Роль соціального Руху Ґюлена у формуванні крос-культурного капіталу Анотація Монографія «Роль соціального Руху Ґюлена у формуванні крос-культурного капіталу»



Pdf просмотр
Сторінка1/15
Дата конвертації09.05.2017
Розмір5.01 Kb.
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15

1



Роль соціального Руху Ґюлена у формуванні
крос-культурного капіталу

Анотація
Монографія «Роль соціального Руху Ґюлена у формуванні крос-культурного капіталу»відображає результати наукового соціологічного дослідження, спрямованого на пошук шляхів нейтралізації міжнародних та міжкультурних конфліктів, на виявлення шляхів мінімізації тенденцій націоналізму, расизму, радикалізму, ксенофобії, етноцентризму, культурного імперіалізму. У рамках пошуків механізмів впливу на ці процеси на тлі глобалізації такий актор як громадянське суспільство, так званий «третій сектор». Особливо його роль у сфері освіти. Адже, освіта – впливовий фактор у формуванні соціальних цінностей, а також підвищенні рівня толерантності та емпатії в суспільстві.
Завдяки адаптованій до умов глобалізованого світу, базованій на толерантності, емпатії, почутті соціальної відповідальності холістичній освіті можливе виховання «нового покоління», націленого на міжкультурну співпрацю та мирне співіснування. І як наслідок – формування крос-культурного капіталу. У вказаній сфері розглядається ряд ініціатив, в тому числі соціальний Рух Ґюлена та його освітянський досвід роботи в міжкультурному середовищі на глобальному рівні.

З почуттям поваги та глибокої вдячності до пана Мехмета Ґюлера – людини, яка стала ідейним джерелом цієї праці.
А також чоловікові, донці та мамі за їхнє терпіння й підтримку присвячую.


2

ЗМІСТ
Передмова………………………………………………………………………..4
Вступ................................................................................................................12
Розділ І. «Третій сектор» у формуванні крос-культурного
капіталу.................................................................................................................17 1.1.
Теоретичні підходи до соціально-культурних процесів в умовах глобалізації та прогнози щодо подальшого їх розвитку.....................................17 1.2.
Місце «третього сектору» у соціально-культурному розвитку суспільств.................................................................................................................28 1.3.
Концептуалізація явища крос-культурних комунікацій та крос- культурного капіталу як особливого типу освіти........................................................................................................................35 1.4. Основні тенденції в сфері крос-культурних комунікацій..........................54
Розділ ІІ. Інноваційний соціальний Рух Ґюлена та його освітянська
діяльність
у
фокусі
соціологічного
аналізу.....................................................................................................................74 2.1. Життєвий цикл, структурні характеристики та концептуальні основи соціального
Руху
Гюлена....................................................................................................................74 2.2. Місце соціального Руху Ґюлена у контексті інших громадських
ініціатив…………....................................................................................................90 2.3. Відображення у громадській думці ефективності діяльності Руху Ґюлена в напрямку формування крос-культурної компетентності та крос-культурного капіталу..................................................................................................................124
Висновки.............................................................................................................159
Список використаних джерел ..........................................................................172
Додатки ..............................................................................................................197

3

Додаток А. Програми емпіричних соціологічних досліджень, проведених автором за темою дисертаційної роботи……………………………………………………..197
Додаток Б. Анкетні листи, бланки інтерв’ю авторських емпіричних досліджень та діаграми……………………………………………………………………………..216





















4

МІРА ВСЬОМУ – МОРАЛЬНО ЗРІЛА ЛЮДИНА
В нинішніх умовах глобалізації, з усіма її проблемами, продуктивні міжкультурні діалоги, комунікації та взаємодії можливі лише на основі традиційних духовних цінностей національних культур, які й становлять собою універсальний міжкультурний духовний скарб. Світоглядним осердям цього міжкультурного універсуму є вселюдський моральний принцип у триєдності істинного думання, справедливої дієвості й правдивого
висловлення. На цьому основоположному принципі моральної зрілості людини має ґрунтуватися її виховання й освіта. Саме на цій світоглядній основі можливо визначити перспективу культурно-цивілізаційного розвитку окремих суспільств і цілого людства.
Фетхуллах Ґюлен (1941) як великий духовно-соціальний реформатор
Туреччини, який своїм подвижництвом уособлює світоглядний духовний орієнтир турецького суспільства, основну увагу приділяє питанням виховання та освіти молоді. Бо покращення світу можливо досягти тільки
через покращення людини – виховання нового покоління людей.
Ці просвітницькі засади педагогічно-суспільнго руху Фетхуллаха Ґюлена перегукуються з педагогічним досвідом і духовно-соціальним вченням великого подвижника українського відродження Пантелеймона Куліша
(1819–1897):
передусім необхідно виховати нове покоління матерів, які
народять і виростять покоління нових, освічених і дієвих, людей, здатних
організувати нове, культурне, життя – справедливий суспільний лад.
Головною метою освіти Ф. Ґюлен ставить виховання нової генерації людей, які поєднували б духовність та інтелектуальну зрілість, мудрість і суспільну дієвість. Найсерйозніша причина кризи сучасної цивілізації – віджилі й вироджувані методи освіти. Бо міра всьому – сама людина. Якщо її правильно не навчити, людство не зможе нічого досягти. Ґюлен вважає, що однією з основних проблем сучасної освіти є її ізоляція від основ

5
моральності й духовності. Абстрагування освіти й соціуму від моральності й духовності призводить до виродження життя. Бо саме духовність наповнює життя морально зрілої людини й весь життєвий простір людства найвищим змістом. Головними причинами нинішньої суспільної кризи в світі стала втрата людьми ціннісних моральних та світоглядних орієнтирів духовної мети життя й найвольовішого прагнення душі жити, а натомість ними заволоділа масова залежність від потреб організму бути (вижити) (К.
Ушинський).
На глибоке переконання Фетхуллаха Ґюлена, цілісний розвиток людини в сучасних умовах можливий тільки на традиційних духовних цінностях національної культури. Будь-який радикальний відрив від минулого, від духовного досвіду попередніх поколінь та безоглядне захоплення модернізацією несе в собі ризик втрати культурної ідентичності. Сучасна молодь, позбавлена світоглядного орієнтиру на основі традиційних духовних цінностей, виростає взагалі без будь-яких духовних прагнень та ідеалів, а намагається досягти тільки матеріального успіху. Нинішні навчальні заклади
ігнорують нематеріальні цінності культурної традиції й випускають виконавців для глобальної ринкової системи. Такі «треновані, але
неосвічені» робочі кадри, в яких не сформовано внутрішнього духовного осердя й самостійного мислення, легко піддаються контролю зовні. Ф. Ґюлен стверджує, що людей позбавляють вихованості й істинних знань, аби тримати їх під контролем.
Як стверджує Ф. Ґюлен, «для досягнення позитивних результатів самої
освіти недостатньо», бо знання допомагають людині тільки тоді, коли вона знає свою духовну мету й цілеспрямовано досягає її. На досягнення моральної зрілості й духовної мети люди й повинні спрямовувати свої дієві знання.
Педагогічна система освітнього руху Фетхуллаха Ґюлена відповідає традиційним принципам української етнопедагогіки – саморозвиток

6

особистості через пізнання власної сутності й єднання з іншими людьми в
духовній цілісності (Всеєдності) через любов у просвітленому серці. Як навчав своїм особистим прикладом великий педагог-мудрець Григорій
Сковорода (1722–1794): «Голова в людині всьому – серце людське. Воно-то
і є найточніша людина в людині, а все інше – околиця...».
Любов чистого серця – провідна сила питомої української філософії
кордоцентризму, що в Данила Туптала розкривається у вченні про
внутрішню людину з її індивідуальною долею, в Григорія Сковороди – у
філософії мудрого серця, в Памфіла Юркевича – у філософії утаємниченого
серця людини та сакральній педагогіці серця, в Миколи Гоголя – у філософії
християнського персоналізму, в Пантелеймона Куліша – у хутірській
філософії або філософії природи, філософії серця, у Тараса Шевченка – в життєвому принципі щирого серця, в Костянтина Ушинського – у вченні про
особисту волю людини, закорінену в серці.
Концептуальною основою для захисту педагогіки й традиції національної культури в цілому від догматизації, схоластики й профанації є
філософія серця й сакральна педагогіка серця великого українського філософа
ХІХ століття й глибинного педагога Памфіла Юркевича (1827–1874).
Філософсько-педагогічну концепцію свого антропологічного вчення він розвинув на основі кордоцентризму й показав, що моральна зрілість особистості в умовах марнотно-прагматичної дійсності може бути забезпечена тільки через усвідомлення внутрішнього виміру життя.
Внутрішній вимір життя в кордоцентризмі – це вибір моральних цінностей.
Отже, як філософія серця є філософією моралі, так і педагогіка серця є педагогікою моралі. Сакральна педагогіка серця П. Юркевича: «Виховна
система, яка пробуджує в серці у вихованця любов до вищого й ідеального,
до священного й духовного… – ця система чекає на вихователя, здатного
знаходити в тілі в людини невидиму душу, а в невидимій душі – незнищенні
зачатки подібності до Всеєдиного».

7

Українські мислителі у своїй спрямованості на внутрішню людину мають багато спільного і з західноєвропейською екзистенційною філософією, де головною цінністю є внутрішня сутність людини, і зі східною містичною традицією суфізму.
Надзвичайно близька до суфійського містичного досвіду практична філософія Г. Сковороди: за аскетичним аспектом і простотою життя, за любов’ю, яка веде до єднання з Усеєдиним, за осягненням Істини через самопізнання й за моральною зрілістю, яка реалізується в справедливому діянні й правдивому висловленні.
Послідовник Григорія Сковороди Памфіл Юркевич у своєму антропологічному вченні відводить провідну роль серцю як осердю саморозвитку, самовиховання й духовного життя людини. Мистецтво самовиховання, за П. Юркевичем, полягає в тому, щоб привести учня до
такого стану спокою, в якому він, засвоюючи враження од світу, міг би
думати над тим, що відбувається в ньому самому та поза ним. А цього можна досягнути лише просвітленим, мудрим серцем.
В українців, як і в народів Сходу, провідним принципом життя є первинність серця, а не розуму, як на Заході. Великий український педагог, основоположник народної школи й педагогіки як мистецтва виховання, реформатор шкільної освіти Костянтин Ушинський (1824–1871) ставить цей принцип в основу формування характеру: «Теоретичне життя розуму утворює
розум; але тільки практичне життя серця й волі утворює характер. …Щоб у
дитини утворювався характер або принаймні накопичувалися для нього великі
матеріали, слід, щоб дитина жила серцем і діяла волею...».
Хіба не на такій спільній для всіх людей моральній засаді сердечності, любові й добродіяння засновано виховну систему й міжнародний освітньо- соціальний рух Фетхуллаха Ґюлена? Подвижництво українських мислителів і просвітителів, які не залежали від конфесійних догм, а серцем сповідували

8

Істину й жили в ній, перегукується через століття з сучасною подвижницькою місією Ґюлена як ісламського мислителя, просвітителя й
своєрідного суфія, який, не належачи до жодного суфійського ордену, живе в
Істині.
Відкривши для себе (завдяки Платформі «Діалог Євразії) подвижницький феномен великого сучасного турецького мислителя, просвітителя Фетхуллаха Ґюлена, одразу помітив у ньому ті сутнісні ознаки практичної філософії культури, власне культурософії, які зближують через два з половиною століття Фетхуллаха Ґюлена з Григорієм Сковородою,
Пантелеймоном Кулішем, Костянтином Ушинським, Памфілом Юркевичем.
У цьому зближенні виявляється унікальність духовних подвижників – представників різних епох, національних культур, світоглядних і релігійних систем. А через духовних подвижників відкриваються досягнення духовно- філософського досвіду народів, явлені в традиціях їхніх культур. Жива традиція національної культури забезпечує дієвість моральних засад народу.
Позанаціональних культур не буває, бо національна культура – це функція національного духу.
Людська культура – це як культура саду, квітника, виплекана дбайливою людською працею, де в розмаїтті видів кожне дерево, кожна квітка, кожна рослина зберігають свій цвіт, свої пахощі й дають свої плоди.
Культура, за Григорієм Сковородою, – це «друге, духовне,
народження» людини через осягнення нею «заповітного, священного в
собі». Культура як система традиційних духовних орієнтирів і процес самоорганізації людського світу є моральною основою й духовним осердям його саморозвитку. Моральна зрілість та культурний саморозвиток забезпечують друге, духовне, народження людини з духовного зародку в серці та її духовно-інтелектуальну зрілість у процесі здійснення життєвої програми своєї душі. Це становить головну мету самореалізації особистості й
«збірної особи народу» (П. Куліш), а отже і всього людства.

9

За Фетхуллахом Ґюленом, моральність і духовність – це основний зміст життя на Сході, а на Заході на перший план вийшли розум і наука. Тому західна цивілізація стала відома завдяки своїй абсолютній розумності та зосередженості на зовнішній формі. А східна культура, тобто власне культура, як система самоорганізації й саморозвитку зосереджується на внутрішній суті життя. Схід лишається колискою моралі й моральності.
Найбільші духовні особи Сходу були представниками ісламу й духовної традиції Індії. В умовах відсутності духовності неможливо заснувати нову цивілізацію, яка зможе проіснувати тривалий час. За найдовговічнішими цивілізаціями завжди стоять містичний досвід та система глибокої духовності. І це справа не тільки східних цивілізацій і товариств, зокрема містичної традиції суфізму.
Фетхуллах Ґюлен відстоює мудру позицію взаємодоповнення духовного й інтелектуального досвідів народів Сходу й Заходу для розвитку позитивної культурної основи майбутнього розвитку людства: «Цивілізація майбутнього
сформується завдяки синтезу наукових досягнень Заходу й моральності
Сходу», бо істинні, культурні цивілізації формувались тільки там, де головними цінностями були дієві знання й моральність. Як стверджує Ф.
Ґюлен, «…для досягнення позитивних результатів самої освіти
недостатньо», бо знання допомагають людині тільки тоді, коли вона знає свою духовну мету й цілеспрямовано досягає її. Люди повинні спрямовувати свої дієві знання на досягнення своєї моральної зрілості й духовного саморозвитку. А це забезпечує воля духу – мірило самостійна сила людської особистості й «збірної особи народу». Воля народного духу забезпечує цілісну збірність суспільства й спільність його життєвої мети: «...доки воно
лишається роз’єднаним, не може бути й мови про якийсь позитивний
результат» (Ф. Ґюлен).
Цю істину сповідував і П. Юркевич: «…Там, де нема взаємності й
справедливості, там не може бути й суспільства; бо Земля і Небо, люди й

10

боги поєднані поміж собою спільним ладом, згодою й справедливістю. …Без
взаємності народ поділяється (за різними думками про справедливість) на
багато партій, з яких кожна вважає свої тенденції законними,
справедливими. Між тими партіями точиться постійна жорстока
боротьба, яка в кінцевому наслідку призводить до падіння держави. Отже,
взаємність, як і справедливість, становлять основу держави. …Коли ми
організацією досягаємо єдності, то держава творить народ (римська
республіка), коли любов’ю творимо організацію (грецька політея), то дух
народу творить державу. … Держава має моральну суть, як і людина…
Певна національність дається взнаки як потужна влада… всі ці риси
народного генія диктують народові кодекс позитивного права і надають
законодавству особливого національного характеру. Отже, національний
дух є вищим законодавцем, який настановляє, що належить визнати
правом і що треба відкинути. Право – явище національного духу. …Будь-
яке право тільки тоді має силу, коли воно національне, бо національність є
природне об’єднання взаємністю»
На переконання Ф. Ґюлена, провідну функцію в об’єднанні суспільства повинні виконувати люди, які є носіями національної честі й гідності, бо
«людина, яка твердо хоче стати одним із наріжних каменів своєї нації –
якщо вона справді щира у своїх намірах, – може дозволити собі забути про
свої особисті інтереси, але не має права ні на мить забувати навіть про
найнезначніші дрібниці, які хоч якось стосуються національних інтересів».
До втрати національної честі й гідності та подальшої деградації соціуму призводить відірваність педагогіки й освіти від духовної традиції питомої культури. Дуже своєчасне застереження Фетхуллаха Ґюлена: «Культура
з’являється й розвивається в колисці характеру нації чи суспільства…
Суспільства, які думають, що побравшись із культурою й цивілізацією іншої
нації, вони зможуть гарантувати собі хороше майбутнє, схожі на дерева,
до гілок яких поприв’язувані плоди з інших дерев, а це смішно й зовсім

11

неправдоподібно». Дотримуючись принципу діалогу культур, мислитель відводить провідну роль у цьому процесі національному духові, особливо акцентуючи, що міжкультурні діалоги, комунікації та взаємодії в умовах глобалізації повинні відбуватися через «фільтри» національного духу»:
«Культура, як і цивілізація, завдяки своїм двостороннім відносинам може
переходити від однієї нації до іншої, від одного суспільства до іншого. Та
коли в цьому процесі переходу «фільтри» національного духу не
працюватимуть достатньо добре, не буде здійснено відбору й очищення від
неприйнятних і чужих елементів, то криза культури й цивілізації стане
неминуча». Саме «фільтри» національного духу» забезпечують рівновагу й чіткість функціонування світоглядних систем національних культур та убезпечують їх від асиміляції, акультурації.
Осмислюючи з цієї світоглядної позиції тему дисертаційного дослідження про роль освітньо-соціального руху Фетхуллаха Ґюлена у формуванні крос-культурного (міжкультурного) капіталу (духовного скарбу й соціального ресурсу), як основи громадянського суспільства, виявляємо його сутнісні орієнтири. Конкретного значення набувають ключові тези дослідження про системний аналіз освітньо-соціального руху Ґюлена, що може запропонувати практичні шляхи вирішення ряду суспільних проблем та про особливу значущість інституту освіти, який має стати основною платформою конструктивної глобальної інтеграції. З цього погляду слушний висновок автора, що «саме завдяки особливим умовам освіти й виховання з’являється можливість формування особистості, яка може відповідати вимогам та критеріям функціонування постмодерного світового ладу». І взірцевою моделлю («взірцем у своєму роді»), дієвим механізмом реалізації цієї перспективи на основі холістичної освіти, що передбачає цілісність серця й розуму та прихованої, інноваційної енергії суспільства є соціально- культурний Рух Ґюлена.


12

Олександер ШОКАЛО,
сходознавець, культурософ

ВСТУП
Актуальність теми. Інноваційна діяльність в галузі освіти видатного турецького мислителя та соціального діяча Фетхуллаха Ґюлена досі не була у полі зору українських соціологів, його ім‘я більш відомо сходознавцям та тюркологам. Фактично він є лідером міжнародного соціального освітнього руху, бо школи, які були засновані за ініціативи започаткованого ним руху,
існують вже більш ніж у ста шести десяти країнах світу. Освітянська діяльність в межах цього руху націлена, зокрема, на вирішення двох масштабних завдань: по-перше, на модернізацію та прогрес суспільств за допомогою сфери освіти, і, по-друге, на нейтралізацію міжкультурних конфліктів та налагодження конструктивного процесу крос-культурних комунікацій. За своєю ідеологією діяльність шкіл заснованих за ініціативи руху Ґюлена націлена на гармонізацію міжкультурних стосунків та прищеплення своїм вихованцям етики толерантності. Отже, ми маємо цікавий досвід вирішення гострої соціальної проблеми, який вартий перетворитися на предмет соціологічного дослідження, а також потенційно може бути джерелом позитивних запозичень для розвитку інституту освіти в цілому в умовах глобалізації та пожвавлення конструктивних міжкультурних взаємодій.
Соціокультурний аспект глобалізації знаходиться в сфері соціологічних досліджень. З одного боку, соціологи вивчають проблеми та конфлікти, які виникають через різні культурні ідентичності акторів, а з
іншого – крос-культурні компетенції, соціальні технології, що можуть гармонізувати стосунки представників різних культурних традицій. Саме у цьому ракурсі ми бачимо роль соціально-культурного Руху Ґюлена, який на практиці, використовуючи потенціал середньої школи, намагається зробити

13
свій внесок у вирішення чи не найгострішої проблеми ХХI століття, яку
Самуель Хантінгтон визначив як «зіткнення цивілізацій».
Тому важливим завданням є пошук і реалізація технологій, спрямованих на продуктивне впровадження загальнолюдських цінностей в життя глобального соціуму та трансформацію особистості постмодерну, котра повинна бути більш мобільною, більш відкритою, терпимою, моральною та соціально-активнішою.
Сьогодні людство стоїть перед обличчям фундаментальних трансформацій реальності та взаємовідносин, що витікають з процесів
глобалізації, яка являє собою незворотній, історично унікальний, об'єктивний процес , що передбачає інтенсифікацію виробничо-економічних, соціальних, політичних і культурних інтеракцій у всесвітньому масштабі. Глобалізація несе в собі нову нормативно-теоретичну парадигму, в основу якої покладений принцип мозаїчності культур різних соціальних груп. Саме глобалізація активізувала цілий комплекс проблем (культурної, релігійної, національної ідентичності, расизму, тощо), а інститут держави вже не справляється з ефективним та швидким вирішенням такого роду питань.
Нагальною стає проблема пошуку альтернативних шляхів вирішення проблем крос-культурних комунікацій, що виявляються однією з головних запорук успішного встановлення платформи глобальної інтеґрації. Явище глобалізації – неминучий період в розвитку сучасної цивілізації, яка стоїть перед обличчям необхідності розв’язання питань, без яких її подальший гуманістичний розвиток практично неможливий. Передусім, це питання про основні, пріоритетні напрямки розвитку людства. Їхнє обґрунтування вимагає клопіткого порівняльного аналізу соціально-економічних, духовно- культурних, державно-правових і, перш за все, світоглядних основ сучасної та майбутньої цивілізацій. Розв’язання цих проблем залежить від вироблення конкретних механізмів досягнення загальнолюдських цілей. Вже зараз значно загострилося питання про своєрідні рушійні сили цього процесу.
Сучасний світ характеризується наявністю декількох світових релігій,

14
спектру ідеологій, способів життя і т. д. Саме на даному етапі розвитку людства з усією гостротою постає загальноцивілізаційна проблема розумного, справедливого і толерантного розв’язання проблем, що стоять перед глобальною спільнотою. Без створення своєрідної етики співіснування та платформи загальної інтеграції майбутня цивілізація постане перед проблемами ще більш глибокого змісту.
В умовах постмодерного суспільства зростає роль крос-культурного капіталу, а тому особливу увагу привертають соціологічні аспекти даної проблеми.
Особливої значущості набуває дослідження саме соціокультурного плану розвитку глобальних процесів, подальшого розвитку соціально-культурного ладу глобального соціуму, характеру крос- культурних комунікацій, шляхів та механізмів налагодження рівноправного, конструктивного діалогу та встановлення загальнопланетарної етики міжкультурного співіснування.
У цьому контексті набуває особливої значущості інститут освіти, який, на нашу думку, має стати основною платформою конструктивної глобальної
інтеґрації. Саме завдяки особливим умовам освіти та виховання з’являється можливість формування особистості, яка може відповідати вимогам та критеріям функціонування постмодерного світового ладу. В кризових умовах, коли система освіти не відповідає вимогам доби постмодерну, особливий акцент потрібно ставити на формуванні у нового покоління крос- культурної компетентності та планетарної етики толерантності.
У зв’язку з цим актуалізується проблема визначення ролі інституту освіти у формуванні крос-культурного капіталу, загальнопланетарної етики, глобальної соціокультурної інтеграції та глобально-орієнтованої системи цінностей особистості постмодерну. У світі накопичений певний досвід нестандартизованої освіти, яка б виховувала цілісну особистість. Досить високу ефективність в цій сфері демонструє соціальний Рух Ґюлена. Саме тому важливо проаналізувати методологічні ідеї ініціатора руху, відомого мислителя та соціального діяча Фетхуллаха Ґюлена, а також осмислити

15
специфіку їхнього практичного втілення та результати проетів, впроваджених рухом у різних куточках світу.
Аналіз Руху Ґюлена допоможе краще зрозуміти шляхи формування громадянського суспільства, соціального та крос-культурного капіталу, що є запорукою вдалого укорінення демократії та мінімізації етнічних, культурних та релігійних конфліктів як в середині конкретного суспільства, так і між різними соціальними системами. Адже очевидним стає той факт, що сьогоднішня система демократії виявилась не зовсім повноцінною для вирішення ряду суспільних питань і не змогла викорінити причини етнічних, культурних та релігійних конфліктів, від яких досі страждає безліч суспільств. Навіть найдемократизованіші на сьогодні суспільні системи страждають від нестачі соціальної довіри, солідарності, що є результатом надмірної раціоналізації життя та являє собою серйозну перепону на шляху формування соціального капіталу, який є основою громадянського суспільства. Рух Гюлена зорієнтований на формування «нової», толерантної, альтруїстичної, духовно та інтелектуально багатої особистості, зорієнтованої на загальнолюдські цінності на мікрорівні та на формування атмосфери діалогу, толерантності та емпатії на макрорівні. Рух може запропонувати практичні шляхи вирішення ряду суспільних проблем. Шляхи реалізації своїх цілей рух бачає у освіті. Саме тому емпірично він репрезентований рядом навчальних закладів, а також платформами культурно-наукового обміну та діалогу.
Також діяльність цього руху може стати прикладом для інших соціокультурних акторів та мирних соціальних рухів в розширенні своєї діяльності з ціллю встановлення соціального миру та міжцивілізаційної співпраці.
Дослідження Руху Ґюлена базувалися на основі емпіричних даних авторських досліджень, що проводилися у 2009-2011 рр. Вибірку складають респонденти з різних країн в якоств представників різних культурних фонів, адже ми досліджуємо комунікативні процеси на глобальній арені й ведемо

16
мову про характер крос-культурних комунікацій та формування крос- культурного капіталу. Окрім цього, до вибірки було включено представників різних соціальних статусів, адже глобальні комунікативні процеси не є контрольованими і майже кожен член суспільства може приймати в них участь. Саме тому нас цікавить думка всіх соціальних прошарків, в тому числі і різних вікових груп. Особливу увагу ми приділили підростаючому поколінню, яке буде безпосереднім спадкоємцем найближчого майбутнього і від його позицій в найбільшій мірі буде залежати характер майбутніх крос- культурних процесів. Так як метою дослідження є виявлення ефективності діяльності соціально-культурного Руху Ґюлена в сфері освіти, до нашої вибірки увійшли учні шкіл, започаткованих цим рухом, та їх батьки, а також учні інших шкіл з метою порівняння позицій та поглядів. Крім того до вибірки увійшли інтелектуали з різних сфер, вчителі, політики та бізнесмени, які знайомі з діяльністю Руху Ґюлена з метою встановлення основного бачення, іміджу та ефективності його діяльності. Тому вибіркута методичну базу представлено таким чином:
1.
Масове опитування з використанням стандартизованої анкети осіб, що є учасниками Руху Ґюлена (проводилося у Боснії, Бельгії, Індонезії,
Іраку, Нігерії, Україні; N=1205; вересень-грудень 2011 року).


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   15


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал