Програма вступних випробувань для вступників на напрям 024 «Хореографія» ос «Магістр» Київ 2016 пояснювальна записка



Сторінка2/4
Дата конвертації28.12.2016
Розмір0.53 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4

Тенденції розвитку українського балетного театру ІІ пол. ХХ ст.
Національне балетне мистецтво у другій половині 50-60-х рр.

Творче переосмислення українськими балетмейстерами досвіду попередників, використання творчих знахідок сучасних хореографів з метою розширення виразної палітри балетного театру. Діяльність В.Вронського на київській сцені. Сценічне втілення “Ромео і Джульєтти” С. Прокоф’єва. Прагнення до узагальненої виразної хореографії. Збагачення танцювальної палітри в інтерпретаціях балетів “Шурале” Ф. Ярулліна, “Лілея” К. Данькевича, “Лісова пісня” М. Скорульського. Широта жанрового діапазону творчості М. Трегубова, пошук балетмейстером нових засобів створення танцювальної мови, драматургії вистав. Використання народної хореографії в постановці балетів “Сойчине крило” А. Кос-Анатольського, “Сорочинський ярмарок” В. Гомоляки.

Національні літературні сюжети в балетному театрі. Пошуки у сфері симфонізації танцю, поєднання музичної і балетної драматургії в балетах “Тіні забутих предків” В.Кирейка - Н. Скорульської, “Оксана” В. Гомоляки - Р. Візиренка-Клявіна. Розвиток цих напрямів у творчості А. Шекери, постановка балетмейстером спільно з М. Заславським балетної трилогії “Досвітні вогні” (музика В. Кирейка, Л. Дичко, М. Скорика).

Пошуки, експерименти в балетному театрі 70-80-х рр. Звертання українських балетмейстерів до змістовних, талановитих музичних партитур. Різні підходи до постановки балету В. Губаренко „Камінний господар у постановках А.Шекери, М.Арнаудової, З.Кавац.

Поширення у 70-х рр. практики створення одноактних балетів.

Соціокультурні умови розвитку українського хореографічного мистецтва 90-х рр. Свобода у визначенні тем та їх сценічному втіленні – ознака часу. Домінуюче значення малих форм у творчості хореографів. Звернення балетмейстерів до глибоких за змістом творів композиторів-класиків, сучасної музики, різноманітної за стилем і жанрами. Творча діяльність Г.Ковтуна, О.Ратманського, А.Рубіної, А.Рехвіашвілі.



Творчість П.Вірського як реформатора української народно-сценічної хореографії

Творча особистість П.Вірського. Глибокий інтерес та обізнаність балетмейстера з українським танцем, збереження національного духу в танцях опери „Запорожець за Дунаєм” С.Гулака-Артемовського. П.Вірський та М.Болотов – художні керівники Державного ансамблю народного танцю УРСР, визначення завдань колективу як центру народної хореографічної культури.

Проблеми становлення творчого колективу на початку 50-х ст. строкатість репертуару, лексична та композиційна одноманітність номерів, відсутність концепції подальшого творчого зростання колективу. П.Вірський – художній керівник ансамблю, визначення хореографом основних напрямків роботи: удосконалення виконавського рівня, вивчення танцювального фольклору, створення на його основі самобутнього репертуару.

Тематична і жанрова різноманітність творчої спадщини П. Вірського. Роль музики в постановках хореографа. Залучення до співпраці талано-витих українських композиторів. Творче співробітництво з А. Петрицьким у створенні костюмів. Всесвітнє визнання творчості балетмейстера та його ансамблю.


Український балетний театр і література
Віддзеркалення складних процесів боротьби між різними мистецькими напрямами в українському балеті 30-х рр. Усвідомлення митцями ролі і місця класичного і народного танцю у виставі. Пошук шляхів створення нового репертуару. Звертання українських балетмейстерів до літературних творів як основи вистави. Глибоке розуміння ними національної своєрідності кращих творів української літератури, які дають можливість доторкнутись до значних філософських, етичних, громадянських тем.

Балет „Лілея” – перша українська хореогдрама.

Збагачення танцювальними і окремими режисерськими знахідками у постановці „Лілеї” В.Вронським. Використання у виставі поряд з розгорнутими узагальнено-виразовими танцювальними епізодами ілюстративно-зображальних пантомімних сцен.

Висока поетичність драми феєрії Л.Українки „Лісова пісня”, гармонійність переплетення реальності і народної фантастики, натхненної лірики і філософського світосприйняття. Дві балетні трактовки твору. Намагання зберегти вірність літературному першоджерелу і відтворити його у балеті С.Сергеєвим. Спирання на музичну драматургію розвиток знахідок української хореографії, їх співзвучність у узагальнено-поетичній природі танцювальних образів, прагнення розкрити філософсько-емоційний зміст твору, поглиблення внутрішнього драматизму подій в редакції В.Вронського.

Процес поглиблення зв’язків з класичною літературою у 60-70-х рр., проблема співвідношення у виставах поетично-узагальненої мови і пантоміми.

Експериментальна постановка „Досвітні вогні” як наступний крок у збагаченні національної тематики балетних вистав. Поєднання у виставі трьох одноактних балетів: „Відьма” В.Кирейка за творам Т.Шевченка, „Досвітні вогні” Л.Дичко, „Каменярі” М.Скорика за І.Франко.

Українське балетне виконавське мистецтво ІІ пол. ХХ ст.
Продовження і розвиток кращих традицій радянського балетного виконавства в творчості українських танцюристів: пошук нових інтерпретацій балетів класичної спадщини, своєрідність трактування сучасних постановок.

Уособлення дівочої щирості, духовної краси в образі Раймонди, сила почуттів, прихованість експресії в ролі донни Анни („Камінний господар” В. Губаренка). Втілення контрасних танцювальних характерів Одетти – Оділії в творчості Алли Гавриленко.

Високий професіоналізм як неодмінна ознака виконавства, гранична чистота ліній, філігранна відточеність танцю Валерія Некрасова і Валерія Парсєгова.

Досконале володіння стилістикою класичного танцю, емоційна наповненість у виконанні Миколи Прядченка. Романтизм і ліризм партій Лукаша, Зігфрида, Ромео, Перелісника.

Вишуканість, тонке відчуття хореографічних стилів, високий професіоналізм Ірини Дорофієвої та Вадима Писарєва („Корсар”, „Жизель”).

Освоєння та своєрідна трактовка перлин світової та вітчизняної спадщини у вторчості Тетяни Таякіної і Валерія Ковтуна („Сильфіда”, „Жизель”, „Лісова пісня”, „Ромео і Джульєтта”).

Творчі індивідуальності Тетяни Боровик, Євгенії Костильової, Олени Філіп’євої, Ганни Дорош, Наталії Мацак, Євгенія Кайгородова, Миколи Чепіка, Артема Дацишина, Леоніда Сарафанова.

Конкурси ім. Сержа Лифаря (1995) як можливість висвітлити нові грані високого професіоналізму виконавців.



Тенденції розвитку світового балетного театру ІІ пол. ХХ ст.
Тематична, стильова, жанрова різноманітність та багатогранність хореографічної культури ІІ пол. ХХ ст. Ідейно-естетичні пошуки балетмейстерів, їх звернення до філософських проблем буття, ствердження в кращих творах вічних, загальнолюдських цінностей.

Оновлення балетного театру, усвідомлення хореографами необхідності взаємопроникнення різних шкіл, напрямків танцювальних систем з метою пошуку і створення художніх засобів для розкриття внутрішнього світу особистості, відображення глибинних процесів суспільного життя, актуальних проблем сьогодення.

Значення сучасної музики, драматичного театру, кіномистецтва, телебачення для появи нових драматургічних форм, прийомів, виразних засобів хореографії.

Творчі шляхи Дж.Баланчіна, Р.Петі, М.Бежара, К.Макміллана, Д.Кранко, Д.Роббінса, Х.Лімона, А.Еймі, М.Каннінгема, І.Кіліана, Б.Ейфмана.

Зростання виконавського рівня, розвиток техніки танцю, багатоплановість танцюристів, їх участь у класичних, сучасних, модерн-балетах, збагачення їх досвіду, розширення виконавських можливостей.
ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО
Графіка як вид образотворчого мистецтва
Графіка як вид образотворчого мистецтва. Малюнок, печатні художні твори, що базуються на мистецтві малюнку: численні види гравюри; їх власні виразні засоби та виразові можливості. Нове значення терміну, що виникло в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.., причини його появи.

Лінія, контраст білого і чорного як основа мистецтва графіки.

Функції, види, жанри, художні засоби графіки.

Розвиток графіки як демократичного мистецтва великого соціального значення у ХХ ст., політична, газетна, журнальна графіка.

Розподіл графіки по призначенню:

Станкова графіка, яка отримала широке розповсюдження за доби Відродження. Її звертання до традиційних жанрів образотворчого мистецтва: тематичної композиції (А. Дюрер, Калло, Рембрандт, Хогарт, Гойя), літографії (Е. Делакруа, Дом’є, І. Репін), портрету (О. Д. Енгр, О. Кипренський), пейзажу (К. Хокусай, І. Шишкін, А. Остроумова-Лебєдєва), натюрморту (М. Врубель, А. Матісс).

Лубок як специфічний вид станкової графіки.

Книжковий та газетно-журнальний малюнок та мініатюра як ознаки рукописних книжок. Гравюра і літографія у печатних книгах. Ілюстрації, створення малюнка шрифту, загальне конструювання і оформлення як складові книжкової графіки.

Карикатура як масовий вид газетно-журнальної графіки (В. Фаворський, В. Лебедєв, В. Клемке, Р. Кент).

Плакат. Його виокремлення у вид торгової і театральної афіші у ХІХ ст. (Ж. Шере, А. Тулуз-Лотрек). Здатність швидко реагувати на актуальні події як якість політичного, агітаційного плакату (Д. Моор, В. Маяковський).

Зв’язок графіки з сучасністю, що обумовлений розвитком поліграфії, різноманітними сучасними технологіями.

Започаткування української графіки Г.Нарбутом (ілюстрації до казок „Горошеня”, „Снігуронька”, поеми „Енеїда” І.Котляревського). Розвиток кращих традицій попередників у творчості В.Касіяна (звернення до творчості Шевченка в картинах „Шевченко на Україні”, „Тарас Шевченко”, ряді гравюр до поеми „Гайдамаки”, циклі ілюстрацій до „Кобзаря”, творів М.Коцюбинського, Л.Українки, В.Стефаника). О.Кульчицької (офортах „Бора”, „Берізки”, гравюрах „Українські письменники”, „Народна архітектура”, ілюстраціях до „Слова о полку Ігоревім”, „Тіней забутих предків”), О.Пащенка (гравюрах „Київська сюїта”, „Відбудова Дніпрогесу”, ескізі ордену Б.Хмельницького), М.Дерегуса (циклі офортів „Шляхами війни”, на теми народних дум та історичних пісень, ілюстраціях до „Тараса Бульби” М.Гоголя, „Переяславської Ради” Н.Рибака, поем „Катерина”, „Наймичка” Т.Шевченка). О.Данченка (в галузі станкового живопису - „Визвольна війна українського народу 1648-54 рр.”, „Народні герої України”, „Корея”; в галузі книжкової графіки - оформлення книжок „Гомоніла України” П.Панча, „Енеїди” І.Котляревського, „Декамерона” Дж.Бокаччо).


Скульптура як вид образотворчого мистецтва.

Скульптура як вид образотворчого мистецтва, що базується на принципі об’ємного, фізично трьохмірного зображення.

Головні виразні засоби – постановка постаті у просторі, відтворення її руху, пози, жесту, фактури, ліплення і обробки матеріалу, архітектонічна організація об’єму, вибір пропорції та ін.

Різновиди скульптури: кругла, що розміщується в просторі і потребує кругового огляду, і рельєф, де зображення розміщується на площині, що являє собою його фон.

Розподіл скульптури за змістом і функціями: монументальну, монументально-декоративну, станкову і скульптуру малих форм. Розрахованість монументальної та монументально-декоративної скульптури на певне архітектурно-просторове і природне оточення, їх здатність вирішувати великі ідейно-образні завдання (пам’ятники, монументи, меморіальні споруди).

Походження скульптури у первісному суспільстві. Гуманістичний характер скульптури Стародавньої Греції, втілення в ній ідеалу гармонійно розвиненої особистості. Твори Мірона, Фідія, Праксителя. Місце і особливості скульптури у романському мистецтві і готиці. Втілення ідеалів ренесансного гуманізму в мистецтві Донателло; твори Мікеланджело як вершина мистецтва Відродження. Урочиста пишність, мінливість форм, зростання декоративних тенденцій у скульптурі барокко. Нове осмислення принципів класики в епоху Просвітництва: портрети Е. М. Фальконет, Ж.-А. Гудона у Франції, Ф. І. Шубіна, І. П. Матроса в Росії. Демократизація мистецтва скульптури, його реалістична спрямованість у ІІ половині ХІХ ст. Творчість М. М. Антокольського.

Відродження тяжіння до синтезу у мистецтві модерну, місце в ньому скульптури, вплив сучасних течій (імпресіонізму, символізму) на її розвиток.

Віддзеркалююча протиречний характер епохи пластика О. Родена, її вплив на національні школи: Е. А. Бурдель (Франція), С. Т. Коньонков, А. С. Голубкіна (Росія).

Вплив експериментальних модерністських течій на скульптуру ХХ ст. Використання нетрадиційних матеріалів, введення принципу перетворення повсякденного предмету у скульптурний твір, так званий об’єкт, що заперечує художньо-пластичну форму.

Пожвавлення розвитку скульптури на Україні на зламі ХІХ - ХХ ст. Роботи скульптора Л.Позена (пам’ятник М.Гоголю у Полтаві), М.Паращука та А.Попиля (пам’ятник А.Міцкевичу у Львові), П.Забіли (скульптурні портрети В.Боровиковського, М.Салтикова - Щедрина, В.Маковського). Сцени життя українського народу у станковій скульптурі Л.Позена.

Розвиток українського скульптури за радянських часів. Композиції, портрети скульпторів І.Кавалірідзе, А.Страхова, Г.Півоварова. Різноманітність видів скульптури у повоєнному українському мистецтві: в галузі скульптурного портерту: портрети І.Кавалірідзе, М.Амосова роботи М.Вронського; в галузі монументальної скульптури – пам’ятник М.Щорсу роботи М.Лисенка, В.Бородая, М.Соходолова, пам’ятник І.Франко роботи Є.Миська, Д.Крвавича та ін., пам’ятник І.Котляревському роботи Г.Кальченка, меморіального ансамблю „Пагорб Слави” в Черкасах роботи Г.Кальченка, меморіального ансамблю „Український державний музей Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” роботи Є.Вучетича, В.Єлізарова, Б. Бородая.
Мистецтво Середньовіччя. Романський і готичний стилі (загальна характеристика).
Романський стиль (Х – ХІІ ст.) як один з важливих етапів розвитку середньовічного європейського мистецтва.

Система розвинутих феодальних відносин та ідеологія католицької церкви як соціальна основа романського мистецтва.

Роль монастирських орденів у розповсюдженні романського стилю, його значення для розвитку культової архітектури. Компактність форм, ясність силуетів будівель, їх гармонічний зв’язок з природним оточенням. Масивність стін, їх товщина, вузькі прорізи вікон, ступенево поглиблені портали як характерні особливості архітектури. Високі башти як один з головних елементів архітектурної композиції.

Розвиток у романських храмах ранньохристиянських типів базилікальної і центричної (круглої в плані) церкви. Самостійність кожної з головних частин храму, їх відокремленість одна від одної. Стійкість конструкції храму, що підкреслювалось сводами (переважно циліндричними, хрестовими, рьоберними, рідше - куполами).

Роль настінного живопису у храмовому декорі в ранньому Середньовіччі; поступове проникнення в нього монументальних рельєфів, що прикрашають портал і фасадну стіну. Заміна у зрілому романському стилі плоского рельєфу більш високим, насиченими світовими ефектами (церква Сен-Сернен у Тулузі, церква Сен-Трофім в Арлі, церква Ла Трітініте в Каннах).

Тип замку-фортеці з донжоном у французькій світській архітектурі романського стилю.



Готичний стиль як завершальний етап у розвитку середньовічного мистецтва Західної та Центральної Європи, вплив на його формування католицької церкви, його культовий характер (за призначенням).

Розвиток готики як відображення кардинальних змін у структурі середньовічного суспільства. Розвиток містобудівництва і громадської архітектури. Культові, світські будівлі, укріплення, мости як складові міських архітектурних ансамблів. Поступове перетворення замків феодалів у складні комплекси кріпосних, палацових і культових споруд. Собор як центр життя середньовічного міста. Собор як символ Всесвіту, його художній стрій, сполучення в ньому урочистої величі з пристрасною динамікою, численності пластичних мотивів зі строгою (суворою) ієрархічною системою їх сопідпорядкування, виявлення творчої величі зусиль людської спільноти.

Готичний собор як уособлення перемоги людської інженерної думки. Каркасна і складна конструкція, що перемогла масивність романських споруд, створення динамічної єдності внутрішнього простору. Збагачення і ускладнення синтезу виразних засобів у мистецтві готики. Скульптура як основний вид образотворчого мистецтва, розвиток її пластичної форми та ідейно-художнього змісту. Рухливість постатей, їх спілкування один з одним. Органічне поєднання в готиці ліризму і трагічних афектів, піднесеної духовності і соціальної сатири, фантастичного гротеску і фольклорності. (Церква аббатства Сен – Дені, собори Шартрі, Реймсі, Амьєні, комплекс папського палацу в Авіньоні, ратуша в Брюселі).

Мистецтво Італійського Відродження. Періодизація. Найвизначніші майстри.
Епоха Відродження як перехідний етап від Середньовіччя до Нового Часу. Його місце в культурному та ідейному розвитку країн Центральної та Західної Європи. Гуманістичний світогляд, світський характер, звернення до античності як основні відмінні риси антифеодальної культури Ренесансу. Античне мистецтво як відправна точка у звертанні італійських художників до природи, у намаганні повніше розкрити гармонійні закономірності буття. Періодизація. Раннє (ХУ ст.), Високе (кінець ХУ - перша чверть ХУІ ст.), Пізнє Відродження (ХУІ ст.). Розвиток античної ордерної системи, її творче переосмислення в архітекторі Ф. Брунеллі, Л.-Б. Альберті (Флоренція).

Створення пластично цілісної, наділеної внутрішньою єдністю концепції світу в творчості художників С. Ботічеллі („Весна”, „Народження Венери”), П. Перуджино (фрески „Оплакування Христа”, „Розп’яття”). Відчуття ними гармонійної упорядкованості світу, радісне сприйняття краси в їх творах.

Напружений і героїчний характер боротьби за ідеали у мистецтві Високого Відродження. Створення величезних архітектурних ансамблів, їх досконалість і художня цілісність (Д. Браманте, Рафаель).

Різноманітність і широта огляду явищ дійсності у творчості Рафаеля. Величні та сповнені спокою, гармонійна стрункість композиції розписів Станса делла Сьякура, де представлені чотири галузі людської діяльності: богослів”я („Диспута”), філософії („Афінська школа”), поезії („Парнас”), юриспруденції („Мудрість”, „Міра”, „Сила”). Римський період як доба творчої зрілості. Заміна настроїв поетичної іділії глибоким почуттям материнства у портретах Мадонни („Мадонна Альба”, „Сикстинська Мадонна”). Творчість Леонардо да Вінчі. Різноманітність творчих спрямувань. Розвиток традицій кватроченто у ранньому періоді творчості. Вміння передавати найтонкіші людські переживання, розкривати різноманітні людські емоції: „Поклоніння волхвів”, „Мадонна у скелях”. „Таємна вечеря” як одна з вершин європейського живопису: математичні закономірності композиції, ясна, строго розроблена система жестів та міміки персонажів, гармонійна врівноваженість форм. Втілення піднесеного ідеалу жіночності і людської чарівності у портреті Мони Лізи.

Творчість Мікеланджело. Ідея громадянської доблісності, героїчний порив у статуї „Давида”. Трагічна сила образів у живописному циклі на склепінні Сикстинської капелли у Ватикані.

Криза Високого Відродження як наслідок феодальної та католицької реакції. Складний драматичний характер творчості майстрів, їх інтерес до просторового розвитку композиції, активної взаємодії з оточуючим середовищем (Мікеланджело, Б. Перуцці). Одна з головних тем живопису і скульптури Пізнього Відродження – трагічна непримиримість конфліктів, боротьба і загибель героя, глибина психологічних характеристик образів (П.Веронезе „Тріумф Венеції”, „Родина Дарія у них Олександра”, Тіциан „Оплакування Хниста”, „Марія Магдалина, що кається”, „Святий Себастьян”, Тінторетто „Битва при Заре”, „Таємна вечеря”). Драматизм архітектурно-скульптурного ансамблю усипальниці рода Медичі – образне рішення скульптур капелли.


Живопис як вид образотворчого мистецтва.
Живопис як важливий засіб художнього відображення і тлумачення дійсності. Його жанри (історичний, побутовий, батальний, портрет, пейзаж, натюрморт).

Колір, малюнок, світлотінь, виразність штрихів, мазків, фактури, композиції, що створюються завдяки нанесенню фарби на тверду поверхню. Відтворення на площині багатства світу, об’ємності предметів, їх якісна, матеріальна своєрідність, просторова глибина і світлоповітряне середовище.

Різноманітність технологічних засобів фіксації пігменту на поверхні (масляний живопис, фреска та асекко, темпера, клійовий, восковий живопис, емаль і т.ін.). Використання для створення живописних робіт акварелі, гуаші, пастелі, туші.

Колір, малюнок як найбільш специфічні виразні засоби живопису (Н. Пуссен, А. Ватто, Ж.-О. Фрагонар – Франція, М. Караваджіо, Ф. Гварді – Італія, Ель Греко, Д. Веласкес, Ф. Гойя – Іспанія, П.-П. Рубенс, А. ван Дейк – Фландрія, Рембрандт, Я. Времеєр – Голландія, Т. Гейнсборо – Англія, Д. Левицький, Ф. Рокотов - Росія).

Виникнення живопису в епоху пізнього палеоліту (40 – 8 тисячоліття тому), специфіка стародавніх зображень. Розвинена образна система, багатство технологічних засобів у живопису рабовласницького суспільства. Художня єдність живопису з архітектурою та скульптурою в античну епоху. Фреска, іконопис, мозаїка, вітражі в мистецтві Середньовіччя, їх органічна єдність з архітектурою та інтер’єром. Зростання ролі живопису, виникнення системи засобів реалістичного відтворення дійсності в добу Відродження. Наукове вивчення перспективи, оптики, анатомії, використання вдосконаленої техніки масляного живопису. Найвидатніші представники епохи (Ботічеллі, Л. да Вінчі, Рафаель, Тиціан, П. Брейгель-Старший, А. Дюрер). Формування національних шкіл у XVII – XVIII ст., їх представники. Оформлення системи жанрів, різноманітних живописних систем.

Інтерес до драматичних подій історії і сучасності, контрастність світла і тіні, енергія живописної мови в мистецтві романтизму (Т.Жеріко, Е.Делакруа, О.Кипренський). Художні втілення оточуючого світу в його природності і постійній мінливості в мистецтві імпресіоністів (Е.Мане, К.Моне, О.Ренуар). Злиття в єдиний ансамбль різноманітних видів живопису з творами декоративно-ужиткового мистецтва і архітектурою в мистецтві модерну на зламі ХІХ - ХХ ст.

Суб’єктивне осягнення і втілення дійсності в мистецтві художників ХХ ст. (П.Пікассо, А.Матісс, Р.Гутузо, Д.Сікейрос). Осягнення трагічних протиріч дійсності в творах монументально-декоративного живопису.

Еволюція соціальних функцій живопису протягом ХХ ст. Розвиток національних художніх традицій. Багатоманітність художніх форм, прийомів, художніх стилів. Пошуки в галузі техніки живопису.

Розвиток українського живопису за часів становлення української народності в рамках мистецтва Київської Русі.

Посилення національних рис, реалістичних, демократичних елементів в українському живописі на зламі 17-18 ст. в умовах боротьби проти польсько-шляхетських загарбників, їх прояв в іконопису, мініатюрі. Поява народних картин, в яких зображені мотиви національної і національно-визвольної боротьби („Козак – бандурист”, „Козак Мамай”). Творчість Т.Шевченка як яскравий етап розвитку українського живопису, започаткування ним реалістичного напрямку в українському образотворчому мистецтві. Вплив Шевченка на творчість І.Соколова, К.Тротовського. Формування реалістично – демократичної школи українського живопису в творчості М.Мурашка (картини „Мотив околиць Києва”, „Над Дніпром”, портрети Т.Шевченка, М.Могили), П.Левченка (картини „Село”, „За роботою. У вечорі”, „На Харківщині”, „Селянське подвір’я”) О. Мурашка („Похорон Кошового”, „Парижанка”, „Старий вчитель”, „Жінка з настурциями”). Створення у ІІ пол. ХІХ ст. художніх шкіл і товариств, зокрема Київської, Одеської, Харківської рисувальних шкіл.

Розвиток живопису за радянських часів. Творчість художників М.Глущенка (картини „Травневий цвіт”, „Українські квіти”), В.Костецького (картини „Повернення”, „Тарас Шевченко на засланні. Після муштри), А.Петрицького (картини „Натурщиця”, „Не сад – вулиця Києва”, оформлення до опер, „Сорочинський ярмарок”, „Тарас Бульба”, „Черевички”, „Війна і мир”, балетів „Корсар” і „Лілея”), О.Шовкуненка (портрети поета М.Рильського, В.Заболотного, актриси М.Литвиненко – Вольгемут, пейзажей, зокрема, „Дніпробуд”), С.Григор’єва (картини „Діти на пляжі”, „В рідній сімї”, портрети М.Бажана, П.Панча, А.Головка), Т.Яблонської („Хліб”, „Безіменні висоти”, „Вечір. Стара Флоренція”).

Відчуття часу, глибоке духовне наповнення образів, прагнення охопити дійсність у всій її багатогранності у творчості художників ІІ Пол. ХХ ст.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал