Психологічний супровід розвитку адаптаційних можливостей




Сторінка2/3
Дата конвертації12.12.2016
Розмір0.5 Mb.
1   2   3
Тематика занять
Форма
проведення
Відповідальні
1.
Мета та завдання «Школи майбутніх першокласників»
Лекція
Зам. Директора з початкових класів, психолог, вчитель.
2.
Чи готові ви ідти до школи?
Тренінг
Психолог,
3.
Як зберегти здоровя і життєрадісність першокласника в нових умовах.
Інтерактивна лекція.
Психолог., врач педіатр
4.
Особливості навчання та виховання дітей 6-ого року життя в умовах сучасної школи.
Лекція – семінар.
Вчитель початкових класів.
5.
Мовленнєвий розвиток дошкільника – залог успішного навчання.
Лекція.
Логопед.
6.
Як допомогти дитині у перші навчальні дні. Поради психолога.
Групова консультація.
Психолог.
7.
Фізичне виховання 6-річної дитини.
Особливості загартування.
Лекція.
Педіатр.
8.
Я і моя дитина – пошуки взаєморозуміння.
Групова консультація.
Вчитель, психолог.


Тема ІІ: Чи готові ви до школи?
Нині проблема готовності дитини до навчання у школі посідає одно з важливіших місць у зв’язку з впровадженням нового Державного стандарту початкової освіти. Дуже важливо, щоб дитина мала всі необхідні компоненти шкільної зрілості.
1. Вправа «Сімейне коло»
Мета: познайомити учасників та з’ясувати їхні очікування, сприяти згуртованості групи та створення комфортної атмосфери для успішної роботи.
Ресурси: вирізані з паперу фігурки хлопчиків та дівчаток (за кількістю учасників тренінгу), 2 аркуші паперу формату А-1, скріплені скотчем.
Хід проведення
Роздати вирізані з паперу фігурки хлопчиків та дівчаток відповідно до статі учасників. На фігурці протягом 5 хв. учасник пише своє ім’я, сімейну роль (тато, мама, тьотя, дядя, брат ін.) та очікування від тренінгу. Під час самопрезентацій учасників прикріпити фігурки на великий аркуш паперу таким чином, щоб утворилось символічне «сімейне коло» учасників.
Мозговий штурм: Що таке психологічна готовність до школи?
Що таке «шкільна зрілість»? Однозначного визначення цього складного поняття поки що не існує.
Простіше кажучи, готовність дитини до шкільного навчання – це такий
рівень її психічного, соціального розвитку, який дозволяє успішно опановувати
шкільну програму і виконувати вимоги шкільного життя.
Батькам слід звернути увагу на такі складові шкільної зрілості, як особистісна,
інтелектуальна і соціально-психологічна готовність до шкільного навчання.
Особистісна готовність – це:

позитивне ставлення до школи;

готовність до початку навчання
(Дитина має розуміти, що у школу вона йде не тільки гратися з друзями, а й одержувати нові знання, вчитися).
Інтелектуальна готовність - у дитини мають бути сформовані основні психічні функції: мислення, логічна пам'ять, довільна увага та інші, необхідні для успішного опанування шкільної програми.
Соціально-психологічна готовність

успішне спілкування з однокласниками, вчителями,

відповідна поведінка у школі.
Аби визначити чи готова дитина йти до школи, я пропоную ряд питань, на які виповинні дати такі відповіді :«майже завжди», «інколи», «ніколи».

Як же підготувати дитину до школи?
Багато батьків помилково вважають, що готовність до школи - це вміння читати, рахувати й писати. Проте це - лише верхівка айсберга. Насправді, готовність до школи - питання значно більш велике.
Основні моменти, на які вам слід звернути увагу при підготовці дитини, це:

розвиток загальної свідомості (кращими способами розширити горизонт знань дитини є бесіди з ним "про життя", читання книг і їх обговорення);

знайомство з буквами і цифрами, геометричними фігурами, кольорами, поняттями: право/ліво, великий/малий, широкий/вузький і т.п;

по можливості - формування уміння складати склади і лічити (хоча б у межах 10);

обов'язковий розвиток дрібної моторики, тобто заняття на розвиток спритності руки і пальчиків. Це необхідно як для розвитку вміння писати, так і для розвитку мовлення (обидва ці центри "зчеплені" у структурі дитячого мозку). Тому необхідно більше малювати, ліпити, працювати з конструктором, складати пазли, вміти маніпулювати з дрібними предметами типу намистин, зернят, монет, сірників, зубочисток.З них можна викладати картини та аплікації, нанизувати їх в намиста - все це розвиває також увагу і посидючість;

тренування пам'яті - заучування віршів і пісень;

вчити дітей встанавлювати причинно-наслідкові зв'язки (послідовність подій): виявити, що сталося спочатку, що потім, вміти зібрати з частин картинки ціле, розкласти предмети за будь-якою ознакою.
Проте, слід пам'ятати, що навченість дитини не тотожна його здібностям і психічній зрілості. Більш того, навченість - не синонім також і високої пізнавальної активності дитини, адже нерідко батьки сприймають своє чадо, як якусь "посудину", яку, згідно відомому афоризму, слід наповнити знаннями, а не як факел, який треба запалити.
Ці підходи принципово різні - якщо обраний перший, дитина займає в процесі
"навчання" пасивну позицію і в першому класі з'ясовується, що при широкому діапазоні "вкладених" у нього знань його власна готовність і бажання вчитися близькі до нулю. Починаються претензії батьків до вчителя: "як же так, адже він у мене такий розумний!" Але дитина, як з'ясовується, нічого не може і не хоче робити з власної
ініціативи – тому весь його багаж знань так і лежить "мертвим вантажем", не приносячи користі його власнику.
Крім того, хлопчик або ж дівчинка, яка розповідає вірші сторінками, можуть бути - що парадоксально - до школи готові слабо, якщо володіють низьким рівнем психологічної, особистісної зрілості та комунікативної (соціально-психологічної) готовності до школи.
Тобто, крім запасу знань, дитині необхідно також:

володіти певними комунікативними та соціальними навичками - вміти спілкуватися, розуміти і, головне, застосовувати в повсякденному житті морально - етичні норми, прийняті в суспільстві, де він живе,

не боятися вступати в контакт з дорослими і однолітками


вміти відстоювати свою позицію цивілізованими методами і не проявляти недоречної агресії - або, навпаки, зайвої боязкості;

вміти підкорятися встановленим правилам, знати, що таке дисципліна і розуміти її необхідність;

мати позитивну мотивацію, бажання вчитися;

вміти цілеспрямовано і за своєю ініціативою працювати над завданням, організовувати, планувати свої дії і відповідати за їх наслідки (наприклад, самостійно збирати свій портфель і стежити за виконанням домашніх завдань: якщо ви з першого класу візьмете це на свої батьківські плечі, то з імовірністю 70% цей обов'язок залишиться за вами до випускного балу);

мати позитивне ставлення до самого себе (велика роль у цьому відводиться батькам, які показують своє позитивне ставлення до дитини, висловлене лагідним словом та тактильно).
Рекомендації: Я рекомендую вам корекційні вправи, посильні для кожної дитини. Вони не потребують особливого обладнання чи спеціальної педагогічної підготовки. Єдине, що треба - серйозно поставитися до вказівок, відвести час для занять, набратисятерпіння й такту. У цій роботі недопустимі поспіх і надмірне навантаження. Все робити граючись.
Важливо пам'ятати, що крім готовності голови не менш важлива і готовність тіла: навантаження на імунітет у перший шкільний рік буде серйозним, тому в останнє літо перед вступом до 1 класу було б гарно, крім навчання, зайнятися і фізичною підготовкою. Дитині необхідно багато руху (в ідеалі - заняття в спортивній секції, які дають крім здоров'я також і дисциплінарні навички), свіже повітря, повноцінне харчування.
Якщо у малюка
є порушення здоров'я, необхідно обов'язково проконсультуватися з лікарем і отримати рекомендації щодо корекції стану та організації процесу навчання.
Отже, озброєні усіма цими знаннями, ви легше подужаєте дорогу до школи.
Однак пам'ятайте: саме головне для першокласника - не вміння та навички, а
впевненість в своїх силах і в батьківській підтримці. Удачі!
Тема VІІІ: Я і моя дитина – пошуки взаєморозуміння
Мета: o
створити емоційний настрій на спільну роботу, атмосферу взаємної довіри; o
вибрати підтримку, як стратегію поведінки, що формує у дитини повагу до себе; o
визначити очікування батьків стосовно особистості своїх дітей; o
ознайомити учасників зі стилями батьківської поведінки.
План заняття
І. Теоретична частина
ІІ. Практична частина.
Хід заняття
І.Теоретична частина.

Незабаром розпочнеться навчання дітей у школі. Яким воно буде для малюків?
Як вони адаптуються у новому житті? З яким настроєм почнуть навчання? Питання, які непокоять усіх: і батьків, і звичайно нас.
Сьогодні хотілося б поговорити не стільки про дітей, скільки про нас, дорослих, про наше ставлення до їхніх успіхів та невдач, подумати разом, чи розуміємо ми, що наша підтримка допоможе дитині вирішити шкільні проблеми.
Нажаль, ви, батьки, часто болісно сприймаєте невдачі своїх дітей у навчанні, надмірно турбуєтеся, іноді вас охоплює відчай через погану оцінку, отриману учнем, ви навіть не думаєте про те, що це тимчасове явище, що оцінка може бути суб'єктивною
(вчитель теж помиляється), що дитина втомилася або не дуже зрозуміла завдання, оскільки швидкий темп роботи зашкодив цьому.
Отже, виникає проблема: в класі труднощі, вдома - непорозуміння.
Як же краще налагодити взаєморозуміння дітей та батьків?
• Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об'єкт виховання.
Дитина - це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе - такої, якою вона є.
Поводитися з нею треба дбайливо, щоб вона розвивалася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб ви зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою дитину та все прекрасне в ній.
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб виявляти себе, втілювати свої можливості життя, їй потрібні визнання та підтримка близьких.
Ваша віра в обдарованість дитини допомагає їй повірити в себе і виявити здібності.
• Дитинна має бути упевненою в вашій любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.
Формула істинного батьківського прийняття - це не «люблю тому, що ти
хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
Завдання
Закрийте на хвилинку очі і уявіть, що ви зустрічаєте найкращого свого друга
( подругу ). Як ви показуєте йому, що раді, що він вам дорогий?
Тепер уявіть, що це ваша дитина – ось вона повертається зі школи і ви показуєте, що раді її бачити.
Уявили? В чому різниця? Чи завжди ми показуємо дітям свої почуття?
Ми допоможемо нашим дітям спілкуватися з нами, якщо наше відношення до них буде включати: (можна дати під запис)

сприймання;

увагу;

визнання (повагу);

похвалу;

теплі почуття.
Сприймання дуже потрібне людині. Покажіть своїй дитині, що ви її поважаєте.
Допомагають тільки висловлені вголос компліменти, а не ті, що ви маєте на увазі, але не говорите.
Використовуйте принцип «тут і тепер», визнання повинно виражатись в теперішньому часі і описувати події теперішнього моменту. Приклади помилкових висловлювань: «Так чого ж ти раніше так не прибирав у своїй кімнаті?», або «Я сподіваюсь, ти тепер завжди будеш так прибирати, як сьогодні!»
Комплімент – це приємне слово. Чи часто ви чуєте слова похвали на свою адресу? Привід похвалити знайдеться завжди. Отже, спробуйте ощасливити вашу
дитину.Знайдіть приємні слова, супроводжуйте їх привітною інтонацією, теплим поглядом.Тільки будьте щирі!
Особливо хотілося б сказати про роль теплої емоційної атмосфери у вашому домі. ЇЇ головна умова – дружелюбний тон спілкування. Крім того, потрібно мати запас великих та маленьких свят. Придумайте кілька занять, сімейних справ, традицій, які будуть створювати атмосферу радості. Зробіть деякі з цих занять чи справ регулярними, щоб дитина чекала на них і знала, що вони обов’язково наступлять, якщо вона не зробить щось погане. Відміняйте їх тільки в тому випадку, якщо вона відчутно порушить дисципліну і ви насправді засмучені. Однак не погрожуйте відміною радісних справ через дрібниці.

Вчиться бачити сильні сторони особистості дитини і говорити їй про це.
• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчинок.
Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлопчик», можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».
• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ - «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій - негативні.
Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи те як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою - домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу - це добре поводитись.
Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою, який приклад ставлення до людей, до життя ви їй показуєте.
Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете - справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне - питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»
Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкування з вами, батьками, кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.
ІІ. Практична частина:«Стилі виховання в родині».
План
1. Прийняття правил роботи в групі «Правила сімейного кола» (5 хв.)
2. Вправа «Ми батьки» (20 хв.)
3. Вправа «Мозаїка стилів батьківського виховання» (30хв.)
4. Вправа на завершення «Чарівна скринька» (10 хв.)
2. Прийняття правил роботи в групі «Правила сімейного кола».
Мета: обґрунтувати необхідність вироблення та дотримання певних правил роботи в групі, що сприятимуть продуктивній роботі.
Ресурси: плакат «Правила роботи групи».
Хід проведення.

Запропонувати учасникам вважати їхню групу великою сімєю, в колі якої обговорюватимуться питання взаємовідносин в сімї, виховання дитини.
Формулюємо правила спільної взаємодії, що сприятимуть продуктивній праці.
Учасники вносять свої пропозиції методом «мозкового штурму». Кожне запропоноване правило обговорюється й, якщо всі згодні, записується у центрі «сімейного кола», утвореного з фігурок учасників.
Правила:

говорити по черзі (правило руки);

бути позитивними до себе та інших;

дотримуватись регламенту;

бути активними;

працювати у групі від початку до кінця.
3. Вправа «Ми - батьки».
Мета: з’ясувати уявлення учасників про себе у ролі батьків та визначити їхні очікування стосовно особистості своїх дітей.
Ресурси: стікери зеленого, синього та червоного кольорів (по одному для кожного учасника); три аркуші паперу формату А-1, на яких написані початки речень
«Як мати/батько, я хочу бачити свою дитину…», «Як мати/батько, для цього я…», «Як мати/батько, я ніколи…», три аркуші фліпчарту.
Хід проведення.
Учасники отримують по одному стікеру зеленого, синього та червонного кольорів. Психолог/вчитель пропонує на кожному з них продовжити речення (стосовно своєї реальної дитини):
• на зеленому стікері—«Як мати/батько, я хочу бачити свою дитину…»;
• на синьому стікері—«Як мати/батько, для цього я роблю…»;
• на червоному стікері—«Як мати, я ніколи…».
По закінченню учасники прикріплюють стікери на три аркуші формату А-1 з написами «Я хочу…», «Я роблю…», «Я ніколи …»
Об’єднати учасників у три групи. Кожна з них отримує чистий аркуш паперу формату А-1, а також один аркуш з реченнями, зафіксованими на стікерах певного кольору. Учасникам кожної групи потрібно узагальнити речення «свого кольору» й підготувати коротку презентацію результатів.
Після презентації проходить обговорення вправи.
Запитання для обговорення.
1. Які думки виникли у Вас під час виконання цієї вправи?
2. Чи замислювалися Ви над шляхами досягання того, що Ви хочете?
3. Чи легко було продовжити речення «Як мати, для цього я роблю…» та сформулювати конкретні дії? Чому?
4. Чи завжди вдається Вам у реальному житті виконувати те, що Ви задекларували у варіанті закінчення речення «Як мати, я ніколи…»? Поясніть свою відповідь.
4. Вправа на завершення: «Чарівна скринька».
Мета: підвести підсумки тренінгу.
Ресурси: аркуш ватману із зображенням великої скриньки, кольорові кружечки за кількістю учасників тренінгу.
Хід проведення
Кожний учасник отримує кружечок, який символізує скарб знань, умінь, отриманих упродовж заняття та пише на ньому про здобуті скарби. Учасники по черзі
«кладуть скарби» у чарівну скриньку (прикріплюють кружечки на плакат із зображенням скриньки), коментуючи свою дію.
Коли скринька заповнена, учасники виказують свої зауваження та рекомендації.

В кінці зустрічі батькам пропонується короткий конспект, в якому викладені методи підтримки у дитини нормальної самооцінки



Стилі батьківського виховання

Стиль батьківського виховання
Ознаки стилю
Наслідки впливу на формування особистості дитини
Авторитетний
Високий рівень контролю, теплі стосунки
Визнають та заохочують ріст автономії власних дітей. Відкриті до спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки.
Допускають зміну своїх вимог в розумних межах.
Діти дуже добре адаптовані: впевнені в собі, у них розвинений самоконтроль і соціальні навички. Вони добре вчаться в школі та мають високу самооцінку.
Авторитарний
Високий рівень контролю,холод ні стосунки
Віддають накази та чекають їх точного виконання. Закриті дляпостійного спілкування здітьми.
Встановлюють жорсткі вимоги та правила, не допускають їх обговорення. Дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них.
Діти, як правило, відлюдні, боязкі та похмурі, невибагливі, дратівливі. Дівчатка найчастіше залишаються пасивними і залежними. Хлопці можуть стати некерованими й агресивними.
Ліберальний
Низький рівень контролю, теплі стосунки
Слабко або зовсім не регламентують поведінку дитини (безумовна батьківська любов). Відкриті для спілкування з дітьми, але домінуюча спрямованість комунікації – від дитини до батьків. Дітям надана необмежена свобода за умови незначного керування з боку батьків.
Батьки не встановлюють будь-яких обмежень.
Діти схильні до неслухняності та агресивності. В присутності людей поводять себе неадекватно та імпульсивно, невибагливі до себе. В деяких випадках діти стають активними,рішучими та творчими людьми.
Індиферентний
Низький рівень контролю, холодні стосунки
Не встановлюють для дітей ніяких обмежень. Байдужі до власних дітей.Закриті до спілкування через те, що обтяжені власними проблемами.
Інколи байдужість поєднується з ворожістю.
Діти часто проявляють свої руйнівні імпульси. Схильні до асоціальної поведінки. В спілкувані часто виявляють агресивність.

«Батьки - друзі, партнери, помічники»
Батьки позитивно сприймають власну дитину, незважаючи на її сьогоднішні успіхи. Вони спокійно ставляться до її невдач, підтримують і радіють в моменти успіху.
Добре знають своїх малюків, їх вади та чесноти, слабкі і сильні сторони. Ніколи не вдаються до тотальної критики дитини. Розмова про певні недоліки у поведінці будується з позицій оптимістичного оцінювання особистості дитини в цілому, заохочення її до самостійного аналізу і вироблення позиції. Демонструють повагу та довіру до дітей, вбачаючи у них рівноправних партнерів, які можуть мати свою думку на те чи інше явище.
Постійно дбають про підтримання шанобливого ставлення дитини до себе завдяки сприянню в досягненні нею позитивних результатів у діяльності та
спілкуванні, схвалюють будь-які намагання проявити самостійність, старанність, вимогливе ставлення до себе. У вихованні своїх дітей зорієнтовані на цінності, що є значущими не лише на короткий проміжок, а на все життя: самостійність, старанність, високі моральні якості.
Батьки підтримують дітей, висловлюють оптимістичні судження. Наприклад:
«Не страшно, наступного разу вийде!», «Я вірю в тебе!», «Ти-молодець, добре постарався!» Заохочують дітей до самооцінювання: «А тобі самому подобається?».
«Дорослі - опікуни »
Батьки із зазначеним типом ціннісного ставлення до своїх дітей ігнорують можливості віку щодо здатності до самовираження через самостійність, власноруч виготовлений продукт; прагнення до визнання пов’язують лише з потребою постійно схвалювати вчинки дитини. Сприймають дитину як маленьку, невмілу, що не здатна до продуктивної діяльності, вчинків, не вбачають можливості співробітництва з нею у різних спільних справах. Від дитини не очікують серйозних, осмислених рішень, відповідальних ( на рівні віку) вчинків. Тому частіше підмінюють активність дитини власною активністю: її одягають і роздягають, не вважають зайвим погодувати із ложки, виконують замість неї завдання та доручення вчителя.
Оцінюючи зроблене дитиною, вдаються до перебільшень з префіксом «най»:
«Ти у нас найрозумніша», «У тебе найкращий малюнок», «Ти була просто довершеною», чи взагалі ігнорують дитячі досягнення або задовольняються формальними оцінними судженнями. Поведінка таких дорослих непослідовна: то заціловують дитину, то швидко готові застосувати ремінь. Такі підходи дезорієнтують дитину, позбавляють її можливості скласти реалістичне уявлення про свої переваги та вади.
«Батьки - керівники та контролери»
Для батьків із таким типом ціннісного ставлення характерним є емоційне неприйняття дитини. Це буває з різних причин і часто існує на підсвідомому рівні.
Можливо, діти не виправдали більшою чи меншою мірою їхніх очікувань стосовно характеру, розумового та фізичного розвитку, можливо народилися невчасно, можливо, очікувалася інша стать дитини. Є й інша категорія батьків, які цей стиль поведінки є
єдино прийнятим у взаєминах з оточенням.
За такого типу ставлення емоційні контакти з дітьми обмежені і частіше зводяться до проповідей, нотацій, моралізування. Широко використовуються накази, розпорядження, команди («Не роби…», «Швидко прибери…», «Я кому сказав!»).
Поведінка дітей перебуває під постійним контролем, при цьому все, що виходить за межі розуміння дорослого, засуджується і не приймається. Думкам, ідеям, підходам дитини не надається належної уваги, тому спільна діяльність з дорослим можлива лише за умови домінування останніх. Дитина розцінюється як об’єкт, стосовно якого вибір способів виховання цілком залежить від дорослого.
Використовують покарання: фізичні покарання, обмеження рухливої активності, емоційна агресія, позбавлення перспективи радості. Батьки хваляться дітьми у присутності сторонніх, змушують їх хвалитися своїми успіхами.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал