Розділ 1 вдосконалення обліку І фінансово-кредитного механізму в аграрному секторі



Сторінка11/16
Дата конвертації08.12.2016
Розмір3.12 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16

УДК 336.77:332.2

ОСОБЛИВОСТІ ФІНАНСОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ЗЕМЛЕКОРИСТУВАННЯ



Н. Ступень, к. е. н.

Львівський національний аграрний університет
Постановка проблеми. Важливою умовою ринкової перебудови сільського господарства є нарощування обсягу інвестицій та забезпечення ефективності їх використання. Інвестиційна сфера – своєрідний каталізатор економічної активності, який дає простір для мультиплікативного пожвавлення, розвитку суміжних галузей агропромислового комплексу та вирішення соціально-економічних проблем села. Водночас труднощі перехідного періоду, нестабільність економічних умов в аграрному секторі та високі ризики інвестування у сільське господарство досі не забезпечили відповідного рівня інвестиційної активності.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. На основі дослідження зарубіжного досвіду застави земельних ділянок через іпотеку встановлено, що в сучасних умовах кредити під заставу землі посідають особливе місце в системі сільськогосподарського кредитування, а іпотечний кредит сприяє прискоренню обороту капіталу та отриманню додаткового прибутку. При цьому як заставу використовують не тільки право власності на землю, а й право на оренду (з правом і без права викупу). У разі останнього зберігається законне право власника землі на припинення дії договору про оренду, якщо «борг» не сплачено, що робить оренду засобом фінансування і засобом гарантії. Проміжну позицію між простим договором про продаж землі і заставою займає довгостроковий договір або договір про продаж землі в розстрочку.

Постановка завдання. Перед нами стояли такі завдання: 1. Обґрунтувати обмеженість можливостей розвитку сільського господарства в Україні без залучення недорогих довгострокових інвестиційних ресурсів; 2. Довести, що в умовах відсутності достатніх власних коштів сільськогосподарських підприємств та значного дефіциту бюджетних коштів єдиним шляхом залучення довгострокових фінансових ресурсів є інвестиційне використання землі через формування безпечних для українських землевласників механізмів її застави.

Виклад основного матеріалу. Порівняння інвестиційних потоків у сільське господарство України показує загальні тенденції нарощення інвестицій, що зумовлено впливом об’єктивних причин. Так, зокрема, згідно з даними Державної служби статистики України у 2001 р. у сільське господарство та мисливство було залучено 1616,6 млн грн, а у 2011 р. – 18182,6 млн грн. У Львівській області аналогічний показник становив 24,8 млн грн та 662,8 млн грн відповідно. Загальний обсяг інвестицій в основний капітал за всіма джерелами фінансування в оцінці за фактичними цінами з 2001 р. зріс в 11,2 раза.

Найбільші темпи приросту у 2011 р. забезпечили інвестиції в основний капітал за рахунок коштів державного бюджету (64,6% відносно 2010 р.), частка яких у загальній структурі зросла на 1,2%, а також за рахунок кредитів банків та інших позик (81,6% відносно 2010 р.), частка яких у загальній структурі зросла на 4,2%. Ситуація, яка склалася у сільському господарстві України, свідчить про те, що матеріальне виробництво і фінансово-кредитні установи тривалий час мало перетиналися з низки причин:



  • в умовах нестабільності економіки і високих темпів інфляції система кредитування орієнтувалася на дохідність у сферах економіки з високою оборотністю капіталу;

  • масове кредитування реального сектору стримувалося розривом між відсотковими ставками та рівнем рентабельності суб’єктів господарювання;

  • відсутньою була ліквідна застава під кредит.

На кінець травня 2013 р. сільськогосподарським підприємствам було видано понад 37 млрд грн, з яких 27,4 млрд грн – у національній валюті, а 10,3 млрд грн – в іноземній (див. табл.). При цьому, за даними НБУ, річний темп приросту кредитів сільськогосподарським підприємствам становив 5,7%.

Найвищі темпи приросту спостерігали за кредитами зі строком погашення до одного року, а їх частка у виданих кредитах станом на травень 2013 р. перевищувала 50%. Частка кредитів від 1 до 5 років становила 40,5%, тоді як на частку довгострокових припадало лише 9,4% усіх кредитів, виданих сільськогосподарським підприємствам. Загалом частка короткострокових кредитів, за винятком 2010 і 2011 рр., перевищує 90% (див. рис.).

Обмежувальним чинником для широкого використання кредитних ресурсів у сільському господарстві є висока відсоткова ставка [3]. Зокрема у національній валюті у травні 2013 р. вона становила 16,6%, а в іноземній – 8,4% річних. Загалом починаючи з кінця 2008 р. ставки за залученими сільськогосподарськими кредитами коливалися від 18% до 35%. Здешевлення кредитів у сільське господарство може здійснюватися частковою компенсацією відсоткових ставок за рахунок бюджетних коштів. Постановою Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2012 р. № 104 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у Державному бюджеті для фінансової підтримки заходів в агропромисловому комплексі» затверджено порядок спрямування бюджетних коштів для здійснення фінансової підтримки суб’єктів господарювання агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів і компенсації лізингових платежів. На жаль, скористатися таким механізмом кредитної підтримки можуть не всі. У законодавстві передбачена відмова для збиткових підприємств за відсутності кредитної історії у позичальників навіть за наявності застави, новостворених підприємств і за високих заставних вимог для забезпечення кредитів [2].

Із запровадженням ринку земель сільськогосподарського призначення на ньому з’являться нові об’єкти купівлі-продажу та застави, на сьогодні не забезпечені наявною грошовою масою в обігу. Зокрема вартість права оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення як об’єкта застави складе понад 44 млрд грн, а земельних ділянок, власники яких бажають продати їх вже сьогодні, – близько 72 млрд грн, тобто 17,7% обсягу грошової маси в Україні станом на 01.12.2011 року.

Таблиця

Кредитування сільськогосподарських підприємств


у 2009–2013 рр., млн грн

Показник

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р. (травень)

Кредити, всього

25599

26026

26280

35810

37199

у т.ч. короткострокові (до 5 років)

23803

22822

23044

32331

33705

довгострокові (понад 5 років)

1796

3204

3236

3480

3494

частка короткострокових кредитів

93,0

87,7

87,7

90,3

90,6

частка довгострокових кредитів

7,0

12,3

12,3

9,7

9,4

Прострочена заборгованість

2859

3005

3007

2439

2424

за короткостроковими кредитами

2774

2923

2913

1707

2115

за довгостроковими кредитами

84

82

94

732

309

Джерело: за даними Національного банку України.

Рис. Динаміка структури виданих сільськогосподарських


кредитів за строками погашення.
Започаткування ринку земель сільськогосподарського призначення дасть змогу задіяти у кредитуванні механізм застави земельних ділянок і прав на них. Тільки за земельними ділянками, що перебувають в оренді (17,4 млн га), потенційні обсяги кредитування можуть досягти 200-280 млрд грн. Крім того, з розвитком іпотечного кредитування прогнозується також залучення з 2015 р. зовнішніх запозичень через випуск боргових цінних паперів (сек’юритизації портфеля іпотечних активів) на суму 15,0 млрд грн [1].

За оцінками фахівців Інституту економічних досліджень та політичних консультацій, Державний бюджет України на 2012 р. порівняно з останніми п’ятьма роками найбільше стимулює розвиток аграрних ринків. Сукупний обсяг витрат становить близько 3,6 млрд грн (приблизно на 79% більше, ніж у 2011 р.) та перевищує встановлений на рівні 3 млрд грн сукупний вимір підтримки [4]. Загальний обсяг видатків на розвиток, становить відповідно 6,2 млрд грн.



Висновки. Отже, на сьогодні розвиток сільського господарства в Україні неможливий без залучення відносно недорогих довгострокових інвестиційних ресурсів. Можливості здійснювати інвестиції за рахунок власних коштів сільськогосподарських підприємств на теперішній фазі розвитку економіки України є мінімальними. Дефіцит бюджетних коштів також не дає надії на повноцінну державну підтримку аграріїв в Україні найближчим часом. Тому фактично єдиним шляхом залучення довгострокових фінансових ресурсів є інвестиційне використання землі через формування безпечних для українських землевласників механізмів її застави.

Бібліографічний список

  1. Аграрна реформа в Україні / [П. І. Гайдуцький, П. Т. Саблук, Ю. О. Лупенко та ін.] ; за ред. П. І. Гайдуцького. – К. : ННЦ ІАЕ, 2005. – 424 с.

  2. Борейко І. П. Оцінка інвестиційної діяльності підприємств аграрного сектору економіки / І. П. Борейко // Економіка АПК. – 2010. – № 12. – С. 68–74.

  3. Гудзь О. Є. Кредитування сільськогосподарських товаровиробників під заставу земель сільськогосподарського призначення: проблеми та перспективи / О. Є. Гудзь // Економіка АПК. – 2007. – № 1. – С. 84–88.

  4. Жарун О. В. Залучення інвестиційних ресурсів в аграрний сектор України / О. В. Жарун // Вісник Харківського національного технічного університету сільського господарства : економічні науки. – 2011. – Вип. 112. – С. 255–262.


Ступень Н. Особливості фінансового забезпечення сільськогосподарського землекористування

Показано основні інституційні прогалини, які залишаються неврегульованими в рамках чинного нормативно-правового забезпечення формування ринку земель в Україні.



Ключові слова: ринок земель, інвестиційні потоки, кредитування.
Stupen N. Peculiarities of financial security of agricultural land use

Major institutional gaps which are not under control of effective normative and legal security of land market formation in Ukraine are discovered.



Key words: land market, investment flows, crediting.
Ступень Н. Особенности финансового обеспечения сельскохозяйственного землепользования

Показано основные институциональные пробелы, которые остаются не урегулированными в рамках действующего нормативно-правового обеспечения формирования рынка земель в Украине.



Ключевые слова: рынок земель, инвестиционные потоки, кредитование.

УДК 336.6



НАПРЯМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ПОЛІТИКИ ДЕРЖАВИ

В ГАЛУЗІ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВА
Т. Кізима, д. е. н., А. Крупка, аспірант

Тернопільський національний економічний університет
Постановка проблеми. Актуальними в період нестабільної політичної та економічної ситуації стають питання оптимізації бюджетних витрат. Скорочення останніх передусім зачіпає галузі невиробничої сфери, серед яких культура і мистецтво. Така тенденція характерна насамперед для країн перехідного типу, представниками якої є більшість пострадянських держав. Зрозуміло, що в умовах браку фінансових ресурсів насамперед забезпечуються першочергові соціальні видатки. На жаль, у розумінні більшості вітчизняних чиновників культура ніколи не була пріоритетною галуззю. Однак, як показує досвід, саме культура, мораль, мистецтво спроможні згуртувати країну, визначити напрями подальшого розвитку, стимулювати до підвищення ролі духовних цінностей в житті людини. Зрозуміло, що в сучасних умовах не доводиться сподіватися на підвищення уваги до культури і мистецтва, тому в нашому дослідженні спробуємо окреслити стратегічні напрями розвитку цієї галузі на прикладі України щодо пошуку оптимальних джерел фінансового забезпечення.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню стану реалізації фінансової політики в галузі культури і мистецтва приділено не надто багато уваги з боку науковців. Проте можна виокремити вчених, які прямо або опосередковано вивчали окреслену проблематику. Це, зокрема, О. Віхров, Г. Герасименко, О. Гриценко, О. Киричук, І. Куліш, В. Солодовник та ін. Зважаючи на брак наукових розробок та необхідність пошуку ефективних фінансових інструментів впливу на галузь культури і мистецтва, запропонована тема дослідження є надзвичайно актуальною в сучасних умовах.

Постановка завдання. Перед нами стояла мета всебічно дослідити проблеми формування і реалізації фінансової політики держави в галузі культури і мистецтва, а також знайти оптимальні фінансові інструменти щодо її удосконалення.

Виклад основного матеріалу. В Україні, як свідчать дані таблиці за останні роки видатки на цю галузь складають всього 1,6% зведеного бюджету, а у ВВП не перевищують 0,6%. Зазначені показники, безумовно, є недостатніми. Одним із пояснень низького рівня фінансування є те, що три чверті бюджетних видатків на галузь здійснюються з місцевих бюджетів, які мають обмежену фінансову базу. Це підтверджує актуальність дослідження, адже без належного фінансування культури суспільство може деградувати як у духовно-моральному, так і в економічному розвитку.

Таблиця


Видатки зведеного бюджету України

на галузь культури і мистецтва у 2009–2012 рр.*



Показник

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

Видатки зведеного бюджету України на культуру і мистецтво, млн грн

4766,1

6046,5

6615,5

8018,8

до загальної суми зведеного бюджету,%

1,6

1,6

1,6

1,6

до ВВП,%

0,5

0,6

0,5

0,6

Частка місцевих бюджетів у загальних видатках зведеного бюджету, %

77,5

77,2

77,1

74,6

*Складено автором на основі [1].

Проблема фінансового забезпечення галузі культури і мистецтва є особливо актуальною, оскільки культурно-мистецький розвиток стимулює інші галузі економіки і сприяє авторитету держави на міжнародному рівні. Можна стверджувати, що фінансове забезпечення галузі культури становить собою систему взаємовідносин, визначає принципи, джерела та форми фінансування суб’єктів господарювання, діяльність яких спрямована на створення комплексного культурного продукту і задоволення потреб населення. Отож, основною метою фінансового забезпечення галузі є створення сприятливого середовища щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів для ефективного та збалансованого розвитку культури і мистецтва. Провідну роль у цьому має відігравати держава. У наукових працях виділяють такі основні державні важелі фінансового характеру щодо розвитку галузі культури:

- фінансово-кредитні, спрямовані на створення сприятливого фінансово-кредитного середовища для розвитку підприємницької діяльності в галузі (мікрокредитування, пільгове кредитування, державне субсидування, тренінги з фінансово-кредитних питань для працівників галузі);

- податкові, які передбачають оптимізацію кількості податків для установ галузі, надання податкових пільг під конкретні проекти, спрямовані на вирішення регіональних проблем, інвестування галузі (податкове регулювання, оптимізація кількості і розміру податків, створення сприятливих умов для залучення інвестицій; бюджетне фінансування програм розвитку, надання податкових пільг) [2, с. 24].


На нашу думку, фінансове забезпечення має виконувати такі основні завдання галузі культури і мистецтва:

  • досягнення максимальної ефективності використання наявних фінансових ресурсів;

  • встановлення оптимальних пропорцій розподілу та перерозподілу виробленого ВВП з метою повного забезпечення потреб громадян;

  • всебічне сприяння залученню усіх тимчасово вільних коштів та отриманих доходів через інститути фінансового ринку на потреби фінансового забезпечення невиробничої сфери.

Враховуючи, що фінансове забезпечення галузі культури має низку особливостей і специфічних рис, пов’язаних насамперед із механізмом її функціонування, вирішення зазначених проблем потребує комплексного підходу. Відтак важливого значення набувають питання державного регулювання у цій сфері, а саме:

  • створення сприятливих умов для залучення та ефективного використання позабюджетних джерел розвитку культури;

  • підвищення ефективності бюджетного фінансування через посилення контролю, відбору оптимальних інвесторів, зниження рівня корупції тощо.

Подальші наукові дослідження вимагають вироблення чіткого механізму державного фінансового забезпечення, визначення оптимального співвідношення і пошуку фінансових ресурсів для галузі культури і мистецтва, а також формування умов для стимулювання залучення інвестицій, розробки концептуальних основ стратегічних програм розвитку як на державному, так і регіональному рівнях. Отже, враховуючи, що культура і мистецтво є складною системою, взаємодіючою з великою кількістю суміжних галузей, виникає необхідність створення обґрунтованого фінансово-інвестиційного механізму забезпечення подальшого її розвитку.

Механізм державного регулювання розглядається як сукупність організаційно-економічних методів та інструментів, за допомогою яких виконуються взаємопов’язані функції для забезпечення безперервної, ефективної дії відповідної системи (держави, галузі, сфери тощо) або як сукупність форм, методів, засобів впливу на економіку, що охоплює економічні відносини, які склалися між суб’єктами та об’єктами регулювання в процесі визначення та реалізації мети [3].

Зміст поняття «фінансове регулювання» вчені трактують як діяльність органів управління, яка спрямована на впорядкування або зміну фінансових процесів через мобілізацію фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл і використання [4].

Узагальнюючи отримані науково-теоретичні положення щодо трактування змісту досліджуваних понять, пропонуємо під державним фінансовим регулю-ванням розвитку галузі культури і мистецтва розуміти скоординовану відповідно до загальнонаціональних інтересів і державної політики діяльність органів державної влади, спрямовану на створення оптимальних нормативно-правових, організаційних, адміністративних умов для ефективного функціонування системи фінансового забезпечення розвитку культури і мистецтва в Україні.

Отже, державне фінансове регулювання розвитку галузі культури і мистецтва впорядковує, організовує, спрямовує діяльність системи фінансового забезпечення галузі, а остання – через відповідні механізми реалізує функції фінансового регулювання розвитку культури.

Під поняттям «механізм фінансового регулювання розвитку культури і мистецтва» ми розуміємо методологічну сукупність взаємопов’язаних і узгоджених за цільовим спрямуванням економічних, правових, адміністративних методів, засобів, інструментів, важелів, спрямованих на формування, розподіл, використання, здійснення контролю за фінансовими потоками фондів грошових ресурсів, призначених забезпечити функціонування та розвиток культури і мистецтва в Україні. Фінансовий механізм регулювання розвитку культури представлений як процес і як методологічна сукупність. Як процес він утворюється такими процесуальними складовими:



  • мобілізація фінансових ресурсів у цільових централізованих і децентралізованих фондах, де джерелами мобілізації виступають державний та місцеві бюджети, фонди підприємств, установ та організацій, фонди соціального страхування, інші не заборонені законодавством джерела;

  • розподіл і перерозподіл фінансових ресурсів між підсистемами галузі та розпорядниками коштів;

  • надання фінансових ресурсів суб’єктам галузі культури та мистецтва;

  • здійснення фінансового контролю за цільовим використанням грошових коштів тощо [5, с. 168].

Іншою складовою механізму державного регулювання розвитку культури є методологічна сукупність правових, економічних, адміністративних методів, засобів, інструментів і важелів, специфіка застосування і зміст впливу яких визначаються цільовою спрямованістю та процесуальним етапом регулювання. Правові та адміністративні методи на всіх процесуальних етапах представлені: правовим регламентуванням, юридичними діями; адміністративним нормуванням; санкціями за порушення адміністративного законодавства. Зміст економічних методів є значно ширшим, адже він більшою мірою відображає специфіку механізму фінансового регулювання розвитку галузі, до яких на кожному етапі можна віднести:

  • етап мобілізації ресурсів – фінансове планування і прогнозування, оподаткування, інвестування, відрахування, внески, вкладення, дивіденди, пайові внески, цільові резервні фонди тощо;

  • розподіл і перерозподіл ресурсів – фінансові норми і нормативи, норми витрат в установах, норми бюджетного забезпечення, розміри дотацій, субсидій, субвенцій, ліміти бюджетного фінансування тощо;

  • надання ресурсів суб’єктам культури, стимулювання діяльності, бюджетне фінансування, бюджетні кредити, цільова програмна допомога, лізинг, пільги за податками, податкові канікули, безвідсоткові кредити, відтермінування платежів зі сплати податків, списання заборгованості, звільнення від оподаткування, оплати комунальних платежів тощо;

  • контроль за використанням – санкції за порушення податкового законодавства, санкції за нецільове використання коштів, пеня за несвоєчасні платежі, зменшення або призупинення бюджетного фінансування, вилучення до бюджету коштів, використаних не за призначенням, скасування наданих пільг.

Вітчизняний і зарубіжний досвід розвитку закладів культури дає підстави стверджувати, що національна культура може розвиватися за умови активної регулюючої ролі і підтримки держави. При цьому культурна політика реалізується не тільки через пряму державну фінансову підтримку пріоритетних напрямів культурної діяльності. Звичайно, пряме фінансування організацій культури має місце в усіх країнах, але найбільша частка припадає на нього в бюджетах європейських унітарних держав. Здійснюється воно у формі повного фінансування поточних витрат і капіталовкладень, спеціальних цільових трансфертів, а також у вигляді грантів.

Проте від повного прямого фінансування в більшості країн вже відмовилися. Цей спосіб субсидування збережений лише для деяких національних музеїв, архівів, бібліотек або для підтримки національного ефірного мовлення. Найпоширенішою формою прямої державної підтримки є гранти, які виплачуються як організаціям, так і окремим працівникам культури.

У світі накопичено значний арсенал інструментів фінансової підтримки галузей культури і мистецтва. Вибір видів, форм і методів залежить від характеру обраної моделі державного фінансування, а також від пріоритетів і завдань поточної політики. Створення умов, сприятливих для творчості, передбачає певну захищеність від прямого адміністративного втручання. Цього досягають через формування великої мережі незалежних посередників - професійних асоціацій, фондів, громадських інститутів, які самостійно вирішують питання розподілу коштів, виділених державою на розвиток культури [6, c. 54].

Багатоканальне державне фінансування, міжбюджетні і партнерські державно-приватні форми субсидування краще забезпечують надходження коштів у сферу культури, особливо в умовах хронічного дефіциту державного бюджету. Успішність державних заходів підтримки культури і мистецтва багато в чому залежить від ефективності використання потенціалу приватного спонсорства та меценатства. Державно-приватне партнерство досить широко використовують у світі як один з ефективних засобів, що сприяють розвитку різних галузей і сфер діяльності. Насамперед за допомогою державно-приватного партнерства реалізу-ються великі інфраструктурні проекти, що мають прямий стосунок до рівня соціально-економічного розвитку країни.

Отже, одним із найважливіших принципів державної політики в галузі культури є створення стимулів до пошуку позабюджетних джерел доходів, розвиток змішаних форм фінансування. Роль державного регулювання полягає у формуванні системи багатоканального фінансування культурної діяльності, залучення коштів різних урядових і корпоративних фондів, приватних інвесторів, підприємців.

Удосконалення фінансово-економічного механізму реалізації культурної політики України, на нашу думку, повинно зосереджуватися на таких основних напрямах:



  • формування бюджету на основі застосування довготривалих нормативів поточних витрат на утримання базової мережі закладів культури загальнодер-жавного та місцевого рівнів;

  • розширення господарської самостійності закладів культури, прав колективів в організації просвітницької діяльності;

  • розвиток механізмів спільного фінансування культурних проектів за рахунок бюджетів різного рівня та позабюджетних коштів, активізація меценатства і спонсорства, захист закладів культури через застосування податкового, митного та валютного протекціонізму;

  • зміцнення соціальних гарантій працівників культури, встановлення заробітної плати в установах культури відповідно до оплати праці у виробничих галузях економіки;

  • визначення економічних умов здійснення культурної діяльності (розподіл доходів, рівень концентрації надання послуг тощо).

Вузькоспеціалізовані заклади, що виконують соціально значущі функції, мають низький коефіцієнт еластичності ринкового заміщення. У зв’язку з цим в установах такого типу організація економічної моделі має ґрунтуватися на некомерційній основі. До них відносять установи естетичного виховання дітей та молоді, а також спорту, мистецтва та інших форм культурної й освітньої діяльності (наприклад, бібліотеки). Висока еластичність ринкового заміщення спостерігається в клубних закладах, великих центрах проведення дозвілля і відпочинку, інших закладах культури та естетичного виховання, а також цирках, кінотеатрах. Масштаби виконання державою своїх функцій з фінансування послуг різняться за сферами культурної діяльності, тому державна модель реалізації культурної політики може поєднуватися з ринковою і набувати змішаних форм. Диверсифікація джерел доходів формує стійку тенденцію до функціонування в перспективі багатоканальної системи фінансування культурних установ. Отож, державна культурна політика в сучасних умовах може реалізуватися в кількох напрямах і використовувати прямі та непрямі фінансові методи.

Пряме фінансово-економічне регулювання закладів культури, на нашу думку, має здійснюватися у трьох напрямах: у формі безповоротного цільового фінансування, пільгового кредитування та фінансування з позабюджетних державних фондів із закріпленими джерелами доходів. Пряме фінансування повинно передбачати: відшкодування поточних та інвестиційних витрат; цільові трансферти; субсидії на реалізацію культурних проектів; гранти установам та організаціям культури і творчим працівникам.

Здійснення непрямого фінансування має відбуватися через надання податкових пільг організаціям та особам, які займаються благодійною діяльністю, пільг з оплати комунальних послуг, орендної плати, забезпечення гарантій за кредитами. Система економічних стимулів і механізмів впровадження культурної політики сприятиме розвитку та модернізації українського культурного простору, формуванню дієвого культурно-мистецького ринку. Це створить необхідні умови для розквіту української культури, її повноправного входження у світовий культурний простір.

Для вирішення нагальних проблем у сфері культури та вирівнювання структури витрат потрібна масштабна державна цільова програма, яка б об’єднала зусилля і ресурси центральних і місцевих органів влади, бюджетні та позабюджетні кошти, дії державних і недержавних установ та організацій, спрямовані на розвиток культури і мистецтва в Україні, на повне задоволення соціокультурних потреб громадян.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал