Роботу виконала Чорна Інна учениця 9 класу Вчитель Зоц Оксана Іванівна



Скачати 342.81 Kb.
Дата конвертації07.03.2017
Розмір342.81 Kb.
Міністерство освіти і науки України

Департамент освіти і науки Дніпропетровської облдержадміністрації

Відділ освіти Межівської райдержадміністрації

РКЗО «Веселівська середня загальноосвітня школа»



Роботу виконала Чорна Інна

учениця 9 класу

Вчитель Зоц Оксана Іванівна

d:\мединська\default.jpeg

2014 рік
1. Вступ.

2. Рослини й тварини в народній уяві.

2.1. Флора.

2.2. Фауна.

3. Висновок

4. Література



1.Вступ

Поряд з утилітарною функцією рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в церкві.

Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.

Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі. Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражальних засобів.

Захист від ворожих сил, зокрема при лікуванні, вбачали в різних магічних діях, шептанні, заклинанні, виконавцями яких виступали чародії (чарівники й чарівниці), тобто ті, хто спілкувався з нечистою силою. Близько до чарівників і чарівниць стояли знахарі й знахарки, що разом із раціональними методами лікування вдавалися й до магічних прийомів.

Соціальні умови життя народних мас зумовлювали різні хвороби. Поширеними були: гризь (грижа), ревматизм, подагра, переляк, сухота (туберкульоз), куряча сліпота, бишиха (рожа), пропасниця, грудна жаба, телій (сибірська язва), падуча (епілепсія), запаморочення голови (підвищення кров'яного тиску). Якщо, з одного боку, хворих «лікували» на основі забобонів: шептанням, замовлянням, «оберігали» від хвороб з допомогою різних амулетів — хрестиків, ікон, вовчих зубів, жаб'ячої кістки, ракових очей, то, з другого, — на основі досвіду, нагромадженого протягом багатьох поколінь: використовували цілющі властивості дикорослих рослин (звіробій, полинь, м'ята, шавлія, подорожник, кропива, горицвіт, молочай та ін.), городніх (мак, петрушка, малина, чорнослив, часник, хрін, цибуля, смородина та ін.), дерев (калина, липа, дуб, береза, черемшина), ліки тваринного походження (сало барсуків, їжаків, гусей, курей і т. д.). Лікарські трави збирали в певний час і в певні дні, переважно в травні, на свято Семена Зілота (10 травня), якого вважали покровителем цих трав. Серед народних лікарів були костоправи. Відома на той час і ампутація. Використовувалися й інші хірургічні методи лікування, кровопускання. Подібні методи застосовувалися також при лікуванні тварин. Акушерські обов'язки виконували бабки-повитухи (бабки-бранки, пупорізки).

Поряд з повір'ями існувало чимало прикмет, основаних на досвіді, пов'язаному з господарською діяльністю і повсякденним життям селянина, наприклад: «коли руки або ноги ламає, то буде переміна погоди»; «бджоли не вилітають за взятком, павук ховається, мурахи закривають більшість ходів у мурашнику — буде дощ»; «квіти сильніше пахнуть перед дощем»; «дощу не буває, коли вітер вночі стихає»; «зима без снігу — літо без хліба», а також: «рано прилітають жайворонки — рання весна»; «весною багато березового соку — буде дощове літо»; «влітку на деревах з'являється жовте листя — буде рання осінь»; «багато жолудів на дубах — тепла зима йде».

Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами.



2.РОСЛИНИ Й ТВАРИНИ В НАРОДНІЙ УЯВІ

2.1Флора


http://www.ecology.md/md/articles/prir_rast/pic01.jpghttp://f5.ifotki.info/org/64507b97d89406c392f78584351784bf5f6a0a51174001.jpg

Барвінок — вічнозелена трав'яниста рослина, листя якої зберігає зелений колір навіть під снігом. Живучість і витривалість барвінку., краса його цвіту оспівані в багатьох народних піснях. В українському фольклорі це символ молодості, кохання та шлюбу.

Вінком, сплетеним із барвінку, прикрашали голову молодої на весіллі. На Бойківщині збирання барвінку для весільного вінка супроводжувалося ритуальними піснями і спеціальними обрядами, які мали забезпечити молодим щасливе подружнє життя. Разом з ягодами калини, колосками жита, васильками ,барвінком прикрашали весільне дерево — гільце, використовували в інших весільних ритуалах.



Васильки в засушеному вигляді мають сильний стійкий запах, завдяки чому ця рослина дістала широке ритуальне застосування. Квіти василька клали за ікони в день Чесного Хреста (14 вересня за ст. ст.), ними прикрашали хрести у церквах.

Цілющі властивості василька відомі здавна. На Волині їх використовували як лікувальний засіб при високій температурі, від запою й перепою; з них робили купель для дітей при багатьох хворобах, зокрема жовтяниці; освяченими на Спаса (6 серпня за ст.ст.) В. обкурювали хворих. Вінки з освячених васильків одягали на голову померлим дівчатам, ці ж квіти клали в труну.

В народній поезії васильки є символом святості, чистоти, приязності. Вони згадуються і в купальських піснях:

Та вроди, Боже, троє зіллячок:

Перше зіллячко барвіночок,

Друге зіллячко любисточок,

Третє зіллячко васильочок.

Барвіночок — для дівочок,

Любисточок — для любощів,

Васильочок — для запаху.



Верба, опоетизована народом разом із калиною і тополею, не випадково заслужила на таку шану. Виростаючи біля річок, ставків, природних джерел, вона є ніби позначкою води на землі. Криницю завжди намагалися копати під вербою: Де срібліє вербиця, там здорова водиця. І насправді, верба була чудовим природним фільтром усіляких домішок, що містилися у водах.

Вербову лозу традиційно використовували для зведення турлучних будівель, огорож, для виготовлення меблів, кошиків та інших ужиткових речей; з вербової деревини здавна робили музичні інструменти.

Верба відігравала й важливу ритуально-обрядову роль. За народними уявленнями, гілочки верби, посвячені в церкві в останню неділю перед Великоднем — вербну неділю, набували магічних властивостей. Освячену вербу приносили в дім і вдаряли нею членів сім'ї, найчастіше дітей, примовляючи: « Будь великий, як верба, а здоровий, як вода, а багатий, як земля.» Виганяючи вперше худобу на літне пасовище, її обов'язково вдаряли вербою, щоб уберегти від хвороби та інших напастей.

Освячена верба зберігалася в хаті й широко застосовувалася як лікувальний засіб чи як оберег. На Херсонщині й клали у воду, в якій купали хвору дитину, на Харківщині запалювали гілочку верби і обкурювали нею хворих на лихоманку.

Побутувало повір'я, що в хату, де є верба, не вдарить блискавка. Вважалося також, що верба перепиняє дорогу в дім нечистій силі, особливо відьмам.

В українському фольклорі верба — це поетичний символ дівчини або заміжньої жінки. Розлоге, похилене вербове гілля найчастіше асоціюється зі смутком і жалем:

Висока верба, висока верба

Широкий лист пускає.

Велика любов, тяжка розлука

Серденько зриває.



Горох в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котяться; з ним пов'язували нещастя, біду. Тому в деяких районах хлопці й підлітки, що ходили на Новий рік по хатах, не домішували горох до хлібних зерен, якими посівали. Молоді жінки уникали їсти його натще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й навіть використовували як оберег.

Дуб здавна користується в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства, приносили жертви богам. У XIX ст. на Зелені свята влаштовували так званий гральний дуб (на Київщині — сухий дуб). У центрі села, а іноді за околицею ставили довгу жердину з прикріпленим зверху колесом, прикрашали її травами, квітами, стрічками, обкопували невеликим рівчаком. Довкола такого "дуба". відбувалися ігри, що супроводжувалися спеціальними піснями. Цей обряд символізував розквіт природи, початок літа. Оспіваний в народних думах та піснях дуб є символом молодого козака:

Чом дуб не зелений? —

Лист хмара прибила;

Козак невеселий —

Лихая година.

Дуб і береза порівнюються з козаком та його матір'ю:

Ой, дуб до берези

Гіллям похилився,

Козак своїй матусеньці

До ніг уклонився.

У весільних приповідках і побажаннях дуб виступає символом подружнього життя (Дарую два дубочки, щоб жили в парі, як голубочки), міцного здоров'я й довголіття молодих (Дарую дуби, що в діброві, будьте дужі та здорові). Коли народжувався син, батьки за народним звичаєм висаджували два жолуді, коли донька — висівали калинове зерня.

Калина постає в українському фольклорі одним із найулюбленіших поетичних образів. Її завжди супроводжує епітет червона, що символізує жіночу красу, дівочу цноту. Із замилуванням писав про калину Тарас Шевченко:

Зацвіла в долині

Червона калина,

Ніби засміялась

Дівчина-дитина.

Поряд із барвінком калина широко використовувалася у народній обрядовості, зокрема весільній: китицями калини прикрашали весільний коровай, калиновим цвітом чи ягодами оздоблювали гільце. Водночас схилена над водою калина нагадує про смуток і журбу:

Червоная калинонька

На яр-воду схилилася...

Там дівчина журилася.

Як і багато інших рослин, калина поєднує в собі "красиве і корисне" (М. Т. Рильський). Калинові ягоди, кора, цвіт — випробувані ліки в народній медицині.



Мак. Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості маку як оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот. Особливу силу, як вважалося, мав польовий мак, зерна якого самі висипалися з голівок, — так званий видюк. Якщо таким маком обсипати обійстя, то жоден упир чи злий дух не зможе зайти в нього, поки не збере і не порахує всі зернята. Щоб охоронити від відьми дійну корову, її обсипали маком, освяченим на Маковія (1 серпня за ст. ст.) або на Спаса (6 серпня), примовляючи: Коли цей мак збереш, тоді від моєї корови молоко відбереш. На Волині, аби припинити засуху, вкидали у криницю певну кількість зерен свяченого маком.

Мак використовували також із лікувальною метою, переважно як снотворне.

У фольклорі мак є символом краси: Гарна дівка, як маківка; Гарне, як мак городній.

У піснях маків цвіт прирівнюється до швидкоплинного людського життя:

Пройшов мій вік, як маків цвіт,

Що вдень цвіте, а вночі опаде.

Можна зустріти також поетичне порівняння маківки з матір'ю — головою роду:

Да нема цвіту, світлішого над маківку,

Да нема роду, ріднішого над матінку.

М'ята широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в народних піснях та обрядах. Її незмінний епітет — кудрява. Як і калина, м’ята є символом дівочої краси й цноти. У фольклорі м’ята нерідко згадується поруч із рутою, утворюючи немовби одну рослину — руту-м'яту:

По садочку ходжу я, ходжу,

Руту-м'яту саджу я, саджу,

Рута-м'ята да й не прийнялася,

Родиночка й одріклася.

М’ята відігравала важливу роль у весільній обрядовості. За традицією, вінок для молодої та вінки для дружок плели з м’яти, барвінку і рути.



Осика вважалася нечистим, заклятим деревом, оскільки на ній, за християнською легендою, повісився Іуда. Ця ж легенда пояснювала постійне, навіть у безвітря, тремтіння листя осики. Тому з її деревини не годилося споруджувати оселі.

Водночас осика використовували як один із найбільш надійних оберегів від відьом, упирів тощо. Щоб уберегти молочну корову від посягань відьми, в огорожу довкола обори встромляли осикові кілки. За допомогою осикової палички можна було також примусити відьму, що обернулася твариною, повернути свій справжній вигляд. Щоб упир не міг вийти зі своєї могили, в неї вбивали осиковий кілок. Так само вважалося, що для припинення засухи в могилу самогубця треба вкопати кілок із осики і полити його водою. З осиковою палицею можна було пройти вночі лісом, не остерігаючись нечистої сили.



Папороть — реліктова трав'яниста рослина, що ніколи не цвіте, розмножуючись вегетативне. Проте, за народними повір'ями, в ніч на Івана Купала (24 червня за ст.ст.) на коротку мить з'являється вогнена квітка папороті. Той, кому вдається зірвати її, отримує чарівну силу, яка дає змогу знаходити заховані скарби, дізнаватися про долю людей, зцілювати хворих, розуміти мову звірів і птахів. Проте нелегко заволодіти таємничою квіткою, яка росте в дрімучому лісі та охороняється нечистою силою. На сміливця чекають численні випробування, часом небезпечні для життя. Легенди про спробу здобути квітку попороті послужили основою відомої повісті М. В. Гоголя «Вечір напередодні Івана Купала».

Папороть вважалася улюбленим зіллям чортів та відьом. Тому на Гуцульщині, зокрема, існував своєрідний звичай бити папороть. Аби вона не сіялася в полі і не шкодила травам, її били палицею навхрест, потім це місце святили.



Полин найчастіше використовували як оберег від русалок, зустріч з якими вважалася особливо небезпечною в так званий Русалчин Великдень (наступний четвер після Зелених свят). Підстерігаючи перехожого за околицею села, русалка запитувала його: "Полин чи петрушка?" Якщо покажеш полин, русалка зникне, якщо ж відповіси "петрушка", то вона може залоскотати насмерть.

У народних піснях і приказках полин має незмінний епітет гіркий і нерідко виступає символом нещасливого життя:

Лучче мені, мати,

Гіркий полин їсти,

Аніж мені, мати,

Із нелюбом сісти.



Рута — багатолітня рослина, квітки якої мають сильний і своєрідний запах. Її цілющі властивості добре відомі в народній медицині.

У народній поезії руту супроводжують епітети: яра (тобто молода), крута, сувора, зелена. Рута або ж вінок, сплетений із неї, є символом дівування; образ зів'ялої, розтоптаної, розсипаної рути означає втрату дівоцтва. Іноді рута символізує розлуку з милим, самоту, її жовтий цвіт провішує нещасливе кохання:

Зеленая рутонька, жовтий цвіт,

Чому тебе, Іване, так довго ніт?



Тополя. В народних піснях з тополею порівнюється красива, струнка дівчина або заміжня жінка. Рубання тополі, так само як і калини, символізує заручення та одруження дівчини:

Тонкая, високая тополя:

Чорнявая дівчина — то моя.

Тонкую, високую зрубаю:

Чорнявую дівчину кохаю.

У першій половині XIX ст. існував обряд водити тополю, який виконувався на Зелені свята. «Тополю» зображала вродлива дівчина, вбрана в стрічки, зелень та квіти. Її водили по селу у супроводі відповідних пісень:

Стояла тополя

Край чистого поля.

Стій, тополенько,

Стій, не розвивайсь,

Буйному вітроньку

Не піддавайсь.



Часник відігравав важливу роль як оберег від злих сил, а також у практиці народної медицини. Наділення часнику чудодійною силою значною мірою було зумовлене цілющими властивостями і своєрідним запахом цієї рослини. Часник вживався для профілактики інфекційних захворювань, вважався добрим дезинфікуючим засобом при хворобах дихальних шляхів. Свяченим часником змащували на Великдень над очима, щоб мати здорові очі. Застосовували часник і як протидію укусові гадюки.

Здавна часник використовувався у весільній обрядовості. У день весілля його вплітали у вінок молодої або зав'язували між її волоссям для охорони від усього злого. На Гуцульщині зубок часнику постійно носили з собою дорослі і молодь, його прив'язували до руки або зашивали в сорочку дитині. Напередодні Івана Купала часником натирали вим'я корові, щоб відьма не могла відібрати молоко.

9.2.Фауна

У традиційних уявленнях українців значне місце відводилося багатому і різноманітному світу тварин. Звірі, птахи, плазуни, земноводні, комахи присутні в народних обрядах та іграх, у системі прикмет і ворожінь тощо. Тут є всі підстави вбачати рудименти давнього культу тварин у поєднанні з пізнішим нашаруванням християнських світоглядних елементів. Останні представлені здебільшого у формі апокрифічних легенд про походження диких і свійських тварин та птахів.

На змісті вірувань позначився також вплив реальних властивостей тих чи інших представників тваринного світу — безкорисливих помічників або злих ворогів людини. Важко переоцінити роль свійських тварин, безпосередньо причетних до людського добробуту. Проте ставлення до них не було однозначним. Нерідко ті ж самі тварини відігравали у традиційних уявленнях подвійну роль, виступаючи то прихильними до людини, то, навпаки, уособленням або союзниками злих сил.

Важливе місце в народній уяві займало птаство. Із птахами пов'язані численні прикмети й передбачення, на основі яких робилися спроби прогнозувати успіх у господарській діяльності, благополуччя в родинному житті.

Образи звірів, птахів, плазунів тощо присутні в багатьох жанрах українського фольклору. Особливою популярністю користуються казкові сюжети про різноманітних представників тваринного світу.

Бджола традиційно користувалася великою шаною; вважалося, що вона походить із раю. Бджолиний мед і віск займали особливе місце у народній медицині, а також в обрядовій атрибутиці.

За давніми переконаннями, лише в того водитимуться бджоли, хто від природи наділений врівноваженим характером та доброю вдачею. Щоб одержати якнайбільше меду, сприяти роїнню бджіл та вберегти їх від "злого ока", пасічники послуговувалися не тільки раціональними прийомами, а й магічними засобами. Так, навесні пасічник привозив з лісу мурашник і варив його в меду, яким підгодовував бджіл — аби ті були працьовиті, як мурашки. Іноді клали в мед щучі зуби (аби бджоли добре оборонялися від нападу чужих роїв), товчений перець (щоб були витривалими). Мед для годівлі бджіл розводили свяченою водою. Приходячи вранці на пасіку, пасічник вітав бджіл спеціальними молитвами або примовками.

Покровителями бджільництва вважалися святі Зосима і Савватій, ікони яких ставили майже на кожній пасіці.

Вовк завжди вважався сміливим, підступним і небезпечним звіром. За поліськими переказами, цей хижак був створений чортом саме на шкоду людині. Водночас вовкові приписували здатність знищувати чортів: Якби їх грім не бив та вовки не виїдали, то їх би такого розводилося, що і світу не було б видно. Існувало повір'я, що вовки, як і інші тварини, користуються покровительством св. Юрія, який розподіляє для них здобич. У Прикарпатті старшим над вовками вважався св. Микола.

Український фольклор рясніє численними легендами й казками, пов'язаними з народними уявленнями про вовків. Особливо популярними були сюжети про вовкулаків — людей, котрі вміють обертатися вовком або обернених проти своєї волі.



Ворон уявлявся переважно в темному світлі і користувався недоброю славою. Вважалося, що каркання ворона над хатою віщує лихо або близьку смерть когось із членів сім'ї. Для того, хто вирушав у дорогу, було поганою прикметою, якщо ворон каркав, повернувшись до нього дзьобом. Аби відвернути нещастя, поспішали сказати: « На свою голову каркай, не на мене!» Галичани вірили, що чорт може прибирати подобу ворона і в такому вигляді з'являтися поміж людей.

Вуж. У багатьох місцевостях України існувало повір'я, що вуж, який оселяється в хаті, стає своєрідним покровителем обійстя, його охоронним талісманом, котрий приносить багатство і щастя. Народна уява наділяла вужа здатністю смоктати молоко у корови, і вважалося, що корова, біля якої він з'являється, дає більше молока. Відтак цього плазуна не можна було вбивати.

Гадюка. До гадюк (а так переважно називали змій узагалі) українці ставилися неоднозначно. Зокрема, побутували оповідки про ворожбитів, які вміли скликати гадюк свистом або грою на сопілці, приручати їх, а іноді й насилати на шкоду людям. Переказували, що той, хто скуштує відварене м'ясо гадюки, здобуває не тільки особливу, "зміїну", мудрість, а й знання таємниць природи, здатність розуміти мову звірів та рослин.

У Прикарпатті вірили, що змія завдячує своєю агресивністю чортові: Гадюка би була інша звірина, коби не він. Вважалося, що змія, котра вкусила людину, потім обов'язково повзе до води. Якщо потерпілий випередить її і першим дістанеться до річки або криниці, він залишиться живим, а змія загине; якщо ж не встигне, то йому вже нема порятунку. Щоб уберегтися від зустрічі з гадюкою, уникали промовляти вголос її назву, а звичайно говорили: вона; довга; поганка; та, що під корчем сидить, тощо.

На Чесного Хреста гуцули відзначали так зване свято змії. Цього дня, за повір'ям, змії збиралися до своїх зимових сховищ під землею, де залишалися до Благовіщення (25 березня за ст.ст.).

Досить часто змію або частини її тіла використовували в народній медицині. Цілющими властивостями наділялася шкіра, яку гадюка скидає під час линяння. Нею обкурювали хворого на лихоманку, прикладали до ран, фурункулів, вважали засобом, що сприяє росту волосся, застосовували при хворобах очей, від зубного болю. Пастухи на гірських полонинах висохлою шкірою Г. лікували себе і худобу від зміїних укусів. Із лікувальною метою вживали також гадючий жир, зуби та мозок.



Горобець повсюдно вважався нечистим птахом. У цьому відобразились як християнські уявлення, так і те, що горобці шкодили посівам. Існували спеціальні замовляння й магічні дії, що мали боронити засіяні поля від горобців.

За народними повір'ями, багато горобців гине в так звану горобину ніч, що наступає напередодні св. Семена (1 вересня ст. ст.) і супроводжується дощем, громом і блискавкою. Цієї ночі горобці збираються по лісу, де чорт міряє їх міркою; живими лишаються лише ті, що не вмістилися в мірку.



Жаба, як і змія, наділялася здатністю приносити людині як добро, так і зло. За деякими легендами, вона була створена самим Богом. Убивство жаби вважалося тяжким злочином, яким людина могла накликати біду на себе та своїх близьких. Якщо палицею відігнати вужа або змію, котрі напали на жабу, така палиця набувала чудодійних властивостей: нею можна було відвертати градові хмари, здобувати багатство та ін.

Водночас жаба виступала уособленням нечистої сили, її створення приписували чортові, а укуси цілком безпідставно вважали небезпечними й навіть смертельними. Жабу остерігалися брати в руки, боячись бородавок. У тому, що жаба перебігає дорогу або з'являється в хаті, бачили недобру прикмету. Жаба здавна використовувалася в замовляннях, ворожіннях та інших магічних діях як приворотний або відворотний засіб.

Жаба займала помітне місце і в народній медицині. Мертву жабу прикладали до наривів як своєрідний компрес, що мав сприяти визріванню нариву. Особливо часто жабу використовували від лихоманки. Живу жабу клали за пазуху або лякали нею хворого. Сушену жабу носили на шиї як ладанку, іноді нею обкурювали немічних. Вірили, що молоко, в яке вкинули жабу, здатне зцілити від укусу гадюки.

У народній метеорології кумкання жаби віщувало наближення негоди. За народним повір'ям, весною жаби починають скрекотати, коли прогримить перший грім. Якщо вони скрекочуть вночі, можна не чекати морозу. На Чернігівщині намагалися посіяти мак до того часу, коли почнеться кумкання жаб, а городню розсаду — після. Вважалося, що жаби й миші передбачають засуху і переселяються туди, де буде волога і можна чекати на добрий урожай. У деяких місцевостях існувало повір'я, що для припинення засухи треба вбити жабу або повісити її живою на дереві.



Заєць, як і деякі інші тварини, пов'язувався із нечистою силою. Вважали, що заєць створений чортом і служить йому, тому зустріч із цією твариною віщує невдачу. Щоб запобігти цьому, на дорогу кидали жмут сіна. На Харківщині вірили, що заєць, який з'являється поблизу житла, може бути передвісником пожежі.

Заєць досить часто присутній в обрядових та весільних піснях, дитячому фольклорі. У казкових сюжетах він переважно уособлює боягузтво.



Зозуля поряд з вороном і совою віщувала строки життя і смерті, щасливе або нещасливе заміжжя, а також природні явища чи стихійні лиха. Той, хто де-небудь перший раз почує навесні голос зозулі, мусив казати: « Зозуле, закуй мені, скільки літ я буду жити?» Якщо зозуля кувала на обійсті або в саду, тим самим віщувала саме господареві термін його життя. Вважалося, що зозуля може накувати добробут на весь рік, якщо при першій зустрічі з нею маєш у кишені гроші.

Голос зозулі був передвісником доброго або поганого врожаю: Коли закує зозуля до Юрія (23 квітня) на голе дерево, то буде голодне літо, а якщо на лист, то буде поліття (врожайне літо). Оскільки період кування зозулі закінчується, коли достигає ячмінь, казали, що вона вдавилася колосом ячменю.

В українському фольклорі зозуля— один із улюблених поетичних образів. Вона порівнюється з дівчиною або молодою жінкою, нещасливою в подружньому житті:

Ой, боровая зозуленько,

Чому ти рано не кувала,

Чому правди не казала?

Чужі дівки рано встали,

Щастя-долю розібрали,

А я молода опізнилася —

Лиха доля зустрілася.

Нерідко образ зозулі є символом горя, смутку. Над козаком, що загинув на війні, плачуть три сиві зозулі:

Ой, надлетіло дві, три зозуленьки,

Всі три просивенькі та всі три смутненькі:

Ой, одна упала по конці головки,

А другая впала по конець ніжочок,

А третя упала по конець серденька.

По конець головки — то мати старенька,

По конець ніжочок — сестричка рідненька,

По конець серденька — то його миленька!

Існує ряд народних переказів про походження зозулі. За одним із них, зозуля — це вдова, тому вона не в'є власного гнізда і не висиджує пташенят. За іншим, зозуля була колись жінкою, яка вбила свого чоловіка; тепер вона одинокою літає по лісах і ніколи не знайде собі пари. Широко розповсюджений мотив походження зозулі від дівчини, яка за певну провину була проклята матір'ю, батьком чи Богом. У Галичині вірили, що на сьомому році життя зозуля перетворюється на яструба і завдає шкоди в господарстві, нападаючи на курей та іншу домашню птицю, У подобі яструба зозуля також руйнує гнізда ластівок і горобців, тому пі птахи, як тільки помітять зозулю, збираються зграєю і проганяють її.


http://uchitel.edu54.ru/sites/default/files/images/2010/08/b271efaaada1925c2aba1e46f2efbefcf0266b5f_6.jpg
Кінь здавна користувався традиційною пошаною: адже його роль у господарській діяльності та житті людини була неабиякою. Кінський череп наділявся властивостями оберега від нечистої сили, вважався символом родючості. Господарі нерідко застромляли його у тин на городі, щоб все родило, або тримали на пасіці, щоб бджоли велися, прикріплювали на клуні від чарівників та інших злих істот. Голову коня закопували під час будівництва греблі, щоб болотяний дідько не зміг її зруйнувати. Вважалося, що зілля, яке проросло крізь очниці покинутого кінського черепа, має не тільки лікувальну, а й чудодійну силу.

Із цими віруваннями тісно пов'язаний звичай прикрашати дах будівлі стилізованими кінськими головами, зверненими у протилежні боки. Оздоба, що мала назву коник, зустрічалася в оформленні інтер'єру хати. На Чернігівщині подібними фігурками декорували бокову опору мисника для посуду.

Слід зазначити магічні дії та повір'я, пов'язані з кінською підковою. Загальнопоширеним було вірування, що знайти підкову в дорозі є доброю прикметою. Не тільки на селі, а й у містах існував звичай прибивати підкову до порога, щоб усяке йшло з добром до хати. Підкова, прикріплена до порога стайні, охороняла коней від злодіїв, а вкинута у дійницю — оберігала корів від відьом.

Водночас не менш поширеним було ставлення до коня як уособлення нечистої сили, котра могла перевтілюватися в цю тварину. Відомим є казковий сюжет про відьму, яка обернулась конем і була покарана — їй підкували руки й ноги.


http://i038.radikal.ru/1002/72/e5916d49dc14.jpg
Кіт, за деякими легендами, був створений Богом; це чиста тварина, прихильна до людини. В деяких місцевостях котові приписували здатність охороняти обійстя від усього злого. Разом із тим чорна кішка виступала улюбленою у народі формою уособлення нечистої сили. Широковідомий мотив перевтілення відьми на чорну кішку використаний М. В. Гоголем у "Травневій ночі, або Утопленій".

Хто бачив мультфільм про Бабу-Ягу, той згадає, що вірним її по­мічником у злих справах був чорний кіт. Цікаво, що таке миле створіння, якого люблять, з яким панькаються всі члени родини, у віруваннях багатьох народів ніби-то виступає супутником відьом і чаклунів. Вважають, що кішка бачить невидимий для нас потаємний чаклунський світ і часто виступає посередником у чорних справах. Що ж ми знаємо про котів, коли і звідки пішов їх родовід і як вони потрапили до нас у Європу?

У болгар існує легенда про те, як виник кошачий рід. Колись подорожував Господь по землі й зупинився переночувати біля копиці сіна, а вночі миші погризли хліб, який був у нього в торбинці. Розсердився Всевишній, і кинув у мишу свою рукавицю, яка й перетворилася на кішку. Інша легенда розповідає, що після всесвітнього потопу Ной узяв у свій ковчег всякої тварі по парі, у тому числі кота й кішку. Сатана ж кинув у ковчег мишу. І тільки та почала гризти дірку у дниші, як кіт кинувся на неї і з’їв, таким чином врятувавши все живе на землі.

До нас у Європу кішка потрапила із Єгипту. Грецький письменник Геродот (за 430 років до Р.Х.) писав: «Якщо де-небудь у Єгипті трапиться пожежа, то люди перш за все кидаються рятувати своїх кішок, яких ретельно стережуть, і якщо пропаде хоч одна кішка, то єгиптян охоплює глибока печаль. Якщо ж кішка помре сама по собі, то всі мешканці будинку обстригають собі брови в знак печалі. Мертвих кішок поміщають у священні кімнати, а потім пересилають у місто Бубастос». Наскільки кішка шанувалася давніми єгиптянами, показує суворе покарання, яке чекало того, хто її вб’є. Діодор Сицилійський (за 300 років до Р.Х.) повідомляє, що «якщо хто вб’є кішку, то повинен померти сам» . От так! Як бачимо, були часи, коли життя кішки цінувалося вище, ніж життя людини. Та слава Богу, ми живемо в іншій країні і в іншу епоху. Зараз кішка служить людині (іноді, правда, буває й навпаки). У народі побутує вірування, що кішка, шерсть якої трьох кольорів, а тим більше семи, приносить у дім щастя й достаток, лікує людей. Вона спочатку натискає лапками на хворе місце, іноді навіть трохи, випускаючи кігтики, а потім лягає на це місце і забирає частину хвороби на себе. Загальновідомо, що коти нормалізують високий тиск у людей, які страждають на гіпертонічну хворобу, заспокоюють при стресах і нервових розладах.

Споконвічно проживаючи у людській оселі, ці хатні тварини почали виконувати й певну обрядову роль. їх першими, як оберіг від нечистої сили, запускають у нову оселю, на тому місці, де довго сидить або спить кіт, ставлять ліжко, бо він ніколи не лежатиме там, де скупчилася погана енергія.

Є й інші повір’я, пов’язані з котами. Якщо кіт чи кішка ретельно вмивається — чекайте гостей, якщо ж перебіжить дорогу — бути невдачі. Щоб запобігти невдачі, кидали паличку, щоб вона навхрест перелетіла через котячий слід або ж трималися за ґудзика. Якщо приблудний собака принесе господарю багатство, то приблудний кіт навпаки — нестатки.



http://board.od.ua/uploads/aimages/large/300/299070-298993.jpg
Коза в традиційних віруваннях українців відігравала неоднозначну роль. З одного боку, ця тварина вважалася породженням диявола. Побутувало уявлення, що відьма боїться козу і ніколи не відбирає у неї молоко. Козла тримали у стайні разом з кіньми для охорони від нечистої сили, а також для того, щоб чорт їздив на ньому і не мучив коней.

Водночас коза символізувала родючість і життєву силу. Згадаємо хоча б традиційні обходи села з "козою", які влаштовувалися на Різдво у багатьох місцевостях України.



http://www.iskra-kungur.ru/uploads/posts/2011-07/1311816686_kurica.jpg
Курка. За народним повір'ям, курка, яка починає співати, мов півень, віщує смерть господареві або комусь із членів сім'ї. Щоб відвернути нещастя, брали курку однією рукою за голову, другою — за хвіст і міряли нею відстань від стола до порога хати, а потім відтинали ту частину, яка торкалася порога. В деяких місцевостях, навпаки, курка, що співає, вважалася доброю прикметою, оскільки вона відганяє нечисту силу.

Як обрядовий атрибут, що символізує продовження роду, курка використовувалась у весільному ритуалі. Її приносили з собою весільні гості; смажена курка була обов'язковою обрядовою їжею молодих.



Ластівка. В українців склалося доброзичливе ставлення до ластівки як божої пташки. У колядках ластівка віщує господареві добробут, сім'ї — щастя і благополуччя. Доброю прикметою вважалося, якщо ластівка зів'є гніздо на хаті. Зруйнувати його — великий гріх: на обличчі винного можуть з'явитися веснянки або ж ластівка буде літати до корови і зіпсує її молоко.

Загальнопоширеним було повір'я, що ластівки не відлітають у вирій, а зимують на дні річок, озер, криниць або моря, з'єднавшись одна з одною у вигляді ланцюжка. Той, хто вперше бачив навесні ластівку, кидав у неї грудочкою землі, примовляючи: «На тобі, ластівко, на гніздо!»



Лелека. Вірили, що цей птах приносить щастя тій оселі, де він збудує гніздо. Її господар вважався шанованим у селі чоловіком. Якщо ж хтось поруйнує це гніздо, то станеться біда — лелека принесе вогню і спалить хату або накличе грозову хмару.

Щодо походження лелеки існувало чимало легенд. За однією з них, Бог дав людині лантух і наказав віднести далеко в ліс з умовою не розв'язувати і не заглядати в нього. Та на півдорозі чоловік не витримав і поцікавився, що ж він несе. Тоді з мішка повистрибували жаби, вужі та змії і розповзлися по всьому світові. Розгніваний Бог перетворив чоловіка на лелеку і звелів ходити по полях та болотах, шукаючи усяке гаддя.



Миша як давній супутник людини займає помітне місце в народних повір'ях, прикметах та фольклорі. Вона вважалася нечистою твариною. На Поділлі та Гуцульщині переказували, що миша прогризла дірку в Ноєвому ковчезі, і рід людський врятувався лише завдяки котові, який задушив мишу і заткнув дірку своїм хвостом. Загальнопоширеним було вірування, що миша обов'язково перетвориться на кажана, якщо з'їсть хоч крихту свяченої паски.

Мишу й кажана народ тісно пов'язував із світом відьом і чарівників, які можуть обертатися в цих тварин або перетворювати на них людей. Кістки кажана використовували у ворожінні як приворотний засіб. На Прикарпатті вважали, що мертвий кажан, прикріплений над дверима стайні, здатен відігнати нечисту силу.

Щоб уберегти збіжжя і продукти від миш, виконували спеціальні ритуальні дії або проголошували замовляння. На Харківщині комору з хлібом кропили водою, освяченою в церкві на Маковія, примовляючи: «Миші й щурі, не ходіть сюди, вас маковіївська вода поб'є!» Іноді, щоб позбутися мишей, їхні нори закладали шматочками дерева, в яке вдарила блискавка.

Спостереження за поведінкою мишей відбилися в народних передбаченнях погоди і врожаю. Так, на Сумщині відзначали, що коли миша мостить гніздо на вершечку копиці сіна, зима буде холодною.



Півень. За народним повір'ям, крик півня, що віщує наближення дня, відганяє від хати нечисту силу і злих духів. У численних оповіданнях про відьом, чортів та упирів людина, що протистоїть потойбічному, повинна протриматися цілу ніч, поки не заспіває півень. Тоді нечиста сила змушена відступити (цей мотив знайшов яскраве втілення в повісті М. В. Гоголя "Вій"). Якщо ж півень обходив навколо обійстя, а потім злітав на тин і співав, знали: треба чекати гостей.

Особливими властивостями народна уява наділяла червоного півня. Вважалося, що він приносить щастя, охороняє худобу від відьом, а маленьких дітей — від підміни нечистою силою. Широковідомий переказ про червоного івня, який може показати захований скарб або й сам ототожнюється зі скарбом.



Сова здавна була уособленням темних, зловісних сил. Крик сови вночі віщує нещастя; якщо сова вдариться крилами у вікно — згорить хата або помре її господар. Вірили, що по ночах сова показує чортові гнізда інших птахів, тому вдень птахи переслідують її, аби помститися.

10.Висновок

Доглядаючи землю-Матінку, вирощуючи культурні злаки, випасаючи худобу, селяни фіксували атмосферні зміни з огляду позитивних впливів на результати праці.

Слід відзначити особливе місце народному календарю. Саме з нього починається і робота в полі, і лікування недугів; саме він регламентує шлюбні відносини. Саме завдяки календарю неграмотні селяни, лише по народних прикметах, легко визначали пору року.

Що ж стосується світобудови, розташування небесних світил, то найчастіше то були переплетені з віруваннями та уявленнями ті доцільні знання, раціональна частина яких втілювалась у прикметах. Упродовж віків українці намагалися осягнути зв"язок загадкових законів та явищ природи. Чималу роль у народному традиційному рільництві відігравали знання про ґрунт, народ створив свою класифікацію ґрунтів у межах певних природно-ландшафтних зон.

Становлення народної медицини як складного комплекса, що поєднав вдалі дії, позитивні знання і магію.

Багато різнобарвних знань і уявлень залишилося у матеріальних пам"ятках, фолькльорі, у міфопоетичній творчості, зокрема численних ритуальних святах впродовж річного землеробського (сонячного) циклу. Зародки народної медицини годиться пов"язувати, науково обґрунтовувати і розглядати суголосно з міфами нашого народу про створення світу й різноманітні божества, а також враховуючи ставлення українців до Сонця, Неба, Землі, Води, Вогню, рослинного та тваринного світу тощо.

Світотворчі та "боготворчі" уявлення праукраїнців базуються передовсім на пошануванні Сонця та на визнанні вічних критеріїв життя і буття – добра і зла.

Основні язичницькі свята праукраїнців, що доречі і сьогодні актуальні і поширені – це свята Сонця: Калити, Коляди, Колодія, Великодні та Зелені свята, свято Івана Купала. А, оскільки народ започаткований від винекнення (первісного зародження) як субстанція "сонячних генів", то і його історія, господарювання, життя-буття, звичаєве право, різноманітні види мистецтва – йдуть від природи, прадавньої землеробської культури, рослинного і тваринного світу, стосунків між людьми, любові до праці, кохання і вірності, пошанування високих чеснот і розвінчання та таврування зрадництва, нерівності, запроданства, низості.

Саме в процесі своєї трудової діяльності, любові до землі – як до батька і матері; через поглиблені етико-естетичні засади, культурні традиції сімейного і громадянського виховання українці наділяли майбутні покоління найважливішими вадами: фізичного, духовного і морального ґатунку.

Різноманітні тлумачення: душі, долі і злиднів, людини, не дивлячись на старожитні повір"я, як аналіз слід вважати невідомою психологічною наукою, про що праукраїнці вже могли судити та , як кажуть на сучасному рівні, проводити психотерапевтичні дії, тобто лікувати на рівні сучасної психологічної науки про душевний стан людини. Моя думка, стосовно демонологічного світу, по-перше, це навмисне самовербувальне тлумачення, на той час, непізнаних контекстів життя, простіше кажучи, омана свідомості. По-друге, через недбалість, байдужість молодих поколінь, старожили берегли норми поведінки: безпечність молодняку зумовляли переконаннями таємничих і містичних забобонів. По-третє, осередки таких уявлень з"являються через застій конкретних вікових субстанцій, тобто коли в одній місцевості збиралася велика кількість людей, які нехотіли чи немали бажання реально пізнати, усвідомити, через брак знань, нові відомості про людину, її організм, або безперервно змінюючийся довколишній світ. Так, такій людині легше за все було зфантазувати, ніж прийняти щось нове.

Упродовж багатьох століть український народ беззупинно творив своє, тільки йому властиве духовне середовище, наповнюючи його своєрідними обрядами, ритуалами. Фактично формувався внутрішній світ українців, осягався весь навколишній простір, закладалися світоглядні засади.

Феноменально багата українська обрядовість активно впливала на життєдіяльність народу. Традиційна обрядовість виникла як органічний зв"язок духовного і морального у процесі буття. Вона набула ролі капіляра світоглядного і духовного живлення національного організму, крізьвікових контактів.

Отже, предмет українських народних знань та світоглядних уявлень годиться означити як величезний суголосний комплекс духовних та прагматичних знань, національних традицій, притаманних нашому народові з давніх-давен, що побутують, тужавіють, набирають нових сил у звязку з розвитком доби і дуже часто, навіть, не усвідомлються цими людьми, бо виступають звичайними і звичаєвими постулатами від діда-прадіда до внука-правнука.

11.Література

1. "Культура і побут населення України", В.І.Наулко, К, - 1993 р.

2. "Коло Свароже", Г.Лозко, К, - 2005 р.

3. "Студії з української етнографії та антропології", Х.К.Вовк, К, - 1995 р.

4. "Українське народознавство", С.П.Павлюк, К, - 2006 р.

5. "Вінець", В.Скуратівський, К, - 1994 р.

6. "Бойківщина: Іст. етногр. дослідження", Ю.Г.Гошко, К, - 1983 р.

7. "Гуцульщіна: Іст. етногр. дослідження", Ю.Г.Гошко, К, - 1987 р.

8. "Цивілізаційна історія України", М.Є.Горєлов, О.П.Моця, О.О.Рафальський, К, - 2005 р.

9. "Українська народна медицина", Є.С.Товстуха, К, - 1994 р.

10. "Народна медицина українців", З.Є.Болтарович, К, - 1990 р.

11. "Світогляд українського народу: ескіз української міфології", І.Нечуй-Левицький, К, - 1992 р.

12. "Українці: народні вірування, повір"я, демонологія", К, -1992 р.

13.Пінчук С.П. Слово о полку Ігоревім.— К., 1973.— С.26.

14.Супруненко В. Витоки нації. Символи,вірування, звичаї та побут українців.-Запоріжжя, 1993,— С.ЗО.

15. Потапенко О.І., Кузьменко В.І. Шкільний словник з українознавства. -К., 1995.- С. 280

16. Стельмахович М.Г. Народна педагогіка.— К., 1985.

Рослини займали значне місце в широкому комплексі традиційних вірувань, звичаїв і забобонів. Обряди і повір'я, пов'язані з деревами, травами, зіллям і квітами, доносять відгомін язичницьких уявлень наших предків про навколишню природу і базуються як на реальних, так і на уявних властивостях рослин. З утвердженням християнства ці властивості нерідко закріплювалися ритуалом освячення в церкві.

Обрядові дії, пов'язані з рослинністю, відігравали важливу роль в календарних святах. Ці обряди мали забезпечити людині здоров'я, зміцнити добробут сім'ї, посилити плодючість землі й худоби, вберегти господарство від нечистої сили. Особливе місце займали рослини-символи у сімейних обрядах. Жодне весілля на Україні не обходилося без барвінку і калини, якими прикрашали коровай та вінок молодої.

Рослинні мотиви та образи широко представлені і в українському фольклорі. Майже в усіх жанрах усної словесності рослинна символіка є одним із важливих виражальних засобів.

Якщо, з одного боку, хворих «лікували» на основі забобонів: шептанням, замовлянням, «оберігали» від хвороб з допомогою різних амулетів — хрестиків, ікон, вовчих зубів, жаб'ячої кістки, ракових очей, то, з другого, — на основі досвіду, нагромадженого протягом багатьох поколінь: використовували цілющі властивості дикорослих рослин (звіробій, полинь, м'ята, шавлія, подорожник, кропива, горицвіт, молочай та ін.), городніх (мак, петрушка, малина, чорнослив, часник, хрін, цибуля, смородина та ін.), дерев (калина, липа, дуб, береза, черемшина), ліки тваринного походження (сало барсуків, їжаків, гусей, курей і т. д.). Лікарські трави збирали в певний час і в певні дні, переважно в травні, на свято Семена Зілота (10 травня), якого вважали покровителем цих трав.

Горох в українському фольклорі є символом сліз: Сльози, як горох, котяться; з ним пов'язували нещастя, біду. Молоді жінки уникали їсти його натще, аби не було гірким подружнє життя. Але, незважаючи на це, з гороху готували як повсякденні, так і ритуальні страви й навіть використовували як оберег.

Дуб здавна користується в народі глибокою шаною. Ще стародавні слов'яни влаштовували біля лісових велетнів обрядові дійства, приносили жертви богам. Коли народжувався син, батьки за народним звичаєм висаджували два жолуді, коли донька — висівали калинове зерня. Калинові ягоди, кора, цвіт — випробувані ліки в народній медицині.

Мак. Широко розповсюдженим було вірування в чудодійні властивості маку як оберегу від лиходійства відьом, упирів та інших істот.

М'ята широко використовується в народній медицині, займає почесне місце в народних піснях та обрядах.

Полин найчастіше використовували як оберег від русалок, зустріч з якими вважалася особливо небезпечною в так званий Русалчин Великдень (наступний четвер після Зелених свят).

Часник відігравав важливу роль як оберег від злих сил, а також у практиці народної медицини. Наділення часнику чудодійною силою значною мірою було зумовлене цілющими властивостями і своєрідним запахом цієї рослини.

Осика вважалася нечистим, заклятим деревом, оскільки на ній, за християнською легендою, повісився Іуда. Ця ж легенда пояснювала постійне, навіть у безвітря, тремтіння листя осики. Тому з її деревини не годилося споруджувати оселі.

У традиційних уявленнях українців значне місце відводилося багатому і різноманітному світу тварин. Звірі, птахи, плазуни, земноводні, комахи присутні в народних обрядах та іграх, у системі прикмет і ворожінь тощо.

Важливе місце в народній уяві займало птаство. Із птахами пов'язані численні прикмети й передбачення, на основі яких робилися спроби прогнозувати успіх у господарській діяльності, благополуччя в родинному житті.

Образи звірів, птахів, плазунів тощо присутні в багатьох жанрах українського фольклору. Особливою популярністю користуються казкові сюжети про різноманітних представників тваринного світу.



Бджола традиційно користувалася великою шаною; вважалося, що вона походить із раю. Бджолиний мед і віск займали особливе місце у народній медицині, а також в обрядовій атрибутиці.

Вовк завжди вважався сміливим, підступним і небезпечним звіром. За поліськими переказами, цей хижак був створений чортом саме на шкоду людині. Водночас вовкові приписували здатність знищувати чортів

Горобець повсюдно вважався нечистим птахом. У цьому відобразились як християнські уявлення, так і те, що горобці шкодили посівам. Існували спеціальні замовляння й магічні дії, що мали боронити засіяні поля від горобців.

Жаба, як і змія, наділялася здатністю приносити людині як добро, так і зло. За деякими легендами, вона була створена самим Богом. Убивство жаби вважалося тяжким злочином, яким людина могла накликати біду на себе та своїх близьких. Якщо палицею відігнати вужа або змію, котрі напали на жабу, така палиця набувала чудодійних властивостей: нею можна було відвертати градові хмари, здобувати багатство та ін.

Заєць, як і деякі інші тварини, пов'язувався із нечистою силою. Вважали, що заєць створений чортом і служить йому, тому зустріч із цією твариною віщує невдачу.

Зозуля поряд з вороном і совою віщувала строки життя і смерті, щасливе або нещасливе заміжжя, а також природні явища чи стихійні лиха.

Кінь здавна користувався традиційною пошаною: адже його роль у господарській діяльності та житті людини була неабиякою. Кінський череп наділявся властивостями оберега від нечистої сили, вважався символом родючості.

Кіт, за деякими легендами, був створений Богом; це чиста тварина, прихильна до людини. В деяких місцевостях котові приписували здатність охороняти обійстя від усього злого. Разом із тим чорна кішка виступала улюбленою у народі формою уособлення нечистої сили.

Півень. За народним повір'ям, крик півня, що віщує наближення дня, відганяє від хати нечисту силу і злих духів. У численних оповіданнях про відьом, чортів та упирів людина, що протистоїть потойбічному, повинна протриматися цілу ніч, поки не заспіває півень.

Сова здавна була уособленням темних, зловісних сил. Крик сови вночі віщує нещастя; якщо сова вдариться крилами у вікно — згорить хата або помре її господар.

Світ рослин життєво необхідний людині. Протягом тисячоліть багато рослин використовуються в найрізноманітніших сферах господарської діяльності, є незамінними продуктами харчування, цілющими оздоровчими засобами.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал