Психоемоційне здоров'я дітей трудових мігрантів у 21-му сторіччі в Україні виникло нове поняття – «соціальне сирітство»



Скачати 71.91 Kb.
Дата конвертації07.01.2017
Розмір71.91 Kb.


Психоемоційне здоров'я дітей трудових мігрантів


У 21-му сторіччі в Україні виникло нове поняття – «соціальне сирітство». Соціальні сироти – це діти, які залишились без батьківської опіки ... при живих батьках. Соціальне сирітство спричинили, на думку науковців, трудова міграція з України і розмивання традиційних для українців цінностей, серед яких головне місце посідала сім’я.

Сьогодні значні соціальні та економічні зміни в суспільстві призвели до того, що велика кількість населення мігрує з метою заробітку. Однією з основних проблем, пов'язаних із трудовою міграцією є розрив родинних стосунків, у результаті чого діти залишаються сиротами й напівсиротами: батьки є - і водночас вони відсутні. Із виїздом батьків за кордон змінюється соціальне оточення дитини, звички та цінності. Такі діти потребують особливої уваги й допомоги.

Діти трудових мігрантів перебувають у складній ситуації соціального розвитку, оскільки вони зазнають психотравмувальних впливів. Психотравма виникає через те, що основні соціальні потреби цих дітей залишаються незадоволеними, оскільки основні люди в їхньому житті не проживають разом із ними. Ця проблема відбивається на здоров'ї дітей, які, живучи з родичами, друзями батьків, сусідами, не отримують належного догляду, турботи й піклування.

Емоційне здоров'я – це здатність дитини адаптуватися в мінливій ситуації й достатньо швидко відновлювати сили після кризи. Емоційно стійкі діти звичайно більш здорові у фізичному та психологічному плані

Кожен віковий період має свої характерні особливості, приносить у життя людини щось нове й необхідне для її подальшого життя. Тут дуже важливо, щоб у цьому брали участь найдорожчі люди – батьки, присутність яких забезпечить правильний психоемоційний та фізичний розвиток. Із самого початку виникає ситуація об'єктивних стосунків між дитиною та батьками, яка приводить до виникнення нового типу діяльності – безпосереднього емоційного спілкування дитини й матері. Спілкування в цей період повинно мати емоційно-позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою психічного й фізичного здоров'я.

Перша потреба, яка формується в дитини, – потреба в іншій людині. Тільки розвиваючись із дорослою людиною, дитина сама може стати людиною. Дефіцит спілкування малюка справляє негативний вплив на все наступне життя дитини.

Спілкування дитини з батьками в ранньому віці є необхідною умовою розвитку предметної діяльності – провідної діяльності дітей цього віку. Функціональні властивості предметів відкриваються малюку через виховний і навчальний вплив дорослих. У ранньому віці починають формуватися моральні почуття. Це відбувається в тих випадках, коли дорослі привчають малюка рахуватися з іншими людьми.

Процес спілкування з дорослими на другому році життя характеризується тим, що в дитини формується емоційна реакція на схвалення. Зародження емоційної реакції на похвалу створює внутрішні умови для розвитку самооцінки, для формування стійкого позитивно-емоційного ставлення дитини до себе та своїх можливостей.



У дошкільному віці виникає й інша форма спілкування – особистісна, яка характеризується тим, що дитина намагається обговорювати з дорослим поведінку та вчинки інших людей, а також свої власні з погляду моральних норм.

Особисте спілкування найбільш ефективно готує дитину до навчання в школі, де доведеться слухатися дорослого, уважно вбирати все те, що буде говорити вчитель. Дорослий виступає в узагальненій формі як носій суспільних функцій у системі суспільних відносин.

Успіхи та невдачі дітей молодшого шкільного віку в навчанні перебувають під постійним контролем дорослих. У дітей цього віку з'являється любов до праці. Діти намагаються дізнатися, що із чого одержується і як воно діє. Інтерес до цього має підкріплюватись і задовольнятись оточуючими людьми.



Тривала розлука з батьками призводить до сильних стресів у дітей, що суттєво впливає на їхнє навчання. У молодшого школяра з'являється почуття суму, гніву, тривоги. У деяких випадках дитина починає погано вчитися, стає неслухняною.

Підлітковий вік – це один із найважливіших етапів життя людини. У ньому багато джерел і починань усього подальшого становлення особистості. Підлітки прагнуть набути нове становище в соціальному середовищі. Підліток переживає задоволення, коли до нього ставляться як до дорослого, і незадоволення, якщо в ньому вбачають маленьку дитину. У зв'язку з таким особливим прагненням він може боляче сприймати різні форми прояву неуважності, що зачіпають його гідність та самостійність.

За достатньо сприятливих умов ставлення особистості підлітка в сім'ї, шкільному середовищі та поза ним відбувається інтенсивне формування самостійності, опанування прийомами самовиховання вольової поведінки. Однак відсутність сприятливих умов розвитку вольових рис може спричинити появу в підлітків негативізму, упертості, неорганізованості, імпульсивності поведінки.

Залежно від батьківських уявлень та очікувань щодо власної дитини процес самостійності може бути прискорений або загальмований. Так, не існує конфліктів у взаємовідносинах там, де батьки вважають дитину здатною до самостійності й сприймають її як сильну, здатну "стояти на власних ногах". І навпаки, батьки, які вважають дитину дуже несамостійною та залежною, приписують їй нездатність створювати нові взаємини, успішно знаходити друзів, усіляко перешкоджають її самостійності.

Якщо підліток у взаємовідносинах відчуває, що від нього багато очікують, він може намагатись ухилятися від виконання обов'язків. Тому для засвоєння підлітком нової системи взаємин важлива чітка аргументація вимог, що йдуть від дорослого. Неаргументоване нав'язування вимог, як правило, відкидається. До того ж, підліток більше домагається певних прав, ніж прагне взяти на себе обов'язки. Велике значення в цей період мають єдині вимоги до підлітка і в сім'ї, і в школі.

Старшокласники опиняються на порозі реального дорослого життя. Нова соціальна позиція старшокласника змінює для нього значущість навчання. Це позначається на тому, що складається нова мотиваційна структура учня. Домінуюче місце займають мотиви, пов'язані із самовизначенням та підготовкою до самостійного життя. Старшокласники критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих. Вони схильні до постановки проблем, до диспутів та філософствування.

У родинах дітей цього вікового періоду, за конструктивного стилю відносин, установлюються довірливі стосунки з батьками. До того ж, уже на трохи вищому рівні, старшокласники потребують життєвого досвіду та допомоги дорослих, тому сім'я стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено. Із батьками вони обговорюють життєві перспективи, особливо професійні. Діти трудових мігрантів унаслідок відсутності постійного спілкування із батьками мають проблеми із соціалізацією, психічним розвитком.

Однією з основних характеристик дітей трудових мігрантів є схильність до формування певних проблем соціально-психологічного характеру (неадекватна самооцінка, психологічна вразливість, незасвоєння соціальних ролей у сім'ї). Пасивна позиція дітей трудових мігрантів у шкільних колективах гіпотетично є джерелом формування пасивної життєвої позиції в подальшому дорослому житті, своєрідним відображенням рівня їх інтеграції (реальної та гіпотетичної) в соціумі й комунікаційних орієнтирів.

Довга відсутність батьків у щоденному житті дитини позначається на її емоційному стані. Особливо гостро відчуває дитина відсутність матері, унаслідок чого виникає загроза виникнення синдрому емоційної депривації. Останній є результатом браку істинної стійкості в житті людини, позбавленої в дитячому віці належної емоційної підтримки, яку неможливо компенсувати за рахунок подарунків чи фінансового забезпечення.

Після від'їзду одного з батьків за кордон у дітей спостерігаються прояви глибокого депресивного стану, небажання спілкуватися з рідними та друзями, особливо з мамою чи татом, які поїхали; крім того, дитина часто стає дратівливою, тривожною, агресивною; у неї можуть з'явитися думки про самогубство; вона нікому не довіряє, й навколишній світ стає для неї чужим.

Психологи стверджують, що надзвичайним стресогенним фактором для дітей мігрантів є те, що багато з них не знають, коли саме повернуться додому їхні батьки - через рік, два, три. Бо цього, як правило, не знають і самі батьки. Прогалини у вихованні можуть призвести до порушення формування особистості. Якщо поведінку дитини не контролювати належним чином, вона стає безвідповідальною, а з часом у неї слабшають, а то й зовсім зникають установки самоконтролю.

Наслідки соціалізації за умов відсутності таких впливових агентів соціалізації, як сім'я у цілому та батьки, зокрема, можуть виявитися вже в дорослому віці, наприклад, проблемами в налагодженні емоційних зв'язків з іншими людьми, у почуттях невпевненості й ненадійності. Тож навіть у випадку, коли особливих девіацій у соціальній поведінці дитини трудового мігранта не виявляється, доречно враховувати потенційну загрозу їх виникнення в подальшому житті. Зазначимо, що таких дітей потрібно оточити турботою та увагою. Навіть якщо вони дуже добре поводяться та навчаються, їхня психіка, безумовно, травмована та постійно зазнає перенапруження. Тому будь-яке необережне зауваження, нетактовне звернення вчителя, навіть жалість і співчуття оточуючих, можуть тяжко ними переживатися, викликаючи непередбачувані наслідки.

Дорослі (батьки чи особи, що займаються вихованням та доглядом за дитиною повинні подбати про те, щоб така дитина була зайнята справою відповідно до своїх уподобань (заняття в гуртках, секціях).



Висновки

Аналізуючи вікові психологічні особливості дітей трудових мігрантів, можна підсумувати, що тривале перебування батьків за кордоном позначається на їхньому психоемоційному здоров'ї: неправильна життєва позиція, негативна модель сімейного життя, профорієнтації, громадянського, трудового та морального виховання.


Указом Президента від 22 жовтня 2012 року затверджено Національну Стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року, в якій визначаються сім’ї трудових мігрантів як сім’ї, що потрапили у складні життєві умови.



«Президент поставив завдання забезпечити соціальний супровід дітей, батьки яких є трудовими мігрантам», - за словами Уповноваженого Президента України Ю.Павленко.



Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал