Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10) 58 Ludmila Shugaeva



Скачати 88.19 Kb.

Дата конвертації23.12.2016
Розмір88.19 Kb.

Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10)
58
Ludmila Shugaeva
Religious community Orthodox origin in Ukraine XXI century:
the sociocultural context
The article is based on the philosophical and religious analysis clarified the main trends of the
Orthodox religious communities of origin in Ukraine of the XXI century. against changing
sociocultural paradigm.
Keywords: religious associations Orthodox roots, government.
Людмила Шугаева
Религиозные сообщества православного происхождения в Украине XXI века:
социокультурный контекст

В статье на основании философско-религиоведческого анализа выяснены основные
тенденции развития религиозных общин православного происхождения в Украине XXI века
на фоне изменения социокультурной парадигмы.
Ключевые слова: религиозные объединения православного корня, государственная власть.
УДК 316. 260.1
© Людмила Погоріла
(Житомир)

ГЕНДЕРНА ПАРАДИГМА СУЧАСНОГО ХРИСТИЯНСТВА

Дана розвідка ставить собі за мету розкрити соціально-культурну діалектику статі
(гендерну парадигму чоловіка і жінки) у контексті сучасної християнської релігії. Зокрема,
розкрити особливості підходу до оцінювання гендеру людини у католицькому,
православному та протестантському вченнях.
Ключові слова: гендер, фемінний, маскулінний, соціокультурний вимір статі, католицизм, православ’я, протестантизм.

Постановка проблеми. Перед лицем сучасного суспільства стоїть велика кількість кардинальних і важливих проблем, просто проблем, які виникають в ході розвитку людства – соціальних, економічних, екологічних, політичних тощо. Однак серед цього проблемного різноманіття завжди буде стояти питання, яке можна сформулювати так: «Ким на сьогодні є чоловік та ким на сьогодні є жінка?», «Що таке людина у її статевій різночинності?». Тобто, знаючи навіть майже все про людину як жінку і чоловіка, ми завжди будемо підіймати завісу людської загадковості.
Як не дивно, особливо актуально стоїть це питання сьогодні. Сучасні гуманітарні та суспільні науки намагаються переосмислити і переусвідомити традиційні та усталені суспільні порядки, норми, цінності. Поглянути на жінку і чоловіка з усіх можливих сторін та проаналізувати їх гендерну сутність. Щодо поняття «гендеру», то на сьогодні воно є одним із найпоширеніших у підході до визначення та вирішення соціальної сутності людини.
Незважаючи на достатню кількість гендерних досліджень, часто виникає певна плутанина із дефініцією та сутністю концептуальної основи гендеру, яку помилково співвідносять із винятково жіночою проблематикою. А, втім, гендерні дослідження концентрують свою увагу однаковою мірою на соціально-психологічному та соціально- культурному вимірі обох статей. Помилковим є пошук проблем у фемінному полі,
ігноруючи при цьому маскулінні питання. Крім того, у сферу гендерних досліджень входить та проблематика, яка у сучасному соціумі не має чіткої статевої диференціації, зважаючи на досить поширене явище трансгендерності.

Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10)
59
Актуальність даної проблематики зумовлюється різними підходами до її оцінювання, невирішеністю низки питань гендерної спрямованості та намаганням різних соціальних
інститутів висвітлити свою позицію як єдино вірну. Так, не тільки гуманітарна наука залучає в коло своїх досліджень гендерну проблематику, а й релігія пропонує свою гендерну альтернативу, зокрема сучасне християнство у його багатоконфесійній різноманітності.
Метою статті є розкриття особливостей католицизму, православ’я та протестантизму у підході до оцінювання соціально-культурного виміру буття чоловіка і жінки. Зокрема, ми проаналізуємо бачення гендерних ролей цими конфесіями та визначимо релігійний рівень
їх гендерної стереотипності.
Рівень дослідження проблеми. Гендер, як соціальний феномен, є об’єктом дослідження низки феміністських та жіночих студій та таких вчених, як Р. Брайдоті, Дж. Батлер,
И. Жеребкіна, Н. Зборовська, Є. Ільїн, С. Ушакін, В. Агеєва, Н. Чухим, Л. Смоляр,
С. Оксамитна, О. Кісь та інших. Проблему гендеру і релігії в контексті української науки успішно досліджує В. Суковата.
Виклад
матеріалу.
Релігія, християнська релігія завжди асоціювалась
із патріархальністю, ієрархічністю, андроцентризмом. Існує переконаність, що жінці (і це в кращому випадку) відводиться другорядна роль, роль підпорядкування та безапеляційного послуху. Дійсно, в цьому є немала доля істини та й історія засвідчує факти неприйняття та, навіть, сексистського ставлення представників Церкви до жінок. Тертуліан, св. Ієронім,
Климент Александрійський не зовсім чинно відгукувались про жінку, співвідносячи її із природністю та тілесністю, а отже – із гріховністю. Ранньохристиянські теологи, письменники, Отці церкви перебували під сильним впливом дуалістичної філософії неоплатонізму, яка антагоністично протиставляла духовне (досконале) і тілесне
(недосконале), чоловіче і жіноче. Як вказує одна з найперших українських дослідниць гендеру Н. Чухим: «Між цими двома світами не може існувати серединного світу… Статевий поділ – перша й найочевидніша ознака недосконалості світу, його фрагментованості» [4, с.38].
Разом з тим, представники Церкви не полишають наголошувати на тому, що лише християнство надало можливість рівності жінці, щоправда у духовному вимірі, а от розуміння гріховної тілесності є суто язичницьким «тягарем». Крім того, деякі дослідники гендеру також погоджуються з тим, що раннє християнство справді урівняло в духовній сфері жінку і чоловіка, надало жінці досить широке поле для самореалізації. Наприклад, у ранньохристиянських общинах жінки займали помітне положення, могли проповідувати від
імені Святого Духа, були лідерами общин, дияконисами. Тобто, жінки отримували можливість самореалізуватись поза домом та сім’єю. Достатня кількість джерел вказує на те, що жінка отримала реальну можливість проявити себе на релігійній арені. Згадування про жінку, яка може брати участь у роботі релігійних общин і роботі Церкви є у так званому кодексі Феодосія, «Кодексі цивільного права» Юстиніана, у листах та працях св.
Ієроніма, Орігена, П. Абеляра. Вже на етапі зникнення інституту дияконис, одне із останніх описів та тлумачень жіночого служіння Церкві у XIV столітті дав візантійський каноніст
Матвій Властарь у Синтагмі [7]. Однак було б не вірним стверджувати, що раннє християнство поставило жінку на один щабель із чоловіками у сенсі інтелектуальної свободи та права безперешкодного вибору.
З часом жінки втратили свої автономні позиції та лідерські функції, які вони мали у ранньохристиянській Церкві – відтепер жінці була надана можливість вибору життєвого шляху лише двома способами: або через одруження та підкорення чоловікові, або через монаше служіння та підпорядкування Церкві. З позицій соціально-культурного поведінкового шаблону (гендеру), дівчинка завжди знала, що їй постійно належить підкорятися та слухатися. Досить довгий період часу, аж до ХІХ століття жінка по відношенню до Церкви залишалась або прихожанкою, або монахинею – тільки таким чином дозволялося служити Богові.

Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10)
60
Але ХІХ – ХХ століття принесло значні, а, подекуди, й кардинальні зміни у парадигму відношень «Церква – жінка», як з боку християнської Церкви по відношенню до емансипації жіноцтва, так і з боку жінки, яку роль прихожанки/послушниці вже не задовольняла і яка захотіла розширити свої функції. Найбільш дієвими у розширенні функціональних обов’язків жінок у Церкві стали ряд протестантських церков і Римо- католицька церква, вони ж найбільш лояльно ставляться до жіночих емансипаційних процесів, які охопили сучасне суспільство. Православна церква ще залишається на досить консервативних позиціях, відгороджуючи (а, часто, різко протиставляючи) себе від різного роду соціальних і феміністських нововведень.
Гендер, як поняття, що охоплює соціокультурний та соціально-психологічний вимір статі можна простежити крізь призму кожної із головних християнських конфесій, відзначаючи їх особливості, відмінності і різницю у сутнісному вимірі.
З точки зору сучасного православ’я – візьмемо за основу російський православний світогляд та українську православну традицію – жінка є тільки помічницею та порадницею чоловіка. Православ’я досить істерично ставиться до жіночої ініціативи, лідерства і незалежної професійної самореалізації.
Онтологічною, буттєвою, сутнісною антропологічною основою виміру рівноцінності чоловіка і жінки з позиції християнства є
Святе Письмо, власне Книга Буття, де є ДВА оповідання про створення Богом людини
(Буття 1:27; Буття 2:22). Перше говорить про створення людини як чоловіка і жінки, як рівнозначних між собою статей, друга оповідь уже говорить про створення жінки із ребра
Адама. Надзвичайно великою популярністю користується саме другий антропологічний епізод Книги Буття. Саме на нього посилається більшість православного кліру, вказуючи при цьому, що від самого початку жінка є підлеглою істотою. Наприклад, православний священик, протоієрей А. Лоргус чітко підкреслює, що єдність людини проявляється вже не тільки в тому, що в Адамі є все людство, але в Адамі є чоловік і жінка [8]. Далі святий отець ставить доречне для нього питання про неповноцінність чоловіка (чому знадобилась помічниця, у чому був недостатній сам Адам? і т.д.).
З іншої точки зору християнського вчення, Папа Іван Павло ІІ, досліджуючи призначення і сутність жінки, зовсім не розділяє людину за вищою чи підлеглою статтю, він доречно підкреслює: «… людський рід, що бере початок від чоловіка і жінки, увінчує діло створення; обоє є людськими істотами, як чоловік так і жінка, обоє створені на образ Бога» [6, с.14].
Понтифік вперше в християнському світі прирівнює в онтологічному вимірі жінку до чоловіка, наголошує, що і жінка і чоловік є творінням Бога, є його образом і подобою.
Щодо другого епізоду створення жінки з ребра чоловіка, Іван Павло ІІ наголошує, що він
«дещо відмінний від першого, дещо менш точний, більш описовий та метафоричний, наближений до поширених тоді міфів» [6, с.15]. Але, Папа не ігнорує цей досить поширений епізод Книги Буття, а лише підкреслює, що жіноча основа, яка походить із чоловічої, тільки наголошує на глибокому міжстатевому взаємозв’язку та повазі одне одного.
Така відмінність у православному і католицькому трактуванні походження чоловіка і жінки лише говорить, що цей онтологічний есенціалізм став основною концепцією для однієї та релятивістською для іншої конфесії у гендерному відношенні до чоловіків і жінок.
Римо-католицизм, переглянувши своє вчення на Другому Ватиканському Соборі та взявши курс на осучаснення, у великій мірі перевершив у гендерній грамотності православ’я, яке, можливо, десь є і доречним з його консерватизмом, але яке не намагається збагатити свій світогляд у сенсі розширення прав і функцій жінок.
Протестантське конфесійне розмаїття у контексті жіночої емансипації досить сильно розширило традиційні кордони християнської Церкви. Як стверджують науковці Г.Остапенко та О.Чернишова: «У ХХ столітті із трьох гілок християнства протестантські церкви … виявились більш підготовленими до сприйняття нововведень, які мали місце у світському і церковному житті» [9]. Сучасний протестантизм значно поглибив традиційне сприйняття жінки тільки як домогосподарки та дружини/матері. Погодившись та підтримавши феміністичні процеси, які охопили північноамериканську та західноєвропейську ойкумену, ряд

Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10)
61 протестантських церков підтримали жінку, яка хоче проповідувати. Жінка-пастор на сьогодні є звичним явищем для низки протестантських церков – «саме жіноче священство є одним із
індикаторів секуляризаційних процесів, які охопили сучасний протестантизм» [10], підкреслює
В. Бурега. Однак консервативна православна та помірковано-реформаційна католицька церкви до жіночого священства відносяться негативно, вказуючи, що таким чином людина посягатиме на багатовікову традицію та заповіт Ісуса Христа.
Тобто з точки зору гендерної позиції більшість християнських церков притримуються традиційних ролей та гендерної стереотипізації, коли чоловік та жінка повинні дотримуватись заздалегідь визначеного шляху. Не тільки в контексті можливої хіротонії (ординації) жінки, але й життєвого визначення, місця і ролі чоловіків та жінок християнство схиляється до чіткого функціонального розділення за статтю. Таким чином, гендерна філософія християнства чітко детермінована і не повинна відхилятись від норми (чи усталеної позиції).
Філософія статі християнських церков спирається на біологічний чинник, який є визначальним у різному покликанні чоловіків і жінок, їх місця у родині та суспільстві.
Іншими словами, морфологічні та фізіологічні відмінності жінки і чоловіка є причиною їх різнорідної, а, подекуди, й антагоністичної буттєвої позиції. Намагання жінки проявити себе в «незвичних» (політика, економіка, наука, релігія) для неї сферах наражається на супротив у багатьох прихильників консервативного християнства.
Одним із пунктів гендерних досліджень є аналіз гендерних стереотипів, які міцно увійшли у свідомість людини, і які сприймаються як істинне відображення дійсності. Рівень гендерних стереотипів у маскулінному/фемінному світогляді християнських церков є достатньо високим: чоловік уособлює логіку, інтелект, силу, мужність, раціональність, об’єктивність, лідерство тощо. Жінка, в свою чергу, є емоційною, інтуїтивною, слабкою, поступливою, пасивною, залежною істотою, яка потребує постійної підтримки з боку чоловіка. Характеристики, які уособлює чоловік, сконцентровані у так званій маскулінності чи чоловічості (мужності); якості, носієм яких є жінка, дістали назву фемінності чи жіночності (жіночості). Православ’я, католицизм і протестантизм сприймають таку гендерну стереотипізацію як істину, що має вище, божественне походження – внаслідок гріхопадіння Бог біологічно/психологічно/функціонально розділив чоловічу і жіночу статі.
Найбільш прихильною до такої гендерної демаркації є, звичайно ж, православна Церква.
«Забрати у жінки її жіночність – значить знищити в ній жінку», – наголошують представники православ’я, тут же підкреслюючи свій безкомпромісний характер: «Для виконання обов’язків чоловіка жінка не має його здібностей: справа чоловіка – справа не її здібностей» [5, с.12]. Доступною та зрозумілою мовою говорить православний диякон
А. Кураєв про особливу жіночу психоемоційну сферу та вразливість, яка властива всім жінкам і через яку жінка може виконувати лише певні «жіночі» функції [3]. Іншими словами, кожна жінка є обтяженою своєю алогічною, емоційною та слабкою природою.
Римо-католицизм також вбачає певні відмінності між фемінним та маскулінним, як результат божественного (природного) задуму. Однак на сьогодні сучасний католицизм здатний піддавати критиці різного роду гендерні стереотипи, шукаючи при цьому оптимальний варіант для обох статей. Так, завідувачка кафедри виховної психології
Люблінського Католицького університету М. Браун-Галковська підкреслює, що риси, які в різноманітних популярних публікаціях приписують одній із статей, часто є лише повторенням надуманих стереотипів та необґрунтованих узагальнень [1, с.9]. Більшість сучасних теологів та католицьких письменників акцентують увагу на тому, що чоловіча та жіноча різність передбачає прагнення до цілісності людини. Такої ж думки притримувався
Папа Іван Павло ІІ, підкреслюючи, що чоловік і жінка створені як «єдність двох» [6, с.17].
Зауважимо, що протестантське конфесійне розмаїття відрізняється від православ’я і католицизму значним динамізмом ідей, великою гнучкістю та постійним пошуком оптимальних рішень. Жінка-пастор, проповідниця, жінка-єпископ у протестантських колах
є на сьогодні звичним явищем. Зрозуміло, що, виходячи з цього, протестантські церкви розглядають жінку як активного члена церкви, соціальна роль якої нічим не поступається

Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10)
62 чоловічій. Відома євангелістка Д. Осборн підкреслювала, що не існує ніяких причин, які б применшували роль жінки в Церкві і суспільстві, не слід обмежувати жінку у служінні
Богові виключно народженням та вихованням дітей, не даючи розкритися духовним та
інтелектуальним вимірам жінки на повну міру.
Фізіологічні особливості та репродуктивна функція жінки є пріоритетною домінантою в її житті. Кожна із християнських церков підкреслює, що перше і головне завдання заміжньої жінки – народити і виховати дитину, коли кар’єра не повинна стати на заваді. Тобто, найважливішою гендерною роллю жінки є роль матері, однак не можна стверджувати, що християнство при цьому принижує й інші соціокультурні ролі – дівиці, дружини, послушниці тощо. Достатню повагу має жінка, яка вирішила своє життя присвятити духовному служінню
Богові. «… дівоцтво – це надзвичайно цінний дар, який християнство дарує світові» [2, с.87], – говорить Папа Римський Пій ХІІ в енцикліці «Священне дівицтво».
Підсумовуючи вище сказане, можна зробити висновок: гендерний вимір християнських конфесій – католицизму, православ’я і протестантизму розкриває їх відношення до ролі та соціальної сутності чоловіка та жінки. Християнство – авраамічна патріархальна релігія, яка впродовж своєї історії більшою мірою робила акцент на соціальній значущості чоловіків, відводячи жінок в тінь церковної та суспільної динаміки. Уявлення про жіночий гендер, тобто жіночу соціокультурну стать зводились до другорядних ролей помічниці чоловіка і пасивного сприймання жінкою різного роду соціальних змін. Однак суспільні злами ХХ століття змусили частину християнських конфесій переглянути своє вчення, включаючи сюди ж й гендерні погляди. Достатньо великі зміни відбулись в католицизмі та протестантизмі. Сучасний католицизм ставить під сумнів низку гендерних стереотипів, які не дають об’єктивно оцінити великий потенціал кожної із статей, не затискає соціально- культурні здібності жінки в межах дому, пропонуючи і чоловікам, і жінкам повноцінний особистісний розвиток та реалізацію своїх здібностей.
Натомість православ’я ще міцно тримається традиційних підходів у баченні місця та ролей у суспільстві для кожної із статей. Жінка, з позиції православного світогляду, є відмінною від чоловіка не тільки з фізіологічної, а й соціально-психологічної та культурної конструкцій і тому не повинна відступати від традицій, звичаїв та норм християнського життя.
Протестантизм, як найбільш «зфемінізована» релігія, досить лояльно відноситься до багатовекторного соціального розвитку сучасних жінок, надаючи жінкам можливість розкрити себе в тих сферах, які довгий час для них були недоступними та неприпустими.
Література
1.
Браун-Галковська М. Домашня психологія: Подружжя, діти, родина / М. Браун-Галковська; [пер. з польськ. З. Городенчук]. – Львів: Свічадо, 2008. – 224 с.
2.
Документи католицької церкви про шлюб та сім’ю. Від Лева ХІІІ до Бенедикта XVI / [наук. ред.
Г. Кришталь, П. Гусак]. – Інститут Родини і Подружнього життя Українського Католицького
Університету, 2008. – 657 с.
3.
Кураев Андрей, диакон. Женщина в церкви / А. Кураев. – Мариуполь: Рената, 2004. – 75 с.
4.
Основи теорії гендеру: Навчальний посібник / Відпов. ред. М. М. Скорик. – К.: "К.І.С.", 2004. – 536 с.
5.
Православная женщина в современном мире. Переиздание Спасо-Преображенского Мгарского монастыря Полтавская эпархия. – Полтава, 2000. – 48 с.
6.
Про гідність і покликання жінки: Апостольський Лист Святійшого Отця Івана Павла ІІ з нагоди
Марійського Року (15.08.1988 р.). – Львів: Місіонер, 1995. – 102 с.
7.
Дочери света. [Електронний ресурс] – Режим доступу до проекту: http://www.pravmir.ru/docheri-sveta/
8.
Женщина в православии. [Електронний ресурс] – Режим доступу до проекту: http://www.zavet.ru/vopr/pism/004.htm
9.
Остапенко Г., Чернышева О. Женское священство: за и против. [Електронний ресурс] – Режим доступу до проекту: www.krotov.info.history/20/tsypin/chernysh.html
10.
Проблема «женского священства» в современном протестантизме. [Електронний ресурс] – Режим доступу до проекту: http://www.bogoslov.ru/text/

Релігія та Соціум. – 2013. – №2(10)
63
Ludmula Pogorila
Gender paradigm of modern Christianity

The article considers the view on the sociocultural dialectic of gender (gender paradigm of
man and woman) in the context of modern Christianity. In addition, the article analysis features of
approach to gender appraisal in Catholic, Orthodox and Protestant doctrine.
Keywords: gender, feminine, masculine, sociocultural measuring of gender, Roman
Catholicism, Orthodoxy, Protestantism.
Людмила Погорелая
Гендерная парадигма современного христианства

Статья ставит себе за цель раскрыть социально-культурную диалектику пола
(гендерную парадигму мужчины и женщины) в контексте современной христианской
религии. Кроме того, в статье анализируются особенности подхода к оценке гендера
человека в католическом, православном и протестантском учениях.
Ключевые слова: гендер, феминный, маскулинный, социокультурное измерение пола, католицизм, православие, протестантизм.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал