Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Національне виховання учнів: регіональний аспект



Сторінка12/21
Дата конвертації01.12.2016
Розмір4.07 Mb.
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21

- Що являють собою ключі від скрині? /Нетлінні скарби, які можна втратити/.


Класний керівник: Отож, все, що ми бачили, до чого доторкнулись, вимагає від нас дбайливої підтримки, охорони, щоб не зруйнувалось і не загинуло.

Агенція «Погорина» звертається до вас з проханням скласти лист-запрошення до нашого краю. /Команди складають листи і зачитують їх/.



Класний керівник: Наша країна вливається в європейську спільноту. В цих умовах ми не повинні забувати про наші правічні духовні цінності, збережені минулими поколіннями. Бо вони є свідченням нашої самобутності, неповторності. Вони нагадують нам, хто ми є насправді. У наше майбутнє ми повинні взяти своє, батьківське, а не чуже – куплене чи позичене. То ж нехай золота скриня рівненських скарбів весь час поповнюється справжніми цінностями, а не блискучими дешевими камінцями. І ключ від неї хай не губиться, а знаходиться в надійних руках гарного господаря цих багатств, у ваших, діти, руках.

Бесіда: - Чому туристична агенціяносить назву «Погорина»?

- Які нові для вас світоглядні знання ви отримали в час експедиції- подорожі?

- Які уроки з неї ви винесли?

Домашнє завдання: підготувати колективний проект «Експедиція у глибину віків» і презентувати його учням початкових класів.

Технології формування ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю учнів 8-го класу:

Година українознавства «Ремесла та старовинні промисли нашого краю».

(підготувала Лєщенко В.В., класний керівник

Слобідської ЗОШ І-ІІ ступенів Острозького району)

Мета: формувати культурологічнийсвітогляд школярів, поглибити їх знання про стародавні ремесла і промисли рідного краю; розвивати інтерес до народних промислів та ремесел, культурної спадщини рідного краю; виховувати почуття національної свідомості, шани та поваги до людей праці, любові до рідного краю.

Очікувані результати: розширення культурологічного світогляду школярів, сформованість ціннісного ставлення до історичного, культурного і духовного спадку рідного краю, здатність шанувати і примножувати традиції ремісництва та промислів рідного краю.

Методичне забезпечення: деталі ткацького станка, прядка, сільськогосподарське знаряддя, виставка робіт з глини, каменю, вишиванки; епіграф до години народознавства:

«А речі – стань лише й дивися!

Хто тих людей учив краси?

То наших предків предки давні,

Та сама кров, той самий рід,

Культурою своєю славний

Тепер на весь широкий світ».

(Р. Завадович)

Сценарний хід години українознавства:

(Година проводиться у кімнаті народознавства. На неї запрошена майстер народних промислів села Ярчук М.М.).

Класний керівник: Сьогодні, дорогою до школи, мені зустрівся козак, який вручив грамоту ось такого змісту і велів її прочитати вам: «Грамота ця пожалувана мешканцями школи, року 2009, місяця жовтня, дня 25. Щоб нащадки юні не забули предків своїх і шанували історію роду і краю свого, повеліваю: провести годину народознавства у шкільному музеї бабусі Дусі; завести отроків юних, гостей заїжджих до музею, щоб викликати в них інтерес до речей виставлених, власними руками зібраних; експонати усім загалом приумножати; сіяти в душах отроків любов і благодать; кожному дбати про музей, його зміцнення і процвітання».

(Учні сідають за знаряддя праці – до прядки, чесання вовни, збивання масла, вишивання серветок, дертя пір’я).

Класний керівник: Моя Україно! Як я тебе любив!

Твої луги, твої степи розлогі!

Дніпра ревучого славетнії пороги.

І хвилі золоті твоїх шовкових нив.

Як я любив у осени в сніжках

Хліб коло хат, а ранками ясними,

Селян за працею хапливою між ними.

І стукіт говіркий ціпів по всіх токах.

Як я любив зимової доби

При каганці і веретен сюрчання,

Бесіди, і пісню чи ридання

Тихесеньке жіночої журби.

У чарівний світ ремесел та промислів нашого краю, що прийшли до нас з вікопомних глибин, прославили його, спробуємо поринути ми сьогодні. Зверніть увагу на те, що роблять дівчата.

Так довгими зимовими вечорами, зібравшись на досвітки, дівчата й жінки проводили свій вільний час, створювали вишиванки, готували полотно, ткали рядна, творили красиве і корисне.

Ми запросилина годину українознавства доброго знавця стародавніх ремесел, які побутували в нашому краї, старожила нашого села Марію Максимівну Ярчук. Розкажіть нам, будь ласка, як раніше жінки готували домоткане полотно та нитки. (Розповідь старожительки. По закінченню розповіді екскурсоводи народознавчого музею школи ведуть екскурсії).



1-й екскурсовод: З предка-віку наші краяни, як і всі українці, були дуже працьовитими. Переважна їх частина працювала на землі. Традиційними видами господарської діяльності українського народу у нашому краї з давніх-давен були скотарство, рибальство, мисливство, бджільництво, гончарство, каменярство, декоративна різьба, вишивання, іконопис. Однак, найголовнішим завжди залишалось землеробство.

Мене в дитинстві вітер колихав,

В буремні роки, сповнені тривоги,

Дідусь мій у степах колись орав.

Незаймані пахучі перелоги.

Весною він дививсь на ярину,

На щедрість хліборобського достатку,

Не продавав, але пізнав ціну

І колосу, й маленькому зернятку.

Душею я збагнула ще дитям:

Томились у дідуся руки згодом,

Щоб хліб родив, а хліб – це кров життя –

В труді политий хліборобським потом.

2-й екскурсовод: У той час існувало два основних види знарядь збирання урожаю – серп та коса. Наші прадіди сіяли гречку, овес, горох, просо, які косили косами. Серпами жали жінки. Щоранку діти прокидались від передзвону, що виникав під час клепання коси. Це робили справжні умільці. А молотили хліб ціпом, звізши снопи на гумна. Тому і називаються городи у селі по лівий бік – Загуменки.

3-й екскурсовод: «Впали із скіфського неба на молоду землю Плуг, Ярмо, Сокира і Глек. Засліпили своєю красою Літочина, Орачина, Доброчина – Зевсових онуків. Метнувся до небесного дару, аби ним заволодіти, старший із братів Літочин. Та золото враз спалахнуло вогнем, засліпивши людину. Спробував взяти коштовність середній брат Орачин, але й він змушений був відступитися. Та тільки Доброчин зміг взяти небесні дарунки: вогонь погас і юнак відніс його додому. Вражені побаченим, що Доброчин вогонь вчарував (гончар) старші брати поступилися першістю. А він поділився тим, що мав: Орачину дав Плуг і Ярмо, Літочину – Сокиру, собі лишив Глек – символ перемоги, краси і мистецтва. Грудка глини, вода, декілька скупих звичних рухів рук і багато-багато вогню – і виникає диво».

Був найпершим гончарем, потрудившись ревно,

Наш Господь, що сотворив і Адама, і Єву.

Котрий дав людині всі справності уміти

І премудрість не одну вчитись зрозуміти.

Тож ремесла гончарів можна звать святими,

Позаяк Адама Бог сотворив із глини.

Й гончарам людину теж легко ізліпити,

Неможливо тільки їй душу сотворити,
Але кухлі для питва вміють виробляти,

І, щоб їжу готувать, різнії горнята.

Ви здогадуєтесь, що я презентуватиму такий вид ремесла нашого краю як гончарство. Здавна наш край був багатим на поклади глини. Її добували в долині річки Вілія, по балках. Тому тут успішно розвивалось гончарство. До нього ставились з особливою повагою. В нашому краї гончарі виготовляли побутовий посуд: горщики, глечики, макітри, кухлі, ринки, куманці, барильця, згодом - цеглу, черепицю, кахель.



Класний керівник: Про гончарство в народі було складено багато приказок та прислів’їв. А чи знаєте їх ви? Зараз перевіримо. Спробуйте закінчити прислів’я.

«Хоч умирай – а в свій горнець заглядай».

«На віку доведеться – і в горщику варити».

«Хоч малий горщик, – а м’ясо варить».

«Не святі горщики ліплять, – а прості люди».

«Глина для Гончара – що пісня для солов’я».



Класний керівник: Цей вид ремесла оспівувався і в поезії. Які вірші, приповідки, присвячені гончарству, ви підібрали до години народознавства або ж вивчали на уроках читання чи української літератури? (Зарання учням було дано завдання підібрати вірші або уривки з них. Орієнтовними можуть бути наступні):


1. Звідкіль ви взялися,

Горнята – двійнятка?

З гончарного круга

Зійшли ми спочатку

А потім нам пензель

Боки розписав.

І жар у печі

Своїм духом обдав

  • А хто ж вас, горнятка,

  • Із глини ліпив?

Дівчатка-близнятка

З сім’ї гончарів.

2. Іди, іди, дощику,

Зварю тобі борщику

В полив’янім горщику.

Тобі, горщик, а нам борщик,

Щоб густіше падав дощик.

Іди, іди дощику, дзбанком, макітрицею

Над нашою пашницею.

Вари, мати, вечеряти галушки гречані,

Та й насипай вивершені мисочки квітчані.
3. Цей круг гончарний, наче сонця круг,

Бо вже навіки обпікає душу

І скільки не зазнав ти, Майстре, мук –

Вже цей зв’язок із кругом не нарушиш.

Ви наче злиті воєдино з ним,

Ви з ним одну плекаєте надію.

Ти, Майстре, разом з кругом мовчазним

Напружений в передчутті події,

В передчутті народження чогось,

Що стане згодом витвором мистецтва,

Що родиться із рук твоїх ось-ось,

Що вирветься, нарешті, прямо з серця!

Бесіда:- Які враження від почутої поезії склалися у вас про гончарство, як вид ремесла нашого краю?

- Які емоції викликали у вас поетичні рядки?

4-й екскурсовод: Наш острозький край славився таким видом ремесла як іконопис. Особливої популярності в острозькому краї він набув ще в ХУІ столітті. Це підтверджує заповіт князя Іллі Костянтиновича Острозького, датований 16-тим серпня 1539 року. В ньому заповідалось обкувати сріблом намісні ікони Богоявлення та Богородиці в церкві Острозького замку (зараз це Богоявленський Собор), ікони Архангела Михаїла, і, якщо вистачить срібла, другої ікони в с. Межиріч.

У другій половині ХVI ст. Острог став одним із найбільших осередків іконопису. В ньому працювали шість малярів: Харитон, Лазко Гаврилович, Дашко, Духнич, Богдан і Федір. Ікони створювалися не лише у монастирях, а й окремими майстрами. У той час змінилося розуміння мистецького ідеалу. У нього привносились риси реальної земної людини. Майстри починали наділяти лики святих земною фізичною красою, одягати їх у міщанське вбрання ХVI ст.

І в нинішній час такі ікони ХУІ ст. збереглися у с. Стадники (ікона «Різдво Богородиці») та с. Межиріч (ікона «Богородиця Одигітрія»).

5-й екскурсовод: Популярним видом ремесла в нашому краї з давніх-давен було народне каменярство. Його популярність пояснюється наявність великих покладів пісковика в околицях нижньої течії ріки Вілія. Цей камінь віками добували в селах Кам’янка, Бір та Слобідка. З ХVI ст. його широко використовували у кладці стін, оборонних споруд, храмів. З нього виконувались різьблені деталі, настінні епітафії, намогильні знаки, які можна бачити на християнських та юдейських некрополях. З цього каменю збудовані замок, вежі, оборонні вали Острога і Межиріцького монастиря, а також фігурні композиції у Новомалинському замку. Із пісковика виготовляли точила, намогильні знаки, скульптури. У пам’яті майстрів Кам’янки збереглися спогади про виготовлення видатними майстрами сакральних скульптур. Таким був І.Верцінський (помер близько 1927 р.) – автор фігури Богородиці, яка стояла перед в’їздом в с. Бір. Вона була знищена в час Другої світової війни. Ніде на Волині не було створено стільки скульптур-фігур, як у нашому регіоні.

Класний керівник: Наш край надзвичайно багатий лікарськими рослинами. Їх збір – своєрідне ремесло, яким займались жінки. Я хочу розповісти про одну з них, жительку нашого села бабцю Марію Височинську. Вона була надзвичайно обізнана щодо часу цвітіння лікарських рослин, їх дозрівання, лікувальних властивостей. Бабця Маня, як її називали в селі, цінувала і дуб, і березу, і тополю, вербу, калину, ліщину. Дуб цінувався за довголіття, міцність. Добре знала лікувальні властивості верби і калини.

6-й екскурсовод: У кожній родині нашого краю та села жінки вміли прясти й ткати, а дівчата - шити і вишивати, а також в’язати гачком мереживні узори. Тому кожну оселю прикрашали вишиті рушники, наволочки, чи помережане простирадло, серветки, сорочки. У нашій місцевості вишивали не лише хрестиком, а й гладдю. При чому різнокольоровими нитками: зеленими, синіми, жовтими. Узори на рушниках – то давні забуті символи: ромб з крапкою посередині – засіяна нива, вазон чи квітка – світове дерево від неба до землі, людська фігура, немов з дитячого малюнка – знак берегині, богині хатнього вогнища.

З давніх-давен в селах нашого краю проводилися вечорниці, досвітки, пряхи, оденки. На них збиралися дівчата та молоді одружені жінки. Дівчата вишивали собі сорочки, дехто потай, а то й відкрито – сорочки своїм судженим. «Рукава як писанка, а личко як маків цвіт». «Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті».

В чоловічих сорочках вживалось багато яскравих кольорів, а найчастіше чотири: червоний, синій, жовтий, зелений. Для маніжки вживали червону та синю заполоч.

Про вишиванки складалось багато народних приказок та прислів’їв, зокрема: «К Великодню сорочка хоч і лихенька, аби біленька», «Як мати рідненька, то й сорочка біленька», «Перша Пречиста любить паляницю м’якеньку, а друга – сорочку біленьку».



7-й екскурсовод: Здавна в нашому краї та селі утвердився такий вид ремесла як ковальство. На околиці міст та сіл стояли кузні. Кузня являла собою невелику хатину, обладнану горном, стояком біля підковки чобіт, ковальським міхом, коритом та діжками з водою для гартування. Перед кузнею лаштувався навіс і стовп для прив’язування коней. До ковальського інструментарію входили: ковадло, молоток дворучний, молоток одноручний, молоток-пробійник, рубило, зубило, лещата, ножиці, розточка для копит, ножівка, ключі для нарізання гвинтів. Коваль працював із підручним, який виконував роль молотобійця. Викуваний розжарений виріб опускали у холодну воду для гартування. В нашому селі ковалі виготовляли деталі до сільськогосподарського реманенту, знаряддя праці, підкови, цвяхи, оковували колеса до воза. Про цей вид ремесла було теж складено багато приказок. Ось деякі з них: «Добре тому ковалеві, що на обидві руки кує», «Коли не коваль, той й кліщів не погань», «Добре ковадло не боїться молотка», «Коваль клепле, доки тепле», «Куй залізо, поки гаряче».

Бесіда: - З названих приказок назвіть ту, яка користується популярність і сьогодні.

- Витлумачте її значення.

Класний керівник: Наш край з давніх-давен славився і іншими видами ремесел та промислів. Підказку, якими саме дасть нам кросворд. (Пропонує розгадати наступний кросворд.

1. Робітник, що займається виготовленням саней, возів (стельмах).

2. Робітник, що займається виготовленням бочок (бондар).

3. Робітник, що займається виготовленням дерев’яних лавок, столів? (столяр)

4. Робітник, що займається виготовленням балок, тесанням крокв, грубою обробкою деревини (тесляр).

5. Робітник, що займається виготовленням підков для коней (коваль).



6. Майстер, що пише картини (маляр).

4













Р




3




О










2

Б
















5

О
















1

Т



















6

А














Підсумкова бесіда: - А чи збереглись сьогодні в побуті нашої сільської громади, наших родин давні види ремесел і промислів нашого краю?

- Які саме?

- Завдяки чому вони збереглися?

- Які нові знання з години українознавства ви отримали?
Година спілкування «Історія і культура рідного краю»

(підготувала Войтюк Т.С., класний керівник Сарненської гімназії)

Мета: формувати у школярів ціннісне ставлення школярів до історичного минулого, культури і духовних скарбів рідного краю; виховувати в них почуття патріотизму, національної гордості, любові до рідного краю, творців його історії, розуміння причетності до всіх подій, які відбуваються в Україні та рідному краї, глибоку повагу до батьків, землі-годувальниці, до минувшини і сьогодення рідного краю.

Очікувані результати: сформованість засад духовності особистості, її історичного і культурознавчого світогляду, патріотизму, національної гордості та гідності, поваги до історичної минувшини та сьогодення рідного краю, його природи, історії, культури, людей – творців історії краю.

Методичне забезпечення: крилаті вислови про Батьківщину «Задля батьківщини треба жертвувати навіть славою» (латинське прислів’я), «Дзвін шабель, пісні, походи, воля соколина, тихі зорі, ясні води – моя Україна» (В.Сосюра); легенди про походження назви «Україна» та «Сарни».

Сценарний хід години спілкування:

Класний керівник:Буває, часом сліпну від краси,

Спиняюсь, не тямлю, що воно за диво,-

Оці степи, це небо, ці ліси,

Усе так гарно, чисто, незрадливо,

Усе як є – дорога, явори,

Усе моє – все зветься Україна.

Така краса, висока і нетлінна,

Що хоч спинись і з Богом говори…

Такою Україну, нашу рідну Батьківщину, наш благословений Богом рідний край бачить видатна українська поетеса Ліна Костенко.

Бесіда :- А якими словами вам хотілося б описати Україну, свій рідний край – невеличку її частинку?

- Чим вони для вас є? (Орієнтовні відповіді дітей).

Учень: Україна! Це стежка, якою йду ранком до школи, це береги Случа та кручі Прип’яті, це всі дерева та кущі, які співають зі мною пісню мого дитинства.

Учениця: Це мама рідна і мамина вишня в саду. І рушник вишиваний, а на тім рушникові хліб – свята святих кожної сім’ї, хліб свіжий, бо як мовлять вуста народу, коли черствіє хліб, то й душі черствіють. За столом батько, що навчає берегти хліб, його слова «коли зникає хліб – неодмінно приходить лихо».

Учень: Це могили моїх родичів, і церква, у якій так щиро моляться мої дитячі уста, випрошуючи у Всевишнього щасливої долі. І понад усе – це рідна мова – пресвята богородиця мого народу, його дзвінкова криниця, співуча як весілля, живуча як верба, купана-цілована хвилями Дніпровими, люблена, голублена сивими дібровами.

Учениця: Україна – це біла хата, рута-м’ята, жайвір в небі. Це сльози та радість мого народу, його історія, культура та духовність. Це історія і духовність моїх краян.

Учень: Рідний край – це наше синьооке Волинське Полісся, його ошатні зелені діброви, повноводні ріки, озера і унікальне багатство – бурштинове золото.

Класний керівник: Серед багатьох країн на карті світу сьогодні можна відшукати самостійну і незалежну державу – Україну. Країну з великою історією, цікавим минулим, світлим прийдешнім та прекрасним майбутнім. З давніх-давен людям відомо: «дерево життя» – це гілочка, на якій ростуть три листочки. Перший листочок – символ минулого, другий – сучасного, третій - майбутнього. Зображення такого «дерева життя» зустрічається в малюнках наших пращурів. Це свідчить про те, що вже в сиву давнину люди знали про нероздільний зв’язок «трьох листочків». Щоб бути освіченою людиною, треба знати минуле свого народу, його історію, культуру та духовність, традиції і звичаї українського народу та рідних краян.

Географічна енциклопедія України так пояснює значення слова «Україна» - держава у Східній Європі. Територія України простягається із заходу на схід на 1316 км.

А ось як пояснюють назву слова «Україна» легенди. Кажуть, коли представники народів прийшли до Бога, щоб визначитися, яку їм землю обирати і як її назвати, коли були призначені французами – Франція, німцям – Німеччина, і коли залишилося тільки двоє дівчат, глянув на них Всевишній і сказав: «Ви, євреї, жили в раю, у вас було все: і достаток, і мудрі пророки, але ви не вміли цього шанувати – то будете відтепер називатися країною Ізраїль, тобто вигнані із раю. Поглянувши на друге вбоге, але горде дівча, сказав: «А ви дуже працьовиті і мужні люди. Вам жити в раю і держава ваша називатиметься Україна. Але щоб справді бути такою країною, треба пройти через важкі випробування війнами і холодом, голодом і хворобами, стихіями і всілякими негараздами».

Бесіда: - А які відомі вам легенди про походження назви «Україна»?

- Які легенди чи версії про походження назви нашого рідного міста знаєте ви?чні розповідаютьвідомі їм легенди).



Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   8   9   10   11   12   13   14   15   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал