Публічна власність: проблеми теорії І практики монографія Київ 2014




Сторінка14/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25

160 підприємницької діяльності, який звертається у контролюючі органи, повинен бути зацікавлений в отриманні повної й аргументованої інформації, необхідної для здійснення подальшої законної діяльності. Можливість отримання податкової консультації дозволить платникові податків не витрачати час на пошук необхідних норм права і роз'яснень до них, при цьому офіційна інформація надаватиметься в усній і письмовій формах, аз січня 2012 р, на вибір суб'єкта господарювання, також в електронній формі. Проте разом з перевагами мають місце і недоліки. Невиправдано тривалим є термін, який встановлено законодавцем для отримання відповіді на поставлене питання. Як наслідок, суб'єкти господарювання не зможуть отримати необхідну інформацію оперативно і така консультація стане неактульной, а корисність від її використання мінімальної. Негативно впливає на процес реалізації норм права відсутність узгодження ст. 14 і ст. 52 Податкового кодексу. Так, п. 52.5 ст. 52 Податкового кодексу встановлює, що контролюючі органи мають право надавати консультації з питань, які відносяться до їх повноважень. Пп. 14.1.172 ст. 14 Податкового кодексу передбачає, що податкова консультація – це допомога контролюючого органу конкретному платникові податків щодо практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акту з питань адміністрування податків і зборів, контроль за стягування яких покладений на контролюючі органи. Повноваження контролюючого органу не обмежуються адмініструванням податків і зборів, що було аргументоване вищим. Відсутність чіткого круга питань, по яких контролюючі органи зобов'язані давати податкову консультацію, не дозволяє повною мірою реалізувати можливості, які передбачено ст. 52 Податкового кодексу. Посадові особи мають можливість уникати відповіді на складні, невигідні питання, посилаючись на обмеження, встановлене пп. 14.1.172 ст. 14 Податкового кодексу. Тому пп. 14.1.172 ст. 14 Податкового кодексу необхідно привести у відповідність із п. 52.5 ст. 52 Податкового кодексу і чітко закріпити обов'язок надання податковій

161 консультації з усіх питань, що відносяться до повноважень контролюючого органу. Під час надання податкових консультацій існують також проблеми в їх безпосередній реалізації. Так, проблемою є недолік матеріально-технічного забезпечення call-центров, що не дозволяє повністю задовольнити потребу платників податків в отриманні консультацій в письмовій, телефонній формах або засобами інтернет-зв'язку. Необхідною умовою для надання кваліфікованій консультації є професіоналізм посадових осіб контролюючих органів, висока культура спілкування і досконале знання норм Податкового кодексу і, найголовніше, всіх аспектів практичного застосування положень Податкового кодексу. Ефективність функціонування механізму податкових консультацій залежить від всіх перерахованих складових. На сьогодні податкові консультації залишаються необхідним і ефективним комунікативним засобом для налагодження інформаційного взаємозв'язку між платниками податків і фіскальними органами [227, с. 367 – 368].
2. Збалансованість податкової системи багато у чому залежить від ефективності регулювання правовідносин у сфері податкового контролю. Податковий контроль повинен сприяти реалізації публічних, тобто державних інтересів у вигляді поповнення бюджетів за рахунок оподаткування і приватних інтересів, тобто інтересів суб'єктів господарювання у вигляді прозорої, доступної, справедливої податкової політики. Управління податковою сферою є складним процесом, який вимагає збереження інтересів держави і забезпечення ефективного розвитку підприємництва [228, с. 436]. Серед методів податкового контролю переважна більшість фахівців провідне місце віддають податковій перевірці. Слід зазначити, що у Податковому кодексі визначено, що перевірки, які мають право проводити контролюючі органи, підрозділяються за часом (планові і позапланові, по місцю проведення перевірки (виїзні і невиїзні), за способом проведення перевірки (камеральні, документальні і фактичні.

162 Камеральні і документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках і в порядку, що встановлено Податковим кодексом України, а фактичні перевірки – у випадках, встановлених Податковим кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи. П. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу встановлює, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених Податковим кодексом, і за умови пред'явлення або відправлення поштою наступних документів направлення на проведення перевірки, в якому вказується дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування і реквізити суб'єкта (об'єкту), перевірка якого проводиться (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи – платника податку, який перевіряється, мета, вид (документальна планова/внепланова, фактична, підстави, дата початку і тривалість перевірки, посада і прізвище посадової особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку є дійсним, якщо є підпис керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплена печаткою контролюючого органу копії наказу про проведення перевірки службове посвідчення осіб, які вказані в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненапрям поштою у випадках, визначених Податковим кодексом, вказаних документів або пред'явлення документів, які оформлено з порушенням встановлених вимог, є підставою для недопущення посадових осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Дана норма права дозволяє недопускать свавілля збоку посадових осіб контролюючих органів, оскільки чітко визначає перелік, зміст документів, які

163 дають право здійснювати перевірку платника податків, а також встановлює конкретних осіб, які можуть ініціювати і здійснювати перевірки. У останньому абзаці п. 81.1 ст. 81 Податкового кодексу має місце норма, що встановлює, що у разі відмови платника податків і/або посадових осіб платника (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) податків розписатися в направленні на перевірку, то посадовими особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому разі акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Проте законодавець обійшов стороною основну проблему в такій ситуації, а саме яким чином можливо почати перевірку, якщо суб'єкт господарювання до неї не допускає Шляхом домовленостей, силовими методами або іншими способами. Також законодавець не вказав, яким чином підтвердити той факт, що суб'єкт господарювання відмовився підписати акт про перевірку. Такі неузгодженості у законодавстві можуть вилитись у великі проблеми для суб'єктів господарювання і не дозволяють контролюючому органу виконувати свої обов'язки належним чином.
3. Наочним прикладом дисбалансу публічних і приватних інтересів є норми, закріплені пп. 78.1.1, 78.1.4, 78.1.9 ст. 78 Податкового кодексу, в яких надається право контролюючим органам провести позапланову перевірку, якщо платник податків не відповість на запит протягом 10 робочих днів з моменту отримання запиту. Непродуманість вказаних норм права робить уразливими платників податків, особливо тих, хто немає технічної і кадрової можливості за такий невеликий часовий період підготувати величезний масив запрошуваних документів. Контролюючі органи намагаються спростити свою роботу і запрошують у суб'єкта господарювання первинні документи завеликий часовий період (півроку, рік. У такій ситуації суб'єкт господарювання повинен практично припинити свою господарську діяльність і займатися підбіркою і копіюванням документів, які вже були надані контролюючому органу в загальному порядку.

164 Пункт 73.5 ст. 73 Податкового кодексу передбачає право контролюючих органів проводити зустрічні звірки, які по суті є ще одним видом перевірок, але чомусь Податковий кодексне відносить такі звірки до різновиду перевірок. При цьому в Податковому кодексі немає і чітких розмежувань між документальною невиїзною перевіркою і звіркою. Це дає можливість контролюючим органам проводити і звірки, і документальні невиїзні перевірки. Тому в Податковому кодексі необхідно передбачити, що посадові особи контролюючих органів можуть протягом певного періоду проводити або звірку, або документальну невиїзну перевірку.
4. У пп. 78.1.13 ст. 78 Податкового кодексу передбачена така підстава для перевірки, як отримання інформації про ухилення податкового агента від оподаткування виплаченої зарплати. Зробимо невеликий відступ для уточнення, що розуміється під податковим агентом, оскільки часто ставиться знак рівності між податковим агентом і платником податків, що не відповідає дійсності. Так, в науково-практичному коментарі до Податкового кодексу роз'яснюється, що податковим агентом є особа, на яку покладений обов'язок із нарахування і утримання податку з платника податків і перерахування його до бюджету [229, с. 262]. Право на перевірку по пп. 78.1.13 ст. 78 Податкового кодексу надається контролюючому органу без напряму запиту і терміну для відповіді на нього. Разом із цим п. 78.1.1 ст. 78 Податкового кодексу передбачає, що якщо за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлені факти, які свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, і платник податків не надасть пояснення і їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит контролюючого органу протягом десяти робочих днів із дня отримання запиту, то контролюючі органи мають право на перевірку. Аналогічна ситуація із пп.78.1.4 ст. 78 Податкового кодексу, де йде мова, якщо виявлена недостовірність даних, які містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків, і він не надасть пояснення і їх документальні

165 підтвердження на письмовий запит контролюючого органу протягом десяти робочих днів з дня отримання запиту, то контролюючі органи отримують право на перевірку. Виникає правомірне питання, чому по підставі для перевірки у пп. 78.1.13 ст. 78 Податкового кодексу законодавець не надає десятиденний термін для підготовки пояснень, як це передбачено в пп. 78.1.1 і 78.1.4 ст. 78 Податкового кодексу Існує проблема із достовірністю інформації про ухилення податкового агента від оподаткування зарплати. Адже особа, що надала таку інформацію, не несе ніякої відповідальності за її достовірність, що дає можливість недобросовісним особам скористатися цією нормою Податкового кодексу для зведення рахунків з працедавцем, що не догодив. Аналогічна ситуація і при проведенні фактичної перевірки на підставі пп. 80.2.7 ст. 80 Податкового кодексу, яка є нововведенням податкового законодавства іде передбачено право на перевірку на основі інформації про неналежне оформлення трудових відносин, несплату податків із заробітної плати, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності бездержавної реєстрації. Податковий кодексне передбачає можливість притягання до відповідальності інформатора, якщо дана інформація не знайшла підтвердження уході фактичної перевірки. Підставами для фактичної перевірки по пп. 80.2.2 і 80.2.3 ст. 80 Податкового кодексу можуть бути звернення державних органів, органів місцевого самоврядування, споживача. І в цьому випадку законодавець не передбачив ніякої відповідальності за недостовірність відомостей. Адже така підстава для проведення перевірки може використовуватися посадовими особами державних органів і органів місцевого самоврядування як спосіб тиску на суб'єкта господарювання. Всі ці недоробки свідчать про відсутність продуманого підходу законодавця до питання встановлення підстав для проведення перевірок. Норми Податкового кодексу повинні рівнозначно захищати як контролюючі органи, такі платника податків, а не створювати можливості для законної корупції.

166 5. Наданий момент, на наш погляд, не отримало належного аналізу позитивне нововведення, яке вперше з'явилося у податковому законодавстві і надає реальну, а не декларативну, можливість захистити права платника податків при перевірках контролюючого органу. Мова йде про передбачену Податковим кодексом України можливість припинення документальної планової і позапланової виїзної перевірки для проведення експертизи. П. 84.1 ст. 84 Податкового кодексу встановлює, що експертиза проводиться у разі, коли для вирішення питань, які мають значення для здійснення податкового контролю, необхідні спеціальні знання в області науки, мистецтва, техніки, економіки і в інших галузях. Залучення експерта здійснюється на договірних принципах і за рахунок засобів сторони, яка є ініціатором залучення експерта. Важливим моментом є те, що законодавець передбачив призначення експертизи в обов'язковому порядку як за заявою платника податків, такі за рішенням контролюючого органу. Таким чином, Податковий кодексне дає можливості контролюючому органу відмовити платникові податків у проведенні експертизи з формальних підстав. Вищевикладене свідчить, що особливе значення для платника податків набуває рівень знань і авторитет експерта, який притягується, в тій або іншій області спеціальних знань. Актуальною проблемою сьогодні є підвищення ефективності проведення податкових перевірок, зниження кількості помилок при їх проведенні і ухвалення мотивованих рішень по їх результатах [230, с. 405 – 406]. Доцільно відзначити, що проведення експертизи на стадії здійснення перевірки контролюючими органами є можливістю досудового врегулювання конфлікту між платником податків і контролюючим органом на високопрофесійному рівні. Дана процедура дозволяє уникнути, по ряду спірних питань, непотрібну витрату часу і коштів на судове вирішення ситуації.
6. Інститут адміністративного арешту майна має істотний вплив на здійснення господарської діяльності, тому вимагає детального аналізу. Пункт
94.2 ст. 94 Податкового кодексу встановлює вичерпний перелік обставин, при яких може бути застосований адміністративний арешт майна. Не дивлячись на

167 цеп Порядку застосування адміністративного арешту майна платників податків від 07.11.2011 р. № 1398, який зареєстрований Міністерством юстиції 04.01.2012 р. № 9/20322 (далі – Порядок) [231], передбачає додаткові обставини, які дають право застосовувати адміністративний арешт майна, а саме відмова платника податків від проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, засобів, передбаченою пп. 20.1.5 ст.
20 Податкового кодексу або ненадання для перевірки документів, їх копій (за умови наявності таких документів. У п. 3.1.8 Порядку не уточнюється, де можуть представники контролюючого органу перевіряти документи, адже в тексті мова йде не тільки про копії, але і про оригінали документів. П. 85.5. ст. 85 Податкового кодексу забороняє вилучення оригіналів документів, окрім випадків, передбачених карно-процесуальним законодавством. А вданій ситуації чиновникам надається можливість законним способом обійти обмеження, встановлене п. 85.5 ст. 85 Податкового кодексу. Так, якщо суб'єкт господарювання не надасть у контролюючий орган оригінали документів, то вони мають право накласти адміністративний арештна майно суб'єкта господарювання. Ця норма права вимушує суб'єктів господарювання добровільно віддавати оригінали документів. У п. 3.1.8 Порядку не указується, що арешт може бути накладений на майно у разі незаконної відмови платника податків від проведення інвентаризації або надання для перевірки документів, їх копій. Наприклад, в п.
3.1.3 Порядку передбачено, що адміністративний арешт майна може бути накладений, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав. Така обмовка дозволяє обмежити беззаконня збоку контролюючих органів. У вищезгаданій редакції п. 3.1.8 Порядку дозволяє посадовим особам контролюючого органу з надуманих причин, безпідставно вимагати проведення інвентаризації, надання оригіналів і копій документів. А при відмові, залякувати платника податків застосуванням адміністративного арешту майна.

168 Таким чином, шляхом ухвалення підзаконного нормативно-правового акту розширені повноваження контролюючих органів, а значить і можливості для незаконного тиску на суб'єктів господарювання. Пункт 94.10 ст. 94 Податкового кодексу визначає, що обгрунтованість адміністративного арешту майна, накладеного рішенням контролюючого органу, повинна бути перевірена судом протягом 96 годин. Не зовсім ясно, яким чином суд зможе належним чином, а неформально, перевірити обгрунтованість адміністративного арешту майна. Наприклад, якщо суб'єкт господарювання не допустив до перевірки контролюючі органи на тій підставі, що документи, що надають право на перевірку, не відповідають вимогам законодавства, то до моменту судового розгляду ці документи можуть бути приведені у відповідність зі встановленими вимогами. І судне матиме можливості належним чином розібратися в законності застосування адміністративного арешту майна. А якщо майно швидкопсувне, то через 96 годин суб'єктові господарювання вже буде все одно, законний арешт майна чині. Часто чиновникам зовсім непотрібне підтвердження суду, а досить 96 годин, встановлених законодавством, щоб припинити господарську діяльність суб'єктів господарювання і змусити таким чином виконати вимоги чиновників. Дана норма права створює грунт для корупції, про необхідність боротьби з якою нас переконують представники влади щодня. Аналіз інституту адміністративного арешту майна суб'єктів господарювання свідчить, що даний інститут потребує істотного доопрацювання. Так, логічно було б законодавче закріпити можливість застосування адміністративного арешту майна після отримання рішення суду. У цьому випадку чиновники більш зважено підходили б до накладення адміністративного арешту на майно, а суд мав можливість перетинати незаконні дії до, а не після застосування адміністративного арешту майна. Доцільно негайно підзаконний нормативно-правовий акт, яким є Порядок застосування адміністративного арешту майна платників податків від
07.11.2011 р. № 1398 [231], привести у відповідність з Податковим кодексом.

169 7. Ст. 56 Податкового кодексу містить ряд положень, які вимагають детального аналізу і мають як позитивні, такі негативні аспекти. Так, п. 56.4 ст. 56 Податкового кодексу встановлено, що під час процедури адміністративного оскарження обов'язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених Податковим кодексом, або будь-яке інше рішення контролюючого органу є правомірним, покладається на контролюючий орган. Обов'язок доведення правомірності нарахування або ухвалення будь-якого іншого рішення контролюючим органом у судовому оскарженні встановлюється процесуальним законом. Дана норма Податкового кодексу кардинальним чином змінила позицію законодавця. Раніше діюче податкове законодавство закріплювало презумпцію винності платника податків. Із цього приводу М.П. Кучерявенко відзначав, що податковим органам надавалося право безперечного стягнення недоплати і штрафів [232, с. 55]. На сьогоднішній день Податковий кодекс закріплює презумпцію невинності платника податків і зобов'язує посадову особу контролюючого органу доводити і аргументувати свої виводи. Ця норма права буде сприяти зменшенню кількості випадків недобросовісного підходу посадових осіб контролюючих органів до своїх обов'язків. Позитивним моментом є п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу, де вказано, що у разі, коли норма Податкового кодексу або іншого нормативно-правового акту, виданого на підставі Податкового кодексу, або коли норми різних законів або різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акту суперечать між собою і допускають неоднозначне множинну) трактування праві обов’язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість ухвалити рішення на користь як платника податків, такі контролюючого органу, рішення ухвалюється на користь платника податків. Аналогічна норма права мала місце і в законодавстві, що діяло раніше. Проте у процесі ухвалення Податкового кодексу висловлювалися думки про необхідність виключення даної норми

170 права, але у результаті довгої правової дискусії вказана норма права була збережена законодавцем. П. 56.6 ст. 56 Податкового кодексу визначає, що у разі, коли контролюючий орган приймає рішення про повне або часткове незадоволення скарги платника податків, такий платник податків має право звернутися протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання рішення про результати розгляду скарги, із скаргою до контролюючого органу вищого рівня. Аналогічна ситуація із п. 56.3 ст. 56 Податкового кодексу, де також передбачений термін 10 календарних днів для подачі скарги. Можливість оскаржити рішення у вищестоящому органі є позитивним моментом, але термін в 10 календарних днів часто не дозволяє платникові податків скористатися своїм правом повною мірою. П. 56.22 ст. 56 Податкового кодексу визначає, що якщо платник податків оспорює рішення податкового органу в адміністративному порядку до контролюючих органів і/або до суду, повідомлення особи про підозру в ухиленні від сплати податків не може ґрунтуватися виключно наданому рішенні контролюючого органу до закінчення процедури адміністративного оскарження або до остаточного вирішення справи судом. Дана норма права гарантує платникові податків, що рішення контролюючих органів не може бути підставою для кримінального переслідування, якщо платник податків незгоден з цим рішенням і оскаржить його. Разом із цим фраза до остаточного вирішення справи судомне відображає вимоги законодавства і її необхідно замінити на фразу до вступу рішення суду до законної сили.
8. Звертає на себе увагу п. 41.1. ст. 41 Податкового кодексу, який визначає перелік контролюючих органів, де указується, що у складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції. П. 61.3 ст. 61 Податкового кодексу встановлює, що органи Служби безпеці України, внутрішніх справ, податкової міліції, прокуратури і їх службові (посадові) особи не можуть брати безпосередню участь в проведенні перевірок, які здійснюються контролюючими органами, і проводити перевірки суб’єктів

171 підприємницької діяльності з питань оподаткування. П. 78.3 ст. 78 Податкового кодексу передбачає, що працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових і позапланових виїзних перевірок платників податків, які проводяться контролюючими органами, якщо такі перевірки не пов'язано із веденням оперативно-розшукових справ або розслідуванням кримінальних справ, порушенних щодо таких платників (посадових осіб платників податків) податків, які знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, і в порядку, передбаченому Законом України Про оперативно-розшуковану діяльність, Кримінально-процесуальним кодексом України та іншими законами України. Таким чином простежується суперечність норм Податкового кодексу. Так, з одного боку, норми Податкового кодексу дозволяють уникнути свавілля збоку правоохоронних та інших органів, які не мають право на перевірку оподаткування відповідно до вищезгаданих статей Податкового кодексу, аз іншого боку, вказано, що податкова міліція входить до складу контролюючих органів.
9. П. 42.3 ст. 42 Податкового кодексу встановлює, що якщо платник податків у порядку і терміни, які визначено ст. 66 Податкового кодексу (у 10 денний термін з моменту виникнення змін в облікових даних, повідомив контролюючому органу про зміну податкової адреси, то на період з моменту державної реєстрації змін податкової адреси до дня внесення змін в облікові дані платника податків він звільняється від виконання вимог документів, які направлено йому контролюючими органами на попередню податкову адресу і надалі повернених як таких, що не знайшли адресата. Дана норма права не дозволить притягати суб’єкта господарювання до відповідальності за невиконання вимог посадових осіб контролюючих органів, якщо такі вимоги


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   10   11   12   13   14   15   16   17   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал