Публічна власність: проблеми теорії І практики монографія Київ 2014



Pdf просмотр
Сторінка22/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25

258 може привести до втрати державного контролю за діяльністю товариства. Як правило, дії учасників захоплення підприємстві окремих об’єктів у більшості випадків кваліфікувались працівниками органів внутрішніх справ за ознаками злочинів, передбачених такими статтями Кримінального кодексу ст. 121, 122 умисне нанесення тілесних ушкоджень, 206 (протидія законній господарській діяльності, 293 (групове порушення громадського порядку, 294 (масові заворушення, 296 (хуліганство, а також 341 (захоплення державних або громадських будівель чи споруд. Крім цього, такі справи проходять за такими статтями ст. 191 (привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем, 219 (доведення до банкрутства, 358 підроблення документів, печаток, штампів тощо, 364 – 367 (злочини у сфері службової діяльності, а також ст. 375 (постанова суду і завідомо неправосудні рішення, ухвала або постанова) [315]. Лише одиниці з числа порушених справ доходили до суду, призначені винним міри покарання не відповідали тяжкості скоєного. Проекти законів про введення кримінальної відповідальності вносилися до Верховної Ради України неодноразово, проте до їх розгляду справа не дійшла. Основний контрвисновок – дії винних адекватно кваліфікуються зазначеними вище статтями чинного КК. Однак цей аргумент безпідставний. Якби в Україні діяв принцип реального складання покарань, можна було б говорити про відповідність підсумованого покарання тяжкості скоєного, але цього немає. Ст. 341 КК регламентує відповідальність за захоплення державних або громадських будівель, тоді як рейдерські атаки націлені, в основному, на підприємства приватної власності. Злочинний умисел орієнтований не стільки на захоплення будівель, скільки на заволодіння активами власника. Пропонується доповнити кодекс статтею
206-1 наступного змісту
«206-1. Незаконне захоплення підприємств, організацій, установ Незаконне захоплення будівель, споруд чи інших об’єктів підприємств, установ, організацій та незаконне втручання у їх діяльність з

259 метою зміни органів управління та посадових осіб підприємства, установи, організації незалежно від форми власності – карається виправними роботами на строк до двох років або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років, з конфіскацією майна і позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк три роки.
3. Ті ж дії, вчинені за участю судді, прокурора, слідчого, працівників правоохоронних органів, інших посадових осіб з використанням службового становища, – караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років з конфіскацією майна і позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк три роки. Дана стаття не передбачає відповідальність за поглинання активів шляхом скупки акцій, часток у статутному капіталі. Уданий час все що можна, вже скуплено. Кардинальне рішення – внесення відповідних змін до господарсько-процесуального законодавства. Додатково Кримінальним кодексом України передбачена відповідальність зал егалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом (ста саме
«1. Вчинення фінансової операції чи правочину з коштами або іншим майном, одержаними внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, а також вчинення дій, спрямованих на приховання чи маскування незаконного походження таких коштів або іншого майна чи володіння ними, правна такі кошти або майно, джерела їх походження, місцезнаходження, переміщення, атак само набуття, володіння або використання коштів чи іншого майна,

260 одержаних внаслідок вчинення суспільно небезпечного протиправного діяння, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, – караються позбавленням волі на строк від трьох до шести років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до двох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, таз конфіскацією майна.
2. Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, – караються позбавленням волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, таз конфіскацією майна.
3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або в особливо великому розмірі, – караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, із конфіскацією майна. Примітка. 1. Суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації (відмиванню) доходів, відповідно до цієї статті є діяння, за яке Кримінальним кодексом України передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (за винятком діянь, передбачених статтями 212 і 212-1 Кримінального кодексу України, або діяння, вчинене за межами України, якщо воно визнається суспільно небезпечним протиправним діянням, що передувало легалізації відмиванню) доходів, за кримінальним законом держави, де воно було вчинене, і є злочином за Кримінальним кодексом України та внаслідок вчинення якого незаконно одержані доходи.

261 2. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою у великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
3. Легалізація (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, визнається вчиненою в особливо великому розмірі, якщо предметом злочину були кошти або інше майно на суму, що перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Критичний аналіз ст. 209 КК України здійснено автором у монографії Відповідальність за легалізацію злочинно придбаних доходів за законодавством України та Російської Федерації [316]. Не повторюючи аргументацію, наведу конкретні пропозиції
1. Включити в число предикатних злочини, передбачені ст. 202, 203, 214,
230 КК України. З урахуванням судової практики представляється виправданим внести доповнення у примітку до ст. 209 КК України, передбачивши, що предикатним, поряд із тим, за яке встановлено відповідальність у вигляді позбавлення волі на строк від трьох років, є і злочин, за вчинення якого винний засуджений на термін три і більше року позбавлення волі. Необхідно зробити обмовку пропозиція надана в рамках існуючої парадигми, коли критерієм предикатного злочину є передбачена КК міра відповідальності. Не можна не відзначити, що критерій позбавлення волі на термін від трьох років не відповідає регламентованій ст. 12 КК України класифікації злочинів і, по суті, не кореспондує з одним із завдань ст. 209 КК України – припиненням злочинного збагачення. Для вирішення даної задачі доцільно сконцентрувати зусилля на боротьбі з відмиванням не будь-яких, а лише значних доходів, одержаних злочинним шляхом. Як критерій предикатного злочину більш логічно використовувати саме суму злочинного доходу, визначивши нижню її планку.

262 Оскільки диспозиція ст. 209 КК України страждає повторами, невиправданими спробами зайво конкретизувати форми діяння, доцільно сформулювати нову норму таким чином Легалізація (відмивання) грошових коштів або іншого майна, здобутих злочинним шляхом, а також правна них, за допомогою використання у фінансовій, господарській або іншій економічній діяльності, – карається штрафом в розмірі двократної суми легалізованих грошових коштів, вартості майна та отриманого доходу від їх використання, і ... ». Доповнити ч. 2 ст. 209 кваліфікуючою ознакою – вчинення службовою особою з використанням службового становища. Прибрати з ч. 1 примітки виключення з числа предикатних злочини, передбачені ст. 207 і 212 КК України. Доповнити Кримінальний кодекс статтею 209-2 в такій редакції Стаття 209-2. Використання грошових коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, а також отриманого від їх використання доходу для здійснення подальшої злочинної діяльності. Використання грошових коштів або іншого майна, одержаних злочинним шляхом, а також отриманого від їх використання доходу для здійснення подальшої злочинної діяльності
- карається штрафом в розмірі трикратної суми використаних коштів чи іншого майна, а також одержаного доходу від їх використання і позбавленням волі ... ». Відповідного вдосконалення потребує ст. 210 КК України Нецільове використання бюджетних коштів, здійснення видатків бюджету чи надання кредитів з бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням. Зокрема, слід доповнити примітку до цієї статті наступним реченням

263 Звільняються від кримінальної відповідальності посадові особи, які використовували не за запланованим призначенням бюджетні кошти для запобігання і зменшення тяжких наслідків стихійних дій, руйнування системи господарювання у кризовій ситуації, якщо іншим шляхом запобігти ці наслідки неможливо. Слід також звернути увагу, що диспозиція і санкція ст. 212-1 КК України Ухилення від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування і страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є дзеркальним відображенням ст. 212 КК. Однак законодавець не врахував, що при рівності економічних наслідків цих діянь, ненадходження страхових внесків до Пенсійного фонду на рахунок працівника підприємства – неплатника автоматично призводить до виключення його з числа тих, що страхуються, і втрати стажу, що обчислюється при нарахуванні пенсії. Пропонується доповнити санкцію ч. 1 ст. 212 1
КК мірою покарання позбавлення волі на строк до трьох років, санкцію ч. 2 ст. 212 1
КК – позбавленням волі до п'яти років. Санкцію ч. 3 ст. 212 1
КК змінити, регламентувати позбавлення волі на строк від восьми до дванадцяти років. Привертає увагу і діяння, передбачене ст. 216 КК Незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок, яке виступає одним із способів вчинення злочину, передбаченого ст. 203 1
і 204 КК. Дії винних мають кваліфікуватися як співучасть у цих злочинах. Навіть за відсутності використання, одне виготовлення підроблених марок має кваліфікуватися як приготування до злочину, передбаченого ст. 203 або 204 КК. Наявність сполучної ст. 216 КК з єдиними санкціями дозволяє зробити логічний висновок про єдиний рівень суспільної небезпеки діянь, передбачених ст. 203 1
і 204 КК (злочинні доходи від цих видів діяльності великі і в цілому

264 рівнозначні. Проте насправді це не так. Якщо обмежитися відповідальністю за незаконне виробництво і т.п. у великому розмірі, то санкція ст. 203 1
– позбавлення волі на строк від двох до п'яти років санкція ст. 204 – штраф від тисячі до двох тисяч НДМ або позбавленням волі від трьох до п'яти років. Диспозиція ст. 216 не передбачає кваліфікуючу ознаку великий збиток. При повторності або вчиненні злочину групою передбачено покарання у вигляді штрафу від трьохсот до тисячі НДМ або обмеження волі на строк від трьох до п'яти років. За ст. 203 1
конфіскується і знищується незаконно вироблена продукція, обладнання, сировина. За ст. 204 – продукція та обладнання. За ст. 216 конфіскація передбачена тільки ч. 2 (повторність і попередня змова) і лише товарів, промаркованих підробленими марками. Представляється виправданим привести до єдиного знаменника диспозиції і санкції зазначених норм, передбачити, де цього немає, вилучення доходів, отриманих злочинним шляхом, і при великих розмірах
– конфіскацію майна. Як свідчить практика, масштабна злочинна діяльність часто здійснюється на орендованому обладнанні. Таку райцентрі Красний Лиман (Донецької області) співробітники податкової міліції в рамках операцій Щиті Курорт ліквідували підпільне виробництво лікеро-горілчаних виробів. Підприємство було організовано на базі зупиненого лікеро-горілчаного заводу. На промисловому обладнанні, використовуючи тіньовий спирті фальшиві акцизні марки, зловмисники виготовляли горілку-фальсифікат. Продукція заводу збувалася через роздрібні мережі в місцях масового відпочинку людей, зокрема – на узбережжі Азовського моря та в
Слов'янському районі Донеччини [317]. В Одеській області виявлено нелегальне виробництво фальсифікованих спиртних напоїв на лікеро-горілчаному заводі, який за офіційними даними рік значився непрацюючим. До кримінальної відповідальності було притягнуто виробників підпільної продукції, а власники підприємства залишилися

265 безкарними [318]. Це свого роду форма співучасті. Видається за доцільне встановити кримінальну відповідальність осіб, які надають приміщення, обладнання, транспорт, свідомо знаючи, що вони будуть використовуватися у злочинних цілях. Найбільшого поширення набули факти шахрайства при здійсненні державних закупівель. Незважаючи на проголошену рівність прав власників, державна власність не може не мати особливого статусу, бо вона, на відміну від інших форм, є власністю безпосередньо всього народу, тобто власністю кожного громадянина. Але саме в силу того, що державна власність – це власність усіх, в реальній дійсності вона стає власністю нічийною, не контролюється жодним, крім держави, її власником, що піддається найрізноманітнішим зловживанням. В Україні, які в інших країнах, встановлено особливий порядок державних закупівель – тендер. Передбачається, що (за загальним правилом) повинно бути не менше двох (трьох) продавців і закупівля проводиться у того, чиї умови найбільш вигідні. Загальну характеристику стану держзакупівель було надано у пресі Обсяг крадіжок можна знизити на трильйон рублів ... Гігантські суми присвоюються чиновниками, а також недобросовісними комерсантами, які в цій сфері (держзакупівель) – працюють. Значна частина контрактів містить відкати, спилюють гроші постійно з них. Тому, звичайно, оптимізація роботи тут необхідна [319]. Типовий варіант обходу закону, створення видимості конкурсу – участь у тендері одного продавця від імені кількох посередників, чиї офіси часто зареєстровані за однією адресою, часто вигаданою (мала місце реєстрація і за адресою райвідділу міліціі), а керівники різних фірм працюють водному кабінеті. Не менш поширений прийом – змова продавців. У звіті Головного контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України за результатами аудиту використання бюджетних коштів у 2008 – 2009 р. і першому кварталі 2010 р. констатується Фірми «Три-ЦАС» і «Ганза»

266 конкурували в тендері на закупівлю вакцини SSI на 14,27 млн грн. Компанія
«Три-ЦАС» виграла тендера потім купила цю вакцину у компанії «Ганза». З таких дій напрошується тільки один висновок «Три-ЦАС» і «Ганза» вступили у взаємовигідну для обох компаній змову при поданні заявок. Одній ті ж українські компанії неодноразово вигравали тендери, отримуючи державні замовлення. Докази говорять проте, що деякі з них вступали у змови, подаючи заявки на участь у тендерах, а інші використовували свої зв'язки в міністерстві. Потім ці компанії укладали нібито контракти на поставки з іноземними підставними компаніями, і в якості контрактної ціни називали митну вартість товарів, ввезених на територію України. Така практика дозволяла приховувати ціну виробника, а також розмір націнки, отриманої конкретною українською компанією з держави [320]. Заданими Управління внутрішніх справ залізничного транспорту МВС України на Донецькій залізниці, ціна обладнання, закупленого в СНД через посередників, перевищувала в окремих випадках ціну виробника на 1000%. Безліч фальсифікацій здійснюється на внутрішньому ринку України. У
2008 р. Тендерний комітет, в порушення оголошених умов, без будь-якого обґрунтування прийняв рішення про закупівлю залізобетонних шпал для залізничного транспорту, в результаті якого державі завдано збитків у 52 млн грн [321]. У багатьох випадках справа до конфлікту не доходить. Одна з комерційних структур за змовою з посадовими особами Державного територіального галузевого об'єднання «Південно-західна залізниця за фіктивними документами виграла тендері уклала угоду на поставку гасителів коливань на суму 1,860 млн грн. Потім ці прилади було поставлено на усі залізниці за ціною, більш ніж в два рази вище, ніж була оголошена на тендері
[322]. Міністерство оборони України уклало чотири договори на закупівлю нафтопродуктів для потреб армії. Бензині дизельне паливо виходили безпосередньо із заводів-виробників. Але документальне оформлення

267 здійснювалося за посередництвом комерційних структур, які нібито навіть купували пальне один у одного, отримуючи прибуток за перевалку документів, а не нафтопродуктів. Так, Міноборони закупило у ТОВ Гепард бензин А за ціною 6,40 грн, коли в той часу роздробі він коштував 4,78, бензин А – 6,75 грн при вартості на заправках – 5,10, А і дизельне паливо – по 7,15 грн при роздрібній вартості – 5,30. Додаткові виплати за цими договорами склали 54 млн грн. У підсумку кожна заправка в українських Збройних силах для авіації, моряків або автомобілістів коштувала майже на третину дорожче, ніжна роздрібному ринку палива. Аналогічна ситуація з продуктами харчування. Яйця нібито закуповувалися посередниками по 18 грн за десяток, при роздрібній вартості
8,77 грн, цукор – 7,44 грн проти 3,89, сири – 62 грн за кг проти 40, м'ясо птиці -
30,12 грн проти 17,24, рис – 15,6 грн проти 10, крупу гречану – 7,8 грн проти
4,74, олію – 14,64 грн проти 9,62, масло вершкове – 39,84 грн проти 30,3, картопля – 3,24 грн проти 2,57 грн. Придбавали навіть ковбасу вартістю 68,4 грн за кг, тоді яку інших постачальників вона коштувала 36,96 грн. В цілому грошей, подарованих комерсантам департаментом державних закупівель Міністерства оборони України тільки в 2008 р, могло вистачити на забезпечення, повноцінне утримання і всебічну підготовку механізованої бригади сухопутних військ чисельністю 1200 – 1500 військовослужбовців
[323]. В існуючій судовій практиці дії винних кваліфікуються за ст. 190 КК. Однак даний злочин є дихотомним, припускає існування, крім обвинуваченого, і потерпілого. Такі відбувається. Притягується до кримінальної відповідальності продавець, а покупець залишається безкарним. Для ліквідації очевидного дисонансу пропонується доповнити Кримінальний кодекс України ст. 222 1 такого змісту Стаття 222 1
. Шахрайство при здійсненні державних закупівель

268 1. Протиправне набуття майнової вигоди учасником договірних відносин при здійсненні державної закупівлі шляхом обману або зловживання довірою, – карається штрафом у трикратному обчисленні до суми договору і позбавленням волі від п'яти до восьми років.
2. Ті самі дії, що завдали великих збитків, або вчинені службовою особою з використанням службового становища, – караються штрафом у трикратному обчисленні до суми договору і позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.


269 ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дозволило здійснити теоретичне узагальнення і вирішення наукового завдання, яке полягає в обґрунтуванні напрямів удосконалення правового регулювання відносин публічної власності в Україні. У вирішення наукового завдання обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення законодавства з метою підвищення ефективності застосування норм, які регламентують відносини з володіння, користування та розпорядження об’єктами права публічної власності. На підставі проведеного дослідження сформульовано наступні основні висновки
1. Відзначається, що публічну власність слід розглядати не стільки з позицій арифметичної сукупності існуючих форм власності з їх відповідним суб'єктно-об'єктним складом, скільки з позицій вичленення особливих ознак, властивих формам власності, змістовно переслідуючих задоволення суспільних інтересів. У результаті, публічна власність розглядається у якості особливої форми власності, яка виступає основою розвитку відносин власності, в центрі яких знаходиться народ або його особливим чином легітимізована частина – територіальна громада. Виходячи з основоположного принципу забезпечення балансу публічних і приватних інтересів, виявлено особливості правового регулювання відносин публічної власності із виділенням наступних а) пріоритетність задоволення публічного інтересу, який між тим може додатково вбачатися в діяльності суб’єкта господарювання непублічної форми власності (приватної й інших форм власності б) найбільш ефективне використання публічної власності може бути здійснене як публічним власником, такі приватним (за умови виключного збереження об’єктів в публічній власності

270 в) режим публічної власності зобов’язує до соціально спрямованого відправлення повноважень як публічним власником і його уповноваженими особами, такі залученими на договірних засадах суб’єктами господарювання г) зміна форми власності на об’єкти публічної власності обумовлює лише заміщення публічного власника приватним зі збереженням публічних функцій, що реалізуються на базі таких об’єктів, і дотриманням критерію соціально- економічної ефективності використання публічного майна д) відчуженню повинні підлягати ті об’єкти публічної власності, господарське використання яких не може бути забезпечене найбільш раціонально й економно самим їх власником, утому числі на засадах публічно- приватного партнерства е) розпорядження й управління об’єктами права публічної власності повинно здійснюватися в межах і способами, визначеними чинним законодавством України з урахуванням принципу економічної доцільності є) сфера публічної власності перебуває переважно під впливом принципу обмежувального режиму правового регулювання, що зводиться до можливості здійснювати лише те, що прямо дозволено законом ж) суб’єктом публічної власності може розглядатися як народ, в цілому, такі його певним чином легітимізована частина, зокрема, територіальна громада села, селища, міста.
2. Встановлено, що наука і законодавство зарубіжних країн оперують поняттям публічна власність. У кожній країні залежно від історичних умов розвитку відносин власності виділяються свої особливості правового регулювання і термінологічного апарату. У певних країнах на конституційному рівні переважає закріплення понять загальнонародної і державної власності, так само які суспільного інтересу. При цьому ціла низка країн на конституційному і законодавчому рівнях безпосередньо закріплює поняття публічна власність і публічний інтерес.
3. У контектсі конституційних гарантій права публічної власності доводиться, що розкриття їх змісту лише через юридичні конструкції,

271 притаманні цивільному, господарському, податковому праву, є недостатнім. Вказане актуалізує питання щодо розробки пропозицій, спрямованих на конкретизацію і деталізацію конституційних положень з питань публічної власності нарівні поточного законодавства України.
4. З урахуванням досвіду країн-учасниць ЄС запропоновано встановити пріоритет публічного інтересу щодо великих суб’єктів господарювання, адже вони мають стратегічне значення для країни, визнавши таким чином їх підприємствами публічного сектора економіки, і встановити щодо них особливості правового статусу з урахуванням участі трудових колективів в управлінні ними. Участь трудових колективів в управлінні суб’єктами господарювання, які здійснюють діяльність на основі публічної власності, слід розглядати як необхідну складову в розвитку громадянського суспільства в Україні на найближчу перспективу.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   17   18   19   20   21   22   23   24   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал