Розділ 1 вдосконалення обліку І фінансово-кредитного механізму в аграрному секторі



Сторінка4/16
Дата конвертації08.12.2016
Розмір3.12 Mb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16

Висновки. Для подальшого розвитку сільському господарству необхідне відповідне фінансове забезпечення, в тому числі й кредитне. Збільшення кредитування сільськогосподарських підприємств можливе завдяки поєднанню фінансових інтересів усіх учасників кредитного процесу – самих підприємств, держави і банків. Дуже важливим є урізноманітнення методів і форм формування кредитних ресурсів, впровадження механізму реалізації державної підтримки аграріїв. У формуванні ефективного кредитного ринку для сільськогосподарських товаровиробників важливе місце посідає розвиток небанківського кредитування за рахунок створення і функціонування кредитних сільськогосподарських кооперати-вів, аграрних кредитних спілок. Подальші дослідження кредитування сільсько-господарських підприємств можна спрямувати на обґрунтування напрямів іннова-ційного кредитування, поліпшення внутрішнього кредитного менеджменту на самих підприємствах.

Бібліографічний список

1. Аранчій В. І. Кредит у системі фінансового забезпечення інвестиційного розвитку аграрних підприємств / В. І. Аранчій, О. П. Зоря, І. І. Петренко // Вісник Полтавської державної аграрної академії. – 2011. – № 4. – С. 120–124.

2. Воронкова А. А. Проблеми банківського кредитування сільськогосподарських товаровиробників в Україні / А. А. Воронкова, Л. В. Куцина // Фінансово-кредитна діяльність: проблеми теорії та практики. – 2008. – № 2 (5). – С. 33–37.

3. Калашнікова Т. В. Стан і тенденції розвитку кредитного забезпечення аграрної галузі України / Т. В. Калашнікова // Фінанси України. – 2010. – № 10. – С. 29–37.

4. Кушнір І. В. Фінансово-кредитне забезпечення розвитку аграрного сектору економіки України : монографія. / І. В Кушнір. – Миколаїв, 2011. – 122 с.

5. Офіційний сайт Національного банку України [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.bank.gov.ua/.


Галанець В., Назар М. Сучасний стан кредитування сільськогосподарських підприємств України

Проаналізовано сучасний стан кредитування сільськогосподарських підприємств України. Значну увагу приділено проблемам розвитку кредитування. Висвітлено особливості й необхідність кредитування сільськогосподарських підприємств. Визначено шляхи покращання кредитування сільськогосподарських підприємств.

Ключові слова: кредит, кредитування сільськогосподарських підприємств, державна підтримка, внутрішня організаційна структура.
Halanets V., Nazar M. The current state of lending to agricultural enterprises in Ukraine

The article analyzes the current state of lending to agricultural enterprises in Ukraine. Special attention is paid to the problems of financing. Specific features and the need for lending to agricultural enterprises. Ways to improve lending to agricultural enterprises.

Key words: credit, lending to agricultural enterprises, government support, internal organizational structure.
Галанец В., Назар М. Современное состояние кредитования сельскохозяй-ственных предприятий Украины

Проведен анализ современного состояния кредитования сельскохозяйственных предприятий Украины. Значительное внимание уделено проблемам развития кредитования. Показаны особенности и необходимость кредитования сельскохозяйственных предприятий. Определены пути улучшения кредитования сельскохозяйственных предприятий.

Ключевые слова: кредит, кредитование сельскохозяйственных предприятий, государственная поддержка, внутренняя организационная структура.

УДК 336.71



БАНКІВСЬКИЙ СТРАТЕГІЧНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ:

ОСОБЛИВОСТІ ТА НАПРЯМИ РОЗВИТКУ
Г. Марків, к. е. н.

Львівський національний аграрний університет
Постановка проблеми. Вибудовування стратегії кожної організації полягає в пошуку шляхів подолання конкуренції на ринку. Тому стратегію банку можна визначити як концептуальну основу його діяльності, що визначає пріоритетні цілі, задачі й шляхи їх досягнення й вирізняє банк з-посеред конкурентів. Вона слугує орієнтиром для прийняття основних рішень, що стосуються майбутніх ринків, продуктів, організаційної структури, прибутковості і профілю ризиків для керівників банку на всіх рівнях його діяльності, тобто є основою всієї системи банківського менеджменту.

Як відомо, ефективна й прибуткова діяльність нерозривно пов’язана з якістю та станом як фінансового менеджменту банку загалом, так і його складової частини – стратегічного менеджменту, що підтверджує актуальність окресленої проблеми.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Посилення уваги до питань банківського стратегічного менеджменту, що пов’язано із завершенням процесів формування банківських систем, зумовило необхідність пошуку шляхів їх стабільного та ефективного розвитку. У цьому напрямі плідно працюють такі вітчизняні та зарубіжні науковці, як А.Р. Алавердов, М.З. Бор, О.В. Васюренко, O.A. Кириченко, С.М. Козьменко, О.І. Лаврушин, В.І. Міщенко, І.О. Ніконова, В.В. Пятенко, Е.А. Уткін та ін. Водночас недостатньо дослідженими залишаються питання сутності та змісту банківської корпоративної стратегії як динамічної сукупності її складових, до яких належить і інноваційна стратегія.

Постановка завдання. Метою нашого дослідження є визначення сутності інноваційної стратегії комерційних банків, її ролі та місця у структурі стратегічного менеджменту банку.

Виклад основного матеріалу. Теоретично та практично доведено, що банк, який функціонує на ринках, що розвиваються, повинен мати цілісну стратегію ринкового розвитку, яка є достатньо гнучкою, адаптованою до доволі нестабільних умов зовнішнього економічного та правового середовища й такою, що враховує теоретичні та практичні напрацювання, котрі вже існують у світі. Перш ніж приступити до розгляду проблеми розроблення основних стратегічних напрямів, важливо визначити основу, на якій банк розвиватиме конкурентоспроможність і забезпечуватиме ефективність своєї діяльності. Цю основу для підтримки конкурентного рівня часто називають основною стратегією, або рушійною силою стратегії [2].

Основне завдання стратегії полягає в тому, щоб перевести організацію з її сьогоднішнього стану в бажаний, змодельований. В основі формування корпора-тивної стратегії лежить взаємодія між зовнішнім середовищем, функціонуючою системою, тобто самою організацією, яка прагне стабільності, та системою управління, що забезпечує адаптацію організації до умов функціонування.

Досвід розвинутих країн свідчить, що оптимальним терміном розробки банківських стратегій вважається п’ять років. Враховуючи це, деякі провідні банки, наприклад, російський Сбербанк, складають програми стратегічного розвитку саме на такий термін. Проте для ринків, що розвиваються і характеризуються неста-більністю, прийнятним може вважатися термін у три роки, що зафіксовано у Законі України «Про банки і банківську діяльність» як вимога до стратегічного планування діяльності банків, що створюються.

Наголошуючи на необхідності здійснення стратегічного управління, слід мати на увазі, що менеджмент сучасного банку – це передусім управління його розвитком через постійне вдосконалення портфеля продуктів, технологій, організаційної структури, бізнес-моделі тощо. Вживання оперативних заходів і коригування стратегічного плану є необхідною умовою ефективності системи стратегічного планування. Цей елемент і означає, власне, стратегічне управління. Він передбачає: аналіз причин відхилень виконання стратегічного плану; вживання оперативних заходів з метою виконання наступних стратегічних завдань і дій у встановлений термін; коригування стратегічного плану відповідно до нових обставин, якщо виконання наступних завдань і дій є неможливим чи недоцільним [5]. Для створення інноваційної стратегії банку необхідно сформулювати своє розуміння інновацій, визначити, які потреби вони задовольняють і яким чином сприяють реалізації стратегічних цілей кредитного інституту (див. рис.). Це можуть бути продукти або послуги, нові методи обслуговування клієнтів, технологічні нововведення, організаційно-управлінські інновації, маркетингові інновації тощо.

Банк повинен вирішити, на що буде націлена його інноваційна активність – на радикальні чи модифікуючі, поліпшуючі інновації, якою мірою він запозичуватиме досвід і розробки ззовні тощо [3].

Характер вирішення цього питання залежить від швидкості змін, що відбуваються у банківській сфері, а також від темпів старіння продуктів, послуг і навіть моделей бізнесу. Відповідно різні моделі ведення інноваційної діяльності, що знаходять відображення в стратегіїїї розвитку, й потребуватимуть різного обсягу та складу ресурсів.




АЛЬТЕРНАТИВНІ СТРАТЕГІЇ РОЗВИТКУ БАНКУ




Яким чином

В якому напрямі

На якій підставі



  • використання власних ресурсів;

  • придбання філіалів, злиття, поглинання;

  • створення стратегічних альянсів.

  • концентрація на одному продукті;

  • консолідація операцій;

  • проникнення на нові ринки;

  • розробка та впровадження нових продуктів;

  • диверсифікація.

  • економія на витратах;

  • орієнтування на якість продуктів та послуг;

  • вибір ринкової ніші.


Рис. Стратегічний напрям діяльності комерційного банку.

Отож, інноваційна стратегія – фактично частина загальної корпоративної стратегії, цілі та завдання якої у прикладному плані є органічною частиною ділових і функціональних стратегій та практично реалізуються на цих рівнях. Зокрема стратегічна мета одного з провідних американських банків – Bank America – створювати інноваційні продукти й пропонувати рішення, що перетворюють фінансові послуги на такі, якими вони не були ніколи раніше – отримала конкретизацію у стратегії бізнес-напряму «Глобальне обслуговування роздрібних клієнтів та малого бізнесу» і стратегії залучення депозитів, результатом чого сталовпровадження радикальної інновації — програми «Keep the Change» (англ. «збирай дріб’язок»), у рамках якої вже у перший рік її дії банк додатково залучив понад 230 млн дол. США [6].

На думку західних фахівців, успішна інноваційна стратегія характеризу-ється тим, що забезпечує такі очікувані результати, як диференціація, нейтралізація стратегій конкурентів або збільшення продуктивності.

Для досягнення цього банк повинен:


  • застосовувати портфельний підхід до організації інноваційної діяльності, тобто постійно мати певний набір інноваційних ідей і проектів, який повинен регулярно переглядатися, щоб забезпечити найкращий розподіл ресурсів з позицій довгострокових цілей;

  • бути готовим швидко змінювати стратегію, оскільки, тільки постійно адаптуючи інноваційну активність до обставин, що змінюються, можна викорис-товувати потенціал зростання всюди, де він з’являється;

  • послідовно запроваджувати інноваційний менеджмент та формувати інноваційну культуру банку.

Висновки. У сучасних умовах інноваційні стратегії стають невід’ємною складовою банківських корпоративних стратегій, що дає змогу фінансовим інститутам ефективно позиціонуватися у конкурентному середовищі та пропонувати клієнтам додаткову цінність – унікальне поєднання продукту, ціни, обслуговування, взаємовідносин із банком тощо.

Керівництво банків повинно вибирати інноваційні стратегії з урахуванням тих тенденцій, які найбільше впливатимуть на їх діяльність у майбутньому. Це й розмаїті потреби певних демографічних груп, і внутрішні фінансові можливості, і можливості створення зовнішніх альянсів, і нові види ризиків, регуляторні впливи тощо, що дає змогу кредитним інститутам відповідати зростаючим очікуванням клієнтів у питаннях зручності та ефективності обслуговування, впроваджуючи нові технології та бізнес-моделі, які виходять за межі традиційного уявлення про банки як фінансових посередників. У сучасних умовах важливим чинником формування змісту та характеру інноваційних стратегій стає концепція соціальної відпові-дальності, що значно розширює цілі та напрями діяльності комерційних банків.



Бібліографічний список

1. Васюренко О. В. Банківський менеджмент : посіб. / О. В. Васюренко. – К., 2009. – 320 с.

2. Карчева Г. Проблеми і перспективи розвитку банківської системи України : зб. наук. пр. / НБУ ; Мін-во освіти і науки України. – Суми, 2012. – Т. 7. – С. 7–10.

3. Кириченко О. А. Банківський менеджмент : навч. посіб. / [Кириченко О. А., Гіленко І. В., Роголь С., Сиротян С. В.]. – К. : Знання-Прес, 2010. – 438 c.

4. Козьменко С. М. Стратегічний менеджмент банку / С. М. Козьменко, Ф. І. Шпиг, І. В. Волошко. – Суми : Університетська книга, 2010. – 752 с.

5. Люзняк М. Е. Шляхи підвищення конкурентоспроможності банку на регіональному ринку / М. Е. Люзняк // Вісник Національного банку України. – 2010. – № 1. – С. 58–63.

6. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.pdma.org /view document. cfm?pkdocument=94.
Марків Г. Банківський стратегічний менеджмент: особливості та напрями розвитку

Охарактеризовано суть інноваційної стратегії комерційних банків. Визначено її роль та місце у структурі стратегічного менеджменту банку. Досліджено проблему стратегічного управління інноваційним процесом у банках, що орієнтує їх на створення максимальної споживчої цінності для клієнтів, дає змогу гнучко реагувати на зміни зовнішнього середовища, забезпечувати та утримувати конкурентні переваги у довгостроковій перспективі. Визначено основні заходи для розроблення успішної інноваційної стратегії розвитку банку.

Ключові слова: банківський стратегічний менеджмент, менеджмент сучасного банку, інноваційна стратегія.
Markiv G. Banking strategic management: features and areas

The paper describes the essence of the innovation strategy of commercial banks. Its role and place in the structure of the strategic management of the bank are defined. The problem of strategic management of innovation processes in banks, which directs them to maximize customer value creation for customers enables flexibility to respond to changes in the environment, provide and maintain a competitive advantage in the long run. The basic steps for developing a successful innovation strategy of the bank are identified.



Key words: bank strategic management, management of a modern bank, innovation strategy.


Маркив Г. Банковский стратегический менеджмент: особенности и направления развития

Дана характеристика сущности инновационной стратегии коммерческих банков. Определена ее роль и место в структуре стратегического менеджмента банка. Исследована проблема стратегического управления инновационным процессом в банках, что ориентирует их на создание максимальной потребительской ценности для клиентов, позволяет гибко реагировать на изменения внешней среды, обеспечивать и удерживать конкурентные преимущества в долгосрочной перспективе. Определены основные мероприятия для разработки успешной инновационной стратегии развития банка.



Ключевые слова: банковский стратегический менеджмент, менеджмент современного банка, инновационная стратегия.

УДК 336:338.48



РЕСУРСОЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІДТВОРЮВАЛЬНОГО РІВНЯ

ФІНАНСОВОГО ПОТЕНЦІАЛУ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ

ПІДПРИЄМСТВ
Н. Трусова, к. е. н.

Дніпропетровський державний аграрно-економічний університет

З. Шустерук, ст. викладач

Львівський національний аграрний університет
Постановка проблеми. У процесі ринкових трансформацій сфера ресурсного забезпечення аграрної економіки України зазнала найвідчутніших втрат. У перші десятиліття ринкових реформ постійно спадали обсяги власних фінансових ресурсів сільськогосподарських підприємств і погіршувалися умови доступу до зовнішніх джерел їх формування. Подальші позитивні зміни не забезпечили повної компенсації негативних наслідків цих процесів. Підкреслимо, що розширення діяльності сільськогосподарських підприємств залежить від розміру накопичених фінансових ресурсів та ефективності їх використання. Суспільству небайдуже, скільки ресурсів витрачатиметься на кожну гривню національного доходу і кінцевого продукту. Тому оптимізація розміру і пропорцій співвідношення темпів зростання обсягів діяльності з темпами нарощування основного та оборотного капіталу обумовлена ефективним використанням фінансових ресурсів, а також можливістю визначення невикористаних фінансових резервів кожного сільськогосподарського підприємства і галузі загалом.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Враховуючи важливість проблеми розвитку сільськогосподарських підприємств, що характеризується недо-статнім обсягом власних фінансових ресурсів, обмеженим інвестиційним забез-печенням відтворення фінансового процесу, до її вирішення залучилися чимало вчених і практиків. Зокрема суттєві пропозиції внесли вчені-аграрники та фахівці галузі М.Я. Дем’яненко, П.Т. Саблук, П.А. Стецюк, В.М. Трегобчук, О.В. Олійник, В.В. Ковальов та багато інших. Проте особливості джерел відтво-рення фінансового потенціалу сільськогосподарських підприємств вивчені недостатньо.

Постановка завдання. Наше завдання полягало у розгляді питань, пов’язаних із рівнем ресурсозабезпечення сільськогосподарських підприємств, що фокусуються в площині відтворення фінансового потенціалу.

Виклад основного матеріалу. Останнім часом інтерес до проблематики ресурсозабезпечення та відтворення фінансового потенціалу сільськогосподарських підприємств підвищується. Зазначимо, що сільське господарство є специфічною галуззю економіки. Її специфіка полягає в тому, що вона виступає основною частиною системи товарного обігу, пов’язує виробництво, споживання та виконує зумовлені цією посередницькою роллю функції, а саме: доведення суспільного продукту (продукції) від місць виробництва до місць кінцевого споживання (виробничого, суспільного та особистого) і його реалізації (зміна форм вартості, яка виконується у першій базовій фазі – фазі обміну). Оскільки такий обмін відбувається у формі товарно-грошових відносин, то він охоплює одночасно рух продукції (товарний обіг) та виникаючий на його базі обіг грошових коштів. Постійні метаморфози – гроші-товар-гроші – складають базову основу фінансової діяльності сфери розподілу ресурсів і формування функціонального капіталу, який виступає каталізатором відтворення фінансового потенціалу.

Фінансовий потенціал розглядають як сукупність фінансових ресурсів, що беруть участь у виробничо-господарській діяльності. Він характеризується можливістю їхнього залучення для фінансування майбутньої діяльності й певних стратегічних напрямів розвитку сільськогосподарського підприємства, забезпечує можливість трансформації ресурсного і виробничого потенціалів у результаті діяльності останнього. Певною мірою фінансовий потенціал є важелем, який формує механізм динамічної трансформації ресурсів у результати діяльності сільськогосподарського підприємства. Не менш важлива його роль у відтворюва-льних процесах.

Ресурсне забезпечення становить собою достатній обсяг фінансових ресурсів для розширеного відтворення на основі перевищення доходів над витратами, тобто спроможності підприємства до виробництва конкурентної на світових ринках продукції, розвитку соціуму, збереження довкілля та вживання рекреаційних заходів [4, с. 32]. Відтворення фінансового потенціалу здійснюється через одночасне застосування та прагнення досягти оптимального співвідношення між самофінансуванням, що залежно від форми власності і передбачає різні можливі варіанти формування зареєстрованого капіталу підприємств, кредитуванням і безповоротним фінансуванням із бюджету [1, с. 45].

Самофінансування передбачає не тільки покриття поточних витрат підприємства грошовими надходженнями, а й фінансування капітальних витрат за рахунок власних джерел, тобто прибутку та амортизаційних відрахувань. Саме наявність прибутку створює передумови для формування фінансового потенціалу відтворення підприємств, а тенденції до зростання його маси у переважаючої більшості суб’єктів свідчать про позитивні зміни макроекономічного характеру, зростання виробництва внутрішнього валового продукту, доходів державного бюджету. Власний капітал підприємства може розглядатися як джерело відтворення фінансового потенціалу, який неможливо перетворити на будь-який їхній вид, оскільки він показує сукупну вартість нагромаджених активів підприємства за рахунок різних джерел, які використовували для цього, – внесків засновників чи благодійних внесків або бюджетних асигнувань на момент створення підприємства на стартовому етапі чи реінвестування прибутку – в наступному. Як власне джерело фінансування підприємства його можна розглядати в ракурсі їх уречевлення в матеріальних носіях, тобто активах, сформованих у минулому, і як потенційний чинник формування частини фінансових ресурсів відтворення в перспективі [6, с. 77].

Власний капітал можна відносити до потенційних витрат, оскільки він відображає сумарну заборгованість перед засновниками підприємства, які авансували в нього свої кошти раніше [3, с. 19]. Але у разі необхідності погашення такої заборгованості доводиться вишукувати потрібні фінансові ресурси, які можна отримати за рахунок реалізації нагромаджених на підприємстві активів лише частково, адже за економічною теорією власний капітал відображає вартість основних і оборотних засобів підприємства за вирахуванням його зобов’язань і, як правило, ринкова ціна таких активів набагато менша від його суми. Тому, на жаль, як показує практика, для виплати частки власних фінансових ресурсів, отриманих від ліквідації активів, здебільшого не вистачає, для цього використовують додаткові фінансові ресурси, сформовані за рахунок інших джерел (кредитування і бюджетного фінансування).

Висновки. Отож, відтворення фінансового потенціалу – це наявна сума фінансових ресурсів, сформована внаслідок трансформації джерел його фінансування через кругообіг виробничих фондів, яка може бути спрямована на оплату придбання основних чи оборотних засобів, відтворення робочої сили. Водночас фінансові ресурси відіграють активну роль у здійсненні процесів відтворення цих чинників за умови, що вони формуються за науково обґрунтованими принципами як цілісна система. Розбалансованість же системи формування фінансового потенціалу спричинює пасивність їх взаємозв’язку з відтворювальним процесом.

Бібліографічний список

1. Бояльская Л. Л. Способы оценки собственных финансовых возможностей сельхозтоваропроизводителей / Л. Л. Бояльская // Экономика сельскохозяйственных и перерабатывающих предприятий. – 2004. – №6. – С. 44–46.

2. Олійник О. В. Циклічність відтворювального процесу в сільському господарстві : монографія / О. В. Олійник. – Харків, 2005. – 322 с.

3. Опарін В. Концептуальні основи фінансової стратегії економічного зростання в Україні / В. Опарін, В. Федосов // Економіка України. – 2012. – № 2. – С. 10–20.

4. Ресурсний потенціал АПК: концептуальні засади і механізми збалансованого відтворення та ефективного використання : зб. наук. пр. / НАН України, Ін-т економіки ; редкол. : В.М. Трегобчук (відп. ред.) та ін. – К., 2002. – 160 с.

5. Фомін П. А. Особливості оцінки виробничого та фінансового потенціалу підприємства [Електронний ресурс] / П. А. Фомін, М. К. Старовойтова. – Режим доступу : http://www.cis2000.ru.

6. Хачатурян С. В. Сутність фінансових ресурсів та їх класифікація / С. В. Хачатурян // Фінанси України. – 2013. – № 4. – С. 77–81.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал