Реферат аспіранта денної форми навчання



Скачати 270.8 Kb.

Дата конвертації01.12.2016
Розмір270.8 Kb.
ТипРеферат

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ







ЖИТТЄВА
КОМПЕТЕНТНІСТЬ:
АКСІОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ









Реферат аспіранта денної форми навчання
(спеціальність 13.00.09)
Нищети
Володимира Анатолійовича
2007

2



ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………..3
Розділ 1. ЦІННОСТІ……………………………………………………….5
Розділ 2. ЦІННОСТІ В ПАРАДИГМІ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ…………...13
Розділ 3. ЦІННІСНИЙ ПІДХІД ДО ФОРМУВАННЯ
ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ…………………………… 20
Висновки……………………………………………………………………26
Література…………………………………………………………………..28

3
ВСТУП

Початок ХХІ ст. означений складним пошуком нового світорозуміння, педагогічного світовідчуття, здатного не лише дати адекватну оцінку неоднозначним трансформаційним процесам, а й зазирнути в майбутнє. Тривалий болісний процес переоцінки цінностей, долання усталених стереотипів, які заважають по-новому подивитися на проблеми становлення людини як суб’єкта життєтворчості, спроможної виробити свій життєвий проект, відповідально ставитися до життя, упевнено приймати історичний виклик ХХІ ст.
Необхідність усвідомити сутність освітніх результатів, природу й типологію компетентностей, визначити перспективні лінії розвитку життєвої компетентності особистості зумовлена необхідністю з’ясування соціальних факторів екзистенціальної кризи, кризи життєвих цінностей і смислів, у якій опинилась особистість сьогодні. [4, 1]
Компетентісний підхід, який сьогодні все впевненіше утверджується в освітній системі України, покликаний подолати прірву між освітою й вимогами життя. Ідея компетентісно спрямованої освіти органічно пов’язана з тими педагогічними прецедентами, де утверджуються такі суспільно значущі цінності, як свобода вибору, творчий продукт, життєвий досвід, проектна діяльність учнів. [4, 2]
Як зазначає А.М. Кондаков, компетентісний підхід в освіті у контексті парадигми життєтворчості відповідає ціннісно-варіативній моделі освітнього вибору.
Ціннісно-варіативна модель освітнього вибору володіє освітнім потенціалом, скеровує освіту до ціннісної орієнтації, варіативніть (порядок і можливість сполучення елементів між собою) обмежується рамками балансу цінностей. [8, 231-232]
Стрижневим поняттям нової школи є стратегія життя особистості, динамічна система уявлень людини про своє життя, яка зорієнтовує й спрямовує її поведінку впродовж тривалого часу. Вона передбачає обрання особистістю значущіх для неї орієнтирів і пріоритетів життя на довготривалу перспективу. Життєва стратегія допомагає особистості усвідомити смисл життя, життєві цінності, нормативні уявлення, керівні принципи й правила, які мають регулювальний характер. Цей процес можна уявити таким чином:

4 сприйняття життя як цілісної або диференційованої реальності
(виникнення перцептивних орієнтацій) розуміння способів життя, недоступних для безпосереднього сприйняття, які визначають стиль життя
(виникнення смисложиттєвих орієнтацій) оцінка й приписування значень життєвим явищам, подіям
(утворення ціннісних орієнтацій) узгодження реальної або уявної поведінки із визначенням спрямованості характеру дій щодо досягнення особистістю значущих результатів
(формування цільових орієнтацій)
[16, 66]
Українська національна педагогіка сьогодні розробляє методологію орієнтацію української молоді на духовні цінності українського народу (героїчна
історія народу, видатні історичні постаті, звичаї та обряди тощо). [14, 1]
Наведені думки дають підставу стверджувати про актуальність обраної теми реферату. Концептуальні поняття роботи:
компетентісний підхід
життєтворчість
життєва компетентність
ціннісні орієнтації
цінності

5
Розділ 1
ЦІННОСТІ
Віддавна світ ціннісних пережиівань перебував у центрі філософських досліджень. В античну, середньовічну епохи філософи розробляли ціннісну феноменологію, не піднімаючись до аналізу власне категорії “цінність”, її логічного змісту. Принциповим поштовхом до розвитку теорії цінностей стала філософія раціоналізму (ХVІІ ст.). Раціоналізм гостро поставив питання про природу вихідних визначень буття, його підлеглість законам і раціональну пізнаваність світу. У вченнях І. Канта, Г. Лотце, В. Віндельбанда почав формуватися аксіологічний напрям у філософіі (“аксіологія – філософське вчення, яке з’ясовує природу і спосіб
буття людських цінностей, класифікує їх, встановлює та обґрунтовує їхню
ієрархію” [22, 757] ).
Аксіологічній проблематиці присвячував свої праці Г. Ріккерт. Він зокрема вважав, що світ культури є сферою панування цінностей, які, у свою чергу, свідчать про те, що повинно бути. Отже, “цінності – це норми, що утворюють загальний
план і основу культуротворчої діяльності” [21, 555]. Цінності становлять фундамент культури, і предметним полем формування цінностей є культура.
Культура й визначається через систему цінностей та ідей. Культура є цементом будівлі суспільного життя, а цінності – осередок духовного життя суспільства.
Цінністю є лише те, що усвідомлюється, переживається як цінність.
“Цінності – спеціальні соціальні визначення об’єктів навколишнього світу, що
виявляють їх позитивне або негативне значення для людини і суспільства” [20,
549].
Світ цінностей – це світ практичної діяльності. Момент діяльності (задум, реалізація, результат) характеризує категорія цінності. Цінності в процесі суспільної практики акумулюють в собі потреби, інтереси, емоційні переживання суб’єкта, виступають регуляторами діяльності. Тобто в ім’я цінності (основи вибору суб’єктом-людиною мети, засобів, результатів і умов діяльності [20, 551]) здійснюється та чи інша діяльність. Тому можна “визначити цінність як
об’єктивну значимість явищ, ідей, речей, зумовлену потребами й інтересами
соціального суб’єкта” [21, 558]. “Цінність – філософське поняття, з допомогою

6
якого характеризується соціально- історичне значення певних явищ дійсності
для суспільства, індивідів” [20, 551].
Цінність зберігає елемент нездійсненності, недосяжності і завдяки цьому духовної піднесеності. Власною формою буття цінності є чуттєве переживання, а атрибутами чуттєвого переживання є закличність, наказовість, бажаність [21, 558-
559]. Поняття цінність – ідеал, мета, спрямованість. Світ цінностей – світ належного
[20, 550].
Цінність конституціюється для свідомості індивіда в акті оцінки, є підсумком оцінювання, встановлення значимості явища. Цінність і оцінки становлять єдиний комплекс: цінність – це характеристика оцінюваного, а оцінка – процес вста- новлення наявності чи відсутності цінності [21, 560]. Сам процес і процедура вибору на базі цінностей називається оцінкою. Добром для суб’єкта виступає і сам результат вибору. Спрямованість діяльності суб’єкта (людини) на певну цінність
називається ціннісною орієнтацією [20, 551].
Типи ціннісних орієнтацій [20, 558-563]
Орієнтація
людини на саму себе
Орієнтація
на суспільство
Орієнтація
людей на потойбічний
світ
Людина орієнтується на себе, захоплена особистим життям, розчарована в усьому, що виходить за її межі.
Виникає в особи, людини, коли віра в авторитет світового духу слабшає, а нестримний гедонізм – сенс життя, добро перетворюється в насолоду.
Виникає, коли люди почувають себе слабкими й беззахисними перед таємничими силами світобудови, незадоволені своєю реальністю, зазнають шанобливості перед величчю вічності.
Поза залежністю від ціннісних орієнтацій цінності виступають механізмом успіху людини:
 цінності допомагають людині уникати небезпеки й переборювати її;
 цінності допомагають людині здобувати спокій духу;
 цінності – шлях до вдосконалення;
 цінності – сходинки досягнення успіхів у будь-якій діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе й повнокровне життя [20, 567-568].

7
У вітчизняній психолого-педагогічній науці виділяються три основні теоретико-методологічні підходи до розгляду поняття “цінність”:
 як до соціальної проблеми;
 як до психологічної проблеми;
 як до педагогічної проблеми:
- питання громадянського виховання з пріоритетом національних цінностей;
- питання цінностей родинного виховання;
- питання цінностей природи людського життя;
- питання цінностей девіантного виховання [10, 71-72].
Рівні ціннісної свідомості [10, 76]
Рівень загальнолюдських цінностей

Рівень духовної свідомості. Космічні та буттєві цінності

Рівень суспільних, громадянських, національних цінностей

Рівень родинних цінностей

Рівень егоцентричної обмеженості
Цінності – це поняття або переконання, упорядковані за відносною важливістю. Вони спрямовані на задоволення трьох універсальних людських потреб:
- екзистенціальних;
- потреб соціальної взаємодії;
- потреб розвитку соціальних груп.
Ці потреби задовольняються в реалізації 10-и мотиваційних типів [10, 84]:
1. Саморегуляція – вибір, творчість, дослідження.
2. Стимулювання – повнота життєвих почуттів.
3. Гедонізм – насолода життям, задоволення.

8 4. Досягнення – особистий успіх завдяки компетенції.
5. Влада – соціальний статус престижу та панування над людьми.
6. Безпека – стабільність, гармонія індивіда, сім’ї, суспільства.
7. Конформність – обмеження дій, що заподіюють шкоду іншим.
8. Традиція – повага та підтримка звичаїв, визнання ідей культури та релігії.
9. Прихильність – підтримка благополуччя людей.
10. Універсалізм – розуміння, вдячність, терпимість і підтримка благополуччя.
Типологія цінностей (Г. Мюнстерберг) [10, 96-118]
Цінності
Логічні
Естетичні
Етичні
Метафізичні
Життєві
Цінності буття
(предмети сприйняття)
Цінності єдності
(предмети радісного переживання)
Цінності розвитку
(предмети піднесення)
Божественні цінності
(предмети віри)
Зовнішнього
світу
Речі
Природа
Гармонія
Мистецтво
Розвиток
Господарство
Творіння
Всесвіт
Найближчого
оточення
Істоти
Історія
Любов
Поезія
Прогрес
Право
Відкриття
Людство
Внутрішнього
світу
Оцінювання
Розум
Щастя
Музика
Саморозвиток
Звичаї
Спасіння
Надія
Культурні
Цінності взаємозв’язку
(предмети пізнання)
Цінності краси
(предмети захоплення)
Цінності створення
(предмети визнання)
Основні цінності
(предмети переконання)
Типологія Н. Ресчера
(зв’зок цінностей з потребами, інтересами, бажаннями людини)
1. Матеріальні й фіичні (здоров’я, безпека).
2. Економічні (продуктивність, упевненість, ефективність).
3. Моральні (чесність, справедливість).
4. Соціальні (благодійність, ввічливість).
5. Політичні свобода, рівноправність, законність).
6. Естетичні (краса, гармонія, симетрія).
7. Релігійні (покора, просвітницька свідомість).
8. Інтелектуальні (знання, логічність).
9. Професійні (визнання, успіх).
10. Сентиментальність (кохання, дружба, привабливість).

9


Класифікація цінностей (В. Брожик):
 за характером предметності цінності;
 за поняттям “норми” – нормативності цінностей;
 за характером виконуваних функцій;
 за ґенезою застосування;
 за часом;
 за цільовим призначенням;
 за сферами суспільного життя.
Норма Цінність
імперативність обов’язковість необхідність рамки регулятивність суспільна думка суспільне
ідеологічне орієнтація зовнішнє особиста прихильність бажаність свобода творчість волевиявлення самооцінка особисте совість самоорганізація внутрішнє
Класифікація ціннісних ієрархій (Л.В. Сохань)
1. Діонісійська ієрархія (споживання, зручне життя, комфорт; жити – означає мати користуватися).
2. Геркулесівська ієрархія (прагнення влади, панування над іншими, контролю над людьми та соціальними групами).
3. Прометеївська ієрархія (служіння надіндивідуальним груповим цілям, моральні принципи, задоволення від допомоги іншим людям, боротьба проти зла й несправедливості).
4. Аполонічна ієрархія (творчість, пізнання, збереження й примноження культури).
5. Сократична ієрархія (прагнення пізнати й зрозуміти себе, свій внутрішній світ, тип особистості, розвиток і саморозвиток, творення самого себе, рефлексія, свідоме формування свого “Я” згідно з вла- сним проектом “ідеального Я”.
Шкала ознак
відповідності
особистих цінностей
загальноприйнятим
(соціальним нормам)
(Ф.М. Щербак)

10
Ієрархія цінностей (М. Шеллер)
1) ряд цінностей приємного й неприємного (відчуття задоволення або болю);
2) ряд цінностей вітального відчуття (стани: відчуття здоров’я та хвороби, сили та втомленості; інстинктивні реакції: відвага, гнів, помста, страх);
3) ряд духовних цінностей (при відчутті цих цінностей настає необхідність приносити їм у жертву життєві блага).
Класифікація цінностей (Є.І. Головаха)
 за обктом засвоєння – матеріальні, морально-духовні;
 за метою засвоєння – егоїстичні, альтруїстичні;
 за рівнем узагальнення – конкретні, абстрактні;
 за способом вияву – ситуативні, стійкі;
 за роллю в діяльності людини – термінальні, інструментальні;
 за змістом діяльності – пізнавальні, предметно-перетворювальні (творчі, есте- тичні, наукові, релігійні тощо);
 за належністю – особистісні, групові, колективні, суспільні, етнічні, загально- людські.
Цінності буття (Б-цінності) (А. Маслоу)
1) істина (до неї ведуть три шляхи: роздуми, наслідування, особистий досвід);
2) добро;
3) краса;
4) цілісність;
4а) єдність протилежностей;
5) життєвість (процес, рух);
6) унікальність; 7) досконалість;
7а) необхідність;
8) завершеність; 9) порядок;
9а) справедливість;
10) простота;
11) багатство;
12) легкість;
13) гра;
14) самодостатність.
Типологія цінностей (В. Брожик)
1) матеріальні та духовні цінності;
2) цінності дійсні та уявні (концептуальні);
3) цінності первинні, вторинні, третинні…(за походженням та характером функцій: біологічні потреби, засоби праці, засоби комунікації);
4) апріорні та апостеріорні цінності;
5) сучасні, майбутні, минулі цінності;
6) фінальні та інструментальні цінності;

11 7) утилітарні, естетичні, правові, релігійні цінності.
Типологія цінностей (В. Франкл)
матеріальні
духовні
соціальні
природні багатства засоби виробництва предмети вжитку пам’ятки культури книжки знання совість моральні норми твори мистецтва щастя родина держава етнос права людини політичні свободи
Групи цінностей педагогічної діяльності (В.О. Сластьонін)
1. Цінності задоволення потреби в спілкуванні.
2. Цінності самовдосконалення.
3. Цінності самовираження.
4. Цінності утилітарно-прагматичного попиту.
Структура цінності (за значеннями вияву) (В.О. Сластьонін)
1) цінність-зразок (досконалий образ, зразок, еталон діяльності людини);
2) цінність-норма (обов’язок, який приймається усвідомлено);
3) цінність-принцип (керівна ідея, основне правило діяльності);
4) цінність-ціль (передбачення результату, механізм дій людини, що приводить їх до системи та виявляє напрямок і сенс діяльності людини);
5) цінність-відносини (виявлення властивостей явищ у системі);
6) цінність-значення (визначення смислу, завдяки якому відбувається оцінювання).
Типологія цінностей (за ступенем спільності й універсальності)










Індивідуальні
щастя, здоров’я
Професійні
інтереси, потреби
Загальнолюдські
людина, світ
Класово-
корпоративні
Національні
свобода, народ
Державні
територія, історія

12


Типологія цінностей (Ю.М. Плюскін)
1. Група нижчих цінностей “органічного” ряду (цінності, пов’язані із задоволенням фізіологічних потреб): просте життя, життя в задоволення, благополуччя.
2. Група цінностей, пов’язаних із задоволенням потреб у безпеці, особистій і соціальній захищеності: безпека, здоров’я, життя людини
3. Група потреб, пов’язаних із задоволення потреб в соціальних контактах, міжперсональних зв’язках: кохання, родина, спілкування
4. Група потреб, пов’язаних із задоволення потреб в самоповазі, досягненні
(цінності самоповаги): робота, суспільне визнання, самостійність, рівність
5. Група вищих цінностей, пов’язаних із самоактуалізацією особистості (цінності вищого порядку): свобода, творчість, пізнання, розуміння, краса.

13
Розділ 2
ЦІННОСТІ В ПАРАДИГМІ ЖИТТЄТВОРЧОСТІ
Ціннісна система людини є важливим регулятором її вчинків і поведінки. За допомогою поняття “цінність” визначають оцінку людиною об’єктивних чеснот і достоїнств. На думку О.Г. Дробницького, міркуючи про цінне, людина не просто споглядає дійсність, а активно до неї ставиться. Як тільки особистість переймається ідеєю цінності, вона настроюється на практичний лад і відповідно мотивує свою поведінку. Проблему цінностей можна розглядати як проблему
ставлень особистості до дійсності. Оперуючи поняттям “ціннісне ставлення”, слід розуміти під ним активне, суб’єкивне, особисте ставлення дитини до різних сфер життєдіяльності – Природи, Культури, Людей, Я. У ціннісному ставленні як у формі свідомості виявляється нормативно оцінне, вибіркове ставлення зростаючої особистості до навколишнього. Воно засвідчує, які саме цінності набувають для дитини особистої значущості, особистісного смислу. [13, 97-98]
Цінності виконують у суспільству інтегративну функцію. На їх основі особистість здійснює свої життєві вибори. Для особистості цінності інтегрують її потреби та інтереси. Для суспільства система цінностей виступає внутрішнім стрижнем культури. Таким чином, ідеться про “подвійну основу системи цінностей,
яка водночас існує як в індивіді, так і в суспільстві як соціокультурній системі” [12,
147]
Класифікація цінностей у співвідношенні з потребами А. Маслоу [12, 148-149]
1. Вітальні потреби і потреби в безпеці (голод, спрага, страх за життя).
2. Соціальні потреби (спілкування з іншими людьми, дружба, любов).
3. Соціалізаційні потреби (упевненість у собі, незалежність, високий статус у діяльності, визнання й повага, зразки поведінки, норми).
4. Потреба в самореалізації (самоактуалізація, саморозкриття, реалізація
можливостей, саморозвиток, творчість, смисложиттєві цінності).
Будь-яка система цінностей поєднує цінності двох порядків:
1) цінності-цілі (термінальні):
- цінність людського життя;
- сім’я;
- здоров’я;

14
- свобода;


це стійкі й універсальні системоутворюючі цінності в різних соціо-
культурних системах протягом великих історичних проміжків часу;
2) цінності-засоби (інструментальні): - ініціативність;
- авторитетність.
В межах конкретного соціокультурного середовища вирізняють:
традиційні цінності (зберігають і відтворюють норми й цілі життя, що давно склалися в суспільстві);
сучасні цінності (зорієнтовані на новації та прогрес).
Існують загальнолюдські цінності, які входять до систем цінностей як традиційних, так і сучасних суспільств. Вони мають уже тисячолітню історію, виступаючи ефективними регуляторами людської поведінки та вчинків. Вони певною мірою центрують навколо себе інші ціннісні орієнтири, структуруючи суспільні цінності, тому на необхідність звертання до них активно наголошується в сучасному українському суспільстві. [12, 150] “Загальнолюдські цінності – це такі внутрішньоособистісні установки, реалізація яких дає змогу формувати людське в людині скрізь, де особистість присутня як духовна чи суспільна істота” [9, 9].
Сучасні соціологічні дослідження, проведені в Росії, дозволили виділили такі життєві цінності росіян :
актуальні

центральні
сім’я безпека совість порядок праця права людини гроші законність свобода духовність власність гуманізм особиста гідність рівність перед законом справедливість працелюбність відчуття обов’язку освіченість гостинність професіоналізм
периферійні
(їх обрала як основні меншість соціальних груп) колективізм ентузіазм самопожертва верховенство державних інтересів над інтересами особи
У парадигмі життєтворчості виділяють також інтегруючі (мають високий рейтинг у більшості соціальних груп) та диференціюючі (у різних соціальних

15 групах мають полярні оцінки). З точки зору нестачі цінностей для різних соціальних груп з-поміж них виділяють активні й пасивні:
інтегруючі
диференціюючі
активні
пасивні
активні
пасивні
сім’я права людини свобода духовність гуманізм працелюбність професіоналізм совість праця безпека особиста гідність справедливість освіченість гостинність гроші порядок законність власність
У сучасному світі відбувається модернізація ціннісної системи на рівні суспільства. Впроваджуючи парадигму життєтворчості в систему освіти, необхідно керуватися останніми новітніми даними про динаміку цінностей населення.
Базові цінності
термінальні
інструментальні
1) життя людини як найвища цінність, самоцінність;
2) свобода для реалізації індивіда;
3) моральність як поведінка людини відповідно до загальнолюдських морально-етичних норм;
4) спілкування з оточенням, взаємодопомога;
5) сім’я, особисте щастя, діти;
6) робота як самоцінний сенс життя і як можливість заробляти;
7) благополуччя, доходи, комфорт життя, здоров’я.
1) ініціативність, здатність виразити себе;
2) традиційність, повага до традицій, орієнтація на те, щоб “жити, як усі”;
3) незалежність, здатність бути
індивідуальністю, жити за своїми критеріями;
4) самопожертва, готовність допомагати
іншим навіть на шкоду собі;
5) авторитетність, здатність впливати на
інших, мати владу, конкурувати, досягати успіху;
6) законність, порядок задля безпеки
індивіда, рівноправність у взаєминах з
іншими;
7) вільність як свобода від обмежень
(тяжіє до вседозволеності).

У результаті цих досліджень виділено макропозиції найтиповіших ціннісних систем сучасного посттоталітарного суспільства:

16 1. Ліберальний гуманізм (цінність життя як найвища самоцінність, висока значущість сім’ї, взаємодопомога, моральність, ініціативність, прагнення до успіху).
2. Раціональний конформізм (сучасна апеляція до законів, цінність роботи, готовність працювати з самовіддачею, якщо робота дає хороший заробіток).
3. “Я
сам
себе
зробив”
(здоров’я, благополуччя, комфорт, намагання дистанціюватися від допомоги слабким і бідним, якщо цим можна нашкодити собі).
4. Владнолюбний егоїзм (авторитетність, вільність, благополуччя; суперечність між моральністю й владою).
Наведені факти й висновки з них дають право стверджувати, що “одночасно відбуваються і плюралізація ціннісної системи суспільства, і перетворення в ціннісних світах окремих людей, що спричиняють як формування цілісних систем, так і роздвоєння моральних принципів і переконань”. [12, 155]
Сформувавши свою ціннісну картину світу, людина зберігає її значною мірою незмінною практично впродовж усього життя. Така картина формується переважно в так звані формативні роки, що охоплюють період життя, який безпосередньо передує періоду зрілості (≈ 12-18 років). Саме цей період найбільш ефективний для життєтворчості. Далі система цінностей людини змінюється переважно лише в кризові періоди життя (зміни структури цінностей, зміни пріоритетів).
У молодіжному середовищі сучасного суспільства водночас функціонує досить багато моделей самореалізації, які відрізняються центральною цінністю:
модель самореалізації
центральні цінності
бажання досягти успіху в суспільстві налагодження потрібних зв’язків бути корисним людям цінність поваги й авторитету серед людей гедоністична модель насолода життям, намагання жити, уникаючи проблем нігілізм боротьба свобода вибору
“неформальність”

17 позиція досягнення
“ділова людина” спроможність досягати цілей у житті гуманітарно-художня орієнтація мистецтво цінності прекрасного сприйняття явищ з естетичного боку
Якщо центральна системоутворююча цінність є компонентом позитивної, суспільно схвальної моделі жиитєвої орієнтації самореалізації, беде сформована
соціальна модель життєздійснення [12, 157].
Одна із важливих складових парадигми життєтворчості – орієнтація на
цінності. Дитина пізнає й творить свій світ як світ цінностей. Людина стає особистістю завдяки засвоєнню моральних і духовних цінностей. І дуже важливо відкривати світ як ціннісний світ. В “особистому плані цінність може бути визначена як таке ставлення до предметів і явищ дійсності, яке показує людині її
істинне благо, розкриває перед нею можливості життя, здатного принести найбільше щастя”[19, 77].
Життєтворчість передбачає точного знання й оперування такими поняттями, як структура і спрямованість особистості, соціалізація, соціальні ролі, ціннісні орієнтації, “образ Я”, “Я-концепція, життєвий план, самоактуалізація тощо [15, 18]
Життєтворчість передбачає, що людина знає, для кого або для чого жити, тоді потреби в самореалізації знайдуть русло в необхідній формі активності, наповнять радістю існування, допоможуть розвинути необхідні вміння й здібності для розв’язання важливих життєвих завдань. Важливими в цьому плані є такі цінності:
 цінності творчості, творчого самовираження; основа самореалізації як необхідної складової
 цінності переживання; життєтворчості [3, 33]
 цінності відношення.
Ціннісна орієнтація особистості дуже важлива в контексті життєтворчості.
Якість та ефективність здійснення свого життєвого плану залежить від чіткості визначення особистих цінностей, смисложиттєвих орієнтацій: [10, 157-158]

18
Розмиті особисті цінності
Чіткі особисті цінності
Не здатна до рефлексії власних цінностей
Часто піддає сумніву свої цінності
Ігнорує все, що розходиться з її цінностями
Змінює цінності під впливом накопичених знань
Несерйозно ставиться до ціннісних проблем
Серйозно ставиться до питання про цінності
Непослідовність
Послідовність
Поводиться всупереч декларованим цінностям
Поводиться відповідно до цінностей, які декларуються
Не висловлює своїх поглядів
Оголошує свої погляди для обговорення, дискусії
Вважає чужі погляди неправильними
Намагається розуміти чужі погляди
Життєва позиція пасивна
Активність у житті
Не бажає зайати тверду позицію
Твердо стоїть на своєму
Уникає відповідальності за свої цінності
Готова до відповідальності за свої цінності
Цінності є визначальними компонентами змісту виховання в контексті життєтворчості. В.О. Огнев’юк виокремлює чотири найпоширеніші системи виховання:
1. Система виховання, заснована на трансцендентних цінностях (абсо- основні душа, безсмертя, щастя, віра, лютна цінність – Бог). цінності надія, любов
2. Система виховання, заснована на основні свобода, рівність, праця, соціоцентричних цінностях. цінності мир, творчість, злагода
3. Система виховання, заснована на основні самореалізація, користь, антропоцентричних цінностях. цінності індивідуальність
4. Система виховання, заснована на національних цінностях.
Спрямованість на реалізацію тієї чи іншої життєвої цінності в процесі життєтворчості утворює певні типи особистості в культурних областях суспільства, суспільного життя.

19
Типи особистості
відповідно до провідної життєвої цінності (Е. Шпрангер)] [10, 106]










економічна людина
господарства
теоретична
людина науки
естетична натура
соціальна людина
любові та
самовіддачі
політична людина
влади
релігійна людина
ЖИТТЄТВОРЧІСТЬ

20
Розділ 3
ЦІННІСНИЙ ПІДХІД
ДО ФОРМУВАННЯ ЖИТТЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ
Процес життєтворчості охоплює самовизначення особистості (створення стратегії на основі осмислення своїх життєвих цілей, розробку життєвого проекту, програми, плану), життєздійснення (втілення своїх намірів, стратегії, життєвого проекту, програми та планів проживання), осмислення життєвих обставин, що стихійно складаються, самоконтроль і корекцію свого життєвого шляху
(самозміни відповідно до імперативів свого часу та конкретних життєвих обставин; коригування життєвої програми та планів; зміни життєвих обставин згідно зі своїми пріоритетами й життєвими намаганнями). [18, 82]
Життєва компетентність – складне утворення, певні особистісні якості, які, забезпечуючи продуктивне життєздійснення, демонструють інтегровану здатність – уміння жити:
 знання, уміння та навички;
 уявлення особистості про себе;
 життєвий досвід;
 життєві досягнення особистості;
 система цінностей (ціннісно-нормативні основи життєустрою);
 здатність когнітивно оцінювати й гнучко переосмислювати життєві ситуації;
 духовно-моральний розвиток. [18, 83-84]
Життєва компетентність – здатність людини розв’язувати життєві проблеми, яка охоплює:
 уміння орієнтуватися в соціальних ситуаціях;
 здатність обирати адекватні та ефективні способи розв’язання життєвих проблем;
 знання своїх особистих якостей, своїх достоїнств і недоліків;
 здатність до самовдосконалення;
 здатність розуміти та вірно оцінювати інших людей, встановлювати з ними адекватні способи спілкування, проявляти толерантність у стосунках;
 уміння керувати собою та обставинами свого життя.

21

У контексті життєвої компетентності необхідно спрямовувати зусилля на плекання вільної, активної особистості, яка бере на себе відповідальність, є господарем власної долі й долі свого народу, на основі ціннісно-нормативного
базису проектує й формує активні моделі життя, моделі успішної людини. При цьому необхідно сприяти переоцінці цінностей у новому ціннісно-нормативному
просторі, оскільки стихійний процес ціннісної переорієнтації приносить катастрофічні наслідки. [5, 23] Уцьому контексті організація навчально-виховного процесу у школі життєвої компетентності повинна враховувати життєву стратегію, мету й цінності кожного учня. Загалом у сучасній школі важливо зосередити зусилля на оволодінні учнями мистецтва жити, технологіями життєвого успіху, умінням жити й контактувати з людьми в соціумі, умінням аналізувати свою життєдіяльність, підходу до життя як до найвищої цінності. [5, 96]
Серед інших складових у моделі компетентісного випускника основної школи слід виділити провідну ідею самоцінності, унікальності людини й пов’язану з цим необхідність вироблення множини життєвих цінностей, які складають гуманістичну
ЖИТТЄВА КОМПЕТЕНТНІСТЬ
Знання
Уміння, навички
Життєтворчі здібності
Життєвий досвід
Життєві досягнення
Теоре- тичні
Прак- тичні
Аналі- тичні
Поведін- кові
Прогно
-стичні
С
ам оре а- л
із ац
ія
О
соб и
ст е
щ ас тя
Наукові
Життєва мудрість
Норми поведінки
Індивіду- альний досвід
Досвід
інших осіб
Знання про світ
Знання законів життя
Знання про себе
Усвідом- лений досвід
Неусві- домлений досвід
Насліду
-вання
Творче викори- стання
С
оц
іа л
ь н
и й
ст ат ус

22 парадигму у контексті аксіологічних компонентів освіти ХХІ ст. (Джон Равен) [5,
123]. Відповідно до моделі А.В. Хуторського основою стартових параметрів формування життєвої компетентності особистості є орієнтація на національні й
загальнолюдські цінності. [5, 119-120]
У контексті ключових компетентностей слід звернути увагу на ціннісні
орієнтації (набуваються впродовж усього життєвого досвіду за умов життя в спільноті, підсилюються інсайтом, рефлексією):
 вчинки відповідно до загальноприйнятих моральних норм;
 демократичні, цінності;
 індивідуальні цінності та компетентності (здатність і мотивацію діяти автономно, надійно, відповідально);
 соціальні цінності (толерантність);
 культурні цінності (соціально прийняту поведінку, включення в певний культурний контекст). [5, 151]
Життєвий простір людства передається загальною моделлю “соціум – цін-
нісне середовище”. Тому важливим у процесі формування життєвої компетентності
є творення ціннісного середовища. Людина має навчитися боротись проти ентропійних течій, які руйнують матеріальні й інформаційно-ідеальні цінності, і гальмувати руйнівні процеси шляхом розроблення й упровадження технологій відновлення й творення ціннісного середовища, творення нових цінностей. При цьому необхідною умовою є ефективність ціннісних перетворень, стан, коли творення цінностей перевищує швидкість їх руйнації. Творення ціннісного середовища – це творення культури, розвиток цивілізації. [5, 222-223] У контексті формування життєвої компетентності має спрацьовувати модель “особистість –
ціннісне соціальне середовище” як підсистема більш загальної системи “людина
– ціннісне життєве середовище”. [5, 232]
Формуючи життєву компетентність особистості, треба навчити оволодівати
духовними цінностями (інформацією, опредмеченою в наукових і мистецьких творах, конструкторських і технологічних розробках тощо) і творити їх:
 цінності-блага (поділяються на матеріальні й інформаційно-ідеальні предмети споживання й творення) случать задоволенню потреб;

23
 цінності-регламенти (нормативні приписи, регламенти) становлять зміст соціальних настанов соціального суб’єкта. [5, 230-231]
Українське суспільство вражене кризою духовності, у ньому простежується масове розчарування у високих духовних цінностях. Необхідно здійснювати національне виховання (система поглядів, переконань, ідей, ідеалів, традицій, звичаїв,створених упродовж віків самим народом і покликаних формувати високу духовність і мораль, світоглядну свідомість і ціннісні орієнтації молоді, передавати
їй соціальний досвід, надбання попередніх поколінь). [6, 108]
На думку філософа Г.І. Горака, у філософській літературі духовність розглядається під кутом зору структури та закономірностей суспільної свідомості.
До найважливіших складових свідомості належать цінності (теоретична ідея, соціальне почуття, моральні регулятиви, естетичні смаки тощо). Цінності відображають об’єкти як рівнозначущі для суб’єкта, а у сфері свідомості виступають як критерії оцінювання дійсності та власного буття. Два напрями в розумінні цінностей:
1) цінності пов’язані з вітальними потребами людей; цінності мають значення для їх життєвого інтересу, який слугує задоволенню потреб;
2) цінність – надвітальне утворення – певний Абсолют, найвищий вимір людської духовності, орієнтир буттєвого духу, ствердження всезагального в індивіді (Кант,
Рікерт). [2, 553]
Духовність – складний комплекс якостей людини, що формуються власними зусиллями, включаючи в себе не лише знання, а й почуття, осмислення дійсності, здатність до співпереживання. [2, 542]. Духовність виступає як ціннісний вимір буття внутрішнього та зовнішнього в їх єдності, його співвіднесеність з вічністю, з устремлінням до Істини, Добра, Краси, з творчістю та свободою. [6, 109]
Духовність – принцип самобудівництва людини, вихід до вищих ціннісних
інстанцій конституювання особистості та її менталітету; заклик до здійснення того, що не здійснюється природно; це здатність створити той внутрішній світ, завдяки якому реалізується самоусвідомлення людини, її свободи від жорстокої залежності перед ситуаціями, які постійно змінюються”. [11, 12]
Цінності й смисли визначають архітектоніку життєвого простору людини,

24 організують і спрямовують життєдіяльність особистості, надають цілісності її життю. Вихідною ознакою життєвої компетентності є здатність до інтеріоризації цінностей і смислів, що організують соціокультурний простір, у якому здійснюється життєдіяльність особистості. Духовність – це здатність людини до ціннісно- смислової інтеріоризації, здатність особистості до засвоєння, інтеграції, ієрархізації цінностей і смислів [5, 243] (ціннісно-смислова компетентність [17, 116] ).
Духовність є інтегральною якістю, що належить до сфери смисложиттєвих цінностей, які визначають зміст, якість і спрямованість людського буття й образ людський в кожному індивіді.” [1, 5] Духовність – невід’ємний компонент життєвої компетентності.
Поняття “духовність” безпосередньо пов’язане з поняттями “дух”, “душа”, які, у свою чергу, можуть означатися через понятійний аппарат аксіології. Дух – вольовий акт, вияв “сили волі”, яку можна вважати “силою духу”; це внутрішня моральна сила; це “прозріння” волі, “зряча” воля, яка знає й визнає норми й забобони (обов’язково, бажано, дозволено, заборонено), ціннісні помітки (добре, погано, зручно, незручно, важливо, неважливо), обізнаності (добре відомо, відомо, погано відомо, невідомо), принципові можливості – неможливості явища або дії. [5,
245]. Душа – народна назва психофракталу – втілена частка універсальної психіки, що презентує незмінність людини природньої, незалежної від соціальної динаміки, але функціонуюча як її глибинний фактор; це живий неусвідомлюваний пусковий механізм відбору суб’єктом певних матеріалізованих і нематеріалізоватих цінностей навколишнього світу і вибору на цій основі певного шляху життєздійснення. [5, 80-
81]. Поряд з поняттям “духовність” співіснує поняття “душевність”, між якими є певна функціональна відмінність і які також можна означити в аксіологічному контексті: “Якщо духовність відкриває перед людиною цінності творчості, свободи, буттєві обрії досконалості й вічності, то душевність, як емоційно-моральне ставлення до себе як цінності і до іншого як до самого себе, відкриває цінності переживання, обрії спілкування й почуттів у просторі повсякденності”. [5, 246]
У сфері духовного природно співіснують поняття “віра”, “надія”, “любов”.
Вони можуть бути означені в аксіологічному аспекті життєвої компетентності.
Любов, любовне ставлення до світу – необхідна складова життєвої компетентності

25 як здатності особистості переживати себе та Інше як цінність. Віра й надія – необхідні засоби для існування, здійснення, реалізації любові і також є необхідними складовими життєвої компетентності. Віра – форма й спосіб сприйняття соціальної
інформації, норм, цінностей і ідеалій суспільного життя, коли вони приймаються як очевидні факти чи характеристики об’єктивної дійсності, сприйняття сподівань, очікувань щодо майбутнього; у вірі розкривається, знаходить прояв щось таке, що має для людини внутрішню, свободно визнану переконливість і цінність. Надія – одна з форм сприйняття майбутнього, де бажане й життєво необхідне в прийдешньому бачиться й очікується як реальність, що має напевне здійснитись; плеканню надії може допомогти відкриття й збереження особистістю визначеного ціннісно-смислового стрижня власного життєвого світу. Можна зробити висновок, що віра, надія, любов виступають виступають найважливішими екзистенціалами духовності і тому сприяють процесу життєтворчості і є необхідними складовими життєвої компетентності. [5, 248-251]
З успішністю життєдіяльності складним чином пов’язано емоційно-оцінне
ставлення до життя. Воно може бути незалежною змінною стосовно поведінки, яку можна оцінити як життєвий успіх чи невдачу, Переживання щастя, задоволеності, смислу життя є цінністю для особистості і виконують мотиваційну функцію. [5, 284-285]

26
ВИСНОВКИ
У ХХІ ст. знову висувається й досить гостро постає проблема ціннісних орієнтацій людства, знову необхідно вводити необмежений оптимізм людської самовпевненості в межах етичного закону. Людина без сенсу життя, без вищої мети
є засобом для мети інших людей. Тому кожна особистість має вибудувани ціннісну стратегію життя, навчитися жити. Механізм успіху людини – цінності. Вони допомагають уникати й переборювати небезпеку, творити, здобувати спокій духу, удосконалюватися, досягати успіху в будь-якій сфері діяльності, що ототожнюється з уявленням про щасливе й повнокровне життя. [20, 567-569]
Перетворюючи дійсність, людина надає їй ціннісну функцію. Будь-який витвір людської діяльності реалізує в собі ціннісний проект, але ціннісним він стає лише тоді, коли задовольняє певну потребу. Ціннісна система сама є ключовою цінністю, організуючим, цільовим началом людської життєдіяльності. Людській природі значною мірою властиве прагнення до ідеалу, до реалізації свого ідеального проекту. Ортеґа-і-Ґассет Х. писав: “Життя взагалі не буває. Життя – неминуча необхідність здійснити саме той проект буття, котрий і є кожним з нас…” [21, 560,
568]
У педагогічній науці сьогодні формулюються основні методологічні підходи до дослідження процесу формування життєвої компетентності. Серед них виділяють аксіологічний підхід, який дозволяє підійти до аналізу формування життєвої компетентності особистості через детермінацію її ціннісно-змістового ставлення до діяльності, особистісних принципів, норм, особистісних якостей. [23, 94]
В Україні сьогодні втілюється компетентісний підхід в освіті. Виникає необхідність зміни освітніх стандартів.
Стандарт як сукупність точно сформульованих необхідних для життя знань, компетентностей, цінностей, на перший погляд, є “парадоксально неможливою цілістю”, оскільки він має транслювати культуру, яка, проте, “не є сукупністю готових цінностей і продуктів,
високих понять або високих ідеалів, які лише чекають на споживання та
осмислення” (М. Мамардашвілі). Реальна культура знаходиться не в музеях і не зводиться до їх відвідування, а полягає в почутті буття або небуття, здатності й зусиллі людини бути, володіти живими відмінностями, безперервно, знову й знову

27 відновлюватися та розширюватися. Однак саме стандарт, будучи законсервованою в тексті “сукупністю готових цінностей і продуктів, високих понять або високих
ідеалів”, які мають споживатися та осмислюватися в школі, покликаний формувати здатності й зусилля людини “бути”. [7, 10-11]
Структура стандартів: * знати (розуміння, усвідомлення, осмислення, осягнення); факти, інформація, зміст знання
* робити (справи, дії, вчинки, поведінка, робота); процесуальні, інтердисциплінарні вміння
* бути (буття, життя, існівання); хто ми є і що ми оцінюємо
Це королівство вартостей; людина знає, хто вона є, якими цінностями й усім, що в неї є, вона керується. [7,
14-15]
З основних положень аксіології можна зробити такі висновки:
1. Цінність приймається як об’єктивна властивість речей, закладена в їх власній природі.
2. Цінність визначається виключно людською свідомістю.
3. Цінності не можна нав’язати або відняти силою.
4. Цінності логічно чи науково довести неможливо; неможливо побудувати
ідеальну класифікацію цінностей через мінливість і багатогранність критеріїв цінностей і їх функцій.
5. Цінності виступають стрижнем життя, без них воно губить свій сенс. [10, 95]

28
ЛІТЕРАТУРА
1. Буева Л.П. Духовность и проблемы нравственной культуры // Вопросы философии. – 1996. - №2.
2. Горак Г.І. Духовні основи суспільного буття // Філософія: Курс лекцій / Бичко
І.В., Табачковський В.Г., Горак Г.І. та ін. – К., 1993.
3. Горностай П. Рольова компетентність як умова гармонійності життєвого світу особистості // Психологічні перспективи. – 2004. – Вип. 6. – с. 23-35.
4. Єрмаков І., Погоріла І. Феномен компетентісно спрямованої освіти // Відкритий урок: розробки, технології, досвід. – 2005. – № 9-10 // http://pld.org.ua/index.php?go=Pages&in=view&id=213
. – 2 с.
5. Життєва компетентність особистості: Науково-методичний збірник / За ред. Л.В.
Сохань, І.Г.Єрмакова. – К.: “Богдана”, 2003. – 520 с.
6. Зайченко І.В. Уроки формування духовності особистості // Реабілітаційна педагогіка на рубежі ХХІ століття: Наук.-метод. зб.: У 2 ч.: Ч. 1 / Ред. рада: В.М.
Доній, Г.М. Несен, І.Г. Єрмаков та ін. – К., ІЗМН, 1998. – с. 108-119.
7. Клепко С. Компетенція стандарту: компетентність культури: Про концептуальні підходи до освітніх стандартів / Діалоги про стандарти // Управління освітою. –
Спеціальний випуск. – 2003. – с. 10-24.
8. Кондаков А.М. Модели образовательного выбора и ведущие компетентности как образовательные ресурсы для развития личности, общества и государства // Мир психологии. – 2004. – № 2. – с. 230-235.
9. Корнух Г. Виховання загальнолюдських цінностей на уроках літератури //
Дивослово. – 2006. - № 7. – с. 9-13.
10. Крижко В.В. Антологія аксіологічної парадигми освіти. Навч. посібник. – К.:
Освіта України, 2005. – 440 с.
11. Крымский С.Б. Контуры духовности: новые контексты идентификации //
Вопросы философии. – 1992. - №12.
12. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посіб.: У 2 ч. / За ред. В.М.
Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков та ін. – К., ІЗМН, 1997. – Ч. 1: Теорія
і технологія життєтворчості. – 392 с.

29 13. Мистецтво життєтворчості особистості: Наук.-метод. посіб.: У 2 ч. / За ред. В.М.
Доній, Г.М. Несен, Л.В. Сохань, І.Г. Єрмаков та ін. – К., ІЗМН, 1997. – Ч. 2: Жит- тєтворчий потенціал нової школи. – 936 с.
14. Оліфіренко В. Плекання цінностей української діховності у підручниках з української літератури західної діаспори / Проблеми сучасного підручника середньої і вищої школи : Зб. наук. праць. – Випуск 3 / Упорядкування і наукова редакція: В.В. Оліфіренко, В.С. Білецький. – Донецьк: Східний видавничий дім,
2005. – 108 с.
15. Папу В.О. Програма курсу “Крок за кроком до життєвої компетентності й успіху”
(для учнів 10-11 класів) // Управління школою. – 2005. – № 5. – с. 18-24.
16. Погоріла І. Педагогіка життєтворчості – концептуальна основа виховних систем
// Вересень. – № 1-2. – с. 60-69.
17. Селеменев С., Ткаченко А. Диалог: культура и компетенция // Народное образо- вание. – 2005. – № 7. – с. 112-116.
18. Сохань Л., Єрмаков І. Життєва компетентність у технології життєздійснення. –
Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство. Науково-методичний збір- ник. – К.: Контекст, 2000. – с. 82-86.
19. Тарасенко Н.Ф. Природа, технологія, культура. – К., 1985.
20. Філософія. Підручник / За заг. ред. Горлача М.І., Кременя В.Г., Рибалка В.К. –
Харків: Консум, 2000. – 672 с.
21. Філософія: Навчальний посібник / І.Ф. Надольний, В.П. Андрущенко, І.В.
Бойченко та ін.; За ред. І.Ф. Надольного. – К.: Вікар, 1999. – 624 с.
22. Філософський словник / За ред. В.І. Шинкарука. – К.: Головна редакція
Української радянської енциклопедії, 1986. – 480 с.
23. Хоружая Л.Л. Формирование жизненной компетентности: методологический аспект // Метод проектів: традиції, перспективи, життєві результати: Практико- зорієнто-ваний збірник / Керівник авторського колективу – директор ліцею міжнародних відносин № 51 С.М. Шевцова. Науковий керівник і редактор – канд.
істор. наук І.Г. Єрмаков. – К.: “Департамент”, 2003. – с. 89-95.


Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал