Рішення" лексична семантика прикметників на позначення "малої ваги" у поетичних творах класичного періоду




Сторінка1/3
Дата конвертації03.12.2016
Розмір0.57 Mb.
ТипРішення
  1   2   3

Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького
Львів, 15-17 березня, 2014 р.
Кафедра філософії та економіки, кафедра латинської та іноземних мов
1-ша всеукраїнська (щорічна) науково-практична конференція
“СЛОВО, ЗНАК, ЗНАЧЕННЯ: ПРОБЛЕМИ, ІННОВАЦІЇ,
РІШЕННЯ”

ЛЕКСИЧНА СЕМАНТИКА ПРИКМЕТНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ
“МАЛОЇ ВАГИ” У ПОЕТИЧНИХ ТВОРАХ КЛАСИЧНОГО ПЕРІОДУ
Соломія Антонюк викладач кафедри латинської та іноземних мов
Львівського національного медичного університету імені Данила
Галицького e-mail: solomiya_antonyuk@ukr.net
Розглянуто лексичну семантику прикметників ЛСГ “мала вага”, які у поетичних творах поетів епохи принципату Августа актуалізують прямі, похідні, переносні і конотативні значення.
Ключові слова: концепт, лексико-семнатичне поле, лексичко-семантична група, синестезія.
Відчуття - це безперервний зв'язок індивідуума із середовищем, людини зі світом, в межах якого світ безпосередньо відкривається людині і є доступним для неї [1,c.89]. Відповідно, відчуття ваги є невід’ємним компонентом нашого життя. Кожна ж мова, як відомо, має свій спосіб концептуалізації світу, а отже й індивідуальний набір засобів вираження концепту “вага”.
При з’ясуванні яким чином концепт “вага” об’єктивувався у поетичних творах епохи принципату Августа виявлено, що у Горація, Вергілія та Овідія засобом вербалізації концепту “вага” виступають 8 ад’єктивів: brutus (Horat. -1 приклад вживання), gravis (Horat. – 47, Verg. – 50. Ovid. - 156), gravidus (Horat. –
2, Verg. – 14, Ovid. - 29), levis (Horat. – 26, Verg. – 43, Ovid. - 163), onerosus
(Verg. – 2, Ovid. - 8), onustus (Horat. – 4, Verg. - 1), rarus (Ovid. - 1) і validus
(Horat. – 7, Verg. – 21, Ovid. - 37). З них лише 2 (levis і rarus) ми зараховуємо до складу ЛСГ “мала вага”. Подібне спостерігаємо й у інших індоєвропейських мовах (зокрема англійській, російській, сербській та французькій), де на позначення малої ваги вживаються поодинокі лексеми [2,c.4-5].

Звертаємо увагу на висвітлення особливостей лексичної семантики домінантої лексеми levis (232 приклади вживання) ЛСГ “мала вага”, яка у поетичній спадщині поетів епохи принципату Августа виявилася третьою за частотою вживання після прикметників durus із ЛСВ “твердий” (291) та gravis із
ЛСВ “важкий” (253), лексемою не лише мікрополя ваги, але й усього ЛСП
“дотик”. Частота вживання аналізованого ад’єктива Горацієм (26) та Вергілієм
(43) вагомо поступається Овідію, у якого зафіксовано 163 приклади, що становить 70, 26 % від сумарної кількості його вживань (232).
Первісне ж значення “легкий” він актуалізує лише у поетичних творах
Вергілія та Овідія. При з’ясуванні, що ж у класичний період латинської мови називалося легким, виявлено, що прикметник levis реалізує ЛСВ «легкий», як правило, у синтагмі з субстантивами різних ТГ конкретної семантики:
“Предмети побуту”, “Природні утвори”, “Рідкі речовини” etc. Найчастіше ж із
ТГ “Рослини” та “Зброя”. Наприклад, Вергілій про підготування племен до бою зазначає: Alii thoracas aenos || aut leues ocreas lento ducunt argento; [Verg.
Aen. VII. 633- 634] - Інші везуть мідні панцирі чи легкі наколінники із гнучкого срібла.
В Овідія ж про кору та важкі тенета читаємо:
Aspicis, ut summa cortex leuis innatet unda, cum graue nexa simul retia mergat onus. [Ovid. Trist. III. 4. 11-12]
Ти бачиш, що легка кора плаває на поверхні води, тоді як зв’язані сіті із важким тягарем тонуть.
У МКС Горація, Вергілія та Овідія прикметник levis характеризується розвиненою семантикою і вживається не тільки у прямому, але й у похідних, переносних та конотативних значеннях. Примикаючи до думки О.Д. Огуя
[3,c.45] підкреслюємо, що лексичне значення не може існувати поза планом вираження і тому воно виражається у тексті за допомогою контексту.
Наприклад, у досліджуваних творах ад’єктив levis, вживаючись на позначення вітру чи його подуву, актуалізує похідне позитивно-оцінне значення “легкий”:

Aura levis rigido pendentia lintea malo || suscitat; [Ovid. Heroid. V. 55] - Легкий подув піднімає, підвішені на прямій щоглі, вітрила;
Слід підкреслити, що прикметник levis, реалізуючи похідні значення, міг поповнювати склад інших ЛСП. Так, актуалізуючи похідну сему “швидкий”
(швидка колісниця – levis currus, швидке колесо – levis rota, levis Messapus – швидкий Мессап), він поповнює склад ЛСП “швидкості”. Передумовою ж для виникнення нетактильного значення “швидкий” у семантиці ад’єктива levis вочевидь є той факт, що він має смислову спорідненість із швидкими об’єктами, позбавленими великої ваги, які рухаються значно швидше, ніж важкі.
Прикметник levis, актуалізуючи різні ЛСВ, міг також зазнавати синестетичного переносу значення до ЛСП інших сенсорних сфер, а саме аудіальної та густативної. Так у синтагмі з іменником шум - strepitus він актуалізує аудіальне значення “легкий, ледь чутний” [Ovid. Met. VII. 840-841], а у сполученні із субстантивом мальви – густативне значення “легкий, легкотравний”: Me pascunt oliuae, || me cichorea leuesque maluae. [Horat. Carm. I.
31. 15] - Мене годують оливки, цикорії і легкотравні мальви.
В епоху принципату Августа прикметник levis, вживаючись у метафоричних значеннях, був щедрим джерелом для створення поетичних образів. Закономірно, оскільки саме поетична мова дає змогу передати такий об’єм інформації, який є зовсім недоступним для передачі засобами елементарної власне мовної структури [4,c.23]. Так, поети легкою називають смерть - levis mors; страх – levis timor; рану – leve vulnus; турботу - levis cura; злочин - leve crimen чи кару - levis poena). Прикметник levis у поетичних текстах досліджуваних письменників виступав постійним означенням негативно-оцінної вдачі героїв, а отже поповнював склад ЛСП несенсорної лексики. Наведемо слова дівчини, які за словами Горація, поет хотів би колись почути:
'Quamquam ... tu leuior cortice et inprobo || iracundior Hadria, tecum uiuere amem, tecum obeam lubens.' [Horat. Carm. III. 9. 21-24]

Хоч … ти легший (легковажніший) від кори,
і запальніший від Гадрії, я б хотіла жити з тобою, з тобою я б охоче померла.
До складу ЛСГ “мала вага” крім первинно дотикового прикметника levis зараховуємо також ад’єктив rarus (із первинним густативних значенням
“рідкий”), який Овідій вживає на позначення легкості туніки: Deripui tunicam—
nec multum rara nocebat; [Ovid. Amor. I. 5. 13] - Він зірвав туніку – не дуже легка
[туніка] перешкоджала.
Список літератури
1.
Барабанщиков В. А. Системность. Восприятие. Общение /
В. Барабанщиков, В. Носуленко. — М. : Ин-тут психологи РАН, 2004. – 480 с.
2.
Кюсева М. В. Прилагательные тяжелый и легкий в типологической перспективе / М. В. Кюсева, Д. А. Рыжова, Л. С. Холкина // Компьютерная лингвистика и интеллектуальные технологии : По материалам ежегодной
Международной конференции «Диалог». — М. : РГГУ, 2012. — Вып. 11 (18).
— Т. 1. — С. 247—255.
3.
Огуй О. Д. Полісемія в синхронії, діахронії та панхронії / Огуй О. Д.
— Чернівці : Золоті литаври, 1998. — 370 с.
4.
Лотман Ю. Структура художественного текста // Лотман Ю.М. Об искусстве. – СПб.: «Искусство – СПБ», 1998. – С. 14 – 285.
THE LEXICAL SEMANTICS OF THE ADJECTIVES DENOTING
LITTLE WEIGHT
IN THE LATIN POETRY OF THE CLASSICAL PERIOD
Solomiya Antonyuk lecturer of the department of the Latin and foreign languages of Danylo Halytsky Lviv National Medical University e-mail: solomiya_antonyuk@ukr.net

The article analyses the lexico-semantic peculiarities of the touch-related adjectives denoting little weight, which in the Latin poetry of the classical period actualise primary, secondary, metaphorical and connotative meanings.
Key words: concept, lexico-semantic field, lexico-semantic group, synaesthesia.

ІНТЕГРАЛЬНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ ПИСЬМОВИХ НАУКОВИХ
ТЕКСТІВ
Олена Бєляєва
Вищий державний навчальний заклад України
«Українська медична стоматологічна академія», к.пед.н., доцент e-mail: magistra373@rambler.ru
У статті розглянуті інтегральні характеристики письмових наукових текстів. Приділена увага різнорівневим засобам латинської мови, за допомогою яких реалізується закон мовної економії в наукових текстах.
Ключові слова: науковий стиль, текст, інтегральні характеристики, закон мовної економії.
Сучасний науковий стиль був викристалізуваний протягом багатьох століть у міжнародній науковій комунікації та сформований під безпосереднім впливом латинської мови, що є цілком закономірним з огляду на те, що до середини
ХІХ ст. латина залишалася для представників різних національностей як одним
із основних засобів викладу і трансляції власних наукових досягнень, так і залучення до наукових здобутків попередників і сучасників. Тому, незважаючи на диференціальні властивості, притаманні сучасним національним науковим текстам (НТ), ці тексти мають інтегральні, наднаціональні стилістичні ознаки.
У нашому дослідженні вслід за О.О. Селівановою, текст тлумачимо як «цілісну семіотичну форму лінгвопсихоментальної діяльності мовця, концептуально та структурно інтегровану, що служить прагматичним посередником комунікації й діалогічно вбудована до семіотичного універсуму культури [1,c.112]».
На рівні морфології НТ традиційно характеризуються використанням
іменників singularia tantum та pluralia tantum, авторської форми множини, абстрактного теперішнього часу, безособових форм дієслова, обмеженим уживанням часток (крім підсилювальних) і відсутністю вигуку.
Будучи генетично пов’язаним із наднаціональними латиномовними НТ,
особливість національних НТ на рівні синтаксису виявляється в елементах мовної надмірності — широкому використанні паралелізмів, вставних зворотів, повторів, наявності однорідних членів речення та значної кількості сполучників, які забезпечують так званий «ланцюжковий характер наукового тексту», «ущільнених» до одного речення узагальнюючих класифікацій, які поєднують декілька тлумачень термінів, інфінітивних, дієприкметникових і пасивних конструкцій [2; 3; 4; 5].
З іншого боку, НТ «підпадають» під дію закону мовної економії або
«принципу мовної економії» (в термінах Р.О. Будагова). З огляду на те, що визначальна характеристика сучасних НТ ― насиченість термінами греко- латинського походження, особливо яскраво цей закон маніфестується на лексичному рівні. Передусім це зумовлено тим, що власне латинські, латинізовані грецькі, гібридні й адаптовані (насамперед, транслітеровані)
інтернаціональні термінологічні одиниці як жодні інші відповідають умовам системності, логічної та мовної обґрунтованості внаслідок оптимальної презентації змісту поняття, відносної короткості, яка досягається шляхом збільшення семантичного навантаження елементів, відносної однозначності внаслідок втрати зайвих семантичних зв’язків і здатності асимілюватися в мові- реціпієнті [6; 7; 8].
З-поміж засобів, які забезпечують реалізацію закону мовної економії в
НТ, протягом останніх десятиліть високу активність демонструють абревіатури
(ініціальні, складові, усічені, частково скорочені, телескопні абревіатури), які можуть займати до 16% галузевих термінофондів. Наприклад, у наукових
(навчально-наукових, науково-популярних) медичних текстах латинські абревіатури використовуються для позначення: а) тривіальних назв лікарських засобів → ACC / Acetylcysteinum (Ацетилцистеїн); b) назв захворювань
(симптомів, синдромів) → LED / lupus erythematōsus disseminātus
(дисемінований червоний вовчак), Rh / rheumatismus (ревматизм), Tbc. / tuberculōsis (туберкульоз), SIIA / syndromum insufficientiae immunitātis acquisītae (синдром набутого імунодефіциту), ToRCH / Т — toxoplasmōsis,

R — rubeŏla, С — cytomegalovirus H — herpes simplex (токсоплазмоз, краснуха, цитомегаловірусна інфекція, герпес); c) методів клінічного обстеження або діагностики → SpG / spirographia (спірографія), WR /
Wassermanni reactio (реакція Вассермана; метод диагностики сифілісу); d) певних груп анатомічних об’єктів → L
I–V
/ vertebrae lumbāles (поперекові хребці), одиничних об’єктів → F.O. / fundus ocŭli (очне дно) чи фахових понять
→ V.O.D. / visus ocŭli dextri (зір правого ока).
До економних засобів вираження змісту наукових понять і відношень між ними належать невербальні та паравербельні елементи — малюнки, фотографії,
ілюстрації, схеми, діаграми, графіки, формули, умовні символи, символо-слова, спеціальні позначення, графічні знаки, які за своєю семіотичною природою належать до принципово інших знакових систем, ніж мова. Поєднуючись на змістовному, змістовно-композиційному та змістовно-мовному рівнях, вербальні й іконічні компоненти надають НТ креолізований характер [2]. У контексті нашого дослідження з-поміж інших інтегральних характеристик НТ заслуговує на увагу така, як використання різного роду кліше, які виникли в результаті змістовного та структурного відособлення синтагм і речень, що спеціалізуються на вираженні типових комунікативних ситуацій або сталих соціально значущих відношень.
Феномен широкого використання узуальних, стереотипних, клішованих мовних одиниць (або їх ще називають одиницями мовлення) із повторюваною реалізацією лексичних значень, далеких від багатопланових інтерпретацій і відсутність експресивно-емоційно-оціночних конотацій пояснюється вченими
[5; 9] здатністю забезпечувати адекватну передачу та сприйняття наукової
інформації. Крім того, внаслідок частої повторюваності стандартні одиниці легко запам’ятовуються й не вимагають у процесі комунікації зайвих зусиль ні від відправника (продуцієнта, адресанта) інформації, ні від її отримувача
(реципієнта, адресата).
Ілюстрацією цієї тези слугує твердження української дослідниці
Н. Ф. Непийводи, що з позиції нейролінгвістики НТ становить особливий
нейролінгвістичний код, який поєднує дві принципово відмінні знакові системи, які співіснують і взаємодіють в одному семантичному просторі — науковому тексті [10, с. 40]. При цьому перша — жорстка система — охоплює терміни, які містять інформацію, друга — відносно вільна, до котрої належать різнорівневі мовні засоби, особливе місце серед яких посідають мовленнєві формули, штампи, кліше, — організує сприйняття інформації.
Змушені констатувати, що, незважаючи на достатню поширеність латинських клішованих одиниць у наукових працях представників багатьох
європейських наукових шкіл, протягом останніх десятиліть спостерігається тенденція до зменшення їхнього використання у вітчизняному науковому мовленні. Між тим, навряд чи потребує додаткового обґрунтування факт, що використання латинських виразів, характерних для наукового стилю — vide supra (vs.) / vide infra (vi.) — дивись вище / дивись нижче, in totō — у цілому, sensū largō — у широкому значенні/розумінні, sensū strictiōri — у вужчому розумінні, (in) brevi — коротко, id est (i.e.) — тобто, alias (al.) — інакше кажучи, et cetĕra (etc.) — і так далі, і таке інше, ibidem (ibid.) — там само, у тому ж місці, exempli gratiā (e.g.) — наприклад, ergo — отже та ін. не лише є показником загального лінгвістичного рівня користувача, оскільки «Non enim tam praeclārum est scīre Latīne, quam turpe est nescire», але й слугує ефективним засобом мовної економії, уникнення повторів і тавтології, переключення уваги читача.
Таким чином: 1) інтегральні, наднаціональні стилістичні ознаки наукових текстів зумовлені таким історичним чинником, як вплив латинської мови;
2) основними засобами мовної економії слугують терміни греко-латинського походження, абревіатури й мовленнєві формули, штампи, кліше; 3) особливим засобом економії в наукових текстах виступають невербальні та паравербельні елементи.
Список літератури
1.
Селіванова О. О. Основи теорії мовної комунікації : [підр.] / Олена

Олександрівна Селіванова. — Черкаси : Вид-во Чабаненко Ю.А., 2011. —
350 с.
2.
Валгина Н. С. Теория текста : [учебн. пособ.] / Нина Сергеевна
Валгина. — М. : Логос, 2004. — 280 с.
3.
Казарцева О. М. Культура речового общения: теория и практика обучения : [учебн. пособ.] / Ольга Митрофановна Казарцева. ― [2-е изд.]. ―
М. : Изд-во “Флинта”, Изд-во “Наука”, 1999. ― 496 с.
4.
Миньяр-Белоручева А. П. Грамматические особенности текстов по международным отношениям / А. П. Миньяр-Белоручева, О. А. Вдовина //
Вестник МГУ. Сер. 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация. ― 2007.
― № 1. ― С. 19―29.
5.
Тер-Минасова С. Г. Семантика функциональных стилей и оптимизация преподавания иностранных языков / Светлана Григорьевна Тер-
Минасова. ― М. : Изд-во Московского ун-та, 1986. ― 152 c.
6.
Кочан І. Динаміка і кодифікація термінів з міжнародними компонентами у сучасній українській мові / Ірина Кочан. ― Львів :
Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2004. ― 519 с.
7.
Лещук Т. Й. Типологія термінологічних підсистем. Іншомовні запозичення.
Фразеологічні звороти.
Семантичне термінотворення.
Лексикографія (на матеріалі німецької мови) : [монографія] / Тихон Йосипович
Лещук. ― Львів : ЛДУ, 1999. ― 212 с.
8.
Турчин В. В. Прагматика наукового терміна : [монографія] /
Володимир Васильович Турчин. ― Івано-Франківськ : Факел, 2004. ― 227 с.
9.
Черемисина Н. В. Принцип экономии в лингвистике и в русской лингводидактике / Н. В. Черемисина // Теория и практика лингвистического описания русского языка в учебных целях : [сб. научн. труд. / отв. ред. Н. М.
Шанский]. ― М. : Изд-во АПН СССР, 1982. ― С. 3―25.
10.
Непийвода Н. Ф. Науковий стиль як психолінгвістичний код /
Н. Ф. Непийвода // Мовознавство. ― 1997. ― № 2―3 (182―183). ―
С. 39―44.

INTEGRAL CHARACTERISTICS OF WRITTEN SCIENTIFIC TEXTS
Olena Belyaeva
Ukrainian Medical Stomatological Academy, Candidate of pedagogical sciences, e-mail: magistra373@rambler.ru
The article examines the integral characteristics of written scientific texts.
Attention is paid to multi-level means of the Latin language with the help of which the law of linguistic economy is implemented in scientific texts.
Keywords: scientific style, text, integral characteristics, the law of linguistic economy.

КОНТРОНІМИ В АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Олег Василенко
Львівський національний медичний університет імені Данила Галицького, старший викладач, e-mail: ogardariker@gmail.com
Аналізуються контроніми як лексико-семантична група і їх вираження в сучасній англійській мові. Визначається їх приналежність до енантіосемії.
Особливий наголос зроблено на неоднозначності та потребі глибшого дослідження цього мовного явища.
Ключові слова: контронім, антагонім, авто-антонім, енантіосемія, енантіосем.
Контроніми як лексико-семантична група є дуже цікавим явищем в англійській мові. Водночас час ця група є дуже мало дослідженою, якщо її порівнювати з такими лексико-семантичними категоріями, як синоніми, антоніми чи омоніми. Це явище полягає у тому, що в семантичній структурі однієї мовної одиниці розвиваються протилежні значення. В українській науковій літературі існують лише поодинокі згадки про таку групу. Це дає досить широке поле для дослідження даної теми. Одна з останніх нечисленних публікацій, в якій згадується термін “контронім”, належить Смущинській І.В., котра описує явище енантіосемії в сучасній французькій мові. Більше публікацій стосовно цієї теми можна знайти в англомовних ресурсах. Але їх кількість, порівняно з вищезгаданими поширеними категоріями, мізерна.
Тому метою даної статті є висвітлити таку малодосліджену тему як
“контроніми” і привернути увагу до її вивчення. Термін “контронім” визначається як “слово з двома протилежними значеннями” [1].
Доповненням до цього визначення є таке: “Це – слово з численними значеннями, одне з яких визначається як протилежне до іншого з посеред його значень” [2].

Варто зазначити, що існує досить багато еквівалентів цього терміна. Серед них є такі: контранім (contranym), антагонім (antagonym), авто-антонім (auto- antonym), енантіодром (enantiodrom), слова Януса (Janus words) та ін. [2].
Назва останнього походить від імені давньоримського бога, якого називали дволиким Янусом, що був покровителем дверей, а також початку і кінця. Саме
ім’я Янус можна вважати контронімом, оскільки походить воно від латинського слова “janua”, що означає “двері”. А двері – це і вхід і вихід одночасно. Значна кількість еквівалентів цього терміну свідчить про дуже неоднозначну природу цього явища і вказує на те, що в науковому середовищі немає одностайної думки стосовно як назви так і категорії, до якої ця група належить.
На сайті ironick.typepad.com було проведено невелике дослідження щодо кількості посилань в пошуковій системі Google на той чи інший термін. У ньому було визначено, що найчастіше згадуються два терміни: контронім (або його різновид – контранім) та антагонім. На них посилаються найчастіше [3].
Групу контронімів переважно відносять до категорії “енантіосемія”, яка, у свою чергу, теж неоднозначна і недостатньо вивчена.
Як зазначає В.С.Червоножка, “Уперше на це явище звернули увагу понад століття тому В.Шерцль і К.Абель. Але його поглиблене вивчення починається лише з середини 70-х рр. ХХ ст., коли з'являються спеціальні дослідження, присвячені розгляду лексичних енантіосемів у російській (Л.І.Климова,
Г.Гочев,
О.І.Смирнова), українській
(Т.О.Федоренко) та німецькій
(Г.В.Яцковська) мовах” [4].
Енантіосемію можна відносити до кількох різних категорій.
Енантіосемічна одиниця називається енантіосемом, що є ще одним еквівалентом терміну “контронім”. ЇЇ можна віднести до категорії полісемії, оскільки вона безпосередньо пов’язана з багатозначності мовних одиниць.
Проте енантіосемічні одиниці характеризуються протилежними значеннями. Це поняття можна пов’язати з антонімією, але, водночас, протилежність значень присутня в межах однієї і тієї ж мовної одиниці. Це, своєю чергою, виявляє спільні риси енантіосемів з омонімами: тотожність вираження і залежність від
контексту. Але омоніми між собою семантично зовсім не пов’язані, на відміну від контронімів, семантичні значення котрих відрізняються лише за протилежністю. Тому доцільно розглядати енантіосемію як окрему категорію, яка має як точки дотику з іншими усталеними категоріями, так і свої характерні особливості.
Слово “контронім” (“contronym”) було запропоноване Джеком Херрінгом в 1962 році та увійшло в словник неологізмів за редакцією Джона Альгео
“П’ятдесят років серед нових слів: Словник неологізмів 1941-1991”. Сам автор дає таке визначення: “Будь-яке слово, що використовується в двох значеннях, які суперечать одне одному” [5, с. 158]. Автор використав корінь “контр-”, що означає протилежний або суперечливий, і “-онім”, що походить від грецького
“onоma”, яке означає “ім’я”.
Сучасна англійська мова демонструє досить багато контронімів. Серед них не лише іменники, дієслова, чи прикметники, але й прислівники, прийменники і фразеологізми. Кількість їх постійно зростає. Одним із нещодавніх поповнень став прислівник “literally”, який, перепрошуємо за тавтологію, буквально означає “буквально”. Цим словом так часто користувалися та зловживали, що воно набуло нової цілком протилежної конотації.
“Буквально”, звичайно ж, означає: “дослівно” або “прямо”. Наприклад:
There were literally thousands of people. – Там були буквально тисячі людей.
Якщо використовувати слово не в буквальному сенсі, але так, щоб опис був більш вражаючим і цікавим, тоді “буквально” означатиме “в переносному сенсі”. Наприклад:


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал