Публічна власність: проблеми теорії І практики монографія Київ 2014




Сторінка13/25
Дата конвертації16.01.2017
Розмір5.01 Kb.
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25
Вольногорський комбінати й компанію Валки-Ільменіт. Раніше Кабінет Міністрів України попередив ПрАТ Кримський титан про розірвання договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств Іршавський державний гірничо-збагачувальний комбінаті «Вольногорський державний гірничо-металургійний комбінат. На теперішній час сума боргу перед державним бюджетом України всіх компаній, які пов’язані з Д.В.
Фірташем, сягає 6 млрд грн. У зв’язку з цим Урядом України було прийнято рішення про повернення у державну власність, зокрема, всіх титанових рудників, на яких працювали підприємства Д.В. Фірташа. Відповідно, було розпочато низку судових проваджень за всіма цими борговими зобов’язаннями. Принципово, не поділяючи думки тих фахівців, які вважають виправданим кроком приватизацію стратегічно важливих об’єктів, слід зазначити, що подібні способи створення умов для ринкових перетворень на сьогоднішній день набули характеру загрозливої тенденції, під впливом якої виконання державою таких стратегічних завдань, як забезпечення добробуту населення та економічної незалежності тим далі ускладнюється з причини втрати нею спроможності здійснювати регулюючий вплив на процеси, що

149 відбуваються в економіці. Це також повною мірою стосується соціальної та політичної сфер життя суспільства, оскільки за такого стану майнового розшарування населення та ідеологічних маніпуляцій збоку окремих представників законодавчої влади вкрай складно зберегти стабільність, не кажучи вже про примноження тих благ, які мають слугувати задоволенню інтересів і потреб всього народу. Слід також зазначити, що реалізація в цілому прогресивної, за її сутністю, ідеї створення у країні умов для розвитку змішаної економіки зовсім неповинна означати виключно роздержавлення – навпаки, вона і не була зведена до цього спочатку. Поряд із приватизацією державного майна не тільки цілком можливим, але також економічно і соціально виправданим повинне було розглядатися застосування й інших форм роздержавлення – перетворення великих підприємств на акціонерні товариства шляхом передачі їх у власність трудових колективів, укладання договорів про оренду, лізинг чи концесію, яким свого часу не було приділено належної уваги, тоді як це дозволило б уникнути багатьох кризових явищу майбутньому.

3.2. Поєднання публічних і приватних інтересів у системі оподаткування як інструмент формування об’єктів публічної власності
Оподаткування є одним із основних джерел формування такого об’єкту публічної власності, як бюджет. За рахунок оподаткування фізичних і юридичних осіб формується як Державний бюджет, такі бюджети територіальних громад. Відповідно до п. 9.3 ст. 9 та п. 10.6 ст. 10 Податкового кодексу України зарахування податків до загальнодержавних і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України. Згідно зі ст. 29 Бюджетного кодексу України до доходів Державного бюджету України включаються доходи

150 бюджету, за винятком тих, що згідно зі ст. 64, 66, 69 та 71 цього Кодексу закріплені за місцевими бюджетами. За допомогою бюджетів різних рівнів формуються й функціонують інші об'єкти публічної власності. Тому завдання держави забезпечити таке нормативно-правове регулювання у сфері оподаткування, яке буде сприяти реальному, а не декларативному поповненню загальнодержавного і місцевих бюджетів, як об’єктів публічної власності. Таким чином, розумне поєднання публічних і приватних інтересів у системі оподаткування може стати дієвим інструментом для формування об’єктів публічної власності. Податкове законодавство України, що діяло до 2011 р, можна охарактеризувати таким чином величезний масив законів і підзаконних нормативно-правових актів розрізненість і неузгодженість норм права відсутність стабільності норм права дублювання норм права складність і громіздкість норм права пробели законодавчого регулювання відсутність дієвого механізму реалізації норм права відсутність балансу публічних і приватних інтересів преобладання фіскальної спрямованості наявність застарілих норм права, тобто невідповідних сучасним умовам господарювання. Таким чином, податкове законодавство, що діяло до 2011 р, не передбачало розумний баланс публічних і приватних інтересів у процесі оподаткування господарської діяльності і, як результатне дозволяло забезпечити ефективність виконання завдань, передбачених економічною політикою держави. Помірі поглиблення економічних перетворень в Україні недоліки податкової системи, що діяла, ставали все більш очевидними. Для вирішення існуючих проблему законодавство про оподаткування вносилися численні поправки, приймалися нові норми права, які, на думку їх авторів, повинні були усунути невідповідність податкової системи й економічних процесів держави. У результаті збільшувалась кількість норм права про оподаткування, але це не вплинуло на їх якість. Фрагментарні зміни, доповнення податкового законодавства України вирішували окремі вузькі питання, не зачіпаючи основ

151 податкової системи, що створювало ще більший дисбаланс. Величезний масив нормативно-правових актів про оподаткування, які дуже часто суперечили один одному, дозволяв недобросовісним суб'єктам господарювання скористатись лазівками в законодавстві або взагалі не платити податки, або платити мінімальні суми, невідповідні рівню їх доходу. Цю проблему законодавець хотів вирішити шляхом посилення податкового тиску, що приводило до появи ще витонченіших схем відходу від оподаткування. Чим більше держава намагалася посилити систему оподаткування, тим більша кількість суб'єктів господарювання йшла у тінь і збільшувалась кількість напівлегальних структур, що надають послуги з мінімізації податкових відрахувань. У результаті благі наміри законодавця обернулися величезними збитками для державного бюджету, а ситуація, що склалася, в черговий раз підтвердила, що від успішного функціонування податкової системи багато в чому залежить результативність ухвалюваних економічних рішень [194, с. 45 – 47]. Такий стан податкового законодавства потребував корінних зміні підготовки єдиного документа – Податкового кодексу, який повинен був гармонізувати всю систему оподаткування, усунути недоліки діючої системи оподаткування, а також привести податкову систему у відповідність з
існуючими економічними відносинами в державі. Податковий кодекс, як інструмент регулювання економічних процесів в державі, покликаний забезпечити баланс публічних і приватних інтересів. Термін інтерес може уживатися для позначення двох різних, хоча і взаємозв'язаних явищ інтересу як явища суспільного буття людей
(«об'єктивного інтересу) та інтересу як явища їх свідомості («суб'єктивного інтересу, формування якої відбувається під впливом як об'єктивних, такі суб'єктивних чинників. Виникнення об'єктивних інтересів, а через них і суб'єктивних обумовлено конкретними потребами. Відмінність в потребах соціальних суб'єктів (осіб, груп осіб, суспільства) зумовлює і відмінність їх інтересів. Інтереси кожного з суб'єктів займають своє певне місце в загальній системі інтересів.

152 Якщо поняття приватних інтересів більш менш стале і включає інтереси окремого громадянина (фізичної особи, сім'ї [195, сто поняття публічних інтересів по-різному трактувалося в різні епохи і різними авторами, що дало можливість О.В. Кряжкову назвати публічний інтерес категорією, яка постійно еволюціонує [196, с. 93]. На думку О.В. Кряжкова, слід розрізняти суспільні, публічній державні інтереси. У зв'язку з цим він визнає публічним ті суспільні інтереси, які визнано державою і врегульовано (забезпечено) правом [196, с. 95].
Ю.О. Тихоміров вказує, що публічні інтереси – це суспільні інтереси, без задоволення яких неможливо, з одного боку, реалізувати приватні інтереси, аз іншого – забезпечити цілісність, постійність і нормальний розвиток організацій, держави, націй, соціальних прошарків, врешті-решт суспільства в цілому [197, с. 54]. Найбільш повне та всеоб’ємне визначення публічного інтересу пропонує ОМ. Вінник, яка розглядає публічний інтерес як «відображені управі, збалансовані певним чином інтереси держави як організації політичної влади, а також інтереси всього суспільства (загальні інтереси його членів, значної його частини, у т.ч. територіальних общин, соціальних груп, особливо тих з них, які власними силами (через відсутність, скажімо, відповідних коштів для оплати послуг юриста) за допомогою правових засобів нездатні захистити свої інтереси і тому вимагають державної підтримки, через відсутність якої велика вірогідність виникнення кризових явищ в суспільстві, страйків і інших колективних форм протесту і самозахисту [198, с. 48]. На думку М.П. Кучерявенко, особливого виділення вимагає податковий публічний інтерес. Нереалізований подібний інтерес означає підрив основ держави. Разом з цим не можна абсолютизувати податковий публічний інтерес. Податки не є самоціллю, а служать базою для виконання функцій держави [199, с. 17]. У сучасних умовах розвитку суспільних відносин забезпечення гармонійного поєднання приватних і публічних інтересів є одним із основних

153 завдань правового регулювання, оскільки право повинне забезпечувати і суспільні, і приватні інтереси, їх поєднання в досягненні певної мети. Приватні і публічні інтереси можна віднести до парної філософської категорії окреме - загальне. Діалектика окремого і загального виявляється в їх нерозривному зв'язку [200, с. 110; 201, с. 229 – 235]. Загальні (публічні інтереси) не існують самі по собі, в чистому вигляді. Вони нерозривно пов'язані з окремими приватними інтересами. Приватний інтерес (як інтерес окремої особи) відображає до певної міри загальне – інтереси соціальних співтовариств, суспільства в цілому, хоча перш за все направляє свідомість суб'єкта на самого себе [202, с. 24; 203, с. 6 – 9; 198]. Як правильно відзначив В.К. Мамутов, закон, який приймається органом влади, не може не вважатись актом публічним
... Навіть якщо розділяти захист в законодавстві приватних і публічних інтересів, то будь-який закон, направлений на захист інтересів приватних, тим самим захищає і загальний, публічний інтерес. Якщо публічного інтересу немає, то законне приймається. Він не приймається (у демократичній державі, якщо суперечить публічному інтересу [204, с. 58–59]. Публічний інтересу сфері оподаткування припускає націленість на здійснення завдань, без задоволення яких неможливо реалізувати приватні інтереси, забезпечити стійкий і нормальний розвиток суспільства в цілому. Необхідність розумного поєднання приватних і публічних інтересів закріплена Законом України Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності від 11.09.2003 р. № 1160-IV [205], який передбачає принцип збалансованості, що має на увазі забезпечення в регуляторній діяльності балансу інтересів суб'єктів господарювання, громадян і держави. Особливе значення принцип збалансованості має для податкової системи, яка повинна забезпечувати раціональне співвідношення між інтересами держави щодо отримання джерел для покриття державних витраті інтересами платників податків щодо сплати такого розміру податку, який не суперечить їх особистим і виробничим інтересам.

154 Ігнорування публічного або приватного інтересів у сфері оподаткування веде до негативних наслідків, а зрештою – до кардинальних зміну суспільному житті. З одного боку, прагнення відмовитися від контролю держави і розрахунок виключно на саморегулюючу економіку привели до зменшення уваги до публічних інтересів і гіпертрофії інтересів приватних. Сумним підсумком покладання надії на стихійну ринкову саморегуляцію в різних сферах економіки став розрив господарських зв'язків, що існували багато років, катастрофічне зменшення об'ємів виробництва, високий рівень безробіття. З іншого боку, посилення адміністративних методів дії привело до збільшення тіньового сектора економіки та до зменшення у зв'язку з цим бюджетних надходжень. І утому, і в іншому випадку наслідки однакові, а саме падіння життєвого рівня населення і зростання соціальної напруженості в суспільстві. Межа між сферами приватного і публічного інтересу рухома, а дисбаланс даних інтересів веде до негативних суспільних процесів, що свідчить про важливість встановлення оптимального поєднання публічних і приватних інтересів. Гармонійно розвиненим може вважатися тільки те суспільство, де розумно поєднується публічний і приватний інтерес, тому найбільш поширеним типом правового регулювання вданий час є системи, що поєднують публично- і приватно-правове регулювання в різних пропорціях
[206, с. 43]. Реформування податкового законодавства покликане забезпечити розумне поєднання публічних і приватних інтересів у сфері оподаткування. Найбільш наочне співвідношення публічних і приватних інтересів можна побачити у процесі аналізу взаємодії контролюючих органів і платника податків, що закріплено другим розділом Податкового кодексу [207]: Адміністрування податків, зборів, платежів. Не дивлячись нате, що законодавець у назві розділу використовує термін адміністрування податків і
1
Контролюючі органи – це органи доходів і зборів – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування єдиної державної податкової, державної митної політики в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів і реалізує державну податкову, державну митну політику, забезпечує формування й реалізацію державної політики з адміністрування єдиного внеску, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері боротьби з правопорушеннями при застосуванні податкового та митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску (далі – центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, його територіальні органи. У складі контролюючих органів діють підрозділи податкової міліції.

155 зборів, у Податковому кодексі відсутня розшифровка цього терміну. Тому, щоб зрозуміти суть адміністрування податків і зборів, необхідно звернутися до наукової літератури. В енциклопедії під адмініструванням розуміється управління, завідування формально-бюрократичне управління, здійснюване лише за допомогою наказів і розпоряджень [208, с. 676].
ЛЯ. Абрамчик податкове адміністрування визначає як повсякденну діяльність податкових органів і їх посадових осіб, що забезпечують своєчасну і повну сплату платниками податків до бюджетів, податків і зборів та інших обов'язкових платежів [209, с.
12 – 15]. О.А. Ногина під податковим адмініструванням розуміє комплекс заходів, направлених на повну і своєчасну сплату всіх податків у максимальному об'ємі при мінімальних витратах [210]. Податкове адміністрування – це врегульована нормами права діяльність державних уповноважених органів у податковій сфері, яка направлена на реалізацію ефективної податкової політики [211, с. 18 – 22]. Н.В. Дев'ятих визначає податкове адміністрування як сукупність прийомів, способів і методів уповноважених органів державної влади у податковій сфері [212, с. 22 – 24].
Ю.Б. Іванов дає широке і вузьке розуміння адміністрування у сфері налогооблажения. Таку широкому плані під адмініструванням податків і зборів (обов'язкових платежів) розуміється процедура реалізації права і обов'язків суб'єктів оподаткування щодо погашення податкових зобов'язань. У вузькому розумінні податкове адміністрування – це комплекс дій адміністративного характеру, який здійснюється контролюючими органами для забезпечення стягування податків і зборів [213, с. 11]. А.О. Селіванов указує, що адміністрування податків є правовідносинами, що виникають у процесі здійснення уповноваженими державними органами заходів щодо погашення податкового боргу і прогнозування застосування методів примусового характеру по відношенню до платників податків [214, с. 34 – 68]. Аналіз показав, що більшість авторів розуміють суть адміністрування податків і зборів у здійсненні уповноваженими державними органами заходів, в

156 основному примусового (адміністративного) характеру, із забезпечення виконання платником податків своїх податкових зобов'язань перед бюджетом. Таким чином, термін адміністрування податків, зборів відображає реалізацію фіскальної функції оподаткування, а згідно зі ст. 17 Господарського кодексу України [215] податкове законодавство повинне поєднувати фіскальні і стимулюючі функції. М.П. Кучерявенко справедливо указує, що непереконливою є позиція авторів, які зв'язують виконання податкового обов'язку винятково з примушенням збоку держави. Дійсно, воно тут присутнє, але більшою мірою через механізм різного роду імперативних способів забезпечення, які гарантують виконання податкового обов'язку особами, що ухиляються від цього. Але це зовсім не означає, що податковий обов'язок виконується тільки ними, у більшості випадків правове регулювання оподаткування припускає дії законопокірних платників податків, дії яких направлено на своєчасне і повне начислення і сплату податків і зборів, подачу податкової звітності [216, с. 14]. Аналогічна позиція у ММ. Коркунова, який відзначає, що юридичний порядок тим міцніше, чим рідше застосовується примушення [217, с. 96]. Досвід показує, що сучасне податкове законодавство повинне бути направлене на створення умов, що сприяють добросовісному, добровільному виконанню податкових обов'язків. Дана позиція узгоджується із політикою державної податкової служби України (на данний час Міністерство доходів і зборів України, представники якої відзначають, що пріоритетним завданням є забезпечення добровільної і оперативної сплати податків шляхом налагодження взаємин між платниками податків і податковими органами. І одну з провідних ролей в цьому процесі грає кваліфіковане надання консультативної допомоги щодо ведення податкового обліку, заповнення звітності і сплати належної суми зобов'язань перед бюджетом [218, с. 168 – 173]. О. Кліменко (Голова Міністерства доходів і зборів України) визначає, що ми повинні розуміти ідеологію бізнесу і стати його партнером [219, с. 3].

157 Вивчення другого розділу Податкового кодексу демонструє, що законодавець включив у цей розділ глави, що регулюють наступні питання надання податковій звітності сплата податкових зобов'язань; облік платників податків податковий контроль інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів перевірки погашення податкового боргу платником податків надання податкових консультацій. Нормами другого розділу Податкового кодексу фактично здійснюється процедурне регулювання податкових взаємин між платником податків і контролюючими органами. Дані взаємини не обмежуються адмініструванням податків і зборів, оскільки охоплюють ширший круг питань. Наприклад, у другому розділі Податкового кодексу передбачені не тільки права і заходи примушення, алей обов'язки контролюючих органів щодо надання податкових консультацій, обліку платників податків і тому подібне. В зв'язку з цим Є.А. Ровінський відзначає, що місце держави в системі суб'єктів податкових правовідносин дійсно визначається його винятковою податковою компетенцією, особливостями як володарюючого суб'єкта. Проте разом з цим воно виступає і як господарюючий суб'єкт, наділений певними повноваженнями [220, с. 143]. А.В. Чашніков указує, що, реалізовуючи свої функції, тобто дії, держава вступає в суспільні відносини різного характеру із самими різними суб'єктами права. Держава не тільки регулює за допомогою права суспільні відносини, але і сама стає їх учасником [221, с. 5].
О.Г. Воронін відзначає, що держава має ряд особливостей при здійсненні господарської діяльності, оскільки вона, з одного боку, виступає як рівноправний суб'єкт господарських відносин (власника з іншої – як суб'єкт, який виконує через свій особливий статус функцію регуляції господарських відносин на своїй території [222, с. 11]. При цьому держава існує і діє у своїх органах і через свої органи. Права й обов'язки держави виступають як права й обов'язки його органів. Основним призначенням системи органів державної влади є організація реалізації повноважень держави (відповідно повноважень територіальних громад – щодо органів місцевого самоврядування, виходячи з

158 галузевих завдань, закріплених за кожним органом відповідним актом законодавства, що встановлює його правовий статус [223, с. 18]. Вищевикладене дозволяє говорити проте, що держава в особі уповноважених органів є суб'єктом, який володіє певними повноваженнями. Згідно юридичної енциклопедії повноваження – це сукупність праві обов'язків державних органів і громадських організацій, а також посадових та інших осіб, закріплених за ними у встановленому законодавством порядку для здійснення покладених на них функцій [224, с. 590]. У теорії права наголошується, що права й обов'язки єдині і в цьому суть правовідношення [225, с. 252]. Уданому випадку мова йде про податкові правовідносини. Найбільш точне визначення податкових правовідносин запропонував М.П. Кучерявенко, який відзначає, що податковими правовідносинами є відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють встановлення, зміну і відміну податкових платежів) і юридичних фактів, учасники цих відносин наділені суб'єктивними правами і мають юридичні обов'язки, що пов'язано зі сплатою податків і зборів до бюджетів і фондів [226, с. 13]. Таким чином, норми права, що закріплені у другому розділі Податкового кодексу, регулюють податкові правовідносини у сфері надання податковій звітності обліку платників податків сплати податкових зобов'язань; надання податкових консультацій і так далі. Назва другого розділу Податкового кодексу відображає фіскальну спрямованість, що не відповідає його змісту і податкової політики, яку пропагандують контролюючі органи. Тому зміст даного розділу доцільно відобразити в його назві, що дозволить усунути неузгодженість, що має місце. Правовий аналіз норм Податкового кодексу, регулюючих податкові правовідносини, продемонстрував, що мають місце норми права, що вимагають особливої уваги. Це обумовлено тим, що вказані норми права дозволяють позначити тенденції податкової політики й реалізації принципів оподаткування, закріплених Господарським і Податковим кодексами.

159 1. Одним із різновидів податкових правовідносин є податкові консультації. Їх актуальність зросла у зв'язку з ухваленням Податкового кодексу України, оскільки у платників податків виникає безліч питань щодо застосування нового податкового законодавства. При цьому повнота і своєчасність надходжень до бюджету безпосередньо залежить від ступеня обізнаності й розуміння суб'єктами господарювання норм оновленого податкового законодавства. Згідно п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу [207] по зверненню платників податків контролюючі органи протягом 30 календарних днів надають безоплатно консультації з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. Пункт 53.1 ст. 53 Податкового кодексу передбачає, що не може притягатися до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до податкової консультації, наданої йому в письмовій або електронній формі, а також узагальнювальній податковій консультації, зокрема, на підставі того, що в майбутньому така податкова консультація або узагальнювальна податкова консультація була змінена або скасована. Дана норма права надає можливість суб'єктові господарювання не відповідати за некомпетентність посадових осіб контролюючого органу і не залежить від підходів чиновників, що постійно змінюються, до тлумачення тих або інших норм права. Позитивним моментом для платника податків є п. 53.3 ст. 53 Податкового кодексу, який передбачає, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам права або змісту відповідного податку або збору. Таким чином, законодавець надав суб'єктові господарювання можливість протистояти некомпетентності посадових осіб контролюючого органу. Отже, податкова консультація надається лише у разі звернення платника податків у контролюючі органи і має індивідуальний характер. Суб'єкт


Поділіться з Вашими друзьями:
1   ...   9   10   11   12   13   14   15   16   ...   25


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал