Психологічний супровід розвитку адаптаційних можливостей



Pdf просмотр
Сторінка1/6
Дата конвертації22.12.2016
Розмір0.89 Mb.
  1   2   3   4   5   6

Тема:Психологічний супровід розвитку адаптаційних можливостей
особистості першокласника.
ПІБ вчителя:Плотнікова Наталія Вадимівна
Посада: практичний психолог
Категорія:Вища категорія
Повнаназвашколи:Запорізька гімназія №6
Запорізької міської ради Запорізької області
Директор:Бєлік Людмила Володимирівна
Адреса школи м.Запоріжжя, вул. Олімпійська буд.2
тел.: 097-069-17-22 email: school6.zp@gmail.com
Провідна педагогічна ідея досвіду
Формування позитивної концепції Я- учень шляхом створення оптимальних умов для соціално - психологічної адаптації першокласників с залученням всіх суб’єктів навчально-виховного процесу учнів, батьків, вчителів, психолога.
Обґрунтування актуальності та перспективності досвіду
Актуальність програми психологічного супроводу розвитку адаптаційних можливостей першокласників полягає втому, що вона дає можливість організувати системний та комплексний підхід з питань успішної адаптації дитини до нових навчальних умов. Особлива увага інтеграції в соціумі приділяється розвитку адаптації учнів особливо вразливих категорій. Впровадження цієї програми дозволяє подолати наступні суперечності Між новою стратегічною метою щодо забезпечення безперервності освіти впродовж життя та відсутністю організаційно-методичних умов для її досягнення Між високим соціальним і особистісним значенням готовності до навчання в школі кожної дитини і застарілими організаційними формами підготовки дітей до школи та їх подальшого навчання Невідповідністю шкільного режиму та умов навчання психофізіологічним особливостям дітей невідповідністю цим особливостям темпу навчальної діяльності та вимог для засвоєння
ЗУНів учнями 6-7 року життя, Проявами авторитарного стилю викладання предметів та взаємодії з учнями, та вимог до толерантності учнів у спілкуванні з оточуючими, що породжує виникнення бар’єрів у відношеннях учень - учитель. Психологічний супровід як метод роботи психолога у запропонованій програмі є системно організованою діяльністю, яка є спрямованою на допомогу оптимальному розвитку кожного учня, його пізнавальній діяльності, засвоєнню Вчителя
(Сжать для веб-страниц)
ним предметних знань і соціальних цінностей, соціальних норм міжособистісної взаємодії, навичок саморегуляції емоційних станів, розвитку толерантного ставлення до дітей з особливими потребами, а саме дітей вразливих категорій.
Науково-теоретична база досвіду
Програма Психологічного супроводу розвитку адаптаційних можливостей особистості першокласника ґрунтується на періодизації вікового розвитку дитини Е.Еріксона та концепції появи психічних новоутворень особистості Д.Ельконіна і В.Давидова. Програма психологічного супроводу забезпечує відстеження динаміки розвитку особистості кожної дитини, вирішує завдання формування психологічної готовності дитини дошкільного навчання, розвиток адаптаційних механізмів першокласника під час навчання та попередження проявів дезадаптації у перші навчальні дні.
Стисла анотація досвіду
Програма психологічного супроводу розвитку адаптаційних можливостей особистості першокласника процес поетапний , тому в структурі програми можливо визначити окремі етапи пропедевтичний (психологічна просвіта батьків майбутніх першокласників, розвиток когнітивної та емоційно- вольової сфери дошкільника, формування адаптивних можливостей дошкільника, діагностико-орієнтований контроль за змінами, що відбуваються під впливом психологічних дій, визначення проблемних зон інтелектуального та особистісного розвитку, корекційно-розвиваючий розвиток когнітивної сфери дитини, вольових якостей, сприяння її соціалізації),соціально-реабілітаційний (розвиток механізмів саморегуляції емоційних станів, розвиток навичок ефективного спілкування у соціальному середовищі, що змінюється, аналітичний (рефлексивний та контролюючий).
Мета програми психологічного супроводу: створення умов для успішної адаптації та розвитку психологічних можливостей першокласників у критичні періоди змін умов навчання та виховання.
Завдання програми психологічного супроводу
1.
Розвиток мотиваційно – цільового компоненту формування потреби та уміння навчатися сприяння інтеграції зовнішньої мотивації до навчання у внутрішню пізнавальну мотивацію залучення дитини у систему партнерських стосунків з однолітками для формування потреби в груповому цілепокладанні.;

розвиток здатності планувати свою діяльність.
2.
Розвиток рефлексивно – оцінного компоненту формуванні здатності у молодших школярів аналізувати свої дії, вчинки, мотиви, переживання і співвідносити їх з нормами, правилами і цінностями групи розвиток співчуття, кращого розуміння себе та інших під час спілкування з оточуючими та виконання завдань.
розвиток уміння бути у порозумінні із собою створення умов для самовираження та рефлексії.
3.
Формування емоційно-вольового компоненту розвиток навичок самоконтролю емоційних станів, вольових якостей, навчання прийомам саморелаксаціі, зняттям язової напруги що викликана конфліктною ситуацією допомога в усвідомленні свого Я, підвищення самооцінки, подолання внутрішніх конфліктів, страхів, агресивних типів поведінки, зменшення проявів тривоги у дитячому колективі. Розвиток пізнавального компоненту формування прийомів мислення аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення тощо розвиток довільної уваги, слухового та зорового сприйняття розвиток мовленнєвої активності, збагачення словникового запасу розвиток дрібної моторики руки та зорово - слукового сприйняття Систематизація уявлень про навколишній світ. Реалізація мети та завдань програми психологічного супроводу відбувається завдяки впровадженню програми занять Школи ефективного батьківства Для мами і тата, програми занять Школа майбутнього першокласника, програми курсу «Розвиваючі ігри для першокласників у межах годин психології.
Результативність впровадження досвіду
Впровадження Програми психологічного супроводу дає можливість для створення певних соціально-психологічних умов що призводять до успішної адаптації першокласників. Ефективність та результативність програми доведена дослідженнями. Так, за результатами індивідуальних співбесід з питань готовності до навчання у школі , у випробовуваному класі результат більш високий в порівнянні з результатами учнів контрольного класу. Ці рівні психологічної готовності дітей до навчання в школі дозволяють визначити початкові можливості дитини і спрогнозувати напрям індивідуального просування її в подальшому навчанні. Також за підсумками адаптаційного періоду спостерігається зростання числа учнів, що успішно адаптувалися до школи. У випробовуваному класі це учнів, що на
34% більше, ніж в контрольному класі на кінець листопада місяця 2014- 2015 навчального року. Спостерігається більш успішне проходження періоду адаптації суттєво знижуються прояви тривожності учнів, зростає довільність уваги, активно відбувається трансформація зовнішніх мотивів до навчання у пізнавальні, формуються стійкі механізми саморегуляції емоційно-вольових станів, вольові якості, спостерігається домінування механізмів ефективного спілкування з оточуючим середовищем. Ці результати підтверджують гіпотезу, що цілеспрямована діяльність і системність програми психологічного супроводу дає позитивну динаміку з розвитку можливостей успішній адаптації першокласників дошкільного навчання, оволодінню ними нової соціальної ролі учня і позитивній мотивації до отримання знань.
Розвинуті та набуті навички дають можливість дитині безболісно адаптуватися під час переходу з одного класу у іншій, використовуючи їх також за умов зміни класного колективу.
Репрезентація досвіду
Програма психологічного супроводу розвитку адаптаційних можливостей особистості першокласника була презентована на засіданні науково-методичної ради гімназії №6 (протокол № 2, від 24.2015), на засіданні районного методичного об’єднання практичних психологів та соціальних педагогів Комунарського району від 27.10.2015
________________________________________________________
Посилання на матеріал http://gymnasium6.zp.ua...






























Тема досвіду :

Психологічний супровід розвитку адаптаційних механізмів особистості
першокласника.




Зміст роботи


1.Вступ.
1.1. Пояснювальна записка.
1.2. Актуальність досвіду роботи.
1.3.Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми адаптації учнів перших до умов навчання в школі.
ІІ. Основана частина Мета та завдання програми психологічного супроводу. Принципи програми розвитку психологічного супроводу
2.3. Етапи програми психологічного супроводу розвитку адаптаційних механізмів особистості першокласника. Аналіз ефективності втілення програми психологічного супроводу
ІІІ. Висновки І. Рекомендована література
V. Додатки

Пояснювальна записка
Орієнтація національної освіти на особистість дитини зумовлює нову стратегію виховання на основі гуманістичних засад. Це передбачає визнання особистості дитини найвищою соціальною цінністю. Особистість дитини – це продукт усього суспільства, починаючи від народження. У сучасному суспільстві гостро постає проблема психологічної адаптації та збереження психічного здоров’я особистості. Система виховання та освіти вимагає суттєвих змін методики, цінностей та змісту підготовки нової генерації до життя. Тому проблема психологічної адаптації дітей до школи є актуальна і потребує уваги зі сторони психологів, учителів і батьків. У зв’язку з переходом України на річне навчання найактуальнішими стають питання готовності, вступу та навчання дітей го року життя. Зміст підготовчої роботи з питань зарахування дітей у перший клас відображений в інформаційно-нормативних документах Міністерства освіти і науки України(лист Міністерства освіти і науки України №19-510 від 18.12 2000р.»Про організацію роботи з дітьми старшого дошкільного віку, які не відвідують дошкільні заклади, наказ №19-157 від13.04.2001р. Про зарахування дітей до 1 класу загальноосвітнього навчального закладу, наказ
№365 від р. Про прийом дітей до загальноосвітніх навчальних закладів, а також у наказі управління освіти і науки Запорізької обласної державної адміністрації від 18 лютого2002р. №75 Про врегулювання процесу підготовки до школи майбутніх першокласників та прийому в перші класи освітніх закладів області. Вступ до школи і початковий період навчання викликають перебудову всього способу життя й діяльності дитини. Цей період однаково важкий для дітей, які вступають до школи вів років. Важливим соціальним інститутом у цей період розвитку дитини є сім'я. Батьки — перші вихователі дітей ужитті. Приклад батьків — найкраща школа для дітей. Важливими є такі чинники як доброзичливість, уважність, сприяння ровитку пізнавальної активності дитини. Дитина, яка вступає до школи, має бути зрілою у фізіологічному та соціальному сенсі, повинна досягти відповідного рівня розумового та емоційного розвитку. Навчальна діяльність потребує відповідного рівня знань про довколишній світ, сформованості елементарних понять. Дитина повинна вміти узагальнювати й диференціювати предмети і явища, мати сформований внутрішній план дій та здійснювати самоконтроль. Важливе також позитивне ставлення до навчання, здатність до саморегуляції поведінки, вияв вольових зусиль для виконання поставлених завдань. Не менш важливій навички ефективного спілкування з оточуючими – однолітками та значимими дорослими, розвинена довільна увага, дрібна моторика рук, зорово-рухова координація. Спостереження фізіологів, психологів, педагогів показують, що серед першокласників є діти, які через індивідуальні психологічні особливості важко адаптуються до нових умов, лише частково можуть упоратися (або не можуть
зовсім) з розкладом роботи й навчальною програмою. Значну роль у вирішенні завдань адаптаційного періоду повинна відігравати психологічна служба. Психологічна служба системи освіти є важливою складовою державної системи охорони фізичного і психічного здоров’я молодих громадян України і дієз метою виявлення і створення оптимальних умов для розвитку особистості. Особливо ця функція служби важлива в умовах складної соціально-політичної ситуації в країні. В період воєнного конфлікту в Україні з’являється група дітей, особливо вразливих категорій - вимушених мігрантів, які потрапили у складні життєві умови і потребують особливої уваги збоку всіх учасників навчально-виховного процесу у період адаптації в перші навчальні дні. Підвищений рівень тривоги, замкненість, надмірна обережність у встановленні соціальних зв’язків з оточуючими - однолітками та дорослими є значною перешкодою у подоланні труднощів в період адаптації. Практичному психологу необхідно докласти зусиль щодо створення сприятливого соціально-психологічного клімату в навчальному закладі та оптимізації змісту та форм психологічної просвіти педагогічних працівників і батьків. Працівникам психологічної служби необхідно організувати свою роботу відповідно до таких нормативно-правових документів Лист Міністерства освіти і науки України від 11.03.2014 №1/9-135 Про надання психологічної допомоги учасникам навчально- виховного процесу Наказ МОЗ,МОН від 14.06.2006 №1983/388/452 Про затвердження порядку взаємодії суб’єктів соціальної роботи із сім’ями, які опинилися у СЖО»; Етичний кодекс психолога.

Актуальність досвіду роботи.
Актуальність Програми психологічного супроводу розвитку адаптаційних можливостей особистості першокласника полягає втому, що вона дає можливість організувати системний та комплексний підхід з питань успішної адаптації дитини до нових навчальних умов. Посилення явищ дезадаптивного характеру в навчально-виховному процесі пов'язане із збільшенням непрогнозованих критичних ситуацій у повсякденному житті, особливо, як свідчить практика, вони загострюються в момент вступу до школи, у період первинного засвоєння вимог, які висуває нова соціальна ситуація. Прояви шкільної дезадаптації спостерігаються під час навчального процесу у вигляді проблем та труднощів пов’язаних з навчальною діяльністю, недостатнім рівнем сформованості надпредметних умінь та навичок, навичок саморегуляції, що заважають дитині якісно засвоювати навчальний матеріал відсутністю навичок ефективного спілкування з однолітками, які є запорукою комфортного перебування дитини у навчальному закладі.
Ця проблема є актуальною і для мене. За родом своєї діяльності я працюю практичним психологом, що супроводжує учнів початкової школи під час навчально-виховного процесу. Основні підходи та практики з питань профілактики дезадаптації дошкільного навчання були представлені мною у видавництві Шкільний світ, газета Психолог №12, березень, р. Відсутність стійких сформованих адаптаційних механізмів пристосування до нових умов навчання є значною перешкодою для успішного навчання першокласника.
Основою проблеми дезадаптації є складна взаємодія індивідуальних і соціальних факторів, які є несприятливими для гармонічного розвитку. Впровадження цієї програми дозволяє подолати наступні суперечності Між новою стратегічною метою щодо забезпечення безперервності впродовж життя та відсутністю організаційно-методичних умов для її досягнення Між високим соціальним і особистісним значенням готовності до навчання в школі кожної дитини і застарілими організаційними формами підготовки дітей до школи та їх подальшого навчання Невідповідністю шкільного режиму та умов навчання психофізіологічним особливостям дітей невідповідністю цим особливостям темпу навчальної діяльності та вимог для засвоєння
ЗУНів учнями 6-7 року життя, Проявами авторитарного стилю викладання предметів і взаємодії з учнями, та вимог до толерантності учнів у спілкуванні з оточуючими, що породжує виникнення бар’єрів у відношенням учень - учитель. Психологічний супровід як метод роботи психолога у запропонованій програмі є системно організованою діяльністю, яка спрямована на оптимальний розвиток кожного учня, активізацію його пізнавальної діяльності, засвоєння ним предметних знань і соціальних цінностей, соціальних норм міжособистісної взаємодії, навичок саморегуляції емоційних станів, розвитку толерантного ставлення до дітей з особливими потребами, а саме дітей вразливих категорій.
Теоретико-методологічні засади вивчення проблеми психологічних
механізмів адаптації та розвитку учнів перших класів до умов навчання в
школі.
Термін «адаптація» виник у другій половині ХVІІІ ст. Введення його у науковий обіг пов’язують з ім’ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору (або слуху, що виражається у підвищенні чи зниженні чутливості у відповідь надію адекватного подразника. Поняття адаптація, механізми адаптації тісно пов’язані із шкільним життям. Вони на кожному кроці висувають вимоги до компетентності дитини,
її гнучкості, вміння виділяти головне і другорядне, здатності доданого пристосовуватися. Звідси й поняття шкільної адаптації.
Шкільна адаптація – пристосування дитини до умов та вимог нового середовища. Її результатом є пристосованість як особистісна, що виступає показником життєвої компетентності дитини, її здатності орієнтуватися та впливати на довкілля .
Адаптація соціальна – інтегративний показник стану дитини, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставиться до людей, подій вчинків, спілкуватися вчитися, працювати, відпочивати регулювати поведінку відповідно до сподівань інших.
За цих умову нашому суспільстві дуже гостро постає проблема соціальної адаптації молодших школярів та збереження психічного здоров’я. Якщо навколишнє середовище виявляє до людини вимоги, а деякі з них важко адаптуються в силу їх особистісних чи вікових особливостей, то в них може розвинутись відчуття соціальної, психічної і соматичної напруги, а це загроза дезадаптації. Найважливішим є те, що процес звикання дошкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко без психічних травма інші важко з чого і випливає проблема шкільної дезадаптації.
Шкільна дезадаптація – втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками. Схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження. Успішна адаптація дошкільного життя залежить від рівня сформованості основних передумов навчальної діяльності. Чим краще готовий організм дитини до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі, подоланні труднощів, яких не уникнути, тим легше вона їх долає, тим спокійнішим буде процес пристосування до школи. Не менш важливим у подоланні труднощів дезадаптації є вікові особливості дошкільників.

Характеристика вікових особливостей першокласника.
Літературний аналіз різних джерел з психології і мій власний досвід свідчать проте, що період 6-8 років – один з найважчих періодів життя дитини. У цей часу маленької людини відбувається усвідомлення свого місця у відносинах з дорослими, він прагне до здійснення суспільно значущої і суспільно оцінюваної діяльності. У дитини виникає усвідомлення можливостей своїх дій, він починає розуміти, що не все може. На підставі виникнення особистої свідомості відбувається криза 7 років, та, про яку багато говорять і пишуть. Криза вимагає переходу до нової соціальної ситуації, вимагає нового змісту відносин. Дитина повинна вступити у відносини з суспільством, здійснювати обов'язкову, суспільно необхідну і суспільно корисну діяльність. Вданому випадку це прагнення швидше піти в школу.
Тут дуже важливими є знання про психологічні особливості дітей 6-7- річного віку, проте загальне і особливе, що важливо враховувати під час прийому дітей до школи, в період їх адаптації до навчання в організації навчально-виховного процесу. Що спільного і чим різняться вчорашній дошкільник і сьогоднішній молодший школяр, с
Спільне
• Сприйнятливість, податливість. Чуйність, здатність до співчуття. Товариськість. Легка збудливість, емоційність. Допитливість і вразливість Сталий бадьорий і радісний настрій. Переважні мотиви, пов'язані з інтересом досвіту дорослих, встановленням позитивних відносин з оточуючими. Виразні прояви у поведінці типологічних властивостей вищої нервової діяльності. Пластичність нервової системи. Рухливість, непосидючість. Імпульсивність поведінки. Загальна недостатність волі. Нестійкість, мимовільність уваги.

Особливе
Дошкільник
Молодший школяр
Первісне формування особистості на основі виникнення підпорядкування мотивів, пов'язаних з їх боротьбою. Утворення дитячого суспільства. Первісне формування характеру, нестійкість характерологічних властивостей. Формування нового рівня потреб, дозволяють йому діяти, керуючись цілями, моральними вимогами, почуттями. Новоутворення щодо стійких форм поведінки. Розвиток самооцінки і домагань як вираз соціальної активності. Формування здатності вирішувати життєві завдання шляхом логічних міркувань. Упорядкування чуттєвого досвіду. Освіта дитячого колективу, формування громадської спрямованості особистості, тобто спрямованість на колектив однолітків. Вимогливість, вибірковість відносин до товаришів. Найбільша значимість авторитету вчителя. Переважання мотивів поведінки, пов'язаних з навчанням.
Переважні мотиви поведінки пов'язані з інтересом до процесу гри.
Зв'язок найбільш сильних переживань з оточуючими. Найбільша значимість першого кола спілкування (сім'я). Правдивість, відкритість. Нестійкість інтересів і бажань. Переважання нестійкої уваги і пам'яті. Поступовий перехід до довільності, керованості психічних процесів. Виділення власної діяльності, самоконтроль уній. Прийняття виконання вимог та норм поведінки як необхідних. Розвиток нового пізнавального ставлення до дійсності. Гострота та свіжість сприйняття. Яскравість уяви. Хороша працездатність. Глобальність інтересів. Диференціація здібностей. Л. В. Божович (1968) вказувала, що « перехід від дошкільного дитинства дошкільного характеризується рішучою зміною місця дитини в системі відносин і всього способу його життя. Особливо хочу підкреслити, що позиція школяра створює особливу моральну спрямованість особистості дитини. Для нього вчення - непросто діяльність по засвоєнню знань і не тільки спосіб підготовки себе до майбутнього, воно усвідомлюється і переживається дитиною, як його участь у повсякденному житті оточуючих людей. Всі ці умови призводять до того, що школа стає центром життя дитини, наповненої його власними інтересами, відносинами і переживаннями. Втім, внутрішнє психічне життя дитини, отримує зовсім інший змісті інший характер, ніжу дошкільному віці вона передусім пов'язана з його вченням і навчальними справами. Тому те, як буде намагатися впоратися маленький школяр зі своїми шкільними обов'язками, успіх або неуспіху навчальних справах, має для нього велике значення. А невміння опинитися на висоті викликає у нього переживання втрати основного стрижня свого життя, того соціального ґрунту, стоячи на якому він відчуває себе членом єдиного суспільного цілого. Отже, питання шкільного навчання – це не тільки питання освіти, інтелектуального розвитку дитини, але і формування його особистості, питання виховання. Що ж відбувається, коли дитина приходить до школи А відбувається
перебудова всієї системи відносин дитини з дійсністю. Як підкреслював ДБ.
Ельконін, « у школяра є дві сфери соціальних відносин дитина - дорослий і дитина - діти».У школі виникає нова структура цих відносин. Система дитина
- дорослий диференціюється на дві системи дитина - вчитель і дитина - батьки».Система дитина - вчитель стає центром життя дитини, від неї залежить сукупність всіх сприятливих для життя умов. Якщо в школі добре, значить і вдома добре, значить із дітьми теж добре. Це соціальна ситуація розвитку дитини вимагає особливої діяльності. Ця діяльність називається навчальною діяльністю. Навчальна діяльність сприяє розвитку пізнавальних здібностей дитини. Таким чином, молодший шкільний вік – вік інтенсивного інтелектуального розвитку. Інтелект опосередковує розвиток інших функцій, відбувається інтелектуалізація всіх психічних процесів, їх усвідомлення і довільність. За словами Л. С. Виготського, ми маємо справу з розвитком інтелекту, який не знає самого себе. А період початкового навчання є одним з найважливіших періодів формування особистості. Також важливим для станів адаптації є фізичний стан здоровя дитини.
Фізіологічна адаптація до навчання характеризує функціональні можливості і стан здоров’я. Розгляд фізіологічних аспектів адаптації дає можливість здійснювати управління процесом навчання, сприяє розумінню вчителем можливості уникнення надмірної інтенсифікації навчальної праці. Відповідно до цього необхідно будувати весь педагогічний процес так, щоб не завдавати збитків здоров’ю кожної дитини. Тривалість усіх трьох фаз адаптації
6 тижнів, причому найбільш складним є період між першим і четвертим тижнем, потім спостерігається стабілізація показників працездатності, знижується напруження головних систем організму, що забезпечують життя людини, тобто настає відносно стійке пристосування до всього комплексу навантажень, пов’язаних із навчанням. Одним із головних критеріїв, що характеризують перебіг адаптації до систематичного навчання, є стан здоров’я дитини і зміна його показників під впливом навчального навантаження. Існують показники, за якими вчитель і батьки можуть визначити порушення стану здоров’я. Одним із важливих показників, який легко контролюється, є маса тіла. Ще один дуже інформативний показник артеріальний тиск . Отже, фізіологічна адаптація молодших школярів є однією з найскладніших проблем психолого-педагогічної науки та навчально-виховної практики.
Спеціальна готовність до навчання. - рівень здібностей дитини щодо читання, письма й лічби. Програма й методика навчання. що існують у сучасній школі, розраховані на дитину, яка не отримала спеціальної підготовки, - навчання читання, письма, лічби.

Психологічна готовність до навчання - передбачає готовність розумову, мотиваційну, емоційно-вольову й соціальну. Проаналізуємо складові компоненти психологічної готовності, оскільки рівень їх розвитку обумовлює успішність адаптації дитини до школи, її навчальні успіхи.
Інтелектуальна готовність до навчання – це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку. Але розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певного сумою знань про навколишнє середовище, а включає розумові дії та операції.
Мотиваційна готовність до навчання – характеризується наявністю в дитини бажання навчатися. Прагнення до діяльності, що має суспільне значення до нової соціальної позиції. Якщо у дитини сформовано бажання навчатися в школі, що ґрунтується на адекватних уявлення про неї про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення до школи, заради зовнішніх атрибутів свідчить про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється неготовою до труднощів учіння, швидко розчаровується в шкільних справах, а це негативно позначається на процесі адаптації до школи, на навчальних досягненнях учнів. У структурі мотиваційної сфери першокласника представлені різні мотиви, але лише якийсь один може домінувати.
Емоційно-вольова готовність дитини до навчання – визначає уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов’язаних із напруженням, переживаннями.
Д.Б.Ельконін вважав, що довільна поведінка народжується в рольовій грів колективі дітей, яка дає можливість дитині піднятися на вищий рівень розвитку. Зі вступом до школи змінюється змісті характер ставлення дитини до оточуючого світу ідо самої себе. Вона усвідомлює особливу важливість навчальної діяльності – це суспільно-значуща діяльність (людина вчиться, щоб стати корисною суспільству. Учень має нові обов’язки, за виконання яких звітується перед суспільством в особі вчителя регулярно ходити до школи, робити уроки, не запізнюватися, виконувати правила для учнів тощо.
Соціальна готовність дитини до навчання в школі – уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесниками. Цей комплект готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілкуватися з іншими дітьми, вчителем. Змінюється система відносин з ровесниками (Д-Д). Підпорядкування кожного учня загальним правилом – це в першу чергу ставлення до групи, до класу. Система Дитина – Дорослий якісно змінюється, диференціюється. У стосунках Дитина-Вчитель діє мораль однобічної поваги, слухняність. Вчитель – центральна,авторитетна персона не тільки на уроці, а на певний часу всьому житті дитини.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал