Програма «Український мовленнєвий етикет» Календарне планування факультативного курсу




Сторінка7/12
Дата конвертації23.12.2016
Розмір5.01 Kb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12
1656, листопада 16 (26). Чигирин
Найясніший королю Швеції, наш вельмишановний пане і друже!
Для того, щоб приязнь могла зміцнюватись і перетворитись у тривалі зв’язки, немає засобу кращого, ніж той, щоб з обох сторін визначала її безсумнівна вірність і непорушна сталість. Хоч в останні роки з боку найяснішої Христини ми мали в різних її листах багато прикладів прихильності, але як би ваша найясніша величність не розвивала її дбайливо далі, прихильність могла легко ослабнути і піти в забуття, стерта дуже довгим мовчанням. Однак тепер, коли ми частіше одержуємо від вашої найяснішої величності листи, що підносять колишні запоруки до справи повного зв’язку,
— ми не тільки почуваємо себе зобов’язаним висловити належну взаємність, але совість, неминучий свідок, спонукає теж гаряче подякувати. Отже тепер, пройняті до глибини серця цим листовним запевненням про прихильність вашої найяснішої величності, ставимо собі за обов’язок заявити взаємно нашу найнижчу прихильність, присвячуючи її всяким послугам найяснішій величності, і висловлюємо надію, що дістанемо від вашої найяснішої величності прихильне ставлення. Те, що минуло багато днів, а від нас нічого не дано знати про хід справи і наміри, не здивує — як думаємо — вашу найяснішу величність, коли вона довідається від подавця цього [листа], що це сталося через неможливість безпечного проходу. Проте сповіщаємо цим [листом], що як від початку ми підняли зброю проти поляків на захист віри й вольності, так і тепер не перестанемо боротися проти кожного, хто хотів би сісти нам на шию, і сподіваємося, що сам Всевишній Бог помститься за насильство і знущання над нами. Ми обіцяли найяснішій величності неприкрашену прихильність і любов і віримо, що дотримаємо її з незмінною сталістю. Це виявляється в тому, що ми не допомагали нікому і не підтримували нікого з ворогів, незважаючи на багато

63 прохань з їхнього боку, виходячи тільки з того переконання, що це буде приємно вашій найяснішій величності, і також, що добудемо за це безсумнівну прихильність. З успіхами, здобутими, з Божою допомогою, від душі вітаємо вашу найяснішу величність і бажаємо, щоб дальші дії були так само щасливими. Бажаємо насамперед, щоб ваша найясніша величність знала, що ми з’єднані й пов’язані з вашою найяснішою величністю не іншим зв’язком, ніж тим, яким ми зобов’язані обом найсвітлішим воєводам Молдавії і найсвітлішому князеві Трансильванії. Цю нашу обітницю радо виконуємо, посилаючи для цього завдання наших особливих послів, як тільки відкриється вільний прохід. Адже досі, зазнаючи труднощів в цьому, не могли ми нічого переслати (за винятком одного спеціального листа, надісланого до нас найсвітлішим князем Трансильванії). Тепер, передаючи наші найнижчі послуги, щиро просимо у Бога Всевишнього, подателя всього добра, довготривалого і доброго здоров’я для вашої найяснішої величності.
Дано в Чигирині, дня 16 листопада старого стилю, року 1656.
Вашої найяснішої величності щирий друг і вельми готовий до послуг Богдан Хмельницький, гетьман військ Запорозьких.
Адреса: Найяснішому Карлу Густаву, милістю Божою королю шведів, готів і вандалів... нашому вельмишановному панові і приятелеві.
- Чи дотримується Богдан Хмельницький міжнародної ввічливості?
Думку аргументуйте.
(Міжнародна ввічливість — таке поводження в міжнародних відносинах, яке обумовлене не юридичними нормами та обов’язками, а міркуваннями пристойності, взаємної поваги, гостинності, доброзичливості, підкресленої пошани, що поділяється іншою стороною. «Держави, які дотримуються міжнародної ввічливості, роблять це за мовчазною згодою, незважаючи на те, що правила міжнародної ввічливості не є юридично обов’язковими», — підкреслюється в Юридичній енциклопедії. «Правила ввічливості кожного народу — це дуже складне поєднання національних традицій, звичаїв і міжнародного етикету»).
4. Особливості мови дипломатичних документів
Мова дипломатичних документів — це специфічна професійна мова, вона повинна бути простою і лаконічною, при цьому надзвичайно рідко допускається вживання порівнянь та епітетів, хоча майстерно підібраний художній образ може підсилити виразність документа.
Особливість дипломатичної мови полягає, за англійським прислів'ям, у майстерності «висловити найогидніші речі в приємних виразах». Приклади цієї мови наводить Г. Нікольсон:
Говорить дипломат
Слід розуміти
У такому випадку уряд... буде
змушений переглянути свою позицію
Дружба в будь-який момент перетвориться у ворожнечу

64
Уряд вважає за необхідне зберегти за
собою право
Уряд не дозволить
У такому випадку уряд буде
змушений подбати про свої власні
інтереси чи залишає за собою право
на дії
Передбачається розрив відносин
Його (уряду) дії будуть розглядатися
як недружелюбний акт. Уряд не
може відповідати за наслідки
Погроза війни. Уряд готовий викликати
інцидент, що призведе до війни
Зажадає відповіді, скажімо, до
шостої години вечора
Ультиматум
Звичайно, не всі ці вирази дослівно застосовуються, але про них треба пам'ятати, бо дипломати-професіонали і нині часто послуговуються цією
«напівезопівською мовою», що маскує справжню думку автора.
V. Закріплення навчального матеріалу
Скласти лист в офіційно-діловому стилі, вживаючи етикетні мовленнєві формули.
VІ. Підсумок заняття

Слово вчителя
Отже, писане слово в дипломатичній практиці може бути і добрим союзником, і злим ворогом. Коли воно вміло підібране, використане своєчасно і до місця, то може допомогти тим, хто вагався, стати на ваш бік, роз'яснити їм вашу позицію, а в кінцевому підсумку — підтримати вас. Грамотно підібрані слова і вирази роблять дипломатичний документ більш переконливим, чітким і можуть принести бажані результати. Слід завжди пам'ятати старе, але мудре народне прислів'я «Слово — не горобець, вилетить — не впіймаєш».
Для кожного дипломатичного документа надзвичайно важливим є зміст і форма. Складання дипломатичних документів вимагає великих і ґрунтовних професійних знань та значного дипломатичного досвіду.
Дипломатія України, будучи порівняно молодою, активно застосовує весь арсенал форм дипломатичного листування для забезпечення миру і стабільності в Європі та світі, а її політичні пропозиції і конкретні ідеї знаходять усе більше розуміння і підтримку.







65
Тема 10
. Телефон - важливий елемент
нашого життя. Історія винайдення.
Телефонний мовленнєвий етикет
Мета: поглибити знання учнів про
історію винайдення телефону, основні вимоги до телефонної розмови
(приватної чи ділової ); пояснити значення слів та висловів королівські
вуха, телефон; розвивати вміння зв’язно висловлювати свої думки; виховувати повагу до співрозмовника, пізнавальний
інтерес до винаходів людства.
Хід заняття
І. Організаційний момент
ІІ. Оголошення теми та завдань уроку
ІІІ. Робота над темою уроку
Телефонний апарат, що став незмінним атрибутом будь-якого офісу, квартири або будинку має більш ніж столітню історію. Але дотепер тривають суперечки навколо того, хто був винахідником цього засобу зв'язку, що повністю змінив світ. Загалом телефон — це будь-який механізм, що має здатність передавати звук на велику відстань. Найперші телефони були механічними приладами, що базувались на передачі звуку, використовуючи повітря або інші фізичні засоби, на відміну від електричних приладів, що базуються на електромагнітних сигналах.
- Що ви знаєте про стародавні телефони?
Виступи учнів «Стародавні «телефони»
1. Походження вислову «королівські вуха»
Потреба в телефоні у людини виникла ще в стародавні часи, коли почали утворюватися перші держави. Причини для цього були різними: необхідність передавати накази правителя у віддалені провінції країни, необхідність повідомляти про напад ворогів на віддалені ділянки кордону, необхідність повідомити царя про повінь або про те, що «дарував Господь нам сина, буде славний богатир, а для війська командир». Відповідно, і способи вирішення проблеми були різними. Хтось із правителів використовував поштових голубів,
інші користувалися скороходами або кур'єрами, а самі далекоглядні влаштовували по всій країні мережу веж із черговими на них. Чергові одночасно й за порядком у державі стежили, і повідомлення про наступ ворогів могли швидко передати. У перського царя Кіра (VI століття до н.е.) для цієї мети на службі було 30 000 людей, яких звали «царськими вухами».
Розташовуючись на вершинах пагорбів і сторожових веж у межах зони чутності один одного, вони передавали повідомлення, призначені царю, і його накази.
Грецький історик Діодор Сицилійський (I століття до н.е.) свідчить, що протягом дня повідомлення таким «телефоном» передавалися на відстань

66 тридцятиденного переходу. Лише один істотний недолік був у цього способу: повідомлення чули всі, а, отже, про таємність не могло бути й мови.
Кількома століттями пізніше досвідом персів скористалися галли. Під час війни із Цезарем вони передавали повідомлення про пересування римських легіонів за допомогою розставлених ланцюжком крикунів. Ефективність такого способу була вражаючою: за допомогою своєї «лудженої» горлянки професійні крикуни передавали інформацію зі швидкістю 100 км/год.
Є відомості про те, що в 968 році н.е. китаєць Кунг-Фу-Вінг винайшов спосіб переговорів на відстані до декількох десятків метрів. Звук від одного абонента до іншого передавався трубами.
Протягом століть відомий мотузковий телефон, що містить дві діафрагми, сполучені мотузкою або дротом. З подібними пристроями в ХХ столітті грали багато радянських дітей. Як діафрагми використовували порожні сірникові коробки, що з'єднувалися ниткою.
Всі описані вище конструкції можна назвати телефонами лише умовно, оскільки всі вони були неелектричними й не могли забезпечити зв'язок на скільки-небудь значній відстані. Розвиток телефонів став можливим тільки лише після відкриття електрики.
2. Винайдення телефону
У 1854 році у журналі Шарль Бурсей (Charles Bourseul), французський телеграфіст, опублікував план передачі звуків та навіть мови електрикою. Припустимо, пояснював він, що людина говорить поблизу чутливого диска, який не втратить жодного коливання голоса; цей диск почергово встановлює та роз'єднує струм із батареї: також на деякій відстані може розташовуватись інший диск, який буде одночасно виконувати такі ж вібрації… Певно, у близькому чи далекому майбутньому, мова буде передаватись електрикою. Я робив експерименти у цьому напрямі; вони делікатні та вимагають часу та терплячості, але ця справа обіцяє дати сприятливий результат.
Перший прототип сучасного телефону запатентовано в 1876 році американським винахідником
Александром Белом. Олександр Белл був сином учителя в школі для глухонімих. Тому він і зацікавився способами передачі людського голосу за допомогою штучних приладів. Після багатьох експериментів йому нарешті вдалось: 10 березня 1876 року відбулась перша телефонна розмова. Усі гроші, отримані за винахід, Белл витрачав на допомогу глухонімим учням. Трубка Белла служила почергово і для передачі і для прийому звуку.
Вона не мала дзвінка, а виклик абонента відбувавався через трубку за допомогою свистка. Дальність дії такого приладу не перевищувала 500 метрів. На першість у винаході телефону, окрім Бела, претендувало близько трьох десятків вчених, серед яких були Мак Доноут,
Едісон, Грей, Долбір, Блейк, Ірвін і Фелькер. Це призвело до виникнення низки

67 судових процесів у США, які лише підтвердили колективність винаходу, визнавши за різними винахідниками першість за окремими пунктами.
У 1877 році винахідник Ваден використав для виклику абоненту телеграфний ключ, який замикав коло дзвінка. Того ж року німецька компанія
«Сіменс і Гальске» почала виготовляти телефонні аппарати з двома телефонними трубками — одна для прийому, інша — для передачі мови.
Томас Едісон винайшов вугільний мікрофон, який майже без змін пропрацював до 1980 року.
Історія подальшого розвитку телефону включає винахід електричного мікрофона, який прийшов на заміну вугільному, гучномовний зв'язок, тоновий набір, цифрове стискання звуку, нові телекомунікаційні технології (IP телефонію, ISDN, DSL, стільниковий зв'язок, DECT).
3. Інформація для допитливих
Перша телефонна станція
1877 року угорський інженер Т.Пушкаш запропонував проект створення першої телефонної станції, який відразу був реалізований у США, в Нью-
Гавані. У Європі перша телефонна станція з’явилась у 1879 році в Парижі.
Перші телефонні станції в Росії було збудовано протягом 1881 року відразу в п’яти містах – Москві, Петербурзі, Одесі, Варшаві, Ризі. 1885 року російський
інженер П.М.Голубицький запропонував будувати телефонні станції з електроживленням від центральної батареї, встановленій у самій станції. Цей блискучий технічний задум сприяв створенню централізованих телефонних станцій, обслуговуючих десятки тисяч абонентів. Перший проект спорудження автоматичної телефонної станції, знайомої нам АТС, підготував американський винахідник А.Б.Строунджер у 1889 році. До початку першої світової війни в світі вже діяло більше 200 000 АТС.
Найпротяжніша телефонна лінія
Рекорд ХІХ століття за протяжністю телефонної магістралі належав Росії.
1898 року була введена в дію повітряна телефонна лінія, що з’єднувала Москву
і Петербург, загальною довжиною 660 км. По ній за добу в середньому велось
200 міжміських переговорів. Рекорднний показник ХХ століття досяг довжини
15 150 км. Саме на таку відстань простягається телефонний кабель, що з’єднує канадське місто Порт-Алберні з австралійським портом Сіднеєм.
Перший військовий телефон
Вперше телефонний зв’язок у військових цілях був використаний у грудні
1877 року під час визвольної місії російської армії в боротьбі за звільнення
Болгарії від османського ярма. Тоді російському військовому інженеру генералу Шталю, який обіймав посаду начальника польового телеграфу, вдалося налагодити телефонний зв’язок фронту зі
Ставкою головнокомандуючого Дунайської армії. Окрилений раптовим успіхом, Шталь

68 робить спробу прокласти першу військову 16-кілометрову лінію між Ставкою армії та містом Порадимою, де зупинився імператор Олександр ІІ.
Перший телефонний довідник
Про пріоритет створення першого в історії телефонного довідника і дотепер сперечаються два міста – Берлін і Нью-Йорк. Та все ж перевагу можна віддати Берліну, де в 1881 році вийшла друком брошюра під назвою «Список учасників системи дальніх переговорів». Телефонний довідник складався з 27 сторінок із зазначенням 152 абонентських номерів. І хоча нью-йоркський телефонний довідник мав більш широку мережу абонентів, він з’явився лише в
1884 році, тобто на 3 роки пізніше.
Перші телефони-автомати
Вперше телефони-автомати загального користування були встановлені
1881 року в центрі Берліна. Щоправда, первістків було тільки два, і вони були безкоштовними. Згодом автомати довелось зняти за проханням 48 берлінців – перших щасливих власників телефонів, яким набридли безкінечні дзвінки любителів пожартувати.
З телефонної статистики
Найбільш телефонізованим на планеті є населення Швеції. Тут на кожні
100 жителів припадає 69 апаратів. Слідом за безперечним лідером у списку
США (54 на 100 жителів), Франція (49) і Японія (45). Найменше телефонних абонентів в Африці. У більшості країн цього континенту на 1000 жителів припадає всього 3 телефонних апарата.
За кількістю встановлених телефонних апаратів випереджає всі інші країни світу Сингапур, де на кожну 1000 жителів припадає 10 телефонів- автоматів.
А ось таксофони встигли досягти узбережжя Антарктиди. Перша телефона будка була встановлена на антарктичній авіабазі Чилі. По цьому телефону-автомату можна зв’язатися з будь-яким регіоном планети.
Більше за всіх люблять говорити по телефону громадяни США. А в
Європі найбільшими балакунами виявились шведи та ісландці.
4. Телефонне ділове спілкування
Приватна телефонна розмова суттєво відрізняється від службової, яка складається з таких компонентів:
- момент установлення зв’язку;
- виклад суті справи;
- завершальні слова і фрази.
До ділової телефонної розмови слід завчасно готуватися. А саме:
- укласти чіткий план спілкування (порядок питань, які б ви хотіли поставити адресатові);
- мати поряд допоміжний матеріал (довідкові, цифрові дані, списки та
інше);
- мати напохваті чим і на чому зафіксувати потрібну інформацію.

69
Вербальне телефонне спілкування висуває перед співрозмовниками низку обов’язкових етикетних реплік.
- Що повинен назвати адресант після короткого вітання?
(Адресант після короткого вітання називає своє прізвище, ім’я та ім’я по батькові, посаду і організацію, яку він представляє).
- Якщо слухавку взяв не той, хто вам потрібен, якими будуть ваші дії?
(Слід увічливо попросити покликати його до телефону).
- У разі відсутності потрібної вам людини в офісі взагалі та коли ви не встигли відрекомендуватися, ви можете почути: «Хто його запитує». Назвавши себе, можна попросити: занотувати інформацію для подальшої передачі; попередити потрібну вам людину про час, коли ви знову зателефонуєте; щоб вам зателефонували, назвавши номер телефону т а час. Але в усіх зазначених вище випадках варто поцікавитися, з ким ви щойно розмовляли.
Адресат, приймаючи «вхідний» дзвінок, із метою економії часу, після відповіді на вітання, мусить відразу назвати організацію, відділ, свою посаду, прізвище, ім’я та ім’я по батькові, наприклад: «Фірма «Гетьман», відділ збуту, менеджер Смаглій».
Якщо «вхідний» дзвінок порушує робочий процес, слід вибачитися й попросити зателефонувати пізніше, назвавши час, або ж пообіцяти самому зв’язатися з адресантом, також назвавши час.
Декілька загальноусталених правил:
- службовий телефон – переважно для службових справ;
- телефон загального користування має бути розташовано у зручному, доступному, звукоізольованому місці (коридор, окрема кабіна тощо);
- говорити слід чітко, стисло й конкретно (виразність вимови виключає повторювання вже сказаного);
- уважне слухання виключає постійне перепитування;
- слід пам’ятати, що телефонна розмова – це діалог, а не монолог;
- поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати особисто або листом і аж ніяк не телефоном;
- у діловому спілкуванні прийнято звертатися на «Ви»;
- телефон дієвий, але не визначальний засіб вирішення важливих питань, котрі остаточно вирішуються лише під час особистої зустрічі;
- у випадку роз’єднання, поновлює зв'язок той, хто телефонував;
- закінчує розмову той, хто телефонував.
Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає невербальні засоби (жест, міміка, поза тощо), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати і висловлювати потрібні слова, фрази, користуючись тільки голосом.
Визначальними при цьому будуть швидкість, чіткість, розбірливість, інтонація, наголос, пауза та інші складові нормативи культури усного ділового мовлення.
ІV. Закріплення матеріалу
Ми опрацювали основні правила ділового телефонного спілкування, а тепер спробуємо відтворити їх на практиці. Нагадую, що при звертанні

70 використовуються іменники у кличному відмінку, також не забуваємо про відповідні пошанні форми та форми вибачення.
Ситуативні завдання: ділова телефонна розмова між учнями (теми пропонує учитель)
V. Підсумок уроку

Спростувати або підтвердити твердження:
1. Перший прототип сучасного телефону запатентовано в 1876 році американським винахідником Александром Белом (Так)
2. Томас Едісон винайшов вугільний мікрофон, який майже без змін пропрацював до 1980 року (Так)
3. Спілкуючись по телефону, адресант після короткого вітання відразу викладає суть справи (Ні)
4. Закінчує розмову будь-хто із співрозмовників (Ні)
5. Поздоровлення, вітання та співчуття слід висловлювати телефоном
(Ні)
6. Оскільки специфіка телефонного спілкування виключає невербальні засоби (жест, міміка, поза тощо), співрозмовникам треба якомога вимогливіше добирати і висловлювати потрібні слова, фрази, користуючись тільки голосом
(Так)

Тема 11.
Присяга в мовному етикеті українців
Мета: проаналізувати історію присягання в давні часи, звичаї та правила поведінки під час складання присяги в різні часи, розкрити виняткову роль присяги в житті людей; пояснити звичаї під час присягання; виховувати почуття поваги до народу, його історії.
Хід заняття
І. Організаційний момент
ІІ. Оголошення теми та мети заняття
ІІІ. Робота над новим матеріалом
1.

Присяга як правове явище
-
Як ми розуміємо значення слова присяга?
-
Хто, коли і на чому присягав?
-
Коли виголошується присяга?
Таке правове явище, як присяга, має глибоке історичне коріння, що сягає ще часів звичаєвого права. Вважається, що вона, як суспільне явище, первинно мала зміст релігійного обряду, яким скріплювалось урочисто прийняте особою зобов'язання. Історично, в основі присяги лежить страх перед невидимою силою, руйнівна дія якої може навалитись на особу, що присягнула, у разі порушення вірності присязі. На ранніх стадіях розвитку демократії її юридичні гарантії самі нерідко потребували додаткових матеріальних та інших гарантій,

71 що часто супроводжувалось своєрідними (у вигляді клятви, присяги, заклинання тощо) релігійними, а вірніше, ритуальними гарантіями. Відомий спартанський законодавець і оратор Лікург (IX—VIII вв. до н.е.), звертаючись до своїх співвітчизників, зазначав: «потрібно, щоб ви розуміли, що клятва є основою демократії, оскільки троє складають сутність державного ладу — правитель, суддя і приватна людина. Кожен із них приносить цю клятву вірності. Якщо хто-небудь порушить клятву, принесену богам, він не сховається від них і не уникне покарання. І якщо не він сам, то діти його і весь рід клятвовідступника потраплять у великі біди».
Присяга, як правове явище, вже за часів Київської Русі мала декілька самостійних значень: зобов'язання суддів судити по праву, яке супроводжувалось ритуалом її принесення — «хресне цілування»; а також, як форма забезпечення достовірності особистих доказів у цивільному та кримінальному судочинстві. Зважаючи на суспільно-політичний устрій доби
Київської Русі, присяга, як юридичне явище, вже мала характер релігійно- правового інституту. Інститут присяги проходив процес трансформування з одного історичного періоду в інший. Глибокий правовий зміст вкладали в присягу судді українські правники під час створення «Прав, за якими судиться малоросійський народ» (1743 p.), де в Артикулі 2 «Про суддів та їх присяги» присяга судді виступала основним джерелом його службових обов'язків.
Періоду пореформеної Росії 1864 р. були відомі три види присяги: на вірність службі, певній посаді та з конкретної справи. Усі вони зберігали характер релігійного інституту, який передбачав за необхідне присутність духівника того сповідання, до якого належала особа, що присягала. Відмова від принесення присяги (чи урочистої обіцянки, що її замінювала) була безумовною перепоною допуску до посади; більш того, коли особа відмовлялась від принесення присяги на виконання покладених державних обов'язків, винний підлягав відповідальності, як за ухилення від виконання покладеного обов'язку. Деякі автори вважають, що в сучасному суспільстві та державі присяга виступає лише як ритуал морально стримуючого характеру стосовно осіб, що її приносять.
На сучасному етапі розвитку суспільства й держави присяга судді України, як історичний правовий інститут, не тільки не втратила свого значення, а й набуває нового змісту та застосування. В правовій літературі пропонуються різні підходи до юридичного визначення присяги. Так, деякі автори вважають, що присяга — це офіційна урочиста обіцянка додержуватись певних зобов'язань, зокрема, на підтвердження правдивості свідчень, вірності тій чи
іншій справі, діяти відповідно до Конституції тощо. Інші переконані, що присяга — це клятва на вірність Конституції та служінню народу, яку в обов'язковому порядку дає посадова особа, котра вступає на високу державну посаду.

2. Повідомлення учнів «Громадянська присяга херсонесців»

Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6   7   8   9   ...   12


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал