Програма з української мови для проведення вступних випробувань на базі повної середньої освіти



Скачати 180.77 Kb.
Дата конвертації22.12.2016
Розмір180.77 Kb.
ТипПрограма
МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ

ПРИЛУЦЬКИЙ АГРОТЕХНІЧНИЙ КОЛЕДЖ

«Затверджую»

Директор Прилуцького

агротехнічного коледжу

_________ П.І.Черніков

«___»________2012року


ПРОГРАМА

з української мови для проведення вступних випробувань на базі повної середньої освіти

Прилуки 2012

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА


Українська мова - державна мова України. Вона неоціненна національна святиня, скарбниця духовних надбань, запорука його подальшого культурного прогресу. Як навчальний предмет українська мова виконує важливі освітні функції. Головна функція рідної мови полягає в тому, що вона є засобом спілкування, пізнання культурних цінностей. Як форма вияву національної й особистісної свідомості вона є засобом самопізнання, саморозвитку і самореалізації людини. Вільне володіння рідною мовою забезпечує реалізацію творчих можливостей людини в усіх сферах життя.

Програму для абітурієнтів коледжу з курсу «Українська мова» ДЛЯ складено на ОСНОВІ програми зовнішнього незалежного оцінювання з української мови 2010 року , розробленої з урахуванням чинних програм з української мови для 5-11 класів (лист Міністерства освіти і науки України № 1/11-3580 від 22.08.2001 р.)

Матеріал програми розподілено за такими розділами: «Фонетика. Графіка», «Лексикологія. Фразеологія», «Будова слова. Словотвір», «Морфологія», «Синтаксис», «Стилістика», «Орфоепія», «Орфографія», «Розвиток мовлення».

Абітурієнти повинні знати:



  • що вивчають основні розділи науки про мову;

  • основні орфоепічні, орфографічні, пунктуаційні правила;

  • морфологічні ознаки та синтаксичну роль частин мови;

  • загальні відомості про просте і складне речення, однорідні члени речення, речення із вставними словами, відомості про відокремлені та уточнюючі члени речення, пряму мову;

  • основні поняття мовлення і спілкування;

  • норми українського мовленнєвого етикету.

Абітурієнти повинні вміти:

  • знаходити вивчені орфограми, пояснювати їх, правильно писати слова з вивченими орфограмами, знаходити і виправляти орфографічні помилки;

  • обґрунтувати вживання розділових знаків за допомогою вивчених правил;

  • правильно вживати в мовленні речення, різні за будовою та метою висловлення;

  • самостійно здобувати знання, працювати з навчальною літературою;

  • користуватися словниками різних типів;

  • дотримуватися норм українського мовленнєвого етикету;

  • відрізняти випадки правильного використання мовних засобів від помилкових;

  • створювати власні висловлення, чітко формулюючи тезу, наводячи переконливі аргументи, використовуючи доречні приклади, логічно й послідовно викладаючи думки та формулюючи відповідні висновки;

Українська мова

Назва розділу, теми

Знання змісту мовних понять, термінів, мовних явищ і закономірностей

1. Фонетика. Графіка

Фонетика як розділ мовознавчої науки про звуковий склад мови. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді і м’які, дзвінкі й глухі. Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт. Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї, щ. Склад. Складоподіл. Наголос, наголошені й ненаголошені склади. Уподібнення приголосних звуків. Спрощення в групах приголосних. Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків. Основні випадки чергування у-в, і-й.

2. Лексикологія. Фразеологія.

Лексикологія як учення про слово. Ознаки слова як мовної одиниці. Лексичне значення слова. Багатозначні й однозначні слова. Пряме та переносне значення слова. Омоніми. Синоніми. Антоніми. Лексика української мови за походженням. Власне українська лексика. Лексичні запозичення з інших мов. Загальновживані слова. Професійна, діалектна, розмовна лексика.. Терміни. Лексика української мови з погляду активного й пасивного вживання. Застарілі й нові слова (неологізми). Нейтральна й емоційно забарвлена лексика. Поняття про стійкі сполуки слів і вирази. Фразеологізми. Приказки, прислів’я, афоризми.

3. Будова слова. Словотвір

Будова слова. Основа слова й закінчення. Значущі частини слова: корінь, префікс, суфікс, закінчення. Словотвір. Твірні основи при словотворенні. Основа похідна й непохідна. Основні способи словотворення в українській мові: префіксальний, префіксально- суфіксальний, суфіксальний, безсуфіксальний, складання слів або основ, перехід з однієї частини мови в іншу. Складні слова. Способи їх творення. Сполучні голосні [о], [е] у складних словах.

4. Морфологія. 4.1.Іменник.

Морфологія як розділ мовознавчої науки про частини мови. Іменник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Іменники власні та загальні, істоти й неістоти. Рід іменників: чоловічий, жіночий, середній. Іменники спільного роду. Число іменників. Іменники, що вживаються в обох числових формах. Іменники, що мають лише форму однини або лише форму множини. Відмінники іменників. Відміни іменників: перша, друга, третя, четверта. Поділ іменників першої та другої відмін на групи.




Особливості вживання та написання відмінкових форм. Букви -а(-я), -у(-ю) в закінченнях іменників другої відміни. Відмінювання іменників, що мають лише форму множини. Невідмінювані іменники в українській мові. Написання і відмінювання чоловічих і жіночих імен по батькові.

4.2. Прикметник

Прикметник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прикметників за значенням: якісні, відносні та присвійні. Якісні прикметники. Степені порівняння якісних прикметників: вищий і найвищий, способи їх творення (проста й складена форми). Зміни приголосних при творенні ступенів порівняння прикметників. Особливості відмінювання прикметників (тверда й м’яка групи).

4.3. Числівник

Числівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди числівників за значенням: кількісні (на позначення цілих чисел, дробові, збірні) й порядкові. Групи числівників за будовою: прості, складні й складені. Типи відмінювання кількісних числівників:

  1. один, одна;

  2. два, три, чотири;

  3. від п’яти до двадцяти, тридцять, п’ятдесят... вісімдесят;

  4. сорок, дев’яносто, сто;

  5. двісті — дев ’ятсот;

  6. нуль, тисяча, мільйон, мільярд;

  7. збірні;

  8. дробові.

Порядкові числівники, особливості їх відмінювання.

4.4.3айменник

Займенник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Співвіднесеність займенників з іменниками, прикметниками й числівниками. Розряди займенників за значенням: особові, зворотний, присвійний, вказівні, означальні, питальні, відносні, неозначені, заперечні. Особливості їх відмінювання. Творення й правопис неозначених і заперечних займенників.

4.5. Дієслово

Дієслово як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Форми дієслова: дієвідмінювані, відмінювані (дієприкметник) і незмінні (інфінітив, дієприслівник, форми на -но, -то). Безособові дієслова. Види дієслів: доконаний і недоконаний. Творення видових форм. Часи дієслова: минулий,




теперішній, майбутній. Способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий. Творення форм умовного та наказового способів дієслів. Словозміна дієслів І та II дієвідміни. Особові та числові форми дієслів (теперішнього та майбутнього часу й наказового способу). Родові та числові форми дієслів(минулого часу й умовного способу). Чергування приголосних в особових формах дієслів теперішнього та майбутнього часу.

Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Активні та пасивні дієприкметники. Творення активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Відмінювання дієприкметників. Дієприкметниковий зворот. Безособові форми -но, -то.

Дієприслівник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Дієприслівники доконаного й недоконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

4.6. Прислівник

Прислівник як частина мови: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Розряди прислівників за значенням. Ступеневі порівняння прислівників: вищий і найвищий. Зміни приголосних при творенні прислівників вищого та найвищого ступенів. Правопис прислівників на -о, -е, утворених від прикметників і дієприкметників. Написання прислівників разом і через дефіс.

4.7. Службові частини мови

Прийменник як службова частина мови. Групи прийменників за походженням: непохідні (первинні) й похідні (вторинні, утворені від інших слів). Групи прийменників за будовою: прості складні й складені. Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника. Сполучник як службова частина мови. Групи сполучників за значенням і синтаксичною роллю: сурядні (єднальні, протиставні, розділові) й підрядні (часові, при чинові, умовні, способу дії, мети, допустові, порівняльні, з’ясувальні, наслідкові). Групи сполучників за вживанням (одиничні, парні, повторювані) та за будовою (прості, складні, складені). Частка як службова частина мови. Групи часток за значенням і вживанням: формотворчі, словотворчі, модальні.

4.8. Вигук

Вигук як частина мови. Групи мови за походженням: непохідні й похідні. Значення вигуків. Звуконаслідувальні слова.

5. Синтаксис 5.1 .Словосполучення

Завдання синтаксису. Словосполучення й речення як основні одиниці синтаксису. Підрядний і сурядний зв’язок між словами й частинами складного речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Типи словосполучень за морфологічним вираженням головного слова. Словосполучення непоширені й поширені.

5.2. Речення

Речення як основна синтаксична одиниця. Граматична основа речення. Порядок слів у реченні. Види речень у сучасній українській мові: за метою висловлювання (розповідні, питальні й спонукальні); за емоційним забарвленням (окличні й неокличні); за будовою (прості й складні); за складом граматичної основи (двоскладові й односкладні); за наявністю чи відсутністю другорядних членів (непоширені й поширені); за наявністю необхідних членів речення (повні й неповні); за наявністю чи відсутністю ускладню вальних засобів (однорідних членів речення, вставних слів, словосполучень, речень, відокремлених членів речення, звертання).

5.2.1. Просте двоскладне речення

Підмет і присудок як головні члени двоскладного речення. Особливості узгодження присудка з підметом. Способи вираження підмета. Типи присудків: простий і складений (іменний і дієслівний). Способи їх вираження.

5.2.2. Другорядні члени речення у двоскладному й односкладному реченні

Означення узгоджене й неузгоджене. Прикладка як різновид означення. Додаток. Типи обставин за значенням. Способи вираження означень, додатків, обставин. Порівняльний зворот. Функції порівняльного звороту в реченні (обставина способу дії, присудок)

5.2.3. Односкладні речення

Граматична основа односкладного речення. Типи односкладних речень за способом вираження та значенням головного члена: односкладні речення з головним членом у формі присудка (означено-особові, неозначено-особові) та односкладні речення з головним членом у формі підмета (називні). Способи вираження головних членів односкладних речень. Розділові знаки в односкладному реченні

5.2.4. Речення з

однорідними

членами

Узагальню вальні слова в реченнях з однорідними членами. Речення зі звертанням. Звертання непоширені й поширені. Речення зі вставними словами, сполученнями, реченнями, їх значення. Речення 3 відокремленими членами. Відокремлені означення, приклади - непоширені й поширені. Відокремлені додатки, обставини. Відокремлені уточну вальні члени




речення. Розділові знаки в реченні з однорідними членами.

5.2.5. Складне речення

Ознаки складного речення. Засоби зв’язку простих речень у складному:

  1. інтонація і сполучники або сполучні слова;

  2. інтонація.

Типи складних речень за способом зв’язку їх частин: сполучникові й безсполучникові. Сурядний і підрядний зв’язок між частинами складного речення.

5.2.5.1.

Складносурядне

речення

Єднальні, протиставні та розділові сполучники в складному реченні. Смислові зв’язки між частинами складносурядного речення. Розділові знаки в складносурядному реченні

5.2.5.2.

Складнопідрядне

речення

Складнопідрядне речення, його будова. Головне й підрядне речення. Підрядні сполучники й сполучні слова як засоби зв’язку у складнопідрядному реченні. Основні види підрядних речень: означальні, з’ясувальні, обставинні (місця, часу, способи дії та ступеня, порівняльні, причини, наслідкові, мети, умовні, допустові). Складнопідрядні речення з кількома підрядними, їх типи за характером зв’язку між частинами:

  1. складнопідрядні речення з послідовною підрядністю;

  2. складнопідрядні речення з однорідною підрядністю;

  3. складнопідрядні речення з неоднорідною підрядністю.

5.2.5.3.

Безсполучникове складне речення

Типи безсполучникових складних речень за характером смислових відношень між складовими частинами- реченнями:

  1. з однорідними частинами-реченнями (рівноправними);

  2. з неоднорідними частинами (пояснюваною і

пояснювальною).

Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

5.2.5.4. Складні речення з різними видами

сполучникового й

безсполучникового

зв’язку

Складні речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку

5.3. Способи відтворення чужого мовлення

Пряма й непряма мова. Речення з прямою мовою. Слова автора. Заміна прямої мови непрямою. Цитата як різновид прямої мови. Діалог.



6. Стилістика

Стилі мовлення (розмовний, науковий, художній, офіційно-діловий, публіцистичний), їх основні ознаки, функції.

7. Орфоепія

Відображення вимоги голосних (наголошених і ненаголошених)через фонетичну транскрипцію. Відображення вимоги приголосних звуків:

  1. [дж], [дз], [дз];

  2. М;

  3. [ж], [ч], [ш], [дж];

  4. груп приголосних (уподібнення, спрощення);

  5. м’яких приголосних;

  6. подовжених приголосних.

Вимова слів з апострофом

8. Орфографія

Правопис літер, що позначають ненаголошені голосні [є], [и], [о] в коренях слів. Спрощення в групах приголосних. Сполучення йо, ьо.

Правила вживання м’якого знака. Правила вживання апострофа. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних і збігу однакових приголосних звуків. Правопис префіксів і суфіксів. Позначення чергування приголосних звуків на письмі. Правопис великої літери. Лапки у власних назвах. Написання слів іншомовного походження. Основні правила переносу слів з рядка в рядок. Написання складних слів разом і через дефіс. Правопис складноскорочених слів. Написання чоловічих і жіночих імен по батькові, прізвищ. Правопис відмінкових закінчень іменників, прикметників. Правопис н та нн у прикметниках і дієприкметниках, не з різними частинами мови. Особливості написання числівників. Написання окремо (сполучень прислівникового типу), разом і через дефіс (прислівників, службових частин мови, вигуків).


РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА



  1. Возняк М.С. Історія української літератури: В 2-х т. - Львів, 1992. - Т. 1; - Львів, 1994.-Т. 2.

  2. Грицай М.С., Микитась В.Л., Шолом Ф.Я. Давня українська література: Підручник. - 2-е вид. - К., 1989.

  3. Гром’як Р. Давнє і сучасне: Вибрані статті з літературознавства. - Тернопіль, 1997.

  4. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 т. - Т. 1 / Упор. В.Яременко; Авт. передм. Н.Кононенка; Приміт. Л.Дунаївської. -К., 1993.

  5. Гундорова Т. Проявлення слова. Дискусія раннього українського модернізму. Постмодерна інтерпретація. - Львів, 1997.

  6. Єфремов С. Історія українського письменства. Від початків до Костомарова. - К. - Лейпціг, 1919. Фотопередрук у Мюнхені 1989 р.

1. Живиця: Хрестоматія української літератури XX століття. У 2 кн. / Упор. М.Конончук, Н.Бондар, Т.Конончук. -К., 1998.

  1. Історія української літератури (Перші десятиріччя XIX століття):

Підручник / П.П. Хропко, О.Д.Гнідан, П.І.Орлик та ін. -К., 1992.

  1. Історія української літератури 70-90-х рр. XIX ст.: У 2 т. / За ред. О.Гнідан. - К., 1999. '

10.Історія української літератури першої половини XIX ст. / За редакцією П.К.Волинського. - К., 1964.

11 .Історія української літератури XIX ст.: У 2 кн. / За ред. М.Г. Жулинського. - К., 2006.

12.Історія української літератури. Кінець XIX - початок XX ст.: У 2 кн. / За ред. О.Д.Гнідан. -К., 2005.

13.Історія української літератури. У 2 т. / За ред. І.Дзеверіна. - К., 1988.

14.Історія української літератури. XIX століття: У 3 кн. / За ред М.Т.Яценка. - К, 1997.

15.Кирилюк Є.П. Тарас Шевченко: Життя і творчість. - К., 1964.

16.Кононенко П.П.Українська література: Проблеми розвитку. - К., 1994. 17.П.Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - 2-е вид., перероб. і доп. - К., 1999.

18.Павлюк М.М. Творчий метод і поетика Т.Шевченка. - К., 1980.

Критерії оцінювання знань і вмінь

«Відмінно» - абітурієнт вільно володіє матеріалом, легко орієнтується в будь-якому розділі знань науки про літературу, добирає правильні приклади, цитує прозові і поетичні уривки, не порушує хронологію літературного процесу, знає дати.

«Добре» - абітурієнт має гарні знання з конкретної теми, вміє застосувати теоретичні положення на практиці; бачить принципи аналізу літературного твору, визначає еволюцію в свідомості героя, допускаючи при цьому несуттєві неточності.

«Задовільно» - абітурієнт дає неповні відповіді на питання з досить значними, проте несуттєвими неточностями, не зовсім добре знає тексти літературних творів, помиляється у визначенні віршових розмірів.



«Незадовільно» - абітурієнт плутає літературних героїв, не завжди точно визначає жанрову специфіку, помиляється у віднесенні конкретного письменника до певного століття.

Поділіться з Вашими друзьями:


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал