Розділ 1 вдосконалення обліку І фінансово-кредитного механізму в аграрному секторі



Сторінка1/16
Дата конвертації08.12.2016
Розмір3.12 Mb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16
Розділ 1

ВДОСКОНАЛЕННЯ ОБЛІКУ І ФІНАНСОВО-КРЕДИТНОГО МЕХАНІЗМУ В АГРАРНОМУ СЕКТОРІ
УДК 336.276

БОРГОВА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

ЯК СКЛАДОВА ЇЇ ФІНАНСОВОЇ СТІЙКОСТІ
С. Онисько, к.е.н., Л. Синявська, к. е. н.

Львівський національний аграрний університет
Постановка проблеми. У сучасних умовах державний борг є органічною складовою фінансових систем переважної більшості країн світу. Особливого значення пріоритети та напрями боргової політики, в рамках якої здійснюється формування та обслуговування державного боргу, набувають у країнах із трансформаційною економікою, адже вони в умовах ринкових перетворень особливо гостро відчувають нестачу фінансових ресурсів для здійснення ефективних економічних реформ. Залучення державних запозичень може мати як позитивні, так і негативні наслідки. З одного боку, залучення додаткових коштів сприяє економічному зростанню та економічній активності в країні, стимулюючи споживання або інвестиції у виробництво, а з іншого – має негативний вплив, оскільки витрати на його обслуговування депресивно позначаються на економічному становищі в країні через те, що відбувається відплив ресурсів із неї.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблематика боргової безпеки держави тією чи іншою мірою була предметом дослідження таких учених, як В. Андрущенко, О. Барановський, З. Варналій, М. Єрмошенко, Г. Кучер, В. Лагутін, І. Лютий, А. Сігайов, А. Сухоруков, О. Царук та ін. Водночас недостатньо вивченими залишаються питання комплексного підходу і створення механізму управління державним боргом.

Постановка завдання. Мета нашого дослідження – з’ясування економічної природи та сутності боргової безпеки, впливу соціально-економічних чинників на державну заборгованість й на темпи економічного зростання  і рівень суспільного добробуту, визначення критеріїв боргової безпеки України, а також окреслення напрямів покращання управління державним боргом.

Виклад основного матеріалу. Фінансова безпека будь-якої держави – це такий стан бюджетної, грошово-кредитної, банківської, валютної систем та фінансових ринків, який характеризується збалансованістю, стійкістю до внутрішніх і зовнішніх негативних загроз, спроможністю забезпечити ефективне функціонування національної економічної системи та економічне зростання. Зазначена категорія у свою чергу містить такі складові: бюджетна безпека, валютна грошово-кредитна безпека, боргова безпека, безпека страхового ринку та ін.
Боргова безпека держави – певний рівень державної внутрішньої та зовнішньої заборгованості з урахуванням вартості її обслуговування й ефективності використання внутрішніх і зовнішніх запозичень та оптимального співвідношення між ними, достатній для задоволення нагальних соціально-економічних потреб, який дає змогу зберегти стійкість фінансової системи країни до внутрішніх і зовнішніх загроз, забезпечити відносну незалежність держави, зберігаючи при цьому економічну можливість країни здійснювати виплати на погашення основної суми і відсотків без загрози втратити суверенітет, одночасно підтримуючи належний рівень платоспроможності та кредитного рейтингу.

Боргова безпека країни – одна з найважливіших складових фінансової безпеки, проблеми якої є найбільш актуальними в період світової фінансової кризи. За цих обставин невідкладними стають питання щодо систематизації підходів до оцінки боргової безпеки України, законодавчого визначення поняття боргової безпеки та її складових, які на сучасному етапі не вирішені. Це у свою чергу породжує небезпеку повторення негативного досвіду державних запозичень початку 90-х років ХХ століття.

Відповідно до Бюджетного кодексу України державний борг – це загальна сума заборгованості держави, яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов’язань, включаючи боргові зобов’язання держави, що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов’язань, що виникають на підставі законодавства чи договору.

Державний борг за своєю економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами з приводу перерозподілу частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності й повернення. Тенденція до зростання державного боргу України простежується упродовж останніх років, її визначають високі валютні ризики зовнішньої заборгованості, нестабільна ситуація з рефінансуванням боргів попередніх років, а також тиск боргових виплат на державні фінанси (рис. 1).




млрд грн

Рис. 1. Динаміка державного та гарантованого державою боргу.

Узагальнюючи досвід вітчизняних та іноземних фінансових інституцій, а також напрацювання учених, які досліджували показники боргової безпеки будь-якої держави, можна виділити найбільш поширені індикатори, які відображають зміст і результативність управління державним боргом [3] (див. табл.).

Таблиця


Значення боргових індикаторів для України у 2007–2013 рр.

Індикатор

Порогові значення показників

2007 р.

2008 р.

2009 р.

2010 р.

2011 р.

2012 р.

2013 р.

Темп росту, 2013 р. до 2007 р.

Відношення сукупного об-сягу держав-ного боргу до ВВП, %

Не більше ніж 60

12,3

20,0

34,8

39,9

36,3

36,6

40,5

3,3

Рівень зовніш-ньої заборго-ваності на одну особу, дол. США

Не більше ніж 200

298,5

532,46

867,27

1185,9

1298,6

1414,8

1606,6

5,4

Відношення обсягу сукуп-них платежів з обслугову-вання зовніш-нього боргу до доходу державного бюджету, %

Не більше ніж 20

4,3

2,4

8,2

5,0

6,7

10,1

8,9

2,1

Відношення обсягу внут-рішнього бор-гу до ВВП, %

Не більше ніж 30

2,6

4,9

11,5

14,2

13,2

14,6

19,7

7,6

Відношення обсягу сукуп-них платежів з обслуговування внутрішнього боргу до доходів державного бюджету, %

Не більше ніж 25

2,0

2,0

10,4

13,1

15,1

12,1

11,2

5,6

Аналіз індикаторів стану боргової безпеки протягом 2007–2013 років свідчить про її задовільний рівень, оскільки майже всі досліджувані показники, незважаючи на їх негативну тенденцію, не перевищували порогових значень.

Винятком став лише показник зовнішньої заборгованості на одну особу, причому він у 2013 році перевищив порогове значення у понад п’ять разів і сягнув 1606,6 дол. США на середньостатистичного українця.

У новій редакції Бюджетного кодексу України встановлено граничне відношення державного і гарантованого державою боргу до ВВП на рівні 60%. Слід зазначити, що цей показник в Україні запозичено з практики ЄС, однак він не має достатнього економічного обґрунтування, оскільки в ЄС до державного боргу належить ширше коло зобов’язань, ніж в Україні, а для країн із ринками, які формуються, безпечний рівень боргу є нижчим з огляду на нерозвинутість економіки. Це підтверджують результати досліджень міжнародних фінансових організацій. За їх висновками, за останні 30 років 35% дефолтів було оголошено країнами, рівень державного боргу яких не перевищував 40% ВВП, 55% дефолтів мали місце в країнах із рівнем державного боргу до 60% ВВП [1]. Окремі дослідження, проведені в Україні, показують, що державний та гарантований державою борг у нас не повинен перевищувати 35% від ВВП [1]. Із цим перегукується також положення Меморандуму про співробітництво з МВФ, яким визначається мета зниження до 2015 року рівня державного і гарантованого державою боргу в Україні не вище, ніж 35% від ВВП [3].

З рис. 2 видно, що за досліджуваний період державний борг України наближався до критичного рівня два рази (у 1998–2001 рр. та 2009–2013 роках). У ці періоди дефолту вдалося уникнути лише за допомоги МВФ.


Рис. 2. Динаміка відношення сукупного державного боргу до ВВП.

Формування державного боргу України проходило кілька етапів. Період з 1991 р. до першої половини 1994 р. характеризується залученням до фінансування дефіциту бюджету лише прямих кредитів Національного банку та хаотичним утворенням зовнішнього боргу через надання урядових гарантій за іноземними кредитами. У 1995–1996 рр. поряд із продовженням надання зовнішніх гарантій державний борг формувався за рахунок отримання зовнішніх позик від міжнародних фінансових організацій, врегулювання заборгованості України за енергоносії, випуску ОВДП та поступового заміщення цими облігаціями прямих кредитів Національного банку України. У 1997 р. – першій половині 1998 р. – активне залучення позик як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках капіталу. Друга половина 1998–2000 рр. – вперше було здійснено низку операцій щодо реструктуризації частин внутрішнього та зовнішнього боргів України, яка дала змогу через заміну ОВДП продовжити строк повернення запозичених коштів, а також зменшити тиск виплат за ОВДП у 1998 і 1999 роках. Незважаючи на вжиті заходи, 2000–2001 рр. були піковими за борговим навантаженням. Наявність значного розриву платіжного балансу та низькі валютні резерви стали основною причиною прийняття урядом рішення щодо проведення комплексної програми реструктуризації державного зовнішнього боргу України. Успішне завершення реструктуризації комерційного боргу у квітні 2000 р. дало змогу не лише скоротити державний борг, а й зменшити загальний обсяг виплат у 2000 році. Міністерство фінансів здійснило реструктуризацію боргових зобов’язань перед НБУ. Державні цінні папери, які були випущені у 1998–2000 рр. та підлягали погашенню у 2000-2004 рр., були замінені на процентні облігації з терміном погашення упродовж 2002–2010 рр., що сприяло поліпшенню структури державного боргу та уникненню декапіталізації НБУ [2, c. 3–5]. Високі валютні ризики зовнішньої заборгованості, нестабільна ситуація з рефінансуванням боргів попередніх років, а також тиск боргових виплат на державні фінанси зберегли тенденцію до зростання боргу у 2009–2013 роках. Основною причиною росту запозичень у нашій країн є неспроможність фінансування соціальних програм і постійний дефіцит платіжного балансу країни. Вважаємо, що гранично допустимий рівень державного боргу України не повинен перевищувати 35,0% від ВВП, а його перевищення свідчить про погіршення боргової стійкості і труднощі (або взагалі неспроможність) з виконанням боргових зобов’язань.



Висновки. Для попередження виникнення боргової кризи, підвищення рівня боргової безпеки України пропонуємо особливу увагу зосередити на таких стратегічних заходах:

  • за відсутності базового Закону України «Про державний борг» організація управління державним боргом фрагментарно регламентується у різних законодавчо-нормативних актах. Спеціальний окремий державний орган з управління боргом відсутній. Ці функції покладені головним чином на департамент державного боргу у складі Міністерства фінансів України. Закон України «Про державний борг», на нашу думку, дасть змогу вдосконалити механізм здійснення державних запозичень та погашення державного боргу, створить умови для прозорості й передбачуваності для всіх економічних агентів у питаннях управління державним боргом;

  • проведення ефективної бюджетно-фіскальної політики в поєднанні з монетарною під час відповідної фази економічного циклу (спаду чи зростання) з урахуванням наслідків і методів проведення. Боргова політика має базуватися на спроможності національної економіки генерувати ресурси з погляду довгострокової перспективи. Водночас бюджетно-податкова політика повинна проводитися виважено, не переносячи тягар поточних витрат на майбутні покоління через накопичення бюджетних дефіцитів і державного боргу.

Бібліографічний список

  1. Вахненко Т. П. Зовнішні боргові зобов’язання у системі світових фінансово-економічних відносин / Т. П. Вахненко. – К. : Фенікс, 2006. – 536 с.

  2. Меморандум про економічну та фінансову політику [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://bank.gov.ua/Publication/other/ Memorandum.pdf.

  3. Наказ Міністерства економіки України «Про затвердження Методики розрахунку рівня економічної безпеки України» від 02 березня 2007 р. № 60. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.me.gov.ua.

Онисько С., Синявська Л. Боргова безпека держави як складова її фінансової стійкості

Висвітлено економічну суть державного боргу, проаналізовано його динаміку, методи погашення, вказано на необхідність його своєчасного обслуговування, що значною мірою впливає на оцінку боргової безпеки країни. Запропоновано шляхи управління державним боргом.



Ключові слова: державний борг, боргова безпека, індикатори боргової безпеки.
Onysko S., Synyavska L. Debt security of the state as part of her financial stability

The article highlights the economic substance of debt, analyzed its dynamics, methods of payment, and also highlighted the need for its timely service, which significantly affects the assessment of the debt security. The ways of debt management.



Key words: State debt, debt security, indicators of the debt security.
Онисько С., Синявская Л. Долговая безопасность государства как составляющая ее финансовой устойчивости

Рассмотрена экономическая сущность государственного долга, проанализирована его динамика, методы погашения, а также обоснована необходимость его своевременного обслуживания, что в значительной мере влияет на оценку долговой безопасности страны. Предложены пути управления государственным долгом.



Ключевые слова: государственный долг, долговая безопасность, индикаторы долговой безопасности.

УДК 657


ОРГАНІЗАЦІЯ ОБЛІКУ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ

В АСПЕКТІ ЗМІНИ ПОЛОЖЕНЬ ЗАКОНОДАВЧИХ АКТІВ
Л. Дерманська, к. е. н.

Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу
Постановка проблеми. Організація будь-якої підприємницької діяльності розпочинається з формування матеріально-технічної бази, відсутність якої робить неможливим господарювання. Саме основні засоби визначають виробничу потужність, а правильна організація обліку сприятиме контролю за їх використанням та ефективному управлінню. Однак постійні зміни й суперечливість положень нормативно-правових актів впливають на повноту та об’єктивність відображення інформації щодо основних засобів в облікових документах. З огляду на це дослідження з окресленої тематики є актуальним і необхідним для теоретико-практичного застосування.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Теоретичні та практичні аспекти організації обліку основних засобів розглянуті у працях М. Т. Білухи, Ф. Ф. Бутинця, М. Г. Чумаченка, І. М. Павлюка, М. Я. Дем’яненка, В. М. Жука, Г.Г. Кірейцева, Л. К. Сука та інших, однак все ж таки залишаються невирішеними окремі проблемні питання щодо усунення протиріч нормативно-правового регулювання зазначеного об’єкта обліку.  

Постановка завдання. Основним завданням нашого дослідження є аналіз нормативного регулювання організації обліку основних засобів та пошуку можливих шляхів її удосконалення.

Виклад основного матеріалу. Нормативно-правове регулювання обліку основних засобів в нашій державі складне й суперечливе. Зокрема законодавчі акти, що діяли протягом 2000–2010 рр., породжували суттєві розбіжності фінансового та податкового обліку. Запровадження Податкового кодексу України мало б зблизити податковий облік із бухгалтерським, в тому числі щодо основних засобів.

До набуття чинності Податкового кодексу України основоположними законодавчими документами, які регулювали фінансовий та податковий облік основних засобів, були П(С)БО 7 «Основні засоби» [7], Закони України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та «Про оподаткування прибутку підприємств» [2], які не мали методологічної єдності.

У контексті дослідження поставленої проблематики проаналізуємо та порівняємо відображення обліку основних засобів до 2011 р. і за Податковим кодексом України [6].

Зокрема до 01.04.2011 р. визначення основних засобів у П(С)БО 7 та Законі України «Про оподаткування підприємств» різнилося. По-перше, основна відмінність полягала в тому, що в законі розглядається поняття «основні фонди» замість засобів; по-друге, різнилася грошова межа віднесення до складу основних фондів об'єктів. У Податковому кодексі у свою чергу відмовилися від поняття «основні фонди» на користь «основних засобів», що свідчить про наближеність цього документа до положень бухгалтерського обліку. Крім того, в податковому законодавстві основні засоби мають вартісну межу, що становить 2500, а не 1000 гривень.

Нормами Податкового кодексу розширена класифікація основних засобів, яка тепер охоплює 16 груп замість чотирьох [4, с. 20].

За кожною групою закріплені не норми амортизації, а мінімально допустимі строки корисного використання. Останні встановлюються наказом по підприємству на момент зарахування об’єкта на баланс, їх можна переглядати у разі зміни очікуваних економічних вигод від використання об’єкта, але вони не можуть бути меншими, ніж визначено в Податковому кодексі. На жаль, немає додаткового роз’яснення щодо строків використання об’єктів, які вже в експлуатації.

Важливим моментом є застосування п’яти методів амортизації. Крім того, прямолінійний і виробничий методи дозволено застосовувати до всіх груп, а інші три методи амортизації можуть бути використані тільки для певних груп основних засобів [3, с. 19]. Амортизація нараховується за кожним об'єктом раз на місяць виходячи зі строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання (крім виробничого методу нарахування амортизації). Для визначення строку корисного використання слід брати до уваги: очікуване використання об’єкта підприємством з урахуванням його потужності; фізичний та моральний знос, що передбачається; правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші чинники [1, с. 22–23].

Крім того, основними проблемами організації обліку основних засобів у сучасних умовах є: впровадження Міжнародних стандартів фінансової звітності; відображення витрат на ремонт основних засобів; оптимізація та поліпшення первинного обліку; утворення єдиної інформаційної системи. Тому організацію обліку основних засобів слід будувати з урахуванням таких основних чинників: 1) довготривалого терміну використання об’єктів, протягом якого їх необхідно обліковувати; 2) технічно складної та багатокомпонентної будови, яку необхідно детально відображати в облікових регістрах; 3) необхідність проведення ремонтів, реконструкції, модернізації основних засобів призводить до зміни їх первісних характеристик, які потрібно своєчасно відображати в регістрах обліку [5, с. 389].

Організація обліку основних засобів повинна бути цілісною, єдиною системою взаємопов’язаних, взаємоузгоджених способів і методів обліку, які охоплюють увесь комплекс облікових процедур із виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації, тому одним з основних шляхів її удосконалення є формування наказу про облікову політику, який за вагою та обов’язковістю дотримання не поступається нормативно-правовим актам. Лаконічно і чітко сформульований перелік методів, показників та облікових принципів щодо організації обліку основних засобів сприятиме усуненню протиріч положень нормативно-правових актів.

Висновки. За результатами аналізу нормативно-правового регулювання організації обліку основних засобів можна дійти висновку, що положення Податкового кодексу України ретельно прописані в контексті гармонізації фінансового та податкового обліку, однак окремі аспекти залишаються невирішеними і потребують суттєвих доопрацювань.

Бібліографічний список


  1.  Василенко А. Амортизація в Податковому кодексі: вивчаємо нові правила / А. Василенко // Все про бухгалтерський облік. – 2011. – № 22. – С. 22–25.

  2. Про оподаткування прибутку підприємств : Закон України № 334/94-ВР від 28.12.94 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

  3. Замлинський В. А. Облік основних засобів: переосмислення принципів та завдань / В.А. Замлинський // Облік і фінанси АПК. – 2010. – №1. – С. 18–23.

  4. Кузьменко О. Основні засоби в Податковому кодексі: Складнощі переведення / О. Кузьменко // Баланс. – 2010. – № 91. – С. 20–24.

  5. Муріна Т. С. Шляхи ефективності використання основних засобів на промисловому підприємстві / Т. С. Муріна // Держава та регіони. – 2009. – № 6. – С. 387–390.

  6. Податковий кодекс України вiд 02.12.2010 № 2755-VI. [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.

  7. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затверджено наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92 [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://zakon.rada.gov.ua.


Дерманська Л. Організація обліку основних засобів в аспекті зміни положень законодавчих актів

Досліджено основні аспекти організації обліку основних засобів в напрямі зміни положень законодавчих актів. Зокрема висвітлено окремі положення Податкового кодексу, які суттєво впливають на об’єктивність їх обліку. Виділено проблемні напрями організації обліку основних засобів у сучасних умовах.



Ключові слова: основні засоби, організація обліку, облікова політика, Податковий кодекс України, фінансовий облік.
Dermanska L. Organization of fixed assets accounting in the aspect of change in the provisions of legislative acts

The basic aspects of organization of fixed assets accounting in the direction of change in the provisions of legislation are investigated. Particularly it is shown certain provisions of the Tax Code, which essentially affect the objectivity of accounting. The problematic areas of organization of fixed assets accounting under modern conditions are highlighted.



Key words: fixed assets, organization of accounting, accounting policy, the Tax Code of Ukraine, the financial accounting.
Дерманская Л. Организация учета основных средств в аспекте изменения положений законодательных актов

Исследованы основные аспекты организации учета основных средств в направлении изменения положений законодательных актов. В частности освещены отдельные положения Налогового кодекса, которые существенно влияют на объективность их учета. Выделены проблемные направления организации учета основных средств в современных условиях.



Ключевые слова: основные средства, организация учета, учетная политика, Налоговый кодекс Украины, финансовый учет.

УДК 657.6



ЕКОЛОГІЧНИЙ АУДИТ ЯК ІНСТРУМЕНТ СИСТЕМИ

ІНТЕГРОВАНОГО ІНФОРМАЦІЙНОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
Н. Костишин, к. е. н.

Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу
Постановка проблеми. Складність сучасних екологічних проблем усе більше потребує аудиторського підходу до їх дослідження. Він допоможе завчасно виявити екологічні правопорушення чи диспропорції, які виникли між господарською діяльністю аграрного підприємства та охороною природного середовища, і вжити заходи щодо їх усунення або досягнення оптимальної рівноваги економічних та екологічних інтересів. Особливого ефекту в пошуку оптимальних рішень складних природоохоронних проблем можна досягти за системного застосування екологічного аудиту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Концептуальні, методологічні, організаційно-правові засади екологічного аудиту знайшли наукове обґрунтування в працях І. Басанцова, О. Бондара, Г. Білявського Л. Гуцаленко, О. Кожухова, Р. Кулика, В. Навроцького, О. Пантелейчука, Ю. Саталкіна, М. Пилипчука, В. Шевчука Л. Юрченка та ін. Водночас однією з основних перешкод для розробки й впровадження ефективної екологічної політики сільськогосподарських підприємств є відсутність належного забезпечення керівника комплексною, достовірною та своєчасною інформацією про природоохоронну діяльність. Тому й надалі актуальними залишаються питання розробки і впровадження екологічно спрямованого менеджменту й комплексного використання екологічно орієнтованих інструментів (екоконтролінгу, екоаудиту, екоекспертизи), що забезпечують керівників відповідною інформацією для прийняття управлінських рішень.

Постановка завдання. Метою нашого дослідження є окреслення нормативно-методичних та організаційно-економічних засад застосування еколо-гічного аудиту як інструменту системи інтегрованого інформаційного забезпечення сільськогосподарських підприємств для формування екологічно сталого агроприродокористування.

Виклад основного матеріалу. За останні п’ять років у Тернопільській області однією з найважливіших проблем рослинництва є порушення хімічного та фізичного складу ґрунту, яке відтак може призвести до непридатності вирощування сільськогосподарських культур. Нарощування виробництва основних видів продукції рослинництва повинно передбачати заходи безпечного та раціонального використання хімічних і біологічних засобів захисту рослин й зменшення кількості шкідливих організмів у рослинництві з огляду на зниження небезпеки забруднення навколишнього природного середовища та сільськогосподарської продукції.

Хоча раціональне та безпечне застосування засобів захисту рослин регулюють Закони України «Про захист рослин» та «Про пестициди і агрохімікати», в області спостерігаємо перевищення норм їх використання. За 2013 р. використано 1889 т пестицидів, в тому числі інсектицидів і родентицидів – 465 т, фунгіцидів – 533 т, гербіцидів – 838 т та десикантів – 53 т, на площі 429,6 тис. га [1, с. 173]. Окрім того, є низка інших проблем:

– необхідність поліпшення мережі елітних і насінницьких господарств;

– потреба в дослідженні територій на предмет забруднення солями важких металів, пестицидами та іншими агрохімікатами;

– застарілий машинно-тракторний парк.

Комплексне вирішення зазначених проблем у ланках «держава – людина (керівник сільськогосподарського підприємства) – природа» дасть змогу поліпшити родючість ґрунтів і збільшити обсяги виробництва всіх видів аграрної продукції. З огляду на це вважаємо за доцільне у сільськогосподарських підприємствах області систематично (хоча б один раз на рік) проводити добровільний екологічний аудит діяльності свого суб’єкта господарювання або запровадити службу внутрішнього екоаудиту. Така перевірка як профілактичний захід, якщо й не убезпечить від оштрафування за порушення, то хоча б допоможе зменшити розмір санкцій, адже за 2013 р. у Тернопільській області за порушення вимог природоохоронного законодавства до адміністративної відповідальності притягнуто 133 особи та накладено штрафних санкцій на суму 13364 грн [2].

Екоаудит як інструмент управління в країнах Європейського Союзу, США, Японії опирається на законодавчо-нормативну, організаційно-методичну базу, володіє величезною інфраструктурою й забезпечений кваліфікованими кадрами.

Основним документом для регулювання діяльності підприємств щодо безпеки та охорони навколишнього природного середовища є екологічний стандарт ISO 19011 «Керівництво з аудиту систем управління якістю і/або систем управління навколишнім середовищем», затверджений Міжнародною організацією зі стандартизації. Відповідно до нього екологічний аудит – це документально оформлений систематичний процес перевірки, який передбачає збирання та об’єктивне оцінювання доказів аудиту для встановлення відповідальності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім середовищем та об’єктивного оцінювання цих доказів з метою визначення ступеня виконання критеріїв аудиту [3]. У свою чергу Міжнародна торговельна палата під екологічним аудитом розуміє систематичну, зареєстровану, періодичну та об’єктивну оцінку того, як ефективно організоване підприємництво виконує функцію захисту навколишнього середовища, а саме: посилення управління та контролю над діями, спрямованими на навколишнє середовище; оподаткування відповідно до вимог; оцінка діяльності підприємців (компаній) відповідно до нормативів і вимог [4].

Правові та організаційні засади здійснення екологічного аудиту в нашій країні регулює Закон України «Про екологічний аудит» від 24 червня 2004 року. Він націлений на підвищення екологічної обґрунтованості та ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Того самого року прийнято за національний стандарт ДСТУ IS0 19011:2003 «Настанови щодо здійснення аудитів системи управління якістю і (або) екологічного управління», який замінив стандарти ДСТУ ІSО 10011-1-97, ДСТУ ІSО 10011-2-97, ДСТУ ІSО 10011-3-97, ДСТУ ІSО 14010-97, ДСТУ ІSО 14011-97, ДСТУ ІSО 14012-97 [5]. Чинні нормативні документи формулюють суть, цілі, завдання, принципи, критерії екологічного аудиту, його об’єкти, суб’єкти, форми та сфери проведення, визначають права й обов’язки замовника і виконавця екоаудиту, особливості сертифікації останніх, розкривають деякі процедури безпосереднього проведення екологічного аудиту та ін.

Отже, останнім часом виконавча й законодавча влада України зробила певні кроки у створенні і розвитку екологічного управління та екоаудиту зокрема, проте чимало економістів звертають увагу на недосконалість чинного законодавства щодо якості об’єктів впливу, правил і процедур сертифікації систем управління навколишнім середовищем, правил і процедур проведення екологічного аудиту, акредитації відповідних органів зі сертифікації, органів з атестації аудиторів та інших експертів, пропонуючи свої шляхи вирішення зазначених проблем.

На недосконалість Закону України «Про екологічний аудит» вказують І. Басанцов та О. Пантелейчук. Адже ст. 12 обмежує коло підприємств, в яких повинен проводитися обов’язковий екологічний аудит. Натомість науковці пропонують «забезпечити обов’язковість проведення екологічного аудиту на всіх підприємствах, які становлять екологічну небезпеку, незалежно від їх форм власності; законодавчо закріпити обов’язковість виконання рекомендацій екологічного аудиту…; …розширити сферу екологічного аудиту й на об’єкти, які вже знаходяться поза сферою виробничої діяльності, але продовжують становити загрозу для навколишнього середовища…» [6, с. 43].

Такої самої думки дотримується Р. Кулик, водночас звертаючи увагу на суперечності й слабкі місця нормативного документа щодо визначення суті екологічного аудиту, нечіткого висвітлення питання його суб’єктів та недосконалості процедури сертифікації екологічних аудиторів. Ба більше, дослідник загалом ставить під сумнів доцільність прийнятого закону, який, на його думку, побудований за аналогією із Законом України «Про аудиторську діяльність». Він пропонує внести доповнення в чинний закон, вказавши на ті види аудиту, які вже входять у міжнародні класифікатори діяльності, а також ввести додаткову форму фінансової (бухгалтерської) звітності, де відображатимуться фінансові показники, які характеризують діяльність організації в екологічній сфері [7, с. 164].

Колектив авторів – О. Бондар, Г. Білявський, Ю. Саталкін, М. Пилипчук – вимагають нової редакції Закону України «Про екологічний аудит». Це, на їх думку, «дозволить гармонізувати його з принципами sustainable development, міжнародними стандартами і європейським законодавством…» [8, с. 46]. Свою увагу науковці приділяють системному підходу до розвитку екологічного аудиту в Україні, якого, вважають, можна досягти за рахунок розробки та введення низки нових нормативно-правових і нормативно-методичних документів на зразок підзаконного акта – національного стандарту «Системи екологічного управління й аудиту» зі структурними положеннями та системи адекватних регіональних, галузевих нормативних документів з екологічного аудиту зі специфічними фінансовими механізмами за принципом «забруднювач платить». Таким чином сформується механізм екологічного оцінювання, що дасть змогу забезпечити збалансований розвиток національної екологічної політики.

Для прийняття екологічно спрямованих ефективних управлінських рішень керівному персоналу необхідно володіти повною та достовірною інформацією про діяльність свого суб’єкта господарювання щодо охорони навколишнього природного середовища. Задовольнити вимоги керівників-аграріїв, на наш погляд, можна, використовуючи систему інтегрованого інформаційного забезпечення з низкою екологічних інструментів (див. рис.).


Система


інтегрованого

інформаційного

забезпечення

Екологічна експертиза

Екологічний маркетинг

Екологічний аудит

Екологічний контролінг
Екологічний облік

Екологічне планування

Екологічний аналіз

Екологічний контроль

Екологічно орієнтоване прийняття управлінських рішень
Рис. Інструменти системи інтегрованого інформаційного забезпечення екологічно орієнтованого прийняття управлінських рішень.

Такими інструментами є:



  • екологічний маркетинг – передбачає спрямування всієї діяльності підприємства аграрної сфери на формування та задоволення екологічно орієнтованого попиту, виявлення недостатнього використання маркетингових ресурсів цих підприємств з урахуванням екологічного потенціалу сільськогосподарського використання земель для отримання рослинницької і тваринницької продукції за одночасного збереження, охорони земельних ресурсів;

  • екологічна експертиза – вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та аграрних підприємств, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об’єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища та здоров’я людей, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки;

  • екологічний аудит – документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об’єкта екологічного аудиту, що охоплює збирання та об’єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи екологічного управління та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища та іншим критеріям екологічного аудиту;

  • екологічний контролінг – підсистема управління діяльністю сільськогосподарського підприємства в частині охорони навколишнього середо-вища, яка ґрунтується на інформації екологічного обліку та першочергово спрямована на екологічне планування, екологічний аналіз і контроль, реалізація яких сприяє формуванню альтернативних підходів до прийняття оптимальних екологічних управлінських рішень. Розглянемо детальніше визначення складових цієї підсистеми. Зокрема в основі екологічного планування лежить визначення варіантів можливого використання природних ресурсів та умов порівняння природних передумов розвитку сільськогосподарського підприємства і його обмежень на цій території для кожного такого суб’єкта господарювання.

Сьогодні все більше уваги приділяють поняттю «екологічний облік», єдиного визначення якому немає. Деякі зарубіжні автори розуміють його як інвентаризацію запасів природних ресурсів і фінансових витрат, які впливають на зниження якості навколишнього середовища, а також обчислення достовірного («зеленого») валового внутрішнього продукту [9, с. 7]. Інші, С. Шапигузов і Л. Шнейдман, визначають екологічний облік як систему обліку природоохоронної діяльності з чотирма складовими: облік природоохоронних ресурсів, облік екологічних зобов’язань, звітність про природоохоронну діяльність та аудит відповідної інформації [9, с. 10]. Ми ж підтримуємо думку О. Кожухової, яка екологічний облік розуміє як один з інформаційних методів і водночас функцію екологічного управління, що зазвичай асоціюється з обліком природних ресурсів, який у свою чергу визначається як збір і аналітичне сумування даних про кількість та якість наявних природних ресурсів з метою організації їх раціонального використання [10].

Стосовно поняття «екологічний контроль», то його у вітчизняній літературі здебільшого розглядають з позиції контролю державними органами з охорони навколишнього середовища за дотриманням підприємствами та організаціями норм чинного законодавства, а поняття «екологіний аналіз» як самостійну економічну категорію взагалі не розглядають, а лише як обліково-контрольну складову.

Тому екологічний контролінг узагальнює та систематизує різноманітні (планові, облікові, аналітичні, контрольні) потоки інформації, які використовує система екологічного управління та шукає для цього адекватні інструменти й механізми.

Отже, використання системи інтегрованого інформаційного забезпечення екологічно орієнтованого прийняття управлінських рішень підвищить ефективність заходів щодо зниження негативного впливу діяльності сільськогосподарських підприємств на навколишнє природне середовище, зменшить фінансові ризики, витрати на утилізацію відходів суб’єктів господарювання, а також поліпшить імідж підприємства, розширить ринки збуту для екологічно чистих товарів.



Висновки і пропозиції. Екологічні проблеми на сьогодні є домінуючими в соціально-економічному житті, а їх вирішення передусім потребує екологічно свідомого управління сільськогосподарськими підприємствами. Екологічний аудит як інструмент системи інтегрованого інформаційного забезпечення охоронної діяльності підприємства має постачати керівництву інформацію для прийняття управлінських рішень, які б гарантували існування підприємства в довгостроковій перспективі, що передбачає зниження чи запобігання екологічним ризикам.

Водночас застосування екологічного аудиту, особливо в сільськогос-подарських підприємствах, потребує подальших наукових розробок.



Бібліографічний опис

  1. Регіональна доповідь про стан навколишнього природного середовища в Тернопільській області у 2013 році / [І. Є. Бай, Н. Я. Войтович, В. М. Грібов та ін.]. – Тернопіль, 2013. – 223 с.

  2. Стан навколишнього середовища Тернопільської області [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://do.gendocs.ru/docs/index-10472.html?page=5.

  3. ISO 190011:2002 Directrices para la auditoría de los sistemas de gestión de la calidad y/o ambiental [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://prezi.com/hnjkeyn-lnpe/iso-1900112002-directrices-para-la-auditoria-de-los-sistema.

  4. Міжнародна Торгівельна палата [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.iccwbo.org.

  5. Настанови щодо здійснення аудитів системи управління якістю і (або) екологічного управління : ДСТУ IS0 19011:2003. – К. : Держспоживстандарт України, 2004. – 30 с.

  6. Басанцов І. В. Екологічний аудит в Україні: актуальність, проблемні питання та напрями удосконалення / І. В. Басанцов, О. С. Пантелейчук // Механізм регулювання економіки. – 2010. – № 1. – С. 38–46.

  7. Кулик Р. Місце і проблеми екологічного аудиту в системі аудиторської діяльності України / Р. Кулик // Галицький економічний вісник. – 2010. – № 4(29). – С. 160–165.

  8. Екологічний аудит: світовий досвід і вітчизняні реалії / О. Бондар, Г. Білявський, Ю. Саталкін, М. Пилипчук // Вісник НАН України. – 2011. – № 1. – С. 42–51.

  9. Экологический учет для предприятий // Конференция ООН по торговле и развитию : сб. докл. / [пер. с англ.]. – М. : Финансы и статистика, 1997. – 200 с.

  10. Кожухова О. С. Экологический учет и экологический контроллинг: взаимосвязь и интеграция [Электронный ресурс] / О. С. Кожухова. – Режим доступа : http://www.uecs.ru/uecs-39-392012/item/1165-2012-03-26-11-23-42.


Костишин Н. Екологічний аудит як інструмент системи інтегрованого інформаційного забезпечення

Обґрунтовано важливість використання екологічного аудиту сільськогоспо-дарськими підприємствами Тернопільської області, сформовано систему інтегрованого інформаційного забезпечення прийняття екологічно орієнтованих управлінських рішень та охарактеризовано інструменти цієї системи. Новий напрям аудиторської діяльності – екологічний аудит – є дієвим інструментом отримання керівниками повної, достовірної інформації про діяльність агропідприємства та його вплив на екологічну безпеку довкілля і людства. Основними завданнями сьогодення мають стати посилення екологічної складової сільськогосподарського землекористування, гармонізація екологічних та економічних інтересів суспільства в умовах сталого розвитку країни, тобто ведення екологічної політики як на макро-, так і на мікрорівні. Зацікавленість агроуправлінців екологічними засадами сприятиме підвищенню еколого-економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, зменшить витрати, поліпшить якість продукції. Систематичне використання екоаудиту допоможе сформувати екологічну політику суб’єктів господарювання і в результаті підвищити конкурентоспроможність виготовленої продукції, а відтак збільшити сам прибуток.



Ключові слова: інтегроване інформаційне забезпечення, екологічний аудит, екологічний контролінг, екологічний облік, екологічно орієнтоване управління, природокористування, охорона навколишнього середовища.

Kostyshyn N. Ecological audit as instrument of system of integrated informative providing

In the article it is grounded the importance of the use of ecological audit on the agricultural enterprises of the Ternopilska area, the system of the integrated informative providing of acceptance of the ecologically oriented administrative decisions is formed and description is given to the instruments of this system. New direction of accountant activity – an ecological audit is the effective instrument of acquisition of complete, reliable information by leaders about activity of agro-enterprise and the influence on ecological safety of environment and humanity. Today the increase of ecological constituent of agricultural land utilization, harmonization of ecological and economic interests of society, must become a main task, in the conditions of steady development of country, that conduct of ecological policy as on macro so on a micro level. Interest in agro-ecological principles by managers will improve environmental and economic efficiency of agricultural production, reduce costs, improve product quality. The systematic use of eco audit will help shape environmental policy of economic entities and as a result, improve the competitiveness of manufactured products and thus increase the profit itself.



Key words: integrated information providing, ecological audit, ecological controling, ecological account, the informative providing, ecologically oriented management, utilization of natural resources, guard of environment.
Костишин Н. Экологический аудит как инструмент системы интегрированного информационного обеспечения

Обоснована важность использования экологического аудита сельскохозяй-ственными предприятиями Тернопольской области, сформирована система интегриро-ванного информационного обеспечения принятия экологически ориентированных управ-ленческих решений и дана характеристика инструментов этой системы. Новое направление аудиторской деятельности – экологический аудит – действенный инструмент получения руководителями полной, достоверной информации о деятельности агропредприятия и его влиянии на экологическую безопасность окружающей среды и человечества. Сегодня главными заданиями должны быть увеличение экологической составляющей использования сельскохозяйственных земель, гармонизация экологических и экономических интересов общества в условиях устойчивого развития страны, то есть ведение экологической политики как на макро-, так и на микроуровне. Заинтересованность экологическими принципами будет способствовать повышению эколого-экономической эффективности сельскохозяйственного производства, уменьшению расходов, улучшению качества продукции. Систематическое использование экоаудита поможет сформировать экологическую политику хозяйственных субъектов и в результате улучшить конкурентоспособность продукции, а следовательно увеличить саму прибыль.



Ключевые слова: интегрированное информационное обеспечение, экологический аудит, экологический контроллинг, экологический учет, экологически ориентированное управление, охрана окружающей среды.

УДК 657.223



Фінансово-інвестиційна стратегія збільшення прибутковості вітчизняних підприємств:

податковий аспект
О. Чижишин, к. е. н.

Чортківський навчально-науковий інститут підприємництва і бізнесу
Постановка проблеми. У ринкових умовах господарювання саме від обраних напрямів здійснення фінансово-інвестиційної політики залежить ефектив-ність досягнення коротко- та довгострокових цілей підприємства. Це призводить до вироблення конкретних управлінських рішень стосовно реалізації фінансово-інвестиційних програм і збільшення їх прибутковості.

Формування позитивних результатів від впровадження фінансово-інвестиційних програм підприємства значною мірою залежить від цільового пере-орієнтування системи оподаткування, що повинно стимулювати активізацію інвес-тиційних процесів економіки України.



Аналіз останніх досліджень і публікацій. Вагомий внесок у вирішення багатьох із перелічених проблем зробили вітчизняні вчені-економісти М.І. Бондар, З.В. Задорожний, Я.Д. Крупка, О. Лайко, А.А. Пересада, О.П. Ратушна, П.Я. Хомин, однак залишилися ще питання, які потребують прискіпливішої уваги дослідників.

Постановка завдання. Наша мета – дослідити економічну сутність формування доходів підприємства в результаті впровадження фінансово-інвестиційних програм розвитку підприємства з врахуванням тенденцій впливу податкового законодавства; окреслити основоположні аспекти податкової політики держави в напрямі активізації розвитку інвестиційної діяльності підприємства.

Виклад основного матеріалу. Сучасні тенденції економічного розвитку в Україні спрямовані на інтенсифікацію методів досягнення ефективності вироб-ництва та рентабельності продукції. Господарська практика підприємств орієнто-вана на розвиток виробництва нових видів продукції, а це вимагає залучення коштів інвесторів на придбання основних засобів, нових технологій, які забезпечуватимуть раціональне використання сировини і матеріалів, підвищення якості продукції, зменшення втрат і відходів, підвищення ефективності господарювання [2, с. 121].

В умовах ринкової економіки особливої актуальності набуває подальше вивчення економічної природи витрат, доходів і фінансових результатів фінансово-інвестиційної діяльності, їх ролі в економіці підприємств. Для забезпечення безперебійного виробничого процесу, як правило, власних коштів підприємства недостатньо. Проведені дослідження показали, що в передових країнах світу (США та Євросоюзі) залучення інвестиційних ресурсів і здійснення фінансових запозичень для розвитку виробництва є звичною справою, для України ж це проблема через слабку взаємодію можливих учасників фінансово-інвестиційного процесу. Зокрема держава не забезпечує належною законодавчою базою інвесторів, які очікують лише швидких надприбутків, а безпосередньо виробники неспроможні оперативно оцінити ситуацію на ринку та власні фінансові й виробничі можливості. Тому від створення ефективної інтегрованої структури взаємозв’язку підприємств, організацій та компаній, муніципальних органів влади, державних органів управління та законотворення, належно врегульованої системи обліку та контролю за всіма етапами використання фінансово-інвестиційних ресурсів залежить розвиток виробничого сектору економіки країни загалом.

Річні обсяги доходів фінансової та інвестиційної діяльності у підприємств вітчизняної будівельної галузі станом на початок 2013 року залишаються досить низькими – на рівні 8-12% (або зовсім відсутні ) від загальних доходів на підприємствах. Така ситуація спровокована несприятливим нормативно-правовим і соціально-економічним кліматом у державі, нерозвинутим фондовим ринком, непрогнозованою та «штучно» стримуваною інфляцією, високим податковим тиском, неефективним використанням амортизаційних відрахувань і низьким рівнем трансформації заощаджень населення до інвестування. Саме з цих причин виникає необхідність дослідити вагомість неопераційних доходів у напрямі забезпечення основних виробничих потреб для продовження ефективної економічної діяльності підприємства.

Недостатнє забезпечення підприємців інвестиційними та фінансовими надходженнями зумовлює потребу у формуванні досконалого інформаційного продукту з метою уникнення або зниження економічних ризиків [1, с. 223]. Для достеменного врахування фінансово-інвестиційної складової у потенціальних можливостях підприємства стосовно нарощування обсягів виробництва продукції, зменшення її собівартості, мінімізації витрат на придбання матеріалів, правильного розрахунку потенційного прибутку підприємств необхідно використовувати достовірні дані щодо показників доходів від усіх видів діяльності підприємства.

Для реалізації своїх функцій у процесі господарювання підприємство поєднує різні види діяльності: безпосередньо виробництво продукції чи надання послуг; вкладення грошових коштів у капітальні інвестиції чи придбання або продаж цінних паперів; купівля і продаж валюти, інших оборотних і необоротних активів. За видами обліку фінансово-інвестиційних доходів поділ відбувається на дохід у фінансовому й управлінському обліку та дохід, який визнається з метою здійснення податкових розрахунків, що зумовлено веденням і складанням декларації з податку на прибуток підприємств.

Формування доходів фінансово-інвестиційної діяльності за звітний період відбувається в тому самому періоді, який виступає звітним (місяць, квартал, рік), а доходи, не отримані або заплановані і неотримані в попередньому до звітного періоді, враховуються у звітному періоді, але визнаються доходами минулого періоду. Доходи майбутнього періоду плануються на майбутній звітний період, а отримуються – у звітному.

Контрольованість вказаних доходів визначається метою і суб’єктами, для яких вони призначені. Зокрема внутрішня контрольованість необхідна для управлінського персоналу у структурі фінансового та управлінського обліку. У зовнішній теж використовуються показники фінансової та іншої звітності для користувачів кредитних установ, податкових органів, акціонерів, які не беруть участі в управлінні підприємством [4, с. 50].

Позитивний фінансовий результат залежить не лише від вмілого зниження собівартості чи інтенсивності випуску продукції, а більшою мірою саме від продуманої фінансово-інвестиційної політики підприємства щодо отриманих кредитних послуг, інвестування, зниження ризику виникнення надзвичайних витрат чи втрат. Прибуток є індикатором ефективності всіх аспектів діяльності підприємства, тому дає поштовх до залучення нових інвесторів чи позитивного рішення щодо отримання кредиту у фінансовій установі. Саме від детального дослідження показників прибутковості залежатиме подальша діяльність підприємства.

Із набуттям чинності Подакового кодексу України прибуток підприємств до оподаткування стали визначати як різницю між доходами і витратами. Амортизація необоротних активів виробничого призначення є складовою витрат. Доходи і витрати в Податковому кодексі переважно формуються відповідно до вимог П(С)БО [6, с. 73]. І це не випадково, оскільки різні соціальні групи (власники, працівники, кредитори, інвестори) по-різному оцінюють ті чи інші об’єкти обліку, тому неминучі неоднакові методологічні підходи до визначення фінансових результатів. Саме від правильно чи неправильно вибраної методики розрахунку фінансових результатів, у тому числі прибутку, залежить розмір сплачених податків, відрахувань у фонди, на виплату дивідендів. Для цього податкова політика повинна бути переорієнтована з фіскального на регуляторне спрямування й сприяти активному залученню інвестицій в ті сектори економіки, які є стратегічно важливими для сьогоднішнього та майбутнього забезпечення добро-буту суспільства [3, с. 10 ].

Висновки. Для визначення фінансового результату користуються різними методиками розрахунку, основними з яких є економічний і бухгалтерський підходи, у зв’язку з чим часто виникають розбіжності. Вважаємо, що необхідно прийняти єдину методику розрахунку, яку слід запровадити на законодавчому рівні. Вона дасть змогу стабілізувати методологію бухгалтерського обліку на підприємствах і спростити розрахунок податку на прибуток.

У практиці зарубіжних систем обліку розмір отримуваного прибутку вважається відображенням ефективності використання власного чи вкладеного капіталу і його приросту протягом певного часу. Крім того, вагомого значення набувають швидкість повернення вкладених оборотних і необоротних коштів та інтенсивність повернення вкладеного капіталу і можливостей його зростання. Враховуючи цей досвід, вважаємо, що і в наших економічних умовах за сприят-ливого нормативно-правового та податкового клімату слід інтенсифікувати відтворення капіталу за рахунок зростання ресурсного забезпечення інвестиційного процесу. З огляду на це саме державна податкова політика є потужним регулю-ючим механізмом, що спроможний спрямувати пріоритетність стратегічного розміщення капіталу в певних галузях економіки, а саме:

1. Надання перспективних пільг за довгострокового інвестування бізнес-проектів;

2. Диференційований підхід до оподаткування у стратегічно важливих секторах економіки, проте з низьким рівнем рентабельності;

3. Стримування вітчизняних інвесторів і зацікавлення іноземних привабливими напрямами оподаткування бізнесу у разі залучення капіталу в розвиток пріоритетних сфер економіки України.

Водночас саме врахування витрат на сплату податків не належить до тих, що впливають на розмір економічного прибутку і враховуються в розрахунку фінансового результату, спонукає до визначення чистого прибутку від усіх видів витрат, у тому числі й витрат на сплату податків. Це у свою чергу дає змогу уникнути впливу невідповідності доходів і витрат різних звітних періодів у визначенні прибутку.



Бібліографічний список

  1. Бондар М. І. Інвестиції та джерела фінансування інвестиційних ресурсів / М. І. Бондар // Фінанси, облік і аудит : наук. зб. / відп. ред. А. М. Мороз. – К : КНЕУ, 2010. – Вип. 15. – С. 220–227.

  2. Крупка Я. Д. Принципи обліку та розкриття інформації щодо інвестиційних процесів / Я. Д. Крупка // Стан і перспективи розвитку обліково-інформаційної системи в Україні : матеріали ІІ Міжнар. наук.-прак. конф. – Тернопіль, 2012. – С. 121–123.

  3. Лайко О. Перспективи впровадження концепції інвестиційно-орієнтованого оподаткуваня в Україні / О. Лайко // Економіст. – 2013. – № 4. – С. 9–12.

  4. Плахтій Т. Ф. Об’єкти обліку розрахунків за податками відповідно до бухгалтерського та податкового законодавства / Т. Ф. Плахтій // Облік і фінанси АПК. – 2012. – № 1. – С.46–52.

  5. Податковий кодекс України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI [Електронний ресурс]. – Режим доступу : http: // www. rada. gov.ua.

  6. Ратушна О. П. Обліково-аналітичне забезпечення аналізу результатів діяльності / О. П. Ратушна // Облік і фінанси АПК. – 2012. – № 1. – С. 72–77.


Чижишин О. Фінансово-інвестиційна стратегія збільшення прибутковості вітчизняних підприємств: податковий аспект

Запропоновано дослідити економічну сутність формування доходів підприємства в результаті впровадження фінансово-інвестиційних програм розвитку підприємства. Пропозиція обґрунтована з огляду на сучасний економічний стан держави та можливості підприємств із врахування тенденцій і впливу податкового законодавства. Висвітлено основні проблеми, які стримують розвиток фінансово-інвестиційного «буму» серед вітчизняних підприємців. До основних проблем, що стримують інтерес до інвестування, належить неузгодженість облікової, податкової та нормативно-правової складових з боку державних інституцій та, як наслідок, незацікавленість з боку інвесторів. Як результат сформовано основоположні напрями активізації інвестиційної діяльності з врегулюванням впливу податкових навантажень на різні спектри економічної діяльності підприємств.



Ключові слова: інвестиція, фінансування, облік, дохід, фінансовий результат, податкова система.
Chyzhyshyn O. Financial and investment strategy of profitability increase of domestic enterprises: tax issues

In the article it is proposed to investigate the economic substance of income of the enterprise as a result of the financial and investment programs of the company. This proposal is justified in view of the current economic state of the state enterprises and the possibility of taking into account trends and the impact of tax laws. The basic problems that hinder the development of financial and investment "boom" in the midst of domestic entrepreneurs. The main problems that hinder the interest in investing are inconsistency in accounting, tax and legal side of the state institutions and the consequent lack of interest on the part of investors. As a result, it is formed the basic directions of intensification of investment activity of enterprises of Ukraine with tax impact loads on the different spectrum of economic activity.



Key words: investment, finance, accounting, revenue, financial results, the tax system.
Чижишин О. Финансово-инвестиционная стратегия увеличения прибыль-ности отечественных предприятий: налоговый аспект

Предложено исследовать экономическую сущность формирования доходов предприятия в результате внедрения финансово-инвестиционных программ развития предприятия. Предложение обосновано с учетом современного экономического положения государства и возможностей предприятий, исходя из тенденций и влияния налогового законодательства. Отражено основные проблемы, которые сдерживают развитие финансово-инвестиционного «бума» среди отечественных предпринимателей. К основным проблемам, которые сдерживают интерес к инвестированию, отнесены несогласованность учетной, налоговой и нормативно-правовой составляющей со стороны государственных институций и, как следствие, незаинтересованность со стороны инвесторов. Как результат сформированы основополагающие направления активизации инвестиционной деятельности с урегулированием влияния налоговых нагрузок на разные спектры экономической деятельности предприятий.



Ключевые слова: инвестиция, финансирование, учет, доход, финансовый результат, налоговая система.

УДК 657.411




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   16


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал