Робоча програма «Попередження передачі віл від матері до дитини»



Сторінка2/3
Дата конвертації01.01.2017
Розмір0.52 Mb.
ТипРобоча програма
1   2   3




      1. Тематичний план самостійної позааудиторноі роботи студентів.

п/п

ТЕМА ЗАНЯТТЯ


К-сть

годин

1

Універсальні запобіжні заходи і безпечна організація праці медичних працівників. Роль програм інфекційного контролю в організації роботи сімейної амбулаторії для запобігання інфекцій, що передаються через кров.

3

2

Заходи у разі контакту з ВІЛ на робочому місці. Схеми профілактичної ВААРТ у випадку професійного травматизму при наданні допомоги ВІЛ-позитивним пацієнтам.

2

3

Підтримка для медичних працівників. Феномен «згорання»та робочий стрес: визначення та попередження.

2

4

Інформаційно-роз'яснювальна робота серед батьків у сім'ях, у яких проживає ВІЛ-інфікована дитина, формування прихильності до ВААРТ.

2

Всього


9




    1. Засоби контролю знань студентів

      1. Засоби проведення поточного контролю рівня знань.

Рівень знань студентів оцінюється за традиційною чотирьохбальною шкалою. Згідно методичних вказівок на кожному практичному занятті проводиться тестовий контроль вихідного рівня знань студентів, індивідуальне опитування студентів та розв’язування ситуаційних задач (кінцевий рівень знань).

  1. Тестовий контроль включає відповідь на 5 тестових питань і оцінюється: «відмінно» - правильна відповідь на 5 тестових питань; «добре» - правильна відповідь на 4 тестові питання; «задовільно» - правильна відповідь на 3 тестові питання; «незадовільно» - правильна відповідь на 2-1 тестові питання чи відсутність правильних відповідей.

  2. Відповідно до контрольних питань теми усне опитування студента оцінюється: «відмінно» - відповідь правильна, повна, з детальним висвітленням матеріалу; «добре» - відповідь правильна, з деякими неточностями; «задовільно» - відповідь неповна, з великою кількістю неточностей; «незадовільно» - відповідь неповна, неправильна.

  3. Ситуаційні задачі оцінюються: «відмінно» - правильна, повна відповідь; «добре» - відповідь правильна, не в повному об’ємі, неточна; «задовільно» - неповна, неточна відповідь, частково з помилками; «незадовільно» - немає відповіді, неправильна відповідь.

Загальна оцінка за практичне заняття виставляється як середня з оцінок за тестовий контроль, усне опитування та ситуаційну задачу.


      1. Засоби проведення підсумкового контролю знань і його форми

Основною формою проведення підсумкового контролю знань студентів є складання диференційованого заліку у вигляді написання та захисту рефератів, які оцінюються за традиційною чотирьохбальною шкалою: «відмінно» - тема розкрита повністю, з детальним висвітленням матеріалу, повністю відповідає плану, студент відповідає повно і правильно на поставлені питання; «добре» - тема розкрита повністю, з деякими неточностями, студент відповідає на поставлені питання з неточностями, але правильно; «задовільно» - робота відповідає темі, з великою кількістю неточностей, студент погано орієнтується по темі; «незадовільно» - робота не відповідає темі, велика кількість неточностей, студент невірно відповідає на поставлені питання. Оцінка за диференційований залік виставляється як середня з оцінок, отриманих за написання та захист рефератів.

Перелік рефератів для підсумкового контролю з елективного курсу «Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини» для студентів 3-го року навчання за спеціальністю «Сестринська справа».



  1. Заходи з профілактики зараження інфекціями, що передаються кров'ю при наданні медичної допомоги, обслуговуванні хворих та роботі з біоматеріалом.

  2. Профілактика передачі ВІЛ від матері до дитини.

  3. Постконтактна профілактика ВІЛ.

  4. Прояви та прогресування ВІЛ-інфекції у дітей. Профілактика опортуністичних інфекцій у ВІЛ-інфікованих дітей.

  5. Методи діагностики ВІЛ-інфекції.

  6. Особливості діагностики ВІЛ-інфекції у дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками.

  7. Вигодовування дітей, народжених ВІЛ-інфікованими жінками. Особливості харчування дітей з ВІЛ-інфекцією.

  8. Вакцинація ВІЛ-інфікованих дітей та дітей, народжених ВІЛ-інфікованими матерями.

  9. Загальні принципи антиретровірусної терапії.

  10. Протиепідемічний режим у дитячих колективах, де знаходяться ВІЛ-інфіковані діти.

  11. Закон України «Про запобігання захворюваності на СНІД на соціальний захист населення».

1.4.Перелік навчально-методичної літератури.

1.4.1. Основна

  1. ВИЧ инфекция в перинатологии /Под ред.. В.Н. Запорожана, Н.Л.Запорожана, Н.Л.Аряєва. К.: Здоров’я, 2000. – 187с.

  2. Запорожан В.М., Аряєв М.Л. ВІЛ-інфекція і СНІД. – 2-ге вид., 3-55 перероб. І доп. – К.: Здоров’я, 2004. 636 с.

  3. ВИЧ – инфекция: клиника, діагностика и лечение/ В.В. Покровский, Т.Н. Ермак, В.В. Беляев, О.Г. Юрин. – М.:ГЭОТАР Медицина, 2000. – 496 с.

  4. Попередження трансмісії ВІЛ від матері до дитини: Навчальний посібник для акушерів-гінекологів, неопатологів, педіатрів, інфекціоністів, сімейних лікарів, організаторів охорони здоров’я, лікарів-інтернів і студентів / В.М. Запорожан, М.Л. Аряєв, Н.В. Котова та ін.. – К.: Акві-К, 2003. – 184 с.

1.4.2. Додаткова

1. Аряєв М.Л., Котова Н.В., Старець О.О. Формування прихильності до антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дітей: навчальний посібник для слухачів. – К.: Март, 2006. – 144 с.

2. Догляд і підтримка дітей з ВІЛ-інфекцією: Навчальний посібник для персоналу дитячих установ, батьків, опікунів, соціальних працівників та інших осіб, що доглядають за дітьми з ВІЛ-інфекцією / М.Л. Аряєв, Н.В. Котова, О.О. Старець та ін. – К.: Кобза, 2003. – 168 с.

3. Інструкція з впровадження порядку добровільного консультування і тестування на ВІЛ-інфекцію (протоколу) у протитуберкульозних, дерматовенерологічних та наркологічних закладах охорони здоров’я (затверджена наказом МОЗ України №446 від 06.07.2006).

4. Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ-інфекції у дітей // МФБ «Міжнародний Альянс з ВІЛ/СНІД в Україні», 2007. – 86 с.

5. Клінічний протокол антиретровірусної терапії ВІЛ- інфекції у дорослих та підлітків (затверджений наказом МОЗ України № 658 від 04.10.2006).

6. Клінічний протокол діагностики та лікування опортуністичних інфекцій і загальних симптомів у ВІЛ-інфікованих дорослих та підлітків (затверджені наказом МОЗ України №182 від 13.04.2007).

7. Клінічний протокол з акушерської допомоги «Попередження передачі ВІЛ від матері до дитини» (затверджений наказом МОЗ України №716 від 14.11.2007).

8. Клінічний протокол з антиретровірусного лікування та здійснення медичного спостереження за дітьми, хворими на ВІЛ-інфекцію (затверджено наказом МОЗ України від 13.04.2007 р. №182).

9. Клінічний протокол з лікування опортуністичних інфекцій та ВІЛ-асоційований захворювань у ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД дітей (затверджено наказом МОЗ України від 07.04.2006 №20067).

10. Клінічний протокол надання медичної допомоги хворим на поєднані захворювання – туберкульоз та ВІЛ-інфекцію (затверджений наказом МОЗ Укріїни №276 від 28.05.2008).

11. Клінічний протокол надання паліативної допомоги, симптоматичної та патогенетичної терапії хворим на ВІЛ-інфекцію/СНІД (затверджений наказом МОЗ України №368 від 03.07.2007).



2. МЕТОДИЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

2.1. Загальні методичні матеріали

2.1.1. Мета та завдання дисципліни.

Мета навчання: підвищення якості підготовки сучасних медичних фахівців, удосконалення теоретичних знань і практичних навичок з питань попередження передачі ВІЛ від матері до дитини під час вагітності, пологів та в періоді новонародженості.



2.1.2. Аналіз зв’язків із суміжними дисциплінами.

Дисципліни, які забезпечують інфекційні хвороби, до початку її вивчення

Дисципліни, що забезпечуються інфекційними хворобами

1.Медична біологія

1. Внутрішні хвороби (госпітальна

терапія).



2. Мікробіологія

2. Очні хвороби

3. Патологічна фізіологія

3. Педіатрія

4. Патологічна анатомія

4. Психіатрія

5. Фармакологія

5. Реанімація

6. Внутрішні хвороби (пропедевтика)

6. Епідеміологія

7. Хірургія

7. Загальна хірургія

8. Неврологія

8. Фтизіатрія

9. Дерматологія

9. Неврологія

10. Онкологія

10. Акушерство і гінекологія

11. ЛОР




12.Гігієна та екологія




13.Основи психології, основи педагогіки




14.Соціальна медицина, організація охорони здоров’я




15.Судова медицина, медичне законодавство




Зв’язки між забезпечуючими і забезпечуваними дисциплінами здійснюються шляхом:

  • проведення між кафедральних відвідувань лекцій і практичних занять;

  • участі в роботі центрального і профільного методичних комітетів;

  • обговорення лекцій на Вченій раді університету;

  • міжкафедральних навчально-методичних конференцій і симпозіумів.

2.1.3. Методи активізації та інтенсифікації навчального процесу.

  1. Чітке визначення актуальності теми дисципліни з акцентуванням професійної спрямованості і можливості практичного використання.

  2. Контроль поточного і кінцевого рівня знань.

  3. Розв’язання ситуаційних задач на всіх практичних заняттях.

  4. Науково-дослідницька робота студентів: участь в роботі гуртка, виступи на конференціях, олімпіадах.

  5. Використання немашинного програмованого контролю.


2.1.4. Основні знання та вміння, які набувають студенти на кафедрі.

Знати:

  • шляхи передачі ВІЛ-інфекції та заходи профілактики передачі ВІЛ;

  • основні положення законодавства, нормативних та регламентуючих документів стосовно ВІЛ-інфекції;

  • методики зниження ризику зараження інфекціями, які передаються кров’ю та ыншими быологычними рыдинами;

  • особливосты діагностики ВЫЛ-ынфекцыъ у дітей;

  • прояви та ознаки прогресування ВІЛ-інфекції у дітей;

  • порядок медичного нагляду за дітьми, народженими ВІД-інфікованими жінками, та дітьми з ВІЛ-інфекцією;

  • принципи харчування та догляду за ВІЛ-інфікованими дітьми;

  • принципи лікування ВІЛ-інфекції у дітей;

  • принципи психологічної підтримки дітей, їх сімей, персоналу;

  • особливості виховання ВІЛ-інфікованих дітей;

  • особливості соціального супроводу ВІЛ-інфікованих дітей;

  • недержавні та міжнародні організації, програми в сфері профілактики та боротьби з ВІЛ-інфекцією в Україні.

Вміти:

  • здійснювати профілактичні заходи щодо поширення ВІЛ-інфекції, як від матері до дитини, так і в сфері надання медичних послуг;

  • здійснювати першу долікарську допомогу у критичних ситуаціях;

  • здійснювати догляд за ВІЛ-інфікованими дітьми;

  • своєчасно направляти дитину до лікувально-профілактичних закладів для надання висококваліфікованої та спеціалізованої допомоги;

  • проводити консультування батьків (інших людей) з питань догляду. Харчування, неспецифічної профілактики опортуністичних інфекцій, виховання дітей;

  • надавати психологічну допомогу ВІЛ-інфікованим та їхнім родинам;

  • брати участь в профілактичних програмах та соціальному супроводі ВІЛ-інфікованих дітей.



2.1.5. Перелік обов’язкових практичних навичок.

  1. Визначення клінічної категорії ВІЛ-інфекції згідно класифікації ВООЗ.

  2. Проведення консультування вагітних перед тестом на ВІЛ.

  3. Проведення консультування вагітних після тестування на ВІЛ при позитивному результаті.

  4. Проведення консультування вагітних після тестування на ВІЛ при негативному результаті.

  5. Консультування з питань профілактики трансмісії ВІЛ від матері до дитини.

2.2. Методичне забезпечення дисципліни.

      1. Тези лекцій (додаються).

      2. Методичні розробки для викладачів до проведення практичних занять з студентами (додаються).

    1. Методичні матеріали для студентів

      1. Методичні вказівки для студентів до практичних занять (додаються).

      2. Методичні вказівки до самостійної роботи студентів (додаються).

      3. Теми індивідуальних занять і їх форми


  1. Матеріальне забезпечення навчального процесу

  • прозірки для проекційної апаратури типу графопроектор “Liesegang” -2500;

  • мультимедийне забеспечення лекцій “Toshiba” TDP-S 25;

облікова, звітна та інша документація, що використовується в лікувально-профілактичних установах санепідстанції;

  • комп’ютерний клас;

  • тести і ситуаційні задачі для поточного і підсумкового контролю знань;

  • набір сучасних дезінфекційних препаратів;

  • набір препаратів для імунопрофілактики;

  • DVD –диски з епідеміології та клініки інфекційних хвороб.


Лекція 3


Поняття консультування на ВІЛ, мета, завдання, види, методи, етичні принципи.
План

1. Поняття консультування на ВІЛ, мета, задачі, види, методи, етичні принципи.

2. Загальні відомості про стигму та дискримінацію. Захист прав ВІЛ-інфікованих.

3. Боротьба зі стигмою та дискримінаціями у медичному закладі.

4. Організація медичної допомоги та психологічної підтримки і соціальної допомоги людям з ВІЛ/СНІД на рівні сім’ї.

5. Феномен “вигорання”, прояви, профілактика

Підготувала Кондрин О.Є.

Консультативна допомога – важлива складова комплексу протидії епідемії ВІЛ-інфекції. Консультування передбачає надання допомоги шляхом спілкування: необхідно вислухати людину; запропонувати варіанти вибору (рішення) і допомогти їх зрозуміти; дати змогу пацієнту ухвалити рішення, виробити упевненість і бажання запровадити свій вибір у життя. “Консультувати” – це більш складний і багатогранний процес, ніж “радити”, “навчати” або “надавати інформацію”, хоча всі ці дії можуть бути частиною консультування. Не можна приймати рішення замість іншої людини, примушувати її виконувати певні рекомендації.

Добровільне тестування на ВІЛ з консультуванням (ДКТ) є найважливішим компонентом програм профілактики передачі ВІЛ, лікування та догляду за хворими на ВІЛ-інфекцію. Проводити тестування на ВІЛ не можна примусово; слід проконсультувати пацієнта та отримати його усвідомлену згоду на тестування [5, 16].

Необхідно збільшити обсяг тестування на ВІЛ за ініціативою медичних працівників. При цьому примушувати пацієнтів тестуватися на ВІЛ недопустимо, також слід нівелювати негативні наслідки розкриття ВІЛ-статусу. Існують дві стратегії добровільного тестування на ВІЛ за ініціативою медичних спеціалістів. Якщо у тестування не включено до стандарту медичної допомоги, медичний фахівець повинен вказати причини, які свідчать про необхідність обстеження на ВІЛ, рекомендувати пацієнту тестування, при цьому пацієнт має право відмовитися включити тест на ВІЛ до переліку досліджень. Якщо тестування на ВІЛ включено до стандарту медичної допомоги, пацієнта інформують про цей стандарт обстеження, проте пацієнт має право виключити тестування на ВІЛ з переліку досліджень. В обох стратегіях медичні спеціалісти зобов’язані провести консультування.



Тестування на ВІЛ в Україні як стандарт надання медичної допомоги пропонується таким категоріям пацієнтів:

• усім дорослим, підліткам або дітям, які звернулися до закладу охорони здоров’я зі скаргами, симптомами або патологічними станами, що можуть бути зумовлені ВІЛ-інфекцією;

• особам з груп ризикованої поведінки та їхнім статевим партнерам;

• статевим партнерам ВІЛ-інфікованих осіб (інформувати про ВІЛ-статус статевих партнерів має сам ВІЛ-інфікований);

• вагітним жінкам;

• малюкам, народженим ВІЛ-інфікованими жінками;

• особам, які потребують ПКП.

Мета ДКТ – надати і консультативну допомогу населенню щодо шляхів поширення ВІЛ-інфекції та профілактики інфікування; сприяти у прийнятті добровільного усвідомленого рішення щодо тестування на ВІЛ; визначити ВІЛ-статус людини; підтримати подальшу безпечну щодо інфікування ВІЛ поведінку; отримати своєчасну медичну допомогу: обстеження на туберкульоз, інфекції, що передаються статевим шляхом (ІПСШ), опортуністичні інфекції та їх лікування, своєчасний початок АРТ, АРВ-профілактика вертикальної трансмісії ВІЛ, послуги з планування сім’ї та всебічної підтримки (в тому числі за принципом “рівний – рівному”).

Завдання ДКТ:

1. Зниження рівня поширення ВІЛ-інфекції серед населення шляхом:

• інформування щодо шляхів поширення ВІЛ-інфекції та відповідних ризиків інфікування, пов’язаних з кожним із них;

• ознайомлення із заходами та засобами зменшення ризику інфікування ВІЛ;

• оцінки індивідуального ризику інфікування ВІЛ, сприяння формуванню у пацієнта власної оцінки ступеня особистого ризику інфікування ВІЛ;

• інформування про процедуру тестування та практичне значення результатів;

• тестування на ВІЛ-інфекцію;

• надання психологічної та соціальної підтримки;

• інформування про існуючі державні та комунальні заклади охорони здоров’я, інші державні та комунальні установи, організації та заклади, медичні заклади інших форм власності, об’єднання громадян, що надають медичну, психологічну, юридичну, соціальну та інші види допомоги особам, які її потребують;

• сприяння щодо прийняття добровільного рішення на підставі повної інформації стосовно тестування на ВІЛ-інфекцію.

2. Інформування з правових питань, пов’язаних з проблемами ВІЛ-інфекції.

3. Сприяння підвищенню рівня здоров’я населення, в тому числі подовженню та поліпшенню якості життя ВІЛ-інфікованих людей.



Етичні принципи міжособистісних відносин у контексті ВІЛ-інфекції.

Відповідно до рекомендацій ВООЗ та ЮНЕЙДС, принципи ДКТ – це обов’язкові мінімальні вимоги щодо дотримання загальних біоетичних принципів та норм під час консультування і тестування на ВІЛ.



Принцип розуміння замість осуду”. Кожну людину слід сприймати такою, якою вона є, і давати їй змогу виявляти як позитивні, так і негативні власні почуття, не осуджуючи їх.

Принцип “добровільності замість контролю”. Кожна людина має право визначитися самостійно, яка допомога їй потрібна та яку вона хоче отримати.

Принцип “конфіденційності інформації особи, яка звернулася за консультацією”. Кожна людина має право на повагу та збереження таємниці щодо обставин особистого життя. Використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються.

Принцип “щирих та довірливих взаємовідносин пацієнта і консультанта”.

Взаємовідносини пацієнта і консультанта мають бути відкритими, чесними, довірливими. Професіонал повинен діяти тільки в інтересах пацієнта.



Принцип “тісного спілкування з родиною пацієнта”. Захист та допомога кожному пацієнту можуть бути забезпечені тільки у співпраці з його родиною. Кожна родина, яка має проблеми з ВІЛ-інфекцією, може розраховувати на психосоціальну підтримку, щоб таким чином усунути існуючі проблеми та запобігти появі інших.

Принцип “допомоги для самодопомоги (активність замість пасивності)”.

Кожна людина, якій надається допомога, повинна активно вирішувати власні життєві проблеми. Консультант має дати можливість пацієнту побудувати власне життя самостійно.



Принцип “комплексної допомоги”. Будь-яку допомогу слід розглядати у сукупному контексті проблемних життєвих обставин і тому надавати її у співпраці з усіма зацікавленими установами, організаціями та закладами.

Навички ефективного спілкування. ВІЛ-інфекція – це хвороба, пов’язана з поведінкою людини. Щоб поліпшити епідемічну ситуацію, слід змінити поведінку людей щодо цієї хвороби на менш ризиковану.

Змінити поведінку насамперед повинні медичні працівники. Щоб запобігти інфікуванню ВІЛ, необхідно включити в їх повсякденну роботу консультативну допомогу з питань ВІЛ-інфекції. Для якісного та ефективного виконання своїх обов’язків консультант повинен володіти достатньою сучасною інформацією про клінічні прояви ВІЛ-інфекції, новітні розробки з діагностики та лікування цього захворювання; практичними уміннями та навичками консультування ефективного спілкування; навичками саморегуляції, нейтралізації стресового навантаження, психоемоційного виснаження.

Медичний фахівець має володіти певними навичками спілкування (комунікації). Слово “комунікативний” походить від латинського “communicare”, що означає “робити загальним, ділитися”. Мета спілкування полягає у висловленні власних думок, ідей або почуттів так, щоб вони були зрозумілими іншим особам. Кожен консультант повинен вчитися і удосконалювати власний стиль спілкування з пацієнтами, що сприятиме підвищенню ефективності професійної діяльності. Рекомендації з навичок спілкування базуються на знанні психології людини та включають низку принципів або правил.

Консультант має встановити позитивні довірливі стосунки з пацієнтом, розуміти його почуття, проблеми, враховуючи індивідуально-психологічні, вікові, статеві та соціальні особливості пацієнта; переборювати власні почуття, ставлення і упередження від консультаційних взаємовідносин; використову

Діагностика, лікування та соціально-психологічна підтримка людей, які живуть з ВІЛ вати зрозумілу для пацієнта мову; розпізнавати найбільш поширені психосоціальні та клінічні ускладнення, пов’язані з інфікуванням ВІЛ, (підвищену тривожність, депресію, нав’язливі ідеї, схильність до самогубства, потребу та пошук можливості помсти тощо); тактовно та доброзичливо контактувати з колом осіб, різних за фахом, освітою та способом життя.

Існують гендерні особливості спілкування. У розмові з чоловіками необхідно пам’ятати про їхню потребу відчувати визнання, захоплення, високу оцінку, схвалення і довіру. У розмові з жінками слід пам’ятати про їхню потребу відчувати підтвердження їхніх почуттів, пошану, розуміння, підтримку і турботу.



Навички консультування.

1. Уміння встановлювати позитивні стосунки з пацієнтом:

• створити комфортні умови, які дають змогу усамітнитися і забезпечують конфіденційність;

• проявити зацікавленість і співчуття, реагувати на емоційний стан пацієнта, можливу нервовість та розгубленість;

• показати неупереджене ставлення, активно вислухати (вербальне і невербальне), підтримати;

• співпереживати – показати, що почуття особи, яку консультують, зрозумілі.

2. Уміння отримувати інформацію:

• правильно використовувати “закриті” (на які можна відповісти “так” чи “ні”) та “відкриті” (що потребують розгорнутої відповіді) запитання;

• мовчати та активно вислухати, щоб дати змогу пацієнту виговоритися;

• уточнити сподівання пацієнта;

• уникати вживання оцінювальних слів.

3. Уміння надавати пацієнту необхідну і доречну інформацію:

• чітко доносити інформацію про ВІЛ-інфекцію;

• повторювати важливі моменти і наголошувати на них, переконатися, чи розуміє пацієнт надану інформацію, та узагальнити її.

4. Уміння справлятися зі складними ситуаціями, які виникають під час консультування:

• розмовляти на інтимні теми, враховуючи культурні особливості, рівень освіти, релігійні та інші переконання пацієнта;

• розпізнавати та брати до уваги типові психоемоційні реакції пацієнта на повідомлення про діагноз (емоційний шок, думки/відчуття щодо суїциду, заперечення, озлобленість тощо);

• заспокоїти пацієнта та пом’якшити його емоційні реакції, залучити за його згодою (якщо це доречно або потрібно) до консультування іншого спеціаліста;

• сприймати мовні особливості пацієнта і вміти до них адаптуватися.

5. Уміння проводити рольові ігри з пацієнтом (щодо інформування партнера про позитивний результат тесту, пропагування безпечного сексу тощо).



Навички вербального (мовного) спілкування з пацієнтом:

• спілкуватися зрозумілою мовою;

• показувати, що почуття та емоції пацієнта зрозумілі, співчувати та розуміти ситуацію пацієнта, визнавати його почуття, сприймати слова, вирази і жестикуляції, які він застосовує;

• поважати погляди пацієнта, переконання і традиції, навіть якщо вони не збігаються з власними;

• нейтрально сприймати помилкові ствердження пацієнта, а потім висловити власну думку;

• розпізнавати і схвалювати все те, що пацієнт робить правильно;

• запитувати, уточнювати та переказувати те, що сказав пацієнт, використовуючи інші слова та вирази, для з’ясування ним власних ресурсів та спільного з консультантом пошуку позитивних рішень;

• повторити інформацію, яка через емоційний шок чи відмову не була сприйнята;

• не вживати оцінювальних слів;

• давати пропозиції, а не віддавати команди;

• підсумовувати важливі моменти із бесіди для зосередження уваги на нових прийнятих рішеннях.

Навички невербального спілкування з пацієнтом:

• розмовляти подібним до нього тоном голосу та у схожому темпі;

• дивитися в очі;

• проявляти увагу виразом обличчя, позою та жестами;

• усувати перешкоди у спілкуванні, підтримувати належну відстань;

• для зменшення напруження доречні гумор та відповідна жестикуляція;

• не поспішати, бути терплячим.

Для медичної сестри, яка проводить консультування, дуже важливо:

• уміти реагувати на потреби пацієнта;

• виявляти цікавість до людини і відвертість у відносинах;

• демонструвати увагу і розуміння почуттів інших людей;

• проявляти толерантність – здатність сприймати різноманітні погляди; розуміти, що людина має право думати інакше;

• бути комунікабельною, вміти вільно висловлювати власну думку при обговоренні, не тиснути при цьому на оточуючих, аргументувати її;

• бути доброзичливою, спокійно сприймати можливі помилки співбесідника;

• спонукати пацієнтів висловлюватися, пояснювати і уточнювати власні думки;

• проявляти співчуття до інших людей.

Фактори, які перешкоджають ефективному спілкуванню медичної сестри та пацієнта: байдужість, незацікавленість; повчання, спроба “переконати”, “умовити”; погрози в будь-якій формі; надання некваліфікованої інформації; засудження дій інших медичних фахівців або підкреслення розбіжностей між колегами; нетерплячість, поганий настрій.

Консультант має уникати типових помилок. Не обмежувати пацієнта у проявах власних почуттів і потреб, а заохочувати до спонтанного їх висловлення.

Не засуджувати, читати мораль чи повчати пацієнта, а сприймати його таким, яким він є. Не навішувати ярлики, а визначати мотиви, страхи та тривоги пацієнта. Не заспокоювати та проявляти безпідставний оптимізм, а розглядати проблеми пацієнта, з’ясовувати причини страхів та тривог, допомагати їх опанувати. Не радити, а мотивувати пацієнта до прийняття самостійних рішень. Не звинувачувати. Не формувати залежність пацієнта від консультанта, а посилювати власні можливості пацієнта. Не схиляти пацієнта до прийняття рішення, застосовуючи лестощі або обман. Надзвичайно важливою є психологічна підтримка пацієнтів: прояв пошани до людини, яка звернулася по допомогу, незалежно від його особистих рис, а також від того, хворий він або здоровий; створення під час розмови атмосфери взаємної зацікавленості, довіри і розуміння.

2.2. Дотестове консультування, тестування на ВІЛ та післятестове консультування

Дотестове консультування – це співбесіда (з дотриманням принципів ДКТ) між консультантом та пацієнтом з метою надання останньому інформації щодо профілактики передачі ВІЛ, емоційної та психологічної підтримки тим, хто вагається стосовно проходження тесту на ВІЛ, допомоги у прийнятті усвідомленого рішення щодо тестування. Консультування може проводитись для групи осіб (групове консультування/інформування) або індивідуально.

Групове консультування/інформування може проводитись у разі, якщо з’ясування власного ВІЛ-статусу для даної особи не є головною метою обстеження (особи, яких обстежують для отримання довідки, донори тощо); неможливості індивідуального консультування (серед осіб, які звертаються групою за тестуванням на ВІЛ-інфекцію для отримання довідки, серед ув’язнених, донорів, під час проведення акцій тощо); недостатньої кількості консультантів.

Метою цього консультування є надання інформації щодо шляхів зараження ВІЛ, ризиків інфікування; методів та засобів захисту від інфікування; профілактики передачі ВІЛ від матері до дитини (при консультуванні вагітних); добровільності та конфіденційності тестування; порядку проходження тестування та отримання його результатів; мотивування до отримання індивідуальної консультації та проходження тестування; наслідків з’ясування власного ВІЛ-статусу з висвітленням правових аспектів; можливості отримання психо-соціальної підтримки та медичної допомоги.

Для оцінки власних ризиків інфікування слід розповісти про шляхи передачі ВІЛ, поведінкові ризики інфікування ВІЛ, заходи та засоби профілактики з урахуванням особливості складу групи, що консультується, наслідки з’ясування власного ВІЛ-статусу для подальшого життя пацієнтів, у тому числі правові аспекти. Слід запропонувати особам, що консультуються, провести для себе оцінку власного ризику інфікування ВІЛ з урахуванням наявності чи відсутності поведінкових ризиків, у тому числі серед їхніх сексуальних партнерів.

Кожному пацієнту після групового консультування слід запропонувати індивідуальну консультацію до проходження тесту на ВІЛ.

Групи повинні складатись з учасників, які мають спільну мету тестування на ВІЛ, наприклад, вагітні чи особи, які обстежуються з метою отримання довідки тощо. Інформація, що надається цій групі, повинна бути адаптована до її потреб.

Індивідуальне консультування. Метою індивідуального дотестового консультування є оцінка персонального ризику інфікування, розробка індивідуального плану зменшення ризику інфікування та визначення наслідків з’ясування ВІЛ-статусу для пацієнта.

Необхідно поінформувати пацієнта: про добровільність та конфіденційність ДКТ і безоплатність останнього; про кримінальну відповідальність медичних працівників за розголошення конфіденційної інформації, відповідно до Кримінального кодексу України; про можливості анонімного консультування та тестування, про можливості присутності сторонніх осіб (у тому числі родичів) під час консультування лише за умови отримання на це згоди пацієнта; про порядок отримання ним результату тесту.

Слід пояснити етапність процедури ДКТ:

1) дотестове консультування;

2) тестування;

3) післятестове консультування (з отриманням результату тестування).

Усім особам, які звернулись за послугами ДКТ, у тому числі тим, хто відмовився від нього, слід надати таку інформацію:

• шляхи передачі ВІЛ;

• активні заходи профілактики ВІЛ-інфекції;

• можливість отримання додаткової інформації про ВІЛ-інфекцію;

• можливість отримання консультативної, медичної допомоги та психологічної підтримки, якщо існує або виникне така потреба в майбутньому.

Консультант повинен допомогти пацієнту оцінити індивідуальний ризик інфікування (поведінку, пов’язану з високим ризиком інфікування ВІЛ), тактовно пояснити причини, на підставі яких він ставить запитання, у тому числі інтимні, запевнити про конфіденційність інформації, отриманої ним під час консультування. Консультант має запевнити пацієнта про конфіденційність результатів тесту.

За умови виявлення небезпечної щодо ризику інфікування ВІЛ поведінки, слід допомогти пацієнту розробити індивідуальний план щодо зниження ризиків інфікування та профілактики передачі ВІЛ. Пацієнту необхідно надати інформацію про відповідні медичні, психологічні, соціальні, юридичні та інші служби, повідомити про джерела більш докладної інформації та можливості отримання додаткових консультацій.

Консультант має сприяти прийняттю рішення щодо проходження тесту.

Необхідно оцінити готовність пацієнта пройти тестування, обговорити з ним переваги знання свого ВІЛ-статусу, оцінити наслідки з’ясування ВІЛ-статусу для подальшого життя пацієнта. За необхідності можна надати пацієнту час для обмірковування обговорених питань. Консультант повинен переконатися, що пацієнт зрозумів надану інформацію, і при необхідності внести додаткові пояснення, з’ясувати бажання пацієнта щодо проходження тесту на ВІЛ.

Необхідно поінформувати пацієнта щодо процедури тестування; значення негативного, позитивного та невизначеного (сумнівного) результатів тесту.

Консультування може бути проведено статевим партнерам, членам родини, друзям, колегам тощо лише за згодою пацієнта. Бажано, щоб до- та післятестове консультування проводив той самий консультант.

На проведення тестування медичний працівник повинен отримати усвідомлену згоду пацієнта. Відмова пацієнта від дотестового консультування або неможливість проведення якісного дотестового консультування не може бути перешкодою для добровільного тестування. У цьому разі, як виняток, роблять запис про згоду пацієнта на проходження тесту на ВІЛ з підписом пацієнта у відповідній документації (медична картка тощо).

Ефективне дотестове консультування допомагає пацієнту:

• підвищити інформованість щодо питань ВІЛ-інфекції та її профілактики;

• оцінити персональні ризики поведінки щодо інфікування ВІЛ;

• ознайомитися з процедурою тестування;

• отримати інформацію про можливі результати тесту та їх значення;

• прийняти усвідомлене рішення про проходження тестування;

• отримати правову інформацію.

Післятестове консультування є конфіденційним діалогом між пацієнтом та консультантом. Метою цього консультування є обговорення результатів тесту на ВІЛ, надання пацієнту необхідної інформації та психологічної підтримки.

Повідомлення про результат тесту має обов’язково супроводжуватись післятестовим консультуванням. Розрив у часі повідомлення про результат і післятестового консультування є неприпустимим.

Бажано, щоб післятестове консультування пацієнта проводив той самий консультант, який проводив дотестове. Якщо дотестове консультування проводилось в іншій установі чи іншим фахівцем, консультанту необхідно з’ясувати у пацієнта, коли та в якому обсязі воно проводилось, якою інформацією щодо ВІЛ-інфекції пацієнт вже володіє.

Розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, тягне за собою кримінальну відповідальність.

Враховуючи, що відомості про результат тесту на ВІЛ в особи, яка пройшла медичний огляд, є конфіденційними та становлять лікарську таємницю, повідомлення про них дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законами України, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, органам прокуратури, слідства, дізнання та суду.

Цю інформацію не можна повідомляти в державні немедичні або в недержавні (як медичні, так і немедичні) установи, організації, заклади, об’єднання громадян, навіть якщо дотестове консультування проведено у цих установах, організаціях, закладах. Відповідно, післятестове консультування (не первинне) може проводитись там лише за умови активного звернення пацієнта та повідомлення ним самим про результат його тесту.



Первинне післятестове консультування. Повідомлення про негативний результат передбачає привернення уваги пацієнта до необхідності застосування заходів щодо зменшення ризику інфікування у майбутньому. Необхідно обговорити заходи щодо зниження ризику інфікування ВІЛ, провести консультування з питань безпечної поведінки та, за необхідності, розглянути можливості направлення в інші служби, які допомагають змінити ризикований спосіб життя на менш ризикований.

Консультант повинен повідомити, що результат готовий, представити його чітко та доступно, не використовуючи специфічну професійну термінологію.

Необхідно пояснити, що негативний результат означає, що пацієнт не інфікований ВІЛ. Дочекатися усвідомлення пацієнтом результату тесту і дозволити пацієнту відчути задоволення від того, що він не є ВІЛ-інфікованим, однак слід наголосити на необхідності змінити ризиковану поведінку, щоб уникнути інфікування у майбутньому.

За наявності ризикованої поведінки протягом останніх трьох місяців (з урахуванням наявності “серонегативного вікна”) важливо тактовно переконати пацієнта у необхідності повторного тестування і запропонувати йому пройти тестування ще раз, а також заохотити прийти на тестування його статевого партнера. Разом з пацієнтом потрібно розробити план зниження ризику інфікування, який має відповідати вмінням і здібностям пацієнта, його мотивації щодо зміни певного типу поведінки. План повинен бути конкретним; вказувати на всі обставини та осіб (що, коли, хто, де і як), які братимуть участь у процесі зменшення ризику; висвітлювати послідовність дій пацієнта щодо зменшення ризику інфікування. Не слід підтримувати плани, що носять необґрунтований або радикальний характер щодо змін у житті пацієнта.



Первинне післятестове консультування. Повідомлення про позитивний результат передбачає надання зрозумілої та точної інформації з цього приводу та підтримку пацієнта у його сприйнятті. Це – кризове консультування, психологічна підтримка у сприйнятті діагнозу та допомога у плануванні майбутнього, як найближчого, так і віддаленого. Пріоритетним завданням є забезпечення розуміння пацієнтом результату тесту та надання йому відповідної допомоги.

У зрозумілій формі консультант повідомляє про результат тесту, уникаючи специфічної термінології, пояснює, що цей результат свідчить про інфікування ВІЛ. За вимогою пацієнта необхідно видати йому довідку про результат тесту.

Слід пояснити пацієнту, що це не означає, що він вже хворий на СНІД або обов’язково має відразу захворіти. Не треба порушувати паузу під час спілкування з пацієнтом, розуміючи, що важко сприйняти результат. Доцільно запитати, як він себе почуває. Консультант має усвідомити проблеми, пов’язані зі сприйняттям первинного позитивного результату, і надати необхідну підтримку. Слід зрозуміти психологічний стан пацієнта, пояснити, що потрібен час для адаптації до життя з ВІЛ.

Під час консультування доцільно встановити, які питання пацієнт хотів би обговорити, запропонувати йому обговорити життя з ВІЛ, можливі наслідки для особистого життя, сімейних і соціальних відносин, а також запитати, хто зможе допомогти пацієнту адаптуватися до життя з ВІЛ. Слід наголосити, що емоційне та фізичне здоров’я і медичне лікування є важливими елементами життя з позитивним ВІЛ-статусом. Порадити пацієнту повідомити про результат тесту лише тим особам, в яких він повністю впевнений. Доцільно обговорити ситуації, коли пацієнт може дотримуватися конфіденційності щодо власного ВІЛ-статусу, а коли повинен розкрити його.

Обов’язково слід поінформувати пацієнта, що в сучасних умовах завдяки лікуванню АРВ-препаратами є можливість трансформувати прогресуючий перебіг ВІЛ-інфекції у хронічний, тим самим подовжити життя ВІЛ-інфікованої людини та поліпшити його якість.

ВІЛ-інфікованому пацієнту необхідно допомогти визначити можливість допомоги і забезпечити доступ до неї. Слід пояснити пацієнту важливість подальшого медичного обстеження і його порядок. При зверненні до медичного працівника ВІЛ-інфікована людина має право не інформувати його про власний результат тесту на ВІЛ, однак це може знизити якість медичної допомоги. Якщо медичний фахівець знатиме про позитивний ВІЛ-статус пацієнта, цю інформацію він враховуватиме при визначенні необхідного обсягу обстеження пацієнта, вирішенні питання про призначення курсу АРТ, хіміо-профілактики туберкульозу, лікування опортуністичних захворювань (кандидозів тощо). Необхідно звернути увагу пацієнта, що при отриманні медичної допомоги, пов’язаної з ушкодженням шкіри та слизових оболонок (хірургічне, стоматологічне або акушерсько-гінекологічне втручання), бажано повідомити лікаря про позитивний ВІЛ-статус, щоб медичні працівники могли уникнути професійного зараження при аварійних ситуаціях під час надання допомоги. Пацієнту доцільно надати інформацію, куди йому потрібно звернутись для поглибленого обстеження, встановлення стадії захворювання та ступеня ВІЛ-асоційованого імунодефіциту і вирішення необхідності та можливості отримання лікування; обстеження на наявність ІПСШ, туберкульозу; отримання консультації щодо планування сім’ї.

Консультант має розповісти, що існують групи взаємодопомоги ЛЖВ, соціальні служби. Запитати, чи зацікавлений пацієнт в обговоренні своєї ситуації з іншими, що для нього є найбільш складним в отриманні підтримки.

За наявності ризикованої поведінки з пацієнтом обговорюють індивідуальний план щодо її зміни. При цьому необхідно надати у друкованому вигляді інформацію щодо закладів та організацій, зазначивши адреси, назви та номери телефонів, де пацієнт зможе отримати допомогу з цього питання.

Для оцінки психологічного стану пацієнта слід запитати, що він збирається робити відразу після того, як залишить цей заклад. Обговорити з ним план його дій на найближчі години та добу. За наявності у пацієнта ознак депресії, нахилу до суїциду надати йому поради щодо подолання такого стану (наприклад, повідомити про безкоштовний телефон довіри, порекомендувати допомогу психолога чи психіатра тощо). Якщо пацієнт неадекватно поводиться у зв’язку з нездатністю усвідомити та прийняти позитивний ВІЛ-статус, необхідно забезпечити соціальний супровід його до психолога чи психіатра.

Згідно із Законом України, ВІЛ-інфіковані зобов’язані повідомити осіб, з якими вони мали статеві контакти до встановлення факту інфікування ВІЛ, про можливість їх зараження. Необхідно запитати, чи є конкретні партнери, які також могли б бути інфікованими ВІЛ. Запропонувати пацієнту повідомити їх про можливість інфікування та доцільність тестування на ВІЛ. З’ясувати, яким чином пацієнт збирається повідомити партнера про результат свого тесту, запропонувати обстеження партнера. Важливо наголосити на необхідності безпечного сексу, користування презервативами.

Консультант повинен поінформувати пацієнта про дотримання профілактичних заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції:

• відмовитися від донорства крові, тканин та органів;

• у разі статевих контактів використовувати презерватив та повідомляти сексуальних партнерів про власний позитивний ВІЛ-статус;

• уникати спільного використання засобів особистої гігієни (лез для гоління, зубних щіток, манікюрних інструментів тощо), медичного інструментарію (клізм, шприців, голок), у тому числі для нанесення татуювань, пірсінгу, приготування та вживання наркотиків ін’єкційним шляхом тощо.

Доцільно пояснити про відсутність загрози інфікування для членів сім’ї, співробітників при звичайних побутових контактах.

Пацієнта інформують про права та обов’язки, соціальний захист ВІЛ-інфікованих осіб відповідно до положень Закону України “Про запобігання захворюванню на СНІД та соціальний захист населення” від 3.03.1998 р. № 1551/98-ВР та Кримінального кодексу України.

Консультант пояснює пацієнту, що, відповідно до статті 14 зазначеного закону, ВІЛ-інфікований повинен письмово засвідчити факт отримання інформації про зараження ВІЛ, а також попередити про необхідність дотримання профілактичних заходів щодо запобігання поширенню ВІЛ-інфекції та про кримінальну відповідальність за свідоме наражання на небезпеку інфікування (або інфікування) іншої особи (осіб), пропонує пацієнту заповнити форму первинної облікової документації № 503-3/о “Попередження особи, інфікованої вірусом імунодефіциту людини”.

Доцільно запропонувати пацієнту при потребі звертатися за подальшими консультаціями та за необхідності домовитися про час наступної зустрічі.



Первинне післятестове консультування. Повідомлення про невизначений (сумнівний) результат. Консультант повинен повідомити пацієнта, що результат тесту на даний час розцінено як невизначений або сумнівний. Причинами цього можуть бути:

• пацієнт має іншу хронічну хворобу: ревматичний артрит, множинний склероз, системний червоний вовчак, цукровий діабет 1-го типу, хвороба Аддісона, анкілозуючий спондиліт, хронічний гепатит, злоякісні захворювання (особливо лімфопроліферативні злоякісні процеси), тяжкі захворювання нирок, що може призводити до виявлення неспецифічних антитіл;

• пацієнт зробив щеплення проти грипу протягом 30 днів до тестування;

• пацієнт отримав переливання крові, її компонентів чи препаратів (гама-глобулін) або мав пересадку органів чи тканин.

Доцільно пояснити пацієнту про можливість перебування його у стадії “серонегативного вікна”: час з моменту інфікування людини до появи антитіл до вірусу імунодефіциту, який може тривати 1–6 міс., коли кількість антитіл до ВІЛ ще недостатня для отримання позитивного результату; пояснити клінічні прояви гострої стадії ВІЛ-інфікування. Поінформувати, що у 30–40% ін фікованих хвороба нагадує гостру респіраторну інфекцію: гарячка, слабкість, біль у голові та горлі, іноді діарея, висипання, збільшені лімфатичні вузли. Цей стан триває до 12–15 днів і зникає навіть без лікування. Запропонувати пацієнту обстежитися знову через 2 тиж. або через 2–3 міс. залежно від рекомендацій лікаря-лаборанта, який проводив дослідження, та стану здоров’я пацієнта.

Важливо пояснити пацієнту про необхідність дотримуватися безпечної щодо поширення ВІЛ-інфекції поведінки до отримання результату повторного тесту на ВІЛ (відмовитись від донорства, відкласти заплановану вагітність, зменшити кількість статевих партнерів, під час статевих контактів використовувати презерватив тощо), надати йому інформаційні буклети і адреси державних, комунальних організацій та закладів, об’єднань громадян, які надають психоемоційну підтримку, а також призначити дату та час наступної зустрічі.



Загальні відомості про стигму та дискримінацію та захист прав людини. Епідемія ВІЛ-інфекції у світі викликає значну кількість біоетичних проблем, поглиблює соціально-економічний поділ у суспільстві. Права людини у контексті епідемії є об’єктом поглибленого вивчення. Розгляд епідемії ВІЛ-інфекції з точки зору прав людини лежить в основі розробки міжнародних і національних документів і стандартів в галузі ВІЛ-інфекції.

Стигма це динамічний процес відокремлення та приниження особи у зв’язку з наявністю якої-небудь ознаки чи захворювання. У контексті прав людини стигматизація – це заперечення загальногромадянських прав ВІЛ-інфікованої людини. Стигма, яка пов’язана з епідемією ВІЛ-інфекції, багатогранна і має тенденцію до розвитку та посилення негативних наслідків епідемії внаслідок асоціації захворювання з маргінальними формами поведінки – вживанням ін’єкційних наркотиків, комерційним сексом, гомосексуалізмом та ін. Стигма призводить до виділення окремих «груп ризику», невизнання суспільством наявності особистого ризику інфікування ВІЛ, що знижує ефективність профілактичних заходів. Застосування у засобах масової інформації визначень ВІЛ-інфекції як «захворювання наркоманів», «чума ХХ сторіччя» посилюють прояви стигми. Деякі рекламні компанії, метою яких було знизити ризик інфікування ВІЛ, базувалися на обвинуваченні ВІЛ-інфікованих, посиленні страху смерті, що не приводило до бажаного результату, лише поглиблюючи проблеми стигматизації. Стигматизація має глибокі коріння та посилює існуючу у суспільстві соціальну, гендерну, расову нерівність. Отже, у цілому стигматизація – це процес дискредитації ВІЛ-інфікованих, від якої можуть постраждати не тільки самі хворі, але й їх найближче оточення.

Іншою стороною проблеми стигми у контексті епідемії ВІЛ-інфекції є «внутрішня стигма» або самостигматизація. Цей процес визначають як зміни особистості ВІЛ-інфікованої людини із зниженням самооцінки, появою сорому, чуття неповноцінності.

Дії, обумовлені стигматизацією, визначають як дискримінацію. Дискримінація слідує за стигматизацією і включає несправедливе і упереджене відношення до людини, обумовлене її ВІЛ-статусом. Стигматизація і дискримінація можливі на різних рівнях, включаючи політичний, економічний, соціальний, психологічний і інституціональний. У «Протоколі для виявлення випадків дискримінації по відношенню до людей, які живуть з ВІЛ» (2000 р.) дискримінація визначається як будь-яка форма свідомого визнання різниці між людьми, їх ізоляція або обмеження прав людей з підтвердженим або підозрюваним ВІЛ-статусом незалежно від того виправдані ці заходи чи ні. На політичному або національному рівні дискримінація може відбивати офіційно прийняті стигматизаційні норми, які закріплені законодавчо і застосовуються на практиці. Так, ознаки дискримінації за ознакою наявності ВІЛ-інфекції існують у країнах, де за законом проводиться обов’язкове примусове тестування усього населення або його груп на ВІЛ, ізоляція ВІЛ-інфікованих, обмеження поїздок за кордон та ін. Ознаками дискримінації на політичному рівні є також відсутність або невиконання законів, спрямованих на захист прав ВІЛ-інфікованих. Відмова у наданні медичної допомоги ВІЛ-інфікованим, відсутність доступу до специфічного лікування, порушення конфіденційності є прикладами дискримінації на інституціональному рівні.

Отже, стигма та дискримінація взаємопов’язані та посилюють одна одну. Стигма є підґрунтям дискримінаційних дій, може приводити до діяльності або бездіяльності, які наносять шкоду ВІЛ-інфікованим або їх оточенню, обмежити доступ до лікування і послуг, стати бар’єром реалізації прав людини. Дискримінація – це результат практичного здійснення стигми, в свою чергу дискримінація призводить до посилення стигми.

У контексті прав людини стигма і дискримінаційні дії порушують базове право людини на свободу від дискримінації. Окрім цього, дискримінація у зв’язку з ВІЛ-статусом порушує інші права людини, такі як право на найвищий рівень фізичного і психічного здоров’я, автономії особистості, недоторканість особистого життя та інші, регламентовані міжнародними деклараціями, конвенціями, пактами (табл.1.8)



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал