Розділ 1 вдосконалення обліку І фінансово-кредитного механізму в аграрному секторі



Сторінка15/16
Дата конвертації08.12.2016
Розмір3.12 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Кредитному забезпеченню аграрних підприємств, місцю держави в його здійсненні присвячені праці М. Маліка [1], О. Гудзь [2], C. Колотухи [3], О. Загурського [4], М. Дем’яненка [5], І. Кушніра [6], П. Стецюка [7] та інших учених. Зокрема, О. Загурський зазначає: «Подолання перешкод на шляху поліпшення та розширення кредитного забезпечення агровиробників є однією з актуальних проблем не тільки аграрного сектору, а й вітчизняної економіки в цілому» [4, с. 58]. Для цього важливим є проведення систематизації підходів щодо покращання кредитного забезпечення аграрних підприємств з боку держави.

Постановка завдання. Мета нашого дослідження – здійснити системати-зацію заходів державної економічної політики, які покликані поліпшити кредитне забезпечення аграрних підприємств.

Виклад основного матеріалу. Аграрні підприємства з огляду на особливості своєї діяльності, на які постійно звертають увагу науковці (сезонність, залежність від природно-кліматичних умов, наявність землі як основного засобу виробництва), мають підвищений підприємницький ризик. Крім того, перелічені особливості, передусім сезонність, спричинюють касовий розрив між доходами і витратами на підприємстві, утворюючи таким чином потребу в залученні позикових коштів. Тому виникає необхідність у кредитному забезпеченні аграрних підприємств, особливо у визначенні ролі держави в цьому процесі.

Як показує світовий досвід, переважна більшість країн світу вживає заходи щодо підтримки кредитного забезпечення аграрних виробників, навіть у країнах із розвиненою економікою створюється спеціалізована кредитна інфраструктура, розробляються відповідні програми на рівні центральних банків щодо стимулювання кредитування аграрного сектору. Україна не є винятком в цьому питанні: повільно, але поступово відбувається формування спеціалізованих кредитних інститутів, діє програма компенсації відсотків за користування кредитом. На нашу думку, всі заходи щодо підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств можна об’єднати в три групи: інституційні, монетарні і заходи бюджетної підтримки (див. рис.). Для кожної країни співвідношення між цими трьома групами є різним та індивідуальним. Тому можемо стверджувати, що державна політика у сфері підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств є диференційованою саме на основі вибору того чи іншого інструменту її здійснення.

До інституційних заходів належить створення середовища для формування чи безпосереднє формування державою спеціалізованих кредитних установ. Досі, незважаючи на позитивний досвід багатьох зарубіжних країн, заходи такого плану в Україні не вживали. Лише протягом останніх двох років ми спостерігаємо певні дії щодо створення Державного земельного банку, однак з огляду на суму виділених йому коштів (близько 150 млн грн) процес його створення поки що виглядає як бажання консолідації великих земельних площ. Ще одним перспективним напрямом є розбудова кредитної кооперації, що зарекомендувала себе як досить гнучкий кредитор малих господарств, який спроможний застосовувати індивідуальні підходи до позичальників. Однак зараз в Україні, насамперед через економічні і законодавчі чинники, ми можемо констатувати відсутність передумов для формування трирівневої системи кредитної кооперації. Відповідно можливості щодо акумуляції значного фінансового ресурсу у кредитних спілок є обмеженими. Без державної підтримки цього процесу ймовірність його здійснення лише за рахунок і з ініціативи власне кредитних кооперативів є близькою до нуля. Недоліком цих заходів стала потреба в досить значних фінансових ресурсах на початкових етапах, однак вони є найбільш перспективними з погляду стратегічної розбудови економіки.

Заходи підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств




Бюджетна підтримка

Монетарні

Інституційні

Рис. Складові державної підтримки кредитного забезпечення

аграрних підприємств.

Монетарні заходи вживають передусім через регулювання з боку центрального банку проведення активних операцій кредитними установами. До цих заходів належать встановлення норм обов’язкового резервування, облікова ставка, операції на РЕПО, рефінансування. Слід зазначити, що в контексті кредитування аграрних підприємств в Україні жоден із зазначених заходів в індивідуальному порядку не застосовують, хоча вони відзначаються насамперед найбільш ринковими механізмами здійснення, відсутністю прямого державного втручання, відсутністю потреби в значному фінансовому ресурсі.

Заходи бюджетної підтримки (в тому числі компенсація відсотків) вирізняються навантаженням на бюджет, значним ручним регулюванням. До їх переваг можна віднести можливості щодо оперативного управління, відсутність потреби у стратегічному прогнозуванні, а відповідно й довгострокових зобов’язань з боку держави, відносну простоту порівняно з іншими заходами в застосуванні. Заходи бюджетної підтримки задіюють у багатьох країнах, при цьому важливим є питання ефективності використання коштів, чого, на жаль, не можна сказати про Україну. Крім того, перспективним в умовах обмеженості бюджетних коштів є перехід від компенсаційної моделі державної підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств до гарантійно-компенсаційної.



Висновки. У державній підтримці кредитного забезпечення аграрних підприємств можна виділити такі групи заходів: інституційні, монетарні, заходи бюджетної підтримки. В Україні набули найбільшого поширення останні. Вдосконалення кредитного забезпечення господарств, на нашу думку, можливе на основі поєднання заходів кожної з перелічених груп в єдиний механізм державної підтримки, що потребує подальших наукових досліджень.

Бібліографічний список

  1. Малік М. Й. Монетарні інструменти стимулювання кредитної активності комерційних банків / М. Й. Малік, Л. О. Вдовенко // Економіка АПК. – 2013. – №11. – С. 31–33.

  2. Гудзь О. Є. Державна програма фінансової підтримки підприємств АПК через механізм здешевлення кредитів / О. Є. Гудзь, А. В. Сомик // Економіка АПК. – 2008. – №11. – С. 54–63.

  3. Колотуха С. Розвиток земельних відносин та їх фінансове забезпечення в аграрному секторі економіки // С. Колотуха, І. Коваленко // Банківська справа. – 2012. – №2. – С. 19–27.

  4. Загурський О. Стан та перспективи кредитування аграрного сектору України / О. Загурський // Банківська справа. – 2013. – №8. – С. 58–67.

  5. Дем’яненко М. Я. Проблемні питання державної політики фінансової підтримки сільського господарства / М. Я. Дем’яненко // Економіка АПК. – 2011. – №7. – С. 68–75.

  6. Кушнір І. Банки сільськогосподарського розвитку в системі фінансування агропромислового комплексу / І. Кушнір // Вісник НБУ. – 2011. – №11. – С. 92–95.

  7. Стецюк П. А. Фінансові проблеми розвитку аграрного виробництва / П. А. Стецюк, О. Є. Гудзь // Економіка АПК. – 2012. – №4. – С. 73–78.


Онисько С., Грубінка І. Роль держави в здійсненні кредитного забезпечення аграрних підприємств

Розглянуто суть державної підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств. Здійснено систематизацію основних заходів такої підтримки. Показано заходи державної підтримки, що застосовуються в Україні. Показані деякі переваги і недоліки в застосуванні кожної групи перелічених заходів. Узагальнено пропозиції щодо вдосконалення певних заходів державної підтримки кредитного забезпечення аграрних підприємств.



Ключові слова: кредитне забезпечення, державна підтримка, монетарна політика, кредитні установи, фінансовий ринок.
Onys’ko S., Grubinka I. The state's role in the implementation of credit support for agricultural enterprises

The paper considers the essence of government support collateral farms. Done systematization of key measures such support. Showing state support measures applied Ukraine. The following are some advantages and disadvantages in the use of each group listed activities. Proposals to improve certain measures of state support collateral farms, are summarized.



Key words: credit support, government support , monetary policy , credit institutions , financial market.
Онысько С., Грубинка И. Роль державы в кредитном обеспечении аграрных предприятий

Рассмотрено сущность государственной поддержки кредитного обеспечения аграрных предприятий. Систематизировано основные меры такой поддержки. Показано меры государственной поддержки, которые применяются в Украине. Показаны некоторые преимущества и недостатки в применении каждой группы перечисленных мер. Обобщены предложения по усовершенствованию некоторых мер государственной поддержки кредитного обеспечения аграрных предприятий.



Ключевые слова: кредитное обеспечение, государственная поддержка, монетарная политика, кредитные учреждения, финансовый рынок.

УДК 366:332.02512:339.922

Удосконалення системи державного фінансового контролю в умовах євроінтеграційних процесів

Х. Рибчанська

Львівський національний аграрний університет
Постановка проблеми. Сьогодні в Україні маємо достатньо розвинуту систему державного фінансового контролю. Але, незважаючи на значну кількість відповідних органів, учасники фінансових відносин нерідко припускаються порушень, які негативно впливають на стан державних фінансів. Серед таких порушень можна виокремити нецільове та/або неефективне використання бюджетних коштів, ухиляння (свідоме і несвідоме) від виконання податкових зобов’язань, неподання (або несвоєчасне подання, або неправильне складання) фінансової звітності, знищення документації тощо. В умовах жорсткої економії бюджетних коштів і відновлення переговорів про асоціацію з ЄС одним із першочергових завдань державної політики повинно стати реформування системи державного фінансового контролю з метою запобігання вчиненню бюджетних правопорушень.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблематика державного фінансового контролю відображена в наукових працях О.І. Барановського, Ф.Ф. Бутинця, І.М. Іванової, І.К. Дрозд, Є.В. Калюги, В.Ф. Піхоцького, С.В. Свірко, М.І. Сивульського, С.О. Шохіна та інших, що свідчить про важливість досліджень у цій сфері. Вчені акцентують свою увагу на теоретичних аспектах державного фінансового контролю, зарубіжному досвіді його функціонування, аналізі діючої системи з пропозиціями щодо удосконалення. Зокрема В.Ф. Піхоцький [4] окреслює напрями вдосконалення нормативно-правової бази державного фінансового контролю та пропонує заходи задля підвищення ефективності роботи Рахункової палати; А.В. Хомутенко [6] визначив перелік напрямів удосконалення інституціональних засад державного фінансового контролю; І.Г. Костирко стверджує, що розвиток теорії аудиту з позицій його розширеного трактування як інституту економічного і суспільного контролю та важливого елемента ринкової інфраструктури є шляхом, який поглиблює пізнання суті ринкових перетворень та вдосконалює господарську практику [3]. Однак в умовах реалізації нової економічної стратегії в Україні, жорсткої економії бюджетних коштів система державного фінансового контролю потребує відповідного реформування, а отже, додаткових досліджень.

Постановка завдання. Нашою метою є визначення напрямів удосконалення системи державного фінансового контролю в умовах євроінтеграційних процесів.

Виклад основного матеріалу. Реформування системи державного фінансового контролю в Україні, на нашу думку, має відбуватися з урахуванням досвіду провідних спеціалізованих міжнародних організацій. Зазначимо, що в 1953 році при ООН створено Вищий орган контролю державних фінансів (ІNТОSАІ), до складу якого нині входять 170 країн-учасниць. В Україні фахівці ІNТОSАІ беруть участь у роботі кількох експертних груп, надаючи методологічну допомогу. В ІNТОSАІ Україну репрезентує Рахункова палата.

У світову практику вже давно увійшла така форма контролю, як аудит адміністративної діяльності, який ще називають операційним, управлінським аудитом, або аудитом ефективності. Зокрема у середині ХХ ст. органи державного фінансового контролю низки країн (наприклад, Канади та Швеції) почали проводити перевірку державних видатків не лише щодо їхньої відповідності вимогам законодавства, а й з огляду на суспільну корисність, тобто на результати, які суспільство отримало від законно витрачених бюджетних коштів. Поряд із фінансовим аудитом поступово почав розвиватися новий вид контролю державного бюджету, який отримав назву “аудит адміністративної діяльності”, або “аудит ефективності”. Про значення цієї форми контролю в посібнику “Аудит адміністративної діяльності”, що виданий Шведським національним бюро аудиту, зазначено так: “Приватний сектор має автоматичну систему оцінки успішності діяльності компанії, а саме ринковий механізм і отримання прибутків. Прибуткова компанія отримує прибуток і залишається на ринку, тоді як неприбуткова зрештою збанкрутує і буде витіснена з ринку. У державному секторі такого механізму немає – неприбуткове Міністерство охорони здоров’я ніколи не збанкрутує. У цьому разі аудит адміністративної діяльності у державному секторі може замінити ринкові механізми приватного сектора” [1, с. 43].

Така форма контролю суттєво відрізняється як від фінансового аудиту, так і від ревізії. Зумовлено це тим, що метою фінансового аудиту і в Україні, і в більшості інших країн є оцінка достовірності бухгалтерського обліку фінансової звітності, а метою адміністративного аудиту – оцінка рівня економічності, ефективності й результативності державних заходів, програм та діяльності структур, які піддаються контролю.

З огляду на обмеженість фінансових ресурсів, які на сьогодні спрямовуються на реалізацію соціальних програм, така форма контролю є вкрай необхідною для України. В умовах сьогодення актуальним залишається здійснення комплексного контролю та оцінки якості механізмів управління, рівня досягнення цілей і завдань, поставлених перед урядовими органами та установами, визначення реального ефекту від їхньої діяльності. Задля цього в найближчій перспективі органи Державної фінансової інспекції повинні переорієнтувати свою роботу на оцінку діяльності органів державного та комунального секторів, бюджетних установ, державних підприємств, доцільності їх функціонування та державних витрат на їхнє утримання.

Аудит адміністративної діяльності заснований на тих основних елементах, які характеризують стан управління публічними ресурсами, а саме: економії, ефективності та результативності. Саме ці елементи вкрай важливі в умовах обмеженості бюджетних ресурсів.

Як свідчить українська практика, досить велику частку бюджетних правопорушень складають порушення у сфері державних закупівель. Тому особливий науковий інтерес становить правове регулювання фінансового контролю у сфері державних закупівель в ЄС, оскільки воно враховує найкращий досвід правового регулювання в державах – членах ЄС. Правове регулювання фінансового контролю ЄС у сфері закупівель об’єднує як контроль за використанням публічних фондів ЄС для проведення державних закупівель, так і наддержавний фінансовий контроль за дотриманням державами – членами ЄС та їх інституціями встановлених вимог.

Основними нормативно-правовими актами, що регламентують побудову системи державного фінансового контролю Європейського Союзу у сфері державних закупівель, є Римський договір та відповідні директиви Ради Європи.

Щодо методів контролю у сфері державних закупівель, то Єврокомісія рекомендує національним органам розвивати та вдосконалювати свої моніторингові ресурси, підкріплюючи їх ефективними санкціями; надавати перевагу превентивним перевіркам, а також створювати навчальні програми для відповідних секторів [2, с. 26].

З огляду на досвід ЄС вважаємо, що для удосконалення державного фінансового контролю у сфері державних закупівель в Україні доцільним буде створення єдиної електронної державної бази даних державних закупівель на всіх етапах їхнього здійснення та незалежно від суб’єктів-замовників, видів процедур та інших критеріїв аналогічно до практики Центральної фінансової служби Бюджетного директорату Еврокомісії, яка відповідає за створення баз даних, що містять інформацію про всі контракти, фінансові угоди, підрядників, одержувачів і виконання окремих контрактів. Така електронна державна база даних значно поліпшить ефективність превентивного й поточного державного фінансового контролю, зробить відповідну фінансову діяльність замовників прозорішою та зменшить можливості підконтрольних суб’єктів уникнути публічності фінансової діяльності у сфері державних закупівель.

Варто звернути увагу і на систему органів Європейського Союзу (враховуючи їхні ієрархічні та функціональні зв’язки), які беруть участь у функціо-нуванні системи фінансового контролю ЄС: мають відповідні повноваження у цій сфері або контролюють органи фінансового контролю ЄС, або є органами фінансового контролю ЄС. Так, до складу системи державного фінансового контролю ЄС входять різні наддержавні органи, що представляють різні гілки влади з метою реалізації спільних завдань: здійснення фінансового контролю, боротьби з розкраданням і корупцією (див. рис.). Зокрема Єврокомісія є вищим органом виконавчої влади Євросоюзу, який забезпечує нагляд за дотриманням і застосуванням Директив ЄС (зокрема щодо державних закупівель) та інших джерел права ЄС під контролем Суду ЄС. У межах нової системи Директорат відповідає за всі фінансові операції і за створення необхідних органів контролю, які забезпечують регулярність та ефективність цих операцій. Європейське управління з боротьби зі шахрайством (OLAF) або компетентні органи держав – членів ЄС можуть на місці розслідувати підозри у незаконному або злочинному використанні цих коштів [5, с. 204].


Європейська комісія

Бюджет-ний дирек-торат

Центральна фінансова служба

Обліковий орган

Генеральний директорат

(35 одиниць)



Фінансова служба

Європейське управління з боротьби зі шахрайством

Суд Європейського Союзу
Європейська рахункова палата
Європарламент
Рис. Структура органів Європейського Союзу, які беруть участь у функціонуванні системи фінансового контролю.
Стандарти для здійснення фінансового контролю, яких має дотримуватися відповідний Директорат, формуються Бюджетним директоратом і схвалюються Єврокомісією. На умови здійснення фінансового контролю найбільше впливають Обліковий орган та Центральна фінансова служба, які є у складі Бюджетного директорату. Обліковий орган ЄС виконує майже такі самі функції, як Державне казначейство України, а саме: забезпечує контроль та моніторинг фінансового стану рахунків установ ЄС; контролює подання, консолідацію фінансової звітності установ ЄС, її узагальнення та ін.

Здійснювати управління фінансами та вживати заходи фінансового контролю Директоратам допомагає Центральна фінансова служба, створюючи при цьому ефективні інструменти управління фінансами та контролю в усіх установах Єврокомісії й надаючи консультації щодо використання центральної системи обліку. Зауважимо, що спеціалізованим фінансовим органом Європейського Союзу, який покликаний допомагати Європарламенту та іншим установам ЄС у здійсненні контролю за ефективним використанням фінансових ресурсів Європейського Союзу, є Рахункова палата ЄС (або Суд аудиторів). Вона складається з 15 членів, які призначаються одноголосним рішенням Ради ЄС.

Ще одним незалежним органом є Суд ЄС, який виконує функції міжнародного, конституційного і частково адміністративного суду. Зокрема має юрисдикцію в будь-якому спорі між ЄС та його службовцями (ст. 236 Угоди про заснування ЄС), а також у разі спорів, що стосуються відшкодування збитків, завданих інститутами ЄС чи його службовцями під час виконання ними своїх обов’язків (статті 235 і 288 Угоди про заснування ЄС).

Аналізуючи функції органів, які беруть участь у функціонуванні системи державного контролю ЄС, слід зазначити, що останній має достатньо важелів для здійснення контролю за ефективністю використання державних коштів. Прагнучи стати членом ЄС, Україна мусить привести своє законодавство у цій сфері до стандартів і вимог Євросоюзу.

Слід зазначити, що сьогодні Рахункова палата України набула значного досвіду в проведенні контрольно-аналітичних та експертних процедур щодо використання бюджетних коштів, аналіз соціально-економічних процесів держави, а також у впровадженні передових форм і методів здійснення різних видів аудиту. Проте час і життя ставлять перед нею нові виклики, виникнення яких не дає права зупинятися, а тим більше відкочуватися назад у своєму інституційному розвитку. Виходячи з цієї тези, а також з метою подальшого підвищення ефективності та результативності діяльності необхідно вжити такі першочергові заходи:

здійснювати постійну роботу з актуалізації нормативних і методологічних документів Рахункової палати, імплементуючи нові нормативні та керівні стандарти INTOSAI;

здійснювати загальну координацію та керівництво діяльністю спеціальної групи EUROSAI з аудиту коштів, виділених на попередження та ліквідацію наслідків катастроф;

продовжувати успішну практику проведення паралельних, спільних і координованих міжнародних аудитів, що представляють спільні інтереси для Рахункової палати України та вищих органів фінансового контролю інших держав;

посилити контроль і відповідальність керівництва об’єктів контрольних заходів за своєчасність і повноту виконання рекомендацій, наданих колегією Рахункової палати за результатами перевірок;

 запровадити у практику здійснення аудиту адміністративної діяльності в органах виконавчої влади як на державному, так і на регіональному рівнях;

удосконалювати форми і методи інформування громадськості про результати контрольно-аналітичних та експертних заходів, що проводить Рахункова палата;

ініціювати розгляд питання про можливість запровадження в проектах законів про Державний бюджет України норм щодо незалежного фінансування Рахункової палати через затвердження її бюджету Верховною Радою України під час прийняття зазначених законів;

продовжувати діяльність Рахункової палати як зовнішнього аудитора Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ).

На нашу думку, також було б доцільно підвищити ефективність державного фінансового контролю на регіональному рівні. Аналіз стану контролю за використанням бюджетних коштів на регіональному рівні дав змогу виявити певні проблеми. Основні з-посеред них, на нашу думку, такі:

– неоднаковий підхід до здійснення перевірок і ревізій різних установ та організацій, що утримуються за кошти державного бюджету. Наприклад, певні об’єкти перевіряються дуже часто, а інші – навіть рідше, ніж раз на чотири роки. Крім того, мають місце і так звані замовні перевірки деяких об’єктів. Це призводить до соціальної напруги в колективах і зменшення продуктивності. Також значний період часу між контрольними заходами зменшує можливість відшкодування завданого державі збитку в разі його виявлення;

– мало уваги приділяється проведенню спеціальних перевірок, спрямованих на виявлення та ліквідацію схем розкрадань бюджетних коштів;

– заходи з посилення внутрішнього та відомчого фінансового контролю, підвищення відповідальності посадових осіб за дотримання законності та забезпечення ефективного використання бюджетних ресурсів вживаються недостатньо;

– великі збитки завдаються державі внаслідок порушення норм законодавства, зокрема і на регіональному рівні, в процесі виконання дохідної частини бюджету, яку не контролює ні Рахункова палата, ні Державна фінансова інспекція.

Вважаємо, що вирішення перелічених проблем дасть змогу підвищити ефективність системи державного фінансового контролю, що у свою чергу забезпечить належне функціонування системи державних фінансів, яка має надзвичайно важливе значення в умовах відновлення євроінтеграційних процесів. Варто зазначити й те, що обсяги контрольно-ревізійної діяльності на регіональному рівні надто значні, а схеми зловживань бюджетними коштами постійно змінюються й удосконалюються. Тож за наявності регіональних підрозділів Рахункова палата в змозі суттєво вплинути на покращання ситуації. Тобто практика створення таких підрозділів у системі бюджетного контролю підтвердила необхідність і своєчасність як виконання одного з основних напрямів розвитку і вдосконалення системи державного фінансового контролю в Україні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал