Розділ 5 методологія та методи наукового дослідження в соціальній роботі методологія наукового дослідження



Скачати 419.86 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка2/4
Дата конвертації25.12.2016
Розмір419.86 Kb.
1   2   3   4
сутнісного аналізу.
«Дотримання цього принципу пов’язано зі співвіднесенням у явищах, які вивчаються, загального, особливого та одиничного, проникненням у їх внутрішню структуру, розкриттям законів їх існування і функціонування умов і факторів їхнього розвитку, можливостей цілеспрямованої їх зміни. Цей принцип передбачає рух дослідницької думки від описання до пояснення, а від нього до прогнозування розвитку... явища та процесів»
2
. Як відомо, за своєю природою означений процес у соціальній роботі є багатофакторним, неперервним, динамічним, який має тенденцію до змін. Тому важливою вимогою при застосуванні цього принципу є необхідність врахування безперервних змін розвитку процесів та явищ. Наприклад спілкування з клієнтом в одних умовах може дати позитивні результати, а в інших – (коли людина поспішає) негативні.
Багатофакторність різноманіття впливів, потребують виділення основних факторів, які визначають розвиток процесу. Крім того, слід встановити ієрархію взаємозв’язків та взаємовпливів основних і другорядних факторів, тобто відтворити структуру явища чи процесу. Наприклад, вивчаючи, які фактори впливають на депресивний стан клієнтів, ми побачимо, що на кожну людину, в залежності від її віку, характеру, освіти, ціннісних орієнтацій тощо, одні й ті чи фактори по-різному впливають.
Принцип сутнісного аналізу передбачає розкриття протиріч у предметі дослідження, простеження взаємозв’язку та взаємозалежності кількісних і якісних змін, руху до більш високих рівнів розвитку із збереженням усього позитивного. Наприклад, становлення і розвиток вищої освіти в Україні пов’язане з подоланням протиріч між традиційним підходом до надання можливостей отримати вищу освіту фізично здоровим людям і новітніми підходами, які вказують на рівні права на освіту людей з обмеженими можливостями. Це протиріччя пов’язане з невідповідністю на сучасному етапі розвитку суспільства, можливостями всіх суб’єктів суспільства реалізувати свої потреби в освіті, а також відсутністю механізмів впровадження прав цих людей на освіту, тобто невідповідністю між необхідністю використати інтелектуальні можливості людей з особливими потребами і невідповідним ставлення суспільства.
Принцип єдності логічного та історичного, який вимагає у кожному дослідженні поєднувати вивчення історії об’єкта в його сучасному стані, а також перспективи його розвитку. Історичний аналіз можливий лише з позиції певної наукової концепції, на основі уявлень про структуру та функції тих чи інших елементів та відносин, а теоретичний аналіз неможливий без вивчення генезису (походження, становлення) об’єкта.
Принцип провідної ролі практики. Сприймаючи практику, як свідому діяльність людини з перетворення природи й суспільства, фундаментальний критерій відображення дійсності, ми маємо констатувати, що науково-дослідні роботи, які пов’язані з практикою,
1
Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-педагогического исследования. –
М.: Academa, 2001. – 207 с. – С. 41.
2
Загвязинский В.И., Атаханов Р. Методология и методы психолого-педагогического исследования. –
М.: Academa, 2001. – 207 с. – С. 41.

113
перевірені практикою, більш ефективно розв’язують наукові проблеми, особливо у такій галузі, як соціальна робота. Все це дає підстави стверджувати, що практика є основою розвитку пізнання.
Інструментарієм, який дає можливість створювати різноманітні теорії та концепції виступають такі елементи теоретичного дослідження, як методологічні підходи. «Всесвітня енциклопедія філософії» розкриває категорію, підхід наступним чином: «Підхід – комплекс парадигматичних, синтегматичних і прагматичних структур та механізмів у пізнанні або практиці, який характеризує конкуруючі між собою (або ті, що історично змінюють один одного) стратегії і програми філософії, науці, політиці або в організації життя та діяльності людей»
1
. Слід зазначити, що «Підходи» розробляються як у конкретних науках, де вони існують разом, не порушуючи дисциплінарної цілісності, або змінюють один одного, виступаючи як етапи певного розвитку. В історії розвитку науки непоодинокі випадки, коли деякі підходи, що виникли на міждисциплінарному рівні, з часом згортаються до предмета (екологія, кібернетика, семіотика), а іноді підхід розвивається, переростаючи у загальнонауковий чи фундаментальний, як це сталося із загально. Теорією систем.
Вибір та обґрунтування методологічного підходу в дослідженні значною мірою залежить від тлумачення філософських принципів. Визначення підходів до вивчення проблеми, спрямоване на вирішення стратегічних, а не тактичних завдань дослідження, і тому пов’язане з нею опосередковано. Розглянемо основні загальнонаукові підходи.
Хронологічний (історичний) підхід дає можливість досліджувати розвиток процесів та подій у хронологічній послідовності. Цей підхід особливо часто використовується у гуманітарних науках, таких, як педагогіка, соціологія, психологія, при вивченні етапів розвитку та формування тих або інших галузей науки, розвитку тих чи інших явищ.
Вивчення історичного досвіду, визначення етапів становлення й розвитку об’єкта дослідження від моменту виникнення до часу вивчення проблеми науковцем, значно збагачує наукове дослідження, підвищує рівень достовірності його результатів, вказує на компетентність та об’єктивність дослідника.
Термінологічний підхід. Будь-яке теоретичне дослідження потребує подання, аналіз та уточнення термінів та понять, що використовуються у дослідженні. В основі цього підходу покладено не лише вивчення історії становлення та аналіз термінів і позначуваних ними понять, але й розробка, уточнення, поглиблення понятійного апарату, встановлення підпорядкованості та взаємозв’язку понять, що складають основу наукового дослідження.
Упорядкування термінів і понять розпочинається з роботи з тлумаченнями, професійними словниками, а також з довідковою літературою.
Системний підхід. Сучасна загальнонаукова методологія використовує таку теоретичну концепцію, як системний підхід. Сутність його полягає у комплексному дослідженні складних об’єктів (систем), вивчення яких не обмежується особливостями складових їх елементів, а пов’язане, перш за все, з акцентуванням уваги дослідника на характер взаємодії між елементами. З позиції системного підходу можна розглянути будь-яку сферу. Орієнтація на системний підхід найбільш виправдана тоді, коли досліджуються сутність явища чи процесу.
Сутність системного підходу знаходить своє вираження у наступних положеннях, які можуть допомогти виявити властивості системних об’єктів:
– цілісність дослідження системи відносно зовнішнього середовища, тобто йдеться про вивчення об’єкта в єдності із середовищем. Особливо слід звернути увагу на означений принцип у дослідженні систем соціального захисту та освіти, де дуже
1
Всемирная энциклопедия философии. – М.: АСТ, Минск.: Харвет, 2001. – 1311 с. – С. 794.

114
обережно треба ставитися до виокремлення з метою спеціального дослідження, елементів, відносин цього процесу. Адже процеси взаємодії соціального працівника з клієнтом, соціального педагога з вихованцем характеризується як нелінійний (при зміні одного з елементів нелінійної структури інші змінюються не пропорційно, а на підставі більш складних законів), тобто таким, дослідження структури якого не може бути здійснено через вивчення її окремих елементів, тому що сума її дії, відносин, зв’язків, які діють окремо не буде дорівнювати тому результату, який отримується при спільній дії. Виходячи з вищевикладеного, можна зробити висновок, що властивості системи не зводяться до властивостей її елементів або їх суми. Властивості елементів залежать від належності до певної системи. Щоб наведені положення були більш наочно сприйняті, наведемо схематичне зображення системи запропоноване В.М. Шейко та Н.М. Кушнаренко.
Рис. 5.5. Схематичне зображення системи (за В.М. Шейко та Н.М. Кушнаренко)
– сукупність елементів дає уявлення про структуру і організацію системних об’єктів, структура конкретизує систему у статиці. Подання системи має виражати певну упорядкованість, взаємозалежність її елементів. Такою є, наприклад, система категорій, що виражає основні елементи системи соціального захисту: мета – зміст – умови – засоби – результат;
– усі елементи системи знаходяться у складних зв’язках та взаємовідносинах.
Дослідник має виділити у досліджуваній системі найсуттєвіші зв’язки (так звані системоутворюючі зв’язки);
– управління та регулювання зв’язків між елементами системи включає постановку цілей, вибір засобів, контроль та аналіз результатів.
Професійно-діяльнісний підхід у дослідженнях соціальної роботи, соціальної психології, соціальної педагогіки є конкретнонауковим методологічним принципом.
Професійно-діяльнісний підхід виражається у прагненні дослідників використовувати положення теорії діяльності у методиці та інтерпретації змісту своєї роботи.
СИСТЕМА
ПІДСИСТЕМИ
ЕЛЕМЕНТИ
ЗОВНІШНЄ СЕРЕДОВИЩЕ

115
Сутність професійно-діяльнісного підходу полягає у використанні при підготовці фахівців, різних видів професійної діяльності, які сприятимуть вдосконаленню вмінь та навичок цієї діяльності.
Пракселогічний підхід. Пракселогія – це здатність виконувати дію, яку людина набуває завдяки послідовним і цілеспрямованим тренуванням. Завдяки спеціально підібраним вправам, виконання дій поступово наближається до автоматизму, менш потребуючи контролю з боку розуму. Це дозволяє значно збільшити швидкість та покращити якість виконаної дії.
Базовими уявленнями про природу людини і людських взаємовідносин є принципи і форми психологічного впливу. Виходячи із цього, виокремлюється екзистенціально-
гуманістичний підхід, який сформувався на основі гуманістичної психології. Цей напрям у психології визнає своїм головним предметом особистість як унікальну цілісну систему, що є відкритою можливістю самоактуалізації, притаманної лише людині
1
, в основу якої покладено вивчення людини, що базується на припущені, що вона людина істота вільна, яка здатна нести відповідальність за свої вчинки і їх наслідки
2
. У «Короткому психологічному словнику» знаходимо таке пояснення терміна «гуманістична психологія» – напрямок у західній психології, який визнає головним предметом дослідження особистість як унікальну цілісну систему, яка сприймається не як дещо заздалегідь існуюче, а «відкриту можливість» самоактуалізації, притаманну тільки людині. К. Роджерс назвав цю форму «терапією, яка сконцентрована на клієнті». Що означало трактування індивіда, який звертається за допомогою до психотерапевта, не як пацієнта, а як «клієнта», який сам бере на себе відповідальність за вирішення життєвих проблем, які його турбують
3
Для більш чіткого розуміння екзістенціально-гуманістичного підходу необхідно розкрити зміст термінів «екзистенціалізм» і «гуманізм». Так, у радянському енциклопедичному словнику знаходимо таке тлумачення терміна «гуманізм» (від лат.
Humanus – людський, людяний), визнання цінності людини як особистості, її права на вільний розвиток і прояв своїх можливостей, утвердження користі людини як критерію оцінки суспільних відносин
4
. Тут же знаходимо і тлумачення терміна «екзистенціоналізм», як основного поняття (від. лат. exsistentia – існування) екзистенція (людське існування) як невід’ємна цілісність об’єкта і суб’єкта основний модус (прояв) людського існування – піклування, острах, рішучість, совість, всі вони визначаються через смерть; людина вбачає екзистенцією як основу свого існування в обмежених ситуаціях (боротьба, страждання, смерть). Усвідомлюючи себе як екзистенцію, людина знаходить свободу, яка є вибором самого себе, своєї сутті, який (вибір) накладає на неї відповідальність за все, що відбувається у світі.
Л.О. Петоровська звертає увагу, що за допомогою такого підходу є можливість прирівняти позиції, того хто досліджує особу, і яку досліджують. Отже, можна виокремити, два моменти: по-перше, заслуговує на увагу акцент «гуманістичної психології» на специфіці людини як об’єкта пізнання: надається можливість наблизитися до таємниць людської психіки; по-друге, це інтерпретація, яку подає гуманістична психологія специфіці пізнавальної ситуації «людина-дослідник», тобто здатність людини до самопізнання, рефлексії
5 1
Палаха Ю.І., Герасимчук В.І., Шиян О.М. Основи психології та педагогіки. – К.: Європейський університет, 2003. – 164 с.)
2
Петровская Л.А. Теоретические и методологические проблемы социально- психологогического тренинга. –
М.: МГУ, 1982. – 168 с.
3
Краткий психологический словарь. – М.: Политизд, 1985. – 431 с.
4
Советский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1983. – 1600 с.
5
Петровская Л.А. Теоретические и методологические проблемы социально-психологического тренинга. –
М.: МГУ, 1982. – 168 с.

116
Отже, можна стверджувати, що стрижнем гуманістичної психології і, відповідно екзистенціально-гуманістичного підходу, є пошук засобів самоактуалізації, засобів досягнення цього ідеалу, що якісно впливатиме на розвиток комунікативного вираження особистості, у його прагненні до самоідентичності, самовдосконаленні.
Рефлексивно-інноваційний підхідздатен не лише забезпечувати активне набуття професіональних навичок майбутнього спеціаліста соціальної сфери, а також
є однією з умов для розвитку рефлексивних та творчих можливостей спеціаліста, здатність знаходити сенс та визначеність у багатовимірності фактів та явищ.
Основним критерієм сформованості рефлексивно-інноваційного підходу є:
– глибинне усвідомлення, аналіз і переосмислення власного емпіричного досвіду, який пов’язаний з їх життєдіяльністю у різноманітних ситуаціях майбутньої професії;
– налагодження їх на конструктивну асиміляцію досягнень світової культури, науки і практики у сфері соціальної роботи;
– гуманізація цінностей соціальної роботи, яка проводиться у співтворчості соціальний працівник – клієнт;
– культивування організаційних способів саморозвитку як у клієнтів, так і у соціальних працівників.
Цей підхід дозволяє розкрити творчі можливості учасників навчання та професійної діяльності, підвищити їх психологічну готовність до управлінської діяльності.
До загальнонаукової методології можна віднести інформаційний підхід, сутність якого полягає в тому, що при вивченні будь-якого процесу чи явища у природі чи суспільстві обов’язково виявляються інформаційні аспекти, іншими словами, всі об’єкти, процеси і явища, по суті, своїй є інформаційними, оскільки пов’язані зі створенням, накопиченням, обміном або використанням інформації, яка є основою соціальної комунікації.
В основі інформаційного підходу покладено принцип інформаційності, який наголошує, що:
– всі існуючі у природі і суспільстві взаємозв’язки носять інформаційний характер;
– всі процеси і явища ґрунтуються на інформації. Все вищевикладене виводить
інформаційний підхід на рівень наукових категорій.
Культурологічний підхід дозволяє дослідити соціальні, педагогічні, психологічні та
інші об’єкти та явища через призму феномену культури, яка розглядається як багаторівнева
ієрархічна система. Культурологічний підхід спонукає дослідників до аналізу предмета дослідження як культурного феномену.
На сучасному етапі, в межах культурологічного підходу активно розвивається
соціокультурний підхід, в якому основний акцент робиться на єдності культури та соціальності. Даний підхід базується на наукових дослідженнях культурології, соціології, педагогіки, етнографії та ін. Основна увага соціокультурного підходу спрямована на відродження в суспільстві його національної культурної специфіки, культуроціннісних комплексів та культурної компетентності.
Формальний підхід. У дослідженнях з педагогіки, психології, соціальної роботи часто використовують формальний підхід, сутність якого полягає в тому, що основні теоретичні положення тих чи інших процесів або явищ надаються у вигляді формул з використанням символьних систем (часто математики). Такий підхід дозволяє встановлювати певні закономірності між тими фактами, які з першого погляду нібито не мають зв’язків. Але у таких галузях науки, як соціальний захист, соціальна робота ми маємо досить обережно підходити до формалізації. Адже введення строго виражених математичних показників до дослідження нелінійних систем, як правило, призводить до втрати певної частини змісту. Тому формалізація при вивченні психолого- педагогічних процесів (які є основою соціальної роботи), виявляється корисною для виявлення окремих зв’язків та залежностей (наприклад, між ефективністю соціалізації

117
дитини і частотою спілкування з оточуючими). Але зв’язків та залежностей, отриманих лише на підставі формалізації, недостатньо для того, щоб зробити загальні висновки про протікання зазначеного процесу, тому формальний підхід у галузі соціального захисту доцільно використовувати як допоміжний.

5.2. МЕТОДИ ЕМПІРИЧНОГО ТА ТЕОРЕТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
В СОЦІАЛЬНІЙ РОБОТІ
Коли мова заходить про емпіричні та теоретичні методи досліджень, то ми маємо усвідомлювати, що означені методи ґрунтуються та взаємодіють із загально-філософською, загальнонауковою та конкретнонауковою методологіями. Особливо тісна взаємодія емпіричного і теоретичного рівнів дослідження простежується із загальнонауковою та конкретнонауковою методологіями Сема.
Рис. 5.6. Взаємодія конкретнонаукових та загальнонаукових методів
У структурі наукового пізнання виділяють два рівні знання – емпіричний та теоретичний. Відповідно, кожний із цих рівнів має свій специфічний вид пізнавальної діяльності: емпіричне та теоретичне дослідження. У чому ж відмінність означених видів дослідження? Емпіричне і теоретичне дослідження спрямовані на вивчення одного й того ж явища, але уявлення в знаннях про нього буде різне.
Емпіричний та теоретичний рівні не можна відділяти один від одного. Саме їх
єдність дозволяє досягти об’єктивності у дослідженні. Хоча слід наголосити, що емпіричний та теоретичний рівні наділені певною автономією. Теоретичний рівень відрізняється від емпіричного тим, що на ньому відбувається наукове пояснення фактів, отриманих на емпіричному рівні. Саме тут на підґрунті отриманих фактів вибудовуються
ідеальні об’єкти. На цьому рівні дослідник має можливість оперувати складовими моделі досліджуваного об’єкта, які утворилися на свідомому рівні, тоді як на емпіричному рівні – він має справу з реальними об’єктами. Іншими словами, особливість дослідження на теоретичному рівні полягає в тому, що досліджуваний об’єкт має можливість розвиватися нібито самостійно, без безпосереднього контакту з реальною дійсністю, засобами розумових дій дослідника.
Як теоретичний рівень залежний від емпіричного, так і емпіричні знання знаходяться у залежності від теоретичних уявлень. Сукупність емпіричних знань стає певним знанням про дійсність лише тоді, коли вони систематизовані й подані з позиції певних теоретичних уявлень. А це вказує на те, що емпіричний рівень наукових знань обов’язково включає певне теоретичне трактування дійсності.
Загальнонаукова
конкретнонаукова
спостереження експеримент вимірювання обстеження та ін.
Емпіричні
Теоретичні
сходження від абстрактного до конкретного термінологічне
історичне і логічне та ін. аналіз і синтез
індукція і дедукція абстрагування формалізація узагальнення моделювання аналогія

118
5.2.1. Теоретичне дослідження
Приступаючи до теоретичного рівня дослідження, науковець має отримати
інструментарій теоретичного пізнання, що дозволить більш структуровано та ефективно пройти цей етап. Основу змісту теоретичного дослідження складають структурні елементи, до яких входять: наукова ідея, гіпотеза, теорія, факти, категорії, аксіоми та ін.
Рис. 5.7. Теоретичні основи соціальної роботи
Усвідомлення цих структурних елементів теоретичного рівня дослідження, на нашу думку, допоможе молодому науковцю більш впевнено почувати себе у процесі аргументації чи доведення певних теоретичних положень. Виходячи з важливості оволодіння даним інструментарієм, наведемо основні з цих елементів:
Наукова ідея – інтуїтивне пояснення явища без проміжної аргументації й усвідомлення всієї сукупності зв’язків.
Гіпотеза – передбачення причини, яка викликає наслідок.
Теорія – форма наукового знання, яка дає цілісне уявлення про закономірності та суттєві зв’язки дійсності.
Факти – знання про об’єкт або явище, достовірність якого доведено.
Категорії – найбільш загальні і фундаментальні поняття, які відображають суттєві зв’язки дійсності.
Аксіоми – положення, які приймаються без логічного доведення.
Постулати – твердження, що приймаються в межах якоїсь наукової теорії за
істинне і відіграє роль аксіом.
Принципи – основні вихідні положення якоїсь теорії, науки чи світогляду.
Поняття – думки, в яких узагальнюються й відокремлюються предмети якогось класу (виду) за певними загальними ознаками.
Теоретичні (методичні) основи науки складають:
Понятійний апарат соціальної роботи та сукупність понять, категорій, термінів, визначень
Цілісна сукупність суджень про відмінні ознаки об’єкта, що досліджується
Основне поняття, що відображає найбільш загальні властивості, відносини дійсності та пізнання
Слово або словосполучення, що означає чітко окреслене спеціальне поняття якої-небудь галузі науки
Формулювання, вислів, у якому розкривається зміст чого-небудь, його істотні ознаки, наукове означення
Науково-методичний апарат – сукупність розроблених методик, розв’язання наукових і практичних завдань, які призводять до отримання наукових результатів
Теоретичний доробок соціальної роботи – сукупність наукових висновків і рекомендацій, отриманих у результаті впровадження теорії (методів) соціальної роботи у практику

119
Положення – сформульовані думки, висловлені у формі наукового твердження.
Судження – думки, висловленні у вигляді розповідного речення, які мають бути
істинними і хибними.
Закони – необхідні стійкі відносини між явищами у природі й суспільстві, які повторюються.
Склад теоретичних методів пізнання передбачає глибинний аналіз фактів, абстрагування від усього побічного (виявлення процесу у «чистому» вигляді), розкриття суттєвих закономірностей, пояснення взаємозв’язку зовнішніх процесів із внутрішніми, утворення теоретичних моделей явища, використання гіпотез та ін.
Метод абстрагування передбачає розумове відволікання будь-якої властивості чи ознаки предмета від інших ознак, властивостей, зв’язків, з метою більш глибокого і детального вивчення предмета дослідження, через ізолювання його від впливу інших предметів, властивостей, ознак. Щоб проникнути у сутність явища, що досліджує майбутній працівник, виявити його специфічні риси, необхідно виділити предмет вивчення у
«чистому вигляді», тобто ми маємо відкинути всі побічні впливи, абстрагуватися від численних зв’язків та відносин, що заважають побачити найбільш важливі характеристики, які цікавлять дослідника. Щоб виявити, наприклад, виховний потенціал соціального середовища, можна на теоретичному етапі дослідження абстрагуватися від соціально- економічної нестабільності, педагогічної неосвіченості багатьох сімей, недосконалість шкільної системи освіти та ін., і розглянути явище у «чистому вигляді», тобто в оптимальному варіанті, який можливо було б досягти за умов відсутності тих явищ, що заважають означеному процесу. Іншими словами, за допомогою методу абстрагування дослідник створює ідеальний об’єкт, який реально не існує, наприклад: ідеальне виховне середовище, ідеальний соціальний працівник, ідеальний реабілітаційний центр тощо. І хоча створені ідеальні об’єкти не існують у реальному житті, однак саме вони стають моделями, які дозволяють виявити нові зв’язки та закономірності і вдосконалити процеси, що відбуваються в реальних об’єктах.
На теоретичному рівні дослідження важливого значення набувають ідеалізація та розумовий експеримент. Ідеальний об’єкт

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал