Проведення індивідуального заняття



Скачати 428.93 Kb.
Сторінка3/3
Дата конвертації11.12.2016
Розмір428.93 Kb.
1   2   3

РОЛЬОВА ГРА „КОНФЛІКТ У СОЛОСІТІ”

Теми: толерантність, стереотипи, ксенофобія.

Мета: розвинути толерантне ставлення до інших, напрацювати навички вироблення компромісу, участі у публічній політиці та соціальної інтеграції.

Хід гри: Учасники знайомляться з історією та отримують свої ролі. Розподіл ролей можна вести за бажанням – хто з ким хоче бути разом у грі. Після отримання ролей зачитується перелік учасників гри і пропонується обдумати шляхи вирішення конфлікту. Через 30 хв. учасники повинні зібратися у визначеному місці і „розіграти” ситуацію, пробуючи знайти з неї вихід. Завданням тренера є контролювати ситуацію, нотувати переломні моменти, при

потребі – скеровувати поведінку груп, мотивувати учасників вжитися в ролі. Саме „розігрування” ситуації повинно тривати не більше, ніж 60 хв. Тренер може сам припинити симуляцію, якщо побачить, що сюжет повторюється або що конфлікт вирішується.



Кількість учасників: не менше 24.

Час: 2 год.

Історія (отримують усі учасники):

Солосіті – 20-тисячне місто, розташоване на півдні Вівероландії (південь країни вважається економічно відсталим та одним з найбідніших), країни з населенням 1,5 млн. осіб, південний кордон якої омивають води Зеленого моря; досить віддалена від основних культурних і адміністративних центрів. У місті є два заводи, деревообробний і целюлозно-паперовий (які вже восьмий рік простоюють без діла), три ПТУ, які раніше були структурними підрозділами відповідних заводів, 4 школи. Директор деревообробного комбінату Василеус Індустріальний вже вносив пропозицію закрити ПТУ через їхню безперспективність. Працівники заводів довгий час перебували у вимушених відпустках (крім керівництва, звичайно), а випускники ПТУ

ставали потенційними безробітними. Два роки тому у Солосіті навідалися іноземні інвестори з далекого Ніхастану і викупили промислові об’єкти – ніби й розпочалося якесь пожвавлення, але іноземні власники, керуючись офіційною статистикою середніх доходів громадян, встановили заплату в межах 150-200 тугриків, не враховуючи, що у нелегальному „бізнесі”, як-от контрабанда цукру та олії з віддаленої на кілька миль маленької острівної країни Маоландії, приносить до 1000 тугриків на місяць. Місцеві мешканці не поспішали найматися на офіційну роботу, а спокійно жили з контрабанди. Не бажаючи втрачати інвестиції, керівництво підприємств поступово почало залучати до роботи кваліфікованих працівників із сусідньої Маоландії – рівень

життя і цін тут значно нижчий, тому працівники невибагливі. За 200 тугриків місячної зарплатні маоландський робітник міг утримати сім’ю з трьох осіб. За два роки поновленої роботи двох комбінатів кількість маоландських робітників у місті коливалася від 1 до 2 тисяч. Практично у кожній маоландській сім’ї принаймні хтось один працював у Солосіті. Проживали невибагливі робітники у покинутих гуртожитках ПТУ, а на вихідні зазвичай їздили додому. Прибуваючи в понеділок на роботу, вони успішно провозили контрабанду, яку

солосітівські „бізнесмени” скуповували у прилеглому до порту парку і транспортували далі на північ і захід Вівероландії. Якось одного понеділка керуючий групою „бізнесменів” Андріко Підприємливий прийшов у порт, щоби залагодити усі необхідні справи у начальниці солосітівської митниці Мері Корупціної, і помітив, що ситуація очевидно нестандартна. У залі очікувань стовпилося з десяток столичних і навіть декілька іноземних журналістів, а на пероні спостерігалося скупчення великої кількості маоландців, у тому числі й дітей. Як розповіла пізніше Андріко кореспондентка „Вівероландських новин” Аліна Настирлива, вночі з неділі на понеділок острів Мао буквально знесло небаченим до того часу цунамі, й мешканці маленької острівної країни – ті, яким вдалося врятуватися, – приплили на човнах і катерах до Солосіті з проханням надати їм статус жертв стихійного лиха і дозволити хоча б тимчасово поселитися у робітничих гуртожитках. На зустріч із біженцями мав прибути міський голова Іво Багатообіцяючий та головний полісмен міста Гепард Строгий, щоб вирішити складну ситуацію, оскільки прикордонна служба відмовилася впустити біженців на територію Вівероландії, мотивуючи це відсутністю в останніх засобів на проживання у країні. Інформація про цунамі та його наслідки для острова Мао вже розповсюдилася містом й усією країною. Ініціативні групи на півночі Вівероландії розпочали кампанію з допомоги біженцям, уряд країни видав указ, який зобов’язував адміністративні органи Солосіті прийняти біженців у місті і забезпечити їм відповідні умови перебування, але місцеві мешканці виступили проти прийому небажаних гостей і заблокували вихід з порту – маоландців в Солосіті не любили... Пройшовши прикордонний та митний контроль, біженці опинилися у маленькому портовому залі, вихід з якого був заблокований кількома місцевими мешканцями (решта згуртувалися назовні). Окрім них, у залі перебуває декілька працівників порту та два журналісти. Назовні кілька груп місцевих мешканців сперечалися з ініціативними групами, які привезли гуманітарну допомогу з півночі. Міський голова та керівник поліційного управління зникли. Якщо портовий зал не розблокують, є небезпека, що ситуація вирішуватиметься за допомогою силових методів з центру.

У грі виступають такі особи:


  • міськвиконком та міський голова Іво Багатообіцяючий (мін. 4 особи),

  • члени реакційного воєнізованого угрупування „Братство сонця” (мін. 3 особи),

  • група „бізнесменів”-контрабандистів на чолі з Андріко Підприємливим (мін. 3 особи),

  • група місцевих мешканців (мін. 5 осіб),

  • ініціативна група допомоги з півночі (мін. 3 особи),

  • керівництво промислового сектору (мін. 2 особи),

  • журналісти (мін. 4 особи).

Усі Ви, тією чи іншою мірою, виявилися втягнутими в конфлікт. Як його вирішити?

Додаткова інформація, яку учасники отримують відповідно до обраних ролей:



Міськвиконком: Ви – міськвиконком Солосіті, оберіть собі голову та керівників відповідних відділів. Ви уособлюєте консервативну бюрократизовану структуру. Ви завжди почувалися спокійно і безпечно у цьому місті, мали відповідні „доходи” від діяльності групи Андрійко, брали хабарі від інвесторів та й від маоландців, які повинні були зареєструватися у місті як іноземні громадяни. Усі ви презентуєте консервативні політичні сили, які негативно ставилися до підприємливих і економічно активних, але попри все бідних, маоландців – їх ви терпіли тільки тому, що вони приносили вам конкретні доходи. На постійно ані ці робітники, ані їхні сім’ї вам не потрібні, але йти всупереч вказівкам „зверху” вам теж не випадає. Ви втекли з порту на дачу міського голови й обдумуєте, що робити далі. Ви свідомі того, що, якщо ситуацію швидко не залагодити, у місті можуть ввести пряме урядове правління із столиці, а навіть військовий стан.

Реакційне угрупування „Братство сонця” :

Ви – колишні випускники місцевих ПТУ, які в силу економічної кризи відразу після закінчення навчання стали безробітними. Живете Ви за рахунок контрабанди, а час від часу виїжджаєте на заробітки на північ країни. На відновлених заводах Вам працювати не хочеться – там занадто мала зарплатня і жорстка трудова дисципліна. Ви переконані, що якби не „дешеві” маоландські робітники, власникам заводів довелося б підвищувати рівень оплати праці, тому винуватцями всіх бід Ви вважаєте саме мешканців сусідньої країни. Відтак Ви взагалі проти того, щоби у вашій місцевості проживали якісь іноземці, тим паче біженці, яких місто повинне утримувати.

Бізнесмени” на чолі з Андріком Підприємливим:

Ви – люди з певним життєвим досвідом, які вчасно зрозуміли, що Ваша доля – у Ваших руках. Більшість з Вас вчасно звільнилася з неперспективних заводів і пробувала започаткувати свою справу. Та під час економічного занепаду в країні виявилося, що скуповування дешевих продуктів харчування у маоландців – найбільш вигідний бізнес. Маоландські робітники, зайняті на заводах міста, пожвавлювали прикордонну торгівлю і приносили Вам доходи. Тепер, коли острів опинився в стані природної катастрофи, маоландці Вам

стали просто нецікавими. Але Ви усвідомлюєте факт, що попередньому способу заробляти гроші прийшов кінець. Чи потрібні Вам у Вашому місті біженці, Ви не знаєте.

Група місцевих мешканців:

Ви - люди середнього та старшого віку, які у своїй більшості працювали на заводах міста або у сфері послуг та приїхали в місто у молодому віці. Ви зацікавлені в стабільності свого життя, у добрій пенсії, з повагою ставитеся до органів місцевої влади і переконані, що ніякі маоландці Вам непотрібні. З їхньою роботою на заводі Ви ще якось мирилися, хоча, коли хтось вчинив у гуртожитку підпал, ви не дуже поспішали допомогти пораненим робітникам. Але змиритися з тим, що маоландські сім‘ї житимуть поряд з Вами постійно,

Ви не хочете.

Ініціативна група допомоги з півночі:

Ви – члени правозахисної організації з півночі країни, які організували кампанію зі збору необхідних речей для жертв природного лиха і тепер привезли їх до Солосіті. На півдні Вівероландії Ви вперше. Вам важко зрозуміти упереджене ставлення мешканців Солосіті до біженців, і Ви намагаєтесь їх переконати, що всі кошти на їхнє утримання виділятимуться з центрального бюджету і міжнародних організацій. Самі Ви завжди з симпатією ставилися до мешканців острівної країни, більшість з Вас радо проводила там відпустку.



Керівництво промислового сектору:

Ви – директори двох заводів, які наймають маоландських робітників, завдяки яким Ви ще якось виплутуєтесь із зобов‘язань перед інвесторами. Але Ви свідомі того, що за умов постійного поселення сімей робітників в Солосіті вони матимуть більші вимоги стосовно зарплатні і соціальних гарантій. Проте є всі

шанси, що крім маоландців працювати на заводи ніхто не піде.

Журналісти:

Серед Вас є один журналіст з місцевої газети „Наша громада”, кореспондент центрального телебачення, журналіст з обласної незалежної газети та один закордонний журналіст, який робить репортаж на замовлення Фонду допомоги жертвам стихійних лих. Кожен із Вас працює на свого редактора. Ви готуєте

свої репортажі незалежно один від одного і від Вас залежить, чи Ви співпрацюватимете між собою, чи кожен із Вас обере свою власну лінію.

Біженці:

Ви – одні з небагатьох, кому вдалося на човнах допливти до берегів Вівероландії. Серед Вас є робітники заводів та члени їхніх сімей. Ви сподіваєтеся, що мешканці нададуть Вам притулок, проте усвідомлюєте свою складну ситуацію. Нещодавно двоє з Вас були поранені після підпалу гуртожитку і три місяці провели в лікарні. Ви прекрасно знаєте, що підпал вчинили члени „Братства сонця”, але вам ніхто не повірив.



ОБГОВОРЕННЯ:

1. Нехай кожен із учасників розповість, як він зрозумів свою роль і чи комфортно почувався.

2. Як розвивалася ситуація з точки зору кожної групи?

3. Скільки було місць, у яких приймалися рішення? Хто були основними акторами?

4. Якими методами різні групи пробували вирішити конфлікт?

5. Якщо конфлікт вирішили, то завдяки чому? Якщо ні, то що перешкодило?

6. Які переломні етапи гри?

Після аналізу гри обговорити з учасниками ситуацію з точки зору реальності:

– Як ми ставимося до емігрантів? Як вони ставляться до нас?

– Чи відомі реальні ситуації, в яких у суспільстві загострювалося питання мігрантів?

– Наскільки проблема трудової міграції актуальна для України?



Зроби невелику презентацію про міграційну політику ЄС, ілюструючи її реальними прикладами локальних конфліктів.

Список використаної літератури

  1. Близнюк О. І., Панова Л. С. Ігри у навчанні іноземних мов: Посібник для вчителів. – К.: Освіта, 1997. – 64 с.

  2. Бондар С.П. Методи навчання // Енциклопедія освіти / Акад. пед.. наук України ; головний ред. В.Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  3. Выготский Л. С. Игра и ее роль в психологическом развитии ребенка // Вопросы психологии.- 1966. - № 6. – С. 5-16.

  4. Карамушка Л.М. Рольова гра // Енциклопедія освіти / Акад. пед.. наук України ; головний ред. В. Кремень. – К. : Юрінком Інтер, 2008. – 1040 с.

  5. Леонтьев А.А. Психология общения. – Тарту: Тартус. ГУ, 1974. – 219 с.

  6. Люшер М. А. Сигналы личности. Ролевые игры и их мотивы. - Воронеж: Реал, 1995. – 180 с.

  7. Селевко Г. К. Современные образовательные технологии: Учебное пособие. – М.: Народное образование, 1998. – 231 с.

  8. Ушинський К.Д. Людина як предмет виховання. Вибр. пед твори: У2-х т. – Т.1. - К.: Просвіта, 1957. – 406 с.

  9. Филатов В.М. Методическая типология ролевых игр//Иностранные языки в школе. - 1988. - № 2. - С. 41-47.

  10. Щукина Г.И. Проблема познавательного интереса в педагогике. – М.: Педагогика, 1971. – 352 с.

  11. Щукина Г.И. Актуальные вопросы формирования интереса в обучении. – М.: Просвещение, 1984. – 176 с.

  12. Чупрасова В.И. Деловая игра как средство формирования психологического климата в студенческой группе [Текст] : Дис.... канд. пед. наук : 13.00.01 -Л., 1991. - 224 с.

  13. Эльконин Д. Б. Творческие ролевые игры детей дошкольного возраста. М.: Просвещение, 1957. – 289 с.

  14. Http://www.mstu.edu.ru/publish/conf/11ntk/section3/section3_3.html.

  15. Http://www/rusnauka.com/Artikle/filology/1-3/11html

  16. Http://www.ngo.by/ru/news/gurt/f920/889fe7714eghtml

  17. Black V. Speaking Advanced / V. Black, M. McNorton, A. Molderez, S. Parker. – Oxford: Oxford University Press, 1993. – 102 p.

  18. Golebiowska A. Getting Students to Talk. – Prentice Hall International (UK) Ltd, 1990. – 161p.

  19. Ladousse G.P. Role Play. – Oxford: Oxford University Press, 1992. – 181 p.

  20. Livingstone C. Role Play in Language Learning. – London: Longman.


Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал