Психологічні основи прийняття управлінських рішень керівником позашкільного навчального закладу



Скачати 333.45 Kb.
Pdf просмотр
Сторінка1/2
Дата конвертації12.12.2016
Розмір333.45 Kb.
  1   2

ПСИХОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ПРИЙНЯТТЯ
УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ КЕРІВНИКОМ
ПОЗАШКІЛЬНОГО НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ
Автор- Турбан Володимир Ілліч,
Директор Старокостянтинівської міської
станції юних техніків,
керівник гуртка відео операторів (студія
ДКТ «Стильні штучки»)
м. Старокостянтинів - 2015 рік
ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………….……………….3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА СУТНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКИХ
РІШЕНЬ……………………………………………………………………………5 1.1 .Сутність і характерні риси управлінських рішень………………………….5 1.2 .Класифікація управлінських рішень……………………………...…………9 1.3 .Фактори, що визначають якість та ефективність управлінських рішень……………………………………………………………….……………12
РОЗДІЛ 2. ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ І ПРИЙНЯТТЯ
УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ………………….…………………………….. 14 2.1. Сутність і особливості планування……………………………………. 14 2.2. Психологічні особливості прийняття управлінських рішень………... 23 2.3. Залежність ефективності управлінських рішень від психологічних якостей керівника. …………………………...………………………………………… 35
ВИСНОВКИ………………………………………………….…………………..40
Перелік використаної літератури та інших інформаційних джерел …………42
ВСТУП
2

Найважливішим резервом підвищення ефективності навчально-виховного процесу є підвищення якості прийнятих рішень, що досягається шляхом удосконалювання процесу прийняття рішень керівником позашкільного навчального закладу.
Прийняття рішень – складова частина будь-якої управлінської функції.
Необхідність ухвалення рішення пронизує усе, що робить керівник, формуючи цілі і процес їх досягнення. Тому розуміння природи прийняття рішень надзвичайно важливо для всіх, хто хоче процвітати в мистецтві керування.
Вдосконалення знань та вивчення теми «Психологічні особливості прийняття управлінських рішень керівником позашкільного навчального закладу» робить вивчення цієї теми актуальним та необхідним для становлення повноцінного керівника.
Метою цієї курсової роботи є вивчення методів та моделей прийняття управлінських рішень, а також вдосконалення процесу прийняття таких рішень в закладах позашкільної освіти, та розуміння того що, ефективне прийняття рішень необхідно для виконання управлінських функцій. Удосконалювання процесу прийняття обґрунтованих об'єктивних рішень у ситуаціях виняткової складності
досягається шляхом використання наукового підходу до даного процесу, моделей
і кількісних методів прийняття рішень.
Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі завдання:
1. Проаналізувати теоретичні положення, що визначають сутність та зміст
«прийняття управлінських рішень» в сучасних умовах, сутність управлінських рішень, характерні риси рішень, фактори і їхня якість і ефективність.
2. Ознайомитися з процесом планування.
3. Розглянути та виявити методи удосконалювання процесу прийняття управлінських рішень: застосування наукового підходу до процесу прийняття, а також використання методів і моделей оптимізації управлінських рішень.
4. Проаналізувати сучасний стан проблеми «прийняття управлінських рішень» в закладах позашкільної освіти в Україні.
3

Об’єктом дослідження є психологічні основи прийняття управлінських рішень для досягнення більш ефективної організації навчально-виховного процессу в позашкільному навчальному закладі. Предметом дослідження є
моделі та методи прийняття управлінських рішень в умовах сучасної освіти
України.
Технологія прийняття рішень передбачає певну послідовність управлінських операцій і процедур. Це діагностика проблеми; визначення можливих способів її
розв'язання: оцінювання варіантів; вибір найвигіднішого варіанта. Такими методами є методи вивчення проблеми (діагностування), що передбачає
застосування методів, що дають змогу достовірно і повно описати проблему і
виявити чинники, що призвели до неї. Важливе місце належить методам накопичення, оброблення та аналізу інформації, факторного аналізу, порівняння,
аналогії тощо. Вибір методів залежить від характеру та змісту проблеми, термінів
і коштів, виділених для її вивчення. Зокрема, значного поширення набули дві
групи методів: методи аналізу та прогнозування. Їх застосовують з метою об'єктивного оцінювання поточного стану навчально-виховного процесу і пе- редбачення «що буде далі, якщо нічого не змінювати». Ці методи опираються на статистичний матеріал минулих періодів у сфері результативності гурткової
діяльності.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ТА СУТНІСТЬ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
4

1.1. Сутність і характерні риси управлінських рішень
Кожен заклад освіти для здійснення ефективної діяльності визначає цілі,
досягнення яких можливе лише внаслідок дій, які виконуються в певній послідовності і є способом вирішення окремих, часткових завдань. Так,
плануючи майбутню діяльність закладу, керівництво визначає її цілі, способи їх реалізації та ресурси, необхідні для їх досягнення. У процесі організації
діяльності приймаються рішення щодо організаційної структури, організації
навчально-виховного процесу, розподілу робіт та забезпечення їх необхідними засобами тощо. Контроль передбачає прийняття рішень щодо вибору системи контролю (масштабів, періодичності, форм контролю), аналізу отриманої
інформації та здійснення коригуючих дій. Від того, наскільки обґрунтованими будуть ці рішення, залежатимуть успіх чи невдача закладу, його процвітання чи занепад.
Управлінське рішення— результат вибору суб'єктом управління способу дій,
спрямованих на вирішення поставленого завдання в існуючій чи спроектованій ситуації [10]
Управлінські рішення в закладі позашкільної освіти, зокрема, науково-технічного напрямку, спрямовані на розв'язання конкретних управлінських завдань, які
характеризуються:
—невизначеністю, а в деяких випадках і суперечливістю умов;
—недостатністю інформації про можливі способи їх вирішення та чітких алгоритмів вирішення;
— необхідністю вирішення в обмежений час. Виділяють три основні типи управлінських завдань:
1) концептуальні (стратегічні завдання, пов'язані з довгостроковим плануванням,
прогнозуванням);
2)пов'язані з техніко-технологічним аспектом функціонування навчального процесу (впровадження нових технічних засобів, технології тощо);
3)які виникають унаслідок дії людського фактора (кадрові питання, соціально- психологічний клімат у колективах тощо).
5

Отже, управлінський процес постає як комплекс взаємопов'язаних операцій,
які виконуються в певній послідовності та спрямовані на розв'язання конкретних завдань і досягнення цілей.
Найважливішим резервом підвищення ефективності всього навчально- ввиховного процесу є підвищення якості рішень, прийнятих керівниками.
Поняття «рішення» у сучасному житті дуже багатогранне. Воно розуміється і як процес, і як акт вибору, і як результат вибору. Основна причина неоднозначного трактування поняття «рішення» криється в тім, що щораз у це поняття вкладається зміст, що відповідає конкретному напрямку досліджень.
До управлінського рішення пред'являється ряд вимог, до числа яких можна віднести:
1) всебічну обґрунтованість рішення;
2) своєчасність;
3) необхідну повноту змісту;
4) повноваження;
5) погодженість із прийнятими раніше рішеннями.
Всебічна обґрунтованість рішення означає насамперед необхідність прийняття його на базі максимально повної і достовірної інформації. Однак тільки цього недостатньо. Воно повинно охоплювати весь спектр питань, усю повноту потреб керованої системи. Для цього необхідно знання особливостей, шляхів розвитку керованих, керуючих систем і навколишнього середовища. Потрібен ретельний аналіз ресурсного забезпечення, науково-технічних можливостей, цільових функцій розвитку, економічних і соціальних перспектив закладу, регіону, галузі,
національної і світової позашкільної освіти. Всебічна обґрунтованість рішень вимагає пошуку нових форм і шляхів обробки науково-технічної і соціально- економічної інформації, тобто формування передового професійного мислення,
розвитку його аналітико-синтетичних функцій.
Своєчасність управлінського рішення означає, що прийняте рішення не повинне ні відставати, ні випереджати потреби і задачі освітньої системи. Передчасно прийняте рішення не знаходить підготовленого ґрунту для його реалізації і
6
розвитку і може дати імпульси для розвитку негативних тенденцій. Спізнілі
рішення не менш шкідливі для суспільства. Вони не сприяють рішенню вже
«перезрілих» задач і ще більш збільшують і без того хворобливі процеси. [10]
Необхідна повнота змісту рішень означає, що рішення повинне охоплювати весь керований об'єкт, усі сфери його діяльності, усі напрямки розвитку. У
найбільш загальній формі управлінське рішення повинне охоплювати:
а) мета (сукупність цілей) функціонування і розвитку системи;
б) кошти і ресурси, використовувані для досягнення цих цілей;
в) основні шляхи і способи досягнення цілей;
г) терміни досягнення цілей;
д) порядок взаємодії між виконавцями;
е) організацію виконання завдань на всіх етапах реалізації рішення.
Важливою вимогою управлінського рішення є повноваження (владність)
рішення – строге дотримання суб'єктом керування тих прав і повноважень, що йому надані вищим рівнем керування. Збалансованість прав і відповідальності
кожного органу, кожної ланки і кожного рівня керування – постійна проблема,
зв'язана з неминучим виникненням нових задач розвитку і відставанням від них системи регламентації і регулювання.
Погодженість із прийнятими раніше рішеннями означає також необхідність дотримання чіткого причинно-наслідкового зв'язку суспільного розвитку. Вона необхідна для дотримання традицій поваги до закону, постановам,
розпорядженням. На рівні окремого закладу позашкільної освіти вона необхідна для здійснення послідовної виваженої управлінської політики, чіткого функціонування колективу.
Прийняття управлінського рішення вимагає високого рівня професіоналізму і
наявності визначених соціально-психологічних якостей особистості, чим володіють не усі фахівці, що мають професійну освіту, а всього лише 5-10% з них. [7]
Основними факторами, що впливають на якість управлінського рішення, є:
застосування до системи управління наукових підходів і принципів, методів
7
моделювання, автоматизація керування, мотивація якісного рішення й ін.
Звичайно в прийнятті будь-якого рішення присутні в різному ступені три моменти: інтуїція, судження і раціональність.
При прийнятті чисто інтуїтивного рішення люди ґрунтуються на власному відчутті того, що їхній вибір правильний. Тут є присутнім ”шосте почуття”, свого роду осяяння, що відвідує, як правило, представників вищого ешелону влади.
Управлінці середньої ланки більше покладаються на одержувану інформацію і
допомогу. Незважаючи на те, що інтуїція загострюється разом із придбанням досвіду, продовженням якого саме і є висока посада, керівник, що орієнтується тільки на неї, стає заручником випадковості, і з погляду статистики шанси його на правильний вибір не дуже високі.
Рішення, засновані на судженні, багато в чому подібні з інтуїтивними,
імовірно, тому, що на перший погляд їхнього логіка слабко проглядається. Але все-таки в їхній основі лежать знання й осмислений, на відміну від попереднього випадку, досвід минулого. Використовуючи їх і спираючи на здоровий глузд, з виправленням на сьогоднішній день, вибирається той варіант, що приніс найбільший успіх в аналогічній ситуації за старих часів. Однак, здоровий глузд у людей зустрічається рідко, тому даний спосіб прийняття рішень теж не дуже надійний, хоча підкуповує своєю швидкістю і дешевиною.
Інша слабість у тім, що судження неможливе співвіднести із ситуацією, що колись не мала місця, і тому досвіду її рішення просто не існує. Крім того,
керівник при такому підході прагне діяти переважно в тих напрямках, що йому добре знайомі, у результаті чого ризикує упустити гарний результат в іншій області, чи свідомо несвідомо відмовляючись від вторгнення в неї.
Могутнім фактором, що активізує процес ухвалення рішення виступають сучасні засоби оргтехніки, включаючи доступ до мережі інтернет. Це вимагає
високого рівня культури в області інформатики, технології використання технічних засобів. Однак процес ухвалення рішення, вибору конкретного варіанта завжди буде мати творчий характер і залежати від конкретної
особистості.
8

1.2. Класифікація управлінських рішень
Класифікація управлінських рішень необхідна для визначення загальних і
конкретно-специфічних підходів до їхньої розробки, реалізації й оцінки, що дозволяє підвищити їхню якість, ефективність і наступність. Управлінські
рішення можуть бути класифіковані найрізноманітнішими способами. Найбільш розповсюдженими є наступні принципи класифікації:
1) за функціональним змістом;
2) за характером розв'язуваних задач (сферою дії);
3) за ієрархією керування;
4) за характером організації розробки;
5) за характером цілей;
6) з причин виникнення;
7) по вихідних методах розробки;
8) по організаційному оформленню.
Управлінські рішення можуть бути класифіковані за функціональним змістом,
тобто стосовно загальних функцій керування, наприклад:
а) рішення планові;
б) організаційні;
в) контролюючі;
г) прогнозуючі.
Звичайно такі рішення торкаються тією чи іншою мірою усіх функцій керування, однак у кожному з них можна виділити основне ядро, пов'язане з якоюсь основною функцією. [1]
Інший принцип класифікації зв'язаний з характером розв'язуваних задач:
а) економічних;
б) організаційних;
в) освітніх;
г) виховних;
г) технічних;
д) технологічних;
9
е) екологічних і інших.
Найчастіше управлінське рішення зв'язане не з однією, а з багатьма задачами, у тій чи іншій мірі маючи комплексний характер.
За рівнями ієрархії систем керування виділяють управлінські рішення на рівні
держави; на рівні підсистем; на рівні окремих елементів системи. Звичайно
ініціюються загальносистемні рішення, що потім доводяться до елементарного рівня, однак можливий і зворотний варіант.
У залежності від організації розробки рішень виділяються наступні управлінські
рішення:
а) одноособові;
б) колегіальні;
в) колективні.
Перевага способу організації вироблення управлінських рішень залежить від багатьох причин: компетентності керівника, рівня кваліфікації колективу,
характеру задач, ресурсів і т.д.
За характером цілей прийняті рішення можуть бути представлені як:
а) поточні (оперативні);
б) тактичні;
в) стратегічні.
З причин виникнення управлінські рішення поділяються на:
а) ситуаційні, зв'язані з характером виникаючих обставин;
б) за розпорядженням вищих органів;
в) програмні, зв'язані з включенням даного об'єкта керування в визначену структуру програмно-цільових відносин;
г) ініціативні, зв'язані з проявом ініціативи системи, наприклад у сфері освіти,
послуг, посередницької діяльності;
д) епізодичні і періодичні, що випливають з періодичності навчального процесу у системі позашкільної освіти (наприклад, практичне заняття з проведення тренувальних польотів авіамоделей).
10

Важливим класифікаційним підходом служать вихідні методи розробки управлінських рішень. До їхнього числа можна віднести:
а) графічні, з використанням графоаналітичних підходів (мережних моделей і
методів, стрічкових графіків, структурних схем, декомпозиції великих систем);
б) математичні методи, що припускають формалізацію представлень, відносин,
пропорцій, термінів, подій, ресурсів;
в) евристичні, зв'язані із широким використанням експертних оцінок, розробки сценаріїв, ситуаційних моделей.
За організаційним оформленням управлінські рішення поділяються на:
а) тверді, що однозначно задають подальший шлях їхнього втілення;
б) орієнтовні, що визначають напрямок розвитку системи;
в) гнучкі, що змінюються відповідно до умов функціонування і розвитку системи;
г) нормативні, що задають параметри протікання процесів у системі.
Оскільки рішення приймаються людьми, те їхній характер багато в чому несе на собі відбиток особистості керівника, причетного до їх появи на світі. У зв'язку з цим прийнято розрізняти урівноважені, імпульсивні, інертні, ризиковані й обережні рішення. [6]
Урівноважені рішення приймають керівники, що уважно і критично ставляться до своїх дій, висунутих гіпотез і їх перевірки. Звичайно, перш ніж приступити до ухвалення рішення, вони мають сформульовану вихідну ідею.
Імпульсивні рішення – це рішення автори яких легко генерують найрізноманітніші ідеї в необмеженій кількості, але не в змозі їх як варто перевірити, уточнити, оцінити. Рішення тому виявляються недостатньо обґрунтованими і надійними, приймаються «знаскоку», «ривками».
Інертні рішення стають результатом обережного пошуку. У них навпаки контрольні й уточнюючі дії переважають над генеруванням ідей, тому в таких рішеннях важко знайти оригінальність, блиск, новаторство.
11

Ризиковані рішення відрізняються від імпульсивних тем, що їхні автори не мають потреби в ретельному обґрунтуванні своїх гіпотез і, якщо упевнені в собі,
можуть не злякатися будь-яких небезпек.
Обережні рішення характеризуються старанністю оцінки керівником усіх варіантів, більш критичним підходом до справи. Вони в ще меншому ступені,
чим інертні, відрізняються новизною й оригінальністю.
Перераховані види рішень приймаються, в основному, у процесі оперативного керування персоналом. Для стратегічного і тактичного керування будь-якої
підсистеми системи управління приймаються раціональні рішення, засновані на методах аналізу, обґрунтування й оптимізації.
1.3.Фактори, що визначають якість і ефективність управлінських
рішень.
Під якістю управлінських рішень варто розуміти ступінь його відповідності
характеру задач функціонування, що дозволяються, і розвитку освітніх систем.
Інакше кажучи, у якому ступені управлінське рішення забезпечує подальші
шляхи розвитку системи позашкільної освіти в умовах формування нового стандарту середньої і професійної освіти.
Фактори, що визначають якість і ефективність управлінських рішень, можуть класифікуватися за різними ознаками – як фактори внутрішньої природи (зв'язані
з керуючою і керованою системами), так і зовнішні фактори (вплив навколишнього середовища). До числа цих факторів варто віднести:
1) закони об'єктивного світу, зв'язані з прийняттям і реалізацією управлінських рішень;
2) чітке формулювання мети – для чого приймається управлінські рішення, які
реальні результати можуть бути досягнуті, як вимірити, співвіднести поставлену мету і досягнуті результати;
3) обсяг і цінність отриманої інформації – для успішного прийняття управлінського рішення головним є не обсяг інформації, а цінність, обумовлена рівнем професіоналізму, досвіду, інтуїцією кадрів;
12

4) час розробки управлінських рішень – як правило, управлінське рішення завжди приймається в умовах дефіциту часу і надзвичайних обставин (дефіциту ресурсів, соціальних змін, непослідовного здійснення політики у галузі
позашкільної освіти);
5) організаційні структури керування;
6) форми і методи здійснення управлінської діяльності;
7) методи і методики розробки і реалізації управлінських рішень (наприклад,
якщо за результатами діяльності заклад лідирує – методика одна, якщо результативність низька– інша);
8) суб'єктивність оцінки варіанта вибору рішення. Чим більш неординарними є
управлінські рішення, тим суб’єктивніше оцінка. Стан керуючої і керованої
систем (психологічний клімат, авторитет керівника, професійно-кваліфікаційний склад кадрів і т.д.);
9) систему експертних оцінок рівня якості й ефективності Управлінські рішення.
[3]
Управлінські рішення повинні спиратися на об'єктивні закони і
закономірності суспільного розвитку. З іншого боку, управлінські рішення
істотно залежать від безлічі суб'єктивних факторів – логіки розробки рішень,
якості оцінки ситуації, структуризації задач і проблем, визначеного рівня культури керування, механізму реалізації рішень, виконавської дисципліни і т.п.
При цьому необхідно завжди пам'ятати, що навіть ретельно продумані рішення можуть виявитися неефективними, якщо вони не зможуть передбачити можливих змін у ситуації, стані виробничої системи.
ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЛАНУВАННЯ І ПРИЙНЯТТЯ
УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ
13

Планування і прийняття управлінських рішень є процедурами, спрямованими на виявлення розбіжностей між поточним станом справ в організації і його
ідеальним баченням, коли встановлюється і розв'язується міра неузгодженості
між належним і наявним станом речей.
2.1. Сутність і особливості планування
Планування є однією з пріоритетних функцій управління, яка охоплює процес підготовки до змін, формування майбутніх варіантів дій. Результатом планування
є план — система взаємопов'язаних, об'єднаних загальною метою завдань, що передбачають терміни, порядок, послідовність, умови, ресурси (людські,
економічні, соціальні) та результат виконання. Він містить компоненти, які
потребують розв'язання: що потрібно робити, хто, як і коли буде виконувати цю роботу, якого ефекту (результату) від неї чекати. Складаючи план, керівник повинен уміти прогнозувати і оцінювати майбутнє, готуватись до нього.
Потрібно враховувати потенційні можливості закладу (здібності та професійну підготовленість учасників управління, морально-психологічний клімат в колективі тощо), зміни зовнішнього середовища (вплив на становище ПНЗ
поведінки замовників освітніх послуг, інших позашкільних навчальних закладів,
зміни законодавства тощо).
Успішна реалізація планів передбачає ефективну систему комунікацій, участь у діяльності закладу всіх співробітників. Тому, перш ніж затвердити план,
розробляти стратегію дій або вносити в неї корективи, керівник повинен оцінити ділові та комунікативні можливості ПНЗ. Стратегічні можливості ПНЗ
зумовлюють доступні для нього ресурси, основні ділові здібності, баланс ресурсів, види гурткової діяльності тощо. Вони становлять інтегровану сукупність навичок і технологій. Інтегральним є і поняття “ділові здібності”,
оскільки воно стосується закладу в цілому, а не окремих індивідів.
Особливо важливим для діяльності організації, установи є вміння керівника визначити її загальну концепцію, стратегію. Без цього неможливо з'ясувати місію навчального закладу, встановити чіткі довгострокові цілі, сформулювати зрозумілі спільні кроки, спрямовані на їх досягнення.
14

Стратегія (грец. strategia від stratos — військо і ago — веду) —
довгостроковий курс розвитку організації, зокрема закладу позашкільної освіти,
який ґрунтується на усвідомленні сутності його навчально-виховної та
соціальної діяльності, способів досягнення її цілей.
З огляду на сфери застосування і спрямованість виокремлюють корпоративну й операційну стратегії. Корпоративна стратегія охоплює вибір установою сфери діяльності, виду бізнесу, ринків збуту товарів чи послуг, визначає загальні межі
та напрями розвитку організації. Оскільки мова йде про навчальний заклад позашкільної освіти, то в даному контексті мається на увазі діяльність у сфері
позашкільної освіти, вибір видів гурткової роботи, орієнтація на попит суспільства в позашкільній освіті. Операційну стратегію розробляють різні
функціональні відділи організації. В ПНЗ вона спрямована на такі сфери, як навчально-виховний процес, фінансування й кадрове забезпечення, і є чинником реалізації корпоративної стратегії.
Стратегія — це лише загальна схема дій, структурувати і деталізувати яку має
планування. Процес планування охоплює не тільки організаційні, матеріальні,
технічні, технологічні, фінансові, кадрові, а й психологічні чинники: з'ясування та узгодження намірів (організація повинна координувати рух усіх її підрозділів в одному напрямі або до однієї системи цілей), участь у реалізації намірів
(співробітники мають поділяти основні положення стратегії), створення структури прийняття оперативних рішень.
Етапи розроблення і реалізації стратегії організації.
При виробленні стратегії необхідно подбати про логічний взаємозв'язок обох її
фаз - формулювання та реалізації. У процесі розроблення стратегії окреслюються такі її етапи: визначення місії, цілей і цінностей ПНЗ, аналіз навколишнього середовища, з'ясування завдань, стратегічний вибір можливих альтернатив,
аналіз альтернативних стратегій, варіантів, шляхів досягнення цілей. Позитивне вирішення цих питань є підставою для затвердження стратегії закладу, після чого настає фаза її реалізації.
15

1. Місія, цілі та цінності закладу позашкільної освіти. Місія ПНЗ має
забезпечити усвідомлення персоналом, споживачами освітніх послуг головного її
призначення, тобто тієї користі, яку вона намагатиметься принести суспільству і
його громадянам.


Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал