Рівненський інститут післядипломної педагогічної освіти Комунальна науково-методична установа



Скачати 287.98 Kb.

Сторінка3/10
Дата конвертації12.12.2016
Розмір287.98 Kb.
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10








































Дошкільник
напередодні
шкільного
життя

Психічні
особливості
дошкільників
Готовність
дітей до школи –
наша спільна
турбота

24










Адаптація дітей до дошкільного закладу завжди була й лишається психологічно найбільш складним періодом як для дитини та її батьків, так і для педагогів. Урахування специфіки адаптаційного періоду допоможе не лише знайти правильний підхід до малюка, а й закласти передумови для його успішної соціалізації в новому колективі. Досить часто доводиться спостерігати, як дитина не хоче йти до дитячого садка, аргументуючи своє небажання безліччю доказів.
Початок відвідування дошкільного закладу – це не тільки нові умови життя та діяльності, режиму і харчування, - а й нові контакти, оточення, нові взаємини, обов’язки. Це дуже напружений період, який потребує від кожного малюка активних психологічних і фізичних форм пристосування. Прийшовши до дошкільного закладу, дитина опиняється в нових соціальних умовах, стикається з новим середовищем, зміною звичного розкладу та способу життя, тож у неї виникає відчуття нестабільності. Цей період життя малюка насичений неадекватними проявами поведінки, що пов’язано з труднощами адаптації до умов, що змінилися. Звикання до дитячого садка найчастіше супроводжується порушенням емоційного стану дошкільника, погіршенням сну, апетиту, підвищенням захворюваності.
Отже, відбувається адаптація, і що це таке?
Адаптація – це пристосування організму до нових обставин, а для дитини дошкільний заклад саме і є новим, ще невідомим простором, з новим оточенням, новими взаєминами. Адаптація включає широкий спектр
індивідуальних реакцій, характер яких залежить від психофізіологічних і особистісних особливостей дитини, від сімейного ставлення, від умов перебування в дошкільному закладі.
Проте адаптація у різних дітей відбувається по - різному, відповідно до віку, типу вищої нервової діяльності, стану здоров’я, стилю виховання в сім’ї, родинних взаємин, рівня розвитку у дитини ігрових навичок, її контактності, доброзичливості, емоційної залежності від матері тощо. Враховуючи зазначене, можна виділити три групи дітей за характером пристосування до нових умов життя.
Перша група – ті, для кого процес адаптації легкий і безболісний. Вони проявляють зацікавлення іграшками й діяльністю, комунікабельні, самостійні, врівноважені. Спілкування батьків з дитиною доброзичливе, поважливе.
Друга група – малюки, які адаптуються повільніше й важче. Поведінка нестала. Періоди зацікавлення грою змінюються періодами байдужості,
Період адаптації
– досить складний
період у житті
дитини. Він може
проходити по-
різному…
Адаптація
залежить від віку
дитини та її
індивідуальних
властивостей
нервової системи…

25
вередування. Бракує довіри у ставленні до вихователів, інших дітей. Навички гри та спілкування розвинені недостатньо. Малоініціативні. Менш самостійні, дещо можуть робити самі, але здебільшого залежні від дорослого. З боку батьків спостерігається нестабільність у спілкуванні: доброзичливі, розважливі звертання змінюються погрозами або послабленням вимогливості., неувагою.
Третя група – діти, які важко пристосовуються до нового для себе побуту. Як правило, несамостійні, неконтактні. Звичні до нестабільності в режимі дня. Швидко втомлюються. Ігрові навички не сформовані. Сон, апетит
– погані або зовсім відсутні. Висока захворюваність іще більше уповільнює звикання до нового оточення і нових вимог.
Процес адаптації дитини до садкових умов, окрім певної тривалості у часі, різної щодо різних дітей, має кілька основних етапів (фаз). Це, зокрема, такі:
1. «Шторм» - у відповідь на комплекс нових впливів усі системи організму дитини відповідають бурхливою реакцією і значним напруженням. Підвищуються збудливість, тривожність, можливе збільшення агресивності або заглиблення у себе. Погані сон, апетит, настрій. Фізіологічна і психологічна буря триває від 2 – 3 днів до 1 – 2 місяців (у окремих дітей).
2. «Шторм ущухає» - період несталого пристосування, коли дитячий організм шукає оптимальні варіанти реакції на зовнішні впливи.
Дитина продовжує придивлятися до нового оточення, робить спроби долучатися до спільної діяльності, стає більш активною, зацікавленою, урівноваженою. Цей період триваліший, ніж перший, - від 1 тижня до 2
– 3 місяців.
3. «Штиль» - період відносно сталого пристосування. Організм віднаходить найбільш сприятливі варіанти реагування на нові умови життя, режим дня, спілкування. Дитина починає активно засвоювати нову інформацію, встановлювати контакти, брати реальну участь на заняттях. Зменшується захворюваність, стабілізуються сон, апетит, настрій. Цей період триває від 2 – 3 тижнів до півроку.
Причинами важкої адаптації можуть бути:
1. Несформованість позитивної установки на відвідування дитячого закладу. Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитивне очікування майбутніх змін. Досить часто батьки із співчуттям ставляться до відвідань дитиною до дитячого садка. Внаслідок такого ставлення дитина теж починає страждати, вередує, відмовляється відвідувати дитячий заклад.
Іноді батьки залякують дитину відвідуванням дитячого садочка. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку, про те, що там на неї чекає.
2. Несформованість навичок самообслуговування.
Інколи батьки, бажаючи заощадити час, поспішають нагодувати, одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних умінь і навичок. Такі діти, потрапляючи до дитячого закладу почуваються

26
безпорадними та самотніми – вони не можуть самостійно одягатися, користуватися туалетом.
3. Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з однолітками. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з ровесниками з метою її безпеки. Наслідком цього є недовіра до інших, конфліктність, невміння попросити, невміння зачекати.
4. Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу. У випадках, коли домашній і садочковий режими кардинально відрізняються в часі та послідовності режимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов може відчути дискомфорт.
5. Період адаптації важкий не тільки для дитини, а й для вихователя, тому батьки повинні позитивно налаштовувати малюка на зустріч із вихователем.
Перед практичним психологом стоять завдання пробуджувати і підтримувати у батьків потребу в спеціальних психологічних знаннях щодо адаптації дітей. Співпрацюючи з батьками, практичний психолог надає консультативну та практичну допомогу у вирішенні адаптаційних проблем дитини, використовуючи різні інтерактивні форми роботи. (див. додаток 2)

Завдання вихователя в період адаптації дитини.
З першого дня дитини в дошкільному закладі вихователь активно співпрацює з сім’єю, щоб полегшити адаптацію дитини. Працювати буде легше, якщо педагог дізнається від батьків, про поведінку дитини вдома, про її звички й уподобання, індивідуальні особливості. Важливо щоб мама відчула: вихователь опікується не взагалі дітьми, а бачить серед них її конкретну дитину й готовий брати до уваги всі її особисті відмінності.
 Було б добре, аби вихователь, зустрічаючи малюка вранці, й мовою, й жестами виявляв своє тепле ставлення до нього. Розташуватися треба так, щоб очі дорослого були на рівні очей дитини. Якщо вона охоче іде на контакт, варто взяти її за руку. Якщо ж дитина притуляється до мами – не наполягайте. Нехай мама тримає його за руку стільки, скільки вона захоче. Теплий, доброзичливий, уважний прийом обумовлює й перші враження дитини про дитсадок, і її настрій, і готовність попрощатися з мамою, залишитися в групі. Так само важливо, щоб педагог тепло прощався з кожною дитиною.
 Вихователь має представитись для дитини. Форма звертання може бути будь – якою, яку він сам вважає прийнятною: скажімо, тьотя
Катя, або просто на ім’я. Не варто наполягати, щоб діти звертались до вас на ім’я та по батькові. Така «доросла», безумовно ввічлива, форма досить складна для дитини щодо її вимови. Потрібно ввести дитину в групу, познайомити її з дітками (спочатку з кількома, а знайомство з усією групою дітей слід зробити поступовим), звернути її увагу, як цікаво й весело граються діти; дати їй

27
роздивитись іграшки; лагідно запевнити, що в дитсадку їй буде добре.
 Перші контакти з дитиною – контакти допомоги й турботи. Вона має зрозуміти, що на вихователя можна покластися, як на маму, що він готовий допомагати й захищати в цьому новому місці.
 Від початку перебування дитини в дошкільному закладі педагог має забезпечити, насамперед, психологічний та фізичний комфорт для дітей, пом’якшити труднощі переходу від домашнього до суспільного способу життя.
 У період адаптації дуже важливо проявити максимум терпіння до будь – якого з прохань і навіть вередувань дитини й заслужити її довіру, це – основне завдання вихователя.
 Налагодженню теплих стосунків сприяють й індивідуалізовані звертання. Малюки, які прийшли в дитсадок із сім’ї, не реагують на узагальнене «діти». Але звертатись слід до них з одного боку
індивідуально, за ім’ям: «Маринко, ходімо мити ручки», а з іншого – наголошувати на приналежності до групи, вчити реагувати на звертання «діти» і т. ін.: «Діти, тепер усі сідайте за столики!»
 Усі незвичні дітям дії слід проговорювати, пояснювати, багаторазово повторювати: «Зараз ми всі будемо одягатись на прогулянку. Підійдіть до своїх шаф – це в нас Оленчина шафа, а це -
Петрикова, а це – твоя. А ти, Іринко, молодець, сама свою шафу знайшла».
 Якщо діти розуміють вихователя, їх легко навчити тим речам, з якими вони вдома не стикалися або звикли робити інакше. Звичайно, найважливішим залишається індивідуальний підхід – слід пам’ятати, хто що вміє, в кого які проблеми.
 Разом з тим вихователь повинен привертати увагу дітей одне до одного, домагатись, щоб вони запам’ятали, як кого звуть, по можливості звертатись на ім’я одне до одного і до вихователя. Для цього слід використовувати ритуали вітання й прощання з кожною дитиною: «Ось, діти, і Оленка прийшла. Доброго ранку,
Оленко!Давайте всі разом з нею привітаємось…»
 Виходячи з типових для адаптаційного періоду труднощів зі сном, апетитом, нестабільністю гігієнічних навичок тощо, вихователю слід максимально враховувати вікові й індивідуальні особливості дітей.
Якщо дитина погано їсть, недопустимо годувати її силоміць. Якщо не засинає, можна дати іграшку, посидіти з нею, заспокоїти, дозволити не спати, а просто полежати із заплющеними очима.
 Якщо вихователі й батьки разом доброзичливо, але твердо спрямують життя дитини в нове русло, жодних особливих проблем
із дитиною не буде.
 Дотримання правил прийому новачків дасть змогу встановити довірливі стосунки з ними та їхніми сім’ями, а також, що особливо важливо, - зберегти здоров’я дітей.

28







Психічний розвиток дитини проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. Кожний період – це відрізок життєвого шляху дитини і водночас певний ступінь її розвитку як особистості. У межах кожного вікового періоду відбуваються не тільки кількісні, а й якісні зміни психіки, які дають підстави виділяти у ньому певні стадії, що послідовно змінюють одна одну
У процесі психічного розвитку та його результатах існують типологічні і індивідуальні відмінності. Вони виявляються у функціональних особливостях нервової системи, у розумових, емоційних, моральних, вольових якостях, у потребах, інтересах, здібностях дітей та дорослих людей. У процесі розвитку складається неповторна індивідуальна своєрідність особистості.
Проблему розвитку дитини дошкільного віку важко переоцінити.
Дуже важливо так побудувати життя дитини, щоб вона змогла максимально використати можливості цього віку. Саме тому в розвитку дитини відіграє роль батьків та вихователів, які мають допомогти дитині гармонійно розвиватися, створити психологічний комфорт для її успішного зростання.
Однак, щоб сприяти гармонійному розвитку дитини, перш за все, необхідно знати її психічні особливості щоб підібрати відповідні методи роботи, які сприяють їх розвитку. На основі отриманих результатів, практичний психолог використовує корекційно-розвивальні заняття на розвиток психічних процесів, де вміщені спеціальні ігри, вправи, бесіди, психогімнастики.
(див. додаток 3)

Розвиток уваги дошкільника
У дошкільному віці зміни стосуються усіх видів і властивостей уваги.
Збільшується її обсяг: дошкільник уже може діяти з двома – трьома предметами. Зростає можливість розподілу уваги у зв’язку з автоматизацією багатьох дій дитини. Увага стає більш стійкою. Це дає дитини можливість виконувати під керівництвом вихователя певну роботу, навіть нецікаву.
Дитина не відволікається, якщо розуміє, що справу потрібно довести до кінця, навіть якщо з’явилася більш приваблива перспектива. Підтримка стійкості уваги, фіксація її на об’єкті, визначається розвитком допитливості, пізнавальних процесів. Так, дитина довго спостерігає за рибками в акваріумі, щоб довідатися, де вони сплять. Стійкість уваги залежить від характеру діючого подразника. У віці 4 – 7 років тривалі відволікання викликає шум гри, а найтриваліше – дзвоник. Протягом дошкільного дитинства тривалість
Дошкільний вік є
найбільш сензитивним для
розвитку сприйняття, на
основі якого розвивається
пам'ять, мислення, увага…
Оволодіння
прийомами логічного
мислення сприяє
формуванню в дитини
цілісної картини світу
і активізує пізнавальні
здібності, уміння
розмірковувати…

29
відволікань, викликаних подразниками, знижується, тобто зростає стійкість уваги. Найбільш різке зниження тривалості відволікання спостерігається в дітей від 5,5 до 6,5 років. Розвиток уваги дошкільника характеризується різними змінами організації його життя, він освоює нові види діяльності
(ігрову, трудову, продуктивну). У 4 – 5 років дитина спрямовує свої дії під впливом дорослого. Вихователь усе частіше говорить дошкільнику: «Будь уважним», «Слухай уважно». Виконуючи вимоги дорослого, дитина повинна управляти своєю увагою.
Розвиток довільної уваги пов’язаний із засвоєнням засобів управління нею. Спочатку – це зовнішні засоби, вказівний жест, слово дорослого. У старшому дошкільному віці таким засобом стає мова самої дитини, що здобуває планувальну функцію. «Я хочу подивитися спочатку на мавпочок, а потім на крокодилів», - говорить дитина по дорозі в зоопарк. Вона намічає мету «подивитися», а потім уважно розглядає об’єкти, що її цікавлять. Таким чином, розвиток довільної уваги тісно пов’язаний не тільки з розвитком мови, а й розумінням значення майбутньої діяльності, усвідомленням її мети.
Розвиток цього виду уваги також пов’язаний з освоєнням норм і правил поведінки, становленням вольової дії.
Особливості розвитку уваги в дошкільному віці:
 Значно зростає її концентрація, обсяг і стійкість;
 Складають елементи довільності в управлінні увагою на основі розвитку мови, пізнавальних інтересів;
 Увага стає опосередкованою;
 З'являються елементи післядовільної уваги
Розвиток пам’яті дошкільника
У дошкільному віці головним видом пам’яті є образна. Її розвиток і перебудова пов’язані зі змінами, що відбуваються в різних сферах психічного життя дитини, і насамперед у пізнавальних процесах – сприйманні і мисленні.
Сприймання хоча і стає більш усвідомленим, цілеспрямованим, усе – таки зберігає глобальність. Так, дитина переважно виділяє найяскравіші ознаки предмета, не зауважуючи інші, нерідко більш важливі. Тому уявлення, що становлять основний зміст пам’яті дошкільника нерідко уривчасті.
Запам’ятовування і відтворення проходить швидко, але безсистемно. У пам’яті часто утримує другорядне, а істотне забуває.
У дошкільника значно змінюється зміст рухової пам’яті. Рухи стають складними, включають кілька компонентів. Наприклад, дитина танцює і розмахує хусткою. Рухи здійснюються на основі сформованого в пам’яті зорово-рухового образу.
Словесна пам’ять дошкільника інтенсивно розвивається в процесі активного освоєння мови при слуханні і відтворенні літературних творів,

30
розповіданні, у спілкуванні з дорослими й однолітками. Відтворення тексту, виклад власного досвіду стає логічним, послідовним.
Протягом усього дошкільного віку переважає мимовільна пам’ять. У дошкільника зберігається залежність запам’ятовування матеріалу від таких його особливостей, як емоційна привабливість, яскравість, звучність.
Найважливіша зміна в пам’яті дошкільника відбувається приблизно в чотирирічному віці. Пам’ять дитини здобуває елементи довільності. Раніше запам’ятовування матеріалу відбувалось разом з виконанням будь – якої діяльності: дитина малювала і запам’ятовувала назви кольорів спектра. У старшому дошкільному віці пам’ять поступово перетворюється на особливу діяльність, що підкоряється спеціальній меті запам’ятати. Дитина починає виконувати вказівки дорослого запам’ятати або пригадати, використовувати найпростіші прийоми і засоби запам’ятовування, цікавитися правильністю відтворення і контролювати його хід. Виникнення довільної пам’яті не випадкове, воно пов’язано зі зростанням регулюючої ролі мови, з появою
ідеальної мотивації й уміння підкоряти свої дії відносно віддаленим цілям, а також зі становленням довільних механізмів поведінки і діяльності.
Уперше дія самоконтролю виявляється в дитини у 4 роки, а різка зміна його рівня відбувається при переході від 4 до 5 років. Діти 5 – 6 років вже успішно контролює себе, запам’ятовуючи або відтворюючи матеріал.
Так, пам’ять усе більше стає підконтрольною самій дитині.
Важливим моментом у розвитку пам’яті дошкільника є поява особистих спогадів. У них відбуваються істотні події з життя дитини, її успіхи в діяльності, взаємини з дорослими й однолітками. Так, малюк може довго пам’ятати нанесену йому образу, подарунок до дня народження і т. ін.

Особливості розвитку пам'яті в дошкільному віці:
 Переважає мимовільна пам'ять;
 Пам'ять, усе більше поєднуючись з мовою і мисленням, набуває
інтелектуального характеру;
 Словесно-значеннєва пам'ять забезпечує опосередковане пізнання і розширює сферу пізнавальної діяльності дитини;
 Складають елементи довільної пам'яті як здатності до регуляції даного процесу спочатку з боку дорослого, а потім і самої дитини;
 Формуються передумови для перетворення процесу запам'ятовування на особливу розумову діяльність, для оволодіння логічними прийомами запам'ятовування;
 У міру накопичення і узагальнення досвіду поведінки, досвіду спілкування дитини з дорослими і однолітками розвиток пам'яті включається в розвиток особистості.

Розвиток мислення дошкільника
На відмінну від періоду раннього дитинства, у дошкільному віці

31
мислення спирається на уявлення. Дитина може думати про те, що на даний момент вона не сприймає, але що вона знає зі свого минулого досвіду.
Оперування образами і уявленнями робить мислення дошкільника без ситуативним, що виходить за межі сприйманої ситуації і значно розширює межі пізнання.
Зміни в мисленні дошкільника насамперед пов’язані з тим, що встановлюються усе більш тісні взаємозв’язки мислення з мовою. Такі зв’язки приводять, по – перше, до появи розгорнутого розумового процесу – міркування, по – друге, до перебудови взаємин практичної і розумової діяльності, коли мова починає виконувати планувальну функцію, по – третє, до бурхливого розвитку розумових операцій.
Міркування починається з постановки питання. Наявність питання свідчить про проблемність мислення, оскільки в ньому відбивається
інтелектуальна чи практична задача, що виникла перед дитиною. У дошкільника питання набувають пізнавального характеру, свідчать про розвиток допитливості, прагнення пізнати світ.
Розуміння причинності свідчить про чутливість до суперечностей, про елементи критичності мислення. Критичність виявляється також у тому, як дитина реагує на небилиці, перевертні. Малюк бачить у них невідповідність із дійсністю.
Зростає тенденція до самостійності, незалежності й оригінальності мислення. Дошкільник будує свої власні теорії, він може поєднувати об’єкти, ознаки й властивості, які з погляду дорослого непоєднувані.
Дитина міркує вголос, зіставляючи й узагальнюючи, перебираючи можливі варіанти, обґрунтовуючи висновки. Вона використовує аналогії, намагаючись пояснити невідоме за допомогою відомого. Ці пояснення
ґрунтуються на почуттєвому сприйнятті, життєвих ситуаціях, прочитаних книгах. Мислення дитини має конкретну образність. В об’єктах вона виділяє найбільш яскраві і не завжди істотні ознаки, що приводить до незвичайних, з погляду дорослого, умовиводів.
Наприкінці дошкільного віку в дитини складаються первинна картина світу і зачатки світогляду. У той самий час пізнання дійсності в дошкільника відбувається не в понятійній, а в наочно – образній формі. Саме засвоєння форм образного пізнання підводить дитину до розуміння об’єктивних законів логіки, сприяє розвитку понятійного мислення.
У дошкільника змінюється характер узагальнень. Більш високий рівень узагальнення дозволяє дитині освоїти операцію класифікації, що припускає віднесення об’єкта до групи на основі видородових ознак. Причому, чим ближче предмети до особистого досвіду дошкільника, тим більш точне узагальнення він робить.
Розвиток розумових операцій приводить до формування дедуктивного мислення в дитини, під яким мається на увазі уміння погоджувати свої судження один з одним і не впадати в суперечності. Спочатку дитина, хоча й оперує загальним положенням, обґрунтувати його не може або дає випадкові обґрунтування. Поступово вона переходить до правильних висновків.

32
Особливості розвитку мислення в дошкільному віці:
 Дитина вирішує розумові задачі в уявленні - мислення стає безситуативним;
 Освоєння мови приводить до розвитку міркувань як способу рішення розумових задач, виникає розуміння причинності явищ;
 Дитячі питання є показником розвитку, допитливості і говорить про проблемність мислення дитини;
 З'являється інше співвідношення розумової і практичної діяльності, коли практичні дії виникають на основі її попереднього міркування, зростає планомірність мислення;
 Дитина переходить від використання готових зв'язків і відносин до
«відкриття» більш складних;
 Виникають спроби пояснити явища і процеси;
 Експериментування виникає як спосіб, що допомагає зрозуміти сховані зв'язки і відносини, застосовувати наявні знання, пробувати свої сили;
 Складаються передумови таких якостей розуму, як самостійність, гнучкість, допитливість.
Розвиток уяви дошкільника
Уява – це процес побудови образу продукту діяльності ще до його виникнення, а також створення програми поведінки у тих випадках, коли проблемна ситуація характеризується невизначеністю.
Особливість уяви полягає в тому, що вона дозволяє приймати рішення і знаходити вихід із проблемної ситуації за відсутності знань, які в таких випадках необхідні для мислення. Фантазія (синонім поняття «уява») дозволяє, так би мовити, «перескочити» через якісь етапи мислення і уявити собі кінцевий результат. Розрізняють пасивну і активну уяву.
Завдяки уяві діти опановують сферу свого можливого майбутнього, будь- яка
їхня діяльність
(малювання, ліплення, конструювання) стає цілеспрямованою. З розвитком уяви та мовлення діти оволодівають довільними процесами: ставлять мету (наприклад, запам’ятати), спрямовують свої зусилля на її досягнення, або вже старші дошкільнята, відтворюючи прочитаний текст, шукають його основну ідею, намагаються передати зміст твору, послідовно розгортають сюжет відповідно до складеного плану.
Поряд з репродуктивною уявою, образи якої стають складнішими
(наприклад, під час слухання оповідань, казок, перегляду ілюстрацій до них), розвивається продуктивна уява, завдяки якій дитина, згідно із задумом, створює нові образи. Тому діти малюють сюжетну картину на вільну тему, вигадують тварин, яких не існує, придумують нове закінчення казки тощо.
Уява дошкільника розвивається поступово, з накопиченням нею певного досвіду. Всі образи уяви засновані на тих уявленнях, які ми отримуємо в реальному житті. В житті малюка уява виконує іншу функцію, ніж у дорослого. З її допомогою діти пізнають навколишній світ і самих себе.
Уяву дитини слід розвивати з дитинства, і найбільш чутливий,
«сенситивний»період для такого розвитку – це дошкільний вік.

33
У старшому дошкільному віці, коли починає з’являтися довільність у запам’ятовуванні, дитяча уява з репродуктивної перетворюється на творчу.
Уява шести річок уже поєднується з мисленням, залучається до процесу планування дій. Діяльність дітей набуває усвідомленого, цілеспрямованого характеру. Здебільшого творча уява малят виявляється в сюжетно-рольових
іграх. Наприкінці періоду дошкільного дитинства у деяких дітей уява існує у двох основних формах:
- довільне і самостійне продукування дитиною якої-небудь ідеї;
- виникнення уявлюваного плану її реалізації.
У цьому віці дитяча уява виконує декілька важливих функцій. По-перше, вона дозволяє дитині краще пізнати навколишній світ, легше розв’язувати поставленні перед нею завдання. А по-друге, саме уява забезпечує психологічний захист вразливої дитячої душі від надмірних переживань і травм.
Розвиток мовлення в дошкільника
Розвиток мовлення в дітей 3 – 4 років відбувається особливо швидко. Як правило, дитина до 3 років майже засвоює свою рідну мову. Активний словник малят від 3 до 4 років зростає буквально не щодня, а щогодини, приблизно до
100 нових слів за місяць. Якщо в 3 роки дитині для спілкування досить кількох сотень слів, у 4 роки ця цифра досягає від 3000 до 5000 слів.
Найбільше в дитині 4 – 5 років вражають її успіхи в засвоєнні рідної мови.
У ньому з’являються абстрактні поняття. Малюк намагається зрозуміти зміст загальних категорій: щастя, ніжність, справедливість, любов тощо. Дитина прагне осмислити значення слів, пояснити їхнє походження. Її цікавлять усі характеристики слів: зміст, звукова форма, мелодія і милозвучність.
У мовленні дитини поряд з простими реченнями починають з’являтися й складнопідрядні. Малюк міняє частини мови місцями, часто використовує сполучники й прийменники.
В 5 років дитина здатна розуміти пасивні конструкції, легко використовує й засвоює минулий і майбутній час дієслова. Дитина в цьому віці легко засвоює правила граматики й запам’ятовує букви. У віці 4 – 5 років дитина може переказувати почуту казку, описати картину, зрозуміло передати власні враження про побачене оточуючим.
Особливості розвитку мовлення в дошкільному віці:
 Мовлення відривається від конкретної ситуації, втрачає ситуативність, перетворюючись на універсальний засіб спілкування;
 З'являються зв'язні форми мовлення, зростає його виразність;
 Дитина осягає закони рідної мови в процесі дій зі словом;
 Дитина вчиться викладати свої думки складно, логічно, міркування перетворюється на спосіб вирішення інтелектуальних задач, а мовлення стає знаряддям мислення
і засобом пізнання,
інтелектуалізації пізнавальних процесів;
 Розвивається регулююча функція мовлення, що виражається в розумінні літературних творів, підпорядкуванні інструкції дорослого;

34
 Складається планувальна функція мовлення, коли воно починає випереджати рішення практичних та інтелектуальних задач;
 Виникає звукова функція мовлення, виділення слова як абстрактної одиниці, що створює можливість зробити слово об'єктом пізнання й освоїти письмове мовлення;
 Складається розуміння форм мовної діяльності;
 Мовлення стає особливим видом довільної діяльності, формується свідоме ставлення до нього;
 Мовлення перетворюється на особливу діяльність, що має свої форми: слухання, бесіду, міркування і розповідь;
 Завершується процес фонематичного розвитку: дитина правильно чує і вимовляє звуки;
 Виникають передумови для освоєння грамоти.

















35






Найважливіший чинник психічного розвитку дитини дошкільного віку – формування психологічної готовності до шкільного навчання. Її становлення свідчить про завершення періоду дошкільного дитинства.
Вступ до школи – найважливіший період у житті дитини, етап, що розділяє дитинство з його імпульсивністю, безпосередністю, некерованістю бажань, коли переважає «хочу», і школу – з її необхідністю підпорядкування дисципліні, вимогам «треба», плануванню і розпорядку навчального процесу.
Для того, щоб цей стрибок у нове був безболісним, щоб вимоги шкільного життя не викликали у дитини негативних емоцій, необхідно готувати дітей до школи ще у дошкільний період.
Шкільне життя вимагає від дитини певної жертовності, адже потрібно зневажити гру, щоб підготувати уроки, скоротити час спілкування з однолітками, позбавити себе можливості робити те, що хочеться і що подобається.
Дуже часто у батьків виникає помилкове бачення стосовно психологічної готовності до школи їхніх дітей. Вони вважають готовою до навчання ту дитину, яка вміє читати, рахувати і писати. Але дослідження показують, що це мало впливає на успішність. Відсутність таких умінь не потребує спеціальної індивідуальної роботи з дитиною, оскільки їх формування передбачається програмою та методикою навчання.
Психологічна готовність до школи – це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.
Готовність до шкільного навчання це багатокомпонентне утворення, що потребує комплексних психологічних досліджень. У структурі готовності прийнято виділяти наступні компоненти: морфологічну готовність, психологічну готовність і соціальну готовність.
Психологічна готовність складається з наступних компонентів: мотиваційний, інтелектуальний, емоційно – вольовий, особистісний.
Мотиваційний компонент
Більшість дітей наприкінці дошкільного віку прагне йти до школи. Але
їхнє бажання пов’язане із зовнішніми ознаками зміни соціального статусу
(батьки купують портфель, нову шкільну форму, зошити, олівці, ручки).
Батьки можуть сказати: «Дитина хоче йти до школи, і, відповідно, мотиваційна готовність у неї сформована».Але це зовсім не так. Передусім
Початок
відвідування
школи – новий
етап у житті
маленької
особистості…
Школа ставить перед
дитиною низку завдань,
виконання кожного
якого безпосередньо
пов’язане з попереднім
досвідом дитини…

36
бажання іти до школи і бажання вчитися – суттєво відрізняється одне від одного. Дитина може хотіти йти до школи, тому що там її друзі, тому що їй накупили всього нового. Адже все нове приваблює дошкільників. Дитина хоче до школи, бо прагне стати дорослішою, мати певні права, наприклад, на портфель або на зошит, а також закріпленні за нею обов’язки:рано вставати, готувати уроки.
Мотиваційний компонент відображає бажання чи не бажання дитини навчатися. Він дуже важливий, бо від нього залежить входження дитини в нову для неї діяльність, яка відрізняється від ігрової обов’язковістю, розумовим напруженням, необхідністю подолання труднощів.
Мотиваційна готовність сформована, якщо дитина усвідомлює зміну соціальної ролі, сформоване ставлення до вчителя, як до дорослого, який володіє особливими соціальними функціями, є бажання займатися з учителем.
Готовою до шкільного навчання вважається дитина, яку школа приваблює не зовнішньою стороною (атрибути шкільного життя – портфель, підручники, зошити), а можливістю одержати нові знання. Майбутньому школяреві необхідно довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною діяльністю.
Інтелектуальний компонент
Даний компонент включає не лише словниковий запас, світогляд, спеціальні вміння, а й рівень розвитку пізнавальних процесів, їх орієнтованість на зону найближчого розвитку дитини, наочно – образне мислення, вміння виділяти навчальну задачу. Дитина має володіти здатністю до планомірного сприйняття, аналізу, синтезу, узагальнення, певним обсягом пам’яті. Однак мислення дитини залишається переважно образним. Отже можна говорити, що розвиток інтелектуальної готовності до навчання у школі передбачає:
 диференційованість сприйняття;
 аналітичність мислення (здатність збагнути основні ознаки та зв’язки між явищами, здатність відтворити зразок);
 раціональний підхід до дійсності (послаблення ролі фантазії);
 смислове та механічне запам’ятовування;
 інтерес до знань, процесу їх одержання за рахунок додаткових зусиль;
 оволодіння на слух розмовним мовленням і здатність до розуміння і застосування символів.
Емоційно- вольовий компонент
Передбачає вміння дошкільника довільно керувати своєю поведінкою, пізнавальною активністю, спрямовувати її на розв’язання навчальних задач. А також проявляється в тому, що дитина до школи йде із задоволенням, радістю.
Ці переживання роблять її відкритою для контактів з вчителями, новими товаришами. Навчання у школі потребують від дитини довільного сприймання
інформації, вміння не тільки слухати, а й чути вчителя, довільно запам’ятовувати й відтворювати певний матеріал, робити не тільки те, що цікаво, а й те, що потрібно, доводити почату справу до кінця.
Емоційно-вольову готовність вважають сформованою, якщо дитина вміє ставити мету, намічає план дії, приймає рішення, докладає зусиль до його реалізації, долає перешкоди. У неї формується довільність психічних процесів.

37
Спостерігається позитивне ставлення до навчання в школі. Зменшуються
імпульсивні реакції та вияви тривожності.
Особистісний компонент
Виявляється в умінні спілкуватися з учителем, однолітками, у сформованості внутрішніх етичних норм. А також передбачає усвідомлення дитиною своєї внутрішньої позиції, статевої належності. Дитина повинна мати добре розвинені навички самообслуговування, вміти підпорядковуватися обставинам, поступатися, якщо це необхідно, своїм бажанням.
Особистісний компонент готовності передбачає ще кілька показників:
 самооцінка дитини;
 рівень домагань;
 навички спілкування.
До початку навчання у школі в дитини має бути сформована адекватна самооцінка, яка визначає характер ставлення до різних видів діяльності, впливає на взаємини з однолітками, вчителем, стимулює або затримує дії школяра у навчальній діяльності.
Наприкінці дошкільного віку дитина прагне узгодженості свого ставлення й оцінки оточення з оцінками і ставлення дорослого. Даною особливістю дитини шестирічного віку треба вміло користуватися дорослим у процесі формування самооцінки дитини. Адже рівень розвитку самооцінки впливає на рівень активності маленької особистості. Діти, у яких високий рівень розвитку самооцінки, почуваються у класі впевнено, активно, сміливо, таким дітям легше довести свою точку зору. А от дітям із заниженою самооцінкою набагато важче адаптуватися до нових умов. Вони намагаються бути замкненими, неактивними, мало спілкуються з однолітками.
На підставі самооцінки складається і рівень домагань. Популярність дитини у групі, її загальна самооцінка залежить, насамперед, від успіху, який вона намагається здобути у спільній дитячій діяльності. Таким чином, якщо забезпечити успіх діяльності шести річкам, які не користуються значною популярністю серед дітей, це може спричинити зміну їхньої позиції і стати ефективним засобом нормалізації відносин з однолітками, підвищити самооцінку дітей, їхню впевненість у собі.
Навички спілкування дитини з дорослим дуже важливі, але цього не достатньо для формування комунікабельності. Вони мають доповнюватися розвитком уміння спілкуватися, взаємодіяти з ровесниками.
Практичний психолог спільно з вихователями розробляють тематику проведення занять на психологічну підготовку дітей до школи.
( див. додаток 4)





38

Параметри готовності дітей до навчання в школі
Готовність дітей до школи може визначатися за такими параметрами, як планування, контроль, мотивація, рівень розвитку інтелекту.
Параметри
Високий рівень
Середній рівень
Низький рівень
1. Планування
організовувати
свою діяльність
відповідно до її
мети
Повністю відповідає
Частково відповідає
Не відповідає
2. Контроль
(уміння
зіставити
результати
своїх дій з
поставленою
метою)
Може самостійно зіставити результати своєї діяльності з метою
Часткова відповідність
Повна невідповідність, сама дитина цього не бачить
3. Мотивація
навчання
(прагнення
знаходити
приховані
властивості
предметів,
закономірності)
Прагнення до аналізу й спілкування, хоче вчитися
Прагне орієнтуватися на деякі властивості і використовувати їх, не мають яскраво вираженого бажання вчитися
Орієнтується на ті властивості, які доступні тільки органам чуття, вчитися не хоче
4. Рівень
розвитку
інтелекту
Може слухати іншу людину, виконує логічні операції у формі словесних понять
Невміння слухати
іншу людину, порівняння й узагальнення у формі словесних операцій виконує, а абстракцію, аналіз і синтез – припускається помилок
Не виконує логічних операцій у формі словесних понять

Система психолого-педагогічних вимог
до змісту статусу першокласника
Параметри психолого-
педагогічного статусу
Психолого-педагогічні вимоги до навчання, поведінки і
спілкування першокласника
1. Пізнавальна сфера


1.1. Довільність
психічних процесів
1.Високий рівень активності, самостійності в навчальній роботі.
2.Спроможність самостійно спланувати, здійснити і проконтролювати результат певних навчальних дій.
3.Здійснення навчальних дій за зразком та за правилом, встановленим дорослим.
4.Зосередженість та підтримка уваги на навчальному завданні.


1.Високий рівень розвитку наочно-образного мислення:
- вичленовування суттєвих властивостей та відношень предметів

39

1.2. Розвиток мислення
навколишнього світу;
- використання схем та схематичних зображень;
- здатність до узагальнення (на рівні конкретних предметів);
2.Початковий рівень розвитку логічного мислення:
- здатність до умовисновків на основі відомих даних.
1.3. Сформованість
найважливіших
навчальних дій
1.Вміння вичленовувати навчальне завдання і перетворювати його в мету діяльності.
2.Сформованість внутрішнього плану розумових дій.
3.Вміння виконувати завдання дорослого.

1.4. Розвиток мовлення
1.Розуміння змісту тексту або простих понять.
2.Використання мовлення як інструмента мислення (оволодіння складнопідрядними конструкціями в усному мовленні).
1.5. Розвиток дрібної
моторики
Здатність до складної рухової діяльності під час навчання письма, малювання.
1.6. Розумова
дієздатність і темп
навчальної діяльності
1.Здатність зосереджено працювати упродовж 15 – 20 хвилин.
2.Збереження задовільної працездатності протягом усього навчального дня.
3.Здатність працювати в єдиному темпі усім класом.
2. Особливості поведінки і
спілкування

2.1. Взаємодія з
однолітками
1.Володіння прийомами і навичками ефективного міжособистісного спілкування з однолітками:
- встановлення дружніх стосунків;
- готовність до колективних форм діяльності;
- уміння самостійно вирішувати конфлікти мирним шляхом
2.2. Взаємодія з
педагогами
1.Встановлення адекватних рольових стосунків із педагогами. Вияв поваги до вчителя.
2.3. Дотримання
соціальних та етичних
норм
1.Прийняття та дотримання класних та шкільних соціальних і етичних норм.
2.4. Поведінкова
саморегуляція
1.Довільна регуляція поведінки і природної рухової активності в навчальних ситуаціях і після урочній взаємодії з однолітками та дорослими. Стримування мимовільних емоцій та бажань.
2.5. Активність і
незалежність
1.Активність і самостійність в пізнавальній і соціальній діяльності.
3. Особливості мотиваційної сфери
3.1. Присутність і
характер навчальної
мотивації
1.Бажання вчитися, іти до школи. Наявність пізнавального або соціального мотиву навчання.
3.2. Стійкість,
емоційний стан (рівень
тривожності)
1.Відсутність виражених протиріч між:
- вимогами школи;
- вимогами дорослих і можливостями дитини
4.Особливості системи ставлення дітей до навколишнього
середовища світу і до самого себе
4.1. Стосунки з
педагогами
1.Емоційно-позитивне сприйняття дитиною систем своїх стосунків з педагогами і вихователями
4.2. Стосунки з
однолітками
1.Емоційно-позитивне сприймання дитиною своїх стосунків з однолітками.
4.3. Ставлення до
значущої діяльності
1.Емоційно-позитивне сприйняття школи і навчання.
4.4. Ставлення до себе
1.Позитивна «Я-концепція», стійка адекватна самооцінка.



40

Модель майбутнього першокласника
 Дитина добре фізично розвинена: в параметрах її фізичного розвитку немає негативних відхилень від норми, є навіть певне випередження;
 склалися інтелектуальні передумови для початку систематичного шкільного навчання, що проявляється у зростанні можливостей розумової діяльності.
Дитина добре орієнтується в навколишньому світі. Вона досить упевнено виокремлює об’єкти живої й неживої природи, предметного й соціального світу.
Їй доступне усвідомлення ряду наочно виражених зв’язків: тимчасових, просторових, функціональних, причинно-наслідкових;
 у дитини є пізнавальні вміння: диференційоване сприйняття та цілеспрямоване спостереження, використання сенсорних еталонів для оцінки властивостей та якостей предметів, їхнього угрупування та класифікації. Дитина вміє порівнювати об’єкти, виокремлювати головні та другорядні ознаки, відповідати на різноманітні запитання, міркувати, самостійно формулювати запитання, користуватися наочними моделями, схемами, вирішуючи завдання;
 у дитини зросла пізнавальна активність, інтерес до світу, бажання дізнатись щось нове. Вона вміє прийняти від дорослого й висунути самостійно пізнавальне завдання, вирішити його за допомогою дорослого або самостійно, використовуючи відомі способи (порівняння, аналіз), зрозуміло виразити в мові підсумок пізнання. Дитина може цілеспрямовано здійснювати елементарну
інтелектуальну та практичну діяльність, сприймати завдання і правила, одержувати адекватний меті результат;
 дитина виявляє результат до творчості, у неї розвинена уява, виражене прагнення до самостійності. Дитина налаштована на досягнення позитивних результатів у новій соціальній ролі – учня;
 склалися передумови входження дитини в ширший соціум. Вона навчилася спілкуватися з дорослими й однолітками, освоїла основи культури поведінки.
Дитина використовує різні форми спілкування: ділове, пізнавальне, особистісне.
Її мовленнєві навички різноманітні. Вона вміє вислухати й зрозуміти мовлення співрозмовника, досить чітко та зрозуміло для слухача висловити свої думки, правильно побудувати пропозиції, скласти зв’язну розповідь. Її словниковий запас різноманітний, мова виразна;
 дитина здатна зрозуміти загальну мету й умови, намагається діяти узгоджено, виявляє жвавий інтерес до загального результату. З’явилися дуже цінні для майбутньої навчальної діяльності елементи довільності: вольові прояви, вміння стримуватися, виявляти терпіння, наполегливість;
 дитина починає усвідомлювати власні можливості, досягнення, вчиться оцінювати свої та чужі вчинки з позиції загальних цінностей;
 дитина володіє достатнім для початку шкільного навчання багажем знань, умінь, навичок, розвиненими психічними процесами;



41













Арт-терапія –
позитивний вплив на
маленьку
особистість
Ігрова терапія як
форма психологічної
допомоги

Піскова терапія –
засіб оздоровлення
дошкільників

42



Пісок і вода – найулюбленіші матеріали для ігор і занять дітей. Перші контакти малюків один з одним відбуваються в пісочниці. Перші іграшки, які батьки купують своїй дитині – це відерце, совок та формочки. Малюків дуже приваблює можливість активно й по різному взаємодіяти з піском: копати, пересипати, будувати. Ігри з піском і водою підводять дитину до опредмечування думки, реалізації її в матеріалі.
Пісок ніби «поглинає» негативну психічну енергію, взаємодія з ним очищає енергетику людини, стабілізує її емоційний стан.
Перенесення традиційних педагогічних занять у пісочницю дає значний виховний і навчальний ефект порівняно зі стандартними формами навчання.
По-перше, посилюється бажання дитини пізнавати щось нове, експериментувати;
По-друге, в пісочниці розвивається тактильна чутливість як основа розвитку ручного інтелекту;
По-третє, гармонічно та інтенсивно розвивається пам’ять, увага, мислення, мовлення, моторика;
По-четверте, вдосконалюється розвиток предметно-ігрової діяльності.
Спрямування піскової терапії
1. Пісок
«заземлює» негативну психічну енергію, відбувається гармонізація психоемоційного стану дитини. Заняття та ігри піднімають настрій у дітей, викликають емоції радості, спонукають до діяльності.
Діти стають більш впевненими і здатними долати життєві труднощі.
2. У дітей розвивається тактильно-кінестетична чутливість і дрібна моторика рук.
3. Картини з піску дають можливість творчої зміни форми, сюжету, подій, взаємин. Ігри дозволяють реально відчути політ фантазії і дитячу радість відкриття.
4. Пісочниця – це середовище для спілкування дитини з самим з собою та символами реального світу. Граючись з піском і мініатюрними фігурками діти наближають до себе свій внутрішній світ, щоб уважніше розглянути його, зрозуміти свої бажання, побачити, як краще вийти із складної ситуації.
5. Діти одержують досвід розв’язання конфлікту чи ситуації, який потім переносять у реальність. Ігри-заняття та ігри-казки сприяють формуванню у дітей навичок хорошої поведінки, навичок спілкування та розвиток емоційного світу дошкільнят. У дітей формуються нові
Ігри у піску
дозволяють
розкривати творчі
ресурси кожної
дитини...
Пісочниця – це
середовище для
спілкування дитини з
самим з собою та
символами реального
світу…

43
стосунки з однолітками та із самим собою. Завдяки іграм у піску, діти стають добрими, чуйними, уважними. В них формуються почуття делікатності, ввічливості, товариськості. Виробляються і шліфуються культура людського спілкування.
6. Інтенсивніше та гармонійніше відбувається розвиток пізнавальних процесів.
Рекомендації практичним психологам, що працюють з піском
1. Вірити собі. Довіяти своїм почуттям. Коли віриш у диво –диво відбувається.
2. Бути здатним думкою перетворювати життя – щоб життя поступово ставало
іншим.
3. Бути спостережливим, уважним до дрібниць, адже саме вони можуть змінити звичайний розвиток подій. Бачити й помічати все, намагатися запам’ятати й мовчати до того часу, поки маленький творець світу не захоче залучити його увагу до себе і своєї картини на піску.
4. Бути допитливим, не давати порад, а запитувати. Такій людині все цікаво, вона «на початку шляху», вона фантазує разом з клієнтом, але в «потрібний момент» зупиняється.
5. Таким, що інтригує, підштовхує, провокує на ризик заглянути трохи далі, пірнути глибше, запитати.
6. Неквапливим і стриманим, не підганяти й не оцінювати, по справжньому вірити в силу творця.
7. Підтримувати словом і справою , попереджати про небезпеку шляху і ні з чим незрівнянну радість перемоги, про неминучість нових доріг і нових випробовувань.
8. Дарувати радість шляху і зустрічей.
9. Чекати й вміти розділити труднощі шляху і радість перемог.
10. Пам’ятати про звершення свого клієнта-попутника.
11. Невпинно надихати на подолання обраного шляху.

Ігри з піском є ефективним методом
психологічної допомоги дитині:
 у формуванні впевненості у собі та стійкої самооцінки;
 у гармонізації внутрішнього емоційного стану, зокрема при негативізмі, образливості, конфліктності;
 при переживанні будь-яких травматичних ситуацій, таких як розлучення батьків, втрата близьких;
 в адаптації до будь-яких змін у житті дитини – вступ до дитячого садка, зміна дитячого колективу.
Необхідний матеріал для гри з піском:
 ящик відповідного розміру (50*70*8 см.);
 чистий просіяний пісок;
 лійка з водою;
 колекція мініатюрних фігурок – іграшок (фігурки з «Кіндер-сюрпризу», деталі конструкторів, фігурки з пластику)

44
Схема моделювання ігор-казок на піску

Етапи гри
Способи
Стиль поведінки дорослого
1. Введення в
ігрове
середовище
Настанова на активну участь у грі
Довірливий стиль спілкування, уважне ставлення до кожної дитини
2.
Ознайомлення
з грою та її
героями
Початок казки, створення в пісочниці ігрового простру
Позиція «відстороненого оповідача», доброзичливого помічника
3.
Моделювання
конфлікту,
труднощів
Читання продовження казки.
З’являються сила зла, які руйнують створений світ на піску
Ситуація в якій дитина діє самостійно, переносить і програє з піском негативні емоції
(дорослий, ляльки, фігурки – руйнівники)
4.Вибір
допомоги
Звертання дитини за допомогою
Дорослий шукає вихід разом з дитиною, переконує та підбадьорює дітей. Вказує на потенційні можливості дитини
5.Боротьба й
допомога
Обігравання дітьми ситуації боротьби з силами зла. Дитина бере на себе роль найближчого йому персонажа. Відновлення піскової країни. Діти – творці нового. Подяка від імені героїв казки.
Виражає впевненість у силах дитини, підтримує, підбадьорює
її. Дякує за доброту та вигадки.
6.Перемога
Продовження гри. Святкування перемоги добра над злом
Запитання про почуття дітей, їх настрій, емоційний стан на початку гри, під час боротьби із силами зла, одержання перемоги
(емоції, стиль спілкування, поведінка)
7.Перспектива
інших пригод
Розповідь про цікаві ігри – казки на наступних заняттях.
Зацікавлення дітей для подальших занять
Ігри-заняття та ігри-казки з піском, спрямовані на корекцію відхилень в особистісному розвитку дітей.
Вони включають в себе:
 Ігри на розвиток дрібної моторики пальців рук та тактильно - кінестетичної чутливості: «Пальчики, долоньки, кулачки – друзі ви мої й помічники»;
 Ігри на корекцію взаємин між дітьми, дітьми та дорослими
(поведінка та спілкування), корекцію відхилень в емоційному розвитку: «Дружба зло перемагає – настрій всім нам піднімає»;
 Світ чудес на піску: ігри на формування позитивних рис характеру, навичок партнерської комунікації, розвиток емоцій у дітей. Пізнавальні ігри на піску: «На піску подорожуємо – радість, щастя всім даруємо».


45
В практиці широко використовуються різні види пізнавальних ігор на
піску:
1. Ігри для ознайомлення з оточенням: через них діти пізнають те, що їх оточує: тварини, ріки, міста тощо.
2. Географічні ігри: діти дізнаються, як живуть люди в різних куточках планети, їх стосунки, взаємини.
3. Фантастичні ігри: діти імітують життя на інших планетах. Одержують
інформацію про космос, кораблі, дослідження. Розігрують ситуації життя інопланетян. Знаходять вихід із конфліктних ситуацій, звільняючись від внутрішнього напруження.
4. Історичні ігри: ставши учасниками історичних подій, діти обігрують їх у пісочниці, будують, руйнують, вивчають стратегію «бойових дій» і знову відбудовують.
5. Ігри-екскурсії містом: знайомство дітей з рідним містом, його історією.
Історія міста, як і життя людей у ньому, має свої радісні і сумні події. Їх
із задоволенням розігрують діти на піску.
Широко використовують ігри, які окрім корекції навичок культури спілкування, поведінки та розвитку позитивних емоцій, включають в себе елементи навчання дітей. Ці ігри сприяють розвитку фонематичного слуху у дітей, корекції звуковимови, навчанню читанню і письма, лічби і розв’язуванню задач.
Ці прості ігри допомагають розв’язувати навчальні проблеми. Але головне в них – вирішення психологічних завдань. Діти навчаються чути і виокремлювати певні звуки, що є основою формування правильної звуковимови. Спираючись на зорове, слухове й тактильно-кінестетичне сприйняття – готуємо дитину до навчання в школі. Діти не тільки навчаються зорово запам’ятовувати букви і цифри, але й залучають до цього тілесну пам’ять, графічно відображуючи їх на піску.
Основним у цих іграх є набуття досвіду в розв’язанні проблемних ситуацій між героями казки. Діти вчаться правильно спілкуватися, поводитися.
В них розвивається пам’ять, мислення, довільна увага. В іграх діти узагальнюють, аналізують, розмірковують. Діти розвиваються всебічно, набувають позитивних рис характеру, вчаться належно поводитися і спілкуватися, спочатку наслідуючи героїв казки, а потім і в реальному житті.
Ігри бажано проводити з підгрупою дітей або індивідуально в одній великій або декількох малих пісочницях.
Психолог знайомить дітей з іграшкою, що використовуватиметься в іграх
із піском, це може бути Піскунчик, Господиня пісочниці, Королева пісочного світу. Іграшка повинна бути красивою і зручною для дітей, її можна використовувати тільки в пісочниці або (у виняткових випадках) на заняттях у групі, оскільки від її імені психолог оголошує всі правила поведінки заборони і заохочення.
Саме ігри у піску дозволяють розкривати творчі ресурси кожної дитини, сприяють самопізнанню, особистому зростанню. У своїй роботі піскову терапію максимально використовую з розвивальною, навчальною та корекційною метою. (див. додаток 5)

46





Навколишній світ дітей наповнений чарівними фарбами, незвичайними кольорами, незвичайними кольорами та казковими зображеннями.
Предметно – практична, ігрова, художня діяльність залежить від досвіду спілкування дошкільників із дорослими та їх власної пізнавальної активності.
Головне, не технічні уміння, а основа особистісної культури дошкільника, закладена образотворчим мистецтвом..
Олівці, фарби, малювання, розфарбовування – одне із улюблених занять дошкільнят. У малюванні найбільше зацікавлюють дітей зміни за допомогою кольору. Малювання дає відчуття «творця», першовідкривача, радість, задоволення і впевненість в собі.
Арт- терапія - засіб психічного розвитку дитини
1. Через малювання діти прагнуть передавати емоційні настрої та стани.
2. Дістають задоволення від спілкування з творами мистецтва, визначають власне ставлення до них, краще розуміють художні образи.
3. Відображають у практичній діяльності власне емоційне ставлення до реального світу, виражають в малюнку свої думки. Одержують задоволення від процесу малювання, почувають себе більш впевненими.
4. Оцінюють свої роботи та роботи однолітків, відчувають радість за досягнення товаришів, ставляться до них із симпатією.
5. В малюнках діти прагнуть передати свої емоції, поведінку, характер, почуття, відтворюють окремі життєві ситуації та розв’язують їх.
6. Малювання сприяє розвитку дрібної моторики.
7. Діти стають більш спостережливими, із задоволенням уявляють та фантазують, краще співпрацюють з однолітками, намагаються домовитися.
До корекційної програми включено малювання фарбами на мокрому.
Вільне малювання фарбами через їх змішування – захоплюючий процес.
Спочатку діти малюють те, що хочуть самі, а, з часом, відображають події, пережиті в групі, чи почуті від психолога під час розповіді казки, вірша, оповідання.
Після малювання обов’язково обговорюємо з дітьми намальоване, акцентуючи увагу на відчуттях. Також обов’язково робити виставки дитячих робіт. Діти самостійно оцінюють свої роботи та роботи однолітків.
Щоб розвинути в дитини відчуття свободи і творчої активності варто практикувати малювання дорослого разом із дітьми.
Арт-терапія –
знижує тривогу,
змінює ставлення до
себе, дає змогу
виразити себе…
Засобами
мистецтва у дитини
розвивається почуття
свободи і творчої
активності…

47


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   10


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал