якого з’являється можливість пошуку нових меж і подальша апробація, тобто знову ж таки ми маємо вихід на експеримент. Все вищевикладене дає можливість погодитися з О.С. Цокур, яка наголошує, що експеримент – це комплексний багатофункціональний метод, призначений для розв’язання найрізноманітніших завдань
[5, с. 58].
Експеримент спрямований на перевірку наукових гіпотез – без яких немає експерименту, як немає його і без доведення, яке відповідає вимогам логіки наукового пізнання. Якщо відсутня хоча б одна із провідних ознак експерименту, зокрема фіксування умов, які дозволяють варіювати навмисні зв’язки, що вивчаються, відсутнє вимірювання та ін., то наукові дії не можна вважати експериментом у певному розумінні.
Саме експеримент дозволяє комплексно використовувати низку методів емпіричного дослідження, адже тут задіяні і спостереження, порівняльний аналіз, вимірювання та ін.
Експеримент є могутнім генератором нового знання, тому що він дозволяє вивчати явище як у штучно створених умовах, так і в «чистому вигляді», коли штучно усуваються

137
побічні фактори. Крім того, він дає змогу планомірно змінювати і варіювати різні умови для отримання результату, а також багаторазово відтворювати хід процесу в суворо фіксованих і повторювальних умовах. Експеримент – це своєрідний комплекс методів дослідження, спрямованих на доведення за допомогою перевірки достовірності наукових гіпотез. Провідне місце експерименту серед інших методів дослідження полягає в тому, що він дає змогу:
– більш глибоко, ніж інші методи, встановлювати характерні зв’язки між різними компонентами соціального, психологічного та педагогічного процесу;
– виявити необхідні умови для реалізації поставлених дослідниками завдань;
– виявити особливості протікання навчально-виховного процесу;
– встановити закономірні зв’язки між явищами не лише у якісній, але й у кількісній формах;
– перевірити ефективність нових форм і методів навчання та впровадження.
Існують різні класифікації, але найбільш часто експеримент поділяють на природній
і штучний. Природний експеримент – не передбачає попереднього підбору й заміни певного фактора впливу, не здійснює активного втручання дослідника у звичайний перебіг досліджуваного процесу або явища. Науковець лише спостерігає за явищем, очікуючи, коли і за яких умов відбудуться зміни з об’єктом спостереження. Такі експерименти характерні для роботи соціологів і їх основне призначення – вивчення соціальних явищ, наприклад, розвиток алкоголізму, наркоманії, проституції, торгівлі жінками тощо. Означений вид експерименту побудований на ретельному вивченні документації, внутрішніх і зовнішніх зв’язків явища, залишаючи їх без змін. Але разом із тим соціологічне дослідження має цілу низку специфічних особливостей, які будуть розглянуті в окремому розділі, тому ми не будемо зараз акцентувати увагу на ньому.
У соціальній роботі, завданням якої є покращення якості роботи з клієнтом, перевага надається штучним експериментам. Цей вид експерименту спрямований на вивчення явищ, які певною мірою ізольовані. Це дає можливість оцінити їх у кількісних та якісних відношеннях. Слід зазначити, що в соціальній роботі використовують як природній, так і штучний експеримент, але найбільш застосовують так звані виробничі експериментальні дослідження, в основу яких покладено вивчення процесу в реальних умовах, де враховується вплив різних соціальних чинників, або в даний процес вводиться спеціально підготовлений чинник і дослідник спостерігає, як даний чинник впливає на ефективність процесу.
Одним із різновидів виробничого експерименту є збирання матеріалів в установах, які здійснюють соціальний захист населення і накопичують дані про дітей-сиріт, сім’ї ризику, якість роботи інтернатних установ тощо. Ті матеріали, які збиралися протягом тривалого часу, містять багато цікавої для науковців інформації, і що також важливо, вони добре піддаються обробці статистичними методами. Крім роботи з матеріалами, корисну додаткову інформацію можна отримати на виробництві, за допомогою спостереження або методу анкетування працівників чи клієнтів установи за чітко продуманою методикою. Це урізноманітнює кількість вимірів, що дозволяє зробити найбільш об’єктивні висновки.
У соціальній роботі експерименти, як правило, спрямовані на вибір оптимальних умов, або засобів впливу на клієнтів, тому вони носять порівняльний характер, тобто по своїй суті є порівняльними експериментами. Але порівняльні експерименти можна організовувати по-різному: а) найчастіше у кваліфікаційних роботах зустрічається така форма, коли експериментальна група (експериментальний об’єкт) порівнюється з контрольною, в якій експериментальні дії не проводяться;

138
б) форма варіативного експерименту, коли контрольна група відсутня, а порівнюються декілька експериментальних варіантів між собою, з яких обирається найкращий. Але ця форма по-перше, більш трудомістка, адже експериментальні дії необхідно впроваджувати на декількох об’єктах, а по-друге, не завжди є можливість підібрати рівноцінні за своїм розвитком по тим якостях, що досліджуються, об’єкти. в) можливо застосовувати і змішаний варіант проведення експерименту, коли створюється декілька експериментальних груп і декілька контрольних і досліджується вплив окремих складових на формування явища, що вивчається.
Якщо експеримент спрямований на пошук оптимальних умов чи засобів впливу на клієнта, то у процесі його проведення, дослідник має порівнювати характерні особливості чи то умов, чи то засобів впливу, в цьому разі ми застосовуємо порівняльний експеримент.
Існує декілька різних засобів організації порівняльного експерименту: а) експериментальна група порівнюється з контрольною групою, якої експериментальні зміни не торкнулися. При застосуванні такого виду експерименту потрібно прагнути урівняти всі умови процесу в експериментальній та контрольній групах. Вирівнювання умов відбувається на підставі порівняння отриманих даних (якість знань, культура мовлення, самооцінка тощо) після констатуючого аналізу.
Зрівнювання всіх умов процесу, що відбувається в експерименті – це одне з найскладніших завдань. Адже лише за умов, коли у групах (експериментальна, контрольна) досягнуті раніше результати є приблизно однаковими, чи кращі у контрольній групі, коли час затрачений фахівцем на роботу в обох групах однаковий, коли умови для проведення роботи в групах тотожні та ін., можна казати, що отримані в експериментальній групі дані є результатом новацій введених дослідником. Але зрівняння умов проведення експерименту відбувається на основі співставлення даних фізичного, психічного розвитку, здоров’я клієнтів та ін. Найскладніше піддаються зрівнянню особистісні якості та вплив соціального працівника на розвиток означених якостей у клієнтів, тому бажано, щоб роботу з групами (експериментальна та контрольна) проводив один фахівець, або якщо різні фахівці, то приблизно рівні за кваліфікацією.
Вирішення проблеми зрівняння складу груп, досягається за рахунок того, що у якості експериментальної групи береться більш слабка група (це визначається за допомогою контрольного зрізу), або застосовується варіативна форма проведення експерименту, в якому контрольна і експериментальна групи міняються місцями у кожному наступному етапі дослідів. У цьому випадку, лише підтвердження більш високих результатів в експериментальній групі є доказом ефективності нововведення.
Помилка, яка найчастіше зустрічається при організації зазначеного експерименту – нечітке визначення умов експериментальної роботи та склад контрольних груп. Часто склад контрольної групи на початковому етапі експерименту слабший за склад експериментальної групи, що вже саме по собі закладає нерівні умови. Якщо до цього додати ще й не найкращі варіанти традиційних форм соціальної роботи, які застосовуються у контрольних групах у порівнянні з добре організованими варіантами форм соціальної роботи у експериментальних групах, то по суті ми маємо справу із визначенням, де кращі результати – в організованій діяльності, чи в безсистемній та погано організованій.
Зрозуміло й без експерименту, що добре спланована й організована діяльність ефективніша за погано організовану й непідготовлену. Виходячи з вищевикладеного, ми бачимо, яке суттєве значення для організації, проведення та отримання об’єктивного результату експерименту має вирівнювання умов експерименту та складу контрольних та експериментальних груп.
У соціальній роботі досить часто вивчається ефективність засобів, методик, умов навчання та розвитку, що неминуче призводить до порівняння різних систем, технологій, моделей. Така специфіка призводить до того, що дослідник вимушений застосовувати

139
порівняльний експеримент. Припустимо, що ми поставили на меті вивчити ефективність впливу різних форм проведення виробничих практик, на виховання гуманності у студентів спеціальності «Соціальна робота». З метою вирішення поставленої проблеми, ми в групі 1 (експериментальна група) реалізуємо експериментальну програму із застосуванням у процесі проходження практики новітніх методів роботи, а в групі 2
(контрольна група) – практика проводиться згідно з типовими програмними вимогами.
Слід зазначити, щоб отримати достовірну інформацію з поставленої проблеми, необхідно передбачити, щоб усі параметри експерименту (кваліфікація керівників практик, рівень попередньо набутих вмінь та навичок, умови праці та ін.) були ідентичні. Єдиною відмінністю (відмінним фактором) має бути програми проведення виробничих практик.
За умов дотримання в організації експерименту означених умов, ми маємо можливість зробити висновок, що на підвищення рівня гуманності у студентів експериментальної групи вплинули саме впроваджені новітні форми проведення виробничої практики.
Ще однією обов’язковою умовою достовірності отриманих результатів має бути дотримання умов, за якими початковий рівень сформованості гуманності в експериментальній групі не може бути вищим, ніж початковий рівень сформованості гуманності у контрольній групі. б) порівняльний експеримент організовується як варіативний, коли відсутня контрольна група, а порівняння відбувається між декількома експериментальними групами, чи декількома варіантами експериментальних програм. Мета такого порівняння – відібрати найбільш вдалий варіант. Щоб було зрозуміло сутність такої форми експерименту, наведемо приклад. Уявімо собі, що ми вирішили довести наступну гіпотезу: якщо вантажний автомобіль їде з відчиненим бортом, то навколо нього утворюються такі повітряні потоки, які призводять до більшої витрати пального, ніж у автомобіля, який їде із зачиненим бортом. Для доведення нашого припущення слід взяти два однакових автомобілі, заправити їх однією маркою пального і подивитися, який автомобіль і на скільки проїде далі.
Та виявляється однієї поїздки замало, для того, щоб довести нашу гіпотезу, адже тут може бути безліч неврахованих факторів (якість шин, якість мастил, робота карбюратора та ін.). Для того, щоб зняти всі ці питання, ми знову ці два автомобілі заправляємо однаковою кількістю пального і повторюємо експеримент, але тепер той автомобіль, який їхав із відчиненим бортом, їде із зачиненим, а інше, навпаки – із відчиненим. Якщо при повторенні експерименту, машина із зачиненим бортом проїде більшу відстань, то наше припущення було вірним.
Ми навели цей приклад для того, щоб показати, що в даному випадку не було контрольного автомобіля, обидва вони на рівних умовах брали участь в експерименті.
Безумовно, в соціальній роботі подібний експеримент має свою специфіку і є більш складним. Як правило, такий вид експерименту не потребує вирівнювання умов та спеціального підбору груп, а, навпаки, організовується у різних умовах. Наприклад, нова програма з реабілітації ВІЛ-інфікованих перевіряється у провідному центрі, а також у районних, державних та недержавних організаціях та ін. Якщо при цьому у всіх випадках впроваджені вдосконалення, що внесені до експерименту дали позитивний результат у порівнянні з традиційними формами роботи, то робиться висновок, що його було досягнуто за рахунок внесеного вдосконалення. Складність такого експерименту полягає в необхідності забезпечення достатньої кількості об’єктів, для того, щоб результати були репрезентативними і достовірними.
Перш ніж розпочинати експеримент, дослідник має визначитися з метою і завданнями, які будуть поставлені перед експериментальним дослідженням. У залежності від характеру завдань, які вирішуються, за своєю суттю експеримент може бути констатуючим, діагностуючим чи формувальним.

140
Констатуючий експеримент – використовується для перевірки певних припущень.
«У процесі цього експерименту констатується наявність певних зв’язків між впливом на об’єкт дослідження і результатом, виявляється наявність певних фактів»
1
Діагностуючий експеримент спрямований на вивчення стану й можливостей розвитку тих процесів, що досліджуються. Психолого-педагогічна діагностика – це ні що інше, як визначення якісних та кількісних параметрів тих об’єктів, що вивчаються на підставі прийнятих критеріїв та їх показників, на підставі стандартизованих методик, а також нових розроблених у процесі дослідження. Діагностуючим експеримент стає тоді, коли дослідник ставить на меті виявити стан або рівень сформованості якогось явища (рівень реабілітації, адаптації, емпатії та ін.), тому на рівні діагностуючого експерименту обов’язковим є розробка критеріїв, їх показників та рівнів, а також підбір методик вимірювання явища, що досліджується. Діагностуючий експеримент показує лише стан досліджуваного об’єкта, наприклад, рівень соціалізації школярів, схильність до творчості, сформованість виховного колективу та ін. Отримані дані можуть стати основою для дослідження внутрішніх механізмів, які стали підґрунтям для прояву вказаних особистісних особливостей.
На діагностуючому етапі експерименту, особливу увагу слід звернути на визначення методики вимірювання та прийняття системи фіксування та обробки отриманих результатів. Мета обраної методики – це систематизація всіх отриманих цифр, їх класифікація та аналіз. Результати експерименту мають бути оформлені у вигляді таблиць, графіків, формул, діаграм, які дозволять наочно показати отримані результати, зрівняти їх з попередніми.
Формувальний експеримент включає активну зміну структури і функції об’єкта дослідження у відповідності із гіпотезою, що вивчається, формування нових зв’язків і відносин між елементами системи, що вивчається. Дослідник, у відповідності з висунутою гіпотезою, навмисно створює певні умови, які мають сприяти формуванню нових властивостей і якостей об’єкта. Формувальний експеримент у соціальній роботі, як правило, спрямований на вивчення психологічних властивостей чи педагогічних явищ у динаміці. Формуючий експеримент організовується для визначення умов, методів, форм, змісту соціальної роботи, спрямованої на розвиток, покращення психологічного стану людини та інше. Причому особливістю цього виду експерименту є можливість активного впливу дослідника на досліджуване явище. Формувальний експеримент пов’язаний із введенням у процес соціальної роботи запланованих новацій. Їх зміст залежить від мети експерименту, предмета дослідження, характеру процесів, що вивчаються, ступенем готовності соціальної служби (бази практики) до їх сприйняття.
Новаціями можуть виступати: розробка і апробування нової програми з підготовки соціальних працівників, впровадження нетрадиційних технологій, використання стимулюючих методик у процесі реабілітації та інше.
Сутність формувального експерименту полягає в тому, що дослідник впроваджує в експериментальній групі заздалегідь розроблені заходи, які, на його думку, мають покращити стан вирішення проблеми (створює умови активізації процесів соціалізації, покращує психологічний стан, усуває перепони, які заважають індивіду проявити свої знання, вміння та ін.). Після завершення запланованих заходів, використовуючи методики, розроблені в діагностуючому експерименті, вимірюється рівень розвиненості тих якостей, знань, умінь, навичок, які було виміряні на етапі діагностуючого експерименту. Отримані результати після проведення формувального експерименту порівнюються з аналогічно отриманими у процесі проведення діагностуючого експерименту. На підставі цього порівняння робиться висновок щодо ефективності запропонованих заходів, методів, умов.
1
Папковская П.А. Методология научных иследований. – Минск: Информпресс, 2002. – 171 с. – С. 72.

141
Але залишається ще одне питання – чи не погіршують якість вирішення проблеми запропоновані дослідником новації у порівнянні з традиційними формами роботи. Для того, щоб відповісти на це питання, дослідник має виміряти рівень розвиненості якостей, що вивчаються не лише в експериментальній, але і в контрольних групах. Адже, за будь-яких умов у контрольних групах означена якість прогресувала чи регресувала.
Саме порівняння результатів, отриманих в експериментальних і контрольних групах дасть відповідь на запитання: чи доцільно впроваджувати запропоновані новації?

6.2. ЕТАПИ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО ЕКСПЕРИМЕНТУ

Важливим є знання методики підготовки і проведення експерименту, іншими словами, ми маємо передбачити послідовність підготовки та черговість проведення всіх етапів експериментальної роботи, добрати методи контролю за якістю операції, що у підсумку має забезпечити надійність і точність кінцевих результатів. Для того, щоб експеримент пройшов успішно, необхідно дотримуватися певних вимог і забезпечити умови та етапність проведення дослідження.
6.2.1. Історико-теоретичний аналіз явища

Перший етап соціально-педагогічного експериментального дослідження включає проведення прискіпливого теоретичного аналізу явища (вивчення історичного становлення та практичного досвіду, аналіз наукових досліджень). Ця робота дозволить звузити межі експерименту та його завдання. На підставі результатів історичного, теоретичного та практичного аналізу явища, висувається проблема дослідження та формується гіпотеза, яка має містити певне нове знання, що потребує експериментальної перевірки. Гіпотезу слід формувати таким чином, щоб вона вимагала експериментального доведення у зв’язку з тим, що не співпадає з існуючою практикою чи суперечить прийнятим теоретичним положенням. Гіпотеза виводиться з попереднього аналізу теорії і практики вирішення проблеми й ґрунтується на здобутих аргументах. Вона має містити припущення, що запропонований засіб (форма організації процесу) із низки можливих є найкращим у визначених умовах (школі, реабілітаційному центрі, інтернаті та ін.). Гіпотеза – це певне припущення, яке завдяки експериментальній перевірці може стати науковим фактом.
Часто для виявлення наукового факту дослідник має перевірити декілька гіпотез.
6.2.2. Планування програми експерименту

Другим етапом є планування організації експериментального дослідження, у процесі якого розробляється програма експерименту. При розробці програми проведення експерименту необхідно передбачити:
– чітко визначити мету і завдання експерименту, спланувати проведення попереднього цілеспрямованого спостереження над явищем чи об’єктом з метою визначення необхідних для проведення експерименту умов, виявлення факторів, які будуть варіюватися у процесі експерименту, добір критеріїв, за якими буде відбуватися систематичне спостереження за розвитком явища (об’єкта), що вивчається, а також виявлення тих факторів, на які ми не маємо впливу, але які можуть вплинути на кінцевий результат;
– організаційна робота зі створення умов для проведення експерименту (підбір об’єктів, усунення випадкових факторів, забезпечення експериментальної роботи необхідними засобами та ін.), введення експериментального фактора у процес роботи експериментальної групи;

142
– обґрунтування обсягу експерименту (кількості дослідів, обмежень, терміну проведення та ін.), послідовність реалізації дослідів;
– обґрунтування засобів вимірювання (методики), систему фіксування фактів, тобто передбачити засоби, завдяки яким можливо якомога точніше описати ці факти.
Така підготовка методики створить сприятливі умови для узагальнення і аналізу отриманих результатів, визначить цінність експериментальної роботи.
Розробляючи програму експерименту, слід прагнути до його спрощення, без втрати точності й достовірності. Ретельно розроблена програма експериментального дослідження створює умови для його ефективності. У цьому сенсі важливим є визначення мінімально необхідної тривалості проведення експерименту. Адже нетривалий експеримент призводить до необґрунтованих перебільшень стосовно того чи іншого засобу реабілітації, соціалізації, навчання чи виховання, а занадто довготривалий експеримент відволікає науковця на вирішення побічних проблем, збільшує трудомісткість дослідної роботи, що також негативно впливає на кінцевий результат. Вирішити означену проблему можна через спеціальний аналіз мети та завдання експерименту. Наприклад, якщо вивчається певний віковий період, то він має проводитися протягом усього цього періоду, а не обмежуватися зрізами на початку і закінченні означеного періоду. Якщо досліджується вплив методів навчання на набуття професійних знань, то експеримент має охопити застосування означених методів протягом викладу всього курсу і не може обмежуватися застосуванням означених методів лише на окремих темах курсу. Якщо досліджується вплив певних засобів на емоційний розвиток школярів чи студентів, то як показує досвід, такий експеримент триває 1-3 роки, тому що виявити зміни у розвитку не так просто. Такий експеримент потребує неодноразових контрольних зрізів. Безумовно, такі тривалі експерименти складно проводити у процесі написання магістерських робіт, тому тут слід обирати такі теми дослідження, які дозволяють провести нетривалі експерименти.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал