Рівненський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти Національне виховання учнів: регіональний аспект



Сторінка11/21
Дата конвертації01.12.2016
Розмір4.07 Mb.
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21

Методичне забезпечення: експозиції музею, які відображають традиції вишивання в Україні, краї та селі; реферати, учнівські доповіді з дослідження історії і традицій вишивки в Україні та рідному краї.

(Урок проводиться в музеї історії школи та села.Музейні експозиції доцільно збагатити різноплановими вишитими в родинах учнів класу виробами).
Сценарний хід музейного уроку:

Класний керівник: Людині суджено за вік щось збудувати,

Щоб залишити після себе слід,

Щоб правнуків своїх зачарувати

У буйному потоці зим і літ.

Німіють вежі. Височать собори.

А в небі – хмарки, наче часу плин.

Далекий пращур щось до нас говорить

Красою ліній, звивин і площин.

В умовах національно-культурного відродження нашої держави вагоме значення має народне мистецтво. Воно віками було і є джерелом пізнання історії, культури і духовності українського народу. Національною основою сучасного народного мистецтва є традиційні художні ремесла, представлені, в першу чергу, вишивкою.



Бесіда:- Що таке «ремесло»?

- Які різновиди ремесел відомі вам?

- Оглянувши музейні експозиції, визначте, які види ремесел нашого села, включаючи прадавні, представлені в них?

Класний керівник: Одним з найбільш поширених і улюблених різновидів народної творчості українців, наших краян було і є рукоділля – рук діло – вишивання. Його витвори – це піднесений світ краси й фантазії, поетичного осмислення природи, схвильована розповідь про думки та почуття людини. Це світ натхненних образів, що сягають своїм корінням сивої давнини. Воно виникло з великої любові до рідної землі, рідного селища й батьківської оселі, потреби у спілкуванні з навколишнім світом та бажання не тільки бачити красу, а й творити її власними руками.

Народна вишивка – мистецтво високої, естетичної наснаги. Це – мелодія, призначена не лише для очей, а й для розуму і почуттів.

«Старі дерева не гнуться, сиві ріки не всихають», - мовить східне прислів’я про міцність давніх традицій, серед яких чи не найвищу сходинку займає традиція української вишивки.

Бесіда:- Яке місце відведене вишивці у ваших родинах?

- Чи передають вам мистецтво вишивання ваші бабусі та мами?

Класний керівник: Отож, екскурсоводи музею запропонують вам історичний екскурс у цей вид народної творчості та мистецтва.

1-й екскурсовод:Історія народної вишивки в Україні сягає своїм корінням сивої давнини. Це підтверджують археологічні розкопки, свідчення мандрівників і літописців. І хоч пам’ятки української вишивки збереглись лише за останні кілька століть, але й цього достатньо, щоб виявити, що елементи символіки орнаментів української вишивки співпадають з орнаментами, які прикрашали посуд давніх-прадавніх мешканців території України.

Цим видом ремесла споконвіку займались жінки. Вони з покоління в покоління передавали найтиповіші, найяскравіші зразки орнаменту, кольору, техніку вишивання.

У Київській Русі особливого розквіту набула вишивка золотими і срібними нитками. Нею прикрашали святковий, ритуальний, княжий, цивільний одяг знаті, тканини для храмів. Про це стверджують літописи, датовані 1146 та 1288 роками.

Сестра київського князя Володимира Мономаха Ганна Всеволодівна при Андріївському монастирі організувала школу, в якій молоді дівчата навчалися вишивати золотом і сріблом. Київ був своєрідним центром вишивального мистецтва золотом і сріблом.

Вишивка була важливим заняттям і в родинах великих князів.

Успішно цей вид ремесла розвивався і в таких містах нашого рідного краю, як Корець, Дубно, Острог та ін.



2-й екскурсовод: Особливого розвитку в Україні в ті далекі від нас часи набуло вишивання шовком. Тонкими м’якими багатоколірними шовковими нитками оздоблювали одяг дворянської старшини, купців. Вишивання шовком було поширене і в сільському середовищі, що засвідчують музейні колекції.

В ближчі до нас часи, а саме, XIX столітті, українська вишивка стала набувати особливого розквіту і розвитку. Свідченням цього є участь народних майстрів вишивки Волині та Рівненщини у різноманітних виставках, включаючи всесвітні. Вишивки стають тематично багатшими. Популярності набуває вишиваний портрет. Вишивкою все частіше оздоблюють побутові речі, особливо одяг, костюми фольклорних ансамблів, інтер’єр домівок.



3-й екскурсовод: У давнину вишивка в одязі мала охоронне, оберегове значення. В орнамент вишивки закладався глибокий зміст. Вишиті речі у слов’ян були одним з оберегів, які мали захищати людину від злих духів. Тому особлива увага надавалась оздобленню вишивкою чоловічих і жіночих сорочок. Основна частина декору припадала на рукав. Це було пов’язано з вшануванням руки як своєрідного знаряддя праці. Він указував на побажання їй сили та вправності. Допоміжну роль відігравали узорні стрічки. Ними обрамляли горловину, пазуху, манжети тощо.

Кількість вишитих виробів і характер їх оздоблення були ознакою соціальної належності людини, вказували на її добробут, майновий стан. З плином часу це магічне значення шитва забували й вишивка стала виконувати лише роль художнього оформлення одягу.



4-й екскурсовод: Історією визначена особлива роль вишивки у духовному житті людини, створенні естетичного середовища у праці, відпочинку, святкуванні. Вишиті одяг, рушники, скатертини супроводжують свята та обряди. Вони несуть в собі духовне і естетичне навантаження. Вишивка передає духовне самовираження народу, його моральний етикет, утверджує красу земного життя.Вона надає сучасному одягу особливої неповторності.

5-й екскурсовод: Неоціненним багатством народної культури нашого рідного краю є поліська вишивка. Вона облюбована Лесею Українкою. Олена Пчілка, мати поетеси, була відомою дослідницею народного орнаменту, укладачем альбомів, присвячених вишивці Полісся.

Вишивки Полісся – прості й чіткі за композицією. Найпоширенішою фігурою є ромб з різноманітними варіаціями: подовжені сторони, перехрещування діагоналей, приєднання до вершин великого ромба маленького ромбика або ріжкоподібних фігур. У них відчувається глибокий подих старовини, зберігається віками вивірена гармонія між красивим і корисним.

Поліська вишивка багата техніками виконання. Однією із старовинних вишивок Полісся, що збереглися до наших днів, є занизування (зволікання, відволікання, перетикання, підбирання та ін.).

Розвиток вишивальних технік нерозривно пов'язаний з пошиттям одягу.



Бесіда: - Якими вишивальними техніками володієте ви?

- У яких вишивальних техніках виготовлені вишиванки у ваших родинах?

6-й екскурсовод: Вишивка є прадавнім ремеслом і нашого селища Оржева. Його старожили люблять переповідати таку легенду:

«Був час, як почав на Землі люд вмирати. Від якої хвороби, ніхто не знав. Отак іде чоловік і враз кинеться, зчорніє, запіниться і мре. Втікали люди із сіл у ліси. Та слідом за ними йшла хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Надходив час, що вже й хоронити вмерлих нема кому.

А жила в селі над річкою бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Та наймолодша, Іванка, ще здорова. Патрує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Іванка. Ні їсти не хоче, а тільки п’є і блідне на очах. А ще просить матінку:

– Врятуй, матусю, я не хочу помирати!

І так ті оченята просять-благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Минуло пару днів. Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька.

– Слава Богові! – привіталась. – Що, помирає останка? А могла б і жити.

– Як, бабуню сердечна, як? Молю: спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!

Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:

– Повідаю тобі таємницю тої хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

– Присягаю…донечкою.

– Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. І чорти всіх, на кому нема хреста, убивають. Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Ший чорні та червоні, щоб здалеку чорти бачили. Але не мов нікому більше, бо смерть дочки вздриш на очах…

Вже за годину червона і чорна мережка прикрасила дитячу сорочечку. І собі нашила. Як люди дивували, то казала, що хрести треба на благословення Боже.

Вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як видить, що понесли свіжого небіжчика.

Одного разу вся в сльозах прибігла Іванка і тягне маму за рукав на сусідній двір. У маленькій домовині виносили з хати двійко хлопчиків, Іванчиних ровесників.

Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує дочку, а думи в голові, як хмари зливові: «Боже милий, так то моя надія! Господи, я не переживу її смерті!»

…А люди мруть.

Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:

– Шийте, шийте хрести! Вишивайте!.. Будете жити! Рятуйтеся.

Люди замикалися в хатах, думали, що прийшла пора і на Марію. Не вірять.

Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і мерщій до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:

– Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде, дітей ваших мені шкода, – на тім зірвала з Іванки сорочку вишиту. Дитина на очах зчорніла і померла. – Убивці! Шийте, вишивайте сорочечки дітям і собі…

Та й упала мертвою коло дочки.

З того часу відійшла хвороба за ліси і гори. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих сорочках. Та матері навчали дітей, а діти своїх дітей – і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту просту одіж і понині по всім світі. Але мало хто відає, звідки прийшла та краса до людей».

Бесіда: - Які емоції викликала у вас легенда?

7-й екскурсовод: Популярними в нашому селищі є вишиті жіночі та чоловічі сорочки, а особливо – рушники. Визнані майстрині селища використовують такі техніки як «поверхниця», «плетінка», «хрестик».

Особливо популярними в Оржеві є художня полтавська гладь (малювання олівцем узору на тканині і заповнення густими стібками окреслених площин), муаровий шов та ін.

Вишивка прикрашає інтер’єр наших осель, одягу, надаючи їм своєрідності і неповторності.

Висить рушник у хаті на кілочку,

Калина червоніє на столі,

А біля неї – житні колосочки,

Мов пустотливі братики малі.

Це все – моя земля, моя Вкраїна,

Це рук моєї матері тепло.

І цей рушник, яким і дочку й сина

Благословляє мати на добро.

Класний керівник: Висить цей рушник на стіні

В нашій тихій привітній оселі.

Тільки квіти на ньому чомусь,

Вже поблідли й не дуже веселі.

А квіти поблідли, бо роки пройшли,

Вишивала його ще моя прабабуся,

І висить рушничок цей, як згадка жива,

Про маму моєї бабусі.

А що є ріднішого в світі від мами?

Дозвольте усіх запитати.

Тому, що онуки, і діти, і правнуки

Повинні про рід свій завжди памятати.

Бесіда: - Чи погоджуєтесь ви з автором процитованої мною поезії?

- Вмотивуйте, чому важливо підтримувати і примножувати традиції і звичаї свого роду та народу?

- Які нові для вас знання ви винесли з музейного уроку?
Технології формування ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю учнів 7-го класу
Фольклорне свято класу «Скарби поліської криниці»

(підготувала Ярчук В.В., класний керівник

Рисв’янської ЗОШ І-ІІ ступенів Рівненського району)

Мета: формувати у школярів ціннісне ставлення до історичних і культурних надбань рідного краю; прилучати до звичаїв та традицій рідного краю; виховувати повагу до батьків, їх життєвого досвіду, любов до рідного краю, почуття обов’язку перед родиною, сільською громадою, українським народом, готовність підтримувати традиції та звичаї своєї родини та краян.

Очікувані результати: сформованість засад ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю, здатності підтримувати і примножувати традиції родини, сільської громади, забезпечення єдності поколінь.

Методичне забезпечення: виставка рушників різних поколінь (можуть бути вироби бабусь, дідусів,батьків і дітей однієї сім’ї, родини); книжкова виставка «Звичаї нашого народу»; епіграф свята(записаний на дошці):

«Забути рідний край

Тоді, твій корінь всохне» (П. Тичина).

(На свято запрошені мами, бабусі учнів класу. Всі вдягнені в національний одяг).

Сценарний хід фольклорного свята:

(Звучить пісня „Мій рідний край”.Учні та представники їх родин сидять півколом).



Класний керівник: Для кожної людини найдорожчим у житті є земля, на якій вона народилась та виросла. Землю, яка дала життя нашим пращурам, прадідам, нашим дідусям і батькам, зрештою – нам, ми називаємо рідним краєм. Рідний край асоціюється з батьківською хатою, стежиною, котра веде до школи, родиною, її звичаями та традиціями, такими поняттями як «родовід» та «берегиня».

Бесіда: - Який зміст в поняття «Берегиня» вкладаєте ви, ваші мами та бабусі?

(Орієнтовні відповіді):

Бабуся: Берегиня – з давніх-давен вважалась хранителькою, добрим ангелом домашнього вогнища. Вона - коріньжиття, квітка, пломінь якої ніколи не в’яне,а розцвітає, з плином літ все яскравіше.

Мама: Берегиня - це наша оселя. Усе, що в ній,що нажили, що приберегли од своїх батьків, дідусів, чим збагатилися і освятилися - хайзлагодою чи суперечкою, добрим словом, спогадом у цій хаті - всеце і є берегиня.

Класний керівник: Всім нам добре відомо, що звичаї свого села, свого роду, свого народу – це ті прикмети, за якими ми розпізнаємо не лише його сучасне, а й історичне минуле.

В усіх народів існує повір’я, що той, хто забуває звичаї і традиції свого роду, своїх батьків, карається людьми і Богом.

В час духовного відродження нашого народу все уважніше вдивляємось в його історію, все частіше звертаємось до нашого минулого.

Кожна людина з великою любов’ю і душевним трепетом згадує те місце, де вона народилася, де пройшло її дитинство з дивоцвітом-казкою, у затишній батьківській оселі, згадує традиції і звичаї, що шанувались з діда-прадіда.

Батьківська хата. Вона оспівана в піснях, оповита легендами, зігріта теплом материнської і батьківської любові. Їй присвячували свої поетичні рядки відомі і маловідомі поети.

Батьківська хата…

Ти стоїш не багата й не пишна,

Виглядаючи з саду в луг.

Рясний цвіт обтрусили вишні

На солом’яний твій капелюх.

Ти була мені наче мати,

Ти служила мені, як могла, -

Кожна кроквочка, кожна лата

Не жаліла для нас тепла.

Бесіда: - Які прислівя та приказки ви знаєте про батьківську хату?(Дітям можуть допомогти мами та бабусі).

- Які вірші ви знаєте про батьківську хату?

- Назвіть пісні, в яких оспівана батьківська хата.


Класний керівник: Щастя батьківської оселі залежить і від того, яке коріння має родина, як знає вона свій родовід. Кожен родовід – це окрема книга життя.

Деякі народи Азії знають свій родовід за 7-8 поколінь. Відомий український поет Володимир Сосюра добре знав свій родовід і з боку батька, і з боку матері до 4-5 коліна.



Бесіда:- А чи важливо і чому важливо знати свій родовід?(Діти, мами та бабусі вмотивовують свої думки).

- Презентуйте своє родовідне дерево.

Класний керівник: Подвір’я батьківської оселі з предка-віку прикрашав кущ калини, який пишними вітами заглядав у криницю, оберігаючи її воду від спеки та всього злого. Криниця – це не тільки домашній оберіг, а й символ національного і духовного відродження українського народу. В нашому краї «криниця з журавлем» споконвіку є символом достатку, невичерпної людської доброти, щирості, щедрості та привітності. Криниця завжди вважалась святинею. Наші пращури вміли шукати, де добре б’є джерело, щоб і в посушливе літо криниця не міліла.

Пригощаючи подорожнього водою, наші предки приповідали: «Пийте на здоров’я, хай Бог дає вам силу».

Найціннішим є духовне значення криниці, бо це чисте джерело наших душ. Цей домашній оберіг об’єднує покоління. Адже криниці копались нашими прадідами, дідами, батьками, а п’ють з них воду і бережуть пам’ять родоводу їх діти та онуки.

У народі побутує повір’я: скільки криниць на землі, стільки й зірок на небосхилі. Якщо вам доводиться бачити, як падає зірка, знайте – то десь замулилось джерело. Отож, щоб не згасали зірки, оберігайте живі криниці.



З чистим джерелом порівнюється і наша українська пісня. А ще її називають бездонною душею народу. Це його крила. Вона пахне весняними дощами, синіми льонами, материнськими теплими долонями.

Бо ж пісня – невичерпне джерело,

Вона святиня наша і скарбниця.

Схили до ніг її своє чоло –

Її красою можеш освятиться.

В ній кожне слово – чиста крапля срібла,

А в кожній краплі діамант блищить.

І щоб не сталось з нами, люди, лихо

Нащадкам це багатство збережіть!

Бесіда: - Чому автор вірша порівнює пісню з невичерпним джерелом?

- Чому він заповідає нам берегти для нащадків це багатство?

Класний керівник: Отож, зараз ми згадаємо пісенні традиції наших родин і ті, які побутують в нашому краї. Пропоную вам, мамам та бабусям продемонструвати їх (діти зарання спільно з мамами та бабусями готують пісню, яка передається в родині від покоління до покоління і яку можна віднести до скарбу поліської криниці ).

Бесіда: - Чому презентовані вами пісні ми називаємо «Скарби поліської криниці»?

- Які уроки з сьогоднішнього свята ви винесли? (Обмін думками. В ньому беруть участь діти, мами, бабусі).

(Перегляд книжкової виставки).

Виховна година «Вони прославили наш край»

(підготувала Березко Л. А., класний керівник

Пугачівської ЗОШ І-ІІІ ступенів Млинівського району).

Мета: формуватиоснови ціннісного ставлення школярів до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширювати історичний світогляд особистості; виховувати почуття гордості за людей рідного краю, які творили його історію, моральні якості особистості, зокрема, прагнення до збереження родинних цінностей; розвивати естетичні смаки і почуття дітей.

Очікувані результати: сформованість основ ціннісного ставлення особистості до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; розширення її культурознавчого та краєзнавчого світогляду; сформованість почуття гордості за творців історії рідного краю, прагнення до збереження сімейно-родинних цінностей; розвиток естетичних смаків особистості.

Методичне забезпечення: книжкова виставка «Минуле та сучасне Млинівщини» (її основу складають твори Євгена Цимбалюка «Млинівщина на межі тисячоліть», «Млинівщина. Погляди у минуле», «Нариси з історії Млинівщини», матеріали спогадів односельчан); епіграф (записаний на дошці) «Щасливий той народ, що має свою значну історію, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття відкриває своє минуле»; заздалегідь підготовлені учнями повідомлення про знаних людей села та краю.

Сценарний хід виховної години:

Класний керівник: Кожна людина завжди з великою любов’ю і душевним трепетом згадує місце, де народилася, де пройшло її дитинство. То родинне вогнище, маленька батьківщина кожної людини. І якщо скласти разом маленькі батьківщини кожного з нас – вийде наша велика держава Україна. А якщо скласти історію рідного куточка кожної людини – вийде велика історія України.

Україна – рідний край – золота чарівна сторона, зеленню закосичена. Скільки ніжних, лагідних слів придумали люди, щоб висловити свою любов до цього краю, його народу.



Є щось святе в словах – мій рідний край!

Для мене – це матусі пісня ніжна,

І рідний край від цвіту білосніжний,

І той калиновий у тихім лузі гай.

Для мене – це твої стежки, й мої

В містах і селах стоптані любовю

Й пісень людських прозорі ручаї,

Усе, що серцю рідне невимовно,

Його історія… В ній стільки гіркоти!

Й тим рідніш мені, ти, краю рідний,

Й день встає, як райдуга, погідний.

Таку прекрасну поезію рідному краю присвятила поетеса Л.Забашта.



Бесіда: - Які емоції викликали у вас ці поетичні рядки?

- Який зміст у поняття «рідний край» вкладаєте ви?

- Намалюйте словесну картину «Яким я бачу рідний край?».

Класний керівник: Окрасою краю завжди були і є його люди. Вони власними руками творили і творять його історію, культуру та духовність. Окремі з них яскравою зіркою сяють не лише для близьких, а й для далеких країв. (Читає поезію).

Життя – мов небо зоряне липневе,

Що паленить тремтливим сяйвом зір,

Зеленкуватим, лагідно-рожевим,

Чи жовтим або білим, як папір.

І кожний з нас – неначе в небі зірка.

Із піснею тривожних кольорів.

Буває, замість зірки круглу дірку

Отримує той, хто життя протлів.

Когось доводиться півночі розглядати,

Щоб зрозуміть, що справді такий є.

Комусь же з нас стожарами палати,

Щоб сяйво дарувати всім своє,

Щоб бачили його не тільки ближні,

Щоб колір серця щиро проспівать,

Щоб теплі промінці, тремтливо-ніжні

Могли когось від ночі врятувать.

Бесіда: - Кого з видатних людей нашого рідного села та краю знаєте ви?

- Як до них ставляться односельчани?

- За що їх поважають?

Класний керівник: Готуючись до виховної години, ви досліджували знаних у нашому селі та нашому краї особистостей, котрі його прославили. Презентуйте свої дослідження.

1-й учень: Я дослідив історію родини Баласів, яка, на мій погляд, зробила і робить важливий внесок у розвиток культури нашого рідного села та краю.

Починається історія родини Баласів з 30-х років ХХ століття. В ці роки зорганізувалась і активно діяла Великодорогостаївська філія «Просвіти». «Просвіта» вела велику просвітницьку роботу серед населення села: пропагувала рідну мову, національну культуру та боролась за утвердження національної ідеї – ідеї незалежності України. Активними її учасниками були Олександра Антонівна Гусак та її брат Мефодій. Саме вони плекали культуру рідного села, пропагували рідне слово, українську пісню.

Доля родини Баласів була почасти трагічною. Брат Олександри Антонівни Мефодій загинув на фронтах Великої Вітчизняної війни. Чоловік Василь воював в далекій Прибалтиці. Залишившись одна, з маленькими дітьми на руках, вона не скаржилась на тяжку долю, важко працювала в колгоспі, виховувала дітей і у вільний час дуже любила співати.

Любов до пісні передала своїм дітям. Старший син Василь працював кіномеханіком у Будинку культури, був активним членом аматорського сільського хору, пізніше став прокурором-криміналістом Джезказганської області в Казахстані. Найменший в родині – Вадим теж був до нестями закоханий в українську пісню. Він не розлучався з нею зі шкільної лави. Здобував музичну освіту в Рівненській школі підготовки керівників художньої самодіяльності, Луцькому державному музичному училищі. В 1973 році співав на сцені Національного Палацукультури та мистецтв України.

Хор, яким керував і керує Вадим Васильович, має звання «академічний».

У 2001 році Вадиму Васильовичу було присвоєно звання «Заслужений працівник культури України». Його двоюрідні сестри і брати теж не обділені голосом. Вони беруть активну участь у сільському хорі нашого рідного села.

«Рояться і по цей день в голові всі пісні, які співала нам наша ненька, сліпа батькова сестра тітка Марія. Вечорниці під гітару братових товаришів, де з дівчатами каталися на санях з гори», - каже Вадим Васильович.

До нестями закоханий в пісню, він щоденно складає їй дифірамби.



Хто твій Творець, о пісне?

Не «я», не «він» і не «ти»…

Родишся ти не навмисне

І вільно летиш у світи.

Пісне! Скільки мелодій

Ти в наших серцях плетеш!

Закрадаєшся в душу, як злодій,

Хвилюєш її і ведеш.

2-й учень: До особистостей, котрі «сяйво дарували всім своє»належить наш земляк, житель сусіднього села Новини, знана в чужих землях людинаВолодимир Лібовицький. Народився він у бідній селянській чеського походження родині, патріотично налаштованій. Мав неабиякий танцювальний, режисерський та поетичний хист.

Навчався в танцювальній школі м. Рівного, а пізніше в балетній школі Е. Нікольської у Празі. Працював художнім керівником Земського театру в Ужгороді. В 1938 році В. Лібовицький заснував в Хустці приватну балетну школу. На сцені театру він поставив такі п’єси як «Маруся Богуславка» М. Старицького, «Запорозький скарб» В. Ванченка, карпатські та циганські народні танці. Після скасування «Нової сцени» у Хустці В. Лібовицький повернувся до Праги, де підготував з Празьким театром слов’янські танці для міжнародного фестивалю, що проходив у м. Люцерні. Друкував поетичні твори у чеському тижневику «Голос Волині», що видавався у Квасилові під Рівним. Наприкінці 1946 року його призначено хореографом у новозаснований Армійський художній ансамбль ім. Віта Неєдлого, де йому довелось заснувати танцювальну групу, з якої створив програму «Армія у піснях і танцях». Він знімався у фільмі «Полонинська любов», написав лібрето до балету «Марійка».

У 1956 році було створено Піддупдянський український народний танцювальний ансамбль. В. Лібовицький став його першим хореографом.

Помер В. Лібовицький 18 грудня 1984 року на 78 році життя. Він зробив вагомий внесок у розвиток театрального життя Праги, Братислави, Ужгорода, Женеви.



3-й учень: Я записав спогади знаної в нашому селі людини - Фечко Ганни Іванівни.

В липні 1942 року, у віці 18 років, її вивезли до Німеччини. Висадили в місті Плаун. Направили на швейну фабрику. Там шили намети, чохли на німецьку військову техніку. На роботу водили під конвоєм. Годували вкрай погано. Харчовий пайок включав 1,2 кг. хліба, 100 г. масла, 100 г. цукру на тиждень. Цих харчів вистачало лише на три дні. Решту днів тижня голодували.

На фабриці працювала рік, а потім перевезли в місто Нечков на завод «Хома». Там працювала зварювальником. Зварювали труби, радіатори. Умови життя були нестерпні.

У червні 1945 року американські солдати визволили місто. Ганна Іванівна повернулась додому. Їй виповнився лише 21 рік. Але й сьогодні зі смутком у голосі вона розповідає про важкі роки життя на чужині, в далеких від рідного краю землях.



4-й учень: Я розповім про людину, чия доля тісно пов’язана з нашим селом.

У 1941 році, коли в нашому селі ішла перестрілка з німцями, на подвір’я Анастасії Яківни Володимирець вбігло перелякане 8-річне єврейське дівча Бася. Дівчинка розповідала, що німці розстріляли її батьків, а їй вдалося втекти. Дівчинка благала аби її сховали і врятували від смерті. Але люди боялися пускати дівча до оселі, бо німці такі родини розстрілювали. Анастасія Іванівна сховала дівчинку. Назвали її Вірою Копчик. Німці неодноразово обшукували дім. Віру, разом з іншими членами родини, переховували у льосі. Після війни ще два роки маленька дівчинка прожила в цій родині, допомагала по господарству. Пізніше з іншими єврейськими родинами вона виїхала до Ізраїлю. Тяжко переживала розлуку з «другою мамою». Так вона називала Анастасію Яківну.

Нині Віра живе в місті Хайфа. Виховала двох дітей. Один із синів Віри працює журналістом. Вона та її родина і сьогодні підтримують тісні зв’язки з родиною, котра її переховувала, і нашою школою.

5-й учень: Жителі нашого села брали активну участь у боротьбі за незалежність України в рядах УПА. За це вони були відправлені в табори ГУЛАГУ.

Так, Котюк Марфа Захарівна була засуджена до 10 років ув’язнення. Термін покарання відбувала в Мордові, в таборі суворого режиму. Звідти не можна було писати листів. Лише через два роки отримала першого листа з домівки. З нього довідалась про смерть своєї мами.

В Мордові було 36 таборів. В одному таборі налічувалось 8-10 тисяч ув’язнених. Але були й такі, які налічували більше 15 тисяч чоловік.

Працювала в швейному цеху, шила одяг для військових. Робочий день тривав 10 годин. Працювала в три зміни. Норми виробітку були дуже великі. Якщо ув’язнений їх не виконував – йому не давали хліба. Люди помирали щоденно. Померлих ховали в багні без труни. На могилі, замість хреста, ставили табличку з написом «бандит». Додому Марфа Захарівна повернулась через 7 років і 3 місяці.



6-й учень: Шанованою людиною в нашому селі є і Богдан Омелянович Куманський. Він – ліквідатор аварії, яка сталась на Чорнобильській атомній станції в квітні 1986 року. Він пробув в 30-кілометровій зоні 44 дні. Проводив дезинфекцію атомної електростанції, рятував людей. Всю нову техніку, яка використовувалась у рятувальних роботах, захоронювали. По закінченню кожного робочого дня спалювали одяг, в якому працювали. Праця ліквідаторів аварії сьогодні прирівнюється до подвигу. Вважаю, що це правильно. Трудовий подвиг Богдана Омеляновича вартий наслідування. Він гідний син своєї землі, свого народу.


Ця земля колише вічно жито,

Береже співучі ручаї.

В цій землі веселкою сповитій

Сплять суворі прадіди мої.

Б'ють живі джерела під землею

І Дніпро гримучий не змілів.

Так, я рідний син землі цієї,

Так, я син великої землі.


Бесіда: - Які уроки для дорослого життя ви винесли з виховної години?

- Ким би ви хотіли стати в майбутньому, щоб «сяйво дарувати всім своє»?

- Що ви вже сьогодні намагаєтесь роботи для того, щоб мрія здійснилася?

- Поясніть вислів:«Щасливий той народ, що має свою значну історію, але двічі щасливий той народ, який після тривалого небуття відкриває своє минуле».

(Перегляд книжкової виставки).
Заочна експедиція-подорож «Мій край - Волинське Полісся»

(підготувала Попович П.М., класний керівник Рівненського

навчально-виховного комплексу «Колегіум»)

Мета: формувати історичний та культурологічний світогляд школярів, засади їх ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю; виховувати прагнення до збереження культурної і духовної спадщини краян.

Очікувані результати: збагачення історичного та культурологічного світогляду особистості; сформованість засад ціннісного ставлення до історичної, культурної і духовної спадщини рідного краю.

Сценарний хід експедиції-подорожі:

Класний керівник: Впевнена, що всі ви любите подорожувати. Потяг до мандрів – це завжди щось нове і цікаве, це можливість випробувати себе, відчути в собі сили, впевненість, це знайомство з історією, культурою, традиціями і звичаями, духовністю народу, природою та багатствами рідного краю.

Сьогодні ми вирушимо в експедицію-подорож «Мій край – Волинське Полісся». Допоможе нам подорожувати туристична агенція «Погорина».

«Погорина» – агенція хоч і нова, але відома тим, що має одну цікаву річ - чудодійну скриню. Ось вона.

Одного разу в агенцію її принесла старенька бабуся і розповіла, що отримала скриню у спадок. Колись володіли нею люди-велетні, котрі цінували більше за все волю. Скриня відкривалась лише добрим, порядним, дбайливим господарям. Брали з неї лише необхідне. Боялися люди згубити ключі від скрині: це загрожувало їм бідою – втратою реліквії. Бабуся залишила нам скриню з надією на те, що ми станемо гідними її володарями.

«Куди ж пролягатиме наш маршрут? Як будемо здійснювати подорож?» – спитаєте ви. Сподіваюсь, що чудодійна скриня нам підкаже. А підкаже незвичайно: за допомогою легенд (зачитує уривки з легенд краю, виймає зі скрині річ-візитку краю при умові, якщо її правильно названо).

Легенда 1.

«Тут на вас чекає мовчазне військо зачарованих кам’яних велетнів. Стоять вони дружно, пліч-о-пліч, як солдати. І зросту ці велетні неймовірного – 20-30 метрів. На головах у них шоломи з кущів і дерев».



Бесіда: - Що то за диво-камені?

- Який край вони охороняють? / Базальт. Рівненське Полісся/.

Класний керівник: Ось чую пісню давню:

А в лісу-лісочку, на жовтім піску

Виросла сосна золоторясна,

Золоторясна, тонка, висока,

Тонка, висока, в корінь глибока...

Легенда 2. «Плакала та сосна чи то від життя тяжкого в неріднім краю, чи то від туги за коханим. А люди називали ті сльози золотими, таємничими. Засипалися вони землею, вкривалися водою морською, кам’яніли».

Бесіда: - Яку ще назву мають ті сльози золоті дивної сосни?

- Де в Україні найбільші їх поклади? /Бурштин. Рівненське Полісся/.

Легенда 3. «Ця рослина у нашому краї – незаперечне диво. Корінна жителька Кавказу і Малої Азії опинилась тут не без допомоги кримських татар: насіння привезла дочка хана, яка тужила за своєю батьківщиною. Палахкотить жовтогарячим квітом рослина, дивує своєю красою і стійкістю людей цієї землі».

Бесіда: - Яку назву має рослина?

- Де в Україні вона знайшла свою другу батьківщину?/Азалія. Рівненське Полісся/.

Легенда 4. «Є в цьому краї і гори, що вміють розмовляти. Одна з них докоряла другій:

- Ти, сусідко, набагато більша за мене, але де твоя краса? Ота крейда на твоїх схилах, наче лисина.

- Байдуже. Проте, на мені росте степова вишня, її ніде більше немає в лісовій місцевості. І цвіте вона гарно, ягідки на ній такі смачні!».



Бесіда:- Яку назву має та гора?

- Де вона знаходиться?/Вишнева гора. Поблизу Рівного/.

- Що ж то за край, де є гори і ліси, чудернацькі рослини і рідкісні корисні копалини? /Рівненщина/. (Хто першим дає відповідь, той виходить до класного керівника і отримує символічний ключ).

Класний керівник: Справді, наша подорож проходитиме цікавими куточками Рівненщини. Та рушати в дорогу без карти неможливо.

/Показує на карту. Переможці прикріплюють до карти речі-візитки, учні об’єднуються у 4 команди /.

На нас чекає захоплююча мандрівка в край з гарними краєвидами, у землю сивих легенд і народних умільців, унікальних пам’яток історії, культури та архітектури. Вирушаючи у подорож з «Погориною», треба запастися найнеобхіднішими знаннями про наш край. А перевірити вашу готовність я зможу за допомогою традиційної «Краєзнавчої розминки». Умова її така: я читатиму відповіді-підказки. Якщо команда називає пам’ятку за першою підказкою, вона отримує п’ять ключів від скрині, за другою – чотири і т.д. Якщо гравці не змогли назвати зашифровану пам’ятку або називають її неправильно, право відповіді переходить до команд-суперниць.



Підказки для першої команди:

- це пам’ятка дерев’яної архітектури Волині:

- вона тісно пов’язана з діяльністю невідомого з ініціалами «М.Н.» – автора першої української поеми «Лямент»; В.Омелянського – автора праці «Метеорологічні спостереження за 1855-1856 рр.»; М. Носаля – відомого травознавця;

- за народним переказом тут молився Іван Гонта перед битвою зі шляхтою;

- в бабинці цієї споруди зберігалася довгий час цікава річ – «ланцюг моралі», до котрого припинали грішників з метою публічного осуду;

- це культова споруда, збудована у 1756 році на кошти парафіян, стоїть на колишній вулиці Омелянівській м. Рівного/Успенська церква/.

Підказки для другої команди:

- в добу Київської Русі це було могутнє княже місто, об міцні мури якого не раз розбивалися ворожі раті:



- тут писалася історія боротьби за Київський стіл;

- з 1840 по 1845 роки тут побували: М.Максимович, перший ректор Київського університету, який подав пояснення походження назви міста, коротку історію монастиря; М. Костомаров, котрий оглянув пам’ятки літописного міста, розповів про їхню цінність Шевченкові;

- тут було створено книгу, якій судилося увійти в історію національної культури зі славою української Першокниги;

- на цій книзі у грудні 1991 року присягав на вірність українському народові президент Л.Кравчук./Пересопниця/.

Підказки для третьої команди:

- під цим містом війська Петра І розбили загін Карла ХІІ:

- це місто описував у повісті «Тарас Бульба» М.Гоголь;

- ярмарок з цього міста у 1797 році був перенесений до Києва і отримав назву Контрактовий;

- нещодавно це місто відзначило 900 років;

- герб міста має такий вигляд: два півмісяця, між ними шестипроменева зірка, а внизу – дві дубові гілочки /Дубно/.

Підказка для четвертої команди:

- це містечко було спадщиною князя Василя–Костянтина Острозького:

- в монастирі, що розмістився тут, у 1575-1576 роках управителем був першодрукар І.Федоров;

- настоятелем монастиря у 1627-1633 роках був М.Смотрицький, автор славнозвісної «Граматики слов’янської»;

- звідси бере початок річка життя Уласа Самчука;

- це батьківщина волинського Гомера – Бориса Тена /Дермань/.

Бесіда: - Що ще вам відомо про згадувані міста та історичні об’єкти?



- Чому ми згадали їх першими?

/Фотографії цих об’єктівприкріплюються до карти. Класний керівник вручає ключікомандам/.

Класний керівник: Як ви вважаєте, чи вміють говорити, здавалось би, мовчазні свідки історії краю? Про що б вони нам розповіли? Почути це ми зможемо тоді, коли проведемо дослідницьку роботу. Без неї не були б цікавими мандрівки краєм. Отож, завдання під назвою «Розповідь свідка давнини».

Історія залишає нам свої сліди, сліди звитяги, слави, але ще більше цих слідів втрачено через плин часу, війни, пожежі, людську недбайливість і байдужість.

/І команда – отримує частинки фотографії втраченої історичної пам’ятки, перелік запитань та варіантів відповідей. Зібравши частинки, команда отримує знімок рівненської святині – колони Божої Матері/.

Запитання для І команди:

В зв’язку з чим постала в центрі міста на колишній ринковій площі ця споруда 1770 року?

А. На честь чудодійного врятування від моровиці /чуми/.

Б. На честь свята Божої Матері.

В. На честь святої, яку шанували у всій Речі Посполитій.

Чому ця споруда шанувалась як католиками, так і православними в місті?

А. Була символом віри.

Б. Двічі врятовувала місто від смертельних епідемій.

В. Була витвором мистецтва.

Хто дав кошти на спорудження колони?

А. Священики місцевих церков різних конфесій.

Б. Князь Святослав Любомирський.

В. Місцеві жителі.

Хто подав такий опис рівненської святині: «Вечорами сторож вставляв у ліхтар свічку і підіймав його за допомогою блоку. Вогник зірочкою світив у темному небі, і над ним гарно, таємничо, неясно малювалась фігура Богородиці. Було в ній щось таке, від чого я зразу зупинявся, а через хвилину вже стояв на колінах без шапки і хрестився, піднявши очі на мадонну»?

А. Т.Шевченко.

Б. М.Костомаров.

В. В.Короленко.

Яке призначення мала споруда?

А. Мала нагадувати живим про мертвих, про вічні цінності, спонукати до пробудження совісті.

Б. Навертати жителів до віри.

У квітні 1952 року на Великдень ми втратили цю пам’ятку. 24 серпня 2003 року цей пам’ятний знак в місті було відновлено.

Бесіда: - Чи змінилось у рівнян ставлення до культурних, історичних цінностей?

- Чи гідні сучасні жителі Рівного своїх пращурів?

/Фотографія з’являється на карті, а діти розповідають про неї/.

Запитання для ІІ команди:

Класний керівник: Ми багато чого і кого забули за попередні роки, багато втратили. Бо рідко коли запитували себе: а хто ми і якого роду? До рук ІІ команди потрапляє старовинна грамота. Її потрібно розшифрувати, час стер на ній певні літери, цифри, зміст.

Зміст грамоти:«Року 1651 дня 30 червня біля річки Стиру козаки ляхів били, під Берестечком, малим містечком. Оних кров пролита на перевозі, на острові, у Козацькій ямі. Короля погромили. Військом, гетьманом Хмелем ханові татарському за підмогу заплатили. Козаки війну люблять. Ой Богун то Іван, батько наш, отаман, зі шляхтою в бій нас веде 300 козаків».

1. Про які події розповіла козацька грамота?

2. Через що ця битва увійшла в нашу історію як сторінка печалі і відваги?

3. Який наказний гетьман і як вирішив головне питання з врятування армії і зброї?

4. Які легенди розповідають про відчайдушність, мужність козаків?

А. Потоцький пообіцяв козакам життя, а вони у відповідь з глумливими вигуками висипали в болото зі своїх гаманців гроші, показуючи, що багатство для них нічого не значить.

Б. Один козак протягом трьох годин боровся проти всього шляхетського війська. Втративши порох, він відбивався косою. Пробитий 14 кулями з великою завзятістю бив ворогів.

Бесіда: - Що штовхало козаків на такі відчайдушні дії?

- Що найбільше вони цінували?

5. Що символізують кам’яні хрести, поставлені на острові Журавлиха?



Класний керівник: Загинули герої-козаки в нерівному бою, лишивши по собі добру пам’ять. І відрадно, що ми частіше починаємо перегортати сторінки нашої історії з вдячністю до тих, хто боронив нашу землю від ворогів і хотів волі та щастя нашому народові. Пам’ятаєте людей-велетнів, що населяли цю землю і цінували більш за все волю. Тому і називалась вона Волинню, а волиняни найбільше страждали. Тут же воювали їхні нащадки – козаки. Пам’ятаймо їх, щоб відчути себе часткою цього народу.

/Фото прикріплюється на карту/.

Запитання для ІІІ команди: /Команда переглядає уривки відео фільму, виконуючи завдання/.

Бесіда: - З’ясуйте назву міста, куди пролягає ваш шлях.

- Яку нову сторінку в житті нашого краю відкрили жителі цього міста?

/Переглядається фільм про Острог, команда відповідає на запитання/.

  1. За часів якого князя м. Острог стало найвидатнішим осередком культури?

А. Ф.Острозького.

Б. О.Острозького.

В. Василя-Костянтина Острозького.


  1. Чому це місто називали «Волинськими Афінами»?

А. Були зібрані блискучі інтелектуальні сили України, відкритий перший вищий навчальний заклад в Україні.

Б. Сюди з’їжджались купці зі всієї Європи та Сходу, бо тут пролягало кілька торговельних шляхів.



  1. З якою метою з Москви було запрошено в Острог І.Федорова?

А. В зв’язку із призначенням його настоятелем Дерманського монастиря.

Б. З метою заснування друкарні і започаткування літературної та друкарської справи в краї.



  1. Які книги було видано друкарнею?

А. «Буквар».

Б. «Новий Заповіт».

В. «Острозьку Біблію».


  1. Якими мовами здійснювалось навчання у навчальному закладі?

А. Грецькою, латинською, церковнослов’янською.

Б. Польською, українською, грецькою.



  1. Які майбутні діячі України навчались у Острозькій школі?

А. М.Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Борецький.

Б. Г.Сковорода, Г.Смотрицький, Д.Наливайко.



Класний керівник: Василь-Костянтин Острозький розумів, що освіта і наука – найпослідовніші вороги будь-якої зупинки в розвитку. Знання – це вічна зброя, якій не може протистояти ні хитрість, ні меч. Чи зрозуміли це нащадки? Чи продовжується справа князя Острозького в Острозі? 1994 року утворено Острозький колегіум, 1996 року перейменовано його в Академію. Сталося те, про що мріяв князь В.-К. Острозький й чого не зміг до кінця реалізувати.

Запитання для ІУ команди:

Класний керівник: Команда отримала зі скрині рушник. Цей рушник - символ гостинності господарів. Цікавий він тим, що вишитий за зразками народних майстринь краю. А зібрала ці зразки Олена Пчілка, коли подорожувала Рівненщиною навесні 1881 року. Команді потрібно дослідити зразки на предмет техніки, орнаментування, колористики.

/Команда відповідає на запитання/.

1. Творча фантазія полісянок і волинянок створила безліч орнаментів. Які з них переважають на зразках?

2. Який зміст несуть ці орнаменти?

3. Яка техніка тісно пов’язана з рослинним орнаментом?

А. Хрестик.

Б. Гладь.

В. Занизування.

4. Яка з них є більш вишуканою? Яка говорить про наявність ткацтва в краї?

А. Мережка.

Б. Занизування.

5. Який колір переважає у вишивках? /Визначається команда, яка назбирала найбільшу кількість ключів/.

Класний керівник: Із покоління в покоління, як найбільшу коштовність, передавали наші краяни перлини народної творчості. З часом все це збиралося в їх духовну скарбницю, вражаючи уяву європейців своєю загадковістю і таємничістю.

Народне мистецтво, як і природа, архітектура, не здатне себе захистити. Тому й придумали наші краяни оту скриню-скарбницю.



Бесіда: - Уособленням чого є скриня-скарбниця?/Вічних цінностей. Є скарбницею духовності/.

- Чому вчить мудра скриня?/Відрізняти вартісне/.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   7   8   9   10   11   12   13   14   ...   21


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал