Рівненський державний гуманітарний університет Інститут соціальних досліджень




Сторінка1/5
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.64 Mb.
  1   2   3   4   5

1
Рівненський державний гуманітарний університет
Інститут соціальних досліджень


В.В. ВЕРБЕЦЬ









МОНІТОРИНГ

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ



















РІВНЕ – 2008





2

УДК
В 31
ББК



Рецензенти:
Тарасенко В.І. – доктор соціологічних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту соціології НАН України;
Кралюк П.М. – доктор філософських наук, професор, проректор з наукової та навчальонї роботи Національного універсистету “Острозька академія”;
Карпенчук С.Г. – доктор педагогічних наук, професор Рівненського державного гуманітарного університету.
В 31 Вербець В.В. Моніторинг навчального процесу : Навчально-методичний посібник. – Рівне: РДГУ: Інститут соціальних досліджень, 2008. - с.
У посібнику репрезентований навчально-методичний матеріал, який спрямований на розкриття методології та методики організації моніторингу навчального процесу вищого освітнього закладу. У праці пропонується методика організації моніторингу щодо визначення рейтингу досягнень окремого викладача на засадах трансформованих методик, які були апробовані в Національному університеті водного господарства та природокористування (м. Рівне) та
Переяслав-Хмельницькому державному педагогічному
інституті
імені
Г.С.Сковороди. Особлива увага приділяється визначенню основних вимог та показників, дотримання яких забезпечує здобуття надійної та об’єктивної
інформації для побудови рейтингу досягнень окремого викладача вищого навчального закладу.
Видання може бути корисним магістрам, викладачам, завідувачам кафедр та деканам факультетів у справі налагодження моніторингу досягнень як окремого викладача, так і загалом кафедри, факультету, університету.
Рекомендовано до друку рішенням вченої ради Рівненського державного гуманітарного універистету
(протокол № ___ від “__”__________2008 року)
С В.В.Вербець

3
1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДІАГНОСТИКИ НАВЧАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

Освіта – найвагоміший чинник становлення та розвитку інтелектуального потенціалу молодого покоління, один із найбільш ефективних соціальних
інститутів, який органічно пов’язаний із фундаментальними основами суспільного устрою, його соціально-економічною та політичною організацією.
Вивчення функціонування ВНЗ, як специфічного соціального інституту, надзвичайно актуальна проблема сьогодення. Адже вищий навчальний заклад
„вбудований” у систему інших елементів системи освіти і має самодостатній потенціал у справі забезпечення підготовки висококваліфікованих спеціалістів для соціальної практики. Водночас в освітніх закладах існують проблеми не лише
„зовнішнього” характеру – невідповідність рівня фахової підготовки спеціалістів для соціальної практики та відсутність науково обґрунтованого прогнозу потреб у фахівцях для конкретного регіону, але й „внутрішні” специфічні негаразди – брак
інноваційних методик та технологій навчання, домінування вузькопрофесійних
інтересів професорсько-викладацького корпусу, обмежена кількість методичного оснащення навчального процесу, відсутність налагодженого „зворотного” зв’язку між рівнем репрезентації знань та їх відповідним засвоєнням і використанням студентами у повсякденній практиці.
Сьогодні виникає необхідність зупинити руйнівні процеси у галузях освіти, науки, культури. У зв’язку з цим особливої актуальності набувають конкретні соціологічні дослідження, які дозволяють не лише вивчати громадську думку, але й здійснювати наукові розвідки у царині державотворення, подальшого розвитку освіти, науки, культури, у вивченні проблем формування та реалізації невичерпного інтелектуального потенціалу студентської молоді. Водночас, як стверджував З.Фройд, „дуже мало користі з того, коли хтось гучно проголошує, що береться досліджувати велику проблему. У науковій роботі перспективніше братися за те, що лежить безпосередньо перед вами, і тоді самі собою з’являються шляхи досліджень і це дозволить підступити до вивчення складних проблем” [1].
Нагальна проблема сьогодення - налагодження систематичного вивчення об’єктивних бар’єрів та негараздів соціально-економічного, психолого- педагогічного та інформаційного характеру, які тримають у полоні невичерпний та нереалізований потенціал молоді, що відповідно дозволить унеможливити руйнівну дію таких чинників. Водночас в цих процесах проявляються такі тенденції:
1.
Проявляється низька адаптивність молоді до ринкових зрушень й неготовність її діяти більш самостійно щодо влаштування власної долі на основі сформованих та задекларованих впродовж радянського періоду стереотипів соціальних орієнтацій та очікувань щодо “стабільності” й належної “турботи” про підростаюче покоління.
2.
Відбувається ескалація неадекватних дій молоді в нових ринкових умовах завдяки домінування стереотипізації як необхідного способу людського мислення та здобуття молоддю нового соціального досвіду, але, водночас, уповільнюється процес прийняття адекватних рішень.

4 3.
Зростають розбіжності економічного та соціального статусів в молодіжному середовищі (“залежних від підтримки держави” та “залежних від ринкових трансформацій”), внаслідок ініціюються різні за наслідками процеси: відпливають найкомпететніші та найкваліфікованіші працівники із державного сектору економіки в ринковий, з одного боку, та руйнується система мотивації особистості у професійній зорієтованості на підгрунті відсутності ресурсів
ідентифікації, з іншого.
4.
Зменшується рівень професійної компетентності та збільшується
індивідуальне пристосування особистості до ринкових перетворень, і як наслідок послаблюється соціальний престиж освіти як чинник суспільної диференціації.
Звичайно, такі існуючі бар’єри ускладнюють процеси реалізації потенціалу особистості у виробничій, соціальній та інтелектуальній сфері і провокують елементи девіації: динамізуються вчинки бездуховності, аморальності, збільшуються психічні розлади, поглиблюється соціальна аномія в цілому.
Надзвичайної актуальності також набуває проблема формування освіченої, конкурентно-спроможної, мобільної на ринку праці молоді з глибокими та сильними мотивами, раціональною поведінкою, почуттям відповідальності, високою адаптивністю, готовністю призвичаїтися, опанувати та сприйняти зміни пріоритетів у виробленні нової системи цінностей та орієнтацій у складних ринкових умовах сьогодення. Внаслідок виникає необхідність надзвичайно потужної роботи щодо переорієнтації молоді з традиційних цінностей, на вартості
ініціативно-творчого, соціально-активного та відповідального типу майбутнього працівника для ринкової економіки. Адже постійне зростання безробіття в умовах невідповідного рівня життя широких верств населення, зокрема молоді, як найбільш мобільної частини українського суспільства, яка змушена здійснювати
інтенсивний виїзд за кордон з метою працевлаштування й здобуття коштів, вимагає також оперативної розробки тактики та стратегії адекватної сучасним вимогам професійної підготовки та ефективного працевлаштування випускників вищих навчальних закладів різного рівня акредитації та форм власності – державних, приватних, муніципальних тощо.
Важливою умовою у науковому аналізі соціальних проблем молоді, виступає необхідність проведення систематичних та широкомасштабних соціологічних, соціально-педагогічних та психологічних досліджень мотивації навчання, професійної спрямованості, психологічної готовності до ринкових перетворень, а також вивчення глибинних, історико-ментальних, генетико- біологічних, інформаційно-культурологічних, соціоніко-енергетичних та інших характеристик потенціалу особистості нової формації в незалежній українській державі. В даному разі виникає запитання, що ж зокрема аналізувати в спектрі проблем молоді, явні чи латентні елементи функціонування соціального об’єкта – студентської молоді?
Зважаючи на специфіку життєдіяльності студентської молоді, її динамізм, певну амбівалентність дій та вчинків, виникає необхідність охопити широкий спектр проблем як „внутрішнього” суто вікового та психологічного характеру так
і „зовнішнього” – соціального контексту побутування молодіжної спільноти. З
іншого боку, такий соціальний об’єкт також має дві форми життєдіяльності –

5
латентну та явленеву (явну). Така багатовекторність молоді як соціального об’єкта, на думку Тарасенка В.І., вимагає, поза сумнівом, діагностики
„внутрішнього” стану об’єкта, тобто способу його іманентного існування
(латентної форми), на жаль „прямо це діагностування вчинити неможливо, а тільки через спосіб явленого існування. Діагностика має пройти той самий шлях, що його проходить соціальне, а відтак і соціологічне пізнання – від явленої до латентної форми об’єкта” [2]. Учений пропонує технологічну схему соціального пізнання в такій послідовності: 1) явлена форма фіксується й аналізується за певними кількісними і якісними параметрами; 2) результати аналізу
інтерпретуються „углиб”, тобто у напрямі від латентної форми існування об’єкта, яка звісно, спочатку не є конституйованою, а тому залишається невідомою; 3)
інтерпретація конституює (встановлює) тип латентного буття (форму існування) об’єкта і термінологічно чи поняттєво позначає її; 4) пояснення встановленої форми (уточнення, характеристика тощо) на основі певної концепції чи теорії; 5) на підставі пояснення встановлюється діагноз об’єкта, тобто оцінка його стану у тій конкретній латентній формі, яку попередніми процедурами конституйовано і пояснено” [3]. Така методологія пізнання та діагностування соціального об’єкта, на думку соціолога Тарасенка В.І., має постати як „певна інтелектуально- технологічна цілісність” [4]. Звичайно, всі елементи такої технологічної схеми взаємопов’язані та мають чітку ієрархічну підпорядкованість для наступного теоретизування, зокрема концептуалізації об’єкта, створення нової теорії та технологічного образу для практичного перетворення й узагальнення з можливістю екстраполяції в інші галузі життєдіяльності студентської молоді.
Зважаючи на складність та багатовекторність функціонування вищого освітнього закладу в реальному соціальному часі та просторі та існуючі власні суперечливі намагання входження у Болонський процес, діагностика проблем ВНЗ здобуває надзвичайно актуального значення та перспективи їх вирішення кваліфіковано й професійно.
2. ОСОБЛИВОСТІ СОЦІОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ НАВЧАЛЬНО-
ВИХОВНОГО ПРОЦЕСУ ОСВІТНЬОГО ЗАКЛАДУ

Проблема вимірювання ефективності педагогічного процесу – справа не лише актуальна, але й досить суперечлива за функціональною неоднозначністю.
Адже оцінка результативності праці кожного викладача складається з багатьох елементів, які мають об’єктивні та суб’єктивні відмінності. До об’єктивних чинників можна зарахувати досягнення викладача ВНЗ щодо захисту дисертацій, підготовки монографій, наукових статей, методичних посібників, розробок, проведення лекцій, семінарів та здійснення керівництвом аспірантами, здобувачами тощо. Звичайно потрібно враховувати актуальність, наукову новизну та практичну значущість праці викладача, його роль у впровадженні інноваційних методик та технологій в педагогічний процес.
Суб’єктивні чинники дещо складніші та мають латентний характер, адже у мотивації діяльності викладача не завжди простежується відповідність досягнутих результатів та адекватного відображення в системі морального або матеріального

6
винагородження й публічного визнання в соціальному контексті. Разом з тим, ефективність роботи педагогічного колективу залежить не лише від зусиль сумісної діяльності, але й від кожного викладача зокрема.
Існують різні підходи до оцінки колективної творчості і ролі особистості в результатах діяльності виробничого, наукового, творчого та педагогічного колективу. Разом з тим, методика діагностики загальновизнаних результатів діяльності особистості – навчальної, організаційної, методичної на наукової роботи, динаміки службової кар’єри та зростання економічного й соціального статусу повинна враховувати також і інші додаткові елементи:
1. Оцінки за об’єктивними результатами, які передбачають результати попередньої діяльності на основі досягнутого статусу (кваліфікаційні досягнення, професійна мобільність, кар’єрне зростання тощо);
2. Аналіз результатів ситуативної роботи на основі об’єктивного відображення та фіксації досягнень наукової, методичної, організаційно- навчальної та виховної роботи (наприклад, ефективність виконання
індивідуального плану викладачем);
3. Експертні оцінки – групова оцінка професійної діяльності особистості (в групу експертів варто включати як незалежних, не заангажованих фахівців з різних структурних підрозділів навчального закладу, так і з інших установ освітнього профілю);
4. Оцінка студентами процесу реалізації особистісних та інтелектуально- професійних характеристик викладача за допомогою тестування та анкетування;
5. Самооцінка праці викладача щодо успішності керівництва навчальної, науково-дослідної та творчої діяльності студентів на основі методик, які мають варіативний та креативний характер.
Методика діагностики елементів евристичної моделі „професійно- кваліфікаційний портрет викладача ВНЗ” повинна передбачати стратифікаційні відмінності рівня соціального статусу та його динаміки в штатному розкладі колективу ВНЗ: 1 - асистент, викладач; 2 - старший викладач (без наукового ступеня); 3 - кандидат наук, доцент; 4 - професор (без наукового ступеня); 5 - доктор наук, професор.
У побудові вибірки варто передбачати репрезентацію окремих досягнень викладачів: кількість років педагогічного досвіду членів колективу, їх науково- дослідна активність у здійсненні наукових розвідок та специфіка роботи кафедр
ВНЗ - фундаментальних дисциплін, гуманітарних та профілюючих, а також додаткові характеристики праці викладачів – базова освіта, рівень комунікативної культури, захоплення, творчі вміння та навички тощо.
Представникам таких професійно-кваліфікаційних груп викладачів пропонується за 5-бальною шкалою оцінити ступінь важливості професійно- кваліфікаційних та соціально-психологічних ознак діяльності працівника ВНЗ.
В результаті аналізу експертних вимог та пропозицій і на основі рейтингових оцінок варто визначити чотири групи рис, які певною мірою створюють ядро структури евристичної моделі професійного портрета викладача
ВНЗ:

7
До першої групи варто віднести риси, які необхідні для професійної діяльності викладача: аналітичність, ерудиція, евристичність, оригінальність мислення, креативність, новаторство, творчий підхід до справи, здатність до узагальнення та рівень володіння професійними знаннями.
У другій групі репрезентуються такі риси: самокритичність, організаторсько-методичні вміння, досвід роботи тощо.
Третю групу складають якості, які репрезентують комунікативно- адміністративну діяльність: педагогічне вміння здійснювати керівництво колегами та студентами, навики творення позитивного соціально-психологічного клімату в колективі, вміння стимулювати, вимагати, контролювати та знати проблеми власного колективу, а також вимогливість та турбота про зростання професійно-кваліфікаційного статусу інших колег.
Четверта група складається із рис, які притаманні особистості в галузі загальної культури: духовні запити, потреби та інтереси, творчі вміння та навички, а також знання гуманітарного характеру, загальна ерудиція, навики ораторського мистецтва та вміння створювати власний імідж викладача.
Таке емпіричне “ядро” складається із групи досить тісно пов’язаних між собою показників та індексів. Водночас зі зниженням рівня кореляційного зв’язку між конкретними елементами кластерів (груп ознак), кількість якостей, які входять до такого ядра, може бути збільшена або розширена. При зменшенні тісноти зв’язків у цій структурі шляхом експериментальної роботи можуть бути запропоновані додаткові групи елементів професійного портрета викладача.
До такої “додаткової” групи можуть входити такі риси, як вихованість, витриманість, толерантність, вміння спілкуватися з колегами та студентами, справедливість, доброзичливість та повага до іншої думки.
До другої (“резервної”) групи можна також віднести окремі професійні риси, а саме: корпоративність, гордість за власний колектив та його досягнення, власний стиль поведінки, обов’язковість, принциповість, авторитетність та енергійність.
Дослідницька методика повинна передбачати включення контрольних запитань в дослідницький інструментарій, які дозволяють не лише пересвідчитись в отриманні достовірних та об’єктивних результатів, але й розширити параметри евристичної моделі викладача з наступною її екстраполяцією в інші галузі соціальної практики.
До основних особистих параметрів професійного простору, які характерні для викладачів та які посідають більш високий статус у колективі й виконують контролюючі обов’язки, можна віднести: високий рівень виконання соціальних вимог, свідомий контроль поведінки, моральних норм та педагогічних правил.
Такі риси істотно корелюють із діловою спрямованістю особистих інтересів та мотивацій до лідерства.
Отримані характеристики віртуальної евристичної моделі викладача ВНЗ можуть бути використані при оцінці конкретних осіб та слугувати підґрунтям в атестації кадрів та більш раціональній кадровій політиці в управлінні професорсько-викладацькими та вчительськими колективами.

8
Разом із тим, звичайно, потрібно також враховувати інші специфічні характеристики конкретного носія у динамічній ситуації сьогодення.
До таких важливих для суб’єкта елементів сьогодення, які впливають на результативність професійної діяльності особистості, можна віднести:
- активність у підвищенні професійного та соціального статусу;
- рівень заробітної плати та можливість „приробітку;”
- належні умови праці в системі освіти;
- активність у виховній роботі серед студентів;
- участь у творчих заняттях в умовах дозвілля;
- наявність умов для творчих занять в царині вільного часу;
- вміння та навички проведення соціально орієнтованого дозвілля та відпочинку (організація у ВНЗ заходів, зокрема відвідування театру, музеїв, концертів, виставок, участь у спортивних змаганнях, тощо).
При проведенні діагностики різноаспектних видів інтелектуальної, професійної й духовно-творчої діяльності та визначення основних характеристик соціально-професійного портрета викладача важливо враховувати соціально- психологічні та морально-етичні цінності, які мають певний самодостатній характер та узагальнюються поняттями „ставлення до інших”, „моральна самооцінка”, „особиста гідність та незалежність суджень”, „кар’єра”, „дружба”:
- ставлення до викладача його колег (експертні оцінки);
- власна поведінка, вчинки щодо колег (самооцінка);
- розширення ерудиції, розвитку здібностей (стажування тощо);
- можливості бути незалежним у поглядах та вчинках (посада);
- громадське визнання, суспільна оцінка досягнень викладача (рейтинг);
- можливості професійного зростання (соціальна мобільність);
- наявність друзів та оцінки ними характерних рис конкретної особистості.
До методів, які дозволяють не лише виявити структуру соціальних процесів та здійснити аналіз проблем у молодіжному середовищі, але й зафіксувати динамічні характеристики навчально-виховного процесу ВНЗ, можна віднести когортний та біографічний методи.
Когорта являє собою вікову групу осіб, які народилися у певному році.
Умовно до когорти можна віднести викладачів, які закінчували галузевий ВНЗ, а також студентів певного курсу, факультету та спеціалізації, які навчаються разом усі п’ять (шість) років із часу вступу і до закінчення ВНЗ й здобувають одночасно професійні знання, вміння та навички.
Вивчаючи відмінності в соціальній структурі, способі життя й свідомості таких когорт, педагог має можливість виявити соціальні зміни в житті суспільства, тому що така когорта не лише вікова група, а й певна соціальна цілісність з усталеними соціальними зв’язками, соціальними статусами та ролями, установками, запитами, потребами, орієнтаціями, цінностями та іншими соціально-психологічними якостями. Суб’єкти когорти в одному віці переживають ті чи інші історичні події, перебувають під впливом одних і тих же педагогічних технологій у ВНЗ, відчувають вплив ситуативних соціально- економічних змін за місцем роботи, навчання та проживання й подібним чином

9
реагують на них. Разом із тим, професійні когорти характеризуються рисами й властивостями, які сформувалися в різних регіонах держави, у сім’ях різного конфесійного спрямування, різного рівня культури, освіти, національної самосвідомості, з відмінною соціальною пам’яттю поколінь тощо. Тому когортний аналіз без поєднання з іншими методами не надто перспективний у плані здобуття повномасштабної емпіричної інформації. В даному випадку варто залучати інші методи отримання соціальної інформації, які можуть слугувати для збору неупереджених даних щодо настроїв, надій та сподівань студентської когорти.
Таким елементом може бути біографічний метод, який дозволяє дізнатися про власний досвід, мотивацію поведінки, специфіку процесів пізнання, спілкування та дозвілля викладача. В цілому, біографічний метод (метод біографічних документів), це - сукупність технік збору та аналізу особистих документів, які містять повідомлення про людей, про їх участь у різних подіях і процесах. Він спирається на принцип, згідно з яким поведінку людей слід досліджувати і розуміти виходячи з їх власної суб’єктивної перспективи. Цей принцип виключає використання як основного джерела збору інформації структурованого дослідницького інструментарію, що підказує респонденту певну форму відповіді. Дослідник може ініціювати створення особистих документів
(прохання написати автобіографію, спогади, дати інтерв’ю) або використати ті, що вже існують (автобіографія або особиста картка у відділі кадрів, підбірка характеристик, наказів про винагороди, статистична інформація кафедр, програми конференцій, особисті звіти, мемуари тощо). За допомогою біографічного методу можна вивчати перебіг всього життя особистості, її внутрішньої динаміки
“інтернальності” та “екстернальності” самосвідомості та її “включеності” в соціально-педагогічне середовище.
3. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНИЙ МОНІТОРИНГ ЯКОСТІ НАВЧАННЯ
Одним із перспективних шляхів трансформації соціально-освітніх процесів
є впровадження системи соціально-педагогічного моніторингу. В цілому,
соціально-педагогічний моніторинг це інтегрована сукупність методів збору, аналізу, інтерпретації, репрезентації й впровадження інноваційних методик та технологій у навчально-виховний процес освітнього закладу на основі врахування потенціалу зовнішнього та внутрішнього соціально-педагогічного середовища.
Завдяки багатовекторному спрямуванні соціально-педагогічного моніторингу та еврестичності аналітичних процедур можна вирішувати проблеми узгодження функціонування всіх компонентів педагогічного процесу і значно підвищити їх ресурсний потенціал. Зазначимо, що ефективним засобом налагодження зв’язку між ВНЗ і соціальною практикою, між професорсько-викладацьким корпусом і студентським середовищем є соціально-педагогічний моніторинг, який передбачає як регіональні соціальні, соціологічні, психолого-педагогічні, так і повномасштабні, соціально-економічні та психолого-педагогічні дослідження.
Запровадження системи соціально-педагогічного моніторингу в освітньому закладі дозволяє отримати широку та різноаспектну інформацію стосовно рівня

10
викладання та динаміки засвоєння знань й здобуття вмінь і навичок студентів, дізнатися про соціальні установки та ціннісні орієнтації суб’єктів навчально- виховного процесу, проводити виважену та науково обґрунтовану кадрову політику. Для отримання об’єктивної та репрезентативної соціальної інформації соціально-педагогічний моніторинг передбачає різні рівні, способи та етапи збору, аналізу та інтерпретації емпіричної інформації. Широкого резонансу набувають дослідження, які проводяться систематично, з використанням нових методів, з метою визначення динаміки соціально-педагогічного процесу в кількох вимірах соціального простору й часу.
Існує широка джерельна база, яка розкриває напрямки пошуків у впровадженні моніторингу в галузях політики, екології, економіки, соціології, педагогіки тощо. В цілому з проблемою впровадження моніторингу в галузі освіти можна познайомитися в працях Н.Балакіревої, М.Барни, Б.Бодрякової,
Т.Борової, С.Братченко, Н.Вербицької, В.Гузеєвої, Н.Дерзкової, Г.Єльникової,
Е.Заїки, А.Зубка, В.Лізинського, О.Морева, С.Подмазіна, В. Рєпкіна, Г.Рєпкіної,
Н.Товстухи, Д.Уілмса, О.Яременка та інших [5].
В цілому моніторинг, як метод постійного спостереження і діагностики будь-якого процесу й фіксації його динаміки за допомогою носіїв емпіричної
інформації (анкет, бланків інтерв’ю, протоколів спостережень тощо) з метою порівняння базових і нормативних показників й попередження небажаних відхилень в процесах пізнання, спілкування та дозвілля викладачів і студентської молоді, використовується в різних галузях соціальної практики.
В науковій літературі аналізуються “плюси” й “мінуси” цієї системи, яка репрезентується специфікою впровадження моніторингу в різних галузях. Учені вважають, що моніторинг - це “форма організації, збору, обробки і розповсюдження інформації про діяльність педагогічної системи, яка забезпечує безперервне відстеження її стану і прогнозування розвитку педагогічної системи”
[6]. Так, Г.Єльникова вважає, що моніторинг - це “комплекс процедур спостереження, поточного оцінювання перетворень керованого об’єкта і спрямування цих перетворень на досягнення заданих параметрів його розвитку”
[7]. У цілому важливо зазначити, що діагностика процесів формування та реалізації ресурсів студентської молоді повинна здійснюватися на підгрунті глибокого вивчення процесів становлення її самосвідомості, самовизначення, самореалізації та самоствердження як взаємозалежних і взаємообумовлених елементів „індивідуальної творчої лабораторії” особистості [8]. Це звичайно, вимагає налагодження тісної співпраці колективів освітніх закладів з учнівськими, студентськими, творчими організаціями та установами молодіжного спрямування. Тому визначення конкретних закономірностей і механізмів взаємозв’язку між особистістю та суспільством буде впливати на функціонування соціальної групи й розширювати соціально-психологічну регуляцію в умовах навчального колективу [9]. Отже, педагогічний процес як соціально-освітній феномен потребує не лише глибокого та всебічного вивчення, але й вирішення проблем залучення ресурсів для творчого розвитку суб’єктів соціально- педагогічної взаємодії. Отже, можна зробити такі висновки:

11 1. Реформування освіти в країні буде залежати від активної модернізації і вдосконалення державних стандартів щодо системи обсягу знань, умінь і навичок студентів та творення новітніх морально-етичних засад процесу освіти.
2. Важливий напрям здійснення освітніх реформ полягає в глибокому і тісному поєднанні фахової підготовки з урахуванням регіональних особливостей і можливостей розширення та реалізації ресурсного потенціалу суб’єктів навчально-виховного процесу.
3. Моніторинг як метод постійного спостереження за навчально-виховним процесом та фіксацією емпіричної інформації з метою порівняння базових і нормативних показників й попередження небажаних відхилень у процесах пізнання, спілкування та дозвілля студентської молоді варто запроваджувати в діяльність освітніх закладів.
4. Моніторинг набуває поширення в екології, економіці, політології, соціології, педагогіці та інших наукових галузях. Він зумовлює відстеження динаміки прояву соціальних орієнтацій та установок різних соціально- демографічних груп населення, уможливлює здійснення діагностики проявів політичної активності електорату, дозволяє здійснити вимірювання ступені соціально-психологічної напруженості в різних регіонах країни.
5. За допомогою методики соціально-педагогічного моніторингу можна визначити ефективність функціонування різних компонентів навчально- виховного процесу та результативності педагогічних дій. При цьому налагоджується зворотний зв’язок між педагогічною системою та іншими елементами соціальної структури суспільства, між рівнем презентації навчального матеріалу та його засвоєнням.
6. Соціально-педагогічний моніторинг сприяє визначенню ступеня дисперсії (відхилення) між запланованими параметрами навчально-виховної моделі та реально отриманими результатами успішності, мотивації, професійної спрямованості суб’єктів навчально-виховного процесу.
7. Універсальність методики моніторингу проявляється в можливостях його впровадження в діяльність загальноосвітньої школи, ВНЗ та інших соціальних інститутів освіти й виховання з метою подальшого розвитку здібностей студентської молоді, здобуття умінь займатися самоосвітою та самовдосконаленням й розбудовувати інноваційні морально-етичні моделі соціальної взаємодії.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал