Програма українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (5-9 класи)



Сторінка1/6
Дата конвертації10.04.2017
Розмір1.31 Mb.
ТипПрограма
  1   2   3   4   5   6
Міністерство освіти і науки України


ПРОГРАМА



Українська мова


для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання
(5-9 класи)

Київ – 2015








Пояснювальна записка

Програму з української мови для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання розроблено на основі Закону України "Про загальну середню освіту" й нового Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1392), який ґрунтується на засадах компетентнісного, особистісно орієнтованого й діяльнісного підходів до навчання, що зумовлює чітке визначення результативного складника засвоєння змісту базової й повної загальної середньої освіти.

Компетентність сьогодні вважається передумовою успішної самореалізації випускника в суспільстві й передумовою розвитку самого суспільства, адже компетентнісний підхід передбачає активну участь школярів у процесі навчання, зокрема, широке використання самостійної роботи, а також роботу в парах, невеликих групах, проектну діяльність, тобто спрямування освітнього процесу на формування й розвиток ключових і предметних компетентностей особистості.

Навчальний предмет «Українська мова» посідає особливе місце серед шкільних предметів, бо є не лише об’єктом вивчення, а й засобом навчання, а отже, і потребує рішучішого переорієнтування процесу оволодіння учнями знаннями про мову й формування мовних, мовленнєвих умінь і навичок до повноцінного засвоєння всіх ліній змісту мовної освіти, визначених Державним стандартом, – мовленнєвої, мовної, соціокультурної і діяльнісної (стратегічної). Саме ці лінії формують комунікативну компетентність особистості, сприяють розвиткові національної самосвідомості, патріотичному, морально-етичному та естетичному вихованню учнів. Відповідно до цього в 5-9-х класах формуються мовна, мовленнєва, соціокультурна й діяльнісна компетентності як складники комунікативної компетентності.

На відміну від інших шкільних предметів, для яких комунікативна компетентність є ключовою, для мовних курсів вона є водночас і ключовою, і предметною, що формується в школярів у процесі навчання мови, зокрема української, і передбачає сформованість в учнів умінь в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо).

Результатом такого процесу є формування загальної компетентності людини, що є сукупністю ключових компетентностей, інтегрованою характеристикою особистості, яка має сформуватися в процесі навчання й містити знання, уміння, ставлення, досвід діяльності та особистісні поведінкові моделі. Визначальною ознакою цього підходу є зміщення акцентів на готовність учня застосовувати здобуті знання й набуті вміння й навички для розв’язання проблем, що виникають у реальному житті.

У програмі враховано державний статус української мови, її суспільні функції, взято до уваги специфіку навчального предмета, що має виразні інтегративні функції, здатність справляти різнобічний навчальний, розвивальний і виховний впливи на учнів, сприяти формуванню особистості, готової до активної, творчої діяльності у всіх сферах життя суспільства, формувати навички самостійної навчальної діяльності, самоосвіти й самореалізації; ураховано сучасні організаційні форми, методи й технології навчання української мови в загальноосвітніх навчальних закладах.

Основна мета навчання української мови полягає у формуванні національно свідомої, духовно багатої мовної особистості, яка володіє вміннями й навичками вільно, комунікативно доцільно користуватися засобами української мови — її стилями, типами, жанрами в усіх видах мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), тобто забезпечує належний рівень комунікативної компетентності. Зазначена мета передбачає здійснення навчальної, розвивальної й виховної функцій освітнього змісту навчального предмета.


Відповідно до поставленої мети головними завданнями навчання української мови в основній школі є:

  • виховання стійкої мотивації й свідомого прагнення до вивчення української мови;

  • формування в школярів компетентностей комунікативно доцільно й виправдано користуватися засобами мови в різних життєвих ситуаціях і сферах спілкування, дотримуючись норм українського етикету;

  • ознайомлення з мовною системою й формування на цій основі базових лексичних, граматичних, стилістичних, орфоепічних і правописних умінь і навичок; здатності учня до аналізу й оцінки мовних явищ і фактів;

  • формування вмінь розрізняти, аналізувати, класифікувати мовні факти, оцінювати їх з погляду нормативності, відповідності ситуації та сфері спілкування; працювати з текстом, здійснювати пошук інформації в різноманітних джерелах, здатності передавати її в самостійно створених висловлюваннях різних типів, стилів і жанрів;

- формування духовного світу учнів, цілісних світоглядних уявлень, загальнолюдських ціннісних орієнтирів, тобто прилучення через мову до культурних надбань українського народу і людства загалом.

Пріоритетною ідеєю курсу української мови в основній школі є забезпечення інтенсивного мовленнєвого та інтелектуального розвитку учнів. Володіння українською мовою, уміння спілкуватися, домагатися успіхів у процесі комунікації є тими характеристиками особистості, які здебільшого визначають досягнення людини практично в усіх галузях життя, сприяють її успішній адаптації до мінливих умов сучасного світу.

Навчальний матеріал основної школи розподіляється відповідно до курсів української мови для 5, 6, 7, 8 і 9 класів разом з вимогами до рівнів мовленнєвої, мовної, соціокультурної й діяльнісної компетентностей учнів зазначених класів.

Кожен із курсів для певного класу складається з чотирьох змістових ліній (мовленнєвої, мовної, соціокультурної й діяльнісної, або стратегічної), які подаються у формі таблиць. У мовленнєвій і мовній змістових лініях основними є три колонки: в одній з них подано зміст навчального матеріалу, а в двох інших відповідно – вимоги до рівнів мовленнєвої, мовної, соціокультурної й діяльнісної компетентностей учнів і кількість годин, що виділяється на вивчення певної теми.

Зміст мовленнєвої змістової лінії викладається за принципом структурної систематичності, що передбачає поступове ускладнення й поглиблення мовленнєвознавчих понять і формування на їх основі вмінь і навичок у всіх видах мовленнєвої діяльності (аудіативних, читацьких, текстотворчих).

Зміст мовної змістової лінії подається за лінійним принципом, що доповнюється реалізацією системи міжпредметних і внутрішньопредметних зв’язків, які зумовлюють систематичне й різнобічне збагачення словникового запасу й граматичної будови мовлення учнів лексико-фразеологічними, граматичними, стилістичними засобами, удосконалення мовних і мовленнєвих умінь і навичок, умінь користуватися різними лінгвістичними словниками.

Зазначені дві змістові лінії (мовленнєва й мовна) є основними, які визначають безпосередній предмет навчання, його структуру, супроводжуються вимогами до рівня мовленнєвої й мовної компетентностей учнів, кількістю годин, що виділяються на їх засвоєння, а дві інші (соціокультурна й діяльнісна (стратегічна) є засобом досягнення основної освітньої мети навчання української мови в основній школі.

Вимоги до засвоєння змісту мовленнєвої й мовної змістових ліній є спеціальними. Саме вони містять критерії, за якими визначається рівень навчальних досягнень учнів з предмета. А вимоги до соціокультурної й діяльнісної змістових ліній мають загальний характер, що підпорядковуються освітнім завданням перших двох змістових ліній, тому їх виконання контролюється опосередковано, через вимоги до засвоєння мовного й мовленнєвого компонентів змісту програми. Водночас володіння цими загальними вміннями й навичками є важливою умовою формування в учнів соціокультурної, діяльнісної компетентностей, які є одними зі складників комунікативної компетентності, умовою й показником загального особистісного розвитку школярів.

Комунікативно-функційний підхід, що лежить в основі навчання української мови, пріоритетним передбачає розвиток умінь і навичок мовленнєвої діяльності, а робота над мовною теорією, формування знань і вмінь з мови підпорядковується завданням розвитку мовлення. Тому зміст програмового матеріалу в кожному класі розпочинається мовленнєвою змістовою лінією.

Отже, призначення мовленнєвої змістової лінії полягає в забезпеченні цілеспрямованого формування й удосконалення вмінь і навичок в усіх видах мовленнєвої діяльності – аудіюванні, читанні, говорінні, письмі на основі засвоєння мовленнєвознавчих понять, визначених у рубриці «Відомості про мовлення», оволодіння базовими вміннями й навичками використання мови в життєво важливих для певного віку сферах й ситуаціях спілкування (рубрика «Види робіт») (мовленнєва компетентність).

Реалізація її змісту здійснюється як на спеціальних уроках з розвитку мовлення, так і на уроках засвоєння основ науки про мову, що дає змогу зробити процес формування мовленнєвої компетентності учнів ефективнішим.

Призначення мовної змістової лінії здійснюється в процесі засвоєння учнями системних знань про мову й формування на їх основі відповідних умінь як засобу пізнання, спілкування, самовираження людини (мовна компетентність).

Соціокультурна змістова лінія є засобом опанування національних, загальнолюдських культурних і духовних цінностей, нормами, які регулюють стосунки між поколіннями, статями, націями, сприяють естетичному й морально-етичному розвиткові особистості, органічному входженню її в соціум. Змістове наповнення цієї змістової лінії здійснюється на основі відбору соціокультурних відомостей освітніх галузей «Мови і літератури», "Суспільствознавство", "Мистецтво", а також інших освітніх галузей. Ця змістова лінія передбачає добір, опрацювання й конструювання тематично й стилістично орієнтованих текстів, що забезпечать розвиток комунікативних умінь і навичок (соціокультурна компетентність). Окремо години на реалізацію цієї змістової лінії не виділяються.

Роль діяльнісної (стратегічної) змістової лінії виявляється у формуванні мотивації навчання, здатності організовувати свою працю для досягнення результату, дає змогу вибудувати цілеспрямовану лінію поведінки для успішного виконання певного завдання; удосконаленні загальнонавчальних умінь, оволодінні творчими, естетико-етичними вміннями, які визначають успішність мовленнєвої діяльності. Загальнонавчальними вміннями передбачено: загальнопізнавальні вміння (зокрема інтелектуальні, інформаційні), наприклад, виділення в об’єктах ознак і властивостей, знаходження серед них основних, другорядних; порівняння й зіставлення, аналіз, синтез, узагальнення, оцінювання, класифікація; здійснення бібліографічного пошуку, уміння здобувати інформацію з різноманітних джерел, робота з текстом тощо; організаційно-контрольні (володіння способами організації навчальної діяльності (планування, розподіл роботи над певним завданням на етапи, оцінювання проміжних і кінцевих результатів, здійснення відповідних корективів тощо) (діяльнісна компетентність).

Реалізація цієї змістової лінії відбувається у процесі роботи над опрацюванням навчального матеріалу мовної, мовленнєвої й соціокультурної змістових ліній, а також використання засвоєного інтелектуально-операційного й ціннісного змісту інших навчальних предметів. Окремо години на реалізацію діяльнісної змістової лінії теж не виділяються.

Особливістю змісту пропонованої програми є систематичне використання в процесі опрацювання мовної змістової лінії внутрішньопредметних зв’язків: 1) з лексикою, фразеологією, прислів’ями й крилатими висловами; 2) з граматикою (морфологією й синтаксисом); 3) з культурою мовлення й стилістикою; 4) з текстом. Реалізація саме цих зв’язків визначає спрямування мовленнєвого розвитку школярів.

Здійснення практично на кожному уроці внутрішньопредметного зв’язку із лексикою й фразеологією, прислів’ями, приказками й крилатими висловами забезпечує можливість послідовно збагачувати мовлення учнів цими необхідними засобами. Важливе значення має також послідовне урізноманітнення граматичної будови мовлення школярів на рівні слова, словосполучення й речення. Загальновизнаною є й потреба в тому, щоб мовлення учнів було правильним не лише в правописному аспекті, а й стилістичному, а також в аспекті мовленнєвої культури. При цьому всі означені рівні та аспекти розвитку мовлення школярів можуть повноцінно реалізуватися лише за умови, якщо вони актуалізуються на найвищому рівні – рівні тексту. Саме на цьому рівні здійснюється вдосконалення вмінь досягати комунікативних цілей, тобто того, що має безпосередній вихід на мовленнєву практику.

Не менш важливим у навчанні мови є застосування міжпредметних зв’язків. Вони забезпечують інтеграцію мови з іншими предметами, активно впливають на розвиток інтелектуальних і моральних якостей особистості, її свідомості й мислення, комунікативних умінь і навичок.



У зв’язку з цим структурування змісту навчання української мови, як на рівні навчальних програм, так і підручників, з урахуванням зазначених внутрішньо- і міжпредметних зв’язків дає змогу нейтралізувати недоліки традиційної лінійної систематизації й викладу навчального матеріалу в програмах і підручниках, забезпечує можливість систематичного й різнобічного мовленнєвого розвитку учнів протягом усього періоду навчання в загальноосвітньому навчальному закладі.
Добір навчального матеріалу й організація вивчення української мови в основній школі здійснюється на основі застосування й поєднання основоположних дидактичних і методичних принципів, що наводяться нижче.

Зокрема принцип взаємозв’язку навчання, виховання й розвитку передбачає наявність у змісті й процесі навчання української мови таких елементів, які забезпечують гармонійну реалізацію визначених цим принципом основних загальноосвітніх функцій навчального предмета. Так, окрім навчальної функції, що є провідною, добором системи текстів, тематично визначених соціокультурною змістовою лінією, а також системою передбачених програмою усних і письмових висловлювань має здійснюватися цілеспрямоване патріотичне, морально-етичне, екологічне, естетичне виховання учнів, які, зокрема, мають засвоїти, що на них лежить глибока відповідальність за збереження, подальший розвиток української мови й культури як перед нашим народом, так і перед іншими націями світу, а також глибоко усвідомити, що їхня мовленнєва діяльність обов’язково має бути носієм добра, а для цього потрібно виробляти звичку оцінювати її з погляду відповідності загальнолюдським моральним нормам і естетичним критеріям. При цьому розвивальний вплив під час сприймання чужого мовлення й створення власних висловлювань буде тим вищий, чим послідовніше актуалізуватиметься зміст діяльнісної змістової лінії програми й чим активнішою буде участь учнів у цьому процесі.

Принцип демократизації й гуманізації навчання мови полягає в здійсненні методики партнерського співробітництва вчителя й учня задля досягнення визначеної програмою й прийнятої обома суб’єктами навчання освітньої мети. Це означає, що вчитель будує стосунки з учнями й учні між собою на основі толерантності, взаємної довіри, теплоти, сердечності, високо поціновує й заохочує щирі прояви інтелектуальної й емотивної діяльності школяра, що знаходять відображення у таких категоріях, як самостійність, патріотизм, потяг до істини, до прекрасного, душевність, людяність, добротворча спрямованість, вірність заповітам предків, любов до природи тощо і які виявляються не лише на словах, а й підкріплюються відповідними вчинками. Дотримання цього принципу утверджує якісні світоглядні, морально-етичні, духовні зрушення в освітній культурі українського суспільства.

Принцип особистісної орієнтації навчання передбачає забезпечення вчителем оптимальних умов для різнобічного мовленнєвого розвитку кожного учня, урахування його індивідуальних особливостей, пізнавальних потреб, інтересів, прагнень, заохочення до самостійності у вивченні української мови, самопізнанні й саморозвитку. З цією метою вчитель заохочує й надає допомогу у визначенні індивідуальної навчальної мети, плануванні й організації роботи над її досягненням учням у міру їх готовності до самостійної пізнавальної діяльності. Найбільш сприятливими для реалізації цього принципу є такі методи та організаційні форми роботи, як дискусія, рольова гра, групова робота, керовані дослідження, проекти, самостійні дослідження, самооцінювання тощо.

Принцип урахування життєвої перспективи, суть якого полягає в презентації інформації, що дає змогу розв’язувати життєві завдання, зокрема відомості із риторики, стилістики й культури мовлення.

Принцип текстотворчості (текстоцентризму) передбачає засвоєння мовних знань і формування мовленнєвих умінь і навичок на основі текстів, усвідомлення структури тексту й функцій мовних одиниць у ньому, формування вмінь сприймати, відтворювати чужі й створювати власні висловлювання, здійснювати міжпредметний зв'язок української мови й інших предметів.

Комунікативно-діяльнісний принцип означає вивчення мови як засобу спілкування і здійснюється у процесі взаємопов'язаного й цілеспрямованого вдосконалення чотирьох видів мовленнєвої діяльності учнів – аудіювання, читання, говоріння й письма. Цей принцип передбачає широке застосування інтерактивних методів навчання, оптимальне поєднання фронтальної, групово-парної та індивідуальної форм організації навчального процесу.

Важливість навчання учнів таких видів мовленнєвої діяльності, як аудіювання (слухання і розуміння) і читання зумовлена постійним зростанням потоку інформації й потребою орієнтуватися в ній, життєвою необхідністю формування в учнів мовленнєвої компетентності в процесі сприймання усних і письмових висловлювань як важливого складника комунікативної компетентності.

Так, чільне місце у формуванні й розвитку мовленнєвих умінь і навичок займає вдосконалення аудіювання (слухання-розуміння), що передбачає регулярне використання спеціально підготовлених, цілеспрямованих завдань із розвитку вмінь слухати й розуміти, аналізувати й оцінювати усне висловлювання (його зміст, особливості побудови й мовного оформлення тощо), добір із прослуханої інформації тих її елементів, які необхідні для розв’язання комунікативних завдань. У кожному класі на формування життєво необхідних аудіативних умінь виділяються окремі години. Учні практично знайомляться з різновидами аудіювання (ознайомлювальне, вивчальне, критичне). На основі прослуханих текстів інструктивного характеру доцільно застосовувати завдання, що передбачають короткі відповіді на запитання за змістом тексту, складання плану прослуханого, вибір правильної відповіді з декількох запропонованих, спостереження за мовними виражально-зображувальними засобами; використовувати на уроках тексти художнього, публіцистичного, наукового (науково-навчального, науково-популярного різновидів) та інших стилів для диктантів, переказів, складання діалогів, читання вголос і мовчки, спостережень за мовними засобами, списування тощо.

Важливим аспектом навчання мови є формування навичок читання мовчки, практичне ознайомлення з його різновидами (ознайомлювальним, вивчальним, переглядовим). Школярі повинні навчитися читати мовчки незнайомий текст швидше, ніж уголос, розуміти й запам’ятовувати після одного прочитання його фактичний зміст, логічні відношення, закладені в тексті, розуміти його основну думку, позицію автора, сприймати зображувально-виражальні засоби прочитаного твору. Робота з читання також спрямовується на формування інтересу до читання художніх, науково-популярних, публіцистичних текстів на уроках української мови, обсяг яких повинен збільшуватися з класу в клас. Під час читання вголос важливо передбачати комунікативний аспект цього виду мовленнєвої діяльності й розвивати в учнів уміння орієнтувати швидкість читання, чіткість вимови, виразність, інтонаційну правильність на можливості, інтереси й потреби слухача, виробляти вміння виражати за допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, авторського задуму тощо. У кожному класі на формування життєво необхідних умінь з цього виду мовленнєвої діяльності виділяються також окремі години.



Говоріння як вид мовленнєвої діяльності передбачає формування й розвиток умінь і навичок діалогічного й монологічного мовлення.

Формування вмінь і навичок говоріння здійснюється в процесі заучування учнями невеликих текстів, віршів, загадок, прислів’їв, приказок, матеріалів для рольових ігор тощо; складання відповідей на основі почутого або прочитаного тексту, усних повідомлень і відповідей на лінгвістичну тему тощо; переказування почутого або прочитаного (докладно, стисло, вибірково) текстів різних типів, стилів і жанрів мовлення; складання діалогів і монологічних висловлювань різних типів, стилів і жанрів мовлення.

Навчання української мови передбачає розвиток навичок письма, написання робіт творчого характеру, серед яких усні й письмові перекази й твори різних типів, стилів і жанрів мовлення. При чому оцінюється зміст і мовне оформлення (грамотність). Перекази й твори виступають підготовчими вправами до оволодіння учнями життєво необхідними жанрами мовлення (конспект, реферат, доповідь, виступ на зборах, під час дискусії, рецензія тощо). Для активізації мовленнєвої діяльності школярів відповідно до соціокультурної змістової лінії передбачено надавати перевагу таким темам для створення самостійних висловлювань, які були б пов'язані з життєвим досвідом учнів, зацікавлювали б їх, викликали інтерес, прагнення поділитися думками, зближували реальну й навчальну мовленнєву діяльність, мали б чітке виховне спрямування тощо.

Заняття з української мови треба будувати так, щоб кожен із проведених видів робіт виконував свою роль у формуванні певного комунікативного вміння, щоб учні успішно оволодівали і монологічним, і діалогічним мовленням, спираючись на знання про текст, види мовленнєвої діяльності, стилі, типи, жанри мовлення, ситуацію спілкування, набували культури мовлення й спілкування.

Комунікативна діяльність має здійснюватися в ході розв'язання учнями системи усних і письмових мовленнєвих завдань, розташованих у порядку наростання їх складності. Для надання школярам більше можливостей спілкуватися, висловлювати власні думки й почуття, необхідно, зокрема, ширше впроваджувати групову форму проведення занять, індивідуалізувати й диференціювати систему письмових робіт.

Соціокультурний принцип вимагає вивчення мови на основі створеної українським народом оригінальної і яскравої культури, відображеної в міфології, традиціях і звичаях, усній народній творчості, у творах красного письменства, а також акумульованої в перекладних літературних творах культур інших народів, трансформація учнем відомостей з мови, літератури, історії та інших предметів, власного життєвого досвіду, що здійснюється у процесі підготовки усних і письмових творів, під час виконання творчих робіт інших жанрів, у власний погляд на життя, переконання, світоглядні настанови, ідеали, у знання культурних реалій, які забезпечують органічне входження в суспільство, визначення свого місця в ньому, реалізацію потенційних можливостей особистості. З цією метою ретельно добираються, конструюються й систематизуються тексти з виразним виховним спрямуванням і відповідна тематика творчих робіт, що передбачає формування патріотичних, морально-етичних, екологічних переконань і естетичних смаків.

Принцип органічного поєднання навчання мови й мовлення як засобу й способу мовленнєвої діяльності, її змісту й форми означає, що вивчення мовних понять, правописних правил, орфоепічних норм є не самоціллю, а засобом досягнення основної освітньої мети. Тому вивчення мовних понять, явищ, закономірностей, норм, по-перше, має здійснюватися не ізольовано від мовлення, а на основі тексту (висловлювання) як результату мовленнєвої діяльності, по-друге, передбачати застосування вивченого в мовленнєвому процесі. По-третє, формування мовленнєвої компетентності повинно здійснюватися в ході аналізу актуальних навчальних і життєвих проблем, у розв’язанні яких учні бачать особистісний сенс, унаслідок чого формуються їхні пізнавальні мотиви щодо вивчення мови. Дотриманням цього принципу долається формальний характер мовної освіти.

Принцип здійснення поліфункціональності української мови в процесі навчання – комунікативної, пізнавальної, культуроносної, експресивної, естетичної, креативної тощо – засвідчує й реалізує, за умови вмілого його використання, невичерпні потенційні освітні можливості української мови, які визначають виняткову роль цього навчального предмета. Тому для реалізації цього принципу необхідний комплект навчальних засобів, який задовольняв би освітні потреби школярів, різнобічна система завдань і вправ, що передбачає актуалізацію й реалізацію зазначених функцій мови, а також високий професійний рівень учителя, спроможного керувати процесом здійснення зазначеного принципу.

Принцип практичної спрямованості навчання знаходить вияв зокрема в різнобічному й систематичному збагаченні мовлення учнів лексичними, фразеологічними, граматичними, стилістичними та іншими виражальними засобами мови, що мають здійснюватися в процесі реалізації міжпредметних, внутрішньопредметних зв’язків і забезпечити стабільний приріст та розширення лексичного запасу учнів, урізноманітнення граматичної будови їхнього мовлення, удосконалення вправності учнів у слововживанні, доборі найдоцільніших синонімів на рівні лексеми, словосполучення, фразеологізму, речення в конкретному контексті й ситуації спілкування тощо. Окрім того, передбачається цілеспрямоване використання вивчених мовних понять, явищ, норм у сконструйованих реченнях, мікротекстах і текстах, щоб забезпечити формування комунікативних умінь і навичок. Велике значення надається самостійності учнів у виборі тем висловлювань, вираженню особистого ставлення до предмета висловлювання.

У програмі подано орієнтовний розподіл годин і резерв годин для використання на розсуд учителя, який має змогу за потреби вносити деякі корективи (години можуть використовуватися на засвоєння недостатньо вивченого або забутого, проведення консультацій, індивідуальних занять з учнями тощо).

5-й клас

(122 год., 3,5 год на тиждень)

(10 год. – резерв годин для використання на розсуд учителя)

Мовленнєва змістова лінія





п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів



1


24

(заг.)

Відомості про мовлення

Загальне уявлення про мовлення як діяльність; види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо), їх особливості.. Різновиди мовленнєвого спілкування: усне й писемне, монологічне й діалогічне. Мета спілкування й адресат мовлення; основні правила спілкування : ввічливість, привітність, доброзичливість, уважність до співрозмовника, стриманість, тактовність. (практично).

Текст як продукт мовленнєвої діяльності. Змістова й композиційна єдність, зв’язність тексту. Тема, основна думка тексту, мікротема. Будова тексту (зачин, основна частина, кінцівка); абзац. Ключові слова в тексті.

Усна й письмова форми тексту (висловлення). Простий план готового тексту.

Ознайомлення з вимогами до мовлення (змістовність, логічна послідовність, багатство, точність, виразність, доречність, правильність).

Помилки в змісті й будові висловлення (практично).

Розмовний, науковий і художній стилі мовлення, сфера їх використання.

Типи мовлення: розповідь, опис, роздум, оцінка предмета (явища). Особливості будови розповіді, опису предмета і тварини, елементарного роздуму.

Жанри мовлення: оповідання, відгук, лист, особливості їх будови.


Учень (учениця):

розрізняє такі поняття, як мовлення, спілкування, види мовленнєвої діяльності, монолог, діалог, адресат мовлення; усну й письмову, монологічну й діалогічну форми;

усвідомлює основні правила спілкування, вимоги до мовлення;

визначає суттєві ознаки тексту,

тему, основну думку, мікротему висловлення, мету спілкування; належність тексту до певного стилю (розмовного, художнього, наукового), типу (розповіді, опису, роздуму) і жанру мовлення (оповідання, відгуку, листа);



виокремлює в тексті абзаци, мікротеми, тематичні речення;

знаходить мовні засоби зв’язку речень у тексті;

складає простий план готового тексту; знаходить і виправляє помилки в змісті, будові висловлення;

аналізує й оцінює текст ( його зміст, форму, задум і мовне оформлення).



2



Види робіт

Сприймання чужого мовлення:

Аудіювання лухання-розуміння)

Особливості аудіювання як виду мовленнєвої діяльності. Слухання-розуміння текстів діалогічного й монологічного характеру вивчених стилів і жанрів мовлення.


Читання ( мовчки і вголос)

Особливості читання як виду мовленнєвої діяльності.



Читання мовчки (швидкість, розуміння, запам’ятовування) текстів діалогічного й монологічного характеру, що належать до таких стилів: розмовного, художнього, наукового;

типів: розповідь, опис (зокрема опису предмета, тварини), роздум;

різних жанрів мовлення. оповідання, статті, казки, легенди, переказу, пісні, вірша, загадки; прислів’я, приказки.

Робота з книжкою: способи виділення частин змісту в тексті (відступи, підзаголовки тощо). Зміст книжки, журналу. Словникові статті в словниках різних типів.

Виразне читання вголос художніх, науково-популярних текстів різних типів мовлення, що належать до таких жанрів, як оповідання, стаття, легенда, переказ, казка, прислів’я, приказки, пісня, вірш, байка (вивчення деяких з них напам’ять або близько до тексту для збагачення мовлення). Читання вголос, зокрема урахування особливостей слухачів, швидкість, виразність читання.

Учень (учениця):



розуміє прослуханий текст, виконує завдання (ділить текст на частини, знаходить указані частини, створює малюнок за текстом, вибирає один із пропонованих варіантів відповіді на запитання за текстом);

розуміє висловлення інших людей або звукозаписи з одного прослуховування (тривалість звучання незнайомих текстів розмовного й художнього стилів обсягом 400-500 слів - 4-5 хв., наукового стилю обсягом 300-400 слів – 3-4 хв.);

складає первинне уявлення про зміст почутого (що, коли, у якій послідовності відбувається);

прогнозує загальний характер змісту повідомлюваного на основі формулювання теми, основної думки;

визначає адресата, комунікативну мету й мотив висловлення, причинно-наслідкові зв’язки, зображувально-виражальні засоби тексту;

оцінює особливості змісту і форми почутого тексту.

Учень (учениця):



читає мовчки відповідно до свого віку незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення зі швидкістю 100-150 слів за хв.;

виділяє й запам'ятовує в прочитаному головне, тему й основну думку тексту, деталі;
добирає заголовки до частин тексту, складає простий план;

ставить запитання до прочитаного, відповідає на них;

виділяє структурні частини тексту, а також окремі його частини, підтеми змісту;

переглядає текст швидко й знаходить у ньому вказані елементи (цифри, слова в лапках, слова, написані через дефіс, виноски, слова, написані з великої літери, набрані курсивом, схеми, таблиці й частини тексту, які до них відносяться, тощо);

оцінює прочитаний текст із погляду новизни, значущості змісту, виразності мовного оформлення тощо.

Учень (учениця):



читає вголос знайомі тексти різних стилів (розмовного, наукового й художнього), типів, жанрів мовлення з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), плавно, відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, ділячи текст на смислові частини, виділяючи голосом ключові слова, прилаштовуючи швидкість, виразність читання до можливостей і потреб слухачів;

оцінює прочитаний уголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).













3




Відтворення готового тексту:

Перекази за простим планом.

Говоріння:

Докладні перекази художніх текстів розповідного характеру з елементами опису тварин, роздуму.

Докладний переказ тексту наукового стилю.

Письмо:

Докладний переказ художнього тексту розповідного характеру з елементами опису предмета.

Учень (учениця):



переказує докладно (усно й письмово) почуті й прочитані тексти художнього й наукового стилів мовлення (обсягом 100-150 слів) за самостійно складеним простим планом, підпорядковуючи висловлення темі й основній думці, з урахуванням комунікативного завдання, дотриманням композиції, мовних, стильових особливостей та авторського задуму;

помічає й виправляє недоліки в своєму мовленні;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).


4

Створення власних висловлювань

Діалогічне мовлення

Діалог, його розігрування відповідно до запропонованої ситуації спілкування, пов’язаної із життєвим досвідом учнів (діалог етикетного характеру, діалог-розпитування).

Монологічне мовлення

Твори за колективно складеним планом.

Говоріння:

Твори-описи окремих предметів, тварин (зокрема за картиною) у художньому стилі.

Відповідь на уроках української мови та інших предметів (за поданим планом або таблицею) у науковому стилі.

Відгук про висловлювання товариша.

Твір-оповідання про випадок із життя. Письмо:

Твори-описи окремих предметів, тварин у художньому стилі.



Твір-роздум на тему, пов’язану з життєвим досвідом учнів у художньому стилі.

Лист рідним, друзям.

Учень (учениця):

складає й розігрує діалоги певного обсягу (орієнтовно 6-7 реплік для двох учнів) відповідно до пропонованої ситуації спілкування, зразка, опорними словами, досягаючи комунікативної мети (тривалість діалогу 3-5 хв.);

дотримується теми висловлення, норм української літературної мови;

використовує репліки для стимулювання й підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Учень (учениця):

складає усні й письмові твори з урахуванням мети й адресата мовлення, типу мовлення (зокрема твір-опис окремих предметів,тварин, твір-роздум на основі власного досвіду), жанру мовлення (оповідання про випадок із життя, лист, адреса, оформлення конверта),

підпорядковує висловлення темі й основній думці;

використовує вивчені мовні засоби зв'язку між реченнями в тексті;

вибирає відповідно до умов спілкування стиль мовлення (розмовний, науковий, художній);

додержується вимог до мовлення та основних правил спілкування;

знаходить й виправляє недоліки й помилки в змісті, побудові й мовному оформленні власних висловлень;

оцінює текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).



Ділові папери. Адреса. Оформлення конверта.



Міжпредметні зв'язки. Художній твір і його частини: тема та ідейний зміст художнього твору; розповідь і опис предметів, тварин у вивчених творах; роздуми про вчинки героїв (література); усний опис змісту й художніх засобів у творах живопису, що зображують предмети, тварин;

усна розповідь за змістом жанрової картини про дітей; спостереження за окремими предметами під час малювання з натури (образотворче мистецтво).





Мовна змістова лінія


п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Державні вимоги до

рівня загальноосвітньої підготовки учнів


1

1


Вступ

Значення мови в житті людини й суспільства. Українська мова — державна мова України.



Учень (учениця):

розуміє й усвідомлює значення й роль мови в житті людини й суспільства.

2

10

Повторення вивченого в початкових класах

Частини мови; основні способи їх розпізнавання. Іменник. Прикметник. Числівник. Займенник. Дієслово. Прислівник. Прийменник. Сполучник. Частки не,ні. Уживання однієї частини мови в значенні іншої.

Правопис.

.Написання іменників із великої літери й у лапках.

Літери, що позначають голосні звуки у відмінкових закінченнях іменників. прикметників, дієслів.

Не з дієсловами.

Правопис -шся, -ться у кінці дієслів. Написання прийменників з іншими частинами мови. Правопис вивчених прислівників. Апостроф. М’який знак.


Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Уживання вивчених частин мови як синонімів і антонімів, у прямому й переносному значеннях.

Граматика. Роль вивчених частин мови в будові речення й висловленні думки. Використання прийменників та сполучників і, та, й, а, але для зв'язку слів у реченні.

Культура мовлення. Дотримання лексичних норм літературної мови.


Учень (учениця):

розпізнає вивчені в початкових класах частини мови, визначаючи їх суттєві ознаки;

правильно пише слова з вивченими орфограмами;

розставляє розділові знаки в кінці речення, при звертанні, однорідних членах речення;

розрізняє літературну лексичну норму;

пояснює вивчені орфограми й розділові знаки;

знаходить і виправляє орфографічні й пунктуаційні помилки на вивчені правила;

користується орфографічним і тлумачним словниками;

будує речення з вивченими частинами мови, використовуючи їх у прямому, переносному значенні, як синоніми та антоніми;

оцінює випадки вдалого й невдалого використання їх;

складає усні й письмові висловлення на певну соціокультурну тему з використанням власного життєвого досвіду відповідно до визначеної комунікативної мети.

3


5


Відомості з синтаксису й пунктуації

Словосполучення. Відмінність словосполучення від слова й речення. Головне й залежне слово в словосполученні. Граматична помилка та її умовне позначення (практично).

Речення, його граматична основа (підмет і присудок). Речення з одним головним членом (загальне ознайомлення). Види речень за метою висловлювання: розповідні, питальні, спонукальні; за емоційним забарвленням:окличні і неокличні (повторення). Окличні речення (повторення).

Правопис. Пунктуаційна помилка та її умовне позначення (практично).
Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських) і фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Спостереження за використанням вивчених частин мови в ролі головного й залежного слова.

Культура мовлення. Інтонування розповідних, питальних, спонукальних, а також окличних речень.

Синонімічність простих речень різних видів.

Міжпредметні зв’язки. Прислів’я, приказки, співвідносні зі словосполученням і реченнями (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає синтаксис і пунктуація;

відрізняє словосполучення від слова й речення;

розпізнає види речень за метою висловлювання, за інтонацією, емоційним забарвленням; знаходить межі речень у тексті, частини складного речення, що мають будову простих;

правильно виділяє словосполучення, граматичну основу речення, головне й залежне слово в словосполученні;

правильно інтонує речення різних видів;


розставляє та обґрунтовує розділові знаки в кінці речення;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки;

добирає синонімічні словосполучення й речення (різні за будовою);

формулює теми текстів у формі словосполучень і речень;

переказує своїми словами почуте й прочитане, використовуючи прислів’я й приказки;

доцільно використовує в мовленні виразні й синонімічні словосполучення, різні за будовою й метою висловлювання речення, прислів’я, крилаті вислови.


5

5

Другорядні члени речення: додаток, означення, обставини.
Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), фразеологізмів, прислів’їв, крилатих висловів.

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.


Міжпредметні зв’язки. Епітет, порівняння, пейзаж, літературний портрет, їх зображувально-виражальна роль (література).

Учень (учениця):

розрізняє додатки, означення, обставини;

виділяє другорядні члени умовними позначками;

будує речення, поширюючи їх додатками, означеннями, обста-винами, а також із засвоєними словами в ролі другорядних членів речення;

використовує виражальні можливості другорядних членів речення у власному мовленні.

6

8

Речення з однорідними членами (без сполучників і зі сполучниками а, але, і). Узагальнювальне слово в реченні з однорідними членами.

Звертання. Роль звертань у реченні (практично).Непоширені й поширені звертання.

Ознайомлення з найбільш уживаними вставними словами та сполученнями слів (практично).



Складні речення із безсполучниковим і сполучниковим зв'язком.

Правопис. Кома між однорідними членами. Двокрапка і тире при узагальнювальних словах у реченнях з однорідними членами.

Розділові знаки при звертанні (повторення). Виділення вставних слів на письмі комами.

Кома між частинами складного речення, з’єднаних безсполучниковим і сполучниковим зв’язком.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Правильне інтонування речень з однорідними членами, звертаннями і вставними словами й складних речень. Використання звертань і вставних слів у розмовному й художньому стилях мовлення.. Засвоєння складних випадків слововживання.



Учень (учениця):

розрізняє однорідні члени речення, узагальнювальні слова при них, звертання, вставні слова в реченні й складні речення;

усвідомлює стилістичну функцію однорідних членів, звертань, вставних слів у реченні;

правильно інтонує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення;


розставляє розділові знаки між однорідними членами, при звертаннях і вставних словах, у складному реченні, обґрунтовує їх за допомогою вивчених правил;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

будує речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами й складні речення й використовує їх у власному мовленні;

оцінює роль однорідних членів, звертань і вставних слів у реченні, а також складних речень у тексті;

будує діалоги на визначені теми й відповідно до запропонованої ситуації, використовуючи виражальні можливості однорідних членів речення, звертань і вставних слів;

складає висловлення з урахуванням адресата мовлення, використовуючи різні за будовою (прості й складні) речення.


7

5

Пряма мова. Діалог

Правопис. Розділові знаки в реченнях із прямою мовою.

Тире при діалозі.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Правильне інтонування речень із прямою мовою, діалогів. Синонімічність речень із прямою й непрямою мовою.

Міжпредметні зв'язки. Звертання, пряма мова, діалоги в художніх творах (література).

Учень (учениця):

розрізняє слова автора й пряму мову в реченні з прямою мовою;

правильно інтонує речення з прямою мовою;

ставить та обґрунтовує розділові знаки при прямій мові й діалозі;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

оцінює роль звертань і діалогів у художніх творах;

складає тексти, використовуючи речення з прямою мовою, діалогом, із висловленнями відомих людей, крилатими висловами для докладної, точної й виразної передачі почутого й прочитаного.


8


13

Фонетика. Графіка. Орфоепія. Орфографія


Звуки мови й звуки мовлення. Голосні й приголосні звуки. Приголосні тверді й м'які, дзвінкі й глухі (повторення); вимова звуків, що позначаються буквами ґ і г

Позначення звуків мовлення на письмі. Алфавіт (абетка, азбука). Співвідношення звуків і букв. Звукове значення букв я, ю, є, ї та щ (повторення).

Склад. Наголос. Орфоепічний словник і словник наголосів. Вимова наголошених і ненаголошених голосних. Ненаголошені голосні [е], [и], [о] у коренях слів. Ненаголошені голосні, що не перевіряються наголосом.

Орфоепічна помилка (практично).



Правопис. Орфограма (практично).

Основні правила переносу. Позначення на письмі ненаголошених голосних [е], [и] та (о) перед складом із наголошеним (у) у коренях слів.

Орфографічний словник.

Орфографічна помилка (практично), її умовне позначення.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Правильна вимова наголошених і ненаголошених голосних. Засвоєння складних випадків слововживання.

Використання інтонації як риторико-мелодійного боку мовлення (логічний наголос, пауза, темп, мелодика, тембр голосу).

Міжпредметні зв’язки. Особливості звукової організації художнього тексту (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає фонетика, графіка, орфоепія, орфографія;

розрізняє в словах тверді й м'які, дзвінкі й глухі приголосні, ненаголошені й наголошені голосні звуки;


розрізняє співвідношення звуків і букв;

пояснює звукове значення букв я, ю, є,ї та щ;

вимовляє звуки в словах відповідно до орфоепічних норм;

користується орфоепічним і орфографічним словниками; словником наголосів;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;


використовує логічний наголос для виділення слів із смисловим навантаженням;

застосовує орфоепічний словник і словник наголосів для самоконтролю власної вимови;

складає повідомлення, твори на певну соціокультурну тему, використовуючи засвоєні слова, афоризми, дотримуючись інтонації, як риторико-мелодійного боку мовлення, засобів милозвучності, елементів звукової організації тексту, мовних норм.

9

14


Вимова приголосних звуків. Уподібнення приголосних звуків.

Спрощення в групах приголосних.



Найпоширеніші випадки чергування голосних і приголосних звуків (практично).

Чергування [о] —[а], [е] —[і], [е] —[и]; [о],[е] з [і]; [е]—[о] після [ж],[ч], [ш]; [и], [і] після [ж], [ч],[ш], [шч] та [г], [к], [х] у коренях слів; [г], [к], [х] – [ж], [ч], [ш] – [з′], [ц′], [с′].

Основні випадки чергування у — в, і — й , зіззі. (правила милозвучності).

ОРФОЕПІЯ

Фонетична транскрипція (повторення).

Вимова префіксів з- (зі-, с-), роз-, без-, пре-, при-, прі-.
Правопис. Позначення м’якості приголосних на письмі буквами ь, і, є, ю , я.

Правила вживання м’якого знака (повторення й поглиблення).

Правила вживання апострофа. Правильна вимова та написання слів з апострофом. Подвоєння букв на позначення подовжених м’яких приголосних та збігу однакових приголосних звуків.

Написання слів, що увійшли в українську мову з інших мов (слова іншомовного походження): букви и, і; правопис м’якого знака й апострофа; подвоєння букв у загальних і власних назвах.

.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Засвоєння складних випадків слововживання.



Учень (учениця):

розпізнає у словах і словоспо-лученнях явища уподібнення, спрощення, чергування;

вимовляє приголосні звуки відповідно до орфоепічних норм;

правильно пише слова з вивченими орфограмами

й обґрунтовує їх;



користується орфографічним словником;

знаходить і виправляє орфоепічні й орфографічні помилки на вивчені правила;

складає речення й мікротексти із засвоєними новими словами, афоризмами; виступає з усним чи письмовим повідомленням на певну соціокультурну тему, використовуючи виражальні засоби мови для висловлення емоційно-ціннісного ставлення до світу.

10

8


Лексикологія


Лексичне значення слова. Однозначні й багатозначні слова (повторення). Використання багатозначних слів у прямому й переносному значеннях (повторення). Лексична помилка (практично).

Загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова.

. Тлумачний словник.

Групи слів за значенням: синоніми, антоніми, омоніми (повторення й поглиблення). Пароніми (практично). Ознайомлення зі словниками антонімів, синонімів, паронімів.

Словник іншомовних слів.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Культура мовлення. Використання слів відповідно до їх значення. Доцільність використання слів із переносним значенням, синонімів як засобу зв'язку речень у тексті. Уживання синонімів для уникнення невиправданих повторів слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Міжпредметні зв'язки. Епітети, порівняння, синоніми, характерні для усної народної творчості (література).

Учень (учениця):

усвідомлює, що вивчає лексикологія;

визначає належність слів до певної лексичної категорії: (однозначні й багатозначні, загальновживані (нейтральні) і стилістично забарвлені слова, групи слів за значенням;
оцінює роль їх у тексті;

пояснює (у нескладних випадках) значення відомих слів, походження їх, значення прислів’їв, приказок, крилатих висловів;

користується тлумачним, словниками синонімів, антонімів, словником іншомовних слів;

добирає з-поміж синонімів антонімів найбільш відповідні контексту;

редагує тексти з лексичними помилками;

усвідомлює й аргументує різницю між лексичним і граматичним значеннями слова;

використовує виражальні можливості вивчених лексичних засобів у власному мовленні.

11


9

Будова слова. Орфографія


Основа слова (корінь, суфікс, префікс) і закінчення — значущі частини слова (повторення і поглиблення відомостей).

Спільнокореневі слова й форми слова.

Незмінні й змінні слова.

Правопис значущих частинах слова (повторення). Написання префіксів пре-, при-, прі-.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія. Засвоєння нових слів (зокрема власне українських), прислів’їв, крилатих висловів.

Граматика. Особливості будови вивчених частин мови.

Культура мовлення. Використання в мовленні слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності. Спільнокореневі слова як засіб зв'язку речень у тексті. Уникнення помилок, пов'язаних із невиправданим уживанням спільнокореневих слів. Засвоєння складних випадків слововживання.

Текст (риторичний аспект). Удосконалення вмінь знаходити інформацію до обраної теми, аналізувати її, виділяти головне й другорядне, добирати ключові слова для висловлення, розташовувати їх у логічній послідовності відповідно до задуму.


Учень (учениця):

виділяє в слові всі його значущі частини;

розрізняє форми слова й спільнокореневі слова,
змінні й незмінні слова;

правильно пише й обґрунтовує слова з вивченими орфограмами;

знаходить і виправляє орфографічні помилки на вивчені правила, а також лексичні помилки;

складає речення й мікротексти з використанням слів із суфіксами й префіксами, що надають тексту емоційного забарвлення й виразності;

оцінює стилістичні функції суфіксальних і префіксальних слів, використаних у тексті;

створює висловлення відповідно до задуму, упорядковуючи дібрані відомості в логічній послідовності, використовуючи ключові слова й речення, надаючи виразності мовному оформленню.

12

6

Повторення й узагальнення в кінці року

Синтаксис і пунктуація.


Лексикологія.

Будова слова й орфографія.

Фонетика й графіка. Орфоепія й орфографія.


Учень (учениця):

повторює вивчені відомості;

класифікує й систематизує їх;

узагальнює поняття, закономір-ності, правила й винятки з них.



Поділіться з Вашими друзьями:
  1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал