Реферат Стратегія управління конфліктом Виконав Гончар Надія Олександрівна, вчитель російської мови



Сторінка2/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.65 Mb.
ТипРеферат
1   2   3

Поняття людської гідності

Людина, яка не вірить в себе — не вміє подбати про себе, облаштувати свою долю, неспроможна захиститися від наруги над своєю людською гідністю. Отже, гідність людини тісно пов'язана із самооцінкою. Підвищення самооцінки виховує і підтримує людську гідність дитини чи молодої людини і, навпаки, зниження самоповаги призводить до асоціальної, руйнівної поведінки.



Поки ти когось принижуєш, частина тебе також повинна принижуватись, і це не дає тобі піднятися, реалізувати себе.

Маріан Андерсон, співачка

Молоді люди повинні навчитися жити власним життям і взяти відповідальність за життя у свої руки. Людина в змозі сама змінити своє життя, якщо здатна нести відповідальність за все, що з нею відбувається. Відповідальність означає здатність відповідати на обставини і владувати власною долею. Людина повинна мати свободу робити вибір і приймати рішення. Коли ми стаємо старшими, зростає наша свобода у прийнятті рішень, але зростає І відповідальність за вчинки. Тому одне з чільних завдань будь-якого вчителя чи вчительки — підвести дитину / молоду людину до відповідальності за свої вчинки і врешті-решт — за своє життя. Отже — нічого не робити за дитину чи молоду людину, готувати їх до самостійного прийняття рішення.

Як допомогти дітям пізнати своє справжнє «Я» і знайти в собі мужність стати цим «Я»? Для вчителів і батьків важливо зберігати цю людську неповторність. Інакше далі в житті молода людина починає грати не свою роль, що викликає життєві ускладнення. Звідси виникають внутрішні страхи, які спонукають молоду людину до недобрих слів і вчинків, сексуальної розпущеності (від страху чи невміння бути собою), п'янства (теж намагання втекти від себе). Варто підтримати, заохотити дитину, і вона звільниться від почуття неповноцінності та від нахилу боротися з оточуючими. Навпаки, страх породжує хаос в людських стосунках. Такі діти завжди шукають, на кого б перекласти вину за власні складнощі — на батьків, нещасне дитинство, на друзів: «Тільки б я не був винен...», «Тільки б я не була винна!» Пояснюється це просто: варто такій людині взяти відповідальність на себе, як їй / йому доведеться змінюватись: поміняти свої звички, уподобання, спосіб життя.

Людина самостійна, з нормальною самооцінкою цілком спроможна сама вірно розв'язати свої проблеми. Особливо ті, що торкаються головного запитання: «Як потрібно жити?». Тому вельми важливо педагогам та батькам спонукати дітей до самостійного вироблення стійких моральних принципів. Бо мало що дасть накинута згори мораль, нудні «нотації». Позитивний ідеал не повинен бути привнесений наказово, в готовому вигляді. Ні, він мусить бути виношений самотужки. Лише в цьому разі він буде шляхом, обумовленим унікальністю і неповторністю особи.

Іноді своє право на незалежність молодь виявляє у вигляді бунту проти вся і всіх. Різноманітні способи самовираження у процесі бунту потрібно не забороняти (це не дасть бажаного результату), а за можливістю спрямовувати у творче русло. Розуміння того, що молода людина просто невміло заявляє про себе як про незалежну особу, допоможе батькам і педагогам терпляче ставитись до «вибриків». Краще допомогти йому чи їй щось радикально змінити у житті, реалізувати себе; допомогти дітям / молоді позбутися нездорових звичок чи спокуси, відволіктися від нав'язливих думок, скерувати енергію на здорові захоплення, аби нездорові бажання були витіснені. Аніж «читати мораль», краще стати гідним прикладом для наслідування.

Як виховувати самостійні погляди у школі?



Підсумовуючи погляди вчителів і дітей, можна запропонувати деякі ідеї:

  • Урок має передбачати вільну діяльність учня чи учениці, враховувати швидкість засвоєння матеріалу різними дітьми. Дитину потрібно
    поважати, розуміти її унікальність та особливість. Тоді навчання не
    буде йти конвеєром, де немає місця особистості, її правам. Тоді ви
    никне процес співпраці педагогів з дітьми. І тільки у співпраці й
    співтворчості особистість не буде пригнічуватися.

  • «...щоб навчаючі поменше б навчали, щоб ті, що навчаються, побільше б вчили... щоб можна було довести їх до вершин наук без складнощів, нудьги, покрикувань та побиття, а як би граючи та жартуючи», щоб школи стали «воістину місцями ігор, будинками насолоди та задоволення».

Я. -А. Коменський. Велика дидактика (1, 243)

  • Педагоги не повинні приймати рішення за дитину чи підлітка і примушувати їх до чогось, не поцікавившись їхніми міркуваннями, думками, бажаннями. Повага викладачок та викладачів буде виховувати самоповагу у дітей та молоді.

  • Для того щоб поважати і захищати права дитини, треба найперше їх
    знати і дітям, і дорослим. Тому Карту прав дитини у школах варто
    вивчати щонайраніше. Школа повинна стати гарантом прав дитини.
    Бо не дитина для школи, а школа для дитини.

  • Для виховання почуття людської гідності передусім необхідно формувати у молодих людей пріоритет особистості над колективом. Це усуває можливості морального тиску колективу на учня, створює комфортні умови для навчання.

  • Потрібен також новий, неформальний, живий зв'язок між викладачами та учнями / студентами. Але для цього викладачам належить мати високий рівень самоповаги і ця професія має користуватись пошаною у суспільстві.

Пропозиції по реформуванню освіти

  • Школа повинна більше базуватись на самоосвіті, розвитку власного
    мислення в учнів. Більшу частину уроків діти / молодь можуть успішно працювати самостійно під наглядом та керівництвом педагогів. Вчитель / вчителька мало говорить, більше говорять діти. Педагоги не повинні робити зауважень, а скеровувати, підказувати шляхи та методи, хвалити за успіхи. У класі має звучати не монолог, а діалог. Ось тоді не буде проблем із дисципліною, порядком на уроці.

  • Потрібне реформування уроків. Система опитування на кожному
    уроці неефективна і завдає тортур дітям. Подальший шлях реформування уроків — не виставляти оцінок на уроці. Урок — тільки для збагачення учнів знаннями. Контроль за знаннями робити після вивчення великих розділів програми шляхом тестування. Потрібно зменшити кількість предметів та уроків та реформувати навчальні програми, що переобтяжені інформацією, фактами та деталями. Ввести серед обов'язкових дисциплін предмети на вибір, серед яких учень чи учениця може вибрати цікаві для них, чи потрібні їм для
    майбутньої професії.

  • На уроках значну долю часу дитина сидить не рухаючись, що негативно впливає на стан її здоров'я та розумові сили. Дитина має вільно рухатись! Тоді не буде такої проблеми з дисципліною на уроках. Цього можна досягти використанням під час уроку різноманітних навчальних методик — тренінгів, навчальних ігор, дебатів, викладання нової теми ученицею чи учнем, реферати, інше.

«Коли вчитель перетворюється в оповідача, тоді він негайно стає непотрібним, тому, що роль оповідача може з величезним задоволенням грати гарна книга... обов'язки учителя не в тому, щоб розповісти учневі ті факти, які учень повинен запам'ятати, а в тому, щоби постійно зміцнювати і розвивати розумові здібності учня такими вправами, котрі всякої даної хвилини відповідали б розмірам його наявних сил і які з часом ставали б постійно більш важкими і більш складними».

Я.-А.Коменський. Велика дидактика
Успішне спілкування

У спілкуванні важливо враховувати проблеми тих, з ким спілкуєшся. Це як під час футбольної гри: якщо кожен гравець буде тільки сам намагатись забити гол, то ніякої гри не вийде. Отож спілкування — це колективна гра. І вона має певні правила.

Головне у спілкуванні — це увага до людини, з якою спілкуєшся. І не просто увага — а доброзичлива увага. Увага до людей — це передовсім слідування правилу: «Чини з іншими так, як хочеш, щоб чинили з тобою».

Навчитися розуміти людину не зовсім легко, не вельми легко зрозуміти її почуття і відчуття. Тому спробуйте поставити себе на місце іншої людини, зрозуміти причини її вчинків та слів. І ще — потрібно навчитись поважати всіх людей, а не тільки тих, хто, на ваш погляд, вартий поваги. Людина потребує поваги завжди, урізних ситуаціях. Поважайте почуття людей. Ви намагалися поділитись своїми почуттями з кимсь, хто відмовлявся / відмовлялася вас слухати? Образа — зрозуміла реакція на подібне ставлення.



Називати людину по імені — це і є повага. Адже для кожної людини найкраще звучить її ім'я.

Повага переростає в емпатію — таке глибоке почуття, таке духовне єднання особистостей, коли одна людина настільки глибоко проникається почуттями іншої, що тимчасово здатна ототожнити себе з нею. При цьому потрібне чітке розмежування власного досвіду (так, зі мною колись було таке саме...) і сприймання почуттів іншої людини. Бо цю іншу належить сприймати як неповторну особистість.

Емпатія виникає в момент розмови однієї людської істоти з іншою. Не можна зрозуміти співбесідника, якщо не ототожниш себе з ним.

...Якщо ми спробуємо з'ясувати, звідки виникає ця здатність діяти і відчувати, неначе ви зовсім інша людина, ми виявимо, що така здатність пояснюється існуванням вродженого почуття спільності. Зрозуміло, це космічне почуття, відбиток нашого зв'язку і усією світобудовою, яка втілена в кожному із нас; ценевід'ємна риса належності до людського роду.

Лльфред Адлер, відомий психолог

Емпатія допомагає нам у розумінні людей, а отже, у попередженні і розв'язання конфліктів.

Запитання, які варто поставити собі, щоб краще зрозуміти тих, з ким ви у сварці:


  1. Що відчуває ця людина?

  2. Що я б відчував / відчувала на її місці?

  3. Як би я хотіла / хотів, щоб інші чинили зі мною, коли б я був / була на місці цієї людини?

Добра людина це така людина, яка володіє уявою і розуміє, як воно іншому, вміє відчувати, що інший відчуває.

Януиі Корчак. Правила життя

Емпатія — ключовий момент у роботі вчителів, у всіх, чия професія впливає на людей. Вона важлива, коли ми вислуховуємо людину, яка розраховує на наше взаєморозуміння. Коли розповідь (швидше навіть сповідь) настільки нас поглинає, що почуття людини стають нашими.

Емпатія є важливим вмінням педагога, яке допомагає вислухати як учня / ученицю, так і батьків. На жаль, відсутність уміння слухати притаманна значній більшості людей. Не виняток тут і педагоги. Як правило, вчителька або вчитель хоче якомога більше і швидше висловитись, проінформувати про все. Але, щоб зрозуміти і батьків, і дитину чи підлітка, знайти слабкі місця сімейного виховання і виявити моменти, коли потрібно прийти на допомогу, дуже важливе вміння вислухати. У такому разі педагоги впливали б не тільки на молодше покоління, а й на старше — допомагали їм переосмислити свій спосіб життя, свої погляди і ставлення до своїх дітей та оточуючих. Як навчитись правильно слухати людину? Насамперед слід відкласти вбік свої турботи і проблеми, прийняти людину такою, як вона/він є, дозволяти людині спотикатися в словах, слухати паузи (а не заповнювати їх собою), не претендувати на те, щоб дізнатися всю правду, співчувати людині, розуміти почуття людини та спробувати зрозуміти її чи його ситуацію. Увага! Потрібно перейматися людиною, а не проблемою!

Щоб показати, що ми таки слухаємо, потрібно людину слухати всім тілом. Що це означає? Коли ми несвідомо приймаємо «позу уваги», то повертаємося до людини обличчям, дивимося уважно в очі, підтакуємо... Але важливо навчитись «слухати всім тілом» свідомо, бо саме це допоможе уникнути конфліктів та залагоджувати конфлікти мирним шляхом. Тобто поза наша повинна бути відкритою і демонструвати увагу — тіло зібране; корпус нахилений до людей, з якими спілкуємося; ноги і руки не перехрещені; міміка, поза, жести виражають прийняття людей, показують симпатію до них. У розмові також бажано вставляти іноді: «так-так», «м-м-м», підтверджуючи повну увагу до співрозмовниці / співрозмовника. Потрібно дивитися в очі людям, з якими ведеться бесіда (спокійно, не «свердлячи» очима). Реагувати мімікою обличчя та кивками голови, неначе кажучи «я тебе розумію», «я вас підтримую», «я тобі співчуваю»...

Для такого слухання мають бути енергія і бажання. Тому на відміну від звичайного слухання, воно називається активне слухання, бо ми слухаємо активно, з бажанням почути людину і зрозуміти її. Зупинимося докладніше на правилах активного слухання.

Правила активного слухання

На думку фахівців, під час спілкування близько 50% інформації передається тілом (жестами тощо), 40% — тоном голосу і тільки близько 10% — словами. Це важливо пам'ятати під час спілкування, і тому особливу увагу звернути на перші два чинники. Нас сприймають зором, тому вельми важливо, як ми вдягнені. Вчителькам радять одягатись неофіційно, бажано у м'які, пухнасті речі. Це навіває дітям більш домашню, теплішу атмосферу, а не відчужену, «казенну».

За «мову» тіла говорилося вище, тому зупинимося на тому, як оточуючі сприймають тон, тембр голосу. Тоном та тембром голосу можна виявляти повагу, заспокоювати, Цьому сприяє стишений, низький, спокійний голос.

Якщо ми хочемо показати людині, що ми її активно слухаємо, варто пам'ятати ще декілька правил:



  • Людину, котру ми слухаємо, не можна перебивати. Не тільки тому,
    що це нечемно. Але й тому, що ми зіб'ємо людину, і вона забуде, що
    важливе хотіла нам сказати. Або внаслідок такої нетактовності розірветься тоненька ниточка довіри, яка встановилась між вами. Тому наберіться терпіння вислухати думку людини до кінця, цілком можливо, що в самому кінці ви дізнаєтесь щось нове про себе чи про справу або конфлікт.

  • Не потрібно змінювати тему розмови. Можливо, вам чужі проблеми здаються надуманими і дрібними. Але для людини, особливо дитини, насправді її ситуація і проблема іноді заслоняють все інше. Якщо вам не байдужа людина, то краще сконцентруйтесь на бажанні зрозуміти точку зору людини, намагайтеся проникнутись її переживанням.

  • Негарно перейматись своїми думками в момент розмови. Краще
    стежити за тим, щоб між вами відбувався діалог, в якому двоє спільно обговорюють одну тему, а не звучали б два паралельних монологи, в яких кожна чи кожен чекає паузи, щоб розпочати говорити про своє.

  • Не вислухавши до кінця людину, не варто розповідати свій / чужий
    аналогічний випадок чи про свій власний досвід.

  • Не критикуйте людину. Ніхто не дав нам право судити людину,
    ставити їй клеймо: «Ти такий, ти така...» Не забудьмо про дуже важливий момент — деякі люди через почуття неповноцінності від розуміння власної недосконалості просто не в змозі утриматись від осуду оточуючих. Варто з'ясувати для себе природу такого відчуття. Особливо важко втриматися від критики дитини. На це звертав увагу Януш Корчак: «Дорослі люди люблять виносити свій вердикт тоді, коли діти сваряться (а ті роблять це частенько). Дорослим іноді здається, що сварка трапилася через дрібницю чи нісенітницю. Не завжди у дорослих є час і терпіння точно дізнатись, як все відбувалося, Тоді вони швидко виносять свій вирок і заставляють дитину робити вимушений вчинок. А ця несправедливість дратує дітей. Краще зовсім не втручатись, ніж судити, не розібравшись у причині чвар. Бо перш ніж щось розпочати, треба вивчити, дізнатись, розпитати, бо ж як можна, не знаючи, радити і повчати? Можливо, не завжди потрібно поспішати на допомогу. Краще зачекати, поки діти заспокояться. Врешті діти самі часто добровільно поступаються і пробачають одне одному».

Коли ми не критикуємо людину, то це не значить, що ми не зважаємо на її негативні вчинки. Звичайно, потрібно висловити своє негативне ставлення до злочинних або негідних вчинків, зробити так, щоб людина відчула / відчув їхню недозволеність. Ми засудити можемо тільки вчинки, АЛЕ НЕ ЛЮДИНУ, ЯКА ЇХ ВЧИНИЛА. Бо людина повинна мати шанс на виправлення. Тому давайте оцінку проблемі, а не людині; критикуйте думку, а не особистість людини.

Якщо до вас звернулася дитина в кризі, то, уважно слухаючи, краще взагалі не обговорювати вчинок дитини, а надавати підтримку, розділяти з нею її переживання («Я розумію тебе. Тобі було дуже боляче, неприємно, страшно...). Активне слухання повинне виключати повчальне і моралізаторське ставлення.



  • Не давайте оцінок діям чи почуттям людини і не будьте категоричні у своїх висловлюваннях. Цим ми виступаємо в ролі людини, яка має право керувати і вирішувати долю і життя інших. Одначе ви не лікар, щоб ставити діагноз. Насправді важливіше створити умови, щоб людина сама брала відповідальність за свої почуття і дії.

  • Не узагальнюйте конкретну проблему людини (не говоріть людині: у всіх такі проблеми; всім зараз погано; не ти один / одна...). Цим ми мінімізуємо почуття тих, з ким спілкуємося (а це дуже образливо), знижуємо їх самоповагу, штовхаємо до депресії.

  • Обговорюйте не дії людини, а його/її почуття. Це дасть можливість людині зрозуміти свої почуття і що їх викликає.

  • Не давайте порад, що повинні робити інші, а чого не повинні. Стосовно порад краще зупинитись детальніше.

Ми різні, тому вибір і рішення кожної людини також індивідуальні. Дві людини, які зіштовхнулись з однією і тією ж проблемою, будуть розв'язувати її кожна і кожен по-своєму і обоє будуть праві. Теж торкається і порад. Скільки людей, кажуть, стільки й порад. Зі своєї дзвіниці кожна порада гарна, але жити за нею потрібно певній людині, з певними можливостями і бажаннями. Немає підстав вважати, що саме ви є найрозумніший чи найрозумніша і точно знаєте, що людині потрібно і як їй далі жити. Людина сама набагато краще знає, що їй / йому потрібно зробити у певному випадку. Але часто «ховається» від відповіді. Адже для цього можливо доведеться змінити своє життя чи кардинально змінити характер. І те і те складно. Тому прохаючи пораду, людина фактично перекладає на наші плечі відповідальність за своє життя, за свої вчинки. Вона сама уже не може нести відповідальність за ситуацію, тому просить поради (яку, можливо, і не прийме, але відповідальність уже буде знято і перекладено на інших). А це не потрібно вам і шкідливо для цієї людини. Є гарна думка, що ми приходимо у цей світ, щоб учитися. І якщо урок не буде вивчено (виконано), він ще і ще раз буде повторюватись. Тому даючи пораду, ми продукуємо тому чи тій, хто нас послухає, завтрашні проблеми чи закриваємо шлях до особистого зросту. Призначення поради в тому, щоб розкрити можливості людини, а не «направити на путь істинний».

Краще займатись разом спільним пошуком відповіді. Для цього:



  • уважно вислуховуючи людину, ви може у її «сповіді» почути шлях
    виходу. Запропонуйте його людині;

  • розкажіть їй про те, що інші люди чи ви робили у даному випадку.
    Оцініть всі плюси і мінуси кожного вибору шляху;

  • разом, шляхом «мозкового штурму», запропонуйте інші альтернативні шляхи виходу із проблеми. Оцініть кожен шлях. Допоможіть розробити конкретні кроки по втіленню плану, який врешті складе людина;

  • підтримайте людину, допоможіть розібратися в своїх почуттях і висловити їх, допоможіть людині відчути себе хороброю і впевненою
    для прийняття самостійних рішень.

Правила правилами, але головне у спілкуванні — любов. Любов, величезна психологічна сила, здатна своєю дією преобразити людину. Несерйозно вважати, що можна зрозуміти людину тільки використовуючи навички «активного слухання». Розуміння як співчуття — ось істинний шлях до пізнання.

Активне слухання являє собою акт любові до ближнього чи ближньої, діяльний прояв добра стосовно людини.



КОНТРОЛЬ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ

Серед звичок, які породжують конфлікти між людьми, особливо близькими, — надмірна емоційність, агресивність, невміння вислухати інших, надмірна вимогливість, неувага до їхніх потреб і інтересів.

Мати деструктивний спосіб мислення — це розв'язувати свої проблеми і конфлікти через насильство і агресію. Це означає працювати у напрямку самознищення, а не самовдосконалення. Якщо ви прагнете для себе миру і любові — то ваш шлях стелиться до свідомого контроль своїх негативних думок і вчинків.

Щоб створити новий тип стосунків з близькими людьми чи друзями, найперше потрібно забути про старі образи, повністю пробачити їм і почати все з початку. Варто помінятись саме нам! Слід навчитись контролювати власні емоції. Отримані знання допоможуть у різних життєвих ситуаціях і конфліктах приймати чіткі виважені рішення, стати зрілою особистістю.

Контроль над власними емоціями — шлях до виховання сильного характеру. Ми знайшли в собі сили боротись з негативними чи суперечливими емоціями — і наші вчинки та майбутнє будуть нам підвладні.

Хто навчиться володіти собою — вже стає особистістю, яка зможе стати лідером, взяти відповідальність за свої вчинки та поведінку оточуючих.

Як керувати своїми почуттями під час спілкування.

Коли необхідно погамувати своє роздратування



  • Роздратування «підгодовує» роздратування іншої людини.

  • Емоційна напруга збільшується, не даючи результату.

  • Твій гнів частково уже знайшов вихід.

  • Необхідно разом подумати над рішенням для майбутнього, а не перемелювати минуле.

Як погамувати своє роздратування

  • Наказати собі зупинитись.

  • Використовувати свій вироблений індивідуальний спосіб самозаспокоєння.

  • Запропонувати погасити роздратування обом для того, щоби можна було розв'язати конфлікт.

Коли необхідно мовчки вислухати людину, що охоплена гнівом чи страхом

  • Пов'язані з чимось емоції людини такі сильні, що їм потрібно дати вихід.

  • Людина не хоче тебе слухати.

  • Ворожість і підозрілість людини породжують роздратування, яке заважає спілкуванню.

Як триматися себе з людиною, охопленою гнівом чи страхом

  • Спокійно вислухати все, що ця людина хоче сказати. Відповісти на всі її запитання.

  • Навіть якщо негативні емоції опонента зростають, зберігати спокій і відповідати нейтральним тоном.

  • Проявляти самовитримку, показати свою готовність вислухати і втішити.

Для вчителів є істотною ще одна можливість знизити напругу в класі: ГОВОРИТИ ТИХО! Вчителька чи вчитель, які розмовляють тихо, діють заспокійливо на дітей і благотворно на позицію групи. Тон голосу також важливий. Звичайно, важко змінити свій стиль розмови, свій темперамент. Але варто спробувати! Бодай під час конфліктної

ситуації. Фахівці твердять, що діти тоді слухають більш уважно і з більшою повагою до педагогів. А щоб слухачки чи слухачі не заснули — доречні необразливі жарти, «смішні» слова.



Досвід ораторіє: слухати тебе будуть тільки тоді, коли говориш тихіше.

Спілкування з «важкими» підлітками

Конфлікт — це завжди хвороба спілкування? Чи конфліктна ситуація складається в душах людей, а зовнішні проблеми — лише привід для її виникнення (тобто, існують конфліктні люди)?

Таких людей називають «важкими», бо спілкування з ними дійсно обтяжливе. У школі проблеми у освітян найчастіше бувають з «важкими» підлітками. Як з ними спілкуватись?

Ущербна людина намагається принизити інших, щоб вивищитись самій. Це може дати нам ключ до розуміння складних («важких») підлітків. Тут більше допоможуть місточки довіри і дружніх стосунків між підлітками і дорослими. І допомога молодій істоті знайти себе і утвердити у цьому світі ненасильницьким шляхом. Тобто, насамперед допомогти йому чи їй підвищити свою самооцінку та навчитись «нормально» спілкуватися з людьми.

На фізіологічному рівні діти до 13 років (звичайно, існують винятки, пов'язані з особливостями життя дитини) ще прив'язані до старших людей, ще потребують їхньої уваги і опіки. А пізніше, коли цей зв'язок поколінь втрачено, то відновити його дуже важко.

Педагоги мають певні види проблем з підлітками. Окрім стадного рефлексу (однаково вдягатись, говорити своїм сленгом і т.п.), у підлітків відбувається зміна цінностей. Увага і думка однолітків їм стає важливішою, ніж думка і погляди рідних і старших. І це нормально. Дитина до-родлішає. Але тут потрібно бути уважними. Часом, якщо дівчина зловживає косметикою, то для неї це лише спосіб показати, що вона потребує нашої уваги. Якщо хлопець вистриг особливим чином волосся, то, можливо, він не має взаєморозуміння в сім'ї. Часто своєю чудернацькою зовнішністю чи зухвалою поведінкою діти просто «кричать» нам про потребу допомоги, намагаються пояснити, що вони заблукали у світі. Довірлива бесіда і реальна допомога у розв'язанні внутрішнього чи зовнішнього конфлікту тут більш доречна, аніж нудні нотації і повчання (які ще, здається, нікого не виправили).

Коли ми спілкуємося, то переймаємо одне в одного жести, інтонацію і загальний психічний настрій. Якщо вчителька / вчитель починає у класі збуджено голосно говорити, нервова напруга миттєво передається дітям і класу стає некерованим. Якщо вчитель / вчителька на гамір у класізбереже спокій і витримку, діти теж поступово заспокояться. Ми впливаємо одне на одного як негативно, так і позитивно. Члени групи не усвідомлено, навіть не помічаючи цього, повторюють лідера в манері вдягатись, розмовляти, засвоюють навіть специфічні жести. Особливо схильні ототожнювати себе з обраним ідеалом і починають його копіювати особливо підлітки. На жаль, вони рідко обирають позитивний ідеал. Щодо хлопчиків, то цьому сприяє і брак у школах чоловіків серед викладацького складу. Хлопчикам, особливо старшого віку, важко ототожнити себе з учителькою, бо ж інша стать. Звісно, важливу роль грає наявність у ідеалу престижу і влади. Залежне становище вчителів, непрестижність цієї професії через її низьку зарплату та низький суспільний статус, на жаль, теж не сприяють тому, щоб учні бачили в них свій позитивний ідеал.

Коли у групі домінує негативний лідер, то загальний руйнівний вплив цієї особистості буде постійно провокувати конфлікти, ускладнення стосунків з керівництвом і т. п. Розвінчати цю людину важко. Не досить сказати людям правду. Люди радше готові повірити будь-якій дурниці, якщо вона збігається з бажанням їхнього «Я». А окрема людина залюбки дозволяє впевнити себе в очевидній неправді, якщо віра в неї піднімає її у власних очах.

Якщо ми хочемо захистити дітей і молодь від тлінних впливів осіб і поглядів на життя, то перш за все потрібно усвідомити, що ми не в силі заховати їх від цих впливів. Можна, звичайно, сором'язливо промовчати, «заховати голову в пісок», недочути незручного і складного запитання. Можна просто сказати Ніззяяя... і вмити руки — ми все зробили.

А можна і потрібно розповідати молоді про безпечний секс; про те, як вберегтися від СНІДу; про те, як розпізнавати прояви самогубства і як допомогти людині в цю хвилину; вчити, як сказати «НІ!» насильству, зґвалтуванню, п'янству і наркотикам. Цей шлях тяжкий, але іншого немає.




Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал