Програма українська мова для загальноосвітніх навчальних закладів з українською мовою навчання (5-9 класи)



Сторінка5/6
Дата конвертації16.01.2017
Розмір1.42 Mb.
ТипПрограма
1   2   3   4   5   6


Соціокультурна змістова лінія


Орієнтовний зміст навчального матеріалу

Орієнтовні вимоги


до рівня соціокультурної компетентності учнів

Cфери відношень

Тематика текстів





Я і українська мова й література.
Я і Батьківщина (її природа,

історія).

Я і національна культура (звичаї, традиції, свята, культура взаємин, українська пісня).

Я і мистецтво (традиційне й професійне)

Я і ти (члени родини, друзі, товариші ).

Я як особистість



Найвидатніші постаті в українській культурі. Письменники про українську мову.
Любов до природи. Екологічний стан природи в Україні. Охорона довкілля. «Червона книга».
Роль народних традицій, вірувань, релігії, християнської моралі, свят, міфології, фольклорної творчості, художньої літератури у формуванні світогляду українців. Унесок українців у світову культуру. Збагачення української культури духовними скарбами інших народів.
Архітектурна традиція на теренах України. Народна архітектура. Найвизначніші архітектурні споруди в Україні. Видатні українські архітектори.

Традиційна родинна обрядовість (народження дитини, ім’янаречення, кумівство, весілля тощо) та її сучасна трансформація.


Шляхи самопізнання й життєтворчості

«Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова

(М. Рильський)».


«Ми є. Були. І будем ми. Й Вітчизна наша з нами» (І.Багряний),

«Земля не вибачає байдужості».

«Людина створила культуру, а культура – людину»,

«Традиційні ремесла й промисли українців»,

«Володимирський собор – перлина українського церквобудування»,

«Покликання людини: пізнавати істину, творити добро, примножувати красу».


«Мистецтво як засіб творення особистості».

«Як я розумію дружбу»,

«Хто для мене є взірцем?».
«На світі той наймудріший, хто найдужче любить життя» (В.Симоненко) , «Що робить людину великою?».


Учень (учениця):

сприймає,

аналізує,

оцінює прочитані чи почуті відомості й добирає й використовує ті з них, які необхідні для досягнення

певної комунікативної мети;

використовує українську мову як засіб формування ціннісної позиції щодо громадянського патріотизму, любові до Батьківщини й української природи, почуття гордості за свою країну, поваги до її історії, культури й історичних пам’яток, сімейних цінностей, визнання цінності здоров’я свого й інших, оптимізм у сприйманні світу;

усвідомлює необхідність бути готовим і здатним дотримуватися морально-етичних норм стосовно дорослих і ровесників у школі, позашкільному житті, дома, суспільно корисній діяльності.




Діяльнісна (стратегічна) змістова лінія


Види загально-навчальних вмінь


Орієнтовні вимоги до

рівня діяльнісної компетентності учнів



Організаційн-

контрольні



Учень (учениця) самостійно:

усвідомлює і визначає мотив і мету власної пізнавальної й життєтворчої діяльності;

планує діяльність для досягнення мети, розподіляючи її на етапи;

здійснює намічений план за допомогою дібраних методів і прийомів;

оцінює проміжні й кінцеві результати пізнавальної діяльності, робить відповідні корективи.


Загальнопізна-

вальні (інтелектуальні, інформаційні)



Учень (учениця) самостійно:

аналізує мовні й позамовні поняття, явища, закономірності;

порівнює, узагальнює, конкретизує їх;

робить висновки на основі спостережень;

виділяє головне з-поміж другорядного;


здобуває інформацію з різноманітних джерел (довідкової, художньої літератури,ресурсів Інтернету тощо), здійснює бібліографічний пошук, працює з текстами вивчених типів, стилів і жанрів мовлення;

систематизує, зіставляє, інтерпретує готову інформацію;

моделює мовні й позамовні поняття, явища, закономірності.





Творчі

Учень (учениця) самостійно:

уявляє словесно описані предмети і явища, фантазує на основі сприйнятого;


прогнозує подальший розвиток певних явищ;

переносить раніше засвоєні знання і вміння в нову ситуацію;


помічає і формулює проблеми в процесі навчання й життєтворчості;

усвідомлює будову предмета вивчення;

робить припущення щодо способу розв’язання певної проблеми;

добирає аргументи для його доведення;


спростовує хибні припущення й твердження.

Естетико-етичні

Учень (учениця)

помічає й цінує красу в мовних явищах, явищах природи, у творах мистецтва, вчинках людей і результатах їхньої діяльності;

критично оцінює відповідність своїх вчинків загальнолюдським моральним нормам, усуває помічені невідповідності цим нормам;

виявляє здатність поставити себе на місце іншої людини;

усвідомлює обов’язок кожної людини творити добро словом і ділом, готовий і здатний його виконувати.



9-й клас

(70 год, 2 год на тиждень)

(4 год. – резерв годин для використання на розсуд вчителя)

Мовленнєва змістова лінія

п\п



Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовленнєвої компетентності учнів



1

16

(заг.)

Відомості про мовлення

Повторення вивченого про мовлення. Вимоги до мовлення. Мовленнєва ситуація. Види мовленнєвої діяльності (аудіювання, читання, говоріння, письмо). Різновиди аудіювання: ознайомлювальне, вивчальне й критичне); читання (ознайомлювальне, вивчальне й переглядове). Текст, його основні ознаки, види міжфразних зв’язків. Стилі, типи мовлення (повторення).

Жанри мовлення: доповідь, тези прочитаного, конспект почутого, заява, автобіографія, резюме.

Учень (учениця):

систематизує вивчені відомості про види, форми мовлення, види мовленнєвої діяльності, різновиди аудіювання, читання, вимоги до мовлення, ситуацію спілкування, її складники, основні правила спілкування;
аналізує текст, його основні ознаки, структуру, види зв’язку речень у тексті, загальні мовні засоби міжфразних зв’язків; типи, стилі й жанри мовлення (зокрема доповідь, тези прочитаного, конспект почутого, заяву, автобіографію, резюме), особливості їх побудови.

2



Види робіт

Сприймання чужого мовлення:
Аудіювання (слухання-розуміння)

Різновиди аудіювання (ознайомлювальне, вивчальне, критичне) текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення.


Читання мовчки і вголос

Читання мовчки текстів різних стилів, типів і жанрів мовлення.

Різновиди читання (ознайомлювальне, вивчальне) (повторення).

Сприймання на слух текстів, які містять прямо не виражену спонукальну інформацію.

Переглядове читання (практично).

Виразне читання вголос текстів різних типів, стилів, жанрів мовлення (також різноманітних жанрів фольклору, вивчення деяких напам’ять або близько до тексту для збагачення власного мовлення).


Учень (учениця):

розуміє зміст, тему й основну думку висловлювань інших людей з одного прослуховування (тривалість звучання художніх текстів обсягом 800-900 слів 8-9 хв., інших стилів обсягом 700-800 слів– 7-8 хв.);

користується різними видами аудіювання (ознайомлювальним, вивчальним, критичним) залежно від мовленнєвої ситуації, адекватно сприймаючи основну думку висловлювання, особливості його структури й мовного оформлення;

визначає причинно-наслідкові зв’язки, виражально-зображувальні засоби в складніших за сприйняттям порівняно з попередніми класами прослуханих текстах;

складає план, конспект почутого;

оцінює почуте висловлювання (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Учень (учениця):

читає мовчки незнайомий текст (швидкість читання – 140-270 слів за хв.), складніший і більший за обсягом, ніж у попередніх класах;

розуміє й осмислює зміст прочитаного;

користується залежно від мовленнєвої ситуації відомими різновидами читання, зокрема переглядовим (розпізнає смислові групи слів у тексті на основі заголовка, ключових слів, малюнків, початкових фраз абзацу, виділяє й узагальнює факти у процесі читання, прогнозує зміст ще не прочитаної частини; переглядає тексти, більші за обсягом, ніж у попередніх класах, швидко знаходячи в них указані вчителем елементи тексту (розділові знаки, слова, частини тексту, виділені спеціальними шрифтами, цифри, виноски, кількість абзаців, довгих речень, певний розділ чи підрозділ тощо);

знаходить у тексті аргументи, використані для підтвердження двох чи більше поглядів, думок; прямо не виражену спонукальну інформацію;

складає план, тези прочитаного;

оцінює прочитане (зміст, форму, задум і мовне оформлення).

Учень (учениця):



виразно читає вголос знайомі, складніші за сприйняттям порівняно з попередніми класами, і незнайомі тексти різних стилів, типів, жанрів мовлення, з достатньою швидкістю (80-120 слів за хв.), відповідно до орфоепічних та інтонаційних норм, виражаючи за допомогою темпу, тембру, гучності читання особливості змісту, стилю тексту, мовного оформлення, авторський задум;

оцінює прочитаний вголос текст (його зміст, форму, задум і мовне оформлення);

3




Відтворення готового тексту:
Перекази за складним планом.

Говоріння:

Стислі перекази текстів науково-го й публіцистичного стилів.

Вибірковий переказ тексту художнього стилю .

Стислий переказ тексту публіцистичного стилю.

Вибіркові перекази текстів наукового й художнього стилів (на основі декількох джерел).

Докладний переказ тексту публіцистичного стилю з творчим завданням.





Учень (учениця):

переказує (усно й письмово) докладно, вибірково й стисло тексти художнього, наукового й публіцистичного стилів, підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, дотримуючись композиції, мовних, стильових особливостей прослуханих і прочитаних текстів художнього, наукового й публіцистичного стилів мовлення обсягом (для докладного переказу – 300-350 слів, стислого й вибіркового – у 1,5-2 рази більше), за самостійно складеним складним планом;

оцінює текст (його зміст, форму, мовне оформлення й авторський задум).


4




Створення власних висловлювань:

Діалогічне мовлення:

Діалог, складений відповідно до пропонованої ситуації (офіційна й неофіційна розмова, діалог-домовленість), обговорення самостійно обраної теми, розігрування діалогу.

Монологічне мовлення:

Твори за складним планом.

Говоріння:

Твір у публіцистичному стилі мовлення на морально-етичну тему.

Доповідь на основі двох-трьох джерел на морально-етичну й суспільну теми в публіцистичному стилі.

Письмо:

Твори в публіцистичному стилі мовлення на морально-етичну та суспільну теми.

Тези прочитаного (художнього твору, публіцистичної чи науково-пізнавальної статей).

Конспект почутого науково-навчального тексту.



Ділові папери. Заява. Автобіографія. Резюме.

Учень (учениця):

складає, розігрує діалог (орієнтовно 12-14 реплік для двох учнів) відповідно до запропонованої ситуації, демонструючи певний рівень вправності в процесі діалогу (стислість, логічність, виразність, доречність, винахідливість тощо), додаючи або замінюючи окремі репліки діалогу відповідно до зміненої ситуації спілкування;

обирає самостійно аспект запропонованої теми, висловлюючи особисту позицію щодо її обговорення, знаходячи цікаві, переконливі аргументи на захист своєї позиції, також і з власного життєвого досвіду, змінюючи свою думку в разі незаперечних аргументів іншого; використовує репліки для стимулювання й підтримання діалогу, формули мовленнєвого етикету; дотримуючись норм української літературної мови;

оцінює висловлення (його зміст, форму, задум і мовне оформлення).
Учень (учениця):

складає усні й письмові твори, тези, доповідь, конспект почутого, заяву, автобіографію, резюме, підпорядковуючи висловлювання темі й основній думці, будуючи в логічній послідовності за самостійно складеним простим або складним планами, добираючи мовні засоби відповідно до задуму висловлювання, стилю й жанру мовлення;

добирає й систематизує з різних джерел (довідкової й художньої літератури, ресурсів Інтернету тощо) матеріал для творів;

робить необхідні узагальнення й висновки;

додержується вимог до мовлення й основних правил спілкування;

знаходить і виправляє недоліки в змісті, побудові й мовному оформленні власного й чужого висловлювання;

оцінює текст (його зміст, форму , задум і мовне оформлення).

Міжпредметні зв'язки. Виступ проблемного характеру на літературну тему (література); цитатний план, тези літературно-критичних статей, їх окремих розділів і розділів підручників (література, історія, географія та ін.).


Мовна змістова лінія


п\п


Кіль-

кість


годин

Зміст навчального матеріалу

Вимоги до

рівня мовної компетентності учнів


1


50

(заг.)
1

Вступ

Українська мова серед інших мов. Розвиток української мови.

Учень (учениця):

усвідомлює здійснення процесу й результату розвитку української мови в ході історичного становлення українського суспільства та його культури, місце української мови серед інших мов;

визначає функції мови в житті суспільства.

2

3

Повторення вивченого у 8 класі.

Просте неускладнене й ускладнене речення

Правопис. Основні правила правопису (за вибором учителя).

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія і фразеологія.

Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів.

Культура мовлення й стилістика. Удосконалення вмінь нормативного вживання вивчених мовних явищ. Складні випадки слововживання.

Текст (риторичний аспект). Підготовка виступу типу розповіді на основі особистих вражень.

Учень (учениця):

знаходить у тексті просте речення й розрізняє його види;

визначає його істотні ознаки;

правильно ставить розділові знаки в простому реченні й обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

складає усні й письмові висловлювання на самостійно визначену соціокультурну тему, використовуючи вивчені виражальні можливості мовних засобів простого речення.

3

5


Синтаксис. Пунктуація

Пряма й непряма мова як засоби передачі чужої мови. Заміна прямої мови непрямою.

Цитата як спосіб передачі чужої мови.

Діалог.

Розділові знаки при прямій мові й діалозі.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів.

Культура мовлення й стилістика.

Синонімічність різних способів передачі прямої мови. Інтонація речень із прямою мовою, діалогом.

Текст (риторичний аспект). Використання цитування, уособлення як виражальних засобів усного й писемного мовлення.

Міжпредметні зв'язки. Мова персонажа в діалозі та словах автора (література).

Учень (учениця):

усвідомлює поняття «пряма й непряма мова» як способи передачі чужого мовлення;

знаходить речення з прямою й непрямою мовою, з цитатами, репліками діалогу;

визначає їх особливості, виражальні можливості;

будує речення з прямою мовою й замінює їх непрямою мовою;

створює й розігрує діалог на самостійно обрану тему;
правильно ставить розділові знаки при прямій мові, цитаті, діалозі й обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє помилки на вивчені правила;

порівнює виражальні можливості різних способів передачі прямої мови;

складає усні й письмові висловлювання на соціокультурну тему, використовуючи виражальні можливості речень із прямою й непрямою мовою, діалогів;


4

6

Складне речення і його ознаки. Складні речення без сполучників, із сурядним і підрядним зв'язками.

Складносурядне речення, його будова й засоби зв'язку в ньому. Смислові зв'язки між частинами складносурядного речення.

Правопис. Розділові знаки між частинами складносурядного речення.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову складносурядних речень.

Культура мовлення й стилістика.

Інтонація складносурядного речення. Синонімічність складносурядних речень із різними сполучниками, а також складносурядного речення й простих речень.

Текст (риторичний аспект).

Використання складносурядних речень у текстах наукового, публіцистичного стилів.

Міжпредметні зв'язки. Опис у художньому творі (література).

Учень (учениця):

розрізняє структурні відмінності простих і складних речень, складних речень із сурядним і підрядним зв’язками;

знаходить у тексті складносурядні речення, встановлює смислові зв’язки між його частинами;

визначає види складних речень (сполучникові й безсполучникові), засоби зв'язку між частинами речення у складному, межі частин у складному реченні, кількість граматичних основ у ньому;

розмежовує складносурядні речення й прості речення, ускладнені однорідними членами;

правильно ставить розділові знаки

між частинами складносурядного речення й обґрунтовує їх;



знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

аналізує й оцінює виражальні можливості складносурядних речень та інших синонімічних конструкцій;

складає речення й тексти різних стилів, використовуючи виражальні можливості складносурядних речень і потрібні за змістом сполучники сурядності;

5

11

Складнопідрядне речення, його будова й засоби зв'язку в ньому. Основні види складнопідрядних речень: з означальними, з'ясувальними, обставинними підрядними частинами (способу дії й ступеня порівняльними, місця, часу, причини, наслідковими, мети, умовними, допустовими).

Складнопідрядне речення з кількома підрядними частинами.



Правопис. Розділові знаки між головною й підрядною частинами складнопідрядного речення.

Розділові знаки в складнопідрядному реченні з кількома підрядними частинами.



Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову складнопідрядних речень.

Культура мовлення й стилістика. Синонімічність сполучникових складних, складнопідрядних і простих речень із відокремленими членами. Інтонація складнопідрядного речення.

Текст (риторичний аспект).

Роль складнопідрядних речень у визначенні понять у текстах наукового й публіцистичного стилів.

Міжпредметні зв'язки. Наукові визначення, встановлення причинно-наслідкових зв'язків між явищами (історія, географія, хімія, біологія, математика, фізика).

Учень (учениця):

знаходить у тексті складнопідрядне речення з однією й кількома підрядними частинами;

визначає головну й підрядну частини, види складнопідрядних речень, їх істотні ознаки, межі головної й підрядної частин, кількість частин;

класифікує складнопідрядні речення за значенням і будовою, засобами зв’язку в них;

розрізняє сполучники й сполучні слова;

правильно ставить коми між частинами складнопідрядного речення й обґрунтовує їх;

знаходить і виправляє помилки на вивчені правила;

правильно інтонує складнопідрядні речення;

аналізує й порівнює виражальні можливості складнопідрядних речень та інших синонімічних конструкцій у текстах різних стилів;

конструює складнопідрядні речення різних видів і вводить їх у тексти різних стилів;

складає усні й письмові висловлення на соціокультурну тему різних стилів, використовуючи в них виражальні можливості складнопідрядних речень.




8

Безсполучникове складне речення Смислові відношення між частинами безсполучникового складного речення.

Правопис. Розділові знаки в безсполучниковому складному реченні.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів, що мають будову безсполучникових складних речень.

Культура мовлення й стилістика. Синонімічність сполучникових і безсполучникових складних речень і простих речень.

Особливості інтонації складного безсполучникового речення.

Текст (риторичний аспект).

Використання безсполучникових складних речень у висловлюваннях розмовного, публіцистичного і художнього стилю.

Міжпредметні зв'язки. Опис у художньому творі (література).


Учень (учениця):

знаходить у тексті безсполучникові складні речення;

визначає основні ознаки, смислові відношення між частинами безсполучникових складних речень;

розмежовує безсполучникові складні речення й сполучникові (складносурядні й складнопідрядні);

розрізняє види безсполучникових складних речень за характером синтаксичних і смислових зв’язків між простими реченнями);

правильно інтонує безсполучникові складні речення;

правильно ставить розділові знаки між частинами безсполучникового складного речення й обґрунтовує їх; знаходить і виправляє пунктуаційні помилки на вивчені правила;

аналізує й порівнює виражальні можливості безсполучникових складних речень із синонімічними синтаксичними конструкціями в невеликих текстах розмовного, публіцистичного й художнього стилів;

правильно будує безсполучникові складні речення з різними смисловими відношеннями між їх частинами; добирає до них синтаксичні синоніми;

використовує їх виражальні можливості в усних і письмових висловлюваннях на певну соціокультурну тему.

.





6

Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв'язку.

Правопис. Розділові знаки в складному реченні з різними видами сполучникового й безсполучникового зв'язку.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія. Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів.

Культура мовлення. Синонімічність складних речень із простими.

Текст (риторичний аспект). Використання складних речень із різними видами сполучникового й безсполучникового зв’язку в текстах різних стилів.

Міжпредметні зв'язки. Використання складних речень у художніх описах (література).


Учень (учениця):

знаходить у тексті складне речення з різними видами зв'язку;

визначає його основні ознаки й структуру;

правильно розставляє в них розділові знаки й обґрунтовує їх; знаходить і виправляє помилки на вивчені правила;

розрізняє вивчені пунктуаційні правила;

аналізує й зіставляє виражальні можливості складних речень із різними видами зв’язку й синонімічних конструкцій;

будує складні речення з різними видами зв’язку;

складає усні й письмові висловлювання публіцистичного й наукового стилів, доцільно використовуючи виражальні можливості складних речень.




5

Текст як одиниця мовлення й продукт мовленнєвої діяльності

Текст і його основні ознаки (повторення).

Структура тексту. Мікротема й абзац. Ключові слова в тексті й абзаці. Види й засоби міжфразного зв’язку. Актуальне членування у висловлюванні: відоме й нове.

Правопис. Повторення вивчених пунктограм у простому й складному реченнях.

Внутрішньопредметні зв’язки:

Лексикологія й фразеологія.

Засвоєння фразеологізмів (також прислів’їв і приказок), крилатих висловів.

Культура мовлення й стилістика.

Засвоєння складних випадків слововживання.

Синонімічність синтаксичних конструкцій.

Текст (риторичний аспект).

Оптимальне структурування абзаців і мікротем у висловлюваннях, що належать до різних типів і стилів мовлення.

.


Учень (учениця):

усвідомлює текст, його істотні ознаки й структурні особливості;

визначає тему, основну думку тексту, виділяє ключові слова в тексті й тематичне речення в абзаці;

визначає види й засоби міжфразного зв’язку, розподіляє текст на мікротеми, членує речення у висловлюванні на відоме й нове;

розрізняє спільне й відмінне між мікротемою й абзацом;



оцінює виражальні можливості текстів різних типів і стилів;

конструює невеликі тексти на певну тему, доцільно розподіляючи їх на мікротеми й абзаци відповідно до комунікативного задуму, використовуючи членування речень на відоме й нове для забезпечення оптимальної зв’язності текстів;

використовує виражальні можливості текстів різних типів, стилів і жанрів у власному усному й писемному мовленні.




5


Повторення й систематизація вивченого

Слово як предмет вивчення.

Мовні аспекти вивчення речення (порядок слів у реченні, граматична основа, види речень).

Правопис.

Орфографія. Пунктуація.




Учень (учениця):

аналізує й систематизує вивчені в шкільному курсі мовні поняття й правила;

виділяє в них подібне та узагальнює його;

здійснює самоконтроль за результатами навчальних досягнень.


Поділіться з Вашими друзьями:

1   2   3   4   5   6


База даних захищена авторським правом ©divovo.in.ua 2017
звернутися до адміністрації

войти | регистрация
    Головна сторінка


загрузить материал