Реферат Стратегія управління конфліктом Виконав Гончар Надія Олександрівна, вчитель російської мови



Сторінка1/3
Дата конвертації25.12.2016
Розмір0.65 Mb.
ТипРеферат
  1   2   3

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту

Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти


Реферат
Стратегія управління конфліктом

Виконав

Гончар Надія Олександрівна,

вчитель російської мови

та світової літератури

Місце роботи

Іларіонівська середня загальноосвітня школа

Синельниківського району

Дата проходження курсів

10 – 20 травня 2011 року

Форма навчання індивідуальна

Дніпропетровськ – 2011



ЩО ТАКЕ КОНФЛІКТ

Конфлікт — суперечність, яка виникає між людьми у зв'язку з розв'язанням питань виробничого, громадського або особистого характеру. Конфлікти виникають під час зіткнення поглядів, інтересів, прагнень різних осіб чи груп людей. Отже, саме поняття конфлікту ширше, ніж просто незгода між людьми, сварка чи погіршення стосунків. Адже конфлікти бувають різні. Є конструктивні конфлікти, які позитивно впливають на життя людей і суспільства — служать джерелом самовдосконалення й саморозвитку особистості, здружують членів групи, стимулюють ефективний вихід з проблемних ситуацій. І деструктивні, що призводять до воєн, насильства, розриву стосунків, до самотності та згуби. Якщо конструктивні конфлікти виявляються у принципових зіткненнях думок, у дискусіях, то деструктивні — у дрібних і великих сварках і непорозуміннях. Тому деструктивні конфлікти потрібно швидко залагоджувати і ліквідовувати. У колективі це буде сприяти оздоровленню морально-психологічного клімату, підвищить активність і працездатність людей. В особистому житті призведе до покращання стосунків, до взаємної любові і поваги.



Конфлікт є деструктивним, коли він...

  • Відвертає енергію від більш важливої діяльності та проблем,

  • Руйнує мораль або підсилює негативну самооцінку.

  • Поляризує групи таким чином, що вони втрачають внутрішній
    зв'язок та послаблюють взаємну співпрацю.

  • Поглиблює різницю у ставленні до цінностей.

  • Стимулює безвідповідальну і непривабливу поведінку, скажімо: об
    разливі прізвиська та бійки.

Конфлікт є конструктивним, коли він...

  • Розкриває важливі проблеми, які в результаті стають зрозумілішими.

  • Спричинює розв'язання проблем.

  • Стимулює виникнення правдивої комунікації.

  • Сприяє виходу стримуваних емоцій, напруги і стресу.

  • Допомагає створенню тіснішого контакту між людьми, які, беручи

  • участь у спільному розв'язанні конфлікту та позитивно його полаго-

  • джуючи, краще пізнають одне одного.

  • Допомагає розвиватися персонально та використовувати в майбутніх

  • ситуаціях отриманий досвід.


Причини конфлікту

Гіперактивність

Гіперактивність проявляється як надлишкова рухова активність, занепокоєння, метушливість; численні рухи, яких дитина часто не помічає; балакучість; нетривалий сон. У руховій сфері зазвичай виявляються порушення координації, несформованість функцій дрібної моторики.

Організація корекційно-педагогічного процесу з гіперактивними дітьми повинна відповідати двом обов'язковим умовам:


  1. Розвиток та тренування слабких функцій слід проводити в емоційно привабливій формі, що істотно підвищує ефективність занять, які проводяться, і мотивує зусилля з самоконтролю. Цій вимозі відповідає ігрова форма занять.

  2. Підбір таких ігор, які, забезпечуючи тренування однієї функціональної здатності, не покладали б одночасного навантаження на інші дефіцитні здібності, бо відомо, що паралельне дотримання двох, а тим більше трьох умов діяльності викликає у дитини істотні ускладнення, які часом просто неможливо виконати.

Гіперактивна поведінка дітей відрізняється наступними ознаками:

  • Часто спостерігаються неспокійні рухи в кистях і стопах; сидячи на стільці, крутитися, вертиться.

  • Встає зі свого місця в класі під час уроків або в інших ситуаціях, коли потрібно залишатися на місці.

  • Виявляє безцільну рухову активність: бігає, крутиться, намагається кудись залізти, причому в таких ситуаціях, коли це не прийнято.

  • Часто відповідає на запитання, не замислюючись, не вислухавши їх до кінця.

  • Зазвичай не може тихо, спокійно гратися або займатися чим-небудь на дозвіллі.

  • Знаходиться в постійному русі і веде себе так, "ніби до неї прикріпили мотор".

  • Часто буває балакучою.

  • Зазвичай, не може дочекатися своєї черги в різних ситуаціях.

  • Часто заважає іншим, «пристає» до оточуючих (наприклад, втручається в розмови або ігри).


Агресія

Агресія - (від лат .- aggredi - нападати) індивідуальна або колективна поведінка, дія, спрямована на нанесення фізичної чи психологічної шкоди, збитку, або на знищення іншої людини чи групи людей. У значній частині випадків агресія виникає як реакція суб'єкта на фрустрацію і супроводжується емоційними станами гніву, ворожості, ненависті і т.д.

Підвищена агресивність дітей є однією з найбільших проблем у дитячому колективі. Ті чи інші форми агресії характерні для більшості дошкільнят, але із засвоєнням правил і норм поведінки у школі, ці безпосередні вияви дитячої агресивності поступаються місцем просоціальним формам поведінки. Але в певної категорії дітей агресія не тільки зберігається, а й розвивається, трансформується в стійки риси особистості. В результаті знижується продуктивний потенціал дитини, деформується її особистий розвиток.

Корекція агресії у дитини повинна починатися з пояснення її причини. Якщо агресія не являється сигналом порушення в емоційно-мотиваційній сфері, то корекційні дії можуть бути направлені не на її усунення, а на пом'якшення та недопускання негативних наслідків агресивної поведінки дитини. Крім того, в цьому випадку необхідно підготувати батьків до адекватного сприйняття агресивних реакцій дитини.

В іншому випадку, коли агресія є проявом порушення емоційно-мотиваційної сфери особистості, дії психолога або вихователя повинні бути спрямовані на подолання закріплення агресивних дій дитини.



Застосування корекційних методів цілком залежить від характеру тих причин, котрі обумовили агресивну поведінку. Вибір методики корекції відбувається з урахуванням конкретного випадку та конкретної дитини. Це необхідно враховувати при огляді нижче перечислених корекційних методів:

  • Ігнорування агресивної тенденції, не фіксування на неї уваги оточуючих.

  • Включення агресивної дії у контекст гри та придання йому нового соціально прийнятного, емоційно наповненого змісту. Цим забезпечується можливість дитини розрядки агресивних тенденцій без збитків для відносин з оточуючими (наприклад, в грі «козаки» - розбійники агресивній дитині дати роль розбійника).

  • Установлення заборони на агресивні дії дитини (не дозволяти дитині проявляти агресію).

  • Активне підключення психолога в ігровій ситуації до розгортання або “розтягування ” агресивних дій, в основі яких частіше з усього лежить страх.


Страх

Страхи - емоційні порушення або неприємні переживання. Найперше місце серед усіх страхів, посідає страх смерті батьків.

Об`єкт страху це власне загроза.

Зовнішні чинники, що сприяють розвитку страху у дітей:

  • урбанізація;

  • недостатня рухова та ігрова активність, а також втрата навичок колективної гри, постійні нервово-психічні перенавантаження матері внаслідок підміни сімейних ролей, спілкування зі схвильованою, позбавленою опори матір`ю;

  • відсутність можливості для рольової ідентифікації з дорослим тієї ж статі;

  • незадоволення батьків статтю, темпераментом, характером дитини;

  • збільшення кількості дорослих у сім`ї;

  • вік батьків;

  • наявність аналогічних страхів у самих батьків.

Спостереження за дітьми показало, що дошкільнята уникають використання негативних персонажів у своїй ігровій діяльності й малюванні, замінюючи їх на менш страхітливі. Було відмічене явище «пережитого страху», наприклад, у досліджуваних дошкільнят молодшої групи, де діти рішуче заявляли про те, що вони не бояться ні вовка, ні ведмедя, бо можуть захиститись зброєю (кулемет, сокира тощо) або батьки їх захистять. В той же час було зафіксовано високий рівень соціального страху в міру наближення цих дітей до шкільного віку. При порівнянні дитячих і підліткових страхів встановлено, що кількість страхів у підлітків переважала кількість страхів у дошкільнят, а також форми страху були іншими, адекватними підлітковому віку. Характер страхів змінювався несуттєво, але з домінантою соціального. Головна характеристика соціального страху у дітей та підлітків – це залежність. Відсутність уміння самому приймати рішення, постійний страх зробити помилку, страх відповідальності, перешкоджають особистості розвиватися повноцінно, багатосторонньо, звужують перспективу діяльності та бачення майбутнього і призводять до соціальної дезадаптації, неможливості діяти самостійно у відповідальних ситуаціях та в суспільстві. Страх притаманний дитячому віку, але якщо він своєчасно не віджитий в ранньому віці, страх залишається, змінюється лише його форма.

Дослідження формування страху має динаміку, так як страх виникає не в дорослому чи підлітковому віці, а значно раніше, зокрема в 2 – 3- річному віці. Простежуючи динаміку формування соціального страху, ми бачимо, що ті символічні образи страху, які в дитячому віці позначали певні явища, в дорослому віці позначають їх же, лише в інших символічних образах. Головні чинники, які впливають на виникнення страхів - це близьке оточення особистості, мікросередовище та особистісна чутливість до виникнення страхів та тривоги. Необхідно попереджати виникнення страхів у дітей та підлітків, а при їх виникненні важливим є їх своєчасне подолання та зниження негативного впливу.


Замкнутість

Замкнутість - особливість особистості, яка спостерігається як у нормі (у акцентуйованих особистостей), так і у психопатичних особистостей (шизоїдна психопатія) і при деяких психозах (у структурі аутизму).

Техніка поведінки з замкнутою дитиною - це організація такої послідовної взаємодії з замкнутою дитиною, яка дозволяє сформувати у неї комунікативні вміння і бажання спілкуватися з іншими.

Причини замкнутості: емоційна нестійкість, плаксивість, загальний знижений фон настрою, погіршення сну і апетиту, надмірна прихильність до когось із близьких, що згодом призводить до страху перед чужими людьми, почуття неспокою та скутості при попаданні в нову ситуацію.

Кілька порад батькам замкнутих дітей.

  • Розширюйте коло спілкування вашої дитини, приводьте її в нові місця і знайомте з новими людьми.

  • Підкреслюйте переваги і корисність спілкування, розповідайте дитині, що нового й цікавого ви дізналися, а також, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією або іншою людиною.

  • Прагніть самі стати для дитини прикладом ефективного спілкування людини.

  • Якщо ви помітите, що, незважаючи на ваші зусилля, дитина стає все більш замкнутою і відстороненою, зверніться за консультацією до психолога, який професійно допоможе вам вирішити цю проблему.

Робота з подолання замкнутості досить складна і довготривала.
Неприйнятий у класі

Дитина-ізгой у класі (поради вчителям і батькам).

Найголовніше - пам'ятати: становище дитини в класі аж до підліткового віку на 90% залежить від того, як до нього ставиться вчитель. А у першокласників - на всі 100%. Тому, якщо у дитини не складаються стосунки з однокласниками, вирішити проблему може вчитель, подавши іншим дітям знак, що ця дитина йому подобається, що у неї щось (неважливо що) виходить краще за всіх, що вона важлива і потрібна у класі. У цьому віці авторитет вчителя незрівнянно вище авторитету однолітків і навіть авторитету батьків, і саме зараз важливо вловити момент і не допустити формування в дитячому колективі ролі "гидкого каченяти". Класі у шостому це буде зробити набагато важче, адже для підлітків голос вчителя - дорадчий. А поки діти, як маленькі локатори, зчитують реакцію педагога і автоматично переймають його ставлення до однокласників. Ваше завдання - просто подати правильний сигнал.

Якщо в класі є дитина, поруч з якою дійсно небезпечно перебувати іншим дітям, рішення про її долю слід приймати разом з колегами і адміністрацією школи, не залучаючи до цього "громадськість". Не перетворюйте важке, але необхідне адміністративне рішення в акт колективного осуду і вигнання "паршивої вівці". Відторгненість і озлобленість зчеплені один з одним, одне неодмінно викликає інше. Сподіваюся, ні ви, ні обурені батьки не хочете, щоб згодом доросла і доведена до крайнього ступеня озлоблення дитина зустріла їх власних "нормальних" дітей де-небудь у темному кутку.

Багато педагогів, зупиняючи бійку дітей, кажуть: "Мені не важливо, хто перший почав, від зміни місць доданків сума не змінюється, обидва винні". Це здоровий підхід, коли мова йде про сутичку на рівних. Але якщо в класі систематично ображають когось, а він змушений оборонятися, не можна прирівнювати вину переслідувача і жертви - це ще більше ранить дитину-жертву, яка відчуває себе абсолютно незахищеною навіть у присутності дорослих. Такий підхід розбещує дитину-переслідувача, і вона дуже скоро навчиться поводитися нишком, так, щоб самому залишатися в очах педагога "білим і пухнастим". Якщо при цьому у жертви сильний характер, вона зробить свої висновки, і наступного разу буде битися вже не на життя, а на смерть - адже зрозуміє, що розраховувати може тільки на себе.



Якщо цькування в класі вже почалася, прямо оголосіть дітям, як ви до цього ставитеся. Не бийте на жалість. Кажіть не про жертву, а про кривдника, фокусуйтеся на його якостях. Скажіть, що ви будете дуже засмучені, якщо дізнаєтеся, що у вашому класі є діти, яким приємно когось ображати і мучити. Твердо оголосіть, що така поведінка неприпустима, і ви в своєму класі цього терпіти не маєте наміру. Зазвичай цього буває достатньо, щоб кривдники притихли (вони завжди боязкуваті). На тлі затишшя можна вживати заходів щодо підвищення статусу дитини-жертви і знайти для неї комфортне місце у класному колективі.

Поговоріть з дитиною, виступаючою у ролі жертви. По-перше, поясніть їй, що ви не зможете захищати її, якщо не будете твердо впевнені, що сама вона ніколи бійку не починає. Скажіть, що вам дуже важливо бути справедливим вчителем і нікого не карати невинного, візьміть з неї слово, що вона не буде переходити до рукоприкладства, навіть якщо її дражнять. По-друге, підкажіть, як краще поводитися, щоб швидше відстали. Кривдники отримують задоволення не від самого процесу виголошення образливих слів, а від ефекту, якого досягають. Коли жертва плаче, злиться, намагається заперечувати, тікає, вони відчувають свою владу над нею. Якщо ж не звертати на них уваги, все задоволення від повторення одних і тих же слів пропадає, це скоро стає нудним.

Підкажіть дитині кілька "чарівних фраз", які остудять запал кривдників. Якщо вони з реготом скачуть навколо, показуючи пальцем, можна спокійно сказати: "Я радий, що вам так весело". Якщо говорять образливі речі, можна відповісти: "Ти можеш так думати, якщо тобі це подобається" або "Я вже помітив, що тобі подобається говорити щось погане про інших людей". Принцип той же: не треба обговорювати тему, яка подобається кривднику (свою зовнішність, якості і т.д.), сперечатися, виправдовуватися, сердитися. Треба коротко і спокійно охарактеризувати його поведінку, мотиви, переклавши відповідальність за те, що відбувається на нього: це не я такий, це ти такий, що тобі подобається мене дратувати. Звичайно, сказати це належним тоном і вчасно непросто, але допомагає практично завжди.
Наслідки конфліктів у класі / групі

Конфлікт небезпечний своїми наслідками для особи і для групи. Педагогам і лідерам груп важливо знати і розуміти небезпеку наслідків конфліктів для групи:



  1. Конфлікти створюють напругу, яку переживає весь колектив. Од
    ним із стихійних виходів з цієї напруги є утворення підгруп. Зокрема це
    спостерігається в тих випадках, коли конфлікт виникає між учителем / учителькою і лідерами класу. Фактично йде боротьба за лідерство.
    Розподіл на дві підгрупи може зняти бодай на короткий час напругу в
    групі. Кожна / кожен створює свою сферу впливу, і так досягається май
    же повна рівновага.

  2. Внаслідок конфлікту можливе вимушене чи стихійне усунення
    одного або декількох членів, що також може послабити напругу в групі.
    Група прагне виключити того із своїх членів, чий вплив помітно слабне.
    Іноді в групі постає вибір «крайнього» — коли агресія групи спрямована
    на одну людину або на меншість, яких вважають винними у труднощах,
    що виникли (згадаймо фільм «Чучело»). Агресія, яка виливається на
    «крайнього», звільняє групу від напруги.

3. Конфлікт може змінити групову мету; змінити стиль управління групою (від авторитарного до демократичного і навпаки); можлива поява нового лідера або зміна керівника.

4. Конфлікт може спричинити розпад колективу.


ПОЗИТИВНА САМООЦІНКА

Конфлікти спричиняються людьми. Саме від людини залежить, який це буде конфлікт, наскільки руйнівними для особи і суспільства будуть його наслідки. Тому, перш ніж говорити про правила уникання і виходу з конфліктної ситуації, варто з'ясувати погляди людини на її місце і роль у своїй групі, у цьому світі. 1 почати потрібно не з «позиції» групи, а з погляду людини на саму себе, тобто з ЇЇ самооцінки.

Самооцінка — це те, як людина себе бачить. Якщо людина відчуває себе невдахою, думає, що в неї/ нього нічого не вийде, що не варто щось змінювати в житті, що така його чи її гірка доля, то ми можемо вважати самооцінку людини низькою. Отже самооцінка — це віра в себе.

На Землі живуть мільярди людей, що мають різні характери, різну зовнішність, різне виховання. Але як часто ми чуємо про самотність людини. «Розкоші людського спілкування» (за висловом Екзюпері) заважає уявлення про власні недоліки, невіра в себе і недостатня любов до себе. Як можна очікувати любові і розуміння від інших, якщо ми самі себе не любимо і не розуміємо?

Любов до себе — це не те саме, що себелюбство, самозакоханість чи зарозумілість.

Любов до себе стає передумовою і мірою нашого ставлення до ближніх. Досвідчені психологи твердять: якщо людина не має достатньої любові до себе, то вона не спроможна любити інших. «Полюби ближнього свого як самого себе». Якою мірою ми можемо любити ближніх, коли не любимо себе? Відсутність любові до себе породжує відсутність любові до інших. Ми не любимо, бо нас не люблять, а нас не люблять, бо ми не любимо. Тому коли ми самі себе не любимо, не любимо свої певні риси, то й Іншим не подобаються в нас ці риси. Народна мудрість говорить: «Шануй сам себе, шануватимуть і люди тебе».

Люди здатні розв'язати всі свої проблеми, якщо навчаться з розумінням та любов'ю ставитися до себе та до своїх ближніх. Утверджуючи власну гідність, навчившись любити і цінувати себе, набагато легше побачити і полюбити добро в інших. Бо самоповага і позитивна самооцінка не егоїстичні. Ми достойні любові до себе.

Повага до себе виробляється з раннього дитинства. Батьки, які показують дітям, що вони їх безмежно люблять просто так, лише за те, що вони є такі на світі, закладають фундамент здорової самоповаги, що буде підтримувати людину впродовж цілого життя. На цьому фундаменті любові дитина далі будує свій характер, будує своє життя. Коли фундамент будови життя закладено на піску — на відсутності любові в дитинстві та бракові усвідомлення власної унікальності — тоді людині важче поважати себе та добитися поваги інших.

Позитивна самооцінка притаманна людям, які усвідомлюють і з готовністю беруть на себе соціальну відповідальність. Тому підвищення самооцінки допомагає людині з готовністю взяти на себе соціальну відповідальність, вдихає в неї мужність, допомагає звільнитись від почуття неповноцінності, спрямовує її чи його дії в соціально корисне русло.
Позитивне ставлення до життя

Важливе позитивне ставлення до життя, а не тільки позитивна самооцінка. Людина є такою, якою себе вважає. Якщо ми вважаємо, що ніколи не будемо щасливими, то так і буде. Якщо думаємо, що нічого в житті не доб'ємося, то так і залишимося ні з чим. Гарненько обдумайте відповіді на запитання:

• Які найсвітліші спогади вашого життя?

• Що в житті найголовніше?

Ці відповіді і є наші життєві пріоритети. Для успішного, позитивного життя потрібно визначити його пріоритети — чи це тихі сімейні радощі, чи гроші, чи досягнення у навчанні, праці... Якщо ми будемо триматися своїх пріоритетів, життя наше буде повне змісту.

Щоб жити позитивно, потрібно жити ТУТ і ЗАРАЗ. Пусті мрії про щасливе завтра десь «там, за горизонтом, за облаками, там-там-тарам...», чи постійне занурення у день вчорашній («як же тоді було класно!») не принесуть щастя сьогоденню. Адже живемо ми сьогодні і щасливі можемо бути тільки сьогодні. Краще кожного дня, підводячи підсумки, згадаймо, шо було гарного за день, і подякуємо цьому подарункові долі.

Позитивне ставлення до життя формує у людини рівний, життєрадісний характер. Такі люди приємні у спілкуванні, оточуючі просто горнуться до них. Особливо такого типу людей потребують діти. Адже великою мірою від вчительки / вчителя залежить психологічний клімат у класі. Якщо ви знервовані, засмикані, галасливі і завжди готові на скандал, то й клас так само відгукнеться на ваш негативний настрій. Коли ви спокійні, миролюбні, сповнені терпіння і поваги до дітей, до молоді, то ви надихаєте і їх бути терплячими, благородними, уважними до вас, одне до одного, до предмету, який ви викладаєте. Якщо ви не такі — починайте змінюватись прямо зараз. Формуйте у себе позитивне ставлення до життя, до оточення, до себе. Вперед! Дорогу здолає той, хто йде!
Повага до інших

• Чи мали ви труднощі у пошуку рівнодії між власним щастям та інтересами інших?

Спочатку спробуємо відповісти на запитання, чому людина робить вчинки, які завдають шкоди їй і довколишнім? Відповідь проста — бо така людина живе тільки для себе, нехтуючи почуттями та проблемами інших людей. Внутрішній конфлікт виникає коли людина використовує ближніх задля своєї мети, що призводить до збільшення кількості внутрішніх і зовнішніх конфліктів у її житті. Тоді вона починає страждати від браку любові.

Більше ніж: їжа та дах над головою людям потрібне розуміння того, що вони комусь потрібні, кимсь любимі.

Мати Тереза

Звільнити від конфлікту із собою й з іншими людьми може тільки безкорисливість та турбота на благо всіх. Ми народжуємося, щоб жити в ім'я одне одного, щоб жити на радість іншим. Коли ми більше зважаємо на інших, розуміємо їхні потреби і турбуємося про те, щоб вони були щасливими, в нас самих проявляються кращі якості, і ми зміцнюємо все найкраще в душах оточуючих. Тоді зникає незадоволення собою. А коли ми подобаємося собі, то стає легше турбуватися про оточуючих і любити їх. Тоді приходить відчуття, що наше життя є цінністю і має сенс.



Ми можемо навчитися поважати, цінувати і любити інших людей так само, як і себе.

Оце і є шлях поваги до інших. Стався до них так, як хочеш, щоб ставилися до тебе.

А тим, хто працює з дітьми, потрібно дати собі відповідь на запитання:


  • Які найкращі спогади мого дитинства?

  • Чому мені приємні ці спогади?

  • Чого в дитинстві я хотіла / хотів від оточуючих?

Згадайте своє дитинство і себе в ньому. Це допоможе вам краще зрозуміти і поважати дітей. Бо дитину / дорослу людину потрібно любити не тому, що вона розумна, гарна чи талановита, а просто в силу її власної, неповторної цінності. Коли людина відчуває свою цінність, вона може цінувати і любити інших.

Порозумінню між людьми часто заважають певні стереотипи нашої свідомості. Саме слово стереотип походить від поєднання двох грецьких слів: твердий та відбиток і означає спрощену, схематичну, часто викривлену уяву про щось чи когось. Адже кожен і кожна з нас, сприймаючи іншу людину, річ чи явище, часом спрощує картину, узагальнює. Наприклад: «Всі жінки — емоційні; всі справжні чоловіки мають стримувати свої почуття; всі цигани злодії, всі українці люблять сало...» і таке інше. Тобто, стереотипи — спрощені, занадто умовні уявлення, штампи, які люди використовують для того, щоб просто зрозуміти речі, які вимагають складніших, інтелектуальніших дій. Людей ми також відносимо до різних категорій, групуємо їх, приписуючи узагальнені ознаки. Часом це допомагає нам зрозуміти їх, і ми отримуємо корисну інформацію при мінімумі зусиль. Ми занадто втомилися чи занадто зайняті, нам буває важко зрозуміти багатогранність і різноманітність життя чи не хочеться прикладати зусилля на більш детальне розуміння іншої людини, І стереотип приходить до нас на допомогу. Але часто стереотипи обмежують нас у розуміння окремої особистості. Адже коли людина налаштована щось побачити в іншій, вона обов'язково запримітить характерні риси, які підтверджують ці очікування, хоча в інших випадках вони залишились би непоміченими. Ми бачимо в людях те, що хочемо або очікуємо побачити. Так через стереотипи ми попадаємо у пастку визначених наперед суджень і дій, які непомітно обкрадають нас у самих різних життєвих випадках і штовхають шукати зміст там, де його нема. Приблизно по цій же схемі відбувається шлях виникнення і підкріплення стереотипів. Наприклад: по телевізору ми бачимо, що люди певної національності входять у мафіозну структуру, а потім ще один такий подібний сюжет, де знову робиться акцент на те, що це людина саме такої національності. «Ага, — робимо ми висновок, — всі вони такі». Хоча нерозумно на основі цих двох прикладів судити про цілий народ. Ми знайшли зв'язок там. де в'н насправді відсутні", коли якісь незвичайні, невизначальні випадки призвели до утворення ілюзорного зв'язку.

А насправді варто іноді просто ліпше пізнати іншу групу, і наше ставлення до неї поліпшиться. Задля цього треба познайомитися з людьми тісніше і ближче, детальніше вивчити іншу культуру, інший спосіб мислення і бачення дійсності. Бо коли іде ділення світу на МИ і ВОНИ, то тоді і з'являються небезпечні стереотипи мислення. Як це відбувається?

Кожен і кожна з нас відносить себе до тої чи іншої групи, будь то ціла нація чи учениці/учні певного класу. Ми прихильно ставимося до своєї групи і недооцінюємо, а іноді І використовуємо негативні стереотипи у ставленні до іншої групи, тобто іде протиставлення МИ і ВОНИ.

Отже, МИ завжди хороші, а ВОНИ? Чи означає позитивне ставлення до своєї групи, а також почуття єдності, схожості і гордості за нас упереджене ставлення до них? Тільки позитивне ставлення до своїх призводить якщо не до негативних почуттів, то, скажімо, до недооцінки інших. Возвеличення себе призводить до пониження інших, і, навпаки, применшення їх призводить до возвеличення нас.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал