Розділ 1 теоретичні аспекти проблеми агресивної поведінки піділтків та її профілактики у закладах освіти



Скачати 457.22 Kb.
Сторінка1/2
Дата конвертації08.01.2017
Розмір457.22 Kb.
  1   2

Соціально-педагогічна профілактика агресивної поведінки підлітків у закладах освіти




ЗМІСТ
ВСТУП …………………………………………………………………..........3
РОЗДІЛ 1

теоретичні аспекти проблеми агресивної поведінки піділтків та її профілактики у закладах освіти……………………………………………………………………………...5

1.1. Соціально-психологічні якості підлітка з агресивною поведінкою….5

1.2. Соціально-педагогічна профілактика агресивної поведінки у підлітків……………………………………………………………………………..10



РОЗДІЛ 2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ профілактики агресивної поведінки у підлітків…………………………………..13

2.1. Методика та аналіз результатів дослідження рівня прояву агресивності у підлітків……………………………………………………………13

2.2. Напрямки соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки серед підлітків у закладах освіти…………………………18

2.3. Профілактика агресивної поведінки у підлітків засобами психологічного тренінгу……………………………………………………….......25


Висновки…………………………………………………………….......28
Список використаних джерел………………………...........31
ДОДАТКИ……………………………………………………………….....35

Додаток А. ……………………………………….…………………............35

Додаток Б. …………………………………………………………………..36
ВСТУП
Актуальність теми. Формування особистості в підлітковому віці – процес складний і суперечливий, який у нинішніх умовах розвитку нашого суспільства ще більше ускладнюється. Сам підлітковий період сприятливий для прояву відхилень від норм, у тому числі і в поведінці. Це створює певну соціальну проблему: зростає кількість правопорушень і злочинів, що вчиняється підлітками, поширюється рання алкоголізація, наркоманія, проституція, підвищується агресивність, жорстокість дітей і підлітків, набувають масовості такі явища, як втечі з дому, бродяжництво.

Аналіз сучасних літературних джерел у галузі соціальної педагогіки показав, що проблему агресивної поведінки та її профілактики серед дітей та підлітків досліджували багато науковців, такі як: О. Безпалько, І. Бєлінська, Т. Василькова, М. Галагузова, Н. Грінченко, Н. Заверико, І. Звєрєва, С. Зінченко, А. Капська, Н. Квітковська, Л. Коваль, М. Ковальчук, Т. Малихіна, В. Оржеховська, Р. Охрімчук, А. Платонова, М. Фіцула, С. Харченко, Є. Холостова, Л. Яковлєва та ін.

Отже, недостатня наукова розробленість проблеми профілактики агресивної поведінки, необхідність її глибокого й послідовного вирішення на рівні соціально-педагогічної теорії та практики зумовили вибір теми дослідження: “Соціально-педагогічна профілактика агресивної поведінки підлітків в закладах освіти”.

Мета дослідження: здійснити аналіз змісту соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки підлітків у закладах освіти.

Відповідно до мети дослідження було визначено такі завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз проблеми агресивної поведінки підлітків та її профілактики у закладах освіти.

2. Провести експериментальне дослідження рівня прояву агресивності у підлітків.

3. Систематизувати напрямки соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки серед підлітків у закладах освіти.

4. Розробити психологічний тренінг з профілактики агресивної поведінки у підлітків.



Об’єкт дослідження: агресивна поведінка підлітків.

Предмет дослідження: соціально-педагогічна профілактика агресивної поведінки підлітків в закладах освіти.

Методи дослідження: теоретичний аналіз психолого-педагогічних літературних джерел з проблеми дослідження, спостереження, бесіда, процедури якісної та кількісної обробки емпіричних даних.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що проведено експериментальне вивчення профілактики агресивної поведінки у підлітків, що включає дослідження рівня прояву агресивності у підлітків та напрямків соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки серед підлітків у закладах освіти.

Розроблений психологічний тренінг з профілактики агресивної поведінки у підлітків можна використовувати у роботі соціального педагога загальноосвітніх закладах.

Експериментальне дослідження проводилось на базі Калуської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3. Дослідженням було охоплено 24 підлітків, що навчаються в дев’ятому класі.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел.

Апробація результатів нашого дослідження здійснювалась на Міжнародному науково-практичному інтернет-конгресі педагогів та психологів “New trends of global scientific ideas. 2016”, що проходив 10 березня 2016 року у м. Женева (Швейцарія) і представлена у науковій статті на тему: “Особливості соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки у підлітків”.



РОЗДІЛ 1

теоретичні аспекти проблеми агресивної поведінки піділтків та її профілактики у закладах освіти
1.1. Соціально-психологічні якості підлітка з агресивною поведінкою
На думку багатьох дослідників (Л. Долинська, З Огороднійчук, О. Скрипченко та ін.), одним з найважчих періодів онтогенезу людини є підлітковий вік. В цей період не тільки відбувається перебудова вже складених психологічних структур, але й виникають новоутворення, закладаються основи свідомої поведінки, вимальовується загальна направленість уявлень та соціальних установок.

Підлітковий період онтогенезу – це гостропротікаючий перехід від дитинства до дорослості, де гостро переплітаються суперечливі тенденції розвитку [39, с. 118]. Цей віковий період часто характеризується саме проявами агресивної поведінки.

Агресивність, за визначенням І. Кона – це психічне явище, яке знаходить своє вираження у прагненні до насильницьких дій у міжособистісних стосунках. Агресія може проявлятися як ситуативний короткочасний психічний процес чи стан, але може бути властивістю особистості чи навіть рисою характеру [22].

Т. Смірнова розглядає агресивність як короткочасний емоційний стан чи риса характеру людини. Вона проявляється в гніві, злості, діях проти інших людей, якщо вони, заважають задовольняти потреби чи досягати певної мети [41].

У психологічному словнику агресія тлумачиться як цілеспрямована індивідуальна чи колективна поведінка або дія з метою нанесення фізичної або психічної шкоди іншій людині чи групі людей аж до її знищення [35].

Сутність усіх визначень, наведених нами, полягає у спрямуванні дій однієї людини проти іншої (інших) з метою нанести їй шкоду.

Рівні агресивності визначаються тим, які цінності (культурні, моральні тощо) засвоїла дитина в процесі соціалізації, наскільки активно її орієнтували значущі дорослі на культурно-соціальні норми, з яких найважливішими є норма соціальної відповідальності і норма відплати за акти агресивності. Важливу роль у формуванні форм та рівнів агресії відіграють ситуативні перемінні (інтерпретація намірів оточуючих, можливість отримання зворотного зв’язку, провокуючий вплив зброї і т.п.) [2; 5; 23; 31; 47].

Р. Охрімчук зазначає на тому, що агресія може спрямовуватись суб’єктом на самого себе – аутоагресія (суїцидальна поведінка). У деяких випадках прояви агресії і аутоагресії свідчать про розвиток патопсихологічних змін у структурі особистості чи психічного захворювання (збудлива психопатія, параноя, епілепсія і ін.). Для самоконтролю і стримування агресивних дій і вчинків необхідний розвиток у людини здатності співчувати, співпереживати, ідентифікації, децентрації як основи позитивного ставлення до інших людей та прагнення їх зрозуміти, формувати уявлення про людини як унікальну і неповторну цінність [31].

Агресивна поведінка – це одна з форм реагування на різні несприятливі у фізичному і психічному сенсі життєві ситуації, що спричиняють стрес, фрустрацію та інші стани. Супроводжується емоційними станами гніву, ненависті, ворожості [3].

Агресивна поведінка може варіювати за ознаками, рівнями інтенсивності і формами-прояву: від демонстрації неприязні і недоброзичливості до словесних образ (“вербальна агресія”) і застосування грубої фізичної сили (“фізична агресія”).



Формами вербальної (словесної) агресії є: обзивання, настирні скарги, зухвалість по відношенню до дорослих або однолітків, висміювання, колючі зауваження з метою викликати в іншої людини неприємні емоції.

Формами невербальної агресії є фізична й нефізична. Агресія фізична – це безпосереднє спричинення болю іншим людям, що більше притаманна хлопчикам, має два варіанти. Перший – це псування оточуючих предметів, а другий – це спричинення болю за допомогою фізичного нападу (різного роду удари, штовхання, підніжки, щипання, кусання, дряпання, викручування рук, паплюження, удари різними предметами тощо) [47].

В навчально-виховній діяльності особливо важливим є розуміння походження конкретних проявів агресивної поведінки. Необхідно визначити її місце в загальній структурі індивідуальної та колективної діяльності, виявити, чи є агресивний акт неадекватною захисною реакцією людини, наслідком афекту, чи агресивна поведінка набуває самостійної мети і сенсу, перетворюючись в індивідуальну чи колективну діяльність (девіантна поведінка) [12].

У психологічній науці існує багато варіантів пояснення агресивної поведінки. В. Мухіна вважає, що схильність до агресивної поведінки – це один із основних інстинктів природи людини. Причинами виникнення агресивної поведінки чи стану можуть бути: невдача, конфлікт, обман, прагнення до самоствердження. Як ситуативний стан агресивність частіше всього виникає у грубих, нестриманих, малокультурних людей. Але стан агресивності може виникнути й у вольової, вихованої, культурної людини, якщо зачіпається її честь [27].

У соціально-психологічному плані має значення сумація агресивної поведінки окремих особистостей, перетворення між особистісної агресії в міжгрупову в рамках масових явищ (заколот, політичні демонстрації з агресивним руйнуванням магазинів, пам’ятників і т.п.) [24].

Деякі вчені (В. Афанасьєва, Т. Гурлєва, В. Моргун, К. Сєдих та ін.) вважають, що за страхами і агресією дітей стоїть, як правило, конфлікт у міжособистісних стосунках, конфлікт між культурою страху і культурою сорому. Культура страху, за допомогою якої контролювалась поведінка людей і дітей у державі тоталітарного режиму, фактично зруйнована, а культура сорому ще не народилась. В зазорі між культурою страху і культурою сорому з’явилась агресія, яка штовхає дітей, підлітків і молодь до насильства і жорстокості [4; 15; 26].

В сучасній психології показано, що людина не народжується егоїстом чи альтруїстом, скромною чи хвалькуватою. Вона такою стає. Лише в процесі розвитку людини як особистості виникають як соціально корисні, так і соціально негативні риси. В цьому переконує практика вітчизняної школи. Так, вже досвід А.С. Макаренка у формуванні моральної сфери особистості важких підлітків показав, що ні склад, ні специфічні якості фактів соціальної поведінки не визначаються “вродженими механізмами”, що “ніяких природних важких характеристик нема” [6].

Підліток бажає уваги, розуміння, довіри дорослих. Він прагне грати певну соціальну роль не тільки серед однолітків, але й серед старших. В дорослому ж середовищі вкорінилась позиція, що перешкоджає розвиткові соціальної активності підлітка – він дитина і повинен слухатись. В результаті між дорослими і підлітками росте психологічний бар’єр, намагаючись подолати який, багато підлітків вдаються до агресивних форм поведінки [23].

На думку Т. Ілляшенко, Н. Платонової, О. Полякової, І. Токарь та ін. прослідкувати причини виникнення агресії можна також і в сучасній сім’ї. Атмосфера, що панує в домі, має величезний вплив на розвиток дитини. Якщо атмосфера вдома наповнена дружелюбністю, взаємною любов’ю та злагодою, дитина одержує правильний зразок поведінки, а порушення в сім’ї міжособистісних відносин може призвести до формування небажаної поведінки. Відсутність ніжності, любові, позитивних прикладів породжує в них стан ворожості, а іноді й агресії. Виховання, що характеризується жорстокістю, відсутністю милосердя, неприйняттям дитини як особи та високим рівнем контролю над її поведінкою, значною мірою сприяє формуванню агресії. Особливу роль також відіграє стиль виховання, якому притаманні ігнорування, нехтування, коли батьки майже зовсім не цікавляться дитиною, її досягненнями у школі, захопленнями, компанією, планами або амбіціями, не проявляють до неї любові, але при цьому дають максимум свободи [1; 9; 20; 46].

Т. Тітаренко зазначає на тому, що часто місцем виникнення агресивних реакцій є школа. Дитина, потрапляючи у шкільне середовище, піддається дії певних норм, що регулюють поведінку учнів. Вона повинна привести себе у відповідність із поставленими перед нею новими вимогами та завданнями, установити контакти не тільки з однолітками, а й з учителями та іншими працівниками школи. Іншою причиною агресії є неуспішність. Учень, який одержує погані оцінки, якого постійно лають і критикують, починає демонструвати небажану поведінку, що посилюється все більше. Використовуючи різні захисні механізми, він стає агресивним по відношенню до тих дітей, яких хвалять, тому у формуванні правильних відносин між учнями й дорослими дуже важлива роль учителя [45].

Аналізуючи агресивність як властивість особистості, дослідниками (А. Ангервакс, І. Баєва, О. Верєтіна та ін.) були виведені певні діагностичні критерії, що дозволяють говорити про наявність даної властивості у підлітка в тій чи іншій мірі. Наприклад: погрожують іншим людям (вербально, поглядом, жестом); ініціюють фізичні бійки; використовують в бійці предмети, які можуть поранити; фізично жорстокі по відношенню до інших людей; крадіжки по відношенню до людини, яка не подобається; навмисне псування майна; шантаж, вимагання; відсутність вдома вночі без дозволу дорослих; втечі з дому; не ходить до школи або вигнали зі школи [2].

Л. Семенюк виділяє ряд характерологічних особливостей агресивних підлітків: сприймають велике коло ситуацій як загрозу по відношенню до себе; занадто чутливі до негативного ставлення до себе; заздалегідь налаштовані на негативне сприйняття себе іншими; не оцінюють власну агресію як агресивну поведінку; завжди звинувачують інших у власній деструктивній поведінці; відсутнє відчуття вини за заподіяну ним шкоду; схильні не брати на себе відповідальність за свої вчинки; мають обмежений набір реакцій на проблемну ситуацію; низький рівень емпатії; слаборозвинений контроль над своїми емоціями; бояться непередбачуваності в поведінці батьків; мають неврологічні недоліки: нестійка, розсіяна увага, слабка оперативна пам’ять, нестійке запам’ятовування; не вміють прогнозувати наслідки своїх дій; позитивно відносяться до агресії, так як через агресію отримують почуття власної значимості і сили. Як правило агресивні діти ще мають високий рівень особистісної тривожності; мають неадекватну самооцінку (частіше низьку); відчувають себе непотрібними [38].

Схильність до агресивної поведінки найчастіше характеризує підлітків як групу загостреного ризику і є одним із показників вікової деформації характеру, особливо деяких типів його акцентуації. Підліткова агресія може нести шкоду не тільки для самого підлітка, а й для оточуючих, тому профілактика агресивної поведінки є невід’ємною складовою соціально-педагогічної діяльності соціального педагога в школі.


1.2. Особливості соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки у підлітками
Зростання агресивних тенденцій у підлітковому середовищі відображає одну з найгостріших соціальних проблем нашого суспільства. Сьогоднішня реальність змушує соціальних педагогів і психологів по-новому поглянути на проблему агресії в суспільстві, оскільки агресивна поведінка в наші дні скоріше буденність, ніж виняток.

Оскільки освітній заклад є одним із провідних інститутів соціалізації особистості, то функцію соціально-педагогічної профілактики негативних явищ (в тому числі і агресивної поведінки) суспільство покладає саме на неї.



Профілактика це система заходів, розроблених з метою попередження виникнення та розвитку будь-яких відхилень у розвитку, навчанні, вихованні особистості [36, c. 47].

На думку А. Капської, профілактична діяльність, зазвичай, будується на комплексній основі, і забезпечується спільними зусиллями соціальних працівників, вихователів, вчителів, психологів, медиків, працівників правоохоронних органів. Проте попри всі зусилля, саме профілактика є найбільш вразливим місцем [43].



Соціально-педагогічна профілактика різновид професійної діяльності, яка спрямована на створення сприятливих умов соціалізації, всебічного розвитку особистості, задоволення її соціокультурних потреб або відновлення соціально схвалених способів життєдіяльності людини [40, c. 265].

В. Афанасьєва метою соціально-педагогічної профілактики виділяє успішну соціалізацію підлітків на основі усунення (мінімізації) проявів агресивної поведінки. За змістом соціально-педагогічну профілактику агресивної поведінки дослідник поділяє на первинну, вторинну, третинну; за функціями – діагностичну, реабілітаційну, координуючу, прогностичну; за рівнями – організаційно-структурну й соціально-педагогічну.



Первинна профілактика – система заходів запобігання виникнення і впливу чинників ризику. Метою для методичного забезпечення первинної профілактичної допомоги доцільно організувати навчальні семінари для вчителів, шкільних психологів, соціальних педагогів освітніх закладів, соціальних працівників із форм попередження агресивної поведінки у дітей та підлітків.

Вторинна профілактика – комплекс заходів, вкладених в усунення виражених чинників ризику, які за певних умов (стрес, ослаблення імунітету, надмірні навантаження на будь-які інші функціональні системи організму) можуть призвести до виникнення, загострення і рецидиву явища.

Досліджуючи третинну, або медичну профілактику В. Афанасьєва вказує на тому, що дана профілактика направлена на попередження прогресування агресії, переходу її в важчу стадію, попередження загострень і ускладнень, а також зниження рівня інвалідності та смертності [5].

В контексті соціально-педагогічної профілактики в загальноосвітньому навчальному закладі доцільно говорити про здійснення первинної і вторинної профілактики агресивної поведінки. З цією метою здійснюються профілактичні заходи, впроваджуються профілактичні програми та використовуються різноманітні форми та методи роботи з підлітками, схильними до проявів агресивної поведінки [3; 17; 30; 31; 38; 44].

Ефективність системи соціально-педагогічної профілактики агресивної поведінки підлітків В. Афанасьєвою визначено на рівні роботи з соціальними педагогами, батьками й підлітками за розробленими нами трьома критеріями [4]:



1) професійна готовність педагогів до соціально-педагогічної профілактики, зокрема це: власне усвідомлення відповідальності за проведення профілактичної роботи, готовність до активної співпраці з батьками, прояв ініціативи у розробці та впровадженні профілактичних занять, налагодження співпраці з інститутами соціалізації підлітків;

2) соціально-педагогічна обізнаність та активність батьків у питаннях профілактики агресивної поведінки в умовах сімейного виховання, зокрема це: оволодіння батьками інформацією щодо профілактики девіантної поведінки у власних дітей в умовах родинного виховання, достатнє отримання у освітніх закладах інформації щодо профілактики девіантної поведінки й достатнє усвідомлення власної відповідальності за виховання дітей;

3) усвідомленість підлітками шкоди агресивної поведінки та зниження рівня її прояву.

Як зазначає Т. Журавель, окремі заходи будуть малоефективними, тому доцільніше використовувати саме комплексні профілактичні програми, які дозволять здійснювати соціально-педагогічну профілактику агресивної поведінки підлітків у закладах освіти системно, безперервно, і без відриву від навчально-виховного процесу [16].


РОЗДІЛ 2

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ профілактики агресивної поведінки у підлітків
2.1. Методика та аналіз результатів дослідження рівня прояву агресивності у підлітків
На етапі експериментального дослідження, ми поставили за мету дослідити рівень прояву агресивності у підлітків за методикою А. Басса – А. Дарки, яка складається з 75 тверджень [37].

Після обробки результатів методика А. Басса – А. Дарки дозволяє оцінити рівень різних форм агресивної поведінки у підлітків: фізична агресія (використання власної фізичної сили проти інших), непряма агресія (обхідним шляхом спрямована на іншу особу або ні на кого не спрямована), схильність до роздратування (готовність до прояву негативних почуттів при найменшому порушенні: запальність, грубість), негативізм (опозиційна манера у поведінці від пасивного опору до активної боротьби проти сталих звичаїв та законів), образа (заздрість і ненависть до оточуючих за дійсні та вигадані дії), підозрілість (в діапазоні від недовіри і обережності по відношенню до людей до переконання в тому, що інші люди планують нанести тобі шкоду), вербальна агресія (вираз негативних почуттів, як через форму, так і через зміст словесних відповідей), відчуття провини (висловлює можливе переконання суб’єкта в тому, що він є поганою людиною, що від нього надходить зло, а також ним відчуваються докори сумління).

За методикою А. Басса – А. Дарки, підліткам пропонуються 75 тверджень. Відповіді оцінюються за восьмизазначною шкалою. Нормою агресивності є величина її індексу, що дорівнює 21 + - 4, а ворожості 6,5 + - 3. При цьому звертається увага на можливість досягнення певної величини, що показує ступінь прояву агресивності.

При складанні опитувальника використовуються принципи:



  • питання може відноситися тільки до однієї форми агресії;

  • питання формулюються таким чином, щоб найбільшою мірою послабити вплив суспільного схвалення відповіді на питання.

Відповіді оцінюються за наступною шкалою:

  • фізична агресія: “Так” = 1, “Ні” = 0: 1, 25, 31, 41, 48, 55, 62, 68. “Ні” = 1, “Так” = 0: 9, 7.

  • непряма агресія: “Так” = 1, “Ні” = 0: 2, 10, 18, 34, 42, 56, 63. “Ні” = 1, “так” = 0: 26, 49.

  • роздратування: “Так” = 1, “Ні” = 0: 3, 19, 27, 43, 50, 57, 64, 72. “Ні” = 1, “Ні” = 0: 11, 35, 69.

  • негативізм: “Так” = 1, “Ні” = 0: 4, 12, 20, 28. “Ні” = 1, “Ні” = 0: 36.

  • образа: “Так” = 1, “Ні” = 0: 5,13, 21, 29, 37, 44, 51, 58.

  • підозрілість: “Так” = 1, “ні” = 0: 6, 14, 22, 30, 38, 45, 52, 59. “Ні” = 1, “Ні” = 0: 33, 66, 74, 75.

  • вербальна агресія: “Так” = 1, “Ні” = 0: 7, 15, 23, 31, 46, 53, 60, 71, 73. “Ні” = 1, “Ні” = 0: 33, 66, 74, 75.

  • почуття провини: “Так” = 1, “Ні” = 0: 8, 16, 24, 32, 40, 47, 54, 61, 67.

Індекс ворожості включає в себе 5 і 6 шкали, а індекс агресивності (як прямої, так і мотиваційної) включає в себе шкали 1, 3, 7.

Інструкція до тесту.

Тест складається з ряду тверджень, що стосуються деяких життєвих ситуацій. Якщо Ви згідні з твердженням, то дайте відповідь “Так”, в іншому випадку – відповідь “Ні”.

Свою відповідь зафіксуйте у протоколі дослідження, поставивши хрестик у клітинку, що відповідає номеру судження. Відповіді необхідно дати на всі запитання. Бланк протоколу визначення рівня прояву агресивності у підлітків за методикою А. Басса – А. Дарки подано у додатку А.

Успішність дослідження багато у чому залежить від того, наскільки уважно виконується завдання. Ні в якому разі не слід прагнути своїми відповідями, справити на когось краще враження, так як жодна відповідь не оцінюється як хороша чи погана. Не слід довго роздумувати над кожним запитанням. Постарайтеся якомога швидше вирішити, яка з двох відповідей здається Вам прийнятною.

Дана методика дозволяє охопити всі компоненти агресивної поведінки, а також є зручною в роботі, так як є зрозумілою для дітей підліткового віку.

Експериментальне дослідження ми проводили на базі Калуської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 3. Дослідженням було охоплено 24 підлітків (14 дівчаток та 10 хлопчиків), що навчаються в дев’ятому класі.

Перед процедурою опитування усі школярі були проінформовані про мету та тематику дослідження. Також підлітки отримали інструкцію щодо вимог проходження методики та бланки для відповідей. Проведення всього опитування зайняло два уроки, тобто півтори години.

Зібрані дані щодо визначення рівня прояву агресивності у підлітків за методикою А. Басса – А. Дарки подано у таблиці 2.1.

Результати дослідження рівня прояву агресивності у підлітків за методикою А. Басса – А. Дарки показують, що:

1) рівень фізичної агресії у хлопців вищий в середньому, ніж у дівчат, але, нажаль рівень вербальної агресії високий у представників обох статей;

2) роздратування у підлітків є звичною формою висловлювання невдоволення;

3) загальний рівень агресивності у підлітків досить великий: у 35% досліджуваних було виявлено завищений рівень;

4) рівень мотиваційної агресії завищений у 31% учнів, а загальний рівень ворожості – у 72% дітей – тобто більшості.

Такі показники є цілком очікуваними серед обраної вибірки, але досить печальними. Тож, наше дослідження доводить, що у підлітковому віці є характерними різні прояви агресії.

Порівняльна характеристика показників агресивної поведінки хлопців та дівчат показано на рисунку 2.1.
З рисунка 2.1. помітно, що порівняльна характеристика показників агресивної поведінки хлопців та дівчат має такий вигляд:

Дівчата: загальна агресивність – 28 %; мотиваційна агресивність – 28%; ворожість – 78 %.

Хлопці: загальна агресивність – 40%; мотиваційна агресивність – 33%; ворожість – 66%.

Тобто в цілому хлопці більше схильні до агресивності. Ворожість, яку багато вчених виділяє як окреме явище, більш виражене у дівчат.

Таким чином, дослідити рівень прояву агресивності у підлітків можливо за методикою А. Басса – А. Дарки, яка дозволяє охопити всі компоненти агресивної поведінки, а також є зручною в роботі, так як є зрозумілою для дітей підліткового віку.

2.2. Напрямки соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки серед підлітків у закладах освіти
Здійснивши експериментальне дослідження рівня прояву агресивності у підлітків, яке підтвердило те, що у підлітковому віці є характерними різні прояви агресії, ми вважаємо за доцільне систематизувати напрямки соціально-педагогічної роботи з підлітками з агресивною поведінкою у закладах освіти.

На нашу думку, соціально-педагогічну роботу з профілактики відхилень у поведінці дітей можливо поділити на три блоки:



І блок – рання профілактика в системі “дитячий садок – початкова школа”;

ІІ блок – 5-8 класи – підлітковий період: профілактична робота повинна бути спрямована на інтелектуально-пізнавальний розвиток учнів, оскільки в цей час у них знижується інтерес до знань;

ІІІ блок – взаємодія соціальних педагогів, вчителів, батьків, учнів як суб’єктів профілактики на основі розвитку різних форм самоврядування, допомоги і захисту дитини.

Уже на початку соціально-педагогічної роботи соціальний педагог повинен визначити позитивні якості особистості, на які можна опиратися в процесі психолого-педагогічного впливу, вміти дати вичерпну оцінку позитивних рис: емоційно-вольових, інтелектуальних, моральних, поведінкових, динамічних, ставлення до діяльності, своїх досягнень і невдач, інтересів, потенційних можливостей тощо. Лише після цього виявляти і характеризувати негативні якості дитини.

Така діагностика дасть змогу виявити джерела важковиховуваності і визначити оптимальні шляхи виправлень відхилень у поведінці, блокувати їх подальший розвиток.

Позитивних результатів у профілактичній роботі з агресивними дітьми може домогтися соціальний педагог, якому властиві високий рівень емпатії, повага до дітей, висока культура педагогічного спілкування, терплячість, стриманість, знання вікових і статевих відмінностей учнів та ін.

Для підвищення ефективності соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивності серед підлітків важливо врахувати:

– основи агресивності закладаються у сім’ї (конфліктні сім’ї, неповні, бездоглядність чи розбещеність дітей та ін.);

– важливою причиною прояву агресивності є ігнорування дорослими вікових особливостей дітей. Віковими проявами агресивності підлітка є негативізм, критиканство, грубість, хворобливе самолюбство, впертість;

– агресивна поведінка завжди індивідуальна, а тому її профілактика і подолання мають здійснюватись різноманітними психолого-педагогічними впливами на кожного підлітка з урахуванням його недоліків, негативних особистісних якостей, їх прояву та можливостей, позитивних резервів психіки;

– знання рівня агресивності (оскільки найнебезпечнішим періодом є її стабілізація), що дасть змогу визначити основні напрямки, методи і форми профілактичної роботи та уникнути помилок у визначенні її результатів;

– психолого-педагогічні діагностики: діагностування психічного розвитку взагалі та окремих якостей особистості учня дозволяє визначити цілі та завдання профілактично-виховного впливу на нього, узгодити всі ланки соціально-педагогічного процесу, впровадити єдині педагогічні вимоги до важковиховуваного, створити програму професійної роботи з ним.

На початку роботи соціальний педагог повинен мати хоч би мінімальний обсяг необхідних знань про підлітка. До мінімально необхідної інформації належать:

1. Критерії опірності соціально-педагогічним впливам: контактність із класним колективом; стосунки з більшістю педагогів; реакція на педагогічні вимоги; схильність до педагогічних впливів.

2. Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого досвіду: спілкування з оточенням (однолітками, дорослими); характер спілкування (контакти на корисливій основі, на обмеженій особистій сфері, стійкий прояв негативних вчинків); участі в різних видах діяльності: всебічний, спеціалізований, обмежений, слабкий; подолання труднощів (прояв зібраності, цілеспрямованості, вимогливість до себе при невдачах чи розгубленість, низький тонус).

3. Загальний розвиток особистості: провідні якості чи основні недоліки.

4. Рівень вихованості у підлітка, який засвідчує його ставлення до власних недоліків і негативних властивостей; рівень самоуправління поведінкою, що залежить у великій мірі від розвитку вольових якостей; рівень самокритичності й вимогливості до себе.

Надзвичайно важливо виявити всі недоліки особистості, без усунення яких усі інші не піддаються впливові.

Основним завданням всієї соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки у освітніх закладах ми можемо назвати – перетворення соціальних цінностей класного (шкільного) колективу у значущі для індивідуальної переорієнтації підлітків на морально-етичні цінності, цінності стосунків.

Щоб визначити напрямок виховного соціально-педагогічного впливу на агресивного підлітка, соціальному педагогові необхідно вивчити саму групу, в якій тривалий час він перебуває: спрямованість групи та її членів, головні бажання, прагнення, інтереси, цілі більшості, суперечності у визначенні перспективних ліній; структуру групи: характер взаємин, становище основної маси, стосунки з лідером та по горизонталі, авторитет членів групи; діяльність групи: яка діяльність об’єднує її членів, мотиви участі кожного у спільній діяльності, успіхи і невдачі, види діяльності, що здійснюються для розваг, вироблення рис характеру, задоволення інтересів тощо; характер стосунків групи з оточенням (ізольованість, ворожість, байдужість); ставлення до школи і до навчання; взаємини з іншими групами, з учнівським колективом (уникання, невтручання, активність, прагнення підкорити).

Варто пам’ятати, що негативний стереотип поведінки змінюється дуже повільно і лише при умові включення групи в соціально значущу діяльність (технічні гуртки, флотилії, клуби, спортивні секції і змагання) та перебудови характеру стосунків у самій групі через участь учнів, які мають міцні світоглядницькі морально-етичні позиції, творчі і лідерські, організаторські та комунікативні здібності, можуть бути неординарними, цікавими у спілкуванні і діяльності.

Одним зі шляхів попередження агресивності, на нашу думку, є обговорення з дітьми (в класі) конкретних вчинків, порушень поведінки, конкретних ситуацій. Надзвичайно важливо для попередження важковиховуваності формувати в учнів імунітет проти негативних впливів з боку оточуючих, вчити долати власні недоліки.

Напрямки такої роботи, на нашу думку, визначаються в залежності від витоків важковиховуваності та проблем, які є в дитинстві. Соціальний педагог повинен будувати свою роботу в таких напрямках: “педагог – учень”, “мати – дитина”, “педагог – мати”, “учень – батько”, що дає змогу продумано всебічно впливати на психіку дитини, віднайти ефективні форми соціально-педагогічного впливу.

Для зміцнення позитивної поведінки дітей і підлітків у школі і вдома варто розробити певні години етики під загальною назвою “Що таке добре і що таке погано”, куди б увійшли певні правила й поради різного змісту. Наприклад, “Це дуже добре!”, “Це можуть усі, це можеш ти!”, “Це потрібно тобі самому!”, “Цього робити не можна”. Всі правила й поради закріплюються шляхом вправ, ігрових ситуацій, практичних справ, які б формували практичний досвід поведінки, ставлення до оточуючих. Правила і поради вводяться поступово з урахуванням вікових особливостей, звичок дітей і підлітків, характеру стосунків.

Для розв’язання завдань соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки у освітніх закладах, варто ввести щотижневі бесіди на морально-етичні теми, з метою формування критеріїв оцінки якостей, що сприяють прояву у підлітків інтересу до власного внутрішнього світу, до самопізнання. Теми можуть бути найрізноманітнішими, але цікавими для підлітків. Наприклад, “Що таке людська краса?”, “Кого можна назвати прекрасною людиною?”, “В чому проявляється прекрасне в людині?”, “Що таке добро і зло?”, “Чи може бути скоєне зло на благо людині, людям?”, “Чому лінь (ледарство) вважається матір’ю всіх вад (недоліків)?”, “Як стати самостійною людиною?”, “Як завоювати повагу дорослих?”, “Як боротися із боягузтвом?”, “Як виробити силу волі?”, “Про честь і чесність”, “Що таке справжній чоловічий характер?”, “Що таке жіночість і в чому вона виявляється?” та ін.

Важливе місце в системі соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки у освітніх закладах є програма самовиховання підлітків. Для цього, підліткам необхідно прищепити прагнення до самопізнання, самоудосконалення, самокорекції поведінки та спілкування із соціальним оточенням, особливо найближчим (у сім’ї, в класі, з товаришами за межами класного колективу). Особливого значення набуває робота підлітка з виховання і вдосконалення стрижня свого характеру – волі та вольових рис, морального компонента характеру, від яких залежить здатність контролювати свої стосунки і свою поведінку, визначити стиль своїх взаємин.

Ще однією умовою успішної профілактики відхилень у поведінці учнів є психологічний контакт педагога з ними. Соціальному педагогу слід звертати увагу на те, що заважає виховному впливу, на агресивні бар’єри, які вони самі вибудовують як захисні механізми (недовіра, підозрілість, неприязнь, ворожість та ін.). Ці бар’єри можуть бути зняті лише при наявності психолого-педагогічного контакту соціального педагога й учня. Завдяки даному контакту соціальний педагог має змогу розібратися в приховуваних механізмах і принципах поведінки учня, може стати значущою довіреною особою і впливати на його окремі особистісні якості, ціннісні орієнтації, життєві плани. Соціальному педагогу, як ініціатору контакту, необхідно домогтися довіри учня. Для цього необхідно врахувати, що:


  1. довірливе спілкування не нав’язується, основна увага повинна спрямовуватись на те, щоб викликати в учня бажання спілкуватися з педагогом;

  2. процес контактування проходить певні етапи, носить послідовний характер;

  3. фіксація ознак етапів дає можливість соціальному педагогу використовувати інші способи подальшого розвитку контактів.

У соціально-педагогічній роботі щодо профілактики агресивної поведінки у освітніх закладах надзвичайно важливу роль відіграє сім’я, якщо вона є благополучною, або намагається стати такою. Щоб використати виховний потенціал сім’ї у профілактиці агресивної поведінки у підлітків, соціальному педагогу необхідно, перш за все, вивчити її особливості та можливості, а саме:

1) структуру сім’ї й особливості сімейних стосунків; стиль і тон сімейного життя;

2) переважаючі враження, ціннісна спрямованість, причини сімейних конфліктів;

3) спосіб життя дитини в сім’ї;

4) характер стосунків з її членами, позитивний чи негативний вплив окремих її членів, права та обов’язки, інтереси, види діяльності;

5) свідомий виховний вплив сім’ї, батьків на дитину.

Соціальним педагогам необхідно постійно працювати з батьками неблагополучних сімей, допомогти їм зрозуміти, що саме сім’я з її відхиленнями від моральних, культурних норм може бути причиною важковиховуваності та агресивної поведінки; довести, що сімейне благополуччя чи неблагополуччя залежить від них самих; переконати, що виправити недоліки в розвитку та існуванні сім’ї можна при їх бажанні; у такий спосіб посилити виховний позитивний вплив сім’ї на агресивного підлітка; пояснити, що найбільший негативний вплив на дитину має психологічний клімат у сім’ї, характер стосунків між батьками та батьками і дітьми.

На нашу думку, така робота соціального педагога, його консультації допоможуть розробити програму виховного впливу батьків на дітей, зміни характеру сімейних стосунків, розробити певні правила поведінки всіх членів сім’ї. Це дасть можливість впливати на зміну поведінки дитини не тільки в шкільному середовищі, а й поза межами школи.

Отже, однією із функцій соціального педагога у школі є здійснення профілактичної діяльності. Соціально-педагогічна профілактика агресивної поведінки підлітків у закладах освіти є невід’ємною частиною його роботи.

Здійснивши експериментальне дослідження рівня прояву агресивності у підлітків, яке підтвердило те, що у підлітковому віці є характерними різні прояви агресії, ми вважаємо за доцільне систематизувати напрямки соціально-педагогічної роботи з підлітками з агресивною поведінкою у закладах освіти.

Таким чином, соціально-педагогічну роботу з профілактики відхилень у поведінці дітей можливо поділити на три блоки: І блок – рання профілактика в системі “дитячий садок – початкова школа”; ІІ блок – 5-8 класи – підлітковий період: профілактична робота повинна бути спрямована на інтелектуально-пізнавальний розвиток учнів, оскільки в цей час у них падає інтерес до знань; ІІІ блок – взаємодія соціальних педагогів, вчителів, батьків, учнів як суб’єктів профілактики на основі розвитку різних форм самоврядування, допомоги і захисту дитини.

До напрямків соціально-педагогічної роботи щодо профілактики агресивної поведінки серед підлітків у закладах освіти можливо віднести:

1) подолання відчуження агресивного учня в класному колективі;

2) обговорення з дітьми (в класі) конкретних вчинків, порушень поведінки, конкретних ситуацій;

3) виправлення негативних рис і формування гуманних властивостей особистості;

4) формування критеріїв оцінки якостей, що сприяють прояву у підлітків інтересу до власного внутрішнього світу, до самопізнання;

5) використання програми самовиховання підлітків;

6) робота з сім’ями, у яких виховуються підлітки.

Така соціально-педагогічна робота дасть змогу виявити джерела важковиховуваності і визначити оптимальні шляхи виправлень відхилень у поведінці підлітків, блокувати їх подальший розвиток.
2.3. Профілактика агресивної поведінки у підлітків засобами психологічного тренінгу
Аналіз літературних джерел засвідчив, що суб’єктивними умовами підвищеної агресивності підлітка є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім’ї, взаємини з навколишніми, індивідуальний стиль поведінки. Падіння загальної культури спілкування підлітків впливає не тільки на їхні взаємини з однокласниками, а й на мікроклімат у класі, виникають непорозуміння з рідними й напруження у стосунках. Якщо суперечності загострюються, виникає відкритий конфлікт.

На нашу думку, щоб гідно вийти самому з подібної ситуації, підліток має володіти рефлексією, здатністю адекватно оцінювати й бачити себе збоку. Саме неадекватна самооцінка (завищена або занижена) нерідко стає причиною неправильних стосунків між оточуючими. Якщо в людини завищена самооцінка, вона зневажливо і зверхньо ставиться до інших, не бачить своїх вад, виправдовує свої помилки об’єктивними причинами.

З огляду на актуальність проблеми профілактики агресивної поведінки серед підлітків пропонуємо тренінгові заняття, які допоможуть вирішити гострі індивідуальні проблеми.

Основними методами психологічного тренінгу з профілактики та подолання конфліктності є групова дискусія та рольова гра в різноманітних модифікаціях і поєднаннях. Це активний метод групової психологічної допомоги, який допомагає особистості насамперед вивчити, зрозуміти себе самого, навчитися розв’язувати свої конфлікти і вирішувати проблеми.

Психологічний тренінг суттєво полегшує процес оволодіння знаннями та навичками ефективної поведінки, сприяє оптимізації комунікативних можливостей людини, формуванню необхідних її якостей у взаємодії з іншими людьми.

Психологічний тренінг складається із занять, спрямованих на розвиток адекватної самооцінки, формування рефлексії, емпатії, на вміння спілкуватися, конструктивно виражати свої думки й почуття, підтримувати з людьми добрі стосунки, розв’язувати проблемні ситуації й допомагати іншим.

Кожне занять складається з 3-х частин:

1) теоретичного матеріалу, який подається у формі міні-лекції;

2) практичних вправ, виконавши, які учасники можуть оволодіти необхідними персональними вміннями і практично використати набуті теоретичні знання;

3) обговорення цих вправ, змісту заняття.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал