Програма українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (5-9 класи)



Сторінка3/6
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.35 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6


Соціокультурна змістова лінія


Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги


до рівня соціокультурної компетентності учнів

Cфери відношень

Тематика текстів


Теми висловлювань учнів

Я і українська мова й література.
Я і Батьків-щина, (її природа, історія)

Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Я і мистецтво (традиційне й професійне).

Я і ти (члени родини, друзі, товариші).

Я і ми (родина, класний колектив, народ, людство)

Я як особистість



Українська мова – основа національної ідентичності.
Етнографічне районування України. Рослинний і тваринний світ рідного краю. Особливості природного ландшафту України. Сім природних чудес України. Гармонія людини й природи.

Родинно-побутова культура українців. Народна пісня – душа народу. Колискова. Обрядові пісні. Історія кобзарства в Україні. Кобзарі й лірники. Гумористична й сатирична творчість українського народу. Національне традиційне вбрання українців. Символіка народного костюма. Українська народна архітектура.

Художньо-культурна цінність декоративно-прикладного мистецтва. Плетіння, вишивка, ткацтво, килимкарство, кераміка, мереживо тощо.

Моя родина, родовід. Родинні цінності, свята й традиції. Мати – берегиня роду. Життя за нормами народної моралі. Етика спілкування. Слово як духовна святиня. Домашні обов’язки. Дружба й товаришування.

Світ моїх захоплень.


«Барви українського слова», «Чистіша від сльози вона хай буде».

«Барвінковий край», «Рідні краєвиди»,

«Велична премудра природа».

«Наша дума, наша пісня не вмре, не загине» (Т.Шевченко), «Мамина пісня», «Ой весна, весна, днем красна», «Про що розповідає старенька хата».

«Одягни вишиванку».

«Мережила скатертину».


«Ой, роде наш красний», «Із замуленого джерела води не нап’єшся».

«Люди, з яких я беру приклад»,

«Любить людей мене навчила мати…» (В.Симоненко).

«Пізнай самого себе», «Не одяг прикрашає людину, а добрі справи».


Учень (учениця):

сприймає,

аналізує,

оцінює прочитані чи почуті відомості і добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення

певної комунікативної мети;

використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини, української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;

усвідомлює необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.




Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія


Види загально-

навчальних вмінь


Орієнтовні вимоги до

рівня діяльнісної компетентності учнів

Організаційно-

контрольні


Учень (учениця) самостійно чи за допомогою вчителя:

визначає мотив і мету власної пізнавальної діяльності;

планує діяльність для досягнення мети;

здійснює план;

оцінює здобутий результат і робить відповідні корективи.


Загальнопізна-

вальні (інтелектуальні, інформаційні)



Учень (учениця) самостійно чи за необхідною допомогою вчителя:

аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює їх;

виділяє головне з-поміж другорядного;


здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;

систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;

моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.

Творчі

Учень (учениця) за певною допомогою вчителя чи самостійно:

уявляє словесно описані предмети і явища;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;


помічає й формулює проблему в процесі навчання;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення (у нескладних випадках).


Естетико-етичні

Учень (учениця) помічає красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, у вчинках людей і результатах їхньої діяльності;

критично оцінює свої вчинки, узгоджувати їх із загальнолюдськими моральними нормами;

виявляє готовність і здатність творити добро словом і ділом.


7 клас

(88 год. 2,5 год. на тиждень)

(3 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія

п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовленнєвої компетентності учнів



1

22

(заг.)

Відомості про мовлення

Повторення й поглиблення вивченого про текст, його структурні особливості, мовні засоби зв’язку речень у тексті. Мікротема тексту (практично) .

Повторення вивченого про стилі мовлення. Поняття про

публіцистичний стиль.

Складний план власного висловлення (практично). Різновиди читання: ознайомлювальне, вивчальне, переглядове (загальне ознайомлення).

Повторення вивченого про типи мовлення. Особливості побудови опису зовнішності людини, опису дій, роздуму дискусійного характеру.



Жанри мовлення: оповідання, замітка, розписка, особливості їх побудови.

Стилістична помилка ( практично).

Учень (учениця):

розпізнає текст, його структурні особливості, загальні мовні засоби міжфразного зв’язку в тексті (службові і вставні слова, єдність видо-часових форм дієслів-присудків, займенники, числівники);

визначає ситуацію спілкування, стилі мовлення (розмовний, художній, науковий, офіційно-діловий, публіцистичний); типи (розповідь, опис зовнішності людини, процесу праці, роздум дискусійного характеру); жанри (оповідання, замітка, розписка), особливості їх побудови;

знаходить і виправляє стилістичні помилки.




2


Види робіт

Сприймання чужого мовлення:

Аудіювання (слухання-розуміння)

Розрізнення на слух відомої й нової інформації, поділ прослуханого тексту на частини, розуміння логічного й емоційно-оцінного компонентів його змісту, сприймання на слух прямо не вираженої емоційно-оцінної інформації.

Слухання-розуміння текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких

стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів: розповідь, опис, роздум (зокрема опис зовнішності людини, виконання дій, роздум дискусійного характеру);

жанрів мовлення: оповідання, стаття, нарис, замітка, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки (об’єднані певною темою).
Читання мовчки і вголос

Читання мовчки текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: художнього, наукового, офіційно-ділового, публіцистичного, розмовного; типів мовлення: розповідь, опис, роздум (зокрема опис зовнішності людини, роздум дискусійного характеру); жанрів: оповідання, стаття, нарис, замітка, п’єса, казка, пісня, легенда, переказ, байка, загадка, прислів’я, приказки.

Ознайомлювальне читання (практично).


Виразне читання вголос художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів, що належать до таких жанрів мовлення, як оповідання, п’єса, стаття, нарис, замітка, переказ, легенда, байка, вірш, пісня, прислів’я, усмішки (вивчення деяких напам’ять або близько до тексту для збагачення власного мовлення)

Учень (учениця):

розуміє з одного прослухування фактичний зміст незнайомого тексту, тему та основну думку (тривалість звучання художнього тексту обсягом 600-700 слів – 6-7 хв., інших стилів обсягом 500-600 слів (також публіцистичного) – 5-6 хв.);

прогнозує зміст висловлювання за формулюванням теми, поданим планом;

виокремлює ключові слова й записує їх у процесі слухання;

розрізняє прямо не виражену в тексті емоційно-оцінну інформацію; спеціальні засоби для виділення основних положень тексту; відому й нову інформацію;

визначає основну й другорядну інформацію, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби в текстах (складніших порівняно з попередніми класами) ;

складає простий план почутого;

оцінює прослухане, співвідносячи його із задумом мовця, своїм життєвим досвідом.

Учень (учениця):



читає мовчки відповідно до їхнього віку незнайомі тексти різних стилів, типів і жанрів мовлення зі швидкістю 120-210 слів за хв.;

користується з певною метою залежно від мовленнєвої ситуації ознайомлювальним видом читання (відшуковує потрібну інформацію, читаючи заголовки, назву, анотацію, початок, кінцівку, окремі фрагменти тексту, орієнтується в його композиції, виділяє ключові слова, основну й другорядну інформацію, ділить текст на змістові частини, максимально повно охоплює дібраний матеріал);

складає складний план прочитаного;

визначає причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні особливості тексту;

оцінює прочитане (його зміст, форму, авторський задум і мовне оформлення). Учень:

виразно читає вголос знайомі тексти (складніші порівняно з попередніми класами) різних стилів, типів і жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, з гарною дикцією відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражає з допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, авторський задум;

оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

3




Відтворення готового тексту:











Перекази за простим і складним планами.

Говоріння:

Докладний переказ розповідного тексту художнього стилю з елементами опису зовнішності людини.

Докладний переказ тексту

публіцистичного стилю мовлення з елементами роздуму.

Вибірковий переказ тексту наукового стилю.

Письмо:

. Докладний переказ тексту-роздуму дискусійного характеру в публіцистичному стилі.

Стислий переказ розповідного тексту про виконання певних дій в художньому стилі.


Учень (учениця):

переказує докладно й стисло (усно й письмово) прослухані й прочитані тексти художнього, наукового й публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу 200-250 слів, стислого – у півтора рази більше), підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму, за самостійно складеним простим і складним планами;

оцінює текст (його зміст, форму, авторський задум і мовне оформлення).

4




Створення власних висловлювань:

Діалогічне мовлення:

Діалог, який доповнює почутий або прочитаний текст, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної з характеристикою людей; діалог дискусійного характеру.

Монологічне мовлення:

Твори за простим і складним планами.

Говоріння:

Твір-опис дій на основі власних спостережень у художньому стилі.

.

Письмо:

Твір-опис зовнішності людини за картиною в художньому стилі.

Твір розповідного характеру про виконання автором улюбленої справи в художньому стилі (приготування обіду, моделювання, малювання, шиття, вишивання тощо).

Твір-оповідання за поданим сюжетом.

Портретний нарис у публіцистичному стилі.

Анотація .



Ділові папери. Розписка.

Учень (учениця):

складає діалог за зразком, поданим початком або закінченням, діалоги до монологічних текстів, доповнює відсутні репліки в поданому діалозі;

розігрує діалог (орієнтовно 8-10 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації спілкування, досягаючи комунікативної мети, аргументуючи висловлені тези, спростовуючи помилкові висловлювання співрозмовника;

додержується норм української літературної мови й правил спілкування;

висловлює особисту позицію щодо обговорюваної теми, добираючи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, даючи влучну, дотепну відповідь із використанням прислів’їв і приказок;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Учень (учениця):

складає усні й письмові твори за простим і складним планами, обираючи відповідний ситуації спілкування стиль мовлення (розмовний, художній, науковий, публіцистичний, офіційно-діловий), типи мовлення (зокрема твір-опис зовнішності людини, твір про виконання дій, жанри мовлення (оповідання за поданим сюжетом, портретний нарис, анотація, розписка); мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю, типу й жанру мовлення;

збирає й систематизує матеріал для твору;

додержується вимог до мовлення й основних правил спілкування;

помічає й виправляє недоліки у власному й чужому мовленні;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).

Міжпредметні зв'язки. Письмова характеристика літературного героя; елементарний аналіз змісту й художніх засобів твору-живопису про подвиг людей; передача динаміки дій (образотворче мистецтво); нариси на суспільну тему (історія).


Мовна змістова лінія






Кіль-

кість

годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовної компетентності учнів


1


63 (заг.)
1


Вступ

Літературна норма української мови.




Учень (учениця):

усвідомлює поняття літературна мова, літературна норма;

розрізняє поняття літературна мова й діалекти .


2

3

Повторення та узагальнення вивченого

Розділові знаки у вивчених синтаксичних конструкціях.

Вивчені частини мови, правопис їх.


Учень (учениця):

розставляє правильно розділові знаки в простому й складному реченнях відповідно до вивчених правил;

знаходить у реченні вивчені частини мови; орфограми ;

визначає належність слова до частини мови, обґрунтовує написання їх;

виправляє допущені помилки;

складає прості й складні речення; читає й переказує тексти з різними видами речень.

3

18


Морфологія. Орфографія

Дієслово: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Форми дієслова: неозначена форма, особові форми, дієприкметник, дієприслівник, безособові форми на -но, -то (загальне ознайомлення).

Неозначена форма (інфінітив) та особові форми. Доконаний і недоконаний види дієслова. Часи дієслів. Теперішній час. Минулий час. Зміна дієслів у минулому часі. Майбутній час. Дієслова І і ІІ дієвідмін. Дієвідмінювання дієслів теперішнього й майбутнього часу.

Способи дієслів (дійсний, умовний, наказовий). Творення дієслів умовного й наказового способів.

Безособові дієслова.

Способи творення дієслів.



Правопис дієслів.

Не з дієсловами (повторення).

Правопис -ться, -шся в кінці дієслів (повторення).

Букви е, и в особових закінченнях дієслів I і II дієвідмін (повторення).

Буква ь у дієсловах наказового способу.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Фонетика. Орфоепія.

Вимова дієслів на –шся, -ться. Чергування приголосних у дієсловах.

Синтаксис. Уживання дієслова в ролі різних членів речення.

Культура мовлення.

. Уживання одних способів дієслів чи форм певного часу замість інших.

Міжпредметні зв’язки. Метафора, уособлення (література).

Учень (учениця):

усвідомлює значення дієслова, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

знаходить дієслово в реченні; визначає його форми, граматичні ознаки, належність дієслова до певної дієвідміни, засоби творення видових пар дієслів;

правильно вимовляє дієслова й пише їх із вивченими орфограмами;

аргументує написання орфограм;

знаходить і виправляє допущені помилки на вивчені орфографічні правила, а також помилки у формі залежного слова;

використовує правильно форми дієслів у мовленні;

аналізує випадки використання дієслів із стилістичною метою, визначаючи їх виражальні можливості;

конструює речення з дієсловами в усіх часах і особових формах, зокрема в переносному значенні;

редагує тексти щодо заміни повторюваних дієслів синонімами, уживання одних дієслів одного способу замість інших;

складає й розігрує діалоги відповідно до запропонованої ситуації спілкування, використовуючи з комунікативною метою дієслова у формі одного часу й способу замість іншого;

складає усні й письмові висловлення на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи виражальні можливості дієслова, зокрема висловлення в художньому стилі з дієсловами 2-ї особи однини; ділові папери (інструкцію) з дієсловами у 3 особі множини;

усвідомлює роль дієслів у досягненні точності, інформативності й виразності мовлення.


4

10

Дієприкметник як особлива форма дієслова: значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Активні й пасивні дієприкметники. Творення й відмінювання активних і пасивних дієприкметників теперішнього й минулого часу. Дієприкметниковий зворот. Безособові дієслівні форми на -но, -то.



Правопис дієприкметників.

Правопис відмінкових закінчень дієприкметників.

Розділові знаки в реченнях із дієприкметниковими зворотами.


Учень (учениця):

усвідомлює значення дієприкметника, його морфологічні ознаки, синтаксичну роль;

відрізняє дієприкметник від прикметника;

знаходить у реченні дієприкметник і дієприкметниковий зворот; безособові дієслівні форми на -но, -то;

визначає дієприкметники активного й пасивного стану; засоби їх творення;

пише правильно дієприкметники з вивченими орфограмами;







Правопис суфіксів дієприкметників.

-Н- у дієприкметниках та –нн- у прикметниках дієприкметникового походження.

Не з дієприкметниками.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення.

Правильне використання активних дієприкметників у мовленні. Будова речень із дієприкметниковими зворотами; синоніміка складних і простих речень із дієприкметниковими зворотами. Синоніміка речень активного і пасивного станів. Використання в мовленні безособових форм на -но, -то.

Міжпредметні зв’язки. Використання дієприкметників як засобу творення образності (література); використання дієприкметників у наукових текстах (історія, географія, біологія, фізика).

правильно розставляє розділові знаки при дієприкметниковому звороті;

пояснює орфограми в дієприкметнику й пунктограми;

знаходить і виправляє в реченні помилки на вивчені орфографічні, граматичні й пунктуаційні правила;

правильно інтонує речення з дієприкметниковими зворотами;

складає речення з дієприкмет-никовими зворотами; здійснює їх заміну підрядним реченням;

використовує дієприкметники, дієприкметникові звороти, форми на –но, -то, а також фразеологізми, крилаті вислови, до складу яких входять дієприкметники, у власних висловленнях, зокрема в текстах-описах на певну соціокультурну тему.

5

7

Дієприслівник як особлива форма дієслова: загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль. Вид і час дієприслівників. Дієприслівники недоконаного й доконаного виду, їх творення. Дієприслівниковий зворот.

Правопис дієприслівників.

Коми при дієприслівниковому звороті й одиничному дієприслівникові.



Не з дієприслівниками.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення.

Правильне вживання дієприслівників у власному мовленні, дотримання інтонації в реченнях із дієприслівниковим зворотом.

Міжпредметні зв’язки. Використання дієприслівника для створення образності (художня література); використання дієприслівника в наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень (учениця):

усвідомлює загальне значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль дієприслівника;

знаходить дієприслівник, дієприслівниковий зворот у реченні;

відрізняє дієприслівник від дієприкметника;

визначає граматичні ознаки дієприслівника;

пише правильно дієприслівники з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки при дієприслівниках і дієприслівникових зворотах;

виправляє помилки у вживанні й правописі дієприслівників;

правильно будує речення з дієприслівниковими зворотами, інтонує їх.

конструює прості речення з дієприслівниками й дієприслів-никовими зворотами, замінює їх складними реченнями з підрядними обставинними;

читає й переказує тексти з дієприслівниками й дієпри-слівниковими зворотами;

складає монологи й діалоги, використовуючи виражальні можливості дієприслівників і дієприслівникових зворотів.

6

14

Прислівник, значення, морфологічні ознаки, синтаксична роль.

Розряди прислівників (практично).

Ступені порівняння прислівників.

Творення й правопис прислівників

Букви –н- та –нн- у прислівниках.



Не і ні з прислівниками.

И та і в кінці прислівників.

Правопис прислівників на -о ,-е, утворених від прикметників і дієприкметників.

Написання прислівників окремо, разом і через дефіс.

Написання прислівникових словосполучень типу: раз у раз, з дня на день...



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Прислівники-синоніми й антоніми; прислівники-омоніми до іменників із прийменниками. Фразеологізми й крилаті вислови з прислівниками



Культура мовлення.

Правильне наголошування прислівників. Міжпредметні зв’язки. Bикористання прислівників у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, біологія, хімія, фізика).

Учень (учениця):

усвідомлює значення, морфологічні ознаки, синтаксичну роль прислівника;

знаходить прислівники в реченні, відрізняючи їх від омонімічних і паронімічних частин мови;

визначає його граматичні ознаки;

утворює ступені порівняння, практично застосовує правила правопису;

правильно наголошує прислівники;

помічає й виправляє помилки в правописі прислівників;

аналізує й визначає роль прислівника в художніх і наукових текстах;

складає речення з прислівниками й мікротексти, використовуючи прислівник для зв’язку речень у тексті;

створює усні й письмові висловлення на певну соціокультурну тему, викори-стовуючи прислівник як виражальний засіб мовлення.


7

3

Прийменник як службова частина мови. Прийменник як засіб зв’язку слів у словосполученні й реченні.

Зв’язок прийменника з непрямими відмінками іменника.

Види прийменників за будовою.

Непохідні і похідні прийменники.



Правопис прийменників.

Написання похідних прийменників разом, окремо і через дефіс.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія

Синонімічні й антонімічні прийменники.

Синтаксис. Прийменниково-іменникові конструкції в ролі членів речення.

Культура мовлення.

Особливості вживання деяких прийменників з іменниками, числівниками, займенниками. Прийменники-синоніми як засіб милозвучності мови (в-у, з-зі-із-зо).

Міжпредметні зв’язки. Використання прийменниково-іменникових конструкцій у художніх і наукових текстах (література, історія, географія, фізика, хімія).

Учень (учениця):

знаходить прийменники в реченні;

відрізняє їх від сполучників і часток;

правильно поєднує з іменниками;



застосовує правила правопису прийменників;

знаходить і виправляє помилки в їх правописі;

аналізує тексти щодо правильності використання прийменників із відмінковими формами іменників;

складає речення з різноманітними прийменниково-іменниковими конструкціями;

редагує тексти щодо правильності використання прийменникових засобів милозвучності мовлення.

8

3

Сполучник як службова частина мови.

Види сполучників за будовою, походженням. Використання сполучників у простому і складному реченнях: сполучники сурядності й підрядності.



Правопис сполучників.

Написання сполучників разом та окремо. Розрізнення сполучників і однозвучних слів.



Внутрішньопредметні зв’язки:

.

Лексикологія й фразеологія.



Синонімічні й антонімічні сполучники. Міжпредметні зв’язки. Використання похідних складених сполучників у наукових текстах (історія, географія, біологія, хімія, фізика, математика).

Учень (учениця):

знаходить сполучники в реченні;

відрізняє їх від прийменників і часток;

визначає види сполучників за будовою, способом використання в простому й складному реченнях;

правильно пише сполучники; помічає й виправляє помилки в їх написанні;

правильно аналізує наукові тексти щодо функції в них похідних складених сполучників;



використовує сполучники у власних висловленнях відповідно до функціонального призначення, складаючи прості і складні речення;

редагує речення, доцільно замінюючи сполучники синонімічними.

9

4

Частка як службова частина мови. Розряди часток за значенням.

Правопис часток. Не і ні з різними частинами мови. (узагальнення).

Написання часток -бо, -но, -то, -от, -таки.
Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Синонімічні та антонімічні частки.
Міжпредметні зв’язки.

Використання часток як виражального засобу в художніх творах (література).


Учень (учениця):

знаходить частки в реченні, відрізняє від інших службових частин мови;

визначає частки за їх роллю в реченні;

правильно пише частки; знаходить і пояснює орфограми в частках за допомогою правил;

самостійно знаходить і виправляє помилки в правописі;



аналізує тексти щодо використання в них часток як виражального засобу;

редагує тексти щодо правильності використання модальних часток;

створює висловлювання, правильно використовуючи частки.

10

1

Вигук як особлива частина мови.

Групи вигуків за значенням.

Дефіс у вигуках.

Кома і знак оклику при вигуках.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Найуживаніші фразеологізми (зокрема приказки й прислів’я) з вигуками.

.

Культура мовлення.

Правильне читання речень із вигуками.

Міжпредметні зв’язки. Використання вигуків як засобу виразності в художніх творах (література).

Учень (учениця):

знаходить вигуки в реченні;

визначає належність вигуку до відповідної групи за значенням;

відрізняє їх від часток;

правильно пише вигуки з орфограмами й розставляє розділові знаки при них;

пояснює написання вигуків з орфограмами й пунктограмами;

аналізує тексти щодо ролі в них вигуків;

доречно використовує вигуки у власному мовленні.



11

2

Узагальнення й систематизація вивченого про частини мови, їх правопис і використання в мовленні.

Учень (учениця):

визначає в реченні всі частини мови, називаючи їх граматичні ознаки;

правильно пише й пояснює орфограми;

самостійно помічає й виправляє помилки в усному й писемному мовленні.



Поділіться з Вашими друзьями:
1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал