Роль навчання у психічному розвитку дошкільника



Скачати 71.56 Kb.
Дата конвертації24.03.2017
Розмір71.56 Kb.
/files/images/детки 9.jpg

Роль навчання у психічному розвитку дошкільника

У психічному розвитку дитини навчання відіграє провідну роль. З раннього віку вона вчиться в дорослих не лише ходити, правильно використовувати предмети, говорити, але і думати, відчувати, керувати своєю поведінкою. Тобто не лише практичні, але й психічні її дії формуються в результаті навчання. Далеко не завжди воно буває належно усвідомленим. Часто дорослі вчать дітей стихійно, не усвідомлюючи того. Думка, що дитина нібито може самостійно, без допомоги дорослих навчитися малювати, читати, рахувати, розв'язувати арифметичні задачі, глибоко помилкова. Відомі непоодинокі факти, що відбувається, коли дитина росте, позбавленою впливу дорослого, людського суспільства. Навчання дітей має відбуватися не стихійно, а цілеспрямовано, бути пройнятим піклуванням про повноцінний їх розвиток. Для цього необхідно знати, як співвідносяться між собою навчання і розвиток, зважати на їх взаємозв'язок, ретельно добираючи зміст і методи навчання дитини на різних етапах її життя. Як свідчить досвід, чим молодша дитина, тим простіші, елементарніші знання і вміння, які вона засвоює. Тому недоцільно показувати 2-річній дитині, як писати, 4-річній розповідати про будову атомного ядра. Методи навчання також необхідно співвідносити з віком. Наприклад, словесних пояснень того, як потрібно малювати людину, 3-річна дитина не зрозуміє, одначе намагатиметься наслідувати такі дії дорослого.

Тривалий час вважали, що описані якості сприймання, мислення, уваги, пам'яті є невід'ємними ознаками віку, до них намагалися пристосовувати дошкільне навчання. У сучасних дослідженнях з'ясувалося, що ці якості виникали в результаті традиційних особливостей дошкільного навчання. Для дітей відбирали знання, які вкладалися в їх особистий досвід, не виходили за межі предметів і явищ, які трапляються їм у повсякденному житті. Ці знання обмежувалися описом предметів і їх властивостей, які можна пізнати наочно та за допомогою дотику. Матеріал був надто подрібнений і багато разів повторювався, щоб дитина якомога менше втомилася при його засвоєнні та надійно запам'ятала. Зміни змісту і форми навчання стимулюють рішучу перебудову психічних якостей дитини. Як свідчать дослідження, спеціально організоване сенсорне виховання (виховання, спрямоване на розвиток сприймань і уявлень дитини) забезпечує оволодіння способами обстеження зовнішніх властивостей предметів, допомагає домогтися, щоб сприймання стало повним і розчленованим, чітко виокремлювало властивості і складові предметів, визначило їх місце в ньому. Правильно організоване розумове виховання сприяє подоланню конкретності мислення дошкільника, вчить його бачити в навколишніх явищах основне, визначальне, не зупинятися на другорядних деталях, думати про загальні властивості і відношення речей, розуміти прості закономірності явищ, міркувати і робити самостійні висновки. Під час систематичного навчання у дітей виробляються найпростіші форми довільної уваги і навмисного запам'ятовування: уміння уважно слухати і виконувати вказівки вихователя, запам'ятовувати те, про що він розповідає. Отже, навчання впливає на напрям розвитку психічних процесів. Однак воно повинне враховувати вікові особливості і можливості дитини, забезпечувати найповноцінніший шлях психічного розвитку, давати на кожному етапі те, що максимально сприяє розвитку.

Навчання і сензитивні періоди розвитку психіки дитини

Кожен віковий етап неоднаково сприйнятливий до різних видів навчання. У житті дитини є багато періодів, коли певні навчальні впливи залишають найсильніший слід у її психічному розвитку. їх називають сензитивними періодами розвитку.



Сензитивні (пізньолат. чутливий) періоди розвитку — найсприятливіші для розвитку певних психічних функцій (сприймання, мовлення, пам'яті та ін.) періоди, що визначають психічний розвиток дитини і мають вирішальне значення для її навчання і виховання.

Термін запровадила італійський педагог Марія Мон-тессорі (1870—1952). Суттєво збагатив його зміст Л. Вигот-ський, який ввів термін у теорію співвідношення навчання і розвитку. Він довів, що навчання є рушієм розвитку дитини тоді, коли воно збігається у часі з оптимальними сензитивними періодами. Прикладом порушення цієї закономірності є випадки «виховання» маленьких дітей тваринами. Після їх повернення в людське суспільство відновити і довести до норми їх суто людські психічні функції (мовлення, мислення, уяву тощо) не вдається, оскільки минув сензитивний період розвитку цих функцій. Найпродуктивніше, наприклад, навчити дитину мовлення від півтора до трьох років, коли воно засвоюється особливо легко, принципово змінює поведінку дитини, стимулює психічні процеси сприймання, мислення та ін. Якщо з якихось причин дитина до трьох років не почала говорити, далі засвоєння мовлення відбувається з великими труднощами. Відхилення в психічному розвитку, що виникли через відсутність мовлення, вимагають спеціальної компенсації. Тому глухонімі діти, яких починають навчати мовленню після трьох років, відстають у багатьох видах діяльності, розвитку психічних процесів і якостей: їм недоступні сюжетно-рольова гра, предметне малювання, у них затриманий розвиток сприймання і мислення. Для подолання цих вад потрібні значні педагогічні зусилля, спрямовані не лише на навчання мовлення, але й на інші аспекти розвитку особистості дитини. Про сензитивні періоди розвитку свідчить те, що найсильніше навчання впливає на психічні якості, які тільки починають формуватися, а тому є особливо гнучкими, пластичними. Значно важче змінити, перебудувати сформовані якості. Сензитивні періоди виявлені далеко не для всіх видів навчання. Однак немало фактів свідчать, що дошкільний вік загалом найбільш сензитивний (чутливий) до тих видів навчання, які впливають на розвиток сприймання, уяви й образного мислення.



Провідні види діяльності дитини

Процес оволодіння дитиною різноманітними діями відбувається під впливом навчання і виховання, однак він залежить не лише від бажання дорослого, оскільки дитина може засвоїти далеко не всі дії і засвоює їх не в будь-якому порядку. Спочатку вона засвоює простіші, потім складніші дії, тому доступний їй рівень їх складності завжди обмежений попередніми досягненнями. Кожна нова дія повинна відповідати потребам та інтересам дитини, бути включеною у привабливу для неї діяльність. Це стимулюватиме налаштованість дитини до опанування нею. Дошкільнята, як відомо, значно краще і легше засвоюють нові дії у процесі гри, ніж за інших обставин. В одному дослідженні їм було запропоновано непросте завдання — тривалий час утримувати одну і ту саму позу. Усвідомлюючи важливість і зміст завдання, намагаючись виконати його, діти все-таки не змогли цього зробити. Та коли те завдання включили у гру (дитина виконувала роль вартового і повинна була нерухомо стояти на варті), його виконали набагато краще. Упродовж перших семи років життя дитина поступово засвоює декілька видів діяльності, кожний із яких робить неоднаковий внесок у психічний розвиток. Це зумовлено тим, що в кожному віці один із видів діяльності є основним, провідним для психічного розвитку дитини. Ідея провідної діяльності є одним із найважливіших досягнень психологічної науки.



Провідна діяльність діяльність, яка на певному віковому етапі обумовлює основні, найважливіші зміни у психіці дитини.

«Провідною діяльністю ми називаємо не просто діяльність, яку найчастіше виконують на певному щаблі розвитку, — стверджує О. Леонтьєв. — Гра, наприклад, зовсім не забирає найбільше часу в дитини. У середньому дитина дошкільного віку грається не більше 3—4 годин на день. Виходить, справа не в місці, яке посідає цей процес. Провідною ми називаємо таку діяльність, у зв'язку з розвитком якої відбуваються найголовніші зміни в психіці дитини і всередині якої розвиваються психічні процеси, що готують перехід дитини до нового, вищого щабля її розвитку». У провідній діяльності виникають і диференціюються інші, нові види діяльності; формуються або перебудовуються психічні процеси (мислення, сприймання, пам'ять тощо). Від неї залежать основні психологічні зміни особистості дитини на певному віковому етапі. Тому провідним видом діяльності для кожного віку є не той, яким найбільше займається дитина, а той, який обумовлює основні, найважливіші зміни в її психіці. Основними видами діяльності у дошкільному дитинстві є спілкування, предметна діяльність і гра. Емоційне спілкування дитини з дорослим виникає до оволодіння нею найпростішими діями з предметамимовля ще не розуміє слів, поведінки дорослого, але радіє йому, готове довго дивитися на нього, відгукуватися на слова, усмішку. Предмети в цей час привертають увагу дитини не самі по собі, а за спонуканням дорослого (коли дорослий показує їх, вкладає в руку дитини).

У ранньому віці інтерес до дорослого переноситься і на предмети, внаслідок чого дитина прилучається до предметної діяльності. Оволодіваючи використанням предметів, дитина стає самостійнішою, набуває здатності наслідувати дії дорослого, діяти разом з ним, стимулювати певне ставлення до своїх дій та себе (вимагати уваги, похвали).

Наступним етапом розвитку є перехід до рольової гри. Дитина прагне бути такою, як дорослий, виконувати його роль, розпоряджатися речами і подіями, як він. Все це вона робить, замінюючи справжні речі іграшками, справжні дії — уявними.

Потреби та інтереси дитини весь час пов'язані з дорослими людьми. З розвитком її можливостей цей зв'язок набуває нових форм, з'являються нові потреби, які слугують основою для виникнення нових видів провідної діяльності.

Засвоєння нових дій підвищує можливості дитини і стає передумовою для виникнення нових видів діяльності. Однак відбувається це не автоматично. Наприклад, можна навчити дитину виконувати певні дії з іграшками, але вони не забезпечать виникнення рольової гри, якщо в дитини не буде інтересу до явищ дорослого життя, прагнення в доступній для неї формі виконувати функції дорослої людини (мами, тата, няні, шофера). Перехід до нової провідної діяльності залежить від умов життя дитини, а не лише від того, чого її вчать дорослі. У провідних видах діяльності виявляються основні потреби й інтереси дітей, відбувається формування найважливіших для кожного віку дій, психічних якостей і властивостей особистості. Однак діяльність дитини не вичерпується провідними її видами. Одночасно з'являються і розвиваються інші види діяльності, які по-своєму впливають на психічний розвиток дитини. Вплив суспільства на розвиток особистості дитини відбувається по-різному, проте завжди — через її діяльність.



Від трьох до семи років дитина оволодіває не лише грою, але і продуктивними видами діяльності — малюванням, аплікацією, ліпленням, конструюванням, починає виконувати різноманітні навчальні і трудові завдання. Навчанням і працею як особливим, самостійним видом діяльності дошкільник ще не займається, це його чекає в майбутньому. Кожний вид діяльності сприяє засвоєнню дій, утворенню психічних якостей, необхідних для його виконання і розвитку особистості. Наприклад, гра дуже важлива для розвитку мислення, уяви дітей, засвоєння ними норм поведінки, встановлення стосунків з іншими дітьми, однак вона не створює спеціальних умов для розвитку сприймання. Такими можливостями наділені малювання, конструювання. Адже якісно намалювати предмет, відтворити складний зразок можна тільки на основі достатньо повного і точного ознайомлення з його особливостями. Цим обумовлена важливість малювання і конструювання у розвитку дитячого сприймання.

 

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал