Рішення" лексична семантика прикметників на позначення "малої ваги" у поетичних творах класичного періоду




Сторінка3/3
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.57 Mb.
ТипРішення
1   2   3
Вікторія Костенко
Вищий держаний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» канд. філол. наук, доцент e-mail: viktoriakostenko20@rambler.ru
Проаналізовано особливості концептуалізації фрагментів знання в англомовному дискурсі стоматології
– складному полідискурсивному утворенні. Виділення концептів є визначальним для створення чи поповнення термінологічної бази галузі знання, а також дозволяє представити терміносистему стоматології як упорядковану складну мережу знань.
Ключові слова: дискурс стоматології, концепт, концептосфера, термінологія, термін.
Дослідницький інтерес до вивчення різних аспектів дискурсу знання як унікальної мегасистеми, що спостерігається із середини ХХ століття, можна пояснити не лише теоретичною та практичною необхідністю систематизувати та узагальнити мовні параметри наукових текстів різних жанрів, визначити оптимальні засоби для вираження спеціального поняття, але й бажанням пояснити механізми вербалізації наукових знань, осмислити сутність наукової творчості. Утвердження когнітивно-дискурсивної парадигми в лінгвістиці призвело до необхідності переглянути низку питань стосовно сутності терміна та структур знання, що стоять за терміном, про специфіку наукового дискурсу, про ідеї щодо категоризації та концептуалізації світу та висунуло нові питання стосовно фахової мови, професійної комунікації та багато інших.
Незважаючи на важливість стоматології як галузі медицини, як природничої науки, що увібрала сучасні досягнення низки інженерно-технічних дисциплін та висуває на передній план не лише питання функціональності, але й естетики, краси, дискурс стоматології (ДС) залишається одним з найменш
досліджених когнітивно-семантичних феноменів. Тому метою запропонованої роботи була спроба визначити, які саме концепти лежать в основі термінологічної номінації в стоматології та найбільш сприяють фіксації, зберіганню та передачі наукових знань. ДС розглядаємо як складне полідискурсивне утворення
інституціонального типу, спрямоване на концептуалізацію нових знань у галузі стоматології та забезпечення обміну і передачі цих знань, а також відповідних професійних умінь та навичок.
Наразі концепт у мовознавстві визначають як «різносубстантні одиниці оперативної свідомості: уявлення, образи, поняття, відомі схеми дії, поведінки, тобто сутності, що не завжди пов’язані з вербальним кодом» [1],
«багатошарову лінгвоментальну структуру, в основі якої знаходиться ціннісно значуща для певної спільноти інформація, втілена у вербальні одиниці» [2,c.9]. О.С
Кубрякова стверджує, що концепт – “термін, що слугує поясненню одиниць ментальних і психологічних ресурсів нашої свідомості й тієї інформаційної структури, що відображає знання й досвід людини; оперативна змістовна одиниця пам’яті, ментального лексикону, концептуальної системи й мови мозку, всієї картини світу, відображеної у психіці людини” [3,c.7]
Для дослідження терміноконцептів можна скористатися когнітивними категоріями на зразок фреймів, які дають змогу висвітлити різні боки концептів, значення яких збігаються з їх словниковим тлумаченням, тому вони близькі до традиційно інтерпретованих понять. Проте, на погляд З. Попової та І. Стерніна, очевидно і протилежне: ніхто не в змозі описати концепт повністю, через те що він цілком не виражається в мові, і будь-яка репрезентація концепту буде суттєвим його спрощенням [4,c.12].
Когнітивно-дискурсивний підхід дозволяє виявити втілені у мовній формі знання і досвід конкретних соціальних спільнот і груп. Типові когнітивні структури, що відповідають поширеним і загальноприйнятим ситуаціям в професійній спільноті, до якої належить мовець, визначаються як
“терміноконцепти” – стреотипні, специфічні для конкретних соціальних груп моделі знання (свідомості). Концепти можуть позначатися словами,
словосполученнями та текстами. Виділення концептів є визначальним для створення чи поповнення термінологічної бази будь-якої галузі знання, оскільки концептуалізація – це і спосіб, і результат квантифікації та категоризації знання. Концепти також визначають межі простору конкретної галузі знання / професійної діяльності.
Головним методом визначення концепту є концептуальний аналіз, який здійснюється
із застосуванням багатьох методик: дистрибутивного, компонентного, контекстуального,
інтерпретаційного, етимологічного, зіставного та інших видів аналізу, асоціативного експерименту [5,c.258].
Оскільки стоматологія – це галузь знання, то сукупність концептів, що стосуються процесу та принципів наукового пошуку, інтеграції результатів конкретної пізнавальної ситуації таких, як наприклад, «істина» (“verity”),
«знання» (“knowledge”), «дослідження» (“research”), «метод» (“method”), утворює концептосферу науки. Концепт «наука» (“science”) є системотвірною одиницею англомовної стоматологічної термінології, її концептуальним центром. Він охоплює групи, представлені вісімнадцятьма термінами, що позначають спеціалізоване наукове / професійне знання:
Endodontics
,
Gnathology,
Pedodontology
,
Orthodontics
, Dental Materials, Pedodontics,
Periodontology
,
Prosthodontology та інші. Ці терміни є концептуальними центрами, що складають базовий шар концептосфери
«наука» в стоматологічному дискурсі.
Навколо концептуальних центрів знаходяться концептуальні групи
«суб’єкт дослідження», які включають терміни на позначення носіїв знання, пов’язаного з діагностикою, лікуванням, профілактикою захворювань порожнини рота, щелепно-лицевої зони та суміжних з нею ділянок: oral and maxillofacial radiologist, implantologist, imaging dental assistant, oral pathologist, oral hygienist, dental care provider. Пізнавальна діяльність науковців досліджуваної галузі спрямована на вироблення нових знань про природу стоматологічних захворювань, ефективні підходи у їх виявленні та лікуванні, про оптимальні способи відновлення функціональності зубно-щелепної
системи, а терміни на позначення такої діяльності та співвідносних з нею понять як-от in vivo biocompatibility experiment, fatigue, thermocycling and load testing, remineralization and demineralization studies, color and gloss analysis та
інші утворюють концептуальну групу «дослідження в стоматології».
З наведених прикладів бачимо, що трактування поняття терміна в межах когнітивно-дискурсивної парадигми значно ширше у порівнянні з його розумінням в межах структурно-системної лінгвістики. З погляду когнітивної науки термін – це вербалізований репрезентант певної галузі знання з певним
інформаційно-понятійним статусом, спосіб актуалізації професійних знань у процесі наукової діяльності, важливий засіб орієнтування в професійному середовищі та інструмент професійного спілкування. Термін інтегрує ті структури спеціального знання, які визначають його когнітивну сутність, і в цьому сенсі являє собою логічно сконструйовані концепти, «визначення кожного з яких нагадує процес, схожий з дефініцією поняття у логіці» [6, c.152].
Таким чином, когнітивно-дискурсивний підхід дозволяє охарактеризувати будову та організацію терміносистеми як упорядковану складну мережу знань.
Дискурс стоматології становить дискурсивний простір, утворений унаслідок взаємодії дискурсів кількох галузей знання, і, відповідно, відображає взаємодію концептосфер «медицина», «комп’ютерні технології», «інженерно- технічне знання», «економіка», «правові відносини», тому, на нашу думку, актуальними будуть дослідження, спрямовані на виявлення їхніх складових елементів та шляхів термінологізації нових професійно-наукових знань. До того ж концептуальний підхід до вивчення термінів може істотно полегшити роботу укладачам спеціальних термінологічних словників.
Список літератури
1. Дмитренко Л. В. Концептуальна картина світу в поетичних творах (на матеріалі поетичних образів американської поезій ХХ ст.) / Л. Дмитренко //
Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. пр. Київського унту імені

Тараса Шевченка. Факультет іноземної філології / за ред. О. І. Чередниченко. –
К., 1999. – С. 37–44.
2. Карасик В. И. Языковой круг: личность, концепты, дискурс / В. И.
Карасик. – М.: Гнозис, 2004. – 390 с.
3. Кубрякова Е.С. Язык и знание. На пути получения знаний о языке: части речи с когнитивной точки зрения. Роль языка в познании мира. / Е.С.
Кубрякова. – М.: Яз. Славян. Культ., 2004. – 560 с.
4. Попова З.Д., Стернин И.А.. Интерпретационное поле национального концепта и методы его изучения / И.А.Стернин,З.Д.Попова // Культура общения и ее формирование. Вып.8. Воронеж, 2001. – С. 27 – 30.
5. Селіванова О. Сучасна лінґвістика: термінологічна енциклопедія. –
Полтава: Довкілля – Київ, 2006. – 716 с.
6. Южакова О. І. Формування української термінології холодильної техніки: дис. ... канд. філол. наук: 10.02.01 / Южакова Олена Іванівна. — Одеса,
2009. — 496 с.
CONCEPTUAL PRESENTATION OF EXPERT AND PRACTICAL
KNOWLEDGE IN DENTAL DISCOURSE
Victoria Kostenko
Ukrainian Medical Dental Academy
Candidate of Philological Sciences, assistant professor e-mail: viktoriakostenko20@rambler.ru
The article focuses on the peculiarities of conceptual presentation of expert and practical knowledge in the dental discourse. Identifying basic concepts may be considered as a fundamental in creating or replenishing terminological database for a certain branch of knowledge. It also helps present the dental terminology as a well- ordered system of knowledge.
Key words: dental discourse, concept, conceptual framework, term, terminology.

ЗАПРОВАДЖЕННЯ МЕДИЧНИХ ТЕРМІНІВ У ДАВНІЙ ЛАТИНІ
Володимир Мартин
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, кафедра латинської та іноземних мов, викладач, e-mail: leon-mat@mail.ru
У статті подається характеристика медичних термінів у античних авторів, котрі писали свої твори латиною. Порівнюються тогочасні медичні терміни з тими, що використовуються зараз у вивченні латинської мови у вищих медичних навчальних закладах.
Ключові слова: латинська мова, термін, медична термінологія.
Античність – перший етап у впровадженні термінологічної лексики в науковий обіг, передовсім філософський. Вагомий внесок у медико-біологічну лексику вніс Аристотель. До його творів унесено такі найменування, як алопеція, аорта, глаукома, діафрагма, кантус, колон, конділус, меконій, лейкома, ністагм, панксреас, трахея, фаланга, екзофтальм. Аристотель уточнив спеціальні значення низки вже існуючих в медичному лексиконі слів, наприклад, зміст слова тепіпх, meningos (оболонка) звузив до значення
«мозкова оболонка».
Аристотелівська терміносистема потребує окремих зауваг, оскільки може бути адекватно сприйнята тільки в контексті його ідіолекту та філософської задумки кожного конкретного твору, що сприяло утвердженню поняття
«аристотелівська термінологія». Так, терміни Аристотеля на позначення психічних процесів мають відмінність в інших, немедичних сферах, що свідчить про галузеву специфікацію й конотативність. З цього приводу лінгвокультуролог
Є.
Рабінович пише:
«Переклад сполучення tojuton pathematon частково торкається проблеми перекладу аристотелевої термінології в цілому. Якщо зберігати понятійну систему «Поетики», то слово pathema не можна перекладати як «пристрасть» або «афект», як це зазвичай роблять, оскільки пристрасть – pathos. В принципі pathos і pathema цілком можуть
виступати як синоніми, й у «Політиці», наприклад, для страху й жалості вжито саме означення pathos – тобто певне сильне («пристрасне») відчуття [1]. Отже, античні терміносистеми позначені низьким рівнем моносемічності, вони значною мірою ідіолектні й контекстуально зумовлені.
Значний вплив на розвиток медичної термінології давньої латини справили давньогрецька мова, зокрема праця Гіппократа «Збірник Гіппократа». Спеці- альних медичних слів, що відповідають сучасному поняттю терміна й уживаних тільки лікарями, в «Збірнику Гіппократа» порівняно небагато. Один і той самий предмет часто позначається в ньому різними словами, а основне мовне багатство збірки представлено найменуваннями хвороб і їх симптомів, тоді як анатомічна лексика представлена значно слабше.
Наукова медицина, починаючи від «Збірника Гіппократа», за допомогою наступної латинізації успадкувала великий масив найменувань, наприклад: акроміон, амбліопія, апофіз, бронх, герпес, діапедез, ілеус, кахексія, карцинома, кіфоз, кома, ліхен, лордоз, нефрит, нома, олекранон, опістото-нус, парез, перінеум, перітонеум, поліп, симфіз, тиф, торакс, уретер, уретра, холера, екзантема, ектіма, екхімоз, емфізема, епідемія, еритема [2-5]. У кінці IV – на початку I ст. до н. е. набула всесвітньої слави Александрійська медична школа, що сильно вплинула на розвиток галузі пізньої Античності й Середньовіччя.
Найвідоміші лікарі й теоретики школи – Герофіл й Еразістрат – здійснили великий внесок в анатомічну термінологію. Їхня специфіка, на відміну від попередників, які послуговувалися для професійного найменування загальновживаними назвами, науковці Герофіл й Еразістрат уводили неологізми. Зокрема, Герофіл (300 – 250 pp. до н. е.) впровадив новітні терміни, які стали інтернаціональними: простата, діастола і систола, тепіпх pacheia і тепіпх lepte (тверда і м'яка мозкова оболонка). Вже на його термінах можна помітити моменти становлення терміносистеми. Так, філософ вводить поняття dodekadaktylon (дванадцятипала кишка), від dodeka (дванадцять) і daktylos
(палець). Ці терміни латинізувалися в період Середньоріччя: duodenum від duodecim (дванадцять). Його перу належать також семантичні неточності, які
міцно закріпилися в термінологічному слововживанні через ономасіологічні недогляди античного автора. Так, Герофіл помилково назвав лімфатичні вузли залозами (назвав aden – залоза), що прижилося й вживалося у латинському пе- рекладі glándula в медицині до середини XX ст.
Еразістрат (помер бл. 250 р. до н. е.) ввів до термінологічного обігу неологізми-інтернаціоналізми паренхіма, плетора, булімія, анастомоз (точніше synanastomosis, приставку syn-пізніше відкинув Гален), що переважно зі зміненим значенням вживаються й досі. Прикметно, що майже до
Середньовіччя грецька мова виконувала в медицині функцію міжнародної, тоді як латинська мова не мала впливу на становлення медико-біологічної лексики.
Про власне латинський період становлення терміносистеми медицини перше уявлення можна скласти за творами поета-філософа Лукреція Кара (близько 99-
55 рр. до н. е.). Так, у поемі «Про природу речей» («De rerum natura») при описі будови людського тіла, автор послуговувався літературними латинізмами нарівні з латинізованими грецькими запозиченнями. Характерно, що багато найменувань, використаних вперше
Лукрецієм, нині вживаються в
Міжнародній анатомічній номенклатурі, наприклад: membra (кінцівки), palatum
(піднебіння); brachium (плече). Важливим екстралінгвальним фактором становлення терміносистеми в той час була обмеженість наукового пізнання і, як результат, деяка умовність в називанні анатомічних нюансів. Так, Лукрецій, як і грецькі анатоми, і артерії, і вени називав словом vena, а нерви, зв’язки й сухожилля – словом nervus, (від грец. neuron – жила).
Найважливішою пам’яткою давньої латини, що фіксує багатий матеріал для дослідження становлення медичної терміносистеми, є не повністю збережений медичний твір римського лікаря й філософа Авла Корнелія Цельса.
«De medicina» («Про медицину»), в якому узагальнено досвід догаленівського періоду римської медичної науки. Праця дійшла до нашого часу завдяки апології «Проти Цельса» Оригена, одного з «отців церкви». Для Цельса характерне паралельне використання грецьких і латинських терміноназв, часті покликання на Гіппократа, Герофіла й Еразістрата, перевага авторитету
грецьких найменувань. Він свідомо змінював грецькі назви на латинські, тому анатомічна номенклатура в його творі була саме латиною, й тільки для позначення клінічних термінів учений ще був змушений використовувати грецькі назви. Заслуга Цельса в термінотворенні й терміновпорядкуванні величезна: його лексика (з певними уточненими або зміненими значеннями) фактично повністю увійшла до словника професійної медицини кінця XIX – середини XX ст. Це – основні анатомічні назви, які зручно репрезентувати в таблиці.
Основні анатомічні назви
Латинська українська латинська українська аbdomen anus articulus caecum intestinum cartilago cervix cubitus digitus femur humerus intestinum jejunum intestinum index lien manus живіт задній прохід суглоб сліпа кишка хрящ шия лікоть палець стегно плечова кістка, у Цельса – плече кишка тонка кишка вказівний палець селезінка кисть руки maxilla medulla occiput oculus оmentum patella pectus pollex pulmo radius ren scrotum верхня щелепа, у Цельса – щелепа мозок, у
Цельса
– кістковий мозок потилиця око сальник надколінок груди великий палець руки легеня променева кістка нирка мошонка

Питома кількість назв хвороб та їхніх симптомів у Цельса незначна.
Найважливіші з них – cicatrix (рубець), delirium (марення), febris (лихоманка), fractura (перелом), hernia (грижа), papula (папула), remissio (ремісія), acutus morbus (гостре захворювання), cancer (рак), scabies (короста), suppuratio
(нагноєння), tumor (пухлина), tussis (кашель), varix (розширення, здуття вени), verruca (бородавка) [6]. Як видно із прикладів, семантика основної маси анатомічних назв збереглася без змін, за винятком назв які зазнали семантичного звуження.
О. Ф. Лосєв, аналізуючи культурний та термінологічний спадок
Античності, називає
її термінологію синтетичною й максимально узагальненою, але разом з тим такою, що не виключала часткових значень найдрібніших нюансів. Філософ вважає, що античні мудреці прагнули в своєму називанні завершеної досконалості, тому й створили «таку універсальну гармонічну концепцію, яка охоплює і всю фізичну, й усю людську, і всю космічну галузь, й усяке художнє, як і філософське узагальнення античної мислі» [7].
Отже, вже в найдавнійший період були запроваджені майже всі основні анатомічні назви грецькою й латинською мовою, дещо відставала клінічна термінологія. У медичних творах давніх вчених, починаючи з І ст. н. е. спостерігається перевага латинських номінацій, хоча зустрічаються анатомічні неточності в семантиці назв, а також паралельні найменування як в анатомії, так і в клініці, введення неологізмів, семантичні зсуви тощо. Ці дані у зіставленні з пізнішими етапами розвитку медичної термінології можуть з’ясовувати віхи становлення як окремих назв, так і терміносистеми в цілому
Список літератури
1.
Рабинович Е. Г. «Безвредная радость»: О трагическом катарсисе у
Аристотеля / Е. Рабинович // Mathesis. Из истории античной науки и философии. М., 1991, с. 103-113: ЕР [Режим доступа]: http://www.ec- dejavu.net/c/Catharsis.html

2.
Hippocrates. Vol. I. Cambridge, Massachusetts: Harvard university press
/ Hippocrates . – London: William Heinemann Ltd., MCMLXII. – 361 p.
3.
Hippocrates. Vol. II. Cambridge, Massachusetts: Harvard university press / Hippocrates . – London: William Heinemann Ltd., MCMLIX. – 336 p.
4.
Hippocrates. Vol. III. Cambridge, Massachusetts: Harvard university press / Hippocrates . – London: William Heinemann Ltd., MCMLIX. – 455 p.
5.
Hippocrates. Vol. IV. Cambridge, Massachusetts: Harvard university press / Hippocrates . – London: William Heinemann Ltd., MCMLIX. – 523 p.
6.
Авл Корнелий Цельс. О медицине (в восьми книгах). / Авл
Корнелий Цельс – М., 1959. – 407 с.
7.
Лосев А.Ф. История античной эстетики. Итоги тисячелетнего развития / А. Лосев // Т. VIII, книги I и II. – М.: "Искусство", 1994 ЭР [Режим доступа]: http://philosophy.ru/library/losef/iae8/txt30.htm
INTRODUCTION OF MEDICAL TERMS IN ANCIENT LATIN
Volodymyr Martyn
Danylo Halytsky Lviv National Medical University, department of Latin and foreign languages, Lecturer, e-mail: leon-mat@mail.ru
The article is devoted to the characteristic of medical terms, which ancient authors have used in the texts. The ancient medical terms and modern medical terms that are studied in medical Universities are compared.
Key words: Latin language, term, medical terminology

SALUBER, SALUS, SANUS В ЛАТИНСЬКІЙ ПОЕЗІЇ
Оксана Милик викладач кафедри латинської та іноземних мов Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького e-mail: xenamail@list.ru
У статті досліджується змістове наповнення концепту «здоров’я», об’єктивоване лінгвальними змістами в текстах латинської поезії, визначаються різнорівневі мовленнєві засоби мовної маніфестації концепту, його понятійна, образна та ціннісна складові.
Ключові слова: концепт
«здоров’я», лінгвокультурологія, лінгвокогнітологія, лінгвальні засоби, латинська поезія.
Уявлення про здоров’я належать до глибинних основ імпліцитної системи цінностей, яка визначає етос людської спільноти, осмислення сутності людини та її суспільного й індивідуального буття. У культурі Стародавнього Риму досліджуваний концепт становив одну з найважливіших ментальних, етичних та світоглядних цінностей [1; 2, с.128]. Особливості концептуалізації поняття здоров’я в період найбільшого розквіту римської держави, коли мова, література і мистецтво досягли найбільшого розвитку, мають особливу вагу для культурологічних досліджень, визначення світорозуміння та засобів об’єктивації концепту «здоров’я» у латинській мові та римській культурі загалом.
Період І ст. до н.е. – І ст. н.е. – один з найвизначніших моментів розвитку давньоримського суспільства. Період розквіту римської літератури представляє собою яскраву лінгвокультурну ситуацію для осягнення етноментальності та дослідження аксіологічного простору римської культури. Значне місце в концептосфері античних римлян, що відобразилося в низці номенів на позначення концепту «здоров’я», є лексеми saluber та salus. Ядерною семою прикметника saluber є «цілющий, той, який додає здоров’я». Яскравим
прикладом можуть слугувати слова Вергілія, де цей прикметник вживається у ролі означення до іменника ambrosia: salubris ambrosiae sucos – «сік цілющої амброзії»: hoc Venus, obscuro faciem circumdata nimbo, detulit; hoc fusum labris splendentibus amnem inficit occulte medicans spargitque salubris ambrosiae sucos et odoriferam panaceam (Verg. Aen. 12, 416-419).
Лексична маніфестація концепту здоров’я як «зцілення, повернення до життя» репрезентована у рядках Овідія – saluber як означення до іменника verbum; це – магічні слова для зцілення, наслідком яких стає повернення людини до життя: pectora ter tetigit, ter verba salubria dixit: depositum terra sustulit ille caput (Ov. Fast. 6, 754-755).
Вживання прикметника saluber у значенні «благодатний, корисний» репрезентує ще одну рису концептуалізації дійсності у свідомості римлян – осмислення здоров’я як одного з життєвих пріоритетів; лексичну об’єктивацію цього поняття знаходимо в рядках Вергілія, де прикметник saluber означає
«життєдайний, благодатний». Із семою здоров’я saluber у цьому контексті пов'язаний через призму аксіологічних характеристик – здоров’я як найвищого блага життя: balantumque gregem fluvio mersare salubri – «і стадо овець занурити в благодатну (життєдайну) ріку»: insidias avibus moliri, incendere vepres, balantumque gregem fluvio mersare salubri (Verg. Georg. 1, 269-273).
Периферійним значенням прикметника saluber є сема «корисний, добрий, благий, благодатний, той, який іде на користь», нічого спільного з прототипом значень «здоров’я» у цьому контексті немає: salubrem iustitiam legesque –
«благе, корисне правосуддя і закони»: ille dapes laudet mensae brevis, ille salubrem iustitiam legesque et apertis otia portis (Hor. Ars. 198-200).

Очевидно, такої семантики це слово набуває через етимологічну спільність з іменником salus, ядерною семантикою якого є «благо, добро, користь» як вербальне втілення певної духовної субстанції, сукупності гармонійних фізичних і духовних рис: feret fama salutem – «слава принесе користь» (добро, благо): sunt lacrimae rerum et mentem mortalia tangunt.
Solve metus; feret haec aliquam tibi fama salutem (Verg. Aen. 1, 462-463).
Поняття «благо» потребує конкретизації та уточнення його змістової наповненості. Подальший приклад свідчить, що «благо» розумілося давніми римлянами через аксіологічний орієнтир збереження життя, яке є одним із найбільших благ: una iam superest salus – «лише одне спасіння», salutis ostendit viam – «показує шлях до спасіння». Отже, salus у значенні «благо» репрезентується через семи «порятунку», «збереження життя»:
Ille, ille dirus callidi monstri cinis in nos rebellat, illa nunc Thebas lues perempta perdit, una iam superest salus, si quam salutis Phoebus ostendit viam (Sen, Oed., 82).
Однією з аксіологем, які деталізують ядерне значення поняття salus
«благо» в контексті образної концептуальної метафори, є сема здоров’я: coeperunt medici spondere salutem – «лікарі почали гарантувати здоров’я».
Здоров’я і збереження життя, порятунок були найбільшими благами для давніх римлян в глобальному аспекті життєвих пріоритетів та ціннісної бази:
Si Stygias aeger non esset missus ad umbras,
Ut caderet magno victima grata Iovi.
Coeperunt certam medici spondere salutem (Mart. Epigr. 12, 90)
Вербалізація якості «здоровий» як буденного уявлення в наївній картині світу здійснюється прикметником «sanus», основне значення якого – фізично здоровий; у Горація знаходимо: sanus utrisque auribus atque oculis – «зі здоровим зором і слухом»:
Dis etenim facile est' orabat, sanus utrisque
auribus atque oculis; mentem, nisi litigiosus, exciperet dominus, cum venderet. hoc quoque volgus
Chrysippus ponit fecunda in gente Meneni (Hor. Satyr. 2, 3, 285-288).
У наступних рядках mentis bene sanae прикметник sanus означає «психічно здоровий, розумний». Концептуалізація та вербалізація понять здоров’я вказує на відсутність дихотомії здоров’я фізичного і душевного. Homo sanus є такою тоді, коли вона не має ні фізичних, ні душевних хвороб:
'Maecenas quomodo tecum?' hinc repetit. «paucorum hominum et mentis bene sanae» (Hor. Satyr. 1,9,43-44)
Когнітивно-семантичною складовою концепту здоров’я є сема «здорового глузду, тверезості думок», яка випливає з контексту віршів Горація: nil ego contulerim iucundo sanus amico – «поки я здоровий (у здоровому глузді), нічого я не зрівняю з милим другом», і репрезентується в аспекті широкого поняття психічного здоров’я: o qui conplexus et gaudia quanta fuerunt. nil ego contulerim iucundo sanus amico. proxima Campano ponti quae villula, tectum praebuit et parochi, quae debent, ligna salemque (Hor. Satyr. 1, 5, 44-47).
Згідно з античними уявленнями, концептуальною метафорою sanus є
«позбавлений непотрібних афектів (кохання)». Ця сема випливає із широкого контексту поезії Катулла: si nostri oblita taceret, sana esset – «якби вона перестала згадувати мене, вона б одужала (зцілилася душевно)»: mule, nihil sentis. si nostri oblita taceret, sana esset: nunc quod gannit et obloquitur, non solum meminit, sed, quae multo acrior est res, irata est: hoc est, uritur et loquitur (Cat. Carm. 83).
Аналіз поетичних творів дав можливість визначити, що визначальною характеристикою концепту «здоров’я» є його аксіологічність, оскільки в центрі уваги будь-якої культури перебувають ціннісні категорії. Специфіка мовної об’єктивації концепту «здоров’я» у давніх римлян тісно переплітається з
концептом «благо». У поезії підсилюється синкретизм фізичного і душевного здоров’я: навіть із широкого контексту дуже часто важко встановити – про фізичне чи душевне здоров’я ідеться у тексті. Концепт «здоров’я» охоплює таку гаму значень: позбавлений тілесних ран, позбавлений душевних страждань, зцілений, придатний до життя, життєдайний, такий, що повертає до життя, врятований від загрози життю, позбавлений непотрібних афектів, які призводять до душевних страждань. «Sanus» є центральним номеном на позначення здоров’я. Це слово у периферійних семах має найбільший зв'язок з концептом «здоров’я». «Salus» i «saluber» є периферійними номенами у вербалізації вказаного концепту. Їхня семантика тяжіє до концепту «благо», яке пов’язане зі здоров’ям через призму аксіологічних характеристик.
Список літератури
1.
Немировский А. И. Идеология и культура раннего Рима / А.И.
Немировский. – Воронеж: ВГУ, 1964. – 277 с.
2.
Утченко С. Л. Древний Рим. События, Люди, Идеи / С.Л. Утченко. –
М.: Наука, 1969. – 324 с.
SALUBER, SALUS, SANUS IN LATIN POETRY
Oksana Mylyk
Danylo Halytsky Lviv National Medical University, Latin and foreign languages department, lecturer e-mail: xenamail@list.ru
The article deals with the semantic content of the concept health, which is objectified by lingual meanings in texts of Latin poetry, defines multilevel language means of the manifestation of the concept, its conceptual, figurative and evaluative components.
Keywords: concept health, linguoculturology, linguoconceptology, lingual means, Latin poetry.

СЕМАНТИКА ТА ЕТИМОЛОГІЯ ТЕРМІНІВ ГРЕКО-
ЛАТИНСЬКОГО ПОХОДЖЕННЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
Ксенія Панасенко
Донецький національний медичний університет ім. М. Горького
Викладач латинської мови та основ медичної термінології panasenko.kseniia@mail.ru
Латинська мова є джерелом створення нових наукових термінів, які ми вживаємо як вузькоспеціальні та як загальномовні. Вивчення етимології надає нам уявлення про історію походження того чи іншого слова. Знання історії слова виступає допоміжним механізмом в засвоєнні та використанні термінологічних одиниць, формуючи комплексне уявлення про його значення в сучасній медицині.
Ключові слова: терміносистема, семантика, етимологія, запозичення
Слова, які використовуємо щодня, створюють цікавий та своєрідний світ, який має свої нерозкриті таємниці, загадки та історії. Ми майже не замислюємось над тим, як з’явилось те або інше слово і яке його історичне минуле. Існуючі взаємозв’язки між культурами сприяють обміну побутовими словами і термінами. Мета даної статті – показати взаємозв’язок етимології слова та його сучасної семантики та наголосити на необхідності врахування важливості вивчення етимології термінів для максимально повного засвоєння механізмів формування та функціонування медичних термінів в українській мові.
Сучасна медична термінологія – одна з найскладніших для розуміння систем термінів. Вона нараховує декілька тисяч слів та словосполучень.
Найбільш специфічна особливість медичної та біологічної термінологій –
«традиційне» застосування латинської мови. Медична термінологія дуже різноманітна: морфологічні утворення і процеси, характерні для організму людини в нормальному стані і при патологіях на різних стадіях їх розвитку;
хвороби та патологічні стани людини; їх форми та ознаки (симптоми, синдроми); збудники та носії хвороб; методи діагностики, профілактики та терапевтичного лікування хвороб; апарати, прибори, інструменти та інші технічні засоби; лікарські засоби, рослини, сировина тощо.
Кожен термін – елемент певної підсистеми. Наприклад, анатомічної, гістологічної, хірургічної, травматичної, психіатричної, генетичної систем.
Кожна субтерміносистема відображає певну наукову класифікацію понять, прийняту в певній галузі. Разом з тим терміни з різних субсистем, шляхом взаємодії один з одним , знаходяться в певних значеннєвих відносинах та зв’язках на рівні всієї медичної термінологічної системи [1].
Цей факт відображає подвійну тенденцію прогресу:подальшу диференціацію медичних наук та їх взаємообумовленість та інтеграцію, що посилюється. В ХХ ст. значно збільшилась кількість вузькоспеціалізованих терміносистем, що виражають поняття, пов’язані з діагностикою, лікуванням та профілактикою хвороб, що уражують окремі органи та системи (пульмонологія, урологія, нефрологія, нейрохірургія тощо). За останні десятиріччя досягли значних розмірів вузькоспеціальні словарі кардіології, рентгенології, онкології,
імунології, нейрохірургії, медичної вірусології.
В межах макротерміносистеми ледь не найважливіша роль належить наступним підсистемам:
Анатомічній та гістологічній номенклатура
Комплексу патолого-анатомічної, патолого-фізіологічної та клінічної терміносистем
Фармацевтичній термінології
Саме ці підсистеми є об’єктами вивчення в курсі латинської мови та основ медичної термінології [2]. Якщо порівняти семантику запозичених термінів греко-латинського походження із значенням цих слів в класичних мовах- джерелах, можна розрізнити дві групи запозичень:
Повні запозичення звукового комплексу слова.
Неповні запозичення:
без спеціального медичного значення; терміни давньої медицини, які змінили значення у сучасній мові.
До першої групи належать повні запозичення звукового комплексу слова зі збереженням основних елементів його значення в класичній мові. До неї відносимо древньогрецькі найменування : амузія (amusia), аневризма
(aneurysma), апатія (apatheia), астма (asthma), кома (coma), подагра (podagra) тощо, а також латинські терміни: абсцесс (abscessus), карієс (caries), ремісія
(remissio) тощо.
До другої групи входять неповні запозичення, тобто слова грецької або латинської мов, які у складі медичної термінології набули нового значення.
Серед них одні взагалі не мали спеціального медичного значення, а інші застосовувались в мові древньої медицини, але їхні значення суттєво відрізнялись від тих, які ми знаємо сьогодні.
До перших належать, наприклад, ідіотія, значення якого в психіатрії не має нічого спільного з грецьким словом idiōteia (невігластво); грецьке слово autopsia (бачити власними очима) стало патологоанатомічним терміном, який означає розтин; слову infectio (фарбування, прописування) К. Гуфеланд надав нове значення «зараження хворобою». Так виник термін інфекція.
Друга підгрупа містить неповні запозичення – спеціальні найменування античної медицини, значення яких в наступні епохи дуже змінилось. В древньогрецькій медицині словом asphyxia називали будь-який стан, для якого був характерний слабкий пульс. В сучасній медицині терміном асфіксія позначають патологічний стан, що погрожує життю. Словом ekiampsis (спалах) греки називали будь яку хворобу, яка виникала раптово, як спалах світла. В сучасній медицині термін еклампсія позначає захворювання, яке виникає після вагітності або у післяпологовий період.
Грецькі лікарі називали словом lepra хворобу, яку зараз називають псоріаз.
Лише с III ст.. це слово в грецькій мові стало вживатись в сучасному значенні.
Але використовували слова satyriasis, leontiasis, для позначення характерних
для хвороби змін обличчя, які викликають асоціації з сатиром або левом (leōn, leontos) [ 3, c.638 ].
Розкриття етимології часто надає можливість краще зрозуміти, чому дане слово або звуковий комплекс стали використовувати для позначення певного медичного поняття. Давньогрецький корінь hist-, який використовують в біології та медицині для позначення поняття «тканина» був пов'язаний з ремісничою термінологією грецьких ткачів та корабелів. Слово histos мало декілька значень : «корабельна щогла», «основа тканини», «тканина», будь- який шматок матерії [ 3, c.311].
Цікаву етимологію також має слово гібрид. Воно походить від латинського hybrida (дитина, яка народилась від шлюбу римлянина та не римлянки).
Сучасне розуміння істерії не має нічого спільного з тим значенням, яке надавали слову hysteria грецькі лікарі, які призвели його від hystera (матка), бо вважали, що причина істерії полягає в порушеннях функції матки.
Розглядаючи семантику запозичених термінів, треба мати на увазі, що перетворення значення древньогрецького або латинського слова відбувається частіш за все на ґрунті якоїсь сучасної мови. Семантика сучасного терміна і його етимологія в одних випадках співпадають, в інших – семантика ніби виростає з етимологічного значення древнього слова; в деяких випадках між ними виникає протиріччя, і сучасна семантика повністю не співпадає з етимологією, що надає можливість виявляти помилкові уявлення минулого.
Тому етимологія може бути лише помічником в порозумінні значення термінів.
Список літератури
1. Лидов, И.П. Актуальные вопросы упорядочения медицинской терминологии. / [ под ред. И.П. Лидова]. – М.: Советская энциклопедия, 1981. –
110 с.
2.
Первая медицинская помощь.

М.:
Большая
Российская
Энциклопедия, 1994. – 256 с.

3. Петровский Б.В. Энциклопедический словарь медицинских терминов: [в
3-х томах] / Б.В. Петровский. – М.: Советская энциклопедия, 1982-1984.
SEMANTICS AND ETYMOLOGY OF THE TERMS OF GREEK-LATIN
ORIGIN IN UKRAINIAN LANGUAGE
Ksenia Panasenko
Donetsk National Medical University of Maxim Gorky
Latin language teacher
Latin language is the source of creation new scientific terms we use as highly specialized and common. Etymology gives us an idea about the origin of new words.
The knowledge of the history is a support mechanism in assimilation and use terminological units. The science gives us a comprehensive picture about the meaning of the word in modern medicine.
Key words: terminosystem, semantics, etymology, loan

ПРОБЛЕМИ ВІДПОВІДНОСТІ ТЕРМІНІВ УКРАЇНСЬКОГО ТА
АНГЛІЙСЬКОГО НАУКОВИХ ТЕКСТІВ В ГАЛУЗІ ФІЛОСОФІЇ ТА
КУЛЬТУРОЛОГІЇ
Оксана Петрушенко
Кафедра українознавства Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, доктор філософських наук, доцент, e- mail: fspil@rambler.ru
Стаття присвячена розгляду певних невідповідностей філософської та культурологічної термінології в українських та англійських текстах, деяким особливостям специфічних філософських термінів по відношенню до буденного значення відповідних слів, а також змістовим відмінностям англійської та української філософських традицій, що теж створює певні термінологічні проблеми
Ключові слова: наукові поняття, проблема відповідності, гносеологія та епістемологія, істина та правда.
Проблема перекладу наукових текстів з української мови на англійську є досить актуальною через розвиток міжнаціональних, міждержавних та крос культурних зв’язків в умовах глобалізації та інформатизації сучасного суспільства [1, с.199]. До цієї об’єктивної ситуації додаються спроби вітчизняних чиновників рухати українську наукову спільноту в бік світових наукових тенденцій переважно не за рахунок створення умов для плідної наукової діяльності (скорочення навчального навантаження, забезпечення апаратурою та якісною новітньою літературою), а за рахунок видання фахових часописів зі збільшенням кількості матеріалів англійською мовою. При цьому, нажаль, не передбачається ніякої державної програми щодо якісного ознайомлення наших викладачів з іноземними мовами взагалі, та з англійською мовою зокрема.

При намаганні здійснювати переклад наукових матеріалів з української мови на англійську ми зустрічаємося з парадоксальною ситуацією – ті, хто знають англійську мову на професійному рівні, не знають наукової термінології в галузі філософії або культурології; фахівці ж у певних соціально- гуманітарних дисциплінах здебільшого не володіють англійською настільки, щоб бути здатними вільно викладати свої думки, хоча окремі терміни, як правило, їм відомі.
Певні ускладнення виникають вже при перекладі коротких анотацій з української мови на англійську. Автори наукових статей, намагаючись зробити анотацію якомога коротшою і водночас змістовнішою, у відповідності з граматичними можливостями української мови часто вживають складносурядні та складнопідрядні речення довжиною у декілька рядків. Англійська ж мова передбачає досить чітку структуру (спочатку – підмет, тоді присудок, тощо).
При цьому можливості інверсії в англійській мові досить обмежені в порівнянні з українською мовою. Все це створює ситуацію, коли англійська анотація або повинна бути написана першою, а потім перекладена українською, або повинна суттєво відрізнятися від українського варіанту.
Додаткові проблеми перекладу стосовно соціально-гуманітарних наук пов’язані також з тим, що багато термінів з цих сфер знання співпадають зі звичайними розмовними словами, проте в межах філософської або культурологічної системи знань мають фіксоване специфічне значення. Даний стан справ провокує ситуацію, коли спеціаліст з англійської мови наполягає на перекладі слова у його буденному значенні, а філософський контекст передбачає інший термін. Так, наприклад, слово космос у буденному значенні та у галузі астрофізики англійською перекладається як space, проте у філософській англомовній літературі стосовно уявлень стародавніх греків про універсум подається як cosmos [2, c.158].
Іншою проблемною ситуацією можна вважати те, що певним філософським термінам української мови в англійській мові відповідають специфічні словосполучення. Так, словосполучення співвідношення одиничного
та множинного англійською мовою формулюється як relation between the One and the Many [3, c.55], тобто відсутня пряма відповідність і безпосередніх термінів, і частин мови. Без знання безпосереднього значення такого англійського словосполучення досить складно зрозуміти його смисл, а тим більше визначити правильність перекладу з української мови на англійську.
Ускладнюють перекладацьку діяльність і певні змістові розбіжності у трактуванні деяких філософських проблем у англомовній та україномовній філософській традиціях. Так, у вітчизняній філософії науковці для позначення комплексу проблем, що пов’язані з пізнавальною діяльністю людини, користуються двома термінами – гносеологія та епістемологія. За змістом їх певним чином розрізняють
– гносеологія цікавиться проблемами співвідношення знання та дійсності; епістемологія – проблемами якісної побудови наукової теорії, тобто оптимальним співвідношенням в межах самого, вже здобутого науковцями знання. Таке ж розмежування існує в німецькій, польській, французькій філософських традиціях. Проте англійська мова передбачає в даному контексті лише один термін – epistemology, гносеологічна ж проблематика не розглядається окремо та спеціально. Тому для передачі відповідного змісту доводиться запроваджувати термін gnoseology, що безумовно повинно викликати зауваження фахівців у галузі англійської мови.
Приблизно таким же чином виглядає ситуація з розмежуваннями понять
істина та правда. Вітчизняна філософська традиція (в межах теорії пізнання та в межах релігійної філософії) розмежовує, порівнює та певною мірою протиставляє ці терміни. Що стосується англійської філософії, то тут ці терміни часто вживаються як синоніми і позначаються терміном truth. Лише зрідка у сфері логічних досліджень використовується термін verity для позначення терміну істина, що дає право вітчизняним філософам трактувати truth як правда.
Таким чином, проблема українсько-англійського та англо-українського перекладу філософських текстів пов’язана не лише з рівнем мовної освіченості фахівців у галузі філософії, а й із знанням певних термінологічних
особливостей у викладі думки та з особливостями філософського дискурсу в тій чи іншій філософській традиції.
Список літератури
1. Гидденс Э. Последствия современности / Энтони Гидденс; Пер. с англ.
Г.К.Ольховникова; Д.А.Кибальчича; вступ. статья Т.А.Дмитриева. – М.:
Издательская и консалтинговая группа «Праксис», 2011. – 352 с. – (Серия
«Образ общества»).
2. The All Nations Christian Home & School Dictionary / All Nations
Literature. P.O.Box 26300. Colorado Springs, CO 80936. 1992. – 903 p.
3. Miller Ed.L. Questions That Matter. An Invitation to Philosophy / Ed.L.Miller
– McGraw-Hill Publishing Company, 1987. – 574 p.
PROBLEM OF CORRESPONDENCE BETWEEN UKRAINIAN AND
ENGLISH NOTIONS IN SCIENTIFIC TEXTS IN SPHERE OF
PHILOSOPHY AND CULTURAL STUDIES.
Oksana Petrushenko
Chair of Ukrainian studies, Danylo Halytsky Lviv National Medical University,
Dr. Of Philosophical Sciences e-mail: fspil@rambler.ru
The article deals with certain discrepancies between philosophical and culturological terminology in Ukrainian and English texts. Some peculiarities of specific philosophical terms are discussed comparing to their meaning in everyday language.
Key words: scientific notions, problem of correspondence, gnoseology and epistemology, verity and truth.

ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ:
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Ірина Рибізант
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького кафедра українознавства вул. Бічна Пекарська, 5, 79010, м. Львів, Україна тел. 032 278 64 46 ел. пошта: iryno4ka1991@mail.ru
Проаналізовано теоретичний аспект викладання української мови як
іноземної та проблеми, які виникають при її вивченні у студентів-іноземців.
Ключові слова: вища освіта, студент-іноземець, труднощі викладання української мови, українська культура.
Навчальні заклади України, незалежно від профілю, повинні задовольняти освітні потреби кожного студента відповідно до його інтересів та здібностей. З огляду на це, особливої уваги набуває питання володіння студентів-іноземців державною мовою України. У нашій країні навчаються студенти з різних країн світу і основною метою викладача надати їм максимальну кількість знань з державної мови, яка допоможе їм у майбутньому краще пізнати наш край, традиції та, зрештою, повне розуміння.
Проблеми методики викладання української мови як нерідної привертали увагу як науковців, так і педагогів-практиків. Підтвердженням є велика кількість наукових праць, методичних розробок, програм, підручників та проведення різноманітних конференцій на актуальну тематику. Приєднання до
Болонського процесу спричинили зміни суспільних та освітніх орієнтирів, які ставлять нові завдання перед викладачами підготовчого відділення.
Основна мета викладання української мови як іноземної – забезпечити фахову підготовку з української мови, допомогти студентам-іноземцям
практично оволодіти її нормами, сформувати в них навички культури писемного й усного мовлення, тобто до вимог, які висуває сьогодення [1, с. 49].
Викладання української мови як чужої необхідно максимально наблизити до потреб студента-іноземця. Велике значення при викладанні є врахування останніх досягнень лінгвістичної та методичної науки: вивчення мови повинно
ґрунтуватися на останніх досягненнях лінгвістики тексту, адже лише в тексті можна простежити взаємозв’язки, які виникають між одиницями різних мовних рівнів, а це, у свою чергу, сприяє розвитку мислення у студентів-іноземців.
Засвоєння теоретичних засад поняття тексту є необхідною передумовою успішної реалізації завдань, що стоять перед викладачем.
Здатність творчо та плідно працювати в умовах сучасної вищої школи, можливе лише за наявності якісно нових вимог до фахової підготовки спеціаліста, що може бути забезпечено лише за умови перегляду функціональних програм із лінгвістичних дисциплін і, перш за все з української мови як основної навчальної дисципліни, яка повинна орієнтувати викладача на забезпечення єдності мовної освіти і мовленнєвого розвитку студента іноземця.
Українська мова щороку стає популярнішою. Велика кількість іноземців приїжджають навчатися в Україну. В процесі навчання української мови виникають труднощі для студента-іноземця, а саме:
• вимова приголосних;
• правильне наголошення слів;
• словосполучення перекладаємо відповідно одно- або багатокомпонентними структурами;
• труднощі викликають морфологічні особливості;
• в українській мові рід визначають лише в однині (чоловічий, жіночий, середній);
• проблема у відмінюванні іменників;
• помилки у словозміні іменників чоловічого роду з кінцевим -р. При визначенні м’якого чи твердого типу парадигми важливим є наголос.

• у третій відміні іменників найбільше проблем створюють форми орудного відмінка однини, тобто відсутність чергування о, е з і, подовження приголосних у словах з основою на приголосний.
• при творенні відмінкових форм іменників четвертої відміни іменників в основі з’являються суфікси –ат / -ят, -ен;
• відмінювання числівників в українській мові;
• творення форм умовного та наказового способів українського дієслова;
• найбільш помітними є випадки вживання українських форм імен та по-батькові. Іноземному студентові дуже важко звикнути до них (а ще треба навчитися їх утворювати!). Вони безеквівалентні, тобто не мають буквального перекладу;
• викликає труднощі й форма Ви, яку використовують для звертання до старших та незнайомих людей;
• керування – це проблема не лише початкового, але й основного етапу навчання української мови як
іноземної.
Студентові доводиться запам’ятовувати, доки він не навчиться правильно будувати словосполучення та речення [2, с. 46].
Не завжди студент розуміє важливість правильної літературної вимови, тому шукає способів опанування української орфоепії та акцентуації. Але, попри численні усні та письмові вправи (читання текстів уголос, позначення наголосів у написаних словах), не винайдено ще абсолютно довершеного способу опанування українського наголошення. Причини зміни наголосу у парадигмі важко пояснити, тому нерідко доводиться запам’ятовувати або навіть зазубрювати його місце в слові.
Особливістю української культури є важливість поняття обід (полудень) як пункт розподілу дня або навіть життя людини. Для його позначення послуговуються мовними конструкціями до обіду, після обіду, якими називають приблизний час. Вони відсутні в побутовому і діловому мовленні ,бо переважає більша конкретизація часового простору.
• нетиповим є рахунок поверхів в Україні, який ведуть від першого;

• труднощі виникають у випадках розбіжностей між значенням та звучанням слів;
• проблеми у синтаксичних особливостей [3, с. 78].
Студентам-іноземцям необхідно багато зусиль докладати до вивчення української мови, а саме читати тексти вголос, позначаючи наголоси в словах, писати диктанти, твори, перекладати, співати пісні, розв’язувати граматичні тести. Не існує універсального способу для усунення проблем, які виникають у студентів-іноземців при вивченні української мови як іноземної. Найкращим способом подолання багатьох труднощів є перебування у середовищі носіїв української мови, театральні заходи, спілкування з одногрупниками, уважне спостереження й порівняння української мови з рідною та користування українською якнайчастіше, у різних ситуаціях. Тривале та активне перебування в такому середовищі сприятиме виявленню власних помилок та їхньому усуненню.
Список літератури
1.
Бєй Л. Б. Проблеми викладання української мови різним категоріям
іноземних студентів / Л. Б. Бєй, О. М. Тростинська // Викладання мов у вищих навчальних закладах освіти на сучасному етапі : Міжпредметні зв’язки : зб. наук. пр. – Харків : Константа, 2008. – Вип. 12. – С. 48 – 59.
2.
Жлуктенко Ю. О. Порівняльна граматика англійської та української мов / Ю. О. Жлуктенко. – К. : Державне учбово-педагогічне видавництво
“Радянська школа”, 1960. – 161 с.
3.
Левицький А. Е. Порівняльна граматика англійської та української мов / А. Е. Левицький. – К. : Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2008. – 264 с.
TEACHING UKRAINIAN AS A FOREIGN LANGUAGE:
THE TEORETICAL ASPECT
Iryna Rybizant

Lviv Danylo Halytsky National Medical University phone: 032 278 64 46 ell. mail: iryno4ka1991@mail.ru
The article examines a theoretical aspects of teaching Ukrainian as a foreign language. Problems that arise while learning Ukrainian are discussed.
Keywords: higher education, foreign student, the difficulty of teaching
Ukrainian language and Ukrainian culture.

СЕМІОЗИС, СИНОНІМІЯ І ТОТОЖНІСТЬ ПОЗНАЧЕННЯ
Павло Содомора
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, доцент, к.ф.н. pavlosodom@gmail.com
Поставлено проблему відтворення деяких філософських термінів українською мовою. Запропоновано альтернативний підхід до вирішення проблеми.
Ключові слова: семіозис, культурний код, синонім.
Існують дві моделі семіозису – Соссюра та Пірса, за якою модель Соссюра описується як дуалістична (позначувач – позначуване), а Пірса – тріадична
(знак – предмет – сприймач). Однак насправді, ці моделі створені не як протилежності, а як практично паралельні, оскільки модель Соссюра також є тріадичною, бо ланка між позначником та позначуваним передбачає якийсь культурний код, тобто мову. Знаємо, що Тома встановлює ієрархію – теологія,
“цариця” наук, а філософія – її служниця: у рамках цього цього дослідженя служницею філософії є філологія, оскільки покликана встановити значення термінів. Однак в процесі аналізу вибудовується ще одна тріада (семіотична система): теологія – філологія – філософія, у якій філологія, тобто слово, відіграє роль знака, що покликаний позначити предмет. Необмежене буття, слово (тобто термін) та сприймач – це семіотична тріада, про яку, по суті, йдеться у цьому дослідженні.
Термінологія філософського тексту є найважливішою частиною його лексики і тому цей пласт лексики повинен бути чітким та зрозумілим, особливо, якщо йдеться про праці Томи з Аквіну. Ускладнюється питання термінології тим, що в українській мові та філософії, по суті, немає достатньої кількості перекладів творів схоластики, на які можна було б спиратися при дослідженні питання. Тому не прагнемо встановити доказові положення, а
лише розгорнути широку міждисциплінарну дискусію, яка охоплювала б українську мову та філософію і зокрема її термінологію.
Одним з наріжних питань, що виникає при відтворенні схоластичних термінів, є питання синонімії. Явище синонімії, якщо розглядати її на матеріалі
“Суми теології” [1], присутнє у різних ракурсах: 1) внутрішньотекстовому, тобто в самому латинському тексті та 2) зовнішньотекстовому, тобто при перекладі. Останній ракурс можна поділити на два підракурси: а) різні варіанти перекладу одного терміна та б) підміна терміна при перекладі.
Внутрішньотекстовий ракурс виявляється у тому, як Тома використовує деякі терміни, про що йшлося попередньо. Зовнішньотекстовий ракурс питання синонімії виявляється у тому, що один латинський термін можна відтворити кількома українськими відповідниками. По-перше, можна вдатися до транслітерації, як термін accidentia можна просто переписати українськими літерами згідно з правилами української граматики – акциденція; по-друге, можна перекласти складові частини цього слова, тобто префікс, корінь, суфікс, таким чином структурно-морфологічно калькувавши латинське слово – припадковість. Граматично лексеми акциденція та припадковість не співпадають, оскільки латинськe accidens – це форма множини середнього роду дієприкметника, a українська калькована лексема припадковість є іменником.
До того ж, лексема припадковість проводить, хоча й незначну, все-таки небажану аналогію із клінічним терміном. Окрім того, лексема не має статусу терміна у філософській термінології. Транслітерована лексема, акциденція, в українській мові також видозмінює свою граматичну форму – стає іменником жіночого роду однини, втрачаючи множину. Однак це пов’язано із мовними особливостями: далеко не завжди лексема іншомовного походження зберігає у цільовій мові свою граматичну структуру, навіть частково. До того ж, акциденція – філософський термін, не завжди зрозумілий широкому колу читачів. А твір Томи, як видно із Прологу, спрямовується саме до широкого кола читачів. Щодо відтворення цього терміна в іншомовних перекладах, то спостерігаємо різні підходи до цієї проблеми. У польському перекладі маємо
prypadlost, в англійському – ассіdence. Англійський варіант і не може мати
іншого слова, оскільки в англійській мові приблизно 70 % слів латинського походження, а от польський варіант відтворення показує зовсім інший підхід.
Значення поняття припадковість у Томи збігається з Аристотелівським значенням поняття symbebekos. Поглянувши на структуру терміна, побачимо, що і грецьку лексему перекладено латинською мовою способом калькування, а не транслітерації [2]. Це, безумовно, доводить переваги використання методу калькування і в українській мові для відтворення цього терміна. Тож два терміни, припадковість та акциденція, по суті, означають один предмет, однак роблять це дещо по-різному: перший використовує засоби власне української мови, другий використовує уже закладене в нього значення, тобто зрозумілий лише тим, хто обізнаний з проблематикою.
Зовсім інше питання виникає тоді, коли перекладач відтворює один термін
іншим його приблизним синонімом. Так, терміни beatitudo та felicitas деякі перекладачі не розрізняють, хоча сам Тома вказує на різницю між ними. Тома говорить: “de ratione beatitudinis sit, quod sit summum bonum”; згодом торкається поняття “terrena felicitas”, тобто “земне щастя”. В англійському перекладі ці обидва поняття подано як happiness [3], що, очевидно, не зовсім вірно з погляду системності термінології. Тому в українському перекладі ці терміни все-таки диференційовано: блаженство та щастя. До того ж, інші англомовні
інтерпретатори та дослідники схоластичної філософії все-таки диференціюють ці терміни. Згодом, у “Сумі проти поган” Тома пояснює, що саме він розуміє під цими поняттями. Тому очевидно, що ці два терміни не є повними синонімами і тому їх слід розрізняти у перекладі.
Це лиш поодинокі приклади внутрішньо- та зовнішньотекстових синонімічних пар, однак таких випадків наскрізно по тексту “Суми” є багато.
Спостереження над різними синонімічними термінами, аналіз їх використання як в оригіналі, так і в різномовних перекладах дають змогу замислитися над тим, що до термінології та зокрема до її перекладу необхідно застосовувати творчий підхід, не варто вдаватися до сухої буквалізації. Зрозуміло, що такий
підхід повинен засновуватися на відповідній обізнаності з схоластичною терміносистемою, її витоками (зокрема грецькими), а також з тими вирішеннями проблем, до яких вдавалися перекладачі у різних мовах.
Список літератури
1.
Святий Тома з Аквіну. Сума Теології. / Переклад П. Содомори. –
Львів : Сполом, 2010. – 520 с., С. 338-339.
2.
Sodomora, P. Synonyms and Identity of Denotation: a Problem in the
Semiotics of Translation / P. Sodomora // Semiotics Society proceedings, Houston :
Univ. of St. Thomas, 2009. – P. 75.
3.
Summa Theologiae / Transl. by A. Freddoso. [Electronic resourse]. – http://www3.nd.edu/
afreddos/summa-translation/TOC.htm
SEMIOSIS, SYNONYMY AND IDENTITY OF DENOTATION
Pavlo Sodomora
Lviv Danylo Halytsky National Medical University, candidate of philology pavlosodom@gmail.com
The problem of translation of certain philosophical terms into Ukrainian is discussed. The alternative approach to the solution of the problem is suggested as well.
Key words: semiosis, cultural code, synonym.

СЛОВО ЯК ОДИН ІЗ ДІЙОВИХ ЧИННИКІВ ДОСЯГНЕННЯ
ПРОФЕСІЙНОЇ ЛІНГВОКОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇ АБО
ДЕЯКІ АСПЕКТИ ВИКЛАДАННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЗА
ПРОФЕСІЙНИМ СПРЯМУВАННЯМ У ВИЩИХ МЕДИЧНИХ
ЗАКЛАДАХ ОСВІТИ
Надія Черкес
Львівський національний медичний університет ім.Данила Галицького кандидат філологічних наук, доцент кафедри українознавства
Пропоноване дослідження має на меті акцентувати увагу на важливості використання живого слова для володіння системою мовленнєвих комунікацій у межах професійної компетенції майбутнього медичного працівника.
Ключові слова: мовленнєва комунікація, професійна компетенція, українська мова.
Викладання української мови за професійним спілкуванням у вищих навчальних закладах України посідає вагоме місце серед обов’язкових дисциплін суспільно-гуманітарного профілю перш за все через її практично- прикладне призначення. Уже на перших етапах підготовки майбутніх спеціалістів закладаються основи культури їх професійного мовлення, формується мовна компетентність, яка у майбутньому загалом визначатиме мовленнєву поведінку медичних працівників і зможе забезпечити ефективність фахового слова у процесі спілкування лікаря з пацієнтом, фармацевта з клієнтом, колег-лікарів між собою чи медичного представника фармацевтичної фірми і зацікавленого в його послугах медика.
Практичний аспект вивчення української мови за професійним спрямуванням у ВНЗ скерований не лише на засвоювання чи закріплення студентом необхідного мінімуму теоретичних знань, але й, перш за все, – на вироблення спільних навичок спілкування, що дозволить йому, з одного боку,
стати активним учасником комунікаційного процесу, а з другого, – допоможе спрямувати його у потрібне фахове русло.
Будь-яка професійна діяльність відбувається в межах сфери безпосередньої взаємодії комунікантів і потребує певних ситуаційних мовнокомунікативних умінь. Залежно від професійної ситуації (загальної чи вузькоспеціальної) майбутній медичний працівник повинен навчитися користуватися набутими мовними навичками, добираючи найбільш доцільні і доречні. Наприклад, комунікативна ситуація налагодження наукових контактів вимагає від медика- професіонала вміння вести діалог, дискутувати на окремі професійно-наукові теми, готувати звіти чи відповіді; у вузькоспецифічній ситуації участі лікаря в консиліумах чи колективних обговореннях методів лікування проблемних та складних хворих, від нього вимагається вміння поважати і враховувати думку
інших лікарів приймати колегіальні рішення, доказово і аргументовано подавати і відстоювати свою точку зору, чітко дотримуючись норм культури мовлення. Комунікативна ситуація «лікар-пацієнт» вимагає від медичного працівника не тільки вміння слухати, вести бесіду, діалог та полілог, вносити свої корективи і зауваження, формулювати висновки чи підводити підсумки сказаного, але і передбачає врахування психологічних особливостей основного об’єкта комунікаційного процесу – хворого – вміння долати психологічні
«щити» і «бар’єри» шляхом декодування «мови тіла» співбесідника, суворого контролю за власною мовленнєвою поведінкою і створення сприятливого мовно-психологічного клімату для отримання належного посткомунікативного ефекту.
Саме тому курс української мови за професійним спрямуванням може дати сьогоднішньому студентові ті необхідні мовно-професійні, наукові, соціально- термінологічні, етико-психологічні та культуромовні знання, які стануть у пригоді досвідченому лікареві чи фармацевтові, незалежно від його вузькопрофесійної спеціалізації: загальна хірургія чи стоматологія, отоларингологія чи офтальмологія, психіатрія чи клінічна фармація, неврологія чи гастроентерологія. А формування умінь і навичок, необхідних для
майбутньої фахово-медичної діяльності відбувається на базі вироблення умінь і навичок професійного мовлення і здійснюється шляхом включення студентів у навчальну діяльність, яка визначає їхні цільові орієнтири, дає усвідомлення своїх конкретних завдань і найдальших стратегічно важливих професійних цілей.
Якщо говорити про професійну комунікативну компетенцію як складову загальної комунікативної компетенції (від лат. competens – належний, відповідний та comunicatio – спілкування), то вона передбачає, по-перше, ефективне застосування певної сукупності професійних знань і, по-друге, – загальну гуманітарну культуру людини, її вміння спілкуватися з іншими людьми. Вона формується на базі загальної комунікативної компетенції, тому також визначається комунікативними намірами, дотриманням відповідної комунікативної стратегії і досягненням необхідного результату спілкування.
Мовна ж компетенція, яка є складником комунікативної компетенції, вимагає бездоганного володіння нормами сучасної літературної мови, їх застосування в усному й писемному мовленні і передбачає вирізнення лексичної, граматичної, семантичної, фонологічної, орфографічної, орфоепічної та пунктуаційної компетенції. Лексична компетенція передбачає оволодіння лексичними засобами сучасної української літературної мови і вміння їх доцільного застосування.
При опрацюванні тем «Лексичний аспект професійного мовлення», «Вибір слова у професійному спілкуванні» чи «Українська лексика з погляду походження і вживання» студент вищого медичного навчального закладу може не тільки поповнити свій словниковий запас необхідними термінами чи професіоналізмами, але й оволодіти багатствами української синонімії, антонімії та омонімії, пізнати глибини паронімії та фразеології, осмислити можливості використання іншомовної лексики. Тут студентові можуть пропонуватися різні комунікативні моделі, у яких він повинен самостійно правильно добирати лексичній матеріал відповідно до сфери застосування і мовленнєвої ситуації.

Граматична компетенція вимагає певних теоретичних знань для користування граматичними ресурсами української мови. Опрацьовуючи тему
«Морфологічний аспект професійного мовлення», студент вчиться правильно оперувати категоріальним апаратом окремих морфологічних одиниць, осмислює вибір відповідних форм слова у заданій комунікаційній ситуації, аналізує словотвірні одиниці і способи словотворення, виправляє огріхи у побудові ситуативних професійних висловлювань, вирішує нескладні мовнокомунікативні завдання, які у майбутньому дадуть йому можливість самостійно моделювати власну мовленнєву поведінку у відповідній фахово- зорієнтованій реальній ситуації. Вивчення теми «Синтаксичний аспект професійного мовлення» допомагає майбутньому лікареві не тільки закріпити і розширити свої уже існуючі базові знання з синтаксису української мови, але й виробити навички творення і використання синтаксичних одиниць та категорій, розуміти їх і цілісно оцінювати, аналізувати наявні і продукувати нові тексти відповідно до різних сфер професійної діяльності медика. Правильно побудоване елементарне речення чи словосполучення здатне засвідчувати високий рівень професійної компетентності фахівця і, навпаки, – недолуга синтаксична конструкція може перекреслити вагомість найкращої думки.
Семантична компетенція – змушує учасника комунікаційного процесу чітко усвідомлювати і контролювати процес організації змісту, процес формування конкретних висловлювань, які би підпорядковувалися загальній комунікаційній меті і змісту спілкування. Слово не може бути вихоплене з загального контексту. Тому майбутній медик на заняттях української мови за професійним спрямуванням повинен навчитися встановлювати внутрішньолексичні зв’язки слова і його відношення до інших у загальному контексті, розрізняти значення окремих граматичних елементів і структур, простежувати різні типи логічних зв’язків, зокрема причиново–наслідковий, який є незаперечно важливим, наприклад, при встановленні правильного діагнозу пацієнтові.
Сучасний студент повинен уміти самостійно
встановлювати межі поля спільного фонду знань усіх комунікантів, накладати на нього мікропіле власних професійних навичок і знань.
Фонологічна та орфоепічна компетенції забезпечують відтворення звукового образу мови через правильне звукове оформлення мовлення. Тому під час роботи над темою «Фонетичний аспект професійного мовлення» і фрагментарно тренуючи дію фонетичної, акцентуаційної й орфоепічної норм літературної мови студент повинен продемонструвати не лише знання звукових засобів сучасної літературної мови, але й уміння ними користуватися. Для цього йому можуть пропонуватися тренувальні та проблемно-логічні вправи для добору правильних фонетичних варіантів, усунення фонетичної незграбності та порушень евфонічності української мови, словникова робота, коректування та переклад професійних текстів з дотримання правил евфонії.
Майбутній фахівець повинен знати основні фонетичні закони і процеси української мови, вміти використовувати засоби її милозвучності у конкретних мовленнєвих ситуаціях, швидко усувати важкі для вимови звукові збіги, полегшувати артикуляцію правильним вживання форм слів ( наприклад, дієслів на -ся (сь), певним добором і розташуванням слів як в усному, так і в писемному мовленні. При цьому для збільшення виразності своєї професійної мови майбутній медик має змогу залучати як вербальні засоби комунікації, так і невербальні, немовні знаки комунікативного коду (міміку, жести, поставу), які також служать для передання і сприйняття інформації.
Орфографічна компетенція вимагає від учасника процесу писемного спілкування оволодіння системою правописних правил і вміння їх застосовувати. Не секрет, що кожен лікар у своїй професійній діяльності опрацьовує досить велику кількість писемної професійної документації: від первинного збору анамнезу до розгорнутих історій хвороби чи протоколів операцій (побутує навіть жартівлива приказка про причину «каліграфічності» лікарського почерку). При цьому не викликає сумніву необхідна умова професійності – грамотність. І тут недостатнім є механічне заучування правил і законів. Орфографічна компетенція вимагає від мовця бездоганного, чисто
технічного застосування на письмі основних орфограм, серед яких найуживанішими є:
– правильне написання слів разом, окремо і через дефіс;
– вживання апострофа і м’якого знака;
– написання великої літери;
– правопис префіксів, суфіксів;
– подвоєння літер і спрощення в групах приголосних;
– написання прислівників, часток;
– підбір відмінкових закінчень;
– особових форм дієслова, числівників та інше.
Пунктуаційна компетенція допомагає комунікантові полегшити розуміння
і сприйняття професійного тексту через логіко-інтонаційне членування мовного потоку. Оскільки професійна діяльність потребує обміну думками, фахівці вступають у безпосередній словесний контакт, при цьому діалог може переростати в полілог. Безпосередній контакт мовця і слухача (лікаря і пацієнта, провізора і клієнта) вимагає уваги до висловлювання співрозмовника і дозволяє використання широкого спектру речень, різних за модальністю
(розповідні, питальні, спонукальні, окличні), за будовою
(неповні контекстуальні, синтаксичні структури, двоскладні, односкладні, ситуативні), за видами зв’язку (складнопідрядні конструкції різних типів, складносурядні речення, речення з комбінованими видами зв’язку). Розрізнення особливостей зв’язку між частинами тексту (наприклад ланцюговий чи лінійний, паралельний, приєднувальний) неминуче диктує правильність вживання основних розділових знаків: кому в простому реченні та у складному, крапки з комою, двокрапки, тире у простому та складному реченнях, багатокрапки, дужок, лапок та інших пунктограм.
Як бачимо, багатоплановість мовної компетенції майбутнього медика створює широкі можливості для вибору найяскравішого, найактивнішого слова, яке зможе сформувати його мовленнєві вміння і визначити мовленнєву
поведінку в кожному окремому випадку. Набуті мовленнєві вміння говорити, слухати, читати і писати допоможуть фахівцеві–медикові:
– брати участь у професійних діалогах і вести свій монолог;
– вибудовувати цільові телефонні розмови і адекватно реагувати на позицію співрозмовника;
– розпізнавати необхідну інформацію і розуміти комунікативні наслідки бесіди;
– розрізняти стилістичні регістри усного та писемного спілкування;
– грамотно і чітко викладати деталізовані тексти різного спрямування;
– продукувати професійну кореспонденцію;
– користуватися базовими засобами зв’язку із професійною метою.
Отже, професійне спілкування медичного працівника вимагає соціальних знань і навичок володіння словом, що забезпечить творчий стиль його мовленнєвої поведінки, здатність приймати креативні рішучі рішення, високу гнучкість мислення і належний рівень загально-гуманітарної культури.
WORD AS ONE OF THE EFFECTIVE MEANS OF ACHIEVING
PROFESSIONAL LINGUO-COMMUNICATIVE COMPETENCE OR SOME
ASPECTS OF TEACHING THE UKRAINIAN LANGUAGE FOR
PROFESSIONAL PURPOSES IN HIGHER MEDICAL EDUCATION
ESTABLISHMENTS
Nadiya Cherkes
Danylo Halytsky Lviv National Medical University
The research focuses on the importance of using informal communication for mastering the system of verbal communication in terms of the soon-to-be medical worker’s professional competence.
Keywords: verbal communication, professional competence, Ukrainian language.

ДЕЯКІ ПИТАННЯ СПІВВІДНОШЕННЯ ДЕНОТАТИВНОГО І
КОНОТАТИВНОГО КОМПОНЕНТІВ В СТРУКТУРІ СЛОВА
Каріна Ярова, старший викладач кафедри українознавства
Михайло Тіпцов, викладач кафедри українознавства
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Досліджується структура лексичного значення слова, аналізується співвідношення денотативного, сигніфікативного
і прагматичного компонентів лексичного значення.
Ключові слова: конотація, денотативний компонент, конотативний компонент, семантична структура слова.
Лексичне значення – одна з найбільш неоднозначних проблем теорії мови.
Питання визначення лексичного значення слова широко висвітлюються у працях вітчизняних та зарубіжних лінгвістів. Однак, незважаючи на багатовікову історію цих досліджень, до сьогоднішнього дня не отримано не тільки загальноприйнятного, але навіть достатньо чіткого визначення цього терміна. У сучасній лінгвістиці можна виділити два підходи до проблеми визначення значення: референціальний (referential) та функціональний
(functional). Вчені, які дотримуються референціального підходу, прагнуть описати значення як компонент слова, за допомогою якого передається певне поняття, і який, таким чином, наділяє слово можливістю об'єктивно відображати існуючу дійсність, позначати предмети, якості, дії і абстрактні поняття. Прихильники ж функціонального підходу вивчають функції слова в мовленні і приділяють менше уваги питанню "що є значення?", а більше - "які функції має значення?" [1].
Усі найбільш вагомі роботи з теорії семантики здебільшого ґрунтувалися на референціальному підході. Центральною ідеєю цього підходу є виділення трьох факторів, що характеризують значення слова: "the word (the symbol)"
(звукова форма слова), "the mental content" (поняття) і "the referent" (термін

"референт" – той предмет (дія, якість), який позначає слово). Відповідно до цього підходу значення розуміється як ціле, що складається з самого предмету,
і поняття про цей предмет. Цей взаємозв'язок представлений у вигляді схематичного зображення, а саме трикутників, які незначно різняться між собою. Найбільшу популярність здобув трикутник Огдена-Річардса [2], наведений у книзі німецького лінгвіста Густава Стерна "Meaning and change of meaning with special reference to the English language".
Зв'язок між референтом і словом дійсно встановлюється тільки за допомогою поняття. Однак далеко не кожне слово має в своїй основі поняття, хоча значення є у кожного слова. Для того, щоб переконатися в цьому, можна навести як приклад значення імен власних, займенників та вигуків. Імена власні тільки називають окремі живі істоти, країни, міста, річки, гори і т.д., не передаючи узагальненого поняття про них. Вони мають значення, обумовлене конкретним співвідношенням з тим чи іншим одиничним проявом: William,
Ann, Scotland, Shakespeare, Appalachians, Stratford-on-Avon [3].
На противагу іменам власним, займенники нічого не називають, а тільки вказують на кого-небудь або що-небудь. Значення займенників є гранично узагальненим. Значення вигуків полягає на тому, що вони висловлюють не поняття, а почуття і волю мовця. Вигук може виражати почуття взагалі: Oh!
Dear me! oh, my! oh, dear! Або якесь виразне почуття, наприклад: смуток (alas!), розчарування (damn!), схвалення (hear! hear!), подив (gosh!) і т.д. Значення слова можна визначити як закріплене за даною звуковою формою обумовлене системою конкретної мови розумовий зміст, загальний для конкретного мовного колективу [4].
На відміну від понять, які є загальними для різних мов, лексичне значення слова завжди є національно-специфічним, як і вся лексика в цілому. Крім поняття, в значення слова можуть входити й інші компоненти: емоційне забарвлення, стилістична характеристика, зв’язки з іншими словами тієї ж мови. Лексичне значення слова може, нарешті, не збігатися з поняттям за об'ємом або змістом [3].

Обсяг значення - це сукупність предметів одного і того ж класу, до яких дане слово застосовується в якості назви. Зміст значення – це знання про даний предмет і його характеристика (сукупність суттєвих ознак, емоційно-оцінне ставлення, вказівка на зв'язок з предметами іншого класу).
Сучасний підхід до вивчення семантики слова заснований на припущенні, що внутрішня форма слова (тобто його значення) являє собою складну структуру, яка називається семантичною структурою слова або структурою лексичного значення слова і включає в себе цілий ряд складових. Уфімцева А.А.
[5] говорить про необхідність підходу до слова як до нерозривної єдності звукової сторони і смислового змісту, як до складної тотожності його лексико- граматичних і лексико-фразеологічних форм, що виявляються в різноманітних зв'язках слів з іншими елементами мовної структури, і на основі цього виділяє три основні чинники, що визначають лексичне значення слова: 1) логіко- предметний зміст слова, 2) своєрідність граматичних форм, за допомогою яких цей смисловий зміст фіксується і відтворюється, 3) співвідношення даного слова з усією лексико-семантичною системою мови, обов'язковим елементом якої воно є.
Бєляєвська О.Г. виділяє денотативний і сигніфікативний аспекти.
Денотативний аспект лексичного значення формується ознаками, складовими денотату - мовного відображення предмету чи явища. Крім денотативного аспекту, на думку більшості дослідників, речовий зміст слова включає також сигніфікативний аспект - понятійну співвіднесеність імені, його здатність відображати відповідне поняття [6].
Значення мовної одиниці має динамічний зв'язок з поняттям, що позначається, а також з кожним конкретним предметом, співвідносним з даним поняттям. Таким чином, виділення окремо денотативного і сигніфікативного аспектів значення пов'язане з тим, що значення зберігає динамічний зв'язок і з референтом (конкретним предметом - the cat I see right now) та з поняттям
(сигніфікат - a cat in general).

Конотативний аспект значення визначається як передана словом, додаткова по відношенню до матеріального змісту слова, інформація про ставлення мовця до предмету або явища. Конотація може бути визначена як емоційно-оцінний компонент лексичного значення, тоді як предметно-логічний аспект, денотація – основне, логіко-інформативне значення мовної одиниці.
Під денотацією розуміють не саму реалію, а «типове уявлення» чи клас об’єктів, об’єднаних спільними властивостями Конотація ж, на відміну від денотації, містить ставлення об’єкта до позначуваного. Денотація – об’єктивне значення, конотація – суб’єктивне значення.
Слушною є позиція мовознавців про тісний взаємозв’язок між раціональним та емоційним, між денотацією та конотацією. Саме тісний зв’язок емотивно-оцінного та денотативно-сигніфікативного компонентів значення емоційної лексики зумовлює труднощі у встановленні чіткої диференціації між ними, оскільки сам денотативно-сигніфікативний компонент відображає широку палітру емоційного ставлення людини до світу, предметів, явищ в діяльності і спілкуванні. Конотативний аспект лексичного значення включає в себе кілька складових, до яких належить емотивність, оцінність і інтенсивність.
Емотивність, як компонент конотації, являє собою закріплену в значенні
інформацію про емоційне відношення до предмета чи явища, що позначається.
Наприклад, речовий зміст слова garish - "bright" ("яскравий"), однак яскравість неприємна для ока, що відбивається в словниковій дефініції як "unpleasantly bright" і підтверджується прикладами garish light "очі пече, сліпуче світло", garish colors "кричущі кольори ". Емотивність, як компонент конотації, тісно пов'язана з оцінкою та інтенсивністю. Під оцінкою розуміється компонент конотації, що закріплює у значенні слова інформацію про схвальне або несхвальне (позитивне або негативне) відношення до предмета чи явища.
Прийнято розрізняти два типи оцінки: інтелектуальну (або логічну) та емоційну. Інтелектуальна оцінка є частиною денотації, вона входить у предмет позначення і, таким чином, вважається частиною денотативного аспекту лексичного значення.

Емоційна оцінка також виражає відношення мовця до предмета, однак грунтується не на загальнологічних критеріях, а на тих емоціях, які викликає позначуваний предмет, процес або явище. Емоційна оцінка міститься, наприклад, у словах to whine "to make a high sad sound"; to gloat over "to look at something or think about it with satisfaction, often in an unpleasant way"; a smirk
"silly proud smile" тощо. Оцінність, як компонент конотації, настільки тісно пов'язана з емотивною, що в багатьох випадках їх важко розмежувати і слід говорити про емоційно-(або емотивно-) оцінні характеристики слова.
Аналогічним чином з емотивністю і оцінністю тісно переплітається
інтенсивність. Вона може бути визначена як компонент конотації, що вказує на посилення ознак, що складають основу змісту слова. Наприклад, значення слова minute (adj.) можна представити як (small + інтенсивність), rage як (anger
+ інтенсивність), adore як (love + інтенсивність). Можна виділити і прагматичний аспект значення. Цей аспект лексичного значення представляє собою додаткову по відношенню до матеріального змісту слова інформацію про учасників комунікації і умови комунікації. У дослідженнях останніх років, спрямованих в основному на вивчення мови "в реальних ситуаціях спілкування", в основному розглядається прагматичний аспект висловлювання, проте деякі положення застосовуються і при вивченні семантики слова.
Питання визначення лексичного значення слова знайшло широке висвітлення в працях таких видатних вчених-лінгвістів як І.В. Арнольд, Т.І.
Арбекова, І.Р. Гальперін, Р.З. Гінзбург, М.А. Кронгауз, G. Stern, S. Ulmann та ін.
Однак вченим досі не вдалося отримати однозначної і загальноприйнятої відповіді на це питання. Значення слова не можна ототожнювати ні з поняттям
(або предметом), яке воно виражає, ні з самим словом, ні з його звучанням.
Значення слова має обсяг і зміст. Обсяг значення - це сукупність предметів одного і того ж класу, до яких дане слово застосовується в якості назви. Зміст значення - це знання про даний предмет і його характеристика. Лексичне значення слова являє собою складну структуру, що включає в себе цілий ряд складових: 1) речовий зміст: денотативний і сигніфікативний аспекти; 2)
конотативний аспект; 3) прагматичний аспект. У свою чергу, в конотативному та прагматичному аспектах виділяють різні компоненти. Усі аспекти утворюють єдину структуру, що визначає системні і функціональні характеристики слова. Аналіз смислової структури слова сприяє встановленню типів та видів лексичного значення. Загальноприйнятої класифікації і термінології типів лексичного значення досі не існує.
Список літератури
1.
Гинзбург Р.З., Хидекель С.С., Кязева Г.Ю. Лексикология английского языка / Р.З. Гинзбург, С.С. Хидекель, Г.Ю. Кязева. – М., 1979 (in
Engl.) – С. 13.
2.
Stern G. Meaning and change of meaning with special reference to the
English language / G Stern. - Goeteborg, 1931, – P.45.
3.
Арнольд И.В. Лексикология современного английского языка / И.В.
Арнольд. – М., 1959. – С. 49-50.
4.
Арбекова Т.И. Лексикология английского языка: Практ. Курс / Т.И.
Арбекова. – М., 1977. – С. 52-53.
5.
Уфимцева А.А. Слово в лексико-семантической системе языка /
А.А. Уфимцева. – М., 1968. – С. 87-92.
6.
Беляевская Е.Г. Семантика слова / Е.Г. Беляевская. – М., 1987. –
С. 44-46.
SOME ISSUES OF RELATION OF DENOTATIVE AND
CONNOTATIVE COMPONENTS IN THE WORD STRUCTURE
Karina Yarova, Mikhailo Tіptsov,
Lviv Danylo Halytsky National Medical University
The article examines the structure of lexical meaning, analyzes denotative value, significative meaning and pragmatic components of lexical meaning.

Keywords: connotation, denotation component, connotative component, semantic structure of the word.

Document Outline

  • Конотативний аспект значення визначається як передана словом, додаткова по відношенню до матеріального змісту слова, інформація про ставлення мовця до предмету або явища. Конотація може бути визначена як емоційно-оцінний компонент лексичного значення, тоді як предметно-логічний аспект, денотація – основне, логіко-інформативне значення мовної одиниці.
  • Під денотацією розуміють не саму реалію, а «типове уявлення» чи клас об’єктів, об’єднаних спільними властивостями Конотація ж, на відміну від денотації, містить ставлення об’єкта до позначуваного. Денотація – об’єктивне значення, конотація – суб’єктивне значення.
  • Слушною є позиція мовознавців про тісний взаємозв’язок між раціональним та емоційним, між денотацією та конотацією. Саме тісний зв’язок емотивно-оцінного та денотативно-сигніфікативного компонентів значення емоційної лексики зумовлює труднощі у встановленні чіткої диференціації між ними, оскільки сам денотативно-сигніфікативний компонент відображає широку палітру емоційного ставлення людини до світу, предметів, явищ в діяльності і спілкуванні. Конотативний аспект лексичного значення включає в себе кілька складових, до яких належить емотивність, оцінність і інтенсивність.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал