Публічна власність: проблеми теорії І практики монографія Київ 2014



Pdf просмотр
Сторінка15/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25
«неродиві» працівники направили застарою адресою. Підбиваючи підсумок аналізу правових взаємовідносин платника податків і контролюючого органу, доцільно виділити ряд моментів.

172 Законодавець, з одного боку, пропагує необхідність встановлення партнерських відносин між платником податків і контролюючими органами, аз іншого боку, не може відмовитися від переваги адміністративних методів дії на суб’єктів господарювання. Треба припускати, що саме з цим пов’язана назва другого розділу Податкового кодексу Адміністрування податків, зборів, платежів, яке не відображає зміст даного розділу. Другий розділ Податкового кодексу не обмежується адмініструванням податків, зборів, платежів, а регулює податкові правовідносини у різних сферах, зокрема, у процесі надання податкових консультацій. Зміст даного розділу необхідно відобразити в його назві. Закріплена законодавцем можливість отримання податкових консультацій є позитивним кроком у налагодженні взаєморозуміння і партнерських відносин між платником податків і контролюючими органами. Індивідуальні податкові консультації дають індульгенцію суб’єктові господарювання від недобросовісних і незаконних дій чиновників. Разом із цим неузгодженість норм Податкового кодексу, недостатній кваліфікаційний рівень працівників контролюючих органів не дозволяють повною мірою скористатися можливостями даного правового інституту. Важливим позитивним моментом є законодавче закріплення презумпції невинності платника податків. Цей принцип свідчить про бажання законодавця змусити контролюючий орган зважено підходити до ухвалення рішень і бачити у платнику податків партнера, а не об'єкт для тиску і примушення. Надана законодавцем можливість проведення експертизи вході перевірки контролюючих органів сприяє ухваленню кваліфікованого, зваженого рішення. Проте зараз цей інститут ще не запрацював в повну міру, що багато в чому пов'язане з незнанням суб'єктом господарювання своїх прав. Разом із позитивними моментами мають місце норми права, що не дозволяють говорити про вирішення поставлених перед законодавцем завдань. З ухваленням Податкового кодексу збільшилась кількість перевірок і підстав для їх проведення, розширено повноваження контролюючих органів, що, з одного боку, надає потенційну можливість вивести з тіні ряд платників

173 податків, збільшити податкові надходження, але, з іншого боку, це створює істотні перешкоди добросовісним суб'єктам господарювання для нормального здійснення господарських операцій, зростає загроза збільшення корупційних проявів серед посадових осіб контролюючих органів, а також підвищується вірогідність пошуку витонченіших способів ухилення від сплати податків. Це зводить нанівець позитивні новели Податкового кодексу і приводить до дисбалансу між публічними і приватними інтересами при реалізації податкових правовідносин. У результаті, не виконується вимога законодавства про необхідність поєднання фіскальної і стимулюючої функцій оподаткування. Тому доцільно не посилювати контроль до абсурдних розмірів, а шукати розумне поєднання, баланс публічних і приватних інтересів. Поліпшення податкового контролю сприятиме зменшенню державного втручання у господарську діяльність і звуженню тіньового сектора економіки, налагодженню партнерських взаємовідносин між контролюючими органами і платником податків. Все це матиме позитивний вплив на динаміку економічного зростання в Україні і сприятиме підвищенню соціальної і політичної стабільності у державі.

3.3. Правовий статус суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі публічної власності
Господарська діяльність на основі публічної власності є невід'ємною складовою сучасної змішаної економіки. Її здійснення відбувається в організаційно-правових формах державних і комунальних підприємств, організаційно-правових формах інших суб’єктів господарювання, які здійснюють діяльність із використанням об’єктів публічної власності (державні холдингові компанії, публічні акціонерні товариства, кооперативні об’єднання,

174 підприємства громадських організацій, релігійних організацій, благодійних організацій тощо, а також на засадах державно-приватного або іншого публічно-приватного партнерства. При цьому це можуть бути унітарні суб’єкти господарювання, засновані на державній, комунальній або колективній власності, яка має ознаки публічної якщо відносини власності в силу закону чи договору відкриті до вступу в них для необмеженого кола осіб або в законі чи договорі встановлено пріоритет публічного інтересу у тій чи іншій сфері і правові умови його реалізації. Іншим видом є корпоративні суб’єкти господарювання, засновані на змішаній власності (з часткою власності вищезазначених форм, щодо яких публічний власник здійснює вирішальний вплив. Окрему групу складають суб’єкти господарювання, засновані на інших формах власності (приватній та колективній, яка немає ознак публічної, які здійснюють свою діяльність з використанням об’єктів публічної власності, реалізуючи публічні функції. Державними підприємствами, згідно ст.63 ГК, є підприємства, які діють на основі державної власності, а також підприємства, засновані на змішаній формі власності, на які держава справляє вирішальний вплив. За аналогією може вирішуватися питання і щодо інших видів підприємств, що здійснюють свою діяльність на основі публічної власності. Закордоном існують різні підходи до визначення поняття державного підприємства [233, с – 30]. Згідно одному підходу державними є підприємства, в яких основні засоби перебувають у державній власності, а керівники призначаються або наймаються за контрактом державними органами
[234, с. У деяких країнах до держсектора відносять підприємства збільш участі держави у статутному капіталів інших застосовуються більш гнучкі норми [235, с – 106]. У цьому дослідженні за основу доцільно взяти визначення Європейського центру державного підприємництва, згідно якому державні підприємства – це підприємства, на які державна влада може здійснювати прямий чи непрямий

175 домінуючий вплив внаслідок того, що дане підприємство є власністю держави, або держава є співвласником його капіталу [236, с. Більш повний переклад
«... всяке підприємство, в якому держава, державні установи, товариства або компанії є окремо або спільно, прямо чи опосередковано власниками частки капіталу, або якщо вони складають меншу частину в капіталі, дозволяють державі одним фактом своєї присутності або завдяки особливим правилам мати у своєму розпорядженні дійсну владу над підприємством »[237, с. Існує думка, що державними можна вважати лише державні унітарні підприємства [238 та ін], абощо до державних можна віднести, крім державних унітарних підприємств направі господарського відання або оперативного управління, також корпоративні підприємства (акціонерні товариства, 100% акцій яких належить державі [239 і ін.] З цим погодитися не можна. Така позиція грунтується на трактуванні власності як ставлення людини до речі речових відносин. Разом із тим в економіко-правовому сенсі власність має подвійну сутність речових відносин і суспільних відносин. Погляд на власність як суспільні відносини дозволяє розглядати підприємство крізь призму задіяних в ньому ресурсів і правна них, що належать учасникам правовідносин у рамках підприємства, що, у свою чергу, дозволяє розглядати підприємство крізь призму такої ознаки, як вирішальний вплив. Такий підхід відповідає європейському досвіду. Здійснення господарської діяльності на основі публічної власності має надзвичайно велике суспільне значення. Тільки державні підприємства створюють 37% ВВП країни, на них покладено ряд функцій суспільного відтворення, головними з яких є соціалізація економіки, підтримка стратегічно важливих областей економіки з метою забезпечення необхідного рівня економічного розвитку та ефективності економіки, прискорення НТП, забезпечення необхідної суспільству малорентабельної господарської діяльності тощо. Діяльність державних холдингових компаній та інших об’єднань забезпечує реалізацію важливих функцій із забезпечення організації господарських відносин у державному секторі економіки, який складає понад

176 20%. Комунальні підприємства виконують важливі функції по життєзабезпеченню населення. Публічні акціонерні товариства і створені на їх основі холдингові компанії є однією з найпоширеніших організаційно-правових форм господарювання й відіграють стратегічну роль у розвитку не тільки сектору економіки, який прийнято вважати приватним, ай економіки в цілому завдяки формуванню на їх основі потужних конкурентоспроможних на зовнішньому ринку сучасних корпорацій. Створення й використання публічної власності кооперативними об’єднаннями є невід’ємною складовою розвитку кооперативного руху в Україні. З розвитком державно-приватного партнерства також пов’язуються значні перспективи інвестиційного та інноваційного розвитку. Численні підприємства громадських організацій, релігійних організацій, благодійних організацій мають важливе значення для становлення громадянського суспільства України і вносять свій вклад в економічний розвиток країни. Отже, публічна власність в нових економічних умовах набуває багатоманітних форм, що відповідає загальній тенденції на побудову громадянського суспільства, має значний потенціал ефективного використання в господарській діяльності, і цей потенціал потребує більш повної реалізації. Це свідчить про практичне значення і актуальність розробки пропозицій з удосконалення правового статусу суб’єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність повністю або частково на основі публічної власності. У науці проблеми правового статусу суб’єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність на основі публічної власності тих чи інших форм, досліджувалися В.А.
Устименком, Р.А. Джабраіловим,
С.М.Грудницькою, ОМ. Вінник, І.М. Бондаренко, І.М.
Любімовим,
Ю.А.Переясловською, О.А.
Черненко, Н.О.Бардашевич, В.Ю.Поляковим та іншими ученими. На сьогодні існує потреба узагальнення результатів досліджень та розробки загальних рис правового статусу зазначених суб’єктів господарювання різних їх видів, що має слугувати, з одного боку, забезпеченню конституційної рівності суб’єктів господарювання різних форм власності таз іншого, ефективному використанню об’єктів публічної власності й підвищенню ефективності господарювання. З точки зору теоретичного забезпечення правового регулювання здійснення господарської діяльності на основі публічної власності в нових економічних умовах існують певні труднощі, що пов’язано з недостатньою дослідженістю питання у сучасній літературі, розрізненістю досліджень щодо різних форм публічної власності, на цей час рівень досліджень ще не сягнув рівня узагальнень в питанні підходів до правового забезпечення господарської діяльності на основі публічної власності в цілому (різних її форм, хоча в теоретичному аспекті йшов певний розвиток. У радянській науці у цій площині в основному досліджувалася проблема господарської правосуб’єктності державних підприємств. Основною методичною посилкою є використання цього досвіду в дослідженні питань господарської правосуб’єктності як державних, такі інших видів підприємств чи об’єднань, що здійснюють господарську діяльність на основі публічної власності, з поправкою на нові умови господарювання. Основною проблемою публічної власності є її висока концентрація, що тягне за собою її економічне подрібнення із закріпленням за численними суб’єктами господарювання, і звідси проблема співвідношення централізації й децентралізації у відносинах міждержавним підприємством і вищестоящим державним органом, комунальним підприємством і органом місцевого самоврядування, дочірнім підприємством і холдинговою компанією, громадською організацією і заснованим нею підприємством тощо. Врешті решт ця проблема кристалізується як проблема господарської самостійності підприємств, що здійснюють господарську діяльність на основі публічної власності. Загалом проблема господарської самостійності підприємств є центральною у правовому регулюванні їх статусу, незалежно від їх видута власника, тобто актуальність цього питання поширюється на всі види підприємств, що розглядаються.

178 У радянській науці проблема господарської самостійності державних підприємств почала досліджуватися ще в і – і роки. Зокрема, з початку х років проводилася ідея господарської правосуб'єктності державних підприємств. У і роки А.В. Венедиктов обґрунтував теорію оперативного управління, у рамках якої отримала визнання правосуб'єктність державних підприємств як державних органів, людським субстратом яких виступає трудовий колективна чолі з керівником. У другій половині ХХ століття теорія А.В. Венедиктова була підтримана й розвинена ВВ. Лаптєвим і В.К. Мамутовим – представниками нової (третьої) концепції господарського права, яка протиставила адміністративістській концепції державного підприємства концепцію державного господарського органу, наділеного господарською компетенцією (теорію господарської правосуб'єктності державних підприємств. Ця концепція дозволяла відстоювати права державних підприємству відносинах з вищестоящими державними органами, відмічаючи наявність у вертикальних відносинах взаємних праві обов'язків. Ідеї основоположників третьої концепції господарського права були підтримані в численних працях прибічників цієї концепції. Після переходу до ринку основна увага реформаторів була зміщена на приватизацію й забезпечення ефективного функціонування приватного сектора економіки. Концепція державного підприємства стала підпадати під вплив збоку загальної ринкової концепції підприємства, що виходить зі всевладдя власника або засновника підприємства, що призвело до звуження господарської самостійності державних підприємств. Вплив ринкового фундаменталізму на державний сектор фактично вів до відтворення недоліків централізовано керованої економіки доперебудовного радянського періоду. Подібні процеси відбуваються у комунальному секторі економіки, а також у структурах публічних акціонерних холдингових компаній, про що зазначається у спеціальних дослідженнях.

179 На попередньому етапі ринкових реформ була виконана велика робота з теоретичного осмислення ролі й місця державних підприємстві їх об’єднань у змішаній економіці, призначення та особливостей правового статусу комунальних підприємств, обґрунтовано перейменування відкритих акціонерних товариству публічні, написані нові підручники з господарського права, розроблено ряд коментарів до Господарського кодексу [240 та ін]. Господарська правосуб’єктність державних, комунальних та інших підприємств публічної власності, підприємств в цілому, досліджувалися в низці дисертацій і монографій, зокрема, В.А. Устименка [241], Р.А.Джабраілова [242], О.М.Вінник
[243], І.М.Бондаренко [244], М.Г.
Ісакова [245], І.М.
Любимова [246],
О.А.
Черненко [247], Р.Ф.Гринюка [248], ВВ.
Щербакова [249] та ін. Оновлений підхід, порівняно з радянськими науковими напрацюваннями, використано в нових фундаментальних роботах про суб’єкти господарського права, серед яких роботи ВВ. Лаптєва «Субъекты предпринимательского права
[250], А.Е.
Пилецького «Теоретические проблемы предпринимательской правосубъектности в смешанной экономике» [251], В.С. Щербини «Суб’єкти господарського права [252]. Однак потреба комплексного, системного обґрунтування господарської самостійності державних підприємств в нових економічних умовах та інших видів підприємств, що здійснюють діяльність на основі публічної власності, залишається. Цього вимагає утому числі закріплений у Господарському кодексі принцип господарської самостійності підприємства. Тому, з точки зору теорії і практики, потрібен пошук способів захисту інтересів власника, з однієї сторони, і забезпечення господарської самостійності підприємств, що здійснюють господарську діяльність на основі публічної власності, з іншої. Для вирішення проблем пропонується використання інституційного підходу в рамках загального господарсько-правового підходу. Господарсько- правовий підхід, що сформувався в Україні на противагу архаїчній цивілістиці, направлений на правове забезпечення ефективного функціонування складноорганізованої економіки і забезпечення свободи в сучасному

180 динамічному світі. Як показали попередні дослідження [253], вирішенню проблем правового регулювання господарської діяльності на основі публічної власності сприятиме застосування у його рамках інституційного підходу. У процесі пошуку способів захисту в нових економічних умовах інтересів держави як власника, з одного боку, у поєднанні із забезпеченням господарської самостійності державних підприємств, з іншого, у рамках останньої господарсько-правової школи обґрунтована правова інституціональна теорія підприємства. В її рамках підтримано трактування теорії державного органу (А.В.Венедиктов) як державного господарського органу (ВВ. Лаптєв,
В.К.Мамутов) і надано пропозиції в розвиток теорії оперативного управління і теорії колективу А.В.Венедиктова. Зокрема, теорію оперативного управління запропоновано розвинути до теорії господарювання, що передбачає заповнення права оперативного управління державним майном у господарсько-виробничих (В.А.Венедиктов) і організаційно-господарських (ВВ. Лаптєв, В.К.Мамутов) майнових відносинах правом господарювання державного підприємства, яке гарантує господарську самостійність державного підприємства в усіх відносинах (не лише майнових. Цим вирішується проблема самостійності підприємства у вертикальних відносинах, яка була каменем спотикання в радянський період, залишалася невирішеною після переходу до ринку і привела до того, що права державних підприємств на сучасному етапі стали вужчі, ніж були в радянський період, причому не лише у вертикальних, алей у горизонтальних відносинах. Основу для подібного висновку склала розробка проблем правової природи підприємства (державного та інших підприємств публічної форми власності) і пропозиції по розвитку теорії колективу А.В.Венедиктова (як трудового колективу на чолі з керівником).
Відштовхуючись від теорії
А.В.Венедиктова, наука продовжувала відшуковувати за кожною юридичною особою свій людський субстрат, вході чого вдавалося розкрити ту або іншу сторону або декілька сторін сутності підприємства – у С.І.Аскназія за фігурою підприємства стоїть власник (держава, у Ю.К.Толстого – директору
О.А.Красавчикова – трудовий колективі власник (держава, у
Н.Г.Александрова – органи юридичної особи, у О.А.Пушкіна – організація (усі її учасники, у Б.Б.Черепахіна – ніхто, оскільки юридична особа існує і діє незалежно від змін її людського складу, у Г.В. Пронської – не колективне відособлене майно, не засновник (держава, а організація, яка синтезує усі ці властивості. У той же час висновки і А.В.Венедиктова, та інших були обмежені як межами держсектора, такі в цілому правовими умовами радянського періоду. Уході дослідження господарської правосуб’єктності державних підприємств запропоновано використання правового інституціонального підходу, з точки зору якого за фігурою підприємства стоять усі вищезгадані категорії учасників і, більше того, усі реальній потенційні учасники підприємства. Як наслідок, виникає потреба розширення категорії колективу до приватно-публічного колективу, що спричиняє за собою розширення систем правовідносин, позначених в теорії соціальних зв'язків О.А.Красавчикова (які поєднують інтереси і волю трудового колективу і держави) до відкритої системи приватно-публічних відносин, а також розширення категорії організації, використаної в теорії організації О.А.Пушкіна і визначенні суті підприємства Г.В.Пронської, до приватно-публічної господарської організації підприємства. У результаті виникає можливість урахування й інших теорій - теорії держави (власника, теорії директора, оскільки і власник, і директор є учасниками господарських відносин у рамках правового інституту підприємства, разом з іншими учасниками, перерахованими уст Господарського кодексу України. Таким чином, існує можливість врахування численних теорій, які знайшли кожна своє раціональне зерно у складному багатогранному явищі підприємства. У той же час теорія підприємства не може бути сформульована виключно як теорія колективу, оскільки це не враховувало б майнову складову підприємства. Ця проблема вирішується у процесі здійснення правової оцінки соціологічного поняття колективу, що обумовлює його бачення як правового

182 інституту, який включає у т.ч. майнову складову в контексті правна майно. Таким чином,
теорію колективу А.В.Венедиктова пропонується розвинути до теорії правового інституту, який включає усі інституційні права, обов'язки і свободи учасників господарських відносин, у т.ч. майнові, у рамках складно- структурованого приватно-публічного колективу підприємства. По економіко-правовій суті підприємство – первинний господарсько- правовий інститут, який є основною ланкою в системі формування інститутів суспільства. Ця обставина кваліфікується як основна складова в обґрунтуванні господарсько-правової самостійності підприємства. Бачення правової суті підприємства як правового інституту дозволяє сформулювати положення про пріоритет системного інтересу підприємства відносно інших задіяних в підприємстві інтересів і пріоритет публічних інтересів лише за умови участі підприємств безпосередньо або через громадські об'єднання суб'єктів господарювання у виробленні відповідних публічних рішень. Це покликане служити зміцненню господарської самостійності державних підприємств, підвищенню ефективності функціонування інших видів підприємств публічної власності й економіки в цілому. За фігурою державного підприємства А.В.Венедиктов бачить народ в особі загальнонародної держави (загальнонародний колектив. Такий висновок зберігає своє значення і зараз. У конституціях сучасних держав закріплюється єдність народу і держави, що мають єдиний суверенітет, принцип єдиного суверенітету народу і держави, тобто з повним правом можна говорити про діяльність народу в організаційно-правовій формі держави. Сама ідея загальнонародного колективу дуже важлива, дозволяє враховувати загальнонародну волю й інтереси у формуванні системних інтересів і волі підприємства як правового інституту. Вона може бути застосована до державних ідо інших підприємств публічної власності, а також приватизованих підприємств.

183 Правовий інституціоналізм виводить право із суспільства, де держава оформляє право, вироблене різними інститутами. Тим самим складаються передумови для формування правових інститутів, які розглядаються як персоніфікації організованої групи для досягнення спільної мети. Сформована на континенті течія правового інституціоналізму дозволяє сполучати централізацію й децентралізацію в управлінні соціально-економічною системою, врегульовувати конфлікти у процедурах примирення та попереджувати їх в узгоджувальних процедурах формування права. Прикладом такого підходу стали категорії, що використовуються на Заході й у вітчизняному господарському праві соціальної правової держави, соціально орієнтованої економіки, державного регулювання ринкової економіки, філософії участі – від участі трудових колективів в управлінні підприємствами до участі громадських структуру формуванні державної соціально-економічної політики. Якщо з позицій догматичного підходу до правового регулювання суспільне відношення оцінюється як формалізований зв'язок суб'єкта права зі встановленою державою ієрархічною системою норм, то соціологічний підхід поміщає категорію правосуб'єктності в контекст суспільних відносин вертикальних і горизонтальних) між суб'єктами громадянського суспільства, у структуру якого входять також органи публічної влади, які діють від імені основного суб'єкта публічної влади – народу, територіальної громади і тому подібне. Це свідчить про похідну публічну правосуб'єктність державних або муніципальних органів і необхідність більш широкого розуміння організаційно- господарського зобов'язання як публічного зобов'язання приватних суб'єктів господарювання, чим не лише цілком виправдовується ідея державного регулювання економіки в умовах ринкового господарства, але і стає можливою постановка питання про право участі у формуванні загальнодержавної, регіональної або місцевої економічної політики. Сприйняття народу як складноструктурованого приватно-публічного колективу дозволяє враховувати інтереси і волю не лише народу в цілому


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   11   12   13   14   15   16   17   18   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал