Розділ ІІІ. Освіта, наука й культура в контексті інтеграції України в європейські структури. 4, 2009



Скачати 115.58 Kb.
Pdf просмотр
Дата конвертації01.01.2017
Розмір115.58 Kb.

РОЗДІЛ ІІІ. Освіта, наука й культура в контексті інтеграції України в європейські структури. 4, 2009
347
УДК 811’25:327 1
Н. М. Петровська – кандидат філологічних наук, доцент, завідувач кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин;
Л. Й. Семенюк – старший викладач кафедри
іноземних мов факультету міжнародних відносин
Волинського національного університету
імені Лесі Українки
Лінгвістичні та методичні проблеми перекладу
під час підготовки фахівців із міжнародних відносин
Роботу виконано на кафедрі іноземних мов
факультету міжнародних відносин
ВНУ ім. Лесі Українки

Розглядаються лінгвістичні та методичні проблеми перекладу. Лінгвістичні питання охоплюють тлумачення таких понять, як елементи, типи й види перекладу. Подано методичні рекомендації щодо викладання предмета „Теорія та практика перекладу” під час підготовки фахівців із міжнародних відносин.
Ключові слова: лінгвістика, методика, елементи перекладу, типи перекладу, види перекладу, усний переклад, письмовий переклад, реферативний переклад, анотація.
Петровская Н. М., Семенюк Л. И. Лингвистические и методические проблемы перевода при
подготовке специалистов в области международных отношений. Рассматриваются лингвистические и методические проблемы перевода. Лингвистические вопросы охватывают разъяснение таких понятий как элементы, типы и виды перевода. Представлены методические рекомендации по преподаванию предмета
„Теория и практика перевода” при подготовке специалистов в области международных отношений.
Ключевые слова: лингвистика, методика, элементы перевода, типы перевода, виды перевода, устный перевод, письменный перевод, реферативный перевод, аннотация.
Petrovska N. M. , Semeniuk L. J. Linguistic and Methodic Problems of Translation in the Process of
Training Specialist in International Relations. The article deals with linguistic and methodic problems of translation.
Such notions as elements, types and kinds of translation are considered as linguistic questions. Methodic recommendations to teaching the subject „Theory and Practice of Translation” in the process of training specialists in international relations are presented.
Key words: linguistics, methods, elements of translation, types of translation, kinds of translation, oral translation, reference translation, annotation.

Постановка наукової проблеми та її значення. Питання перекладу почали привертати увагу людства вже з VII–IX ст. н. е. Утворення багатонаціональних держав та розвиток міждержавних відносин виявили ще більшу потребу в перекладі. Дипломатія, комерційна кореспонденція, наукова, а згодом і художня література – приблизно в такій послідовності відбувався розвиток перекладу.
На сьогодні важко окреслити межі сфери, охопленої перекладами. Тут перетинаються потреби політики і дипломатії, науки й мистецтва, урешті-решт, лінгвістики. Тому виникає необхідність у створенні факультетів та інститутів, де вивчається теорія й практика перекладу. У сучасних умовах, коли посилюється динамічність євроінтеграційних процесів, зростає потреба в спеціалістах із міжнародних відносин, які досконало володіють іноземними мовами і навичками перекладу, зростають вимоги і до їх теоретичної, і до практичної підготовки. Адже вміння перекладати не приходить саме по собі як результат переходу певної кількості набутих навичок іншомовної мовленнєвої діяльності в нову якість. Це вміння виробляється завдяки системному викладанню перекладу. Висока професійність – необхідна умова функціонування та прогресу факультету міжнародних відносин. Пріоритетним напрямом подальшої діяльності є формування високопрофесійного колективу, здатного на сучасному рівні забезпечувати підготовку висококваліфікованих фахівців-міжнародників, сприяти залученню до викладання перекладу найбільш підготовлених спеціалістів-філологів та професійних перекладачів, які мають необхідну науково-педагогічну базу або значний практичний досвід роботи.
© Петровська Н. М., Семенюк Л. Й., 2009
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки
348

Аналіз останніх публікацій із цієї проблеми. Проблеми теорії перекладу та трактування лінгвістичних понять, пов’язаних із перекладом, були колом наукових інтересів таких учених- лінгвістів, як І. Р. Гальперін [2], Д. К. Катфорд [5], А. П. Міньяр-Белоручева [6], Г. Є. Мірам [8],
А. А. Реформатський [9] та ін. Практичними питаннями перекладу та методикою його викладання займалися такі лінгвісти та викладачі-практики, як І. С. Алексєєва [1], О. Гон [8], Т. А. Казакова [3],
В. І. Карабан [4], В. С. Сліпович [10], С. О. Швачко [11] та ін. Ними представлено теоретичні положення, зокрема сформульовано ряд дефініцій лінгвістичних понять, запропоновано різні класифікації типів та видів перекладу, розроблено методичні рекомендації щодо загальних проблем навчання перекладу. Актуальність нашого дослідження зумовлюється загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних течій на вивчення феномену “переклад”, а також конкретними потребами, які виникають на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин і вимагають посиленої підготовки кваліфікованих перекладачів.
Метою статті є розгляд проблем перекладу як із лінгвістичної, так і з методичної точок зору.
Мета передбачає вирішення таких завдань: висвітлення понять: елементи, типи і види перекладу
(лінгвістичні питання); надання практичних рекомендацій під час ри навчання студентів усному, письмовому та реферативному перекладу (методичні питання).
Виклад основного матеріалу. Розглядаючи проблеми перекладу, в лінгвістичному плані необхідно насамперед зосередити увагу на трьох питаннях: елементи перекладу, його типи й види.
Під елементами ми розуміємо якісно відмінні одиниці (терміни, власні імена, діалектизми, архаїзми, неологізми тощо), а під типами – мовленнєві стилі, до яких належать тексти, що перекладаються
(суспільно-політичні, науково-технічні, офіційно-ділові, художні). Під видами перекладу ми маємо на увазі передусім усний та письмовий переклад. Щодо методичних проблем, то визначаємо, яким чином навчити студентів здійснювати адекватний усний і письмовий переклад.
До елементів перекладу належать насамперед нейтральні слова, тобто слова основного словникового фонду однієї мови, які потрібно передати такими ж стилістично нейтральними словами основного словникового фонду іншої мови. При цьому слід ураховувати, що це слово може вживатися не лише в прямому, а й у переносному значенні. Щодо решти слів словникового складу мови необхідно бути вкрай уважними до так званого „статусу” кожного слова, тобто чи є воно діалектизмом, професіоналізмом, сленгізмом, терміном, архаїзмом і т. п. Підшукати відповідний еквівалент в іншій мові часто буває вкрай важко.
Одним із проблемних питань серед елементів перекладу є власні назви, зокрема топоніми.
Зазвичай реальна сучасна топоніміка не створює труднощів під час перекладу, адже існують спеціальні наукові комісії та відомства, є офіційні списки географічних назв і карти, де переклад цих назв зафіксований. Однак проблеми можуть виникати, якщо текст, який перекладається, не сучасний, а історичний, де, наприклад, Ревель не можна називати Таллінном і де потрібно строго розмежувати періоди Дерпт – Дорпат – Юріїв – Тарту. Хоча це питання не лінгвістичні. Важливими для перекладу є й інші випадки, коли топоніміка не реальна, а вигадана автором. Тут ми стикаємося з цікавою проблемою: що перекладати, а що транскрибувати? Це залежить від того, що важливіше: загальний зміст цієї назви чи її фонетичний вигляд. Аналогічні випадки трапляються і в реальній топоніміці, наприклад, обов’язкова транскрипція Montblane як Монблан (а не Біла Гора), але Cape of
Good Hope потрібно перекласти як Мис Доброї Надії.
Значно більший інтерес становить ономастика, де немає офіційних списків зі сталим варіантом перекладу. Перекладаючи власні імена, перекладачеві часто теж доводиться вирішувати: перекладати чи транскрибувати, навіть щодо одного й того ж імені. Так, латинський поет Horatius звичайно ж перекладається як Горацій, але сучасне ім’я Horatio можна передати як Гораціо або як
Хорейшіо. Часто під час перекладу доводиться дотримуватися традиції. Так, Charles, ім’я королів із династії Стюартів, передається як Карл. Сучасне ім’я, навіть якщо це наступник престолу, звучить як
Чарльз. Історично або традиційно власні імена транслітерувались, наприклад, IsaacІсаак
(Ньютон), але згодом стала переважати транскрипція, наприклад, те ж ім’я передається як Айзек у випадку з відомим американським письменником-фантастом Айзеком Азимовим (Isаac Asimov).
Проте часто під час транскрибування враховується орфографія, наприклад, деякі англійські приголосні, які не вимовляються, тим не менш відображаються в українському перекладі, наприклад,
Robert – Роберт, Harper – Харпер.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

РОЗДІЛ ІІІ. Освіта, наука й культура в контексті інтеграції України в європейські структури. 4, 2009
349
Найбільш важкими для перекладу є такі елементи, як стилістичні засоби, особливо каламбури, оскільки пов’язані вони з фонетикою і морфологією, які в різних мовах різні, тому перекладачеві доводиться шукати в мові перекладу слово (або слова), яке має здатність реалізувати одночасно два значення. Ось приклад удалого перекладу каламбуру: – What gear were you in at the moment of impact?
– Gucci’s sweats and Reebok. – На якій передачі ви були під час зіткнення? – „Останні новини”.
І, звичайно, під час перекладу ідіом слід уникати калькування, а шукати аналоги та відповідники в мові перекладу, не зберігаючи дослівну форму, а передаючи суть ідіоми.
Щодо типів перекладу, то вони визначаються наявністю тих чи інших елементів перекладу, однак сама наявність певних слів не завжди визначає тип перекладу. Так, у ботанічному тексті замінити сосну кедром неприпустимо, а під час перекладу вірша Г. Гейне „Fichtenbaum” один із перекладачів використав слово „сосна”, а інший – „кедр”, і це допустимо, адже в художньому перекладі важливо передати образність і символіку, а не ботанічну реальність. У випадку ж наукового тексту важливо зберегти в перекладі цю конкретну назву дерева, як ботанічний термін.
За А. А. Реформатським, всі типи текстів, що перекладаються, можна поділити на термінологічні та ідіоматичні, враховуючи перехідні різновиди [9, 117].
У нашій статті під типом тексту ми розуміємо стиль, до якого він належить. Крім того, у будь- якому функціональному стилі переважають загальномовні міжстильові засоби, хоча кожному з цих стилів властиві специфічні елементи з однаковим стилістичним забарвленням, з єдиними нормами слововживання. Тобто один стиль може мати в собі елементи іншого.
Згідно з класифікацією, запропонованою І. Р. Гальперіним, налічується п’ять функціональних стилів (стиль художньої літератури, публіцистичний стиль, газетний стиль, стиль наукової прози, стиль офіційних документів) [2, 255], але в нашому дослідженні обмежимося розглядом чотирьох стилів: суспільно-політичного, офіційно-ділового, науково-технічного та художнього.
Завданням текстів суспільно-політичного стилю є повідомлення інформації з певних позицій. У таких текстах описуються явища, доступні для розуміння широким колам неспеціалістів, прямо чи опосередковано пов’язаних з їх життям та інтересами. Для точного повідомлення конкретних фактів у суспільно-політичних текстах уживається політична термінологія, а також багатозначні терміни, терміни-синоніми, терміни-абревіатури та назви, у тому числі топоніми. У галузі фразеології цей стиль відрізняється широким уживанням „готових формул” – кліше. Тут ми знаходимо численні вставні звороти, які вказують на джерело інформації. Лексико-граматична специфіка цього стилю проявляється у газетних заголовках, які характеризуються стислістю форми і часто потребують розгортання під час перекладу, а також передачею дієслівних форм іменниковими зворотами.
До офіційно-ділового стилю належать дипломатичні документи, комерційна переписка, постанови, укази, парламентські резолюції, матеріали конференцій та нарад тощо. Перекладач, який має справу з подібними матеріалами, несе велику відповідальність за точність перекладу, тому що на основі його перекладу часто приймаються важливі політичні рішення, уточнюються умови торговельних угод тощо. Така відповідальність накладає певний відбиток на вибір засобів під час перекладу. У ряді випадків під час перекладу офіційно-ділових матеріалів перекладач відмовляється від пошуків контекстуальних замін, надаючи перевагу дослівному перекладу тексту для того, щоб виключити можливі різночитання або неправильну інтерпретацію перекладу документів.
До матеріалів науково-технічного стилю належать наукові статті, технічні описи та інші види спеціальної літератури, пов’язані з вузькопрофесійною спрямованістю, з різними галузями науки й техніки.
Визначальним фактором для науково-технічних текстів є велика насиченість їх спеціальною термінологією. Крім цього, науково-технічні тексти характеризуються такими особливостями:
інформативністю (змістовністю), логічністю (сторогою послідовністю, чітким зв’язком між основною ідеєю та деталями), точністю, об’єктивністю, наявністю термінів, речень-штампів, постулатів, аргументів, формулювань, цитат.
Тексти художнього стилю спеціалізовані на передачі естетичної інформації. До засобів її оформлення належать такі елементи перекладу, як епітети, метафори, порівняння, іронія, каламбур та інші стилістичні засоби. В текстах цього типу трапляється яскрава розмовна лексика, а також діалектизми, жаргонізми, авторські неологізми тощо, які вкладені в уста героїв літературних творів.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки
350

Отже, для класифікації типів перекладу вирішальним є мовленнєвий стиль, який реалізує цільову установку того чи іншого висловлювання і визначає значимість матеріалу цього тексту, що можна констатувати за наявними елементами перекладу, але тип тексту визначається зовсім не за наявністю чи відсутністю тих чи інших слів, оскільки ті ж самі слова в різних стилях будуть нести різне смислове навантаження, наприклад, терміни в наукових і художніх текстах.
Існують різні види перекладу: дослівний, вільний, адекватний, анотаційний, реферативний [7, 282].
Дослівний переклад відтворює структуру іншомовного речення без зміни конструкції і без
істотної зміни порядку слів. Вільним вважається переклад, який не вимагає адекватної передачі стилю оригіналу й допускає скорочення та опущення другорядних деталей. Вільним є, наприклад, прозаїчний переклад віршованих творів або переклад старовинних текстів з інформаційною метою.
Адекватний переклад передбачає вичерпну передачу змісту оригіналу та повноцінну функціонально- стилістичну відповідність йому, тобто це єдиний вид перекладу, який відтворює єдність змісту й форми засобами іншої мови. Анотаційний переклад – це короткий виклад змісту статті, книги тощо.
Реферативний переклад – це короткий переклад змісту статті або книги. Обсягом він більший за анотацію. Під час такого виду перекладу текст скорочується, опускається все другорядне і зміст передається своїми словами. Переклад-реферат повинен бути лаконічним і детально висвітлювати лише головну думку оригіналу.
Залежно від засобів передачі змісту повідомлення переклад поділяється на усний та письмовий, хоча існують і проміжні види.
Усний переклад може бути спонтанним (синхронним) і послідовним. Синхронний переклад – це вид усного перекладу, який використовується на міжнародних конференціях. Він здійснюється одночасно зі сприйняттям на слух пропонованого усного повідомлення, та в його процесі у певний відрізок часу переробляється інформація строго обмеженого обсягу. Під час послідовного перекладу перекладач здійснює переклад після того, як виголошено певну частину усного повідомлення
іноземною мовою. При цьому він повинен утримувати в пам’яті декілька повідомлень і відтворювати
їх одразу ж після завершення мовлення доповідача. Під час перекладу з аркуша написаний текст перекладається усно без підготовки або з попередньою підготовкою.
Усний і письмовий переклад мають як спільні, так і відмінні риси. Вони є процесом перекодування, тобто відтворення змісту і форми іншомовного тексту мовою перекладу. Але усний переклад здійснюється в умовах прямого мовного спілкування, і діяльність перекладача обмежена в часі, що вимагає додаткових навичок психічної і фізичної витривалості, тоді як перекладач письмового тексту має більше часу й можливості користуватися довідковою літературою. Проте вимоги до точності, еквівалентності перекладу оригіналу під час письмового перекладу залишаються більш високими, ніж під час усного.
Розглянувши лінгвістичні аспекти перекладу, слід перейти до методичних проблем навчання перекладу. Під час підготовки фахівців із міжнародних відносин найбільш актуальним є навчання усного, письмового та реферативного перекладу. Для перекладача важлива самостійна робота й самотренінг, але під час підготовки професіоналів без викладацьких зусиль не обійтися. Здебільшого навчання перекладу традиційно здійснюють викладачі-фахівці з навчання іноземної мови, і розглядається як елемент навчання мові. Але методика навчання перекладу відрізняється від навчання мови. Ця методика передбачає певний мінімальний рівень знання мови й сприяє збагаченню цих знань, але має зовсім інші цілі – навчити не системі мови, а трансляції однієї системи в іншу. Викладачі перекладу повинні вміти навчити перекладу та самі мають займатися професійним перекладом. Практика, коли перекладу навчають відомі перекладачі, цілком виправдовує себе. Це вважається престижним і етичним як для самого перекладача, так і для навчальних закладів, із якими він співпрацює.
Стратегія навчання усного перекладу спрямована на вироблення навичок швидкої усної міжмовної трансляції, переважно послідовної. Навчання синхронного перекладу може включатись як компонент або як факультативний тренувальний засіб. Навчання усного перекладу поділяється на
підготовчий і основний етапи. Підготовчий етап – це посилене вивчення іноземної мови, а також рідної усної мови і ораторського мистецтва. Під час навчання іноземної мови широко вводиться аудіювання, яке вкрай необхідне майбутньому усному перекладачеві. На підготовчому етапі студенти також починають перекладати прості усні тексти. На основному етапі використовують комплекс вправ для вироблення у студентів навичок якісного перекладу. Серед вправ, що
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

РОЗДІЛ ІІІ. Освіта, наука й культура в контексті інтеграції України в європейські структури. 4, 2009
351
застосовуються в різних школах перекладу, найчастіше використовують тренінг пам’яті, тренінг переходу з мови на мову, тренування темпу, робота над лексикою, компресія і розгортання, засвоєння техніки перекладацького нотування, багатомовна конференція. Ми пропонуємо вводити вправи з комплексними завданнями, а також використання ігрових і жанрових вправ, що виправдали себе на практиці, адже перекладацький тренінг виснажливий. Проте основний обсяг часу на цьому етапі відводиться практиці послідовного одно- і двостороннього перекладу зв’язних текстів. Тут вирішуються всі завдання в комплексі, а інші типи вправ використовують як постійний супровід: на початку заняття – як мобілізуючий тренінг, під час заняття – як зняття напруги.
Система навчання письмового перекладу, на відміну від системи навчання усного, існує давно.
Однак розмежовувати навчання мови і навчання перекладу почали порівняно недавно. У ХХ ст. з’явилися спеціалізовані інститути й школи перекладу та предмет „Письмовий переклад”.
Існують різні методики навчання письмового перекладу, такі як філологічний аналіз тексту, визначення діапазону варіативності або заучування слів і зворотів на певну тему паралельно із засвоєнням граматики. Всі вони по-своєму корисні, але кожної окремої недостатньо, щоб навчитися перекладати письмово. Тому потрібна комплексна методика, що включає не лише компоненти традиційних методик, а й містить також принципово нові моменти. На нашу думку, навчання письмового перекладу повинно складатися також із двох етапів: підготовчого і основного.
На підготовчому етапі відбувається активний аналіз різних типів текстів як мови оригіналу, так
і мови перекладу. На основному етапі проводиться тренінг письмового перекладу на матеріалі текстів одного типу (юридичних, технічних, філософських, біологічних і т.п.) та здійснюється аналіз результатів перекладу.
Тактика проведення самого заняття може бути різною. У цьому разі багато залежить, звичайно, від особи викладача. При непорушності базових установок будь-якого сучасного навчання (принцип
„від простого – до складного”; зняття „комплексу неповноцінності”) поставлені цілі досягаються по-різному. На перших заняттях можна просити студентів перекласти новий текст удома, нічого заздалегідь в ньому не аналізуючи, і потім, на наступному занятті, на матеріалі готових перекладів показати хід аналізу і його необхідність. При цьому, безумовно, з’ясується, що переклади недосвідчених студентів слабкі. Найпоширенішими помилками студентів, навіть тих, які добре володіють іноземною мовою, є неправильний порядок слів у реченні, дублювання структури
іншомовного речення в перекладі, невміння членувати громіздкі складні речення на ряд простих, або замінити їх простішими за структурою конструкціями, неврахування багатозначності слів і невміння підшукати правильний варіантний відповідник. Неодмінно треба намагатися знайти вдалі варіанти перекладу серед запропонованих студентами і саме на них спиратися під час аналізу. На першому етапі аналізу – передперекладацькому – доведеться привернути увагу до помилок студентів.
Студенти факультету міжнародних відносин, крім навчальної діяльності, займаються і науковою роботою, тому важливим завданням викладача є навчити їх правильно здійснювати написання реферату та анотації як рідною, так і іноземною мовою, що є найпоширенішими формами
інформаційної діяльності студентів. Ці види роботи над текстом є чудовим способом навчання, який виробляє активний пошуковий характер сприйняття мовлення, формує установку на смисловий аналіз змісту тексту, допомагає подолати вербалізм навчання, виховує уважність до мовних засобів тексту.
У результаті реферування отримуємо реферат, тобто виклад основних положень статті чи книги.
Реферування – це складний творчий процес, побудований на проникненні в суть тексту і не вичерпується скороченням тексту. У процесі реферування відбувається переробка змісту, композиції та мови оригіналу. Мова оригіналу змінюється, набуваючи нейтральності, простоти й лаконічності.
Виключаються образні вирази, епітети, вставні слова. Відбувається спрощення складних синтаксичних конструкцій, скорочення кількості підрядних речень, заміна їх простішими зворотами.
Звичайно, всі ці зміни не носять стандартного характеру, а залежать від стилю та особливостей мови тексту оригіналу.
Перед тим, як почати реферування тексту, потрібно провести підготовчу роботу зі студентами, яка включає такі прийоми, як членування тексту на смислові частини; підбір заголовків та складання плану; скорочення тексту; лексичний, граматичний і смисловий перифраз. У навчанні реферування потрібно прагнути до якомога більшої композиційної та стилістичної різноманітності під час підбору текстів. Тексти не повинні бути перевантажені незнайомим матеріалом і не мають бути надто
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com

Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки
352

легкими. Вони повинні містити не більше 7–10 % незнайомих слів і базуватися на вивченому граматичному матеріалі. Під час навчання реферування корисно також періодично проводити
„захист” рефератів. Для цього кільком студентам можна дати для реферування один і той же текст.
Потім автор реферату дає своє обґрунтування, тобто розповідає, що і як він відбирав з основного тексту і з яких міркувань та яким чином виклав відібраний матеріал. Інші автори однотипного реферату вносять свої поправки.
Анотація потребує вміння кількома словами передати те, про що йдеться в тексті. При цьому вимагається максимально можливе узагальнення. Реферування, анотування, як і будь-який інший вид роботи над іншомовним текстом, не є самоціллю, а лише засобом для досягнення іншої мети.
Зокрема, такою може бути виступ студента на семінарі чи конференції, написання анотації до власної статті або написання реферату під час перевірки індивідуального читання з іноземної мови.
Висновки. Таким чином, в умовах глобалізації та прискорення євроінтеграційних процесів, коли посилюється освітня мотивація української молоді, проблема якісної підготовки фахівців із перекладу набуває особливого значення. Студентам – майбутнім спеціалістам із міжнародних відносин, які опановують таку навчальну дисципліну, як „переклад” необхідно володіти знанням основних положень теорії перекладу, і практичними навичками усного та письмового перекладу.
Оскільки в процесі перекладу потрібно максимально зберегти інформацію, виражену засобами
іноземної мови, майбутні фахівці-перекладачі повинні бути ознайомлені з такими лінгвістичними поняттями, як елементи, типи й види перекладу, а також досконало знати лексичні, морфологічні та синтаксичні особливості як мови перекладу, так і мови оригіналу. А вже маючи певне лінгвістичне підґрунтя, їм буде легше ефективно застосувати свої знання іноземної мови під час безпосереднього усного та письмового перекладу текстів різних типів. Завданням викладача є ефективно поєднувати використання вже розроблених методик для навчання перекладу та напрацювань з власного досвіду, не забуваючи про індивідуальний підхід до студентів. Отже, перспективою для подальших досліджень є розробка нових методик викладання синхронного та послідовного перекладу, особливо з використанням комп’ютерних програм.
Література
1.
Алексеева И. С. Профессиональный тренинг переводчика : учеб. пособ. / И. С. Алексеева. – СПб. :
Союз, 2001. – 288 с.
2.
Гальперин И. Р. Стилистика английского языка : учебник. – 3-е изд. / И. Р. Гальперин. – М. :
Высш. шк., 1981. – 342 с.
3.
Казакова Т. А. Практические основы перевода : English – Russian / Т. А. Казакова. – СПб. : Лениздат;
Союз, 2001. – 320 с.
4.
Карабан В. І. Переклад англійської наукової i технічної літератури : Граматичні труднощі, лексичні, термінологічні та жанрово-стилістичні проблеми / В. І Карабан. – Вінниця : Нова кн., 2004. – 567 с.
5.
Катфорд Джон К. Лингвистическая теория перевода : Об одном аспекте прикладной лингвистики : пер. с анг. / Джон К. Катфорд. – М. : Эдиториал УРСС, 2004. – 208 с.
6.
Миньяр-Белоручева А. П. Английский язык : учеб. устного перевода : учеб. для вузов / А. П. Миньяр-
Белоручева, К. В. Миньяр-Белоручев. – М. : Экзамен, 2003. – 352 с.
7.
Ковалено А. Я. Загальний курс науково-технічного перекладу / А. Я Коваленко. – К. : ІНКОМ, 2002. –
318 с.
8.
Мирам Г. Профессиональный перевод : учеб. пособ. для студ. вуз. / Г. Мирам, А. Гон. – К. : Ольга,
Ника-Центр, 2003. – 136 с.
9.
Реформатский А. А. Введение в языкознание : учебник / под ред. В. В. Виноградова / А. А. Рефор- матский. – М. : Аспект Пресс., 1998. – 536 с.
10.
Слепович В. С. Курс перевода (английский – русский язык) / В. С. Слепович. – Мн. : Тетра Системс,
2004. – 320 с.
11.
Швачко С. О. Проблеми синхронного перекладу : навч. посіб. / С. О. Швачко. – Вінниця : Нова кн.,
2005. – 136 с.
Статтю подано до редколегії
27.01.2009 р.
PDF created with pdfFactory Pro trial version www.pdffactory.com


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал