Розділ 1 вдосконалення обліку І фінансово-кредитного механізму в аграрному секторі



Сторінка9/16
Дата конвертації08.12.2016
Розмір3.12 Mb.
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16

Постановка завдання. наша мета – дослідження процесу організації первинного обліку виробництва зернових культур у сільськогосподарських підприємствах Бродівського району Львівської області, виявлення недоліків та окреслення шляхів покращання.

Виклад основного матеріалу. Згідно із Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [4] та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку № 88 [3] підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій і є їх юридичним доказом. Первинні документи складають на бланках типових форм, затверджених Державним комітетом статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами. Порядок документообігу залежить від характеру та особливостей господарських операцій, їх облікового оформлення, організаційно-виробничої структури підприємства й облікового апарату. Водночас схема організації документообігу в сільськогосподарських підприємствах має спільні моменти (рис. 1).

Дослідження процесу первинного документування у зерновиробництві дає підстави здійснити порівняльну оцінку застосування передбаченого нормативною базою масиву документів у сільськогосподарських підприємствах Бродівського району (див. табл.), вказати на особливості організації первинного обліку оприбуткування зерна.

З метою зменшення кількості трудомісткої роботи працівників, пов’язаної з оформленням первинних документів щодо виробництва продукції зернових культур, обліковою політикою досліджуваних сільськогосподарських підприємств визначено використання тільки тих, які необхідні для достовірного й повного відображення облікових процесів. Оскільки кожне господарство здійснює оприбуткування продукції зернових культур певним методом, то відповідно оформляє тільки ті документи, які використовують за такого методу оприбуткування зернових, і не веде всіх інших документів, пов’язаних з оприбуткуванням.

Надходження зовнішніх документів від контрагентів, складання та оформлення внутрішніх документів

Обробка первинних документів на підприємстві, підготовка для передачі й опрацювання їх працівникам бухгалтерії

Прийом і опрацювання документів працівниками бухгалтерії

Організація і забезпечення поточного зберігання документів

Зберігання документів в архіві підприємства з подальшою передачею до державного архіву, утилізація

Рис. 1. Загальна схема організації документообігу у підприємстві.


У СТзОВ «Прогрес-Плюс», де оприбутковують зернові талонами (рис. 2), для ще більшого спрощення облікового процесу і зменшення кількості первинних документів не використовують талони водіїв, а одержане зерно оприбутковують за Реєстром приймання зерна від водія. Це спрощує облік і дає змогу уникнути кількаразового повторювання записів у документах.

За другого методу для обліку врожаю зернових культур, який впроваджений в СВК ім. Стефаника, використовують путівку на вивезення продукції з поля. Перед початком збирання врожаю зернових культур бухгалтерія видає кожному комбайнерові під розписку блокноти путівок, пронумерованих у трьох примірниках (під одним номером). У них завчасно заповнюють основні реквізити. Перший примірник путівки, на якому водій розписується за кількість отриманого зерна, залишається в комбайнера. Другий і третій примірники путівки підписує комбайнер і передає водію. На току зерно зважують і його точну масу проставляють в обидві путівки, які підписує завідувач току (вагар), підтверджуючи його приймання. Після цього один примірник путівки повертається водію (рис. 3).

За третього методу використовують реєстри відправлення зерна та іншої продукції з поля (рис. 4). До початку збору врожаю зернових культур бухгалтерія видає кожному комбайнеру під розписку блокноти реєстрів. Під час першого завантаження автомашини комбайнер виписує реєстр відправлення зерна та іншої продукції з поля в трьох примірниках.

Таблиця

Порівняльна характеристика первинної документації

з обліку витрат і виходу продукції зернових культур





з/п

Документ

Термін зберіга-ння, роки

згідно

з

нормати-вом

СТзОВ «Прогрес-Плюс»

ТзОВ «Броди- Агро»

СВК ім. Стефа-ника

1

Табель обліку робочого часу

3

+

+

+

+

2

Обліковий лист праці й виконаних робіт

3

+

-

-

+
Подорожній лист вантажного автомобіля

3

+

+

+

+

3

Обліковий лист тракториста-машиніста

3

+

+

+

+

4

Зведена відомість нарахування оплати праці та відрахувань на неї за об’єктами обліку

3

+

+

+

+

5

Лімітно-забірна картка

3

+

+

+

+

6

Накладна внутрішньогосподарсь-кого призначення

3

+

+

+

+

7

Акт витрати насіння і садивного матеріалу

3

+

+

+

+

8

Звіт про рух матеріальних цінностей

3

+

+

+

+

9

Акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, гербіцидів і отрутохімікатів

3

+

+

+

+

10

Рахунок-фактура

3

+

+

+

+

11

Відомість нарахування амортизації

3

+

+

+

+

12

Довідка бухгалтерії

3

+

+

+

+

13

Талон шофера

3

+

-

-

-

14

Талон комбайнера

3

+

+

-

-

15

Журнал обліку виданих талонів

3

+

+

-

-

16

Реєстр прийняття зерна від шофера

3

+

+

-

-

17

Реєстр приймання зерна вагарем

3

+

+

-

-

18

Відомість руху зерна та іншої продукції

3

+

+

+

+

19

Виписка з реєстру про намолот зерна і зібрану площу

3

+

+

-

-

20

Путівка на вивезення продукції з поля

3

+

-

-

+

21

Реєстр приймання зерна та іншої продукції

3

+

-

+

-

22

Реєстр відправлення зерна та іншої продукції з поля

3

+

-

+

-

23

Акт на сортування й сушіння продукції рослинництва

3

+

+

+

+


91


Талон шофера

Талон комбайнера

Журнал обліку виданих талонів

Реєстр приймання зерна від шофера

Реєстр приймання зерна вагарем

Відомість руху зерна та іншої продукції

Виписка з реєстру про намолот зерна і зібрану площу

Рис. 2. Схема оприбуткування зерна талонами.



Комбайнер

Путівка на вивезення продукції з поля

(1 примірник)

Водій

Путівка на вивезення продукції з поля

(2 і 3 примірники)
Бухгалтерія

Завідувач току

Путівка на вивезення продукції з поля

(2 і 3 примірники)
Реєстр приймання зерна та іншої продукції

Відомість руху зерна та іншої продукції
Рис. 3. Схема оприбуткування зерна путівками на вивезення продукції з поля.
Після завантаження автомобіля зерном комбайнер записує до свого (першого) примірника реєстру бункерну масу зерна й одержує розписку водія про його прийняття. Водій записує до свого (другого) примірника реєстру ту саму бункерну масу й одержує розписку комбайнера про здане зерно, а потім доставляє його на тік. Вагар (завідувач току) зважує доставлене зерно й записує до свого (третього) примірника реєстру масу брутто і нетто, розписується у примірнику водія про прийняття зерна. Водій у свою чергу підтверджує підписом здачу зерна у примірнику реєстру, який залишається у вагаря. Цей метод оприбуткування використовують у ТзОВ «Броди-Агро».

Узагальнення результатів дослідження – основа класифікації та групування первинної документації з обліку витрат і виходу продукції зернових культур (рис. 5).



Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля

(1-й примірник)
Бухгалтерія

Комбайнер

Обліковий лист тракториста-машиніста

Водій

Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля

(2-й примірник)
Завідувач току

Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля

(3-й примірник)
Подорожній лист вантажного автомобіля

Реєстр приймання зерна та іншої продукції

Відомість руху зерна та іншої продукції

Бухгалтерія

Рис. 4. Схема оприбуткування зерна реєстрами відправлення зерна та іншої продукції з поля.



Висновки. Подальша оптимізація первинного документування в зерно-виробництві повинна здійснюватися в рамках ефективної облікової політики кожного суб’єкта господарювання в аграрному секторі. з метою уникнення можливих випадків недотримання послідовності заповнення і руху документів, невчасного надходження документів до окремих виконавців і одержання необхідної інформації із запізненням положеннями облікової політики мають бути визначені перелік та форми первинних і зведених документів, порядок документування у вигляді робочих інструкцій (оперограм), графік документообігу та організація зберігання й утилізації документів.

Табель обліку робочого часу,

Обліковий лист праці і виконаних робіт,

Обліковий лист тракториста-машиніста,

Накопичувальна відомість використання машинно-тракторного парку,

Журнал обліку робіт і витрат,

Дорожній лист вантажного автомобіля,

Накопичувальна відомість роботи вантажного автотранспорту,

Лімітно-забірна картка,

Накладна (внутрішньогосподарського) призначення,

Акт витрати насіння і садивного матеріалу,

Акт про використання мінеральних, органічних і бактеріальних добрив, отрутохімікатів і гербіцидів,

Розрахунки амортизаційних відрахувань,

Товарно-транспортні накладні,

Рахунки-фактури.
Первинні документи з обліку витрат і виходу продукції зерновиробництва

Первинні документи, які засвідчують факт виникнення витрат виробництва

Первинні документи з оприбуткування готової продукції

Талон водія,

Талон комбайнера,

Журнал обліку виданих талонів,

Реєстр приймання зерна від водія,

Реєстр приймання зерна вагарем,

Відомість руху зерна та іншої продукції,

Виписка з реєстру про намолот зерна і зібрану площу,

Реєстр відправки зерна та іншої продукції з поля,

Реєстр приймання зерна та іншої продукції,

Путівка на вивезення продукції з поля,

Акт на сортування і сушіння продукції рослинництва.

Рис. 5. Первинні документи з обліку витрат і виходу продукції зерновиробництва.


Бібліографічний список

  1. Бондур Т. О. Роль облікової політики підприємства в організації обліку виробництва продукції рослинництва / Т. О. Бондур // Економіка АПК. – 2008. – № 10. – С. 81–85.

  2. Дерев’яненко С. Актуальні питання обліку поточних біологічних активів /

С. Дерев’яненко, Т. Олійник // Бухгалтерія в сільському господарстві. – 2010. – № 12. –

С. 16–20.



  1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку : наказ Міністерства фінансів України від 25. 05. 1995 р. № 88 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // buhgalter911.com.

  2. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні : Закон України від 16. 07. 1996 р. № 996-XIV [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // zakon.rada.gov.ua.

  3. Сук Л. К. Організація бухгалтерського обліку : підручник / Л. К. Сук, П. Л. Сук. – К. : Каравела, 2009. − 624 с.


Гнатишин Л., Прокопишин О., Чумак М. Організація системи первинного обліку в зерновиробництві

Узагальнено та класифіковано перелік первинних документів з обліку витрат і виходу продукції зернових. Розглянуто схеми первинного обліку оприбуткування зерна. Внесено пропозиції щодо подальшого вдосконалення первинного документування загалом та у зерновиробництві зокрема.



Ключові слова: бухгалтерський облік, первинний документ, первинний облік, зернові культури, облікова політика.
Нnatyshyn L., Prokopyshyn O., Chumak M. Organization of primary accounting in grain production

The article consolidates and classifies list of primary accounting documents on expenditures and output of products of grain crops. The authors reveal scheme of primary accounting of grain recognition. The work proposes ways of further improvement of primary accounting documents in general and in grain production in particular.



Key words: accounting, primary accounting document, primary accounting, grain crops, registration policy.
Гнатышин Л., Прокопышин О., Чумак М. Организация системы первичного учета в зернопроизводстве

Обобщен и классифицирован перечень первичных документов учета издержек и выхода продукции зерновых. Рассмотрены схемы первичного учета зерна. Внесены предложения относительно последующего усовершенствования первичного документирования.



Ключевые слова: бухгалтерский учет, первичный документ, первичный учет, зерновые культуры, учетная политика.

УДК 657.4:336.764.2

ПОХІДНІ ФІНАНСОВІ ІНСТРУМЕНТИ:

СУТНІСТЬ ТА ОБЛІКОВІ АСПЕКТИ
Л. Петришин, к. е. н., Г. Сиротюк, к. е. н.

Львівський національний аграрний університет
Постановка проблеми. Похідні фінансові інструменти на світових фінансових ринках визнані одними з кращих хеджувальних інструментів і відіграють значну роль у залученні інвестицій. Вони виступають індикаторами ринкової кон’юнктури й часто використовуються у розмаїтих стратегіях ризик-менеджменту. Управління ризиками на підприємствах пов’язане передусім зі змінами стратегії їх розвитку. Тому вітчизняні виробники все частіше для їх зменшення або подолання використовують у своїй діяльності деривативи (похідні фінансові інструменти). Найбільші компанії світу задіюють деривативи для управління своїми бізнес-ризиками і для їх хеджування, що підтверджено дослідженнями Міжнародної асоціації зі свопів та деривативів (International Swap and Derivatives Association (ISDA)), яка є найбільшою всесвітньою організацією з торгівлі фінансовими інструментами.

В Україні ринок деривативів нині перебуває на етапі становлення. Чинником, що гальмує його розвиток, є відсутність адекватного підходу до відображення операцій з цими інструментами в бухгалтерському обліку і звітності, оцінки їх вартості та операцій з ними.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженням деривативів як фінансових інструментів займалася значна кількість учених, як закордонних, так і вітчизняних: Р.У. Колб, О. Дегтярьова, Дж. Гоффман, П. Вільмонт, О. О. Бакаєв, В.В. Гоффе, В. Б. Гордон, В.С. Здреник та ін.

Зокрема В.С. Здреник досліджує проблематитику відображення в обліку похідних фінансових інструментів, вказує на доцільність врахування фінансових інструментів під час оцінки фінансового стану підприємства [5]. Автор А.В. Шуліко пропонує відкриття низки аналітичних рахунків до субрахунка 03 «Контрактні зобов’язання», особливу увагу звертає на питання вдосконалення обліку деривативів та його автоматизації [14; 15]. Проте вивчення праць провідних науковців і нормативно-правових документів довело необхідність подальшого дослідження основних підходів до трактування економічної сутності деривативів та їх обліку.



Постановка завдання. Нашою метою стало висвітлення економічної сутності деривативів, огляд та аналіз існуючих методик обліку похідних фінансових інструментів.

Основними завданнями для досягнення поставленої мети є: провести теоретико-методологічний аналіз підходів до трактування сутності деривативів; проаналізувати існуючі методики обліку похідних фінансових інструментів.



Виклад основного матеріалу. Похідні фінансові інструменти – це інструменти, механізм випуску й обігу яких пов’язаний з купівлею-продажем певних фінансових чи матеріальних активів. Ціни на них встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, останні називають базовими активами (цінні папери, відсоткові ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорогоцінні метали, іноземна валюта тощо).

На сьогодні відсутній єдиний підхід до трактування сутності похідних фінансових інструментів, що у свою чергу спричинює труднощі в застосуванні методики відображення операцій з використанням деривативів на рахунках бухгалтерського обліку. Похідні фінансові інструменти не розглядаються як самостійний об’єкт бухгалтерського обліку, а описуються в контексті існуючих тенденцій на ринку похідних інструментів. Тому для формування адекватного підходу варто передусім виходити з економічної сутності останніх.

Роберт У. Колб вважає, що фінансові деривативи становлять собою фінансові інструменти, в основі яких лежать інші, простіші фінансові інструменти, які, як правило, перебувають в обігу на спотовому ринку, наприклад акція чи облігація [1, с. 9].

Як зазначає І.А. Бланк, дериватив, похідний фінансовий інструмент – фінансовий документ стандартної форми, що належить до розряду «похідних цінних паперів» (цінних паперів другого порядку), який підтверджує право чи зобов’язання його власника купити чи продати цінні папери, валюту, товари чи нематеріальні активи на раніше визначених ним умовах в майбутньому періоді [3, с. 532]. Підкреслює похідність вартості відповідного фінансового інструмента й О.М.Сохацька, яка визначає похідний фінансовий інструмент як строковий контракт, за яким вартісна оцінка зобов’язань або прав одного контрагента зафіксована, а іншого – залежить від вартості базового активу, тобто є похідною [9, с. 11]. До похідних фінансових інструментів Л.О. Примостка відносить контракти, які укладаються з метою перерозподілу фінансових ризиків і передбачають попередню фіксацію всіх умов проведення у майбутньому певної операції з інструментом, що є предметом угоди [7, с. 7].

Як доводить В.В. Гоффе, дериватив – похідний строковий фінансовий інструмент, який встановлює умови проведення операцій з активом, вартість якого лежить в його основі, не потребує початкових інвестицій та є ефективним інструментом зниження і перерозподілу ризиків [4].

Поділяємо думку В.С. Здреника, що під похідними фінансовими інструментами необхідно розуміти строкову угоду, вартість якої залежить від вартості предмета угоди та яка засвідчує право та (або) зобов’язання продати чи придбати предмет угоди в майбутньому на визначених раніше умовах [5, с. 7]. Таке визначення є найбільш прийнятним для подальшої розробки методики бухгалтерського обліку похідних фінансових інструментів, оскільки в ньому найповніше враховані специфічні ознаки похідних фінансових інструментів як об’єкта бухгалтерського обліку.

У Глосарії Комісії по строковій торгівлі – одного з регуляторів ринку похідних фінансових інструментів США – зазначено, що дериватив – фінансовий інструмент, що торгується на біржі чи поза нею, ціна якого залежить (походить) від вартості одного чи декількох базових активів – цінних паперів, індексів акцій, боргових інструментів, товарних цінностей, інших деривативів чи узгоджується з коливаннями цінових індексів та макроекономічних індикаторів. Деривативи мають торгові права і зобов’язання, засновані на базових активах, але не передають прямо власність [2].

В Україні господарські операції з похідними фінансовими інструментами регулює велика кількість нормативно-правових актів. Проте в них має місце низка неузгодженостей, які суперечать загальноприйнятим міжнародним нормам. Тому необхідним є прийняття Закону України «Про похідні фінансові інструменти», проект якого підготовлений Мінекономрозвитку (МЕРТ) за підтримки Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР). У цьому документі будуть визначені: терміни й сутність деривативів; передумови здійснення угод з похідними фінансовими інструментами як на біржі, так і поза нею; права та обов’язки сторін; перелік базових активів, вартість яких визначатиме ціну для похідних фінансових інструментів [8]. Зараз такі інструменти регулює Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про вимоги до стандартної (типової) форми деривативів» від 19 квітня 1999 року, а також Податковий кодекс, і тільки в частині їх оподаткування.

Основні принципи обліку похідних фінансових інструментів викладені в Міжнародних стандартах фінансової звітності, зокрема Міжнародному стандарті бухгалтерського обліку (далі – МСБО) 32 «Фінансові інструменти: подання» та МСБО 39 «Фінансові інструменти: визнання та оцінка», а також у національному Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку (далі – П(С)БО) 13 «Фінансові інструменти».

У П(С)БО 13 «Фінансові інструменти» вказується на те, що похідний фінансовий інструмент – це фінансовий інструмент, розрахунки за яким провадитимуться у майбутньому; вартість якого змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу (індексу) або інших змінних, що є базисними; який не потребує початкових інвестицій [10].

Міжнародні стандарти не визначають ні формату інформації, яку слід розкривати, ні її місця у фінансових звітах. Щодо визнаних фінансових інструментів, то інформація подається окремим рядком в основній частині балансу. Відносно невизнаних фінансових інструментів інформація подається у Примітках або додаткових таблицях, які не є складовою фінансових звітів і становлять собою коментар до них щодо: аналізу обсягу використання фінансових інструментів, пов’язаних із ними ризиків та цілей діяльності, якій вони слугують; обговорення політики керівництва з питання контролю ризиків, пов’язаних із фінансовими інструментами, включаючи політику з таких питань, як хеджування доступності ризику, запобігання непотрібній концентрації ризику та вимоги до застави для зменшення кредитних ризиків [11].

Аналізуючи згадані стандарти, можна дійти висновку про те, що: деривативи оцінюються та відображаються в балансі за справедливою вартістю; зміна вартості деривативів може бути позитивною (якщо від операції з таким інструментом в поточний момент очікується дохід) – в такому разі вона збільшує активи підприємства; зміна вартості деривативів може бути від’ємною (якщо від операції з ним у поточний момент очікуються збитки) – в такому разі вона зменшує активи підприємства (або збільшує зобов’язання).

Похідні фінансові інструменти складають ф’ючерсні контракти, форвардні контракти та інші похідні фінансові інструменти (опціони, відсоткові та валютні свопи). Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу або у визначений момент у майбутньому, їх ще називають строковими контрактами. Строкові контракти визначаються своїми специфікаціями – юридичними документами, в яких обумовлюється обсяг базового активу в одному контракті, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання (поставка активу чи розрахунки грошовими коштами) та інші характеристики.

Ф’ючерсні, форвардні та опціонні угоди можна розглядати як такі, що мають спільну основу. Усі вони пов’язані з купівлею-продажем певного активу у визначений момент у майбутньому за наперед обумовленою ціною. Цю ціну називають форвардною ціною на відміну від ціни продажу активу на реальному ринку в певний момент часу, яку називають поточною ринковою ціною.

Похідним фінансовим інструментам притаманні такі риси: розрахунки за ними провадитимуться у майбутньому; їх вартість змінюється внаслідок змін відсоткової ставки, курсу цінних паперів, валютного курсу, індексу цін, кредитного рейтингу або інших змінних, що є базисними.

В обліку похідні фінансові інструменти повинні відповідати визначенню фінансового інструмента, а саме: форвардний контракт визнається фінансовим активом або фінансовим зобов’язанням на дату виникнення зобов’язання щодо придбання або продажу предмета контракту; опціони визнаються фінансовими активами або фінансовими зобов’язаннями у разі укладення контракту між покупцем і продавцем.

У Наказі про облікову політику підприємства щодо операцій з похідними фінансовими інструментами мають бути зазначені такі елементи: складові похідних фінансових інструментів; порядок їх визнання та умови припинення визнання; первісна оцінка та порядок переоцінки; методика відображення на рахунках бухгалтерського обліку; порядок оформлення документації про відносини й стратегію хеджування; обґрунтування визнання доходів і витрат за операціями з похідними фінансовими інструментами; інвентаризація; порядок розкриття інформації про деривативи у формах зовнішньої (фінансової та податкової) та внутрішньої (управлінської) звітності.

На відміну від міжнародного законодавства, вітчизняні П(С)БО не розкривають вимог щодо відображення у фінансовій звітності операцій з похідними фінансовими інструментами. Ба більше, останні належать до групи «Контрактні зобов’язання», облік яких відповідно до Інструкції «Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств і організацій» ведеться на рахунку класу 0 «Позабалансові рахунки», а саме 03 «Контрактні зобов’язання» із відкриттям аналітичних рахунків за їх видами. При цьому поза балансом відображається лише вартість контракту, а будь-які зміни цієї вартості впливають на розмір доходів і витрат суб’єкта господарювання.

Відображення господарських операцій з похідними фінансовими інструментами на позабалансовому рахунку 03 «Контрактні зобов’язання» викликає суперечливі погляди науковців, тому що зобов’язання за похідними фінансовими інструментами не є умовними, оскільки в строкових контрактах прописані як терміни здійснення платежів, так і сума. Строкові угоди визнаються консенсуальними договорами, а тому виступати як умовні права або зобов’язання не можуть, у зв’язку з чим облік на позабалансових рахунках суперечить їх економічному й правовому змісту [5].

У П(С)БО 13 зазначено, що збільшення або зменшення балансової вартості фінансових інструментів, які не є об’єктом хеджування та оцінюються за справедливою вартістю, визнається іншими доходами або іншими витратами, що свідчить про їх відображення у Звіті про фінансові результати підприємства [10].

Інформацію про облік деривативів на фондовому ринку й типові бухгалтерські проведення за ними викладено у Методичних рекомендаціях з відображення у бухгалтерському обліку операцій з ф’ючерсними та опціонними контрактами учасниками фондового ринку [6].

Для обліку операцій з деривативами – ф’ючерсними та опціонними контрактами – використовують такі рахунки: 31 – Рахунки в банках; 364 – «Розрахунки з покупцями та замовниками» Субрахунок розрахунків за гарантійним забезпеченням; 379 – «Розрахунки з іншими дебіторами» Субрахунок розрахунків за операціями з деривативами; 685 – «Розрахунки з іншими кредиторами» Субрахунок розрахунків з клієнтами за операціями на строковому ринку; 719 – «Інші доходи від операційної діяльності» Субрахунок доходів за операціями з деривативами; Рахунок 9-го класу «Витрати діяльності» Субрахунок обліку біржових комісій на строковому ринку та субрахунок витрат за операціями з деривативами; 949 – «Інші витрати операційної діяльності» Субрахунок витрат за операціями з деривативами.

Для відображення в бухгалтерському обліку строкових угод первинним документом може виступати «Акт про здійснення операції з похідним фінансовим інструментом», який складатимуть у двох примірниках. На підставі цього документа бухгалтерська служба підприємства зможе оформити документ хеджування.

Контракти на деривативи хеджування укладаються з метою компенсації впливу ризиків, що випливають з очікуваних майбутніх операцій. Ці деривативи обліковують за методом, який називають обліком хеджування. За цим методом прибутки або збитки від деривативів, які хеджуються, реалізуються разом із прибутками або збитками від активів, які хеджуються.

Хеджування – застосування одного чи декількох інструментів хеджування з метою повної чи часткової компенсації змін справедливої вартості об’єкта хеджування або пов’язаного з ним грошового потоку.

Інструмент хеджування – похідний фінансовий інструмент, фінансовий актив або фінансове зобов’язання, справедлива вартість яких і грошові потоки від яких, як очікується, компенсуватимуть зміни справедливої вартості або потоку грошових коштів об’єкта хеджування.

Облік хеджування здійснюється у разі наявності таких умов: на початку хеджування оформлена документація про відносини хеджування, цілі управління ризиком, про стратегію цього виду хеджування. Документація має визначати: інструмент хеджування, сутність ризику, що хеджується, та спосіб оцінки ефективності інструмента хеджування; очікується, що значення коефіцієнта ефективності хеджування буде в межах 0,8 - 1,25; справедливу вартість або грошові потоки від об’єкта хеджування та справедливу вартість інструмента хеджування можна достовірно оцінити; існує висока ймовірність здійснення прогнозованої операції, яка є об’єктом хеджування грошових потоків; на основі постійної оцінки ефективності хеджування протягом звітного періоду встановлено фактичне значення коефіцієнта ефективності хеджування в межах 0,8 – 1,25.

Деривативи, які не відповідають цим умовам, класифікують як спекулятивні (торгові). За визначенням, контракти на спекулятивні деривативи укладають з метою отримання майбутнього доходу від очікуваної зміни ринкової ціни активів або базових відсоткових ставок чи індексів, які лежать в основі контракту.

Деривативи в обліку оцінюють за справедливою вартістю. Зміни останньої визнають іншими доходами або іншими витратами (крім обліку хеджування грошових потоків, згідно з яким зміни балансової вартості об’єкта хеджування відображають зміною власного капіталу (у частині переоцінки фінансових інструментів)). Справедливою вартістю деривативів, які обертаються на біржі, буде їх поточна ринкова вартість. Щодо вартості деривативів, які обертаються на позабіржовому ринку (безпосередньо між сторонами контракту), то їх справедливу ціну повинно встановлювати підприємство.

Справедлива вартість фінансових інструментів відображає ринкову оцінку теперішньої вартості чистих майбутніх грошових потоків, втілених у них, для відображення як поточних відсоткових ставок, так і ринкових оцінок ризиків того, що такі грошові потоки не існуватимуть. Саме тому найпоширенішим методом визначення справедливої вартості деривативних інструментів, де відсутні ринкові квоти, є дисконтування очікуваних чистих грошових потоків із застосуванням поточних відсоткових ставок і чинників ризику.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   5   6   7   8   9   10   11   12   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал