Психологічна культура як складник професіоналізму викладача



Скачати 395.08 Kb.
Дата конвертації25.12.2016
Розмір395.08 Kb.
ТипРеферат
Міністерство освіти і науки України

Чортківський гуманітарно-педагогічний коледж

імені Олександра Барвінського

Предметна(циклова) комісія викладачів

психолого-педагогічних дисциплін

Реферат на тему:



«Психологічна культура

як складник професіоналізму викладача»

Виконавець:

Дибаш Майя Володимирівна

викладач психолого-педагогічних

дисциплін

2015


План

Вступ


2 І. Психологічна культура як обов'язкова складова особистості викладача вищої школи

4 ІІ. Педагогічна майстерність та її елементи

3 III. Культура спілкування викладача вищої школи

IV. Інформаційна культура сучасного викладача

5 Висновки

6 Список використаної літератури

Додатки

Учитель для школи - це те саме,

що Сонце для всесвіту.

А. Дістервег


Вступ
У зв'язку із зростаючою індивідуалізацією освіти, з огляду на надання особливої уваги особистісно-орієнтованому підходу у навчанні, збільшується роль власне особистості викладача. Його якості стають однією з важливих складових учбового процесу. Якщо ми бажаємо отримати гармонійну освічену людину, яка є метою процесу навчання у нашій

державі, то маємо приділити увагу такому недостатньо вивченому компоненту, як особистість викладача Викладач на сучасному етапі здійснює найважливішу функцію в процесі навчання: передачу певних знань, вмінь, навичок студентам чи учням, з метою створення у них найбільш повної картини світу й у майбутньому вдалого пристосування до швидкозмінних умов життя. Але, як з'ясувалося, викладач не є бездушною машиною, яка передає знання від одного покоління наступним. Викладач вносить в цей процес особистий внесок: він має коментувати цифри і факти, спілкуватися з учнями, слухати й прислухатися, вести студентів шляхом логічної думки, - інакше кажучи, саме від викладача залежить атмосфера навчання, оточуюче середовище, у якому студент здобуває

знання. Ні для кого не є секретом, що переважна більшість людей доволі чітко асоціює будь-яку шкільну або університетську дисципліну із тією людиною, яка її викладала. Це іноді негативні враження, іноді - позитивні спогади. І це пояснюється сама взаємовідносинами викладача і студентів, що складаються в ході навчального процесу і, як відомо, мають психологічний характер. Тому якість цих психологічних відносин

визначається перш за все рівнем психологічної підготовки викладача і його загальною культурою (і як її особливою часткою – психологічною культурою).

Зокрема високий рівень психологічної культури викладача вищої школи – одна із головних й постійних вимог, стоїть поряд із любов'ю до дітей, пофесії, наявністю спеціальних знань в окремо взятій галузі науки та ерудованістю вцілому. Усі ці характеристики, як і власне психологічна культура, не є врожденними. Вони набуваються систематичною і наполегливою працею, величезною роботою педагога над собою. Не випадково викладачів та педагогів багато, а обдарованих, талановитих, таких, що блискуче виконують свої обов'язки та сприймають їх як покликання - одиниці.

2 І. Психологічна культура як обов'язкова складова особистості викладача вищої школи

Сам термін «культура» має походження від латинського слова «сultuге» «обробіток землі, догляд». Цей термін якомога точніше визначає сутність поняття культури, під яким філософи розуміють усі види перетворюючої діяльності суспільства і людини разом з її результатами. Нині слово«культура» часто також вживається як міра рівня освіченості та вихованостілюдини. Тому у нашому сьогоденні всебільшої актуальності набуває теза: «Від людини освіченої – до людини культури».



Психологічна культура (як елемент загальної культури) – сукупність психологічних здібностей, знань, вмінь, навиків, які допомагають успішному самопізнанню, самовираженню і самовихованню особистості, а також успішному спілкуванню і взаємодії в різних соціальних групах.

Коли ж ми говоримо про психологічну культуру, то мусимо розглядати як цінність перш за все систему психологічних знань, умінь, навичок, властивостей людини які інтегруються у вищі цінності- цінності особистості.

Запитом вищої школи в сучасному соціально-економічному розвитку суспільства є модель висококваліфікованого, добре підготовленого викладача, який би поєднував у собі глибоку наукову ерудицію з ґрунтовним знанням основ психолого-педагогічної науки та високим рівнем методичних умінь. Сучасне суспільство висуває до особистості викладача особливі вимоги, пов'язані з тими змінами, що відбуваються в соціальній сфері та сфері освіти. Професійна діяльність викладача, характеризується досить високим рівнем психологічної культури

У “ Психологічному словнику” за редакцією В.І.Войтка психологічна культура вчителя визначається як система антропологічних, психологічних, педагогічних знань умінь і навичок учителя, його особлива здатність розуміти психіку інших людей, вміння спілкуватися з ними.


Передумовами психологічної культури вчителя є його сформованість як особистості, світоглядна зрілість., внутрішня настроєність на виховну діяльність. Уміння відчувати настрої дитини,її внутрішній світ, поважати гідність дитини як особистості, високе довір”я і справжня любов до дітей, уміння щедро ділитися з дітьми знаннями, емоційною наснагою свого серця- все це входить у зміст психологічної культури вчителя.[9 58-60]

Викладач ВНЗ має досконало володіти педагогічною культурою, адже за висловом А. Дістсрвега "як ніхто не може дати іншому того, що не має сам, так не може розвивати, виховувати і навчати той, хто сам не розвинений, не вихований, не освічений". Тому ще 1639 року в Сорбонні у Великій хартії університетів, сформованій з метою їх об'єднання, було проголошено, що вища школа є інститутом відтворення і передачі культури.[7 45-50]

Український педагог-методист С.У. Гончаренко підкреслює: "Водночас під культурою розуміють рівень освіченості, вихованості людини, а також рівень володіння якоюсь галуззю знань або діяльністю" . [10 45] У цьому розуміння поняття культури наближається до поняття професійної культури, культури діяльності фахівця, що знаходить відбиток у його професійній діяльності, засобах і прийомах вирішення професійних завдань

Що стосується вимог до особистісних якостей викладача, то для налагодження оптимальних стосунків зі студентами він має володіти такими рисами: об'єктивність в оцінці знань, поважне ставлення до студентів і терпіння, доброзичливість, вимогливість, взаєморозуміння, зацікавленість в успіхах студентів.

Студент має сприйматись викладачем як суб'єкт навчання, їх взаємодія має будуватись на основі діалогічного підходу, що забезпечує суб'єкт-суб'єктні стосунки, які ґрунтуються на рівності позицій, повазі та довірі до студента як свого партнера .Саме це дає змогу зрозуміти один одного і є найкращим способом взаємодії, а також допомагає задовольнити особисті потреби й інтереси всіх учасників навчального процесу. Сучасний викладач не має бути маніпулятором, тобто не намагатися підкоряти і контролювати волю слухачів для досягнення власної мети; він має володіти протилежним до маніпуляції потенціалом – самоактуалізацією. Цей термін ввів в науку американський психолог Маслоу. [ 5 67] Самоактуалізуючими людьми він назвав тих, які відрізнялись від інших сильною потребою в діяльності, творчості, а також відповідальністю, справедливістю тощо. За його вченням самоактуалізація - це бажання людини стати тим, ким вона може стати, досягти вершини свого потенціалу. Маслоу розробив характеристику самоактуалізуючих людей, з якої виходить, що вони становлять „цвіт" своєї нації і є кращими її представниками, яким притаманні такі якості: ефективне сприйняття реальності, прийняття себе, інших, безпосередність, простота, сконцентрованість на проблемі, незалежність, свіжість сприйняття, вершинні переживання, суспільний інтерес, глибокі міжособистісні взаємостосунки, демократичний характер, креативність і опір окультурюванню. Завдяки цим якостям та стремлінню викладач прагне бути високим професіоналом, реалізувати свій багатогранний науковий і творчий потенціал.
Головними складовими психологічної культури є психологічна грамотність та психологічна компетентність, які разом з рефлексією можуть бути віднесені до свідомого компонента психологічної культури

Психологічна культура є важливою й невід'ємною складовою професіоналізму викладача (втім, й інших фахівців також) через те, що вона значною мірою визначає його загальну культуру. Невипадково ще з глибокої давнини суспільство довіряло виховання молодого покоління найбільш мудрим, досвідченим і високоморальним людям. Педагогічна діяльність викладачів вищих навчальних закладів відзначається особливо високою соціальною відповідальністю, адже їх зусилля спрямовуються на підготовку еліти нації, фахівців вищої кваліфікації, від рівня знань та умінь яких залежить якість соціально-економічної, політичної, культурної розбудови української держави, формування національної свідомості й духовності її громадян.

Вирішення цього завдання під силу лише педагогам, котрі мають високий рівень загальної і психологічної культури.

II . Педагогічна майстерність та її критерії

Майстерність — це високе мистецтво, довершене вміння в будь-якій галузі. У "Великому тлумачному словнику сучасної української мови" знаходимо: [7 158]



Майстерний :

1. Який досконало знає свою справу; умілий, досвідчений. // Який усе вміє робити. // Який відзначається вправністю; вправний.

2. Який робиться, виконується з великою вправністю. // Зроблений, виконаний дуже вміло; досконалий.

Майстерність: 1. Властивість за значенням майстерний.

2. Висока якість виконаної роботи, твору тощо; досконалість"



Педагогічна майстерність — вияв високого рівня педагогічної діяльності.

Як наукова проблема, вона постала у XIX ст. Дослідники педагогіки тлумачать її як найвищий рівень педагогічної діяльності, який виявляється в тому, що у відведений час педагог досягає оптимальних наслідків, «синтез наукових знань, умінь і навичок методичного мистецтва і особистих якостей учителя», комплекс властивостей особистості педагога, що забезпечує високий рівень самоорганізації педагогічної діяльності.[2 6-9]

Ґрунтується на високому фаховому рівні педагога, його загальній культурі та педагогічному досвіді. Розглядається як вияв власного «Я» у професії, як самореалізація особистості вчителя в педагогічній діяльності, тому визначається як вища, творча його активність, що передбачає доцільне використання методів і засобів педагогічного взаємовпливу в кожній ситуації навчання та виховання. Така доцільність є результатом засвоєння системи знань і уявлень про закони навчання, технології розвитку дитини, а також індивідуальні особливості педагога, його спрямованість, здібності та психофізичні дані.

Критеріями педагогічної майстерності є гуманність, науковість, педагогічна доцільність, оптимальний характер, результативність, демократичність, творчість (оригінальність).

До елементів педагогічної майстерності належать:

1. Гуманістична спрямованість діяльності. Полягає в спрямованості діяльності педагога на особистість іншої людини, утвердження словом і ділом найвищих духовних цінностей, моральних норм поведінки й стосунків. Передбачає гуманістичний вияв його ціннісного ставлення до педагогічної діяльності, її мети, змісту, засобів, суб'єктів. Той, хто не любить і не поважає дітей, учнів, не може досягти успіху в педагогічній праці, бо тільки щира любов і глибока повага педагога до вихованців породжують відповідну любов і повагу до нього, до його ідей, поглядів, переконань, знань, які він вчить здобувати.[1 3]

2. Професійна компетентність, професіоналізм. Передбачають наявність професійних знань (суспільних, психолого-педагогічних, предметних, прикладних умінь та навичок), їх змістом є знання предмета, методики його викладання, знання педагогіки і психології. Особливостями професійних знань є їх комплексність (потребує вміння синтезувати матеріал, аналізувати педагогічні ситуації, вибирати засоби взаємодії), натхненність (висловлення власного погляду, розуміння проблеми, своїх міркувань).

Професіоналізм педагога — це сукупність психофізіологічних, психічних та особистісних змін, які відбуваються в людині у процесі оволодіння знаннями та довготривалої діяльності, що забезпечують якісно новий, вищий рівень вирішення складних професійних завдань. -

Педагогічний професіоналізм — уміння вчителя мислити та діяти професійно. Охоплює набір професійних властивостей та якостей особистості педагога, що відповідають вимогам учительської професії; володіння необхідними засобами, що забезпечують не тільки педагогічний вплив на вихованця, але і взаємодію, співробітництво та співтворчість з ним. Для активного співробітництва з вихованцями вчителю необхідна мобілізація інтелекту, волі, моральних зусиль, організаторського хисту та вміле оперування засобами формування моральних, інтелектуальних та духовних засад у школярів. Він повинен володіти широким арсеналом інтелектуальних, моральних та духовних засобів, що забезпечують педагогічний вплив на учня. До інтелектуальних засобів належать кмітливість, професійне спрямування сприйняття, пам'яті, мислення, уяви, прояв та розвиток творчих здібностей учня. До моральних — любов до дітей, віра в їх можливості та здібності, педагогічна справедливість, вимогливість, повага до вихованця — все, що складає основу професійної етики вчителя. Духовні засоби — основа його загальної та педагогічної культури.[ 5 2-3]

3. Педагогічні здібності. Сукупність психічних особливостей вчителя, необхідних для успішного оволодіння педагогічною діяльністю, її ефективного здійснення.

Головною здібністю, що об'єднує всі інші, є толерантність, чутливість до людини, до особистості, яка формується. З нею тісно взаємодіють комунікативність (потреба у спілкуванні, здатність легко налагоджувати контакти, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування); перцептивні здібності (професійна проникливість, пильність, інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину, її психологічний стан за зовнішніми ознаками); динамізм особистості (здатність активно впливати на іншу особистість); емоційна стабільність (володіння собою, самоконтроль, саморегуляція); оптимістичне прогнозування (передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній); креативність (здатність до творчості, генерування нових ідей, уникнення традиційних схем, оперативного розв'язання проблемних ситуацій); впливовість (здатність вплинути на психічний і моральний світ дітей в певному напрямі, зближуватися з ними, здобувати довіру, любов і повагу, глибоко проникати у їхній внутрішній світ, конструювати, проектувати його).



4. Педагогічна техніка (мистецтво, майстерність, уміння). Є сукупністю раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з учнем, учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов. Вона передбачає наявність специфічних засобів, умінь, особливостей поведінки педагога: високу культуру мовлення; здатність володіти мімікою, пантомімікою, жестами; уміння одягатися, стежити за своїм зовнішнім виглядом; уміння керуватися основами психотехніки (розуміння педагогом власного психічного стану, уміння керувати собою); здатність до «бачення» внутрішнього стану вихованців і адекватного впливу на них.[ 3 7-8]

III. Культура спілкування викладача вищої школи
Професійне спілкування є одним із головних видів взаємодії викладача з колегами, студентами та батьками, якими він взаємодіє в процесі своєї діяльності. Комунікативна культура є складовою психологічної культури особистості викладача, де комунікативність, емпатія, вміння спілкуватися з колегами і студентами, доступність сплкування, вміння уникати конфліктів підвищують рівень довіри, і є невід’ємними показниками його психологічної культури. Тому проблема спілкування – це не тільки і не стільки особиста справа кожного викладача або студента, скільки суспільна проблема. [ 4 5-8]
Спілкування – це процес обміну інформацією, ідеями, почуттями. Він містить у собі не тільки сказані або записані слова, але й мову тіла, стиль говоріння, фізичне оточення, тобто все, що доповнює повідомлення, мета якого - обмін інформацією, ідеями, почуттями.

Навчальний процес неможливий без спілкування або, іншими словами, без процесу обміну інформацією. Безпосереднє місце в цьому процесі належить викладачу, який, виходячи з поточних потреб, щодня спілкується зі своїми студентами, звертаючись до них і спостерігаючи їхню реакцію або одержуючи їхні відповіді.


Специфіка педагогічного спілкування заключається в тому, що під час його реалізації здійснюється комплексний вплив викладача на студента таким чином, щоб забезпечити ефективне навчання виховання й розвиток нової особистості.[ 5 6-9]
Складовими культури мовлення є: граматична правильність, лексичне багатство; виразність, образність, логічність, доступність, чистота.

Педагогічне мовлення має на меті забезпечити:



  • продуктивне спілкування, взаємодію між педагогом та вихованцями;

  • позитивний вплив викладача на свідомість, почуття студентів з метою формування їх переконань та мотивів діяльності;

  • повноцінне сприйняття, усвідомлення й закріплення знань у процесі навчання;

  • раціональну організацію навчальної та практичної діяльності викладача.

Влучно і точно в оціненні сили педагогічного слова є думка В.Сухомлинського, який вважав, що “слово — це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво”.[ 6 4-5]

Мовлення викладача повинно бути емоційним. Педагог має звертатися не лише до розуму вихованців, а й дбати про їхні почуття. Лише за такої умови засвоєння навчального матеріалу буде найбільш продуктивним, оскільки “знання, не підкріплені і не зігріті позитивними емоціями, залишають студента холодним й індиферентним, не зачіпають за живе, швидко “вивітрюються”.[3 5-7]

У навчально-виховному процесі багато важить слово педагога — слово сказане і слово почуте, слово написане й слово прочитане. Звідси — високі вимоги до мови педагога.

Словниковий склад української мови вражає розмаїттям слів, серед яких маємо синоніми, антоніми, пароніми, омоніми, а також загальновживані слова, професійну лексику. Отож у процесі вивчення різних навчальних дисциплін, мова є тим могутнім засобом, який у вмілих руках педагога здатний активізувати різні сфери пізнання вихованця, його творчі здібності.
Культура мовлення — широке і об'ємне поняття, але передусім — це грамотність побудови фраз, простота і зрозумілість викладу, виразність, яка досягається вмінням дібрати потрібні слова та синтаксичні конструкції та активним використанням основних компонентів виразності усного мовлення — тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, наголосів, інтонації, дикції, правильна вимова слів, правильне використання спеціальної термінології. Безсумнівно, для успішності професійної діяльності викладача необхідними є такі риси його мовлення, - тону, динаміки звучання голосу, темпу, пауз, як бездоганна дикція, дотримання всіх орфоепічних норм сучасної української літературної мови, добре поставлений голос, уміння керувати диханням, тобто професійне володіння технікою мовлення. Не можна уявити живого мовлення без інтонації. Однак проблема полягає в тому, що навчитися інтонації як твердять психологи неможливо. Слід зауважити, що штучно створена інтонація помічається слухачами одразу, саме природність інтонації, її відповідність ситуації спілкування є її головними комунікативними перевагами.

Викладачів з великим стажем роботи завжди можна впізнати за особливим голосом (вимогливим, владним або повчальним), за мімікою (вона чітко виражає оцінку дій партнера). Такі викладачі часто є категоричними і безапеляційними у висловлюваннях, схильні до нав'язування власної думки. Це є наслідком тривалої рольової взаємодії, в якій викладач виступає домінантною, авторитарною стороною з правом переваги. Тому важливе завдання для викладача — здійснювати постійне самоспостереження за своєю поведінкою, щоб своєчасно вловити у ньому ті зміни, які можуть стати стійким стилем спілкування.[ 5 6-8]



Стиль спілкування, який задає викладач, суттєво впливає на ставлення студентів до його навчального предмета. Надміру далека дистанція, яку встановлює викладач між собою та студентами, часто призводить до того, що студенти бояться звертатися до нього за поясненнями, приховують своє нерозуміння. Надто близька відстань, неформальні стосунки можуть викликати в студентів ілюзію необов'язковості, небажання глибоко засвоювати навчальний предмет. Необ'єктивність викладача до студента, неадекватно занижена оцінка його здібностей і знань, нетактовність у спілкуванні можуть викликати глибокі емоційні травми, внаслідок чого навіть після закінчення навчального закладу в самостійній професійній діяльності звернення до відповідних знань може або блокуватися, або активізувати сліди пережитого.

Усне мовлення викладача існує в двох різновидах:

а) монологічне мовлення ( розповідь, лекція, коментар, тлумачення правил, термінів);

б) діалогічне мовлення ( бесіда з студентами).

Визначальною рисою діалогічного мовлення є гуманістична позиція викладача щодо студента у процесі навчання і навчального спілкування. Побудований на принципах гуманізму, діалогічних підхід до педагогічної діяльності і спілкування, що визначає професійну культуру педагога, має на меті: - створення сприятливого психологічного клімату є ділові і товариські відносини викладача зі своїми колегами і партнерські принципи взаємодії зі студентами, які свідчать про культуру педагогічного спілкування і дають змогу забезпечити послідовність та ефективність виховного впливу, перехід від директивного до демократичного, рівноправного стилю спілкування.

Одне з основних умінь педагога – розповісти про складне явище дохідливо, просто, чітко, послідовно. Культура професійної діяльності викладача вимагає від нього максимального терпіння, наполегливості, послідовності у діях, принциповості, поєднаних із тактовністю і гнучкістю, самодисципліною; педагогу необхідні й особливі морально-психологічні якості: беззаперечна доброта та чуйність, повага до особистості, почуття власної гідності. Саме високий рівень психолого-педагогічного культурного викладача вищої школи допомогає йому у спілкуванні зі студенською аудиторією та є умовою їх ефективної комунікації, співпраці. [6,12-15]

Комунікативний компонент діяльності викладача може бути розкритий через такі показники:



  • вміння встановлювати ділові та особистісні стосунки із студентами, які сприяли б засвоєнню ними навчальної програми;

  • вміння встановлювати доцільну дистанцію між собою й студентами;

  • вміння адаптувати зміст навчального матеріалу відповідно до рівня розвитку та підготовки студентів;

  • здатність викладача стимулювати інтерес студентів до знань, позитивне ставлення до навчального процесу загалом та навчального предмета зокрема;

  • вміння виявляти щиросердність, захоплення та емоційну стриманість у реальних ситуаціях;

  • уміння формувати повагу до себе як до викладача;

  • тактовність як здатність визначати межу допустимого в людських стосунках;

  • уміння створювати педагогічне доцільний емоційний фон навчального процесу (діловий, цілеспрямований, оптимістичний, мажорний, доброзичливий);

  • уміння впливати на поведінку студентів завдяки характеру відносин та авторитету.

Викладач зобов'язаний бути не тільки компетентним фахівцем з високою науковою і діловою кваліфікацією, виконавською дисципліною, не лише духовно багатою особистістю, що несе моральну відповідальність за свою навчальну і виховну діяльність; педагог має бути водночас комунікабельний особистістю з високою культурою спілкування, вмінням вести діалог, дискутувати, забезпечувати позитивний моральний та емоційний настрій у педагогічній взаємодії. Одним з обов'язкових умінь, необхідних кожному вчителю, вихователю, а також викладачу незалежно від фаху, В.О.Сухомлинський вважає “мистецтво говорити”. Справжній педагог “повинен досконало володіти виховними засобами мудрого слова”. На думку В.О. Сухомлинського слабкість “багатьох учителів у тому, що слова їх не доходять до тих, кому вони звернені”. [10,15]. Від рівня мовної культури залежить як імідж, так і авторитет викладача. В сучасному світі інформація дуже швидко оновлюється, сама мова розширюється проникненням в неї іншомовних термінів, тому викладач постійно має розширювати свій словниковий запас.

Мовлення викладача має бути для студентів взірцем. За допомогою цього слова і точного висловлювання педагог розвиває історичну пам'ять народу, залучає до багатогранної культури молодь.

З впевненістю можемо погодитись із думкою про те, що “справжній вчитель — завжди “учень”, тому педагоги повинні постійно збагачувати й оновлювати свої знання, вдосконалювати мовлення, підвищувати його культуру.




IV. Інформаційна культура сучасного викладача
Інформаційна культура – це рівень умінь цілеспрямованої роботи з інформацією, використання нових інформаційних технологій для роботи знею; а також сформованість системи наукових знань і морально-етичних норм роботи з інформацією.[7, 12-20]

Інформаційна культура виявляється:

  • в умінні пошуку необхідних даних з використанням різних джерел інформації;

  • у здатності використовувати в своїй діяльності комп’ютерні технології;

  • в умінні виділяти в своїй професійній діяльності інформаційні процеси і керувати ними;

  • в оволодінні основами аналітичної переробки інформації;

  • в оволодінні практичними способами роботи з різною інформацією;

  • у знанні морально-етичних норм роботи з інформацією.

Рівень розвитку інформаційної культури студентів залежить не тільки від якості знань, умінь і навичок роботи з інформацією, а й від психологічної і професійної готовності викладача до роботи з інформаційно-технологічними засобами.[12 13-15]

Опановуючи інформаційною культурою, а також використовуючи інформаційні комп’ютерні технології (ІКТ) у своїй професійній діяльності, викладач одержує:



  • доступ до більшого обсягу навчальної інформації;

  • образну, наочну форму представлення навчального матеріалу;

  • підтримку активних методів навчання;

  • можливість залучення в процес активного навчання категорії студентів, які характеризуються низьким рівнем здібностей до навчання, включаючи «тугодумів», а з іншого боку – обдарованих, а також дітей із родин, що займають низький соціальний стан;

  • можливість зробити навчання більш ефективним, реалізуючи всі види почуттєвого сприйняття студента в мультимедійному контексті;

  • інформатизацію процесу навчання конкретної освітньої області.

Аналізуючи інформаційні комп’ютерні технології у ВНЗ, варто розглянути їхнє впровадження в навчальний процес. Доступ до інформаційних комп’ютерних технологій можуть мати:

· лише викладач;

· лише студент;

· студент і викладач.

Розгляньмо всі можливі варіанти доступу до інформаційних комп’ютерних технологій:

1. Викладачі прагнуть використовувати ІКТ (так само, як і іншф нові технології) за тими самими причинами, за якими вони користуються ручками, книгами, зошитами, підручниками, картами, шкільними дошками й іншими інструментами навчання, з бажання якнайкраще робити свої справи,допомогти студентам краще вчитися. Викладач може застосовувати ІКТ у професійних цілях як частину свого особистого виробничого середовища або інструментарію, іноді навіть не надаючи студентам доступу до неї.

Допоміжний комп’ютерний інструментарій, скажімо, сканер або цифрова камера дозволяють викладачеві добувати інформацію із зовнішніх джерел, уводити її в комп’ютер і користуватися нею в процесі розробки завдань для студентів.



Наприклад, викладач може принести в аудиторію актуальну статтю, надруковану в ранішній газеті, за кілька хвилин просканувати її у той самий день запропонувати прокоментовану статтю, відредагувати _______її або доповнити власними письмовими міркуваннями. Володіючи комп’ютером, використовуючи примітивний текстовий редактор, будь-який викладач може підготувати різні варіанти завдань, тестових робіт, технологічних карток і т.п.,які згодом можуть бути роздруковані в комп’ютерному класі й роздані студентам для виконання. Використовуючи ресурси Інтернет, кожний викладач може розширювати свій світогляд у тій або іншій предметній галузі, одержуючи інформацію з всесвітньої мережі Інтернет, самостверджуватися й підвищувати свою кваліфікацію, використовуючи дистанційне навчання йобмін думками з колегами за професією.

2. Студенти, маючи доступ до ІКТ, можуть поглибити знання в тій або іншій предметній галузі, використовуючи різні мультимедійні програмні засоби як банки даних у найрізноманітніших галузях знань. Нині аспект «домашнього комп’ютера» здобуває все більш значиму вагу за оцінками соціологів. За повідомленнями експертів близько 50% населення України нині мають у своєму будинку (квартирі) персональний комп’ютер. Тому завдання викладача – пропонувати студентові використати цей потужний інструмент для саморозвитку, використовуючи всілякі навчальні програми. Підготовка

рефератів, доповідей, аналітичних оглядів з використанням комп’ютера може стати однією з форм проміжної атестації студента з будь-якого предмету.

3. Найпрогресивнішою формою використання ІКТ у навчальному процесі є спільне використання загального середовища ІКТ – викладачем і студентом, у якому вони будуть безпосередньо взаємодіяти один з іншим.[ 11, 5-8]

Комп’ютерний клас нині, як відомо, є центром притягання всіх студентів. Як правило, це одна із самих відвідуваних аудиторій в позаурочний час. Якщо організувати різновікову групу студентів, об’єднаних інтересом до комп’ютерів, у комп’ютерний клуб, де кожний, займаючись тим, що його цікавить, був би членом співтовариства, спрямованого на деякі загальні завдання, то це може різко просунути упровадження інформаційних технологій в навчальний процес. У такий спосіб незалежно від ситуації, керованої викладачами, виявляється, легко створити проблемну ситуацію,навчання стає природним процесом за рахунок обміну досвідом іінформацією, відбувається об’єднання студентів у групи, пов’язані єдиною метою, розподіл робіт між учасниками відбувається майже автоматично, а наперший план виходить соціальна значимість проблеми. Отже, на перший план виступає проектно-досліджувальний метод навчання з використанням ІКТ.__


В умовах переходу нашого суспільства у постіндустріальне та інформаційне суспільство висуваються нові вимоги і створюються нові можливості у застосуванні інформаційних технологій та комп'ютерної техніки практично у всіх галузях виробництва, науки, освіти, культури і навіть побуту. Тому, вже сьогодні викладач мусить ефективно використовувати нові технології та джерела інформації, що сприятиме більш продуктивному засвоєнню нових знань та умінь у системі подальшого розвитку інформатизації суспільства. Значну увагу слід надавати прищепленню інформаційної культури студентам різних спеціальностей та розробці методології її формування; широкому впровадженню інформатизації в навчальний процес і наукові дослідження.

Кожен викладач повинен оволодіти достатнім рівнем комп'ютерної грамотності та сучасної інформаційної культури. Це тим більше стає актуальним, тому що безпосереднє використання комп'ютерної технології спрощує викладання цілого ряду дисциплін та контроль знань. За допомогою комп'ютера також легше проводити індивідуальне навчання.



Висновок

Проблема культури є вічною і завжди актуальною. Проте останнім часом до цієї проблеми прикута увага філософів, політологів, соціологів, культурологів, психологів та педагогів. Причиною цього є побудова в Україні нового демократичного суспільства. Демократизація суспільства можлива і обов’язково передбачає високий рівень культури всього населення.

На жаль, за останні сто років людство, яке збагатилося в науці, техніці, в усіх галузях просунулося набагато далі, ніж за всю тисячолітню історію, дуже мало змінило себе. Останні сто років - це вік полімерів, вік електроніки, генетики. Натомість тепер прийшов час педагогіки - час удосконалення самої людини.

Глибокі соціальні й економічні зрушення, що відбуваються на межі третього тисячоліття в Україні, спонукають до реформування системи освіти, яка має сприяти утвердженню людини як найвищої соціальної цінності. Лише компетентна, самостійна і відповідальна, з чіткими громадянськими позиціями індивідуальність, тобто вихована людина, здатна до оновлення суспільства, забезпечення державності України, розвитку її економіки та культури. Виховання такої людини доручено армії освітян.

Не буде новиною, якщо я скажу, щоб виховати культурну людину, потрібно щоб вчитель був високої культури в широкому розумінні цього слова. Вчитель школі потрібен такий, який би виконував свою роботу професійно, а не був заробітчанином.

Характерні риси сучасного вчителя: високий професіоналізм, впевненість в собі, оптимістичне сприймання світу, заповзятість, творчість. Такий вчитель готовий завжди оволодіти новими формами, методами, технологіями навчання і виховання, що дає йому впевненість у завтрашньому дні.

Складно відповісти чи легко стати майстром-педагогом, адже вчитель-майстер надовго залишається в памяті своїх учнів і студентів. Такою вже є ця професія.Змінюються умови ізасоби виховання, форми , методи і технології –вони приходять з часом, але незмінним залишається головне призначення педагога- Навчити Людину бути людиною. Тож ствайте майстрами своєї справи. Уже сьогодні, не чекайте. І вже завтра наші студенти із вдячністю підуть працювати в школу і будуть нести до дітей усе те добре , мудре, вічне чого навчили їх ми з вами.

Літepaтуpa

1. Биков В.Ю. Моделі організаційних систем відкритої освіти : монографія /В.Ю. Биков. − К. : Атіка, 2009. – 684 с.

2. Гуревич Р.С. Інформаційно-комунікаційні технології в навчальномупроцесі і наукових дослідженнях / Р.С. Гуревич, М.Ю. Кадемія – К. :Освіта України, 2006. − 386 с

3.І.В. Козубовська І. В, Лацанич О. Л,Спілкування в діяльності соціального педагога м.Ужгород 2005р

4.Корніяка О. М. Педагогічна діяльність і культура педагогічного спілкування // Практична психологія і соціальна робота. 2003. -№1. – с. 38-43.

5.Прокопенко І.Ф. Інформатизація вищих педагогічних навчальних закладів– як мрії перетворити на дійсність / І.Ф. Прокопенко, В.Ю. Биков,В.А. Раков // Комп’ютер у школі та сім’ї. − 2003. − № 2(26). – С. 3–6.

6. Тофлер Елвін. Третя хвиля / Тофлер Елвін. – К. : Видавн. дім «Всесвіт»,

7.Великий тлумачний словник сучасної української мови [Текст] : Близько 170000 сл. та словосполучень / уклад. та голов. ред. В. Т. Бусел. — К.; Ірпінь: Перун, 2001. — 1440 с. 
8.Волкова Н. П.Педагогіка: посібник для студентів вищих навчальних закладів-К.: Видавничий центр «Академія»,2002.-576с.

9.Грехнев B.C. Культура педагогического общения. — М: Просвещение,2000.


10.Добрович А.Б. Воспитателю о психологии и психогигиене общения. — М: Просвещение, 2007.

11.Кан-Калик В.А. Учителю о педагогическом общении. —М: Просвещение, 2007.

12.Карнегі Д. Як здобувати друзів і впливати на людей. — К: Молодь, 2000.

Додаток 1.

Одними з важливих здібностей в структурі особистості вчителя технологій, а також його психологічної культури є комунікативні та організаторські здібності. До них пред'являються досить високі вимоги з боку цієї професії. З метою діагностики даних здібностей вченими Б.О. Федоришиним та В.В. Синявським була розроблена методика під назвою КОЗ-2.

Методика містить 40 питань, на кожне з який потрібно дати відповідь "так" чи "ні" у спеціальному бланку (табл. 1). Час виконання методики 10-15 хвилин. При цьому окремо визначається рівень комунікативних і організаторських здібностей особистості.

Стимульний матеріал до проведення методики

1. У мене є багато друзів, з якими я часто спілкуюсь.

2. У більшості випадків я здатен переконати своїх товаришів у своїй правоті.

3. У більшості випадків я дуже довго переживаю заподіяну мені образу.

4. Мені дуже часто буває не під силу розібратися у складних ситуаціях, що виникають серед моїх знайомих (наприклад, у причинах погіршання стосунків між ними, сварках тощо).

5. Я відчуваю в собі прагнення до встановлення знайомств з різними цікавими для мене людьми.

6. Мені подобається виконувати громадську роботу, вона мене майже не обтяжує.

7. Мені простіше і приємніше проводити час за будь-якими особистими заняттями, ніж серед людей.

8. Я досить легко відмовляюсь від своїх намірів, якщо трапляються перешкоди для їх здійснення.

9. Мені зовсім не важко спілкуватись з людьми, які набагато старші.

10. Буває, що саме я організую різні ігри або розваги із своїми товаришами.

11. Трапляється, що я відчуваю в собі деякі незручності, труднощі, коли мені доводиться ввійти в нову для мене компанію.

12. Я часто відкладаю виконання своїх справ на інші дні.

13. Мені зовсім не важко спілкуватись з незнайомими мені людьми.

14. У більшості випадків я намагаюсь, щоб мої товариші діяли так, як я вважаю за потрібне.

15. Мені не так просто включитися в нову, не зовсім знайому для мене групу людей.

16. В мене дуже рідко виникають конфлікти з товаришами, якщо вони не виконують своїх обіцянок або обов'язків.

17. Буває, що в мене виникає прагнення познайомитися з новою для мене людиною.

18. При вирішені різних питань я досить часто беру ініціативу на себе.

19. Досить часто мені хочеться побути на самоті.

20. У більшості випадків я відчуваю себе невпевнено серед незнайомих мені людей.

21. Мені подобається бути серед людей.

22. Мене трохи турбує, якщо мені не вдається завершити почату справу.

23. Я почуваю себе невпевнено, якщо потрібно познайомитись з новою людиною.

24. Мене трохи стомлює часте спілкування з товаришами.

25. Мені подобається брати участь у групових іграх.

26. Я досить часто виявляю ініціативу у вирішенні питань, які стосуються інтересів моїх товаришів.

27. Я відчуваю себе невпевнено серед малознайомих мені людей.

28. Я рідко прагну до доведення моєї правоти будь-кому з моїх знайомих.

29. Я відчуваю себе зовсім вільно у будь-якій, навіть у незнайомій мені компанії.

30. Я займався громадською роботою (наприклад, у школі).

31. Я прагну до обмеження кола моїх знайомих.

32. У більшості випадків я не прагну відстоювати свою думку, своє рішення.

33. Я відчуваю себе добре у будь-якій компанії.

34. Я із задоволенням організовую різні заходи для своїх товаришів.

35. Я відчуваю себе ніяково, якщо доводиться виступати перед великою групою людей.

36. Я досить часто запізнююсь на заплановані зустрічі.

37. У мене багато друзів.

38. Я часто потрапляю у центр уваги моїх товаришів.

39. Під час спілкування із мало знайомими мені людьми я почуваю себе незручно.

40. Я відчуваю себе не зовсім впевнено, не зовсім вільно, коли опиняюсь у великій групі своїх товаришів.

Обробка результатів

1. Зіставити відповіді випробуваного з дешифратором і підрахувати кількість збігів окремо по комунікативних і організаторських здібностях.

Дешифратор: Комунікативні здібності:

- позитивні відповіді - питання першої строки (табл. 11);

- негативні відповіді - питання третьої строки (табл. 11). Організаторські здібності:

- позитивні відповіді - питання другої строки (табл. 11);

- негативні відповіді - питання четвертої строки (табл. 11).

2. Обчислити коефіцієнти комунікативних (Кк) і організаторських (Ко) здібностей як відношення кількості співпадаючих відповідей по комунікативних здібностям (Кх) і організаторським здібностям (Ох) до максимально можливого числа збігів (20), за формулами, що наведені в таблиці 11.



Таблиця 11

Бланк фіксування відповідей до методики КОЗ-2



бланк фіксування відповідей до методики коз-2

Для якісної оцінки результатів необхідно зіставити отримані коефіцієнти зі шкальними оцінками (табл. 12).



Таблиця 12

Шкала оцінок комунікативних і організаторських здібностей



шкала оцінок комунікативних і організаторських здібностей

Інтерпретація результатів

1. Оцінка "1" свідчить про низький рівень прояву комунікативних і організаторських здібностей.

2. Оцінка "2" свідчить про те, що комунікативні й організаторські здібності наявні на рівні нижче середнього. Особистість не прагне до спілкування, почуває себе невпевнено в новій компанії, колективі, воліє проводити час наодинці, обмежує свої знайомства, має труднощі у встановленні контактів з людьми і, виступаючи перед аудиторією, погано орієнтується в незнайомій ситуації, не обстоює свою думку, важко переживає образи, прояв ініціативи в суспільній діяльності вкрай занижено, у багатьох справах воліє уникати прийняття самостійних рішень.

3. Оцінка "3" свідчить про характерний середній рівень прояву комунікативних і організаторських здібностей. Такі люди прагнуть до контактів з іншими, не обмежують коло своїх знайомств, обстоюють свою думку, планують свою роботу, однак потенціал їхніх здібностей не відрізняється високою стійкістю. Така особистість має потребу в подальшій серйозній і планомірній виховній роботі з формування й розвитку комунікативних та організаторських здібностей.

4. Оцінка "4" характеризує особистість з високим рівнем прояву комунікативних і організаторських здібностей. Такі люди не губляться в нових умовах, швидко знаходять друзів, постійно прагнуть розширити коло своїх знайомих, займаються суспільною діяльністю, допомагають близьким, друзям, виявляють ініціативу в спілкуванні, із задоволенням беруть участь в організації суспільних заходів, здатні прийняти самостійне рішення у важкій ситуації. Усе це вони роблять невимушено, а відповідно до внутрішніх переконань.

5. Оцінка "5" свідчить про дуже високий рівень прояву комунікативних та організаторських здібностей особистості. Такі люди відчувають потребу в комунікативній і організаторській діяльності й активно прагнуть до неї, швидко орієнтуються у важких ситуаціях, невимушено поводяться в новому колективі, ініціативні, надають перевагу у важливій справі чи в складній ситуації, що створилася, приймають самостійні рішення, обстоюють свою думку і домагаються, щоб вона була прийнята товаришами, можуть внести пожвавлення в незнайому компанію, люблять організовувати всілякі заходи, наполегливі в діяльності, що їх захоплює. Вони самі шукають такі справи, які б задовольняли їхні потреби в комунікації та організаторській діяльності.



ДОДАТОК 2.

Приклад низькї педагогічної культури

Вчителька української мови й літератури, маючи 25-річний стаж педагогічної роботи, вела у 7-му класі урок української мови. На урок прийшла з сумкою, в якій були учнівські зошити й особисті речі. Закінчивши урок, взяла класний журнал, чергову партію зошитів і пішла в учительську. А сумку залишила на стільці у класі. Після проведеного уроку мала їхати додому. Повернулася до класної кімнати, забрала сумку і в учительській почала складати свої речі. Кинулася шукати проїзний квиток, який, на її думку, був у сумці, але ні в сумці, ні в кишені квитка не було. Вже почався наступний урок. Роздратована вчителька пішла до директора: "У мене із сумки у 7-му класі вкрали проїзний квиток. Треба зробити обшук". Директор погодився. Перервавши урок, обшукали всіх учнів. Квитка ні в кого не знайшли. Але урок був зіпсований, учні збуджені, схвильовані. Вчителька запропонувала зробити такий же обшук у 5-му класі, бо там вчилися брати учнів-старшокласників. І там вдалися до обшуків. Урок зіпсували, а квитка немає. Директор і вчителька, вкрай роздратовані, повернулися в учительську. Тут сиділа за своїм столом вчителька біології. Побачивши колегу, сказала: "Ось Ваш проїзний квиток. Дякую вам, Маріє Сергіївно. Дуже вдало з'їздила, відвідала маму. Ще раз дякую вам". Директор і Марія Сергіївна застигли в німій позі. Остання заховала в сумку свій проїзний квиток і, нікому нічого не сказавши, пішла зі школи. Директор теж промовчав. А в школі кілька днів не вщухали запитання: "Знайшли квиток? Хто вкрав?" Відповіді так і не дочекалися.

Трапляються випадки, коли в результаті вияву низької педагогічної культури з боку учителів-вихователів виникають складні конфліктні ситуації.

Сільська школа. У десятому класі вчився учень Сергій Т. Він був хворобливий. Мав проблеми з хребтом і тазовою системою кісток. Доводилось носити спеціальний корсет. Скористатися туалетом він міг лише вдома: треба було розшнурувати корсет, потім знову зашнуровувати. Будинок, у якому мешкав Сергій, був поряд зі школою. Але інколи учень не встигав за коротку перерву повернутися до класу. Одного дня Сергійко запізнився на 5 хв. Урок фізики вже розпочався. Молодий учитель перервав урок і грубо звернувся до учня: "Знову запізнився. Геть розпустився! Ставай у куток, щоб запам'ятав, що на уроки запізнюватися не можна". "Володимире Степановичу, — звернулася до вчителя одна 3 учениць, — у нього проблеми з ногами, йому важко ходити". "У нього проблеми скоріше з головою. Хай постоїть".

Сергійко став у куток, з очей потекли сльози. Вчитель пояснював новий матеріал, але учні його не слухали. Через 15 хв Сергійко зомлів і посунувся по стіні. Хлопці й дівчата привели його до тями, гуртом відвели додому, поклали в ліжко й чекали, доки мама прийде з ферми. Сергійко жив лише з мамою, бо тато два роки тому помер.

Більше Сергій у школі не з'являвся. А вчився він добре, мріяв про вступ до архітектурного інституту. Мама змушена була продати свою хату, переїхати в інше село, щоб Сергій закінчив школу.

Минуло багато часу. Сергій Т. закінчив школу, успішно навчався в інституті, здобув фах архітектора, працював у районній адміністрації. Понад усе любив планувати красиві сільські будинки.

Наскільки б людям було легше жити, працювати, домагатися успіхів у професійній діяльності, коли б вони володіли педагогічною культурою. У спілкуванні з людьми на різних рівнях запам'ятовуються не лише слова, не тільки інформація, а й передовсім поведінка людини. Невипадково у Євангелії сказано: "Пізнаю вас за справами вашими".

Пригадуються розповіді сучасників, які працювали з відомим українським поетом, академіком Павлом Григоровичем Тичиною, коли він у 40—50-х роках минулого століття працював міністром освіти України.

У післявоєнні роки жилося людям вкрай сутужно. На всі продукти харчування і промислові товари першої необхідності були запроваджені картки.

Якось Павло Григорович о 8-й годині ранку (хоча робочий день розпочинався з 9-ї години) прийшов до міністерства. Привітався з черговою — літньою жінкою, розпитав її про життя-буття. Між іншим Тетяна Сергіївна стурбовано сказала:

— Ось у дворі міністерства отоварюють картки — якісь крупи, мило, сірники. А моя напарниця змінить мене лише о 10-й годині. Можу проґавити...

Павло Григорович без вагань запропонував Тетяні Сергіївні:

— Не турбуйтесь. Я за вас почергую, а ви йдіть займайте чергу...

— Ой, це незручно, Павле Григоровичу. Якось обійдусь.

— НІ, ні, Тетяно Сергіївно, йдіть. Я відповідально буду чергувати.

Тетяна Сергіївна зібрала свої торбинки і пішла у двір. Павло Григорович усівся в стареньке крісло чергової, дістав з портфеля книжку, почав читати. Час минав. Співробітники міністерства заходили у вестибюль, кидали здивовані погляди на міністра, чемно віталися і поспішали до своїх кабінетів. Усі думали, що Павло Григорович вирішив проконтролювати, як працівники міністерства дотримуються трудової дисципліни. Ось уже і 9-та година... Тетяна Сергіївна ще не повернулася.

Один із заступників міністра вийшов зі свого кабінету, підійшов до міністра і проінформував:

— Павле Григоровичу, вже всі працівники на місці. Заходьте до свого кабінету. Здається ніхто не запізнився.

— Добре, добре. Але я пообіцяв нашій черговій Тетяні Сергіївні побути замість неї на посту. Вона он там у дворі має отоварити свої картки. Ледве вмовив, аби не проґавила. Незручно залишати пост. Я ж пообіцяв...

— Не турбуйтеся, Павле Григоровичу. Я зараз пришлю когось із секретарів...

Павло Григорович зібрав свої папери, дочекався, доки прийшла секретарка і лише потім пішов до свого кабінету.

У міністерстві ще довго згадували, як Павло Григорович чергував замість Тетяни Сергіївни.

Як бачимо, і міністр має володіти такими якостями, як тактовність, толерантність, ввічливість, обов'язковість, скромність і т. ін.

Нині телебачення розкриває перед нами весь світ, наближає до нас різноманітні події, нерідко показує "кухню" діяльності журналістів та інших учасників телевізійних передач. У глядачів викликають значний інтерес передачі, в яких у реальному часі беруть участь журналісти й запрошені — політичні діячі, вчені, актори, державні службовці різних рівнів, депутати. Дуже влучно сказав колись французький письменник А. Сент-Екзюпері (1900—1944), що спілкування — найбільший скарб людини. Але цьому теж треба вчитися. Багато людей не вміють спілкуватися, розумно і культурно вести бесіду, будувати діалог; не вміють ставити запитання до співрозмовників, перебивають один одного, не виявляють почуттів такту, толерантності, вдаються до взаємних образ, виявляють агресивність. Можна тільки порадити учасникам публічного спілкування: оволодівайте науковими психолого-педагогічними засадами цього дійства, щоб спілкування справді було скарбом і приносило задоволення всім.

Належну психолого-педагогічну підготовку повинні мати й ті працівники радіо, телебачення, друкованих засобів інформації, які творять програми з погляду їх змісту, порядку подання. Можна (і треба) погоджуватися з дією принципу свободи слова, відкритості, об'єктивності. Але теле- і радіожурналісти, режисери, редактори, створюючи програми, завжди повинні пам'ятати фундаментальну мудрість: "Не нашкодь!" Проаналізуймо інформаційні вечірні програми кількох каналів українського телебачення. Журналісти ніби навмисно зібрали з усього світу тривожні факти, події, що трапилися останнім часом: катастрофа літака з великими жертвами; автобус із туристами впав у прірву; торнадо зруйнував населений пункт; пташиним грипом захворіло кілька громадян; арештували учасників банди, на рахунку якої десятки пограбувань, убивств; у такому-то місті вибухнув побутовий газ: зруйновано три квартири, є людські жертви; під час великих морозів у промисловому місті вийшла з ладу котельня, розморожено труби опалювальної системи; у зоопарку ведмідь відкусив руки хлопчикові; ціни на цукор знову зросли і т. ін. Це інформація впродовж 10—ЗО хв одного вечора. На іншому каналі — те саме.

На перший погляд ніби все добре: відкритість, оперативність, свобода... Але, коли щоденно на голови мільйонів людей звалюється масив негативної інформації, це призводить до їх пригнічення, виникнення психічних розладів. А чи є інші варіанти? Працівники телевізійних служб радять: "Не подобається — вимкніть телевізор". Можна взагалі відмовитися від послуг телебачення, щоб уберегти себе від зайвої та ще й шкідливої інформації. Але це свідомо можуть робити дорослі, а діти?

Навіть у деталях поведінка деяких теле- і радіожурналістів свідчить про низький рівень педагогічної культури і брак педагогічних знань. Наприклад, журналістка бесідує з шестирічним хлопчиком:

— Як тебе звати?

— Сашко.


— Скільки тобі років?

— Уже шість.

— Ким ти хочеш бути?

— Мабуть... Мабуть банкіром.

— А чому банкіром? Твій тато банкір? Чи чому?

— Ні, тато казав, що в банкірів багато грошей...

—То ти хочеш мати багато грошей?

— Угу...


Передовсім журналісти мали б знати, що у дітей до 10—12 років професійні інтереси майже не виражені внаслідок несформованості почуттів самооцінки, а також обмеженості соціального досвіду.

І ще один приклад.

Ведуча телевізійної програми "Найрозумніший" бесідує з учасником гри — учнем, який навчається у 5-му класі:

— Який навчальний предмет тобі найбільш подобається?

— Географія... Ну, ще історія...

— Як ти гадаєш, товариші з твого класу вболівають за тебе, коли ти береш участь у цій грі?

— Обов'язково.

— У тебе в класі є товариші, з якими ти дружиш, усім ділишся, допомагаєш?

— Звичайно, є.

— Серед твоїх друзів є лише хлопчики, чи й дівчатка?

— Переважно хлопці.

— А в тебе є дівчинка, яку ти кохаєш, з якою ділишся усім? Вона, напевне, найбільше буде вболівати за тебе?

Пауза. Хлопчик зніяковів, опустив голову. Ведуча:

— Напевне, є. Вболіватиме, переживатиме...

Тележурналістка, яка працює з учнями, повинна добре знати особливості анатомо-фізіологічного, психічного й соціального розвитку дітей певних вікових груп, щоб уникати незручних запитань і дій.

Ще один приклад відсутності належної педагогічної культури


Національний університет готує багато фахівців з різних спеціальностей. Нещодавно призначено нового ректора, до керівництва прийшла "нова команда". Є в університеті багатотиражна газета. Опікуються нею викладачі факультету української філології та журналістики. Редакція вирішила ознайомити широкий загал викладачів і студентів з новим керівництвом. Подали насамперед фотографії ректора і проректорів. Ректор сидить у домашній обстановці в майці, спортивних штанях з улюбленою кішкою на руках. Інтерв'ю з ним — про домашні справи. А проректорів подали зовсім юними: фотографії ще студентських років. Журналісти просять новоспечених керівників відповісти на запитання на кшталт: "Чи користувалися ви в студентські роки шпаргалками?", "Які кумедні випадки траплялися з вами в студентському житті?" А проректора з наукової роботи просили поділитися рецептами улюблених страв, які він сам уміє готувати. Відповідь: вареники з оселедцями!?

Ще один характерний приклад.

У районі призначають нового керівника районної адміністрації. До цього він працював завідувачем відділення районної лікарні. Був лікарем-кардіологом, користувався повагою у співробітників. Після закінчення медичного інституту 20 років працював на одній посаді. Мав багато товаришів, друзів, знайомих, його запрошували бути хрещеним батьком тощо. І раптом він стає головою районної адміністрації! Старші товариші — партійні колеги всіляко допомагали йому звільнитися від попередніх працівників і сформувати "свою" команду зі "своїх" людей. У команду потрапили друзі, куми, родичі дружини. Керівник був певен, що ці люди його не підведуть. Хоч у них мало досвіду в галузі адміністративної діяльності, але свої ж. Та на практиці не так сталося, як гадалося. Кожен щось радив своєму начальникові, інформував про "витівки" тих чи інших членів команди, домагався якихось особистих преференцій. Конфлікти, дрібні сварки, інтриги почали роз'їдати колектив команди, який так і не склався. Довелося втручатися прокуратурі, судовим органам. У команді постійно відбувалися чвари, справа і люди від бездіяльності керівного органу страждали.

А все тому, що керівник не володів ні теоретичними, ні практичними науковими засадами формування ефективно діючого колективу, не маючи елементарних знань із соціальної психології та педагогіки.

Ми зупинилися на різноманітних прикладах, щоб показати, що наука, яка досліджує різні аспекти життєдіяльності людей — педагогіка, потрібна кожному: і батькові, і журналісту, і вченому, і високопосадовцю, і кожному члену суспільства.





Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал