Релігійна мережа Буковини: соціологічний зріз



Скачати 399.76 Kb.
Сторінка1/3
Дата конвертації02.04.2017
Розмір399.76 Kb.
  1   2   3
Релігійна мережа Буковини:соціологічний зріз

Буковина – полікультурний, поліетнічний та поліконфесійний регіон. Саме ця її своєрідність визначає специфіку тих змін та тенденцій в регіональному житті краю, які відрізняють його від інших регіонів. Релігійна мережа Буковини порівняно з іншими регіонами характеризується специфікою розвитку та інституціональними формами. Це пов’язано як із географією розташування: перетин економічних, політичних, національних та релігійних впливів, так із культурно-історичними традиціями. Сучасні релігійні громади області не ізольовані від багатогранного впливу зовнішнього світу і процеси, що в них відбуваються, типові для конфесій України в цілому. Строката віросповідна палітра регіону може слугувати моделлю, на якій простежуються загальні закономірності і явища, характерні для релігійної ситуації всієї держави.

Релігійна карта Буковини з одного боку, – є відображенням полікультурності та поліетнічності, з іншого боку може екстраполювати на мозаїчність релігійної мережі України. Це українська релігійна модель в міні вимірі.

Певною специфічною рисою релігійного середовища краю є те, що будучи найменшою за територією в Україні (8,1 тис. кв. км., або 1,3% від її площі) і чисельністю 903,5 тис. осіб (76 національностей) в 417 населених пунктах, вона, при кількості 1116 релігійних організацій (1076 громад) та 25 напрямків посідає 8-ме місце за кількістю і друге після Закарпатської за густотою релігійних організацій (2,68 на один населений пункт) [5, с. 255; 7, с.226].

Важливим соціологічним показником, що відображає специфіку релігійного середовища краю є його висока релігійність – біля 660 тис. осіб (73% від загальної кількості населення) відносять себе до якоїсь конфесії. Майже третя частина з них (240 тис.) – пенсіонери.

Якщо прослідкувати динаміку зміни релігійної мережі в її кількісному вимірі порівняно з 2000р., то вона висока. За 10 років загальна кількість релігійних організацій збільшилася на 117 одиниць або на 10%.

Щоб відобразити трансформаційні зміни мережі нагадаємо, що в 1991р. в Чернівецькій області було 422 зареєстрованих громади і 179 незареєстрованих; в 1992р. відповідно – 676 (50); 1995р. – 751 (35); 1998р. – 838 (21); 2000р. – 908 (116); 2008р. – 1089 (135); 2010р. 1076 (132) [4, с. 151, 232–234; 6, с. 85; 8, с. 120].

Спираючись на ці дані, ми можемо говорити про такі тенденції: 1) Щорічне зростання складає 20–40 релігійних організацій; 2) В регіоні спостерігається постійне коливання кількості незареєстрованих громад, кількість яких в останні роки зростає, що говорить про серйозні трансформаційні зміни інституціонального характеру – процеси автономізації, сепаратизації.

Демократизація всіх сфер суспільного життя, створення нових можливостей для свободи релігії дозволили значно покращити матеріальну базу культової практики церков. Якщо в 1991 р. вони мали 505 культових споруд, в 2000р. – 200; 2003р. – 837, то в 2010р. – 912 будівель. Таким чином, у порівнянні з 1991р. цей показник збільшився на 407 одиниць, або на 44,6% [4, с. 151; 6, с. 85; 8, с. 121]. Парадигмальною тенденцією роботи в цьому напрямку є орієнтація керівництва релігійних організацій на повне забезпечення культовими спорудами. Самостійно тільки церквами в 1992–2009рр. побудовано 361 культову споруду. Забезпечення ними складає сьогодні 81% (по Україні – біля 70%) [6, с. 48].

Найвищий відсоток забезпеченості храмами має УПЦ (98%), в УПЦ КП – лише 56%; УГКЦ – 65,2%, РКЦ – 72,7%, АСД – 100%, ХВЄП – 90%, церкви ЄХБ забезпечені культовими спорудами на 73,9%, свідки Єгови – 56% [7, с. 133–134].

Змінився за роки незалежності й кадровий склад релігійних організацій. Якщо в 2003р. їх обслуговувало 410 священиків, то сьогодні ця цифра складає 1825 (зростання – 1415 осіб або 77,5%) [8, с. 121]. Характерним для кадрової політики церков є ставка на підвищення освітнього рівня духовенства. Серед останнього сьогодні 40% осіб з вищою і середньою спеціальною світською освітою. Варто зазначити, що якщо в Україні забезпеченість громад кадрами священнослужителів складає 90%, то на Буковині, для порівняння – лише 58,9% [15, с. 48]. Статичними залишаються (за кількісними показниками) статусні ролі регіональних церков. Більшість серед них складають православні течії (УПЦ, УПЦ КП) – 567 громад (52,6% від загальної кількості). По Україні він складає 50,8% [15, с. 55]. У порівнянні з 2000р. релігійна мережа православ’я в регіоні збільшилась на 73 одиниці або на 15,3% (зростання в УПЦ склало 9,1%, в УПЦ КП – 7,6%) [6, с. 85]. Цей релігійний напрямок є домінуючим за авторитетом та рівнем впливу серед населення. При домінуючій позиції по кількості громад, православ’я, як не дивно, має невеликий відсоток кількості священнослужителів – 560, що складає 30,7% від загальної кількості в релігійному середовищі регіону.

Слабо розвинена в православній мережі і інфраструктура недільних шкіл, яких лише 58 (40 в УПЦ та 18 в УПЦ КП), що складає 14% від загальної кількості (414) такого типу шкіл. Нагадаємо, що в 2000р. тільки в УПЦ було 101 недільна школа. В 2003р. їх було вже тільки 35, що таким чином свідчить про руйнацію цієї сфери репродукції релігії [8, с. 122].

Для православного середовища краю характерною є двовекторна напруга: з одного боку, протистояння між УПЦ та УПЦ КП, з іншого – конфронтація між двома єпархіями УПЦ КП. В цьому напрямку практично відсутній розвиток мережі, – за 2009р., зареєстровано лише 2 громади (в 2007р. – 5).

Динамічні процеси відбуваються в протестантському середовищі, яке представлене 13 напрямками. Вони мають 446 (40%) зареєстрованих та 117 незареєстрованих громад.

Провідні протестантські деномінації – ЄХБ, ХВЄ та АСД мають необхіні управлінські структури, 7 навчальних духовних закладів. При громадах працюють 310 недільних та суботніх школи. У порівнянні з 2000р. (було 302 громади) кількість їх громад збільшилась на 144 (32,2%), а відносно 1991р. (було 188) – на 258 (57,8%). Динаміка зростання кількості протестантських громад, як бачимо, у два рази вища ніж у православ’ї [7, с. 135].

Якщо організація Свідків Єгови в 1991р. мала лише13 незареєстрованих громад, в 2000р. – 20 зареєсторованих, то сьогодні – уже 25. Це 100% зростання, що говорить про позитивне відношення єговістів до держави, чого не було раніше, оскільки Церква орієнтується на есхатологічну перспективу. Щоправда, в деномінації ще є біля 10 громад, які діють без реєстрації [4, с. 148; 7, с. 136].

Новим явищем для протестантського середовища можна вважати неореформізм, до якого можна віднести харизматичний напрямок. Не особливо відрізняючись від класичних п’ятидесятників (окрім акценту на глосолалії та формах роботи, близьких до неорелігійних), вони являють собою інституційну форму, яку в дусі нових реалій хоче представити євангелізм. Це свідчить про те, що реформаційний рух є важливою формою оновлення релігійного середовища.

Висока динаміка розвитку протестантського середовища характеризується рядом факторів. По-перше, це висока церковна дисципліна в громадах та їх активна соціальна позиція, спрямована на популяризацію духовності, моральності та здорового способу життя. Це й високий розвиток міжнародної співпраці, серйозна робота з кадрами. Серед факторів, що заважають розвитку протестантського руху є відцентрові сили, що спричиняють поділ громад, виникнення автономних церков. Це характерно як для баптизму, адвентизму, так і п’ятидесятництва.

Не отримав розвитку в регіоні католицизм (52 громади), який включає 2 напрямки: римо- та греко-котолицизм (РКЦ –29 громад, УГКЦ – 23 громади). Порівняно з 1991р. цей напрямок збільшився на 38 одиниць (73%), щодо 2000р. зростання складає лише 9 громад (17,3%). Щоправда, достатньо потужна динаміка спостерігається в середовищі української греко-католицької організації, яка на початках незалежності України мала в регіоні лише 2 одиниці. Динаміка зростання за роки незалежності, таким чином, склала 21 громаду або 86,9% [4, с. 147; 5, с. 85; 7, с. 136].

В умовах демократизації та суспільних трансформацій отримав новий розвиток іудейський культ. Якщо в 1991р. в області було лише 2 незареєстрованих громади, то в 2000р. уже було 8 зареєстрованих та 1 незареєстрована. Щоправда, за 10-ть останніх років його мережа була законсервована і сьогодні включає 9 громад трьох напрямків, які обслуговують 6 служителів. Іудейському культу притаманні ті ж самі тенденції реформування, а саме – внутріконфесійні протиріччя, що й іншим релігійним інституціям України [4, с. 142, 149].

При всіх прогнозах бурного розвитку неорелігій як в Україні, так і в регіоні, вони не зреалізувалися. Скоріше всього тут мова може йти про стійкість традиції та складність прийняття інокультури. Процесс інкультурації, таким чином, в регіоні не отримав позитивного розвитку.

Трансформаційні зміни відбулися і в сфері, яка займається репродукцією релігійності. Якщо в 2003р. в регіоні, наприклад, було лише 387 недільних та суботніх шкіл, то сьогодні їх – 414. З 6-ти до 10-ти за 10-ть років збільшилась кількість навчальних закладів; з 2-х до 7-ми періодичних видань [4, с. 144–14; 7 с. 121; 7, с. 138].

Сьогодні в області функціонує 414 суботніх та недільних шкіл, пунктів катехізації, 10 духовних навчальних закладів: богословське відділення при філософсько-теологічному факультеті Чернівецького національного університету (філія Київської богословської академії), на якому навчається 78 студентів з Чернівецької, Івано-Франківської, Тернопільської, Рівненської, Вінницької та інших областей; Православний Богословський інститут УПЦ; чотири заклади євангельських християн-баптистів (ЄБХ): теологічний Біблійний інститут, і заочний Біблійний інститут “Служіння наставленням”; Чернівецький Біблійний інститут, Чернівецький регіональний Біблійний коледж при ЄХБ; Біблійна семінарія християн віри євангельської п’ятидесятників (ХВЄП); Чернівецький інститут християнського лідерства „Досягаючи світ” при об’єднанні Української Церкви Повного Євангелія; Буковинський заочний інститут при обласному об’єднанні АСД. Вони дають вищу та середню духовну освіту, готують бакалаврів теології, пресвітерів, дияконів, викладачів недільних шкіл та проводять перепідготовку кадрів служителів культу.

Аналіз цього напрямку роботи, разом з тим, свідчить, що релігійність формується не за рахунок цілеспрямованого формування релігійного світогляду, а через сімейне виховання, чи вплив оточення.

Якщо на Україні в 80-ті роки функціонувало 8 монастирів, то нині лише в Чернівецькій області діє 15 чоловічих і жіночих монастирів, де налічується 334 особи ченців і черниць.

Важливим трансформаційним чинником життя релігійного середовища краю є соціально значуща діяльність конфесійних співтовариств. Вона включає ряд напрямків: соціальна підтримка малозабезпечених; допомога будинкам перестарілих та інтернатам, громадським організаціям, інвалідам, медичним закладам,облаштування пунктів безкоштовного харчування нужденних, організація літнього відпочинку дітей із малозабезпечених сімей [18, с. 153–159].

Щоб зрозуміти сучасний стан релігійного середовища Буковини та специфіки функціонування мережі слід звернутися до історії його формування.

Буковинський регіон із давніх-давен мав свої специфічні риси, які робили його цікавим для дослідників.

За кількістю конфесій Буковина, анексована Австрією, посідала перше місце серед 17 австрійських провінцій. Однією з цікавих і повчальних особливостей краю є те, що в історичному розрізі тут не зафіксовано якихось гострих міжнаціональних і міжконфесійних конфліктів, в які були би втягнуті значні маси населення і які б призвели до сутичок і кровопролиття, як це мало місце в Галичині між українцями і поляками. Важливим примирювальним фактором тут виступала приналежність двох найбільш чисельних національностей краю – українців і румунів – до єдиного православного віросповідання. Різнонаціональні та різноконфесійні мешканці Буковини протягом багатьох років навчились будувати свої стосунки в основному толерантно, з’ясовувати спірні питання мирним шляхом. До того ж духовні керівники різних конфесій, як правило, не закликали віруючих до розпалювання міжрелігійної неприязні. А на початку ХХ століття три верховних глави різних конфесій Буковини, що мали свої резиденції в Чернівцях, – православний митрополит Репта, католицький прелат Шмідт, головний рабин д-р Розенфрельд, які дружньо ставилися один до одного, уклали особисту угоду під символічною назвою “Листок конюшини” (“трилистик”) про доброзичливі відносини, подаючи тим самим добрий приклад міжнаціональної толерантності та віротерпимості.

Найважливішою складовою релігійного життя краю завжди було – православ’я. Традиційно православна церква була найбільшою і наймогутнішою релігійною організацією Буковини. Її релігійні громади на Буковині входили до складу Руської (Київської) митрополії з часу введення християнства на Русі і до розпаду Давньоруської держави. В ХІІ–ХІІІ ст. православна церква знаходилась в структурі Галицької єпархії і митрополії. В часи входження Північної Буковини до складу Молдови ХІV–ХVІІІ ст. ст. буковинська єпархія підпорядковувалася Молдовлахійської митрополії, центр якої знаходився в м. Яси (Північна Буковина). В цей час в краї нараховувалось 239 приходських церков і 30 монастирів, а православна церква була найбільшим землевласником.

На початку ХV ст., коли Буковина була приєднана до Молдавії, воєвода Олександр Добрий, а за ним і інші воєводи почали серйозно займатися справами православної церкви. Для того,щоб закласти духовний камінь підкорення краю, воєводою О.Добрим засновується митрополія у м. Сучаві, єпископія у Радівцях, перші монастирі на Буковині(найстаріший з них Молдовиця 1401 р.). В подальшому Стефан Великий, продовжуючи політику зміцнення церкви, засновує монастирі Путна, Петрауць, св. Іллії, Воронець [20, с. 6].

До приєднання Буковини Австрією у 1775 р. тут налічувалося 28 монастирів (за іншими джерелами 31 монастир і 13 скитів) і 239 парафіяльних церков. Монастирі володіли 267 великими маєтками з родючими землями. Так, наприклад, чоловічому монастиреві Путна належало 59 маєтків, монастирю Молдовиця – 54, монастирю Сучави – 25, монастирям Драгомірні і Гумора – по 19, монастирю Солка – 15.

Входження Буковини в структуру Австрії внесло зміни у справи церковного управління: за розпорядженням австрійського уряду в 1784 р. єпископську кафедру з Радівців було перенесено в м. Чернівці, а з 1873 р. на її базі створено Буковинську митрополію. Тим самим переривався канонічний зв'язок буковинської церкви з Молдовлахійською митрополією, а місцеві ієрархи стали користуватися правами автокефальних митрополитів, хоча з 1783 р. вони формально у догматичних і ритуальних справах залежали від митрополита Карловацького.

На той час на території Австро-Угорщини було три автокефалії: Буковинсько-Далматська, Карловацька і Германштатська. Певний час посада єпископа була виборною, однак єпископ Дезитей Херескул (1750–1758) був останнім з обраних, усі наступні церковні ієрархи призначалися австрійським імператором [20, с. 7–9].

29 квітня 1786 р. ,,Духовний регламент”, підписаний австрійським імператором Йосипом ІІ, оголосив про створення ,,Релігійного фонду” (проіснував до 1940 р.), куди ввійшли 260 монастирських маєтки та 7, що належали радівецькому архієрею. Це був величезний економічний комплекс, куди входила монастирська маєтність, лісні масиви, корисні копалини. На початку 90-х років ХІХ ст. фонд оцінювався у 800 тис. форинтів і був представлений у всіх сферах економічного життя краю [20, с. 13].

В останнє десятиріччя свого існування ,,Релігійний фонд ” володів 8307 га орної землі, 231648 га лісу, 5 курортами, 26 заводами і фабриками, 248 будівлями, 194 км. залізниці, 179 маєтками, 38 озерами. В 1939 р. все майно його оцінювалося приблизно у 2 млрд. лей [25]. Характерно, що навіть уряд Австрії брав позику у релігійного фонду, яка в 1866р., наприклад, складала 312500 форинтів [23].

Символом багатства православної церкви Буковини стала найвеличніша з будов краю – Резиденція буковинських митрополитів, будівництво якої коштувало 2 млн. форинтів [28, c. 41].

Імператорським декретом від 23 січня 1873 р. буковинська єпископія була піднесена до ступеня митрополії. З цього часу самостійність у церковному управлінні стає повною. Навіть після приєднання у 1918 р. до Румунії митрополія Буковини залишається вищим церковним органом [20, с. 10].

За статистичними даними, наприкінці ХVІІІ ст. на Буковині було 415 священників, 86 дяків, 466 монахів і 88 монашок, які обслуговували 67 тис. православного населення [20, с. 18–19].

Центром богословської освіти краю був заснований в 1875 р. теологічний факультет Чернівецького університету, де функціонували кафедри з вивчення Біблії і тлумачення Старого Заповіту, морального богослов’я, догматики, греко-православного церковного права, практичного богослов’я, східних мов, церковнослов’янської мови та літератури. Факультет швидко набув значення провідного центру підготовки православних богословів у Південно-Східній Європі, ставши зразком для заснування аналогічних факультетів у Бухаресті, Бєлграді, Софії. Його випускники – визначні теологи та церковні діячі, викладачі і завідувачі кафедр у вузах, єпископи, настоятелі монастирів (Р.Йосич, Л.Міркович, Є.Попович, М.Стойков, Н.Котлярчук) [3, с. 227–228].

Після зайняття Північної Буковини Румунією (1918 р.) Буковинська православна церква, разом з її різномовними приходами, увійшла до складу автокефальної Румунської православної церкви як Митрополія Буковини. Офіційна назва „Митрополія Буковини” була закріплена законом і статутом „Про організацію Румунської православної церкви” від 6 травня 1925 р. Справами митрополії керували митрополит та єпархіальна рада. У 1919 – 1940 рр. буковинська митрополія складалась із 10-ти церковних округів – протоієрейств, 5-ть з яких знаходились на території Чернівецької області. На 1937 р. в митрополії налічувалось 12 монастирів, 411 громад, в т.ч. 299 приходських, а також теологічний факультет університету і духовна семінарія [2, с. 14].

Як і в попередні роки найбільшим власником в цей період був православний фонд, маєтність якого в 1913 р. оцінювалась у 2 млрд. лей. Зауважимо, що у 1925 р. управління фондом було передано єпархіальній раді буковинської митрополії, тобто митрополиту. Православна церква і її релігійний фонд володіли пакетом фундаційних акцій приміських залізниць Буковини (в 1918– 1935 рр. – 3% або 40млн. лей), а також 26 промисловими підприємствами, заводами і фабриками. Лише вклади Православного релігійного фонду у 1934–1935 рр. в банках складали 14 млн. лей, а через чотири роки вже 336 млн. лей. Слід зазначити, що в 1939 р., наприклад, в церковних маєтках і підприємствах працювало десь 70 % населення краю [2, с. 15, 26].

Великі матеріальні можливості церкви позитивно впливали і на розвиток її мережі. На 20-30 рр. ХХ ст. припадає висока динаміка розвитку православної мережі. Порівняно з 1918 р., наприклад, число приходських церков збільшилась із 352 до 411, число монастирів зросло в три рази, чисельність приходських священиків досягла 416 [2, с. 61].

На ці часи можна віднести і підняття статусу православних священиків до рангу державних чиновників. Так, в 1929 р. на генеральному конгресі румунського православного духовенства в м. Альба-Юлії було прийнято резолюцію про зарахування православних священиків до єдиного штату державних службовців [1, с. 778]. Характерно, що тільки у 1928 р. на потреби церкви і духовенства держава виділила 1295 тис. лей [24].

Митрополія Буковини була ліквідована 28 червня 1940 р. у зв’язку із приходом у регіон Червоної Армії та приєднанням до Радянської України. Відновлена вона була в часи німецької окупації і ліквідована вдруге у березні 1944 р.[20, с. 27].

У березні 1944 р. після звільнення краю Червоною Армією створена Чернівецька єпархія українського екзархату Руської православної церкви.

Процеси, пов’язані з розпадом СРСР і демократизацією церковно-державних відносин, призвели до зростання напруженості в православному релігійному середовищі, що віддзеркалює політичні пристрасті в суспільстві.

З 1997 р. у результаті конфлікту між священнослужителями в Чернівецько-Буковинській єпрахії в межах її канонічної території було створено дві єпархії УПЦ КП – Чернівецько-Буковинську та Чернівецько-Кіцманську.

Православ’я Буковини сьогодні представлено трьома напрямками – УПЦ і УПЦ КП. В 2009 р. в області з’явилася релігійна громада УАПЦ.

Станом на січень 2010 р. в області діє три єпархіальних управління православного віросповідання (1 – УПЦ та 2 – УПЦ КП, в структуру яких входять 567 громад, 11 монастирів, 1 місія).

Домінують в області, як і в Україні в цілому, численні громади УПЦ (412), які складають 72,7 % від загальної кількості православних парафій (567).

На початок незалежності УПЦ мала достатньо розвинуту релігійну мережу. На 1991 р. вже було 340 громад і 340 храмів, які обслуговували 199 священиків, 1 монастир. В 1995 р. громад вже стало 352, стільки ж храмів; на 83 одиниці збільшилась кількість священиків, на 3 – монастирів, з’явилось 20 недільних школи. В 2000 р. приріст громад склав 23 громади, як і культових споруд, на 81 більше стало недільних шкіл, на 7 монастирів, розпочав роботу 1 навчальний заклад зі 162 слухачами. Щоправда, на 20 осіб зменшилась кількість священиків.

Сьогодні УПЦ має 412 громад, які обслуговує 441 священнослужитель, 418 культових споруд, 10 монастирів (5 жіночих і 5 чоловічих із 390 насельниками). По деяких статистичних даних церкву підтримує понад 300 тис. мешканців краю (33 % від загальної кількості населення). Підготовкою та перепідготовкою кадрів священнослужителів займається приватний Чернівецький Богословський інститут (діє з 1999 р.). Інститут є спадкоємцем Греко-Східного богословського інституту, який було відкрито у Чернівцях у 1827 р., а з 1875 р. перетворено у Греко-Орієнтальний богословський факультет Чернівецького університету, який проіснував до 1944 р. В інституті сьогодні навчаються 200 слухачів. Друкованим виданням названого інституту є церковно-богословський часопис ,,Світильник”, який видається українською та румунською мовами. При громадах УПЦ також діє 39 недільних шкіл.[4, с. 142,144,146].

Менш розвинутою є мережа УПЦ КП. Громади УПЦ КП на Буковині інституювалися лише в 1992 р. (68); в 1993 р. було вже 72 зареєстрованих та 18 незареєстрованих, в 1994 р. – 88. Зростання в 1995 р. склало лише 1 громаду. На цей період в Церкві було 55 культових споруд, які обслуговували 56 священиків, 1 навчальний заклад (71 слухач), 3 недільних школи. В 2000 р. цей напрямок мав 119 громад, 77 культових споруд (59 священиків), на 79 збільшилась кількість слухачів, але перестали функціонувати недільні школи.

На 2008 р. ситуація дещо виправилась: громад стало 151 (збільшення на 31), культових споруд – 84 (збільшення на 7), священиків – 110 (збільшення на 51), відновилась робота 21 недільної школи [3, с. 142, 144, 146].

Сьогодні мережа УПЦ КП складає 154 громади (27,1%), які обслуговує 116 церковнослужителів, 90 культових споруд (56 % від потреби), 18 недільних шкіл.

Ще один напрямок православ’я на Буковині складають релігійні громади Руської православної Старообрядницької церкви (Білоцерківська згода), які мають 10 приходів і 2 монастирі (діють у Глибоцькому, Вижницькому, Хотинському і Сокирянському районах). Церкву обслуговують 3 церковнослужителі (1 іноземець).

Католицька (РКЦ) та один із її напрямків – греко-католицька церква (УГКЦ) (інші назви – уніатська, католицька східного обряду) не мали значного поширення на Буковині. Починаючи з XIII ст., Ватикан намагався розповсюдити свій вплив на Буковину, але ці намагання не увінчалися успіхом. Лише після окупації краю Австрією католицька, а потім греко-католицька церкви стали планомірно насаджуватися силою державної влади, що було пов’язано зі “східною політикою” Ватикану. Вже після першого поділу Польщі (1772 р.), коли до володінь Австрії відійшла Східна Галичина, імператриця Марія Терезія, а потім її син Йосип II почали проводити в інтересах імперії церковні реформи, узгоджені з Римською курією. Релігійна політика Австрії у Східній Галичині та в Буковині спеціально обговорювалася на засіданні придворної ради у Відні 4 квітня 1780 року. Вона затвердила постанову про створення католицьких приходів в Сучаві, Сереті, Чернівцях, Садгорі, Вижниці і Кіцманщині та інших населених пунктах. На раді йшлося також про зміцнення структури уніатської церкви, будівництво для неї храмів у Чернівцях, Вижниці, Сучаві і в тих поселеннях, де ще не було греко-католиків.

Першими католиками в краї стали солдати й офіцери австрійської армії. Для їх релігійного обслуговування почали діяти так звані прикордонні капеланства в Боянах, Садгорі, Чернівцях, Вашківцях та інших населених пунктах на чолі з військовими, священиками, які підпорядковувалися полковому капелану в Чернівцях [19, с. 34–35]. Вони стали опорними пунктами католицизму та греко-католицизму.

В 1782 р. були засновані німецькі колонії в с. Молодія та в передмісті Чернівців – Роші і Жучці, а в 1784 р. – в Боянах, на грунті яких формувалися католицькі приходи. Як результат, в 1786 р. на Буковині уже нараховувалося більше 7 тис. католиків, в т. ч. 3608 не військових [19, с. 36].

У 1811 р. були створені нові католицькі приходи в Кіцмані, Заставні, Вижниці та інших населених пунктах – всього 16, в яких нараховувалося 11681 віруючий, в 1910 р. їх вже було 98565 осіб. Одночасно зростала кількість греко-католицьких парафій і віруючих – в 1811 р. їх було 563 особи, в 1835 р. – 5 тис.

У 1885 році почала функціонувати Станіславська єпархія греко-католиків, якій підлягали приходи частини Прикарпаття та Північної Буковини. На початку вісімсотих років в Чернівці зі Львова спеціально був направлений греко-католицький священик А.Ступницький з дорученням розібратися, де і скільки проживає на Буковині бувших католицьких переселенців зі Східної Галичини. Йому вдалося створити в місті об’єднання, яке нараховувало 563 віруючих – бувших галичан. Греко-католики спочатку проводили богослужіння в католицькому костелі, допоки не побудували власний храм.

Характерно, що католицький напрямок загалом організаційно зміцнювався за рахунок збільшення чисельності колоністів в регіоні. Зауважимо, що хоча католики на Буковині в цей час складали лише 15% населення, католицька церква була державною і мала певні привілеї серед інших організацій краю. Під її впливом знаходилось більше десятка світських організацій. Серед них такі як „Християнсько-соціальна партія Буковини”, „Товариство християнських німців на Буковині” і профсоюзи [19, с. 36–37].

З метою активізації діяльності уніатських (греко-католицьких – таку назву запропонувала свого часу імператриця Марія Терезія) церков у Чернівцях (1900 р.) побував граф Андрій Шептицький.

Мережа греко-католицької церкви у Чернівецькій області існувала аж до кінця Другої світової війни. Діяльність греко-католицьких приходів практично припинилася ще до офіційної ліквідації УГКЦ на Львівському соборі (1946 р.). Більшість рядових віруючих греко-католиків перейшла у православ’я.




Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал