Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Кабінет початкової, дошкільної, корекційної та інклюзивної освіти



Сторінка2/3
Дата конвертації01.12.2016
Розмір0.63 Mb.
1   2   3

РОЛЬ ДИТЯЧОЇ КАЗКИ У ВИХОВАННІ МОРАЛЬНИХ ЦІННОСТЕЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
З давніх-давен батьки виховували своїх дітей за допомогою казок. «Казка на ніч» стала своєрідним невід'ємним ритуалом для кожного малюка. З одного боку – це можливість у котре почути улюблену історію чи познайомитися з новою чарівною оповідкою, з іншого – шанс відтягнути час, коли так не хочеться вкладатися спати.

У сучасному світі, з розвитком телебачення, відеоігор і різноманітних медійних пристроїв, казки почали припадати порохом на верхніх полицях домашніх бібліотек. Чи добре це? Яку роль відіграють чарівні розповіді в розвитку наших дітей? На ці та багато інших запитань вирішив відповісти «VERSAL».

Навіщо потрібні казки?

Казки, як і ігри, є невід'ємною частиною розвитку і виховання кожної дитини, їхня мова не лише цікава, але й проста для дитячого розуміння і сприйняття. Адже до деякого вікового періоду дітям важко дається логічне мислення, натомість казка не потребує складних логічних роздумів. Чарівна оповідка не містить прямої настанови до дії, і викладена в ній життєво важлива інформація сприймається малюком ненав'язливо, що є важливим аспектом, адже діти, зазвичай, не сприймають прямих повчань, роблячи наперекір батьківським настановам. До того ж, народні казки – це певний багаж норм і моралі, який збирався по краплинах роками і передавався від покоління до покоління.

Співвідношення вигаданого і реального світу.

Батькам не варто недооцінювати роль казки у розвитку дитини. Психологи стверджують, що саме з дитячої казки починається знайомство малюка з навколишнім світом. Будь-яка казка – це розповідь про стосунки між людьми у формі, що подана зрозумілою дитині мовою. Головними героями багатьох дитячих казок є тварини, які зіштовхуються з проблемами, подібними до тих, що переживають реальні люди. Чому так? На образах тварин дитині легше пояснити окремі риси характеру людей, наприклад: хитрий як лисиця; сильний, як ведмідь; злий, як вовк; боягузливий, мов заєць; відданий, як пес тощо. У казках змальовуються певні моделі поведінки, й у вигаданому світі дитина здобуває своєрідний «перший» життєвих досвід.

Обличчя «Добра» і «Зла».

Саме за допомогою казки малюку найлегше пояснити поняття моральності: що таке добро, а що зло. Це істотно відрізняє казки від коміксів, негативні персонажі яких доволі часто героїзуються і стають для дітей кумирами і прикладами для наслідування. Причиною цього також може бути вдало й виразно намальований негативний герой. І тоді гарна картинка для дитини набагато важливіша, ніж вчинки цього персонажа.

У казці ж головне – не яскрава картинка, а її зміст, мораль. Казка неодмінно завершується перемогою добра над злом, звеличенням «позитивних» героїв, приниженням і висміюванням «негативних». Казки привчають дітей до добра. !, таким чином, дитина, ототожнюючи себе з «хорошими» персонажами, намагається наслідувати їхню поведінку. Також малюк, пам'ятаючи, що зло завжди буває покаране, усвідомлює: єдиний спосіб уникнути покарання – не бути поганим.

Для кожного віку – своя казка.

Підбираючи казки для малюка, перш за все необхідно враховувати вік дитини й особливості її психічного розвитку.

Дворічній дитині, яка нещодавно навчилася утримувати в пам'яті власні дії з предметами і сприймати нескладні дії казкових персонажів, оповідки про чарівників і чаклунів будуть незрозумілими. Натомість, казки про тварин точно сподобаються, і ваш малюк з великим захопленням імітуватиме звуки казкових персонажів і намагатиметься відтворити їхні дії. Це можуть бути такі казкові історії: «Колобок», «Рукавичка», «Вовк і семеро козенят», «Курочка ряба», «Яйце-райце», «Котик та Півник», «Коза-Дереза», «Сорока-Білобока» і багато інших, переважно народних казок. Повторення сюжетних ліній полегшує їхнє сприйняття, дитині простіше запам'ятати текст. Можна купувати або окремі казки з яскравими чи навіть об'ємними ілюстраціями, або ж одразу придбати збірку для дітей від двох років і старші, наприклад «100 казок» видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», де зібрані найкращі українські народні казки з ілюстраціями провідних українських художників.

У віці від двох до п'яти років, коли в дитини розвивається уява і вона починає фантазувати, можна розповідати чарівні казки. Проте саме здатність до фантазій інколи вселяє дитячий страх перед певними персонажами, такими як Баба-Яга, Чахлик Невмирущий тощо. Тому батькам не рекомендується залякувати своїх дітей бабаями, вовками, відьмами й іншими казковими істотами, щоб не спричинити виникнення психологічних проблем у майбутньому.

Перед тим, як розповідати своєму чаду якусь казкову історію, варто самим прочитати її й замислитися, які стереотипи вона навіює. Деякі казки навіть доведеться пояснювати, щоб у дитини не склалося хибне уявлення про життя і стосунки. Наприклад, усім відома казка про Попелюшку, Сплячу Красуню і взагалі розповіді про принцес можуть виховати вашу доньку пасивною до життя, закласти впевненість, що аби прожити щасливо, треба сидіти і чекати прекрасного принца. Також досить суперечливими за своїм змістом і стереотипами вважаються казки Братів Грімм, які спочатку писалися для дорослих, а вже потім були адаптовані під дитячу аудиторію.

У п'ять-сім років діти вже можуть сприймати будь-які казки. Які основні критерії відбору? Казкова розповідь повинна бути цікавою, виховувати високоморальні якості, розвивати уяву, не перечити християнським цінностям. Із п'яти років дитина повинна вміти переказувати сюжет. Якщо в неї виникають труднощі з переказом неодноразово почутої казки – це може бути наслідком затримки розумового розвитку, і в такому випадку краще звернутися до психолога. Ближче до семи років можна розповідати малим вихованцям більш складні казкові сюжети (Л. Керролла, А. де Сент-Екзюпері, А. Гофмана, А. Лінгрен, П. Треверс, Дж. Родарі, Дж. Роулінг та інших відомих дитячих авторів).

Казка чи енциклопедія: що обрати?

Деякі батьки прагнуть гідно підготувати своїх дітей до навчання в престижних школах і дитячих садках, змалку вимагають від них інтелектуальних зусиль, забуваючи, що всьому свій час. Таке природне бажання батьків є зрозумілим, проте слід пам'ятати: для повноцінного психічного розвитку дошкільнят важливим є насамперед розвиток сфери почуттів і емоцій. Тому не варто квапити події, краще дайте своєму малюку довше пожити у дитячому світі. Звісно, якщо в дитини є певний інтерес до якоїсь галузі знань, можна розвивати його за допомогою яскравих енциклопедій, які відповідають віку дитини, адже через мудрі книги вона теж пізнаватиме навколишній світ.

Перевага казок над мультфільмами.

Чому читання казок для дітей є набагато кориснішими, ніж перегляд мультфільмів? Адже чарівна оповідка, як і мультфільм, розповідає дітям готову фантастичну історію. Але, на відміну від останнього, казка залишає простір для уяви й таким чином розвиває в дітей уміння подумки діяти в уявних обставинах, а це є основою для творчої діяльності.

І ще один аргумент на користь казки: сучасні мультфільми пропонують малюкам зовсім не притаманну для традиційної української свідомості систему цінностей, тому при вихованні дитини краще надавати перевагу народним казкам, перевіреним поколіннями, ніж сучасним закордонним мультфільмам.

Навіть коли дитина навчилася читати самостійно, не позбавляйте її одразу священного ритуалу вечірньої казки, Адже сімейне читання казок сприяє зближенню малюка і дорослого. Кожній матусі чи татусеві буде приємно усвідомлювати, що все важливе, мудре, вічне, про що розповідають казки, малюк почув саме з ваших вуст.

Марченко Вікторія Арсенівна, вихователь ДНЗ № 2 «Веселка» м. Острога
ДУХОВНО-МОРАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ У СУЧАСНІЙ СІМ’Ї
Пробудження духовності відбувається в ранньому дитинстві, і визначну роль у її розвитку відіграє сім'я, однією з функцій якої є передача дитині духовної спадщини, яку має суспільство на даному етапі історичного розвитку. Сім'я стає першим осередком духовного виховання, особливо якщо в ній зберігаються духовні цінності, в результаті чого дитина є зануреною в атмосферу духовності. Духовні ідеали, смисли та цінності, засвоєні у ранньому дитинстві, суттєво впливають на подальше духовне зростання особистості.

Нажаль, дослідники констатують, що переважна більшість сучасних батьків з певних причин не спроможна повною мірою дбати про духовний розвиток своїх дітей. У більшості батьків відсутня елементарна педагогічна культура, вони не володіють засобами гуманістичного спілкування, на базі якого зароджуються, розвиваються і зміцнюються духовні потреби дітей. При цьому сучасним батькам бракує часу на читання ґрунтовної наукової літератури щодо проблем виховання і на саме виховання дітей. Увага батьків зосереджена, перш за все, на матеріальному забезпеченні сім’ї, на проблемах її виживання. Надання переваги першочерговому задоволенню базових потреб дитини саме по собі не викликає нарікання, оскільки це, згідно з теорією А. Маслоу, відкриває шлях для "виходу на сцену" вищих потреб дитини. Проте, нажаль, багато батьків зупиняються на цьому, не надаючи належної уваги формуванню вищих, духовних потреб дітей.

Дослідження виховного та духовного потенціалу сім’ї, показало, що 37,7% батьків начебто піклуються про дитину (купують дорогі речі, смачну їжу тощо), проте в них переважає авторитарний стиль спілкування з дитиною (нав’язування своєї волі, пригнічення ініціативи дитини), що не сприяє розвиткові її духовності. Значна кількість батьків (51,5%) стримують розвиток духовності у своїх дітей, що відбувається внаслідок нерозуміння самоцінності та унікальності внутрішнього світу дитини, перспектив її духовного розвитку.

Діти рідко разом з батьками відвідують театри, виставки, екскурсії, церкву. Живе спілкування в сім’ї є вкрай обмеженим, внаслідок чого духовний потенціал родинного виховання суттєво знижується. Це призводить до незадоволення потреб дитини, в тому числі й духовних, а в деяких випадках можна казати про повне їх ігнорування. Цікаво, що ця тенденція спостерігається не лише у проблемних сім'ях, але й у ззовні благополучних, в яких дорослі, формально "займаючись вихованням" дитини, водночас не дбають про задоволення її духовних потреб, особливо потреб в емоційному контакті з батьками.

Для кожної сім’ї характерним є свій тип стосунків, стиль спілкування, мікроклімат, який може бути сприятливим для формування духовності дитини або, навпаки, пригнічувати цей процес. Нервовий, напружений мікроклімат сім'ї не сприяє духовному розвитку: він негативно впливає на психічний стан дитини, на рівень її самооцінки та сприяє підвищенню її агресивності. Доброзичлива домашня атмосфера, пронизана щирістю, взаєморозумінням, бажанням поділитися радістю, бідою, своїми думками, навпаки,становить надійне підґрунтя для розвитку духовності дитини. Опитування батьків показало, що у 56% з них спостерігається загальна незадоволеність сімейною атмосферою, 22,6% відзначають нервове психічне напруження у сім'ї, 31,4%) батьків відчувають тривожність, і лише 15,8% сімей сприймають родинну атмосферу як сприятливу. Значний вплив на сучасну сім'ю має соціально-економічна ситуація: лише 5%> дорослих відзначають, що впевнені у майбутньому, тоді як 54,5%> батьків відчувають невпевненість, страх і песимізм. Це накладає відбиток на атмосферу в сім’ї і, як наслідок, на процес духовного розвитку дитини.

Суттєвих змін зазнали культурні цінності сучасних батьків і, як наслідок, дітей. Так, 45% дорослих віддають перевагу художнім цінностям західного зразка, що не завжди є орієнтованими на високі гуманістичні вартості. 57% батьків із задоволенням дивляться низькопробні бойовики та трилери, які нерідко пропагують у стосунках з оточенням культ сили, жорстокості, бездуховності й цинізму. Діти сприймають цю інформацію, яка шкодить особистості, що розвивається. Відсоток батьків, які віддають перевагу вітчизняному мистецтву, значно менший - 32%. Подібна трансформація культурних цінностей негативно впливає на духовний розвиток дитини.

Опитування сучасних дошкільнят і молодших школярів показало, що найпопулярнішими мультфільмами багатьох з них є західні стрічки не досить гуманної спрямованості, герої яких прагнуть нашкодити один одному. Дбаючи про духовний розвій своїх дітей, батькам слід ретельно контролювати якість продукту, який вживають діти. Для цього необхідно формувати домашню відеотеку фільмів і мультфільмів духовної спрямованості. Наприклад, зміст більшості радянських мультфільмів наповнений позитивними прикладами героїв, які звеличують ідеали мудрості, потягу до знань, вчать дружбі, добру, справедливості, чесності та іншим чеснотам, які відносяться до загальнолюдських вищих цінностей.

Результати дослідження особливостей атмосфери, що пакує в сучасних сім'ях, та міри націленості батьків на духовне виховання дітей показали, що лише 10% сімей відрізняються високим рівнем духовного середовища. У них переважає здорова моральна атмосфера, діти отримують цілеспрямоване духовне виховання, допомога батькам потрібна лише в плані корекції засобів виховання духовності дітей. 15% сімей мають нормальні міжособистісні стосунки, проте в них відсутня духовна спрямованість у вихованні: діти знаходяться у центрі уваги батьків, але в них розвивають не духовність, а певні споживацькі потреби та нахили, що не викликають у батьків жодного занепокоєння й тривоги. 20% сімей мають тенденцію конфліктності, що наростає. Авторитарність батьків у таких сім'ях стає причиною відсутності взаєморозуміння. 35% сімей є зовні благополучними, проте в них процвітає масова міщанська культура, виховання в таких сім’ях однобоке й поверхове. І 20% сімей - сім'ї ризику, для яких характерні бійки, аморальна поведінка, інтереси дітей не захищені, батьки потребують лікування в спеціальних медичних установах, а діти серйозного захисту.

Отже, реальне життя з його труднощами та суперечностями значною мірою впливає на духовність батьків та виховний потенціал сучасної сім’ї, яка стала незалежною, відкритою і, нажаль, водночас агресивнішою, такою, що підпорядковує зміст своєї життєдіяльності завданням виживання. Внаслідок втрати традиційної культури та низького рівня педагогічної культури, незнання батьками природи і змісту духовного світу людини та власних дітей і недостатнім їх співробітництвом зі школою виховний потенціал теперішньої сім'ї, нажаль, суттєво знизився порівняно з сім’єю попередніх часів, яка була менш стурбованою питаннями виживання і більшою мірою зберігала цей потенціал.

Для забезпечення духовного розвитку дітей у сімейному середовищі в арсеналі батьків є різні загальнопедагогічні методи, застосування яких стимулює виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків і поведінки.

Одним з таких методів духовного виховання є розповідь – послідовний виклад фактичного матеріалу, що здійснюється в описовій чи оповідальній формі. Розповідь широко застосовується підчас викладання біографічного матеріалу, характеристики образів, опису предметів, природних явищ, подій суспільного життя тощо. Вимоги до розповіді: 1) логічність; 2) послідовність і доказовість викладення; 3) чіткість, образність, емоційність; 4) врахування вікових особливостей слухача. Предметом розповіді може стати будь-яка подія або вчинок людини, спроможні змусити дитину замислитися над змістом вищих людських цінностей, стимулювати виникнення потреби втілювати їх у власній поведінці та діяльності.

Бесіда – метод виховання, в основі якого лежить діалог вихователя та дитини. Важливим моментом у бесіді є ретельно продумана система запитань, які поступово підводять дитину до отримання нових знань. Готуючись до бесіди, вихователю важливо намітити основні, додаткові, навідні, уточнюючі запитання. Індуктивна бесіда зазвичай переростає в так звану евристичну, оскільки дитина під керівництвом дорослого приходить від часткових спостережень до загальних висновків. При дедуктивній побудові бесіди спочатку дається правило, загальний висновок, а потім організується його підкріплення, аргументування. При всьому багатстві та розмаїтті змісту бесіди мають на меті залучити дитину до оцінки подій, вчинків, явищ суспільного життя і на цій основі сформувати в неї адекватне ставлення до навколишньої дійсності, до своїх громадянських, моральних та інших обов'язків. При цьому переконливість смислу проблеми, що обговорюється в ході бесіди, буде значно вищою, якщо вона знайде опору в особистому досвіді дитини, в її справах, діях, вчинках.

В.О. Сухомлинський, надаючи вирішального значення моральному вихованню як основі духовності своїх вихованців, широко застосовував бесіди, розкриваючи за допомогою них перед дитиною загальнолюдські цінності, норми моралі як абетку моральної культури. Для виховних бесід педагог використовував найяскравіші прояви духовної краси, величі, мужності у конкретних прикладах дій і поведінки відомих постатей. Для того, аби духовна цінність, розкрита перед розумом і серцем дитини в яскравому образі, пробуджувала в неї глибокі морально-естетичні почуття, для бесід, які мали на меті донести моральні цінності людства до свідомості та сердець учнів, педагог обирав такі факти, ситуації, приклади взаємодії між людьми, які дивують, захоплюють дітей своєю величчю, красою.

Багато цікавого матеріалу для бесід у процесі духовного виховання можна знайти в авторських казках, що мають духовне спрямування. Крім того, перелік творів, що несуть в собі потужний виховний потенціал, батьки можуть знайти в цікавій сучасній психолого-педагогічній програмі духовного зростання дітей, розробленій та адаптованій до різних вікових категорій Е.О. Помиткіним. У ході духовно зорієнтованих занять з дітьми автор пропонує використовувати засоби народного фольклору, виховний потенціал духовно спрямованих творів різних письменників, а також мультфільмів і фільмів. Програма ''Запроси друзів" пропонує дітям у ході занять "запросити" у свій внутрішній світ друзів - найкращі якості, що допомагають людині у житті: дружелюбність, сердечність, щедрість, доброта, скромність, тактовність, розсудливість, пунктуальність, чесність, мудрість, здатність до співчуття, великодушність тощо. Ці "друзі" проходять до дітей з казок, оповідань, відомих мультфільмів, які є тематично підібраними до кожного заняття. Бесіди з дітьми на основі творів, зміст яких має духовне спрямування, допомагають ефективному засвоєнню дітьми духовних цінностей на емоційній основі.

Метод прикладу є ще одним дієвим засобом духовного виховання дітей. У процесі формування особистості діти постійно шукають опору в реально діючих, живих, конкретних зразках, які персоніфікують ідеї та ідеали, що ними засвоюються. Наслідування не є сліпим копіюванням: воно формує в дітей дії нового типу, як такі, що в загальних рисах збігаються з ідеалом, так і оригінальні, подібні за провідною ідеєю до прикладу. Шляхом наслідування в дитини формуються соціально-моральні цілі поведінки, духовні потреби та мотиви, способи діяльності, які суспільно склалися. Слід враховувати, що характер діяльності з наслідування змінюється з віком, у зв'язку з розширенням соціального досвіду дитини, в залежності від її інтелектуального і морального розвитку. Молодший школяр зазвичай обирає для наслідування готові зразки, які впливають на нього як зовнішній приклад. Наслідування в підлітків супроводжується більш чи менш самостійними судженнями, має вибірковий характер. В юнацькому віці наслідування суттєво перебудовується: воно стає більш усвідомленим і критичним, спирається на активну внутрішню переробку зразків, які сприймаються, пов'язано із зростанням ролі ідейно-моральних і громадянських мотивів.

Сила впливу прикладу полягає в тому, що навколишні не нав'язують дітям своїх поглядів, вчинків, діти самі помічають їх. вони привертають увагу і сприймаються дітьми як взірець поведінки, У механізмі наслідування можна виокремити принаймні три етапи: на 1 етапі в результаті сприйняття конкретної дії іншої особи у дитини з’являється суб'єктивний образ цієї дії, бажання робити так само; на 2 етапі виникає зв'язок між прикладом для наслідування і наступними діями; на 3 етапі відбувається синтез наслідувальних і самостійних дій, на який активно впливають життєві і спеціально створені виховні ситуації.

К. Д. Ушинський підкреслював: виховна сила виходить тільки з живого джерела людської особистості впливати на виховання особистості можна лише особистістю. В очах дитини лише той учинок заслуговує на наслідування, який здійснений авторитетною і поважаною людиною. Це повною мірою відноситься і до особистості батьків, які відіграють суттєву роль у розвитку духовності дітей. Тільки високодуховна, гуманістично спрямована особистість дорослої людини здатна створювати і підтримувати в сім’ї атмосферу доброзичливості, любові, творчості і завдяки цьому сприяти духовному піднесенню вихованця.

Отже, основою духовного виховання дитини в сім’ї є передача за допомогою певних педагогічних способів і методів духовних, естетичних, морально-етичних та інших цінностей, що виражені у народній творчості (казках, піснях, легендах та інших художньо-мистецьких творах) та проявляються у повсякденній поведінці, поглядах та ставленні батьків до себе, інших людей та навколишнього світу вцілому. Викладене дозволяє дійти наступних висновків.

Духовність є суто людською якістю, властивістю психіки, яка відіграє важливу роль у становленні, функціонуванні та розвитку особистості і пов’язана з системою її цінностей. Процес духовного розвитку пов'язаний зі змінами у ціннісній сфері особистості; сутність яких полягає у сходженні особи до вищих людських цінностей.

В основі духовного виховання лежить формування в особи прагнення до найвищих загальнолюдських і національних цінностей. Визначну, найсуттєвішу роль у формуванні духовності дитини відіграє сім'я, однією з функцій якої у цьому процесі є передача духовної спадщини, якою володіє суспільство на даному етапі історичного розвитку, залучення дитини до духовних цінностей людства.

Підвищення стурбованості батьків питаннями виживання у сучасних соціально-економічних реаліях та зниження їх націленості на духовне виховання дітей призвело до суттєвого зниження виховного потенціалу сім'ї.

Застосування батьками методів духовного виховання, таких, як розповідь, бесіда та метод прикладу, за допомогою яких дитина залучатиметься до скарбниці загальнолюдських цінностей, сприятиме духовному зростанню молоді.

Фрідріх Ірина Сергіївна, вихователь ДНЗ № 1 «Ромашка» м. Острога
НАРОДНО-ПЕДАГОГІЧНІ ЗАСОБИ ДУХОВНО-МОРАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ
Дошкільне дитинство є початковим періодом становлення особистості, коли закладаються основи ставлення до навколишнього світу, людей, до себе, засвоюються перші моральні норми поведінки.

Проблема людини як творця себе та своїх життєвих обставин завжди була в центрі уваги гуманістичної педагогіки. Протягом століть відбувалося становлення і розвиток національного ідеалу гуманістичного виховання як складової частини гуманістичного ідеалу людства. Найважливіший засіб збереження і розвитку цього ідеалу – народні традиції.

Особлива роль належить традиціям у сфері освіти. Як складова частина культури вони дають людству можливість розв’язувати нові творчі завдання з опорою на колективний досвід діяльності попередніх поколінь. Зберігати традиції – не означає обмежуватися лише ними. Історичний досвід і реалії сьогодення свідчать, що не варто абсолютизувати традиції або штучно гальванізувати їх. Національні культури вбирають у себе прогресивні традиції та акумулюють енергію для передачі їх на новому рівні культурного буття народу. Незнання та ігнорування рідної мови, рідної історії, національної культури, відступ від багатовікових традицій етнопедагогіки непоправно шкодять національному вихованню.

За останні роки в Україні проблема морального виховання молоді частіше привертає все більше уваги. При цьому роль педагога полягає в тому, щоб створити умови для включення дитини в активну розумову діяльність, здатність відбирати кращі моральні надбання минулого й сучасного, опанувати новітні технології роботи з дітьми з метою їх морального становлення. Формування внутрішнього, духовного світу дитини без зважання на соціальні реалії її життя приховує в собі небезпеку соціальної неадекватності, самотності, втечі до світу ідеальних ілюзій, утрати життєвої наснаги.

Відповідно, завданнями дошкільної освіти визначено такі завдання:

− збереження та зміцнення фізичного, психічного і духовного здоров’я дитини;

− виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля;

− формування особистості дитини, розвиток її творчих здібностей, набуття нею соціального досвіду;

− виконання вимог Базового компонента дошкільної освіти, забезпечення соціальної адаптації та  готовності продовжувати освіту;

− здійснення соціально-педагогічного патронату сім’ї

Упродовж віків український народ визначив систему знань, ідей, принципів, традицій, засобів, які завжди продуктивно використовувались у формуванні загальнолюдських та національно-культурних цінностей. Цей унікальний досвід було узагальнено та виокремлено в напрям педагогічної науки – народної педагогіки, – у якій акумульовано багатий досвід виховання, сформований віками, що допомагає вихователям прилучати дитину до національних традицій, звичаїв, норм поведінки. Метою виховання в народній педагогіці є формування усвідомлення належності до коренів роду і народу, значущості таких людських чеснот, як порядності, чесності, любові до матері, сім'ї, рідної країни тощо. Сутність народної педагогіки, на думку її дослідників, полягає в сукупності і взаємозв’язку понять, поглядів, ідей, досвіду в теорії і практиці національного виховання (Г. Ващенко, О. Духнович, В. Кузь, В. Майборода, В. Мосіяшенко, І. Огієнко, С. Русова, М Стельмахович, В. Сухомлинський, Є. Сявавко, П. Щербань, М. Ярмаченка та ін.).

В історії людства традиційно склалося, що кожний народ передає свій суспільний досвід, духовне багатство з покоління в покоління як спадок старшого покоління молодшому; виховання при цьому набуває народного характеру.

У такому контексті проаналізуємо засоби народної педагогіки, виявимо можливості та способи їх використання у вихованні старших дошкільників в умовах сучасного дошкільного закладу.

Важливими чинниками морального виховання є історична пам’ять, традиції роду і сім’ї, бо кожна людина несе в собі колективну пам’ять поколінь. Метою виховання в народній педагогіці є формування усвідомлення належності до коренів роду і народу, значущості таких людських чеснот, як голос совісті, обереги, любов матері тощо. Виховання моральності починається з раннього дитинства («Бережи честь з молоду»). Головну відповідальність за виховання дітей несуть батьки. Народний ідеал всебічного розвитку особистості втілений в усній народній творчості, яка високо поціновує шляхетні риси людини, засуджує все, що підриває моральні устої. Джерелом виховного досвіду народу є прислів’я, приказки, пісні, казки, загадки, які влучно, змістовно і цікаво репрезентують такі моральні категорії, як «добро» і «зло», «правда» і «кривда», «совість» і «безчестя». Благо добра і недопустимість зла утверджують у душі дитини змалечку («Добра справа і у вогні не горить, і у воді не тоне»).

Чи не найголовнішим чинником морального виховання є в народній педагогіці праця, яку тлумачать не лише як джерело матеріальних благ, а і як категорію моралі. У колискових піснях котику наказують працювати (дитиночку колихати, дрова рубати, піч топити, грядку копати, рибку ловити та ін.). Котик, який працює сумлінно, одержує пошану від людей (він буде черевички шити, а «люди будуть купувати, люди будуть шанувати»). Як зазначив В.Сухомлинський, народна педагогіка «знає, що дитині посильне, і що не посильне», бо в ній органічно «поєднується життєва мудрість з материнською і батьківською любов’ю». Вона «не боїться, що праця втомлює, вона знає, що праця неможлива без поту і мозолів». У ній стверджується і те, що праця, вимагаючи від людини великого старання, сили, відповідальності, є не тільки важкою, а й радісною. Важливим засобом народного трудового виховання, в якому діти беруть участь разом із дорослими, є трудові свята, що розкривають дітям роль і значення праці в житті народу, ознайомлюють з основними видами традиційних трудових занять, демонструють результати зусиль дорослих, виховують повагу до праці і бажання трудитися.

Виховну функцію виконує гуманістична спрямованість народної педагогіки. Надзвичайно цінними щодо цього є народний кодекс моралі, усна народна творчість: пісні, пригоди казкових персонажів, прислів’я і приказки, повчання яких легко сприймаються і запам’ятовуються; образність і точність загадок. Народна педагогіка прилучає дітей до моральних цінностей шляхом заохочення, порад, а не примусу, вона активізує самостійність дитини («Де хотіння, там і вміння»), розкриває силу батьківського прикладу («Яка хата-такий тин, який батько-такий син»).

Щоб успішно виховувати дітей на народних засадах, педагогам необхідно знати ту предметну галузь, на якій базується їх діяльність, - народну педагогіку. Метою духовно-морального виховання засобами народної педагогіки є формування моральних якостей і переконання з позицій народних уявлень про мораль, забезпечити розвиток моральної поведінки.

Народні традиції, звичаї та обряди об’єднують минуле, сучасне і майбутнє народу, уможливлюють формування високорозвиненої сучасної нації. Засвоєні і примножені не одним поколінням, вони вміщують духовні, моральні цінності, ідеї, ідеали, погляди, норми поведінки.

Минуле, сучасне і майбутнє – це нерозривні компоненти, які формують світогляд, особистість кожної людини. Тому перед сучасними педагогами ставиться завдання виховання особистості, передавання її досвіду минулого, розкриття юному поколінню найважливішого призначення людини на землі, формування його морально-духовної краси.

Традиційними народно-педагогічними засобами духовно-морального виховання дітей упродовж віків були звичаї, традиції і обряди, які сприяли закономірній організованості і психологічному настрою у всіх вікових змінах, соціальних станах людини тощо. Так, дослідниками народної педагогіки Г. Довженок, М. Драгоманов, О. Знойко, О. Ковалевський, І. Огієнко, В. Скуратівський, Ю. Ступак, В. Чайка та іншими розкрито вагому моральну сутність і духовну велич українських традицій. Вони довели, що народна українська культура має давню історію та бере початок з дохристиянської епохи.

У сучасному зверненні до народної педагогіки спостерігається дещо спрощене та однобічне її розуміння, сприйняття лише її окремих положень, епізодичне використання її засобів. Саме цим можна пояснити те, що освітяни у виховній практиці часто залишають поза увагою унікальні місцеві традиції, не використовують достатньою мірою автентичні фольклорно-етнографічні твори, а також безпідставно ігнорують виховні можливості трудових свят та обрядів. Щодо останніх, то саме вони є традиційною формою передавання соціального досвіду і духовних цінностей, моральних норм і принципів від старшого покоління до молодшого, від суспільства до індивіда. Для прикладу, ефективність свят як засобу виховання полягає в тому, що вони впливають одночасно на свідомість і почуття, задовольняючи духовні потреби юного покоління. Це, власне, спонукає багатьох учених, педагогів-практиків до виявлення педагогічних умов ефективного використання народно-педагогічних засобів у виховному процесі дошкільних закладів. Такими, зокрема, є ґрунтовне комплексне планування роботи і визначення кадрової спроможності; зв’язок з батьками – носіями народної педагогічної мудрості; дослідження педагогічним колективом джерел народної педагогіки; активна участь вихованців та їхніх батьків у відтворенні, відродженні форм, засобів і методів народної педагогіки; аналіз результативності й передбачення перспективи виховання, в основі якого – народна педагогіка, планування активних, творчих форм роботи педагогічного колективу в означеному аспекті.

Результативність духовно-морального виховання старших дошкільників  засобами народної педагогіки значною мірою залежить від актуалізації їх змісту та використання з урахуванням вікових особливостей дітей і педагогічних умов діяльності дошкільного закладу.

Можливості для морального виховання старших дошкільників закладено в чинних навчально-виховних програмах дошкільної освіти. Саме у старших групах дошкільних закладів діти в повсякденному житті довідуються про такі важливі питання, як сім’я, права і обов’язки її членів, взаємодопомога, сімейні традиції; традиції українського народу; культуру та побут регіону, в якому проживають тощо.

У зв’язку з цим виникає необхідність розроблення системи морального виховання старших дошкільників засобами народної педагогіки, що забезпечить системність у здобутті дітьми старших дошкільних груп моральних знань, формування моральності та соціальної поведінки.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал