Робоча програма навчальної дисципліни пп кримінологія



Сторінка4/6
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.68 Mb.
ТипРобоча програма
1   2   3   4   5   6
Тематика рефератів

  1. Поняття кримінології та її предмета. Основні поняття кримінології.

  2. Історія виникнення та розвитку кримінології як самостійної науки.

  3. Розвиток вітчизняної кримінології: радянський та пострадянський період.

  4. Завдання кримінології на сучасному етапі.

  5. Місце кримінології серед суміжних галузей знань.

  6. Міжнародні та вітчизняні кримінологічні установи.

  7. Нові галузі кримінологічного знання.

  8. Основні напрямки розвитку кримінологічної науки в Україні та світі.

  9. Основні підходи до визначення поняття злочинності в кримінології.

  10. Девіації та злочинність.

  11. Злочинність як різновид соціальної практики.

  12. Злочинність, злочин, злочинна діяльність: співвідношення понять.

  13. Латентна злочинність та її види.

  14. Коефіцієнти злочинності та їх практичне значення.

  15. Україна на «кримінальній» карті світу.

  16. Злочинність в Україні та економічно розвинутих державах: порівняльний аналіз.

  17. Злочинність та безробіття.

  18. Злочинність та міграція населення.

  19. Маргіналізація та злочинність.

  20. Урбанізація та злочинність.

  21. Глобалізація і злочинність.

  22. Можливості теології в поясненні злочинності.

  23. Концепція «класичної школи» причин злочинності (Ч.Бекаріа, І.Бентам).

  24. Марксистський підхід до визначення причин та умов злочинності. Критична кримінологія.

  25. Теорія “конфлікту” (У.Чембліс, Е.Волд, Д.Дарендорф).

  26. Теорія “аномії”(Е.Дюркгейм, Р.Мертон) та тенденції злочинності в Україні.

  27. Теорія субкультур та злочинність неповнолітніх.

  28. Теорія конфлікту культур і національно-етнічні конфлікти та злочини.

  29. Концепція стигматизації (Г.Бекер) та тенденції групової та рецидивної злочинності.

  30. Соціальна диференціація та злочинність.

  31. Теорія диференційного зв’язку (Е.Сатерленд) та інші інтеракціоністські теорії і тенденції злочинності в Україні.

  32. Злочинність та засоби масової інформації.

  33. Віктимологічні детермінанти злочинності в Україні.

  34. Акцентуйована особистість та особистість злочинця.

  35. Соціально-рольові характеристики особи, яка вчинила злочин.

  36. Кримінально-правові характеристики особи, яка вчинила злочин.

  37. Особистість злочинця та суміжні поняття.

  38. Криміногенна особистість.

  39. Антропологічні особливості особистості злочинця.

  40. Фізіологічні особливості особистості злочинця.

  41. Психіатричні особливості особистості злочинця.

  42. Генетичні особливості особистості злочинця.

  43. Класифікація злочинців за ступенем суспільної небезпеки.

  44. Роль та значення потреб у механізмі злочинної поведінки.

  45. Роль та значення інтересів у механізмі злочинної поведінки.

  46. Кримінальна мотивація: загальна характеристика.

  47. Роль антисуспільної настанови в механізмі злочинної поведінки.

  48. Прийняття рішення та його роль у механізмі злочинної поведінки.

  49. Роль конкретної життєвої ситуації у вчиненні злочину.

  50. Віктимологічні фактори та механізм конкретного злочину.

  51. Специфіка виявлення та процесуального закріплення причин та умов злочинів в процесі досудового слідства.

  52. Цілі та завдання кримінологічного дослідження.

  53. Основні методи збирання кримінологічної інформації.

  54. Методи обробки кримінологічної інформації.

  55. Методи аналізу кримінологічної інформації.

  56. Характеристика методу вибіркового дослідження у кримінології.

  57. Форми офіційної статистичної звітності по кримінальних провадженнях (кримінальних справах).

  58. Методична частина програми кримінологічного дослідження.

  59. Програми вивчення суспільної думки щодо боротьби зі злочинністю: методика складання.

  60. Методика кримінологічного прогнозування злочинності.

  61. Індивідуальне кримінологічне прогнозування.

  62. Поняття та основні принципи формування кримінологічної політики держави.

  63. Кримінально-правові заходи протидії злочинності. Альтернативи покаранню.

  64. Попередження вчинення злочинів як мета кримінального покарання: проблема ефективності.

  65. Проблема впровадження та проведення кримінологічної експертизи нормативно-правових актів.

  66. Міжнародне співробітництво у протидії злочинності: глобальний, регіональний та місцевий рівні.

  67. Система запобігання злочинності в зарубіжних країнах.

  68. Кримінологічна характеристика осіб, які вчиняють економічні злочини.

  69. Економічна злочинність та тіньова економіка: проблеми співвідношення.

  70. Кримінологічна характеристика злочинів у кредитно-фінансовій сфері.

  71. Кримінологічна характеристика злочинів у сфері приватизації.

  72. Кримінологічна характеристика злочинів у зовнішньоекономічній сфері.

  73. Кримінологічна характеристика злочинів у банківській сфері.

  74. Сучасні стратегії протидії економічній злочинності.

  75. Відмивання доходів, отриманих злочинним шляхом, та легалізація (амністія) капіталів: порівняльно-правовий аналіз та досвід зарубіжних держав.

  76. Діяльність FATF у протидії відмиванню брудних коштів.

  77. Віктимологічні фактори детермінації загальнокримінальних корисливих злочинів.

  78. Кримінологічна характеристика корисливих злочинів проти власності.

  79. Особливості особи, яка вчиняє загальнокримінальні корисливі злочини.

  80. Психічні відхилення корисливих злочинців.

  81. Віктимологічна профілактика корисливих злочинів.

  82. Соціал-дарвінізм та його значення у поясненні агресивної поведінки.

  83. Віктимологічні фактори у системі сучасних детермінант насильницької злочинності.

  84. Особливості попередження насильницьких злочинів представників влади.

  85. Нормативно-правова база попередження насильницької в Україні

  86. Історія виникнення та розвитку професійної злочинності.

  87. Особистість професійного злочинця.

  88. Феномен кримінальної кар’єри.

  89. Поняття, ознаки та елементи кримінальної субкультури.

  90. Кримінально-правове та кримінологічне розуміння рецидиву.

  91. Тенденціїі рецидивної злочинності.

  92. Бандитизм як вид організованої злочинної діяльності.

  93. Соціальна база організованої злочинності.

  94. Зарубіжна практика протидії організованій злочинності.

  95. Організована злочинність та легальна економіка: проблеми взаємодії на сучасному етапі.

  96. Участь колишніх співробітників правоохоронних органів в організованій злочинній діяльності.

  97. Транснаціональна злочинність: загальна характеристика.

  98. Можливості визначення організованої злочинності в законодавстві та доктрині: український та світовий досвід.

  99. Компаративні аспекти злочинності неповнолітніх у зарубіжних країнах.

  100. Кримінологічні аспекти підліткових екстремістських угруповань.

  101. Провідні мотиви злочинів неповнолітніх в Україні.

  102. Кримінологічна характеристика мікро- та макросередовища неповнолітнього.

  103. Особливості механізму злочинної поведінки неповнолітніх.

  104. Загальна характеристика мотивостворюючих факторів злочинної поведінки неповнолітніх.

  105. Особливості механізму злочинної поведінки неповнолітнього.

  106. Особливості попередження злочинності неповнолітніх.

  107. Суб’єкти попередження злочинності неповнолітніх та їх компетенція.

  108. Міжнародно-правові акти у сфері попередження злочинності неповнолітніх.


Практичні завдання
Практичне завдання 1. На підставі вивчення відповідних вітчизняних та зарубіжних джерел зробити порівняльний аналіз визначення предмету кримінологічної науки в Україні та в зарубіжних країнах.

Практичне завдання 2. На підставі аналізу підходів до визначення злочинності оцініть можливість та доцільність такого визначення в законі.

Практичне завдання 3. Використовуючи офіційні статистичні дані звітностей судових або правоохоронних органів, складіть графік динаміки злочинності в Україні за роки незалежності та опишіть тенденції.

Практичне завдання 4. Охарактеризуйте структуру злочинності в зарубіжних країнах (за власним вибором) та порівняйте її із сучасною структурою злочинності в Україні. Поясніть розбіжності.

Практичне завдання 5. Охарактеризуйте структуру особи, яка вчинила злочин, за матеріалами кримінального провадження (кримінальної справи).

Практичне завдання 6. За матеріалами кримінального провадження (кримінальної справи) визначте умови несприятливого формування особистості та причини конкретного злочину.

Практичне завдання 7. Складіть проект анкети для вивчення суспільної думки з кримінологічно значущої теми, запропонованої викладачем.

Практичне завдання 8. Опишіть особливості індивідуального кримінологічного прогнозування (на прикладі кримінального провадження (кримінальної справи)).

Практичне завдання 9. Проаналізувавши сучасні тенденції злочинності в Україні, складіть проект державної програми протидії злочинності на наступний рік.

схематично зобразіть механізм фінансового моніторингу в Україні.



Практичне завдання 10. До суду звернувся громадянин Х. щодо відшкодування шкоди, яка були йому заподіяна діями працівника банку Н. Х. заявив, що даний працівник банку розголосив дані щодо його фінансового стану та тієї операції, яка здійснювалася ним, крім того, трансакції за його рахунками були припинені строком на 5 днів, внаслідок чого він втратив значні кошти. Назвіть умови, при наявності яких дії працівника банку будуть правомірними.

Практичне завдання 11. Проаналізуйте особливості особистості загальнокримінального корисливого злочинця та механізму злочинної поведінки (за матеріалами конкретної кримінальної справи (кримінального провадження)).

Практичне завдання 12. За матеріалами конкретної кримінальної справи (кримінального провадження) проаналізувати особливості особистості насильницького злочинця та механізму злочинної поведінки.

Практичне завдання 13. На основі статистичних даних МВС України за останні роки визначити місце насильницької злочинності та її окремих видів у загальній структурі злочинності та динаміку насильницької злочинності.

Практичне завдання 14. Проаналізувавши чинне законодавство України, скласти схему, яка б відображала систему суб’єктів попередження насильницької злочинності та їх повноваження.

Практичне завдання 15. Н. (16 років) звернувся із заявою до дільничного інспектора щодо неодноразових фактів психічного насильства щодо нього з боку його батьків. Було встановлено, що батьки вимагали від Н. припинити зустрічатися із дівчиною та приходити до дому о 21.00. Дільничний інспектор виніс щодо Н. припис про неприпустимість віктимної поведінки. Оцініть дії дільничого інспектора.

Практичне завдання 16. Здійснити аналіз особливостей особистості рецидивного злочинця та механізму злочинної поведінки (на матеріалах конкретних кримінальних проваджень (кримінальних справ)). 

Практичне завдання 17. На основі статистичних даних МВС України вирахуйте динаміку вчинення окремих видів злочинів організованими злочинними угрупованнями та визначте, які види організованої злочинної діяльності найбільш характерні для України.

Практичне завдання 18. Громадянам К., Н. та В. було оголошено про підозру за ретельну довготривалу підготовку та здійснення ряду озброєних нападів на приватних підприємців за ч. 4 ст. 28 та ст. 257 КК України. Обґрунтуйте, за наявності яких умов банда буде визнана організованою злочинною групою, а в якому випадку злочинною організацією.

Практичне завдання 19. Порівняльний правовий аналіз ст. 2 (п. «с») Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності та ст. 28 (ч. 3, 4) КК України.

здійснити правовий аналіз недержавних суб’єктів поводження з неповнолітніми делінквентами в Україні.



Практичне завдання 20. Здійснити правовий аналіз Правила 18 Мінімальних стандартних правил ООН щодо здійснення правосуддя стосовно неповнолітніх 1985 р. в контексті положень КК України.

Практичне завдання 21 Надайте правовий аналіз відповідальністі осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності за КК України

Практичне завдання 22. Скласти проект анкети для вивчення суспільної думки про розповсюдження жіночої злочинності серед населення міста вашого проживання.

Практичне завдання 23. Вивчити та проаналізувати матеріали кримінальної справи стосовно корисливих злочинів, вчинюваних жінками.

Практичне завдання 24. На матеріалах кримінальної справи проаналізувати роль конкретної життєвої ситуації у вчиненні злочинів жінками.

Практичне завдання 25. Використовуючи довідникову та статистичну інформацію з офіційного сайту Державної пенітенціарної служби в України (довідки про чисельність осіб, які відбувають покарання в установах кримінально-виконавчої служби України, та довідки про осіб, які перебувають на обліках кримінально-виконавчих інспекцій) проаналізувати кількісні та якісні показники засуджених та ув’язнених як соціальної групи.

Практичне завдання 26. Розробити методику вивчення особи засудженого, схильного до вчинення злочинів та порушення правил внутрішнього розпорядку у місцях позбавлення волі.

Практичне завдання 27. Надати практичні рекомендації щодо вдосконалення форм, порядку та способів індивідуально-профілактичної роботи із засудженими.

8. Методи навчання

Використовувані методи навчання:



  • за джерелом передачі та сприймання навчальної інформації - словесні, наочні, практичні;

  • за характером пізнавальної діяльності - пояснювально-ілюстративний, репродуктивний, проблемне викладання, частково-пошуковий, дослідницький;

  • залежно від основної дидактичної мети і завдань - методи оволодіння новими знаннями, формування вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок; методи усного викладу знань, закріплення навчального матеріалу, самостійної роботи студентів з осмислення й засвоєння нового матеріалу роботи із застосування знань на практиці та вироблення вмінь і навичок, перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

  • класифікація з точки зору цілісного підходу до діяльності у процесі навчання - методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності; стимулювання й мотивація студента, контролю, самоконтролю, взаємоконтролю і корекції, самокорекції, взаємокорекції в навчанні.

Доцільно виділяти чотири великих групи методів навчання.

І група методів: Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності.



  • словесні методи - бесіда, лекція.

  • наочні методи - ілюстрація, демонстрація

  • практичні методи: аналіз навчальних кримінальних справ, моніторинг ЗМІ, практичні роботи, реферати учнів

  • Індуктивні методи. Термін «індукція» походить від латинського inductio - зведення, вид узагальнення, який пов'язаний із передбаченням спостережень та експериментів на основі даних досвіду. У практичній педагогіці індукція втілюється у принципі: від часткового до загального, від конкретного до абстрактного.

  • Дедуктивний метод активніше розвиває абстрактне мислення, сприяє засвоєнню навчального матеріалу на основі узагальнень.

  • репродуктивні методи

  • творчі, проблемно-пошукові методи

  • Проблемний метод

  • навчальна робота під керівництвом викладача;

  • самостійна робота учнів поза контролем викладача.

ІІ група методів: Методи стимулювання й мотивації навчально-пізнавальної діяльності.

  • роз'яснення мети навчального предмета;

  • вимоги до вивчення предмета (орфографічні, дисциплінарні, організаційно-педагогічні);

  • заохочення та покарання в навчанні: оцінка студента за успіхи, усне схвалення та осуд педагога.

  • створення ситуації інтересу при викладанні того чи іншого матеріалу;

  • пізнавальні рольові ігри, навчальні дискусії

ІІІ група методів: Методи контролю (самоконтролю, взаємоконтролю), корекції (самокорекції, взаємокорекції) за ефективністю навчально-пізнавальної діяльності.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень є:



  • контролююча, що передбачає визначення рівня досягнень окремого студента, виявлення рівня готовності до засвоєння нового матеріалу;

  • навчальна - зумовлює таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення сприяє повторенню, уточненню та систематизації навчального матеріалу, удосконаленню підготовки стента;

  • діагностично-коригуюча, що допомагає з'ясувати причини труднощів, які виникають під час навчання, виявити прогалини у знаннях і вміннях та корегувати його діяльність, спрямовану на усунення недоліків;

  • стимулюючо-мотиваційна, що визначає тему, таку організацію оцінювання навчальних досягнень, коли його проведення стимулює бажання покращити свої результати, розвиває відповідальність і сприяє змагальності, формує мотиви навчання;

  • виховна, що передбачає формування вміння відповідально й зосереджено працювати, застосовувати прийоми контролю та самоконтролю, розвиток якостей особистості: працелюбності, активності, охайності тощо.

Ця система спирається на загальновживаний дидактичний принцип міцності знань, умінь і навичок, який базується на таких вимогах:

  • систематичність обліку та контролю;

  • всеохопленість (усебічність, повнота) обліку та контролю;

  • диференційованість (за окремим предметом) та індивідуальність (за стилем і формами контролю);

  • об'єктивність оцінювання;

  • урізноманітнення видів і форм контролю в діяльності викладача;

  • єдність вимог до контролю з боку всього педагогічного колективу.

IV група методів: Бінарні, інтегровані (універсальні) методи.

Бінарні - подвійні, коли метод і форма зливаються в єдине ціле або два методи поєднуються в один.

словесні, наочні та практичні, об'єднавши їх за відповідними формами та визначивши чотири рівні їх застосування:


  • на інформаційному, або догматичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-інформаційного методу;

  • на проблемному, або аналітичному, рівні словесна форма набуває бінарного характеру словесно-проблемного методу;

  • на евристичному, або пошуковому, рівні словесна форма набуває характеру словесно-евристичного методу;

  • на дослідному рівні словесна форма набуває характеру словесно-дослідницького методу.

Інтегровані (універсальні) - це поєднання трьох-п'яти методів у єдине ціле під час організації навчання.


9. Методи контролю
Поточний контроль проводиться з метою перевірки рівня підготовленості студентів до виконання конкретної роботи, а також отримання оперативної інформації щодо якості засвоєння навчального матеріалу, керування навчальним процесом й вдосконалення методики проведення занять, а також стимулювання самостійної роботи студентів. Він здійснюється під час проведення практичних занять.

Бали за поточний контроль з дисципліни дорівнюють середньо-виведеній оцінці поточної успішності студента (тобто оцінка складається з оцінок, одержаних під час практичних занять, які додаються і діляться на кількісний показник оцінок).

Поточний контроль успішності студента оцінюється за п’ятибальною шкалою. Якщо студент жодного разу не відповідав на практичних заняттях та за відповідний поточний контроль не має ніякої оцінки, то на цій підставі він не може бути допущеним до складання іспитів та заліків.

Підсумковий контроль потрібен щодо визначення результатів навчання на певному кваліфікаційному рівні або на окремих його завершальних етапах (ступеня досягнення навчальної мети з дисципліни, групи дисциплін, або її розділам). Підсумковий контроль включає семестровий контроль та державну атестацію студентів.

Семестровий контроль проводиться у формах семестрового іспиту, семестрового диференційованого заліку або семестрового заліку з конкретної навчальної дисципліни в обсязі навчального матеріалу, визначеного навчальною програмою. Результати семестрового контролю фіксуються в екзаменаційній відомості та заліковій книжці студента.



Заліки є формою перевірки засвоєння студентами навчального матеріалу, виконання курсових робіт, програм практик. Заліки можуть встановлюватися з дисципліни в цілому, або за її розділами. Заліки проводяться усно або письмово.

Заліки приймаються викладачем, який проводить заняття в групі, або тим, хто читає лекції з даної дисципліни. Викладач, як правило, виставляє заліки студентам, ще до початку заліку за результатами поточного контролю.

Результати заліків оцінюються: «зараховано», «не зараховано». Згідно навчальних планів в НУ «ОЮА» захист курсової роботи й практики оцінюється заліком з диференційованою оцінкою. Задовільні оцінки заліків заносять у залікову відомість й залікові книжки студентів. Оцінки «не зараховано», «незадовільно» відмічають тільки у заліковій відомості.

Студент, який отримав при складанні заліку оцінку «не зараховано» або «незадовільно», має право повторно скласти залік з дозволу декана факультету (директора інституту) у встановленому порядку.

Якщо студент повторно не склав залік, він втретє складає залік перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача з кафедри, на якій викладається дисципліна, які призначуються завідувачем кафедрою.

У разі неявки студента на залік, у заліковій відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.

Студент, який не з’явився на залік без поважної причини , вважається невстигаючим й підлягає відрахуванню з академії або йому дозволяється скласти залік у порядку ліквідації академічної заборгованості.

Семестровий іспит – це форма підсумкового контролю засвоєння студентами теоретичного та практичного матеріалу з окремої навчальної дисципліни за семестр, що проводиться як контрольний захід.

Проведення семестрових іспитів має мету перевірити й оцінити навчальну роботу студентів, рівень отриманих ними знань та вміння користуватися цими знаннями під час рішення практичних завдань. Іспити проводяться в період екзаменаційних сесій.

Студенти допускаються до семестрових іспитів за умов, що вони склали всі семестрові заліки з дисциплін, передбачених у поточному семестрі й захистили курсову роботу.

На семестровий іспит студент приходить з заліковою книжкою, яку пред’являє викладачу на початку іспиту.

Семестровий іспит приймається, як правило, лектором даного потоку. Форма проведення семестрового іспиту (усна чи письмова) визначається кафедрою й затверджується деканом факультету.

Результати семестрового іспиту оцінюються згідно з чотирибальною системою оцінювання: «відмінно», «добре», «задовільно» та «незадовільно». Задовільна оцінка заноситься у екзаменаційну відомість й в залікову книжку студента, а незадовільна – тільки у відомість. Екзаменаційні відомості складаються в одному екземплярі, підписуються деканом факультету; після складання іспитів остаточно оформлюються, одразу ж здаються до деканату та зберігаються там як документи строгої звітності до закінчення студентами академії, після чого вони здаються на зберігання до архіву як документи постійного зберігання.

Оцінка оголошуется студенту одразу ж після закінчення відповіді.

Студент, який отримав на семестровому іспиті оцінку «незадовільно», має право повторно скласти іспит з дозволу декана факультету у встановленому порядку.

Якщо студент повторно отримав оцінку «незадовільно» при складанні семестрового іспиту, за його бажанням він може бути допущений деканом факультету до складання семестрового іспиту у третій раз. Втретє студент складає семестровий іспит перед комісією, до складу якої повинні входити не менш, ніж три викладача на чолі з завідувачем кафедрою, на якій викладається дисципліна, які призначуються деканом факультету.

У разі неявки студента на семестровий іспит в екзаменаційній відомості робиться відмітка «не з’явився», яка завіряється підписом викладача.



Викладач має право виставити студенту оцінку до початку семестрового іспиту за результатами його участі у практичних занять, конференціях або інших видах навчальних занять з даної дисципліни, але не нижче «добре». Для цього він на початку екзаменаційної сесії доповідає на засіданні кафедри про результати поточного контролю і на підставі цього виноситься рішення кафедри щодо того, хто з студентів може отримати семестровий іспит за результатами поточного контролю.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал